Принципи і закономірності розміщення продуктивних сил

Життєдіяльність людей триває у просторі, що називається середовищем. Географічне середовище — це та частина географічної оболонки, що найбільш загосподарена людиною і залучена до суспільного виробницт-ва. Тут здійснюються всі види діяльності людей. Стосовно розташування продуктивних сил у науці замість поняття "географічне середовище" часто вдаються до поняття "економіко-географічний простір"
Географічний простір — це сукупність стосунків між географічними об'єктами, що розташовують-ся на конкретній території й розвиваються в часі.
Економіко-географічний простір формується госпо-дарськими об'єктами та їхніми зв'язками на певній тери-торії. Об'єкт (підприємство) впливає на навколишню тери-торію у трьох напрямах: виробництво, населення, приро-да. Формується три ареали впливу: виробничий, соціаль-ний, економічний. Три ареали разом творять економіко-географічне поле підприємства
Економічний простір не завжди суміщується з економіко-географічним, але чим більше вони суміщуються, тим більше можливостей для оптимальних розв'язань.
Таким чийому РИС здійснюється у просторі, що харак-теризується багатомірністю, має власні специфічні закони й закономірності розвитку. Їх треба враховувати у науко-вих дослідженнях та практиці розміщення виробництва.
Розміщення продуктивних сил — це наслідок впливу як об'єктивних законів і закономірностей, так і суб'єктив-ної волі людини. Закон — це необхідне, істотне, стійке повторюване відношення між явищами у природі й суспільстві. Закономірність — це об'єктивно дійсний, повторюваний, істотний зв'язок явищ природи з громадським життям.
Пояснюється це тим, що закони поділяються на загальні, притаманні великим групам явищ, і часткові специфічні. Саме другу групу законів деякі вчені трактують як закономірності.
Є ще й такий підхід: законами називаються ті закономірності з певної їхньої множини, що відбивають, найістотніші відношення.
На розвиток продуктивних сил найбільший вплив справ-ляють загальні економічні закони: економії часу, суспіль-ного поділу праці, концентрації виробництва, комплексно-го розвитку виробництва, пропорційного розвитку виробництва. Закону економії часу відповідає закономір-ність ефективності розміщення продуктивних сил, закону суспільного поділу праці — закономірність територіаль-ного поділу праці, закону концентрації виробництва — закономірність територіальної концентрації виробництва, закону комплексності — закономірність територіальної комплексності
Закони й закономірності — об'єктивні відношення, що не залежать від волі окремих людей. Проте суспільні за-кони, включно з економічними, даються взнаки лише у про-цесі суспільної діяльності. У цьому їхня відмінність від законів природи. Так, закономірності розміщення продуктивних сил виявляються у відношеннях між виробничою діяльністю людей і територією, на якій люди діють. Пізнання практичне використання закономірностей допомагає щонайкраще розмістити виробництво, найефективніше ор-ганізувати територію, провадити оптимальну регіональну політику. Свідома розробка і впровадження доцільних заходів з економічної організації території згідно з зако-номірностями розміщення називаються принципами роз-міщення продуктивних сил або принципами регіональної соціально-економічної політики.
Можна собі уявити — лишень теоретично — господарство, що його територіальна організація здійснена довіль-но, тобто без усіляких принципів.
За умов стихійного ринку об'єктивна дія зако-номірностей поступово "упорядковуватиме" розташування виробництва: частина підприємств розориться, з'являться нові, деякі поміняють спеціалізацію, переорієнтуються ви-робничі зв'язки, виникнуть нові транспортні напрямки тощо. Проте така трансформація посуватиметься поволі та з чималими втратами для суспільства.
У будь-якій соціальній системі закономірності враховуються, хоча й не завжди у повному обсязі. Навіть дрібний підприємець, збираючись відкрити, скажімо, пункт побутового обслуговування чи пивну ятку, має хоча б приблизно знати чисельність потенційної клієнтури в своїй окрузі, бо він ризикує “прогоріти". Для великого підприємства, об'-єднання й, тим більше, цілого регіону система територі-альних залежностей виявляється набагато складнішою, а нехтування закономірностями спричинює чимало економічних втрат.
Формування конкретного принципу розміщення продук-тивних сил безпосередньо випливає зі змісту відповідних закономірностей. Так, закономірність "ефективне розміщення продуктивних сил" відповідає принципу їхнього раціонального розміщення. "Але частіше принципи розміщення є результатом, врахування кількох закономірностей. У зв’язку з цим недоцільно прагну і й чітко схематизувати залежності принципів від конкретних закономірностей. Краще спочатку розглянути основні закономірності, а потім — комплекс найважливіших принципів розміщення продуктивних сил.
Закономірність ефективного розміщення продуктив-них сил. За цією закономірністю відношення між еконо-мікою та територією такі, що найбільший можливий ефект забезпечується найменшими можливими витратами на роз-міщення об'єкта. Формула ефективності виробництва має такий вигляд:
Е = Еф
В
де Е — ефективність; Еф — ефект; В — витрати.
Ефект може виражатись або через валовий обсяг товарів і послуг або через прибуток. Він може також виражатися через величину національного-доходу, якщо йдеться про економіку країни або великого регіону. Отже, ефективність" розміщення може розраховуватись як для, окремого підприємства, галузі, так і для цілого регіону,
Стосовно території ефективність виробництва реалізуються за рахунок використання географічного положення об'єктів народного господарства, характеру використання природних і трудових ресурсів, комплексного розміщення продуктивних сил. Таким чином, ефективність РПС є найзагальнішою територіальною закономірністю, бо вона част-ково охоплює сферу впливу інших закономірностей (комплексності територіального поділу праці тощо), які їй підпорядковані.
Закономірність територіального поділу праці вияв-ляється у формуванні такої територіально-галузевої струк-тури народного господарства, яка найбільше відповідає при-родним, економічним, соціальним умовам регіону та по-требам міжрегіонального ринку. В основі територіально-го поділу праці лежать оптимальна спеціалізація народ-ного господарства та ефективні внутрішньо- і міжрегіо-нальні економічні зв'язки.
Налагодження тривких економіч-них зв’язків між регіонами об'єктивно веде до економіч-ної інтеграції. Ефективна територіально-галузева струк-тура господарства регіону означає не лише оптимальну спеціалізацію але також взаємозв'язок спеціалізованих галузей між собою та з допоміжними та обслуговуючими галузями, внаслідок чого формується територіальний комплекс і забезпечується регіональна інтеграція господарства.
Закономірність економічної цілісності регіону. Цю закономірність В. Поповкін визначає як закон і вважає його синтезуючим. Сутність географічної цілісності регіону полягає в органічній єдності природної, матеріальної (ство-реної людиною) та соціальної сфер. Усі три компоненти поєднуються не довільно, а під впливом певних законо-мірностей, факторів, передумов. Сполучення вихідних умов формування регіону дає величезну кількість варіантів, тому на Землі нема тотожних регіонів. Кожний такий регіон неповторний.
Враховування закономірностей регіональної цілісності дуже актуальне для України. Зараз провадиться пошук і "примірювання до України" різних моделей соціально — економічного розвитку, що виправдали себе в інших краї-нах світу. Проте усі вони мають бути піддані ретельному аналізу й розглянуті крізь призму української специфі-ки. Такий великий (у масштабі світової економіки) регіон, як Україна повинен мати власну модель розвитку.
Україна складається з кількох економічно цілісних регіонів, яким властива своя специфіка. Кожний з них має визначатись як самостійний об'єкт соціально-економічно-го управління, котре передбачає розумне збереження централізованого й регіонального елементів.
Закономірність регіональної інтеграції господарства діалектичне пов'язана з закономірністю територіального поділу праці: виокремлення регіонів через їхню спеціалізацію конче вимагає налагодження тісних економічних зв’язків поміж ними. Так постає міжрегіональна економічна інтеграція. Внутрішньорегіональна інтеграція випливає з закономірності географічної цілісності регіону. Вона означає збирання докупи елементів народного господарства внаслідок чого утворюється цілісна (інтегрована) система, регіональний економічний простір. Така система — це механізм, що динамічно розвивається і є об'єктом управлінн
Внутрішньорегіональна інтеграція починається з налагодження економічних зв’язків між підприємствами. Мож-на собі уявити ланцюг таких зв'язків: видобуток залізної руди — виплавлення металу — важке машинобудування; підприємства цих галузей пов'язані виробничим процесом. Але це лише осьова лінія каркаса інтеграції. Треба також враховувати виробництво коксу для металургії пов'язану з цим коксохімію, виробництво електроенергії для великих промислових підприємств, виробництво будівельних матеріалів, виробництво обладнання для металургії, важ-кого машинобудування, гірничодобувної промисловості тощо. І це ще не все. На підприємствах працюють люди, які повинні харчуватись,, одягатись, лікуватись, їхніх дітей треба вчити й виховувати. У зв'язку з цим слід створюва-ти сферу обслуговування населення. Має розвиватись інфра-структура (транспорт, водопостачання, каналізація, зв'язок тощо), яка зміцнює економічні зв'язки.
Закономірність територіальної комплексності продуктивних сил. Комплексністю називається взаємопов'язаність елементів регіонального господарства, що впорядковує їх у регіональну економічну систему. Підприємства обмінюються між собою комплек-тувальною продукцією, запроваджують оптимальну спеці-алізацію. Але у виробничому комплексі вони необов'язково повинні розташовуватися поблизу ще одного — іноді їх розділяє відстань у сотні кілометрів. Якщо ж вони роз-ташовуються компактно й територіальна близькість має істотне значення, тоді формується територіально-виробни-чий комплекс (ТВК).
ТВК бувають різних розмірів і рангів, тобто характери-зуються підпорядкованістю. Сполучення кількох ТВК у регіоні, підприємств регіону, які не належать до ТВК, ви-робничої та соціальної інфраструктури — усе це створює передумови для появи економічного району. Найвищий рівень розвитку комплексності — народногосподарський комплекс країни.
Комплексність регіону відбиває його географічну ціліс-ність, хоча регіональна цілісність і регіональна комплек-сність — поняття не тотожні: перше поняття ширше, більш загальне. Комплексний розвиток означає пропорційність, зрівноваженість між природними й трудовими ресурсами та виробництвом, а також міжгалузеву й внутрішньогалу-зеву збалансованість виробництва. Елементи комплексу взаємодоповнюють один одного: зміна (або зникнення) одного з них впливає стан інших і на розвиток усього комплексу
Закономірність територіальної концентрації продуктивних сил полягає у зосереджені виробництва і населення у найвигідніших місцях регіону, що забезпечує вищий (ніж середній, для регіону) рівень життя та ефек-тивність виробництва. Перевага таких місць може зумов-люватись особливо сприятливими природними умовами, вигідним економіко-географічним розташуванням, загальною економічною ситуацією, історико-економічними особ-ливостями розвитку.
Так, наприклад, висока концентрація виробництва й на-селення у Донбасі й Нижньому Придніпров'ї пояснюється унікальним поєднанням на компактній території покладів. кам'яного вугілля, залізної та марганцевої руд, кухонної солі флюсових вапняків та вогнетривких глин, що становлять сировину для чорної металургії, коксохімії, азотних добрив, теплоенергетики й — на завершальній стадії цик-лу — важкого машинобудуванні.
В XV—XVII ст. найважливіші європейські торговельні шля-хи пересунулися з Середземного моря до Атлантики, Пів-нічного й Балтійського морів. Крім того, і далі функціо-нував меридіональний шлях долиною Рейну. Регіон опинився на перехресті торговельних шляхів, що різко підви-щило його економічне значення.
Тим часом концентрація населення й виробництва у долині Нілу пояснюється майже виключно агрокліматичними умовами.
З територіальною концентрацією діалектичне пов'язана закономірність територіальної диференціації продуктивних сил. Вона полягає у тому, що регіон об’єктивно диференціюється на ділянки, що найбільш придатні для певного різновиду діяльності, закономірність зближення рівнів соціально-економіч-ного розвитку регіонів пов'язана з процесами територі-ального поділу праці й регіональною інтеграцією. Це об'єк-тивна закономірність, яку треба враховувати в економічній політиці.
Між регіонами існують відмінності, зумовлені неодна-ковістю природних, економічних та соціальних умов, бо ми вже згадували, що на Землі нема двох однакових районів. Однак ці відмінності стосуються галузевої структури еко-номіки, форми її територіальної організації. Закономірність полягає в дальшому узгодженні рівнів соціально-економічного розвитку через посилення взаємозв'язків між регіонами.
Індія за економічним потенціалом переважає Швейцарію, але поступається їй за рівнем соціально-економічного розвитку. В українській науці дедалі більше переважає погляд, що най-точнішим показником рівня розвитку регіону є розмір на-ціонального доходу на душу населення.
До принципів розміщення продуктивних сил, належить свідома економічна політика, направ-лена на здійснення пізнаних закономірностей. Зупинімось на найважливіших принципах.
Принцип раціонального розміщення виробництва випливає із закономірності "ефективне розміщення продук-тивних сил". Зміст його полягає у такому розташуванні виробництва, яке забезпечувало б високу ефективність народного господарства. Раціональність означає вибір найкращих варіантів. Принцип раціональності реалізується завдяки комплексу певних заходів. А саме: —
відповідне наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких галузей до джерел палива, енергії й води. При цьому ми заощаджуємо на лише на транспорт-них витратах, але й комплексно використовуємо сировину, економно витрачаємо паливо, енергію й воду;—
наближення працемісткого виробництва до районів і центрів зосередження трудових ресурсів. Це дозволяє ефективно використовувати трудові ресурси за статтю, ві-ком, кваліфікацією;—
наближення масового виробництва малотранспортабельної продукції до місць її споживання (наприклад, хлібопечення, виробництво будівельних конструкцій, теплова енергетика на ТЕЦ тощо);—
запобігання-зустрічним перевезенням однотипної продукції, сировини і палива з одного регіону до іншого. Це трапляється у випадку так званого відомчого стилю керівництва господарством.
З принципом раціональності тісно пов'язаний прин-цип оптимальності розміщення виробництва. Оптимальність означає вибір найкращого варіанта не лише з наявних, а з усіх можливих. Є ще один аспект, який де-монструє відмінність між раціональністю, та оптимальністю. За рахунок раціонального розміщення, скажімо, ком-плексу металургійних підприємств можна забезпечити максимальну ефективність галузі:
Принцип збалансованості і пропорційності означає таке розміщення виробництва, за якого витримувалася б рівновага між виробничими потужностями, обсягом вироб-ництва, з одного боку, та наявністю сировинних, енерге-тичних, водних, земельних, трудових, фінансових ресурсів регіону — з іншого. Пропорційність передбачає також оп-тимальну структуру народного господарства регіону, тобто відповідну пропорцію між галузями спеціалізації, а також між спеціалізуючими, допоміжними й обслуговуючими галузями.
Принцип комплексного розміщення виробництва спирається на однойменну закономірність. Практично він реалізується:—
у комплексному використанні природних ресурсів, включно з відходами, приміром, гірництва чи лісопиляння, видобуванням усіх корисних компонентів;—
у раціональному використанні трудових ресурсів шляхом створення у регіоні такої структури господарства, за якої надається праця усім розмаїтим контингентам робочої сили; —
у створенні єдиної інфраструктури;—
у налагодженні ефективних виробничих зв'язків між підприємствами регіону.
За умов централізованої планової економіки принцип комплексності реалізується шляхом планового будівництва певного набору об'єктів у регіоні; якщо при цьому закономірності розміщення достатньо враховані комплекс функціонує добре, інакше помилкові рішення даються взна-ки упродовж багатьох років. 3а ринкової, навіть мало регульованої економіки прин-цип комплексності повинен зберігатися. Тямущий підприємець прагне спорудити підприємство там, де є готова інфра-структура, бо витрати на її будівництво не будуть завеликі. Фірма, яка видобуває природний ресурс, намагається тут же створити переробне підприємство, аби зменшити витрати. Власник підприємства шукає суміжників, щоб налагодити взаємовигідну кооперацію. Підприємства й заклади сфе-ри обслуговування потребують зосередження великого ви-робництва й населення.
Принцип комплексності полягає у визначенні найвигіднішої спеціалізації району з урахуванням територіального поділу праці
Принцип розміщення підприємств згідно з раціональними формами суспільної організації виробництва. До таких форм належать концентрація, спеціалізація, кооперування й комбінування. Сутність принципу полягає у тому, що спосіб розміщення виробництва повинен стимулювати ефектив-ний розвиток національних форм його організації.
Принцип урахування міжнародного територіально-го поділу праці. За цим принципом держава повинна роз-вивати такі галузі й різновиди виробництва, для яких вона має найкращі умови й продукція яких користується попи-том на світовому ринку. Тому розвиток подібних галузей має заохочуватися. Одночасно лібералізується імпорт тих товарів, які у країні не виробляються через природні умо-ви або через завеликі витрати.
Є країни, що всю економіку будують на експорті одного — чи двох-трьох товарів; така економіка називається експортоорієнтованою. Наприклад, Об'єднані Арабські Емірати, Кувейт живуть за рахунок експорту нафти, Сенегал — кош-том експорту арахісу, країни Центральної Америки — екс-порту бананів та Іншої продукції тропічного землеробства. Експортоорієнтована економіка притаманна країнам, що розвиваються, не мають значного економічного потенціа-лу та місткого внутрішнього ринку.
На вищій стадії економічного розвитку країни перехо-дять до імпортзамінної політики. Вона полягає у розвитку тих видів виробництв, продукція яких має широкий внут-рішній попит, що дає змогу відмовитися від їхнього імпорту.
Що стосується України, то основна маса продукції її підприємств реалізується всередині країни. Проте є види виробництва й галузі, які експортують продукцію і "зароб-ляють" валюту.
Принцип збереження екологічної рівноваги. Цим прин-ципом, хоча він і є одним з головних, тривалий час нехту-вали у господарській практиці. Господарство регіону може бути збалансоване за більшістю параметрів, але якщо при цьому виникає екологічна напруженість, то воно не може визнаватися ефективним. Принцип екологічної рівноваги має підпорядковуватися решта вигод, що з'являється за різних варіантів розміщення продуктивних сил. Тому він може називатися принципом екологічного імперативу.
Принцип обмеженого централізму обґрунтував В. Поповкін. Необхідність дотримуватися цього принципу довела реальна ситуація в українській економіці початку 90-х років, коли урядові органи практично "випустили" еконо-міку з рук,
Сутність принципу полягає в органічному поєднанні стратегічних інтересів країни й інтересів регіонів, під-приємців, населення. Держава не повинна втручатись в оперативну діяльність підприємств і місцевих органів вла-ди. Вона створює за допомогою економічних важелів, сис-теми пільг оподаткувань таку територіально-галузеву структуру, котра сприяла б і інтересам загальнодержавним, і інтересам регіональним, допомагаючи підвищувати життєвий рівень населення. Дотримання принципів розміщення продуктивних сил є основою регіональної політики держави. Регіональна політика — це сфера управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни у просторовому, регіональному аспекті. Регіональна політика характеризується та-кими напрямами:—
співвідношення й взаємодія рушійних сил регіональ-ного розвитку в державному, кооперативному, приватному та інших секторах національної економіки;—
співвідношення державного й регіонального аспектів розвитку, центрального й регіонального рівнів управління;—
зближення рівнів соціально-економічного розвитку
регіонів;—
регіональні аспекти демографічної, екологічної політики .
Науково обґрунтована політика особливо актуальна для України. За роки існування системи жорсткого централі-зованого управління економічні й соціальні структури країни дуже деформувалися; це стосується й регіонально-го рівня. Власне, відомчий підхід до розміщення виробниц-тва ігнорував інтереси регіонів. Через це багато де в Укра-їні посилилась екологічна й соціальна напруженість.
Метою регіональної політики України має бути забез-печення населенню гідних умов життя. Для цього потрібні докорінна зміна структури територіальної організації гос-подарства, технологічне оновлення виробництва. Основни-ми принципами політики України повинні бути:—
перевага інтересів регіону над інтересами галузей, відомств, окремих підприємств і організацій;—
всебічне врахування економічних, технологічних, ет-нічних, екологічних та соціально-демографічних передумов та факторів розміщення продуктивних сил і розвитку ре-гіону з наданням переваги чинникам соціальним та еко-логічним;—
пріоритет інтенсивного, ресурсозберігаючого підхо-ду до розміщення продуктивних сил при обмеженні мате-ріаломісткого виробництва;—
потреба поступового зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів.
Засобом регулювання територіальної організації су-спільства мають стати державні регіональні програми, які мусять забезпечуватися відповідними грошовими та матері-альними ресурсами.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать