Мова — скарбниця духовності народу (твір-роздум у публіцистичному стилі)

Дійсно, мова — це скарбниця духовності, це характер народу. У ній відбито мого звичаї, побут. Але мова не може існувати відокремлено, і тут виникає нове поняття — народ. Саме народ дає мові силу й красу. Народ і мова — поняття нерозривні. І доки живе мова — житиме й народ. Не стане мови — не стане й народу: він геть розпорошиться поміж дужчими народами. Недарма пригадуються рядки вірша М. Рильського: «Як парость виноградної лози, плекайте мову. Пильно й ненастанно політь бур'ян. Чистіша від сльози вона хай буде...» Дійсно, у наших руках майбутнє нашої мови, а значить — і нашої нації. Саме ми маємо ще час, щоб возвеличити нашу мову, вивести її на новий щабель розвитку.

Українці! Замисліться, чи не виникає у вас почуття гордості за нашу країну, коли ви чуєте такі імена — Ярослав Мудрий, Володимир Великий, Тарас Шевченко, Іван Франко, Соломія Крушельницька. Чи немає в душі приємного щему, коли па змаганнях підіймається прапор України? То чому ж ми дозволяємо собі розчаровуватись у нашій мові, забруднювати її сленговими словами, суржиком? Адже мова — це те, що єднає нас?! Тож, як казав відомий український поет В. Сосюра:

Ми з нею відомі усюди, усе в ній, що треба нам, є. А хто свою мову забуде, той серце забуде своє.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать