Основи сучасного менеджменту

1.1,1. Основні поняття і історія розвитку науки «менеджмент»
Менеджмент - професійна діяльність, заснована на науці про те, як, використовуючи працю і інтелект інших людей, добиватися цілей організації або особистих цілей найефективніше. Термін «менеджмент» дослівного перекладу російською мовою не має і включає поняття «управління», «керівництво», «регулювання». У вітчизняній теорії і практиці найбільш близьким за змістом є термін «управління» стосовно різних сфер господарської діяльності, який надалі використовуватимемо як синонім слова«менеджмент».
Менеджер - найнятий робітник, відособлений від власності на капітал, що здобув професійну освіту в області менеджменту. Як правило, спеціалізується у конкретній галузі економіки: фінанси, виробництво, маркетинг і так далі Менеджери утворюють соціальний шар тих, хто здійснює роботу по управлінню господарською або комерційною діяльністю. Менеджмент як самостійна галузь науки виникла в Америці на рубежі XIX і XX століть. Її розвиток супроводжувався формуванням різних наукових концепцій, течій і підходів.
З 1960 р. менеджмент розвивається як синтез різних напрямів з орієнтацією на технологію ухвалення управлінських рішень. Всі наукові школи, течії і концепції прагнуть до створення єдиної теорії менеджменту, практичні рекомендації якої були б універсальні і застосовні для будь-якої організації і у всіх ситуаціях. З цієї точки зору в даний час найбільшого поширення набули три підходи до управління: процессный, системний і ситуаційний.
1.1.2. Процессний підхід до управління
У будь-якій організації управління - це процес, серія безперервних взаємозв'язаних дій, званих управлінськими функціями. Процес управління є загальною сумою всіх функцій. Ці функції реалізуються будь-яким менеджером незалежно від його рівня усередині організації і типу самої організації і є узагальненою характеристикою управлінської праці - це функції «планування», «організація», «мотивація», «контроль». Процес управління можна представити схемою:
Взаємозалежність і динамічність всіх функцій і процесу управління в цілому забезпечують процеси, що пов'язують: комунікація (процес обміну информації) і процеси ухвалення рішень.
1.1.2.1. Планування
Призначення планування як функції управління -учесть по можливості всі внутрішні і зовнішні чинники, що забезпечують сприятливі умови діяльності і стійкого розвитку організації.
Ця функція вирішує три корінні проблеми організації:
Аналіз поточного стану, оцінка сильних і
слабких сторін організації в таких важливих областях,
як фінанси, маркетинг, виробництво, наукові дослідження і розробки, трудові ресурси. Це необхідно для реальної оцінки того, чого може добитися організація, інакше, для реалістичності довгострокового і
короткострокового планування, для оперативного коректування планів при зміні зовнішніх і внутрішніх чинників, а також виявлення і усунення причин
відхилень від планів.
Оцінюючи можливості і небезпеки в зовнішньому
середовищі, керівництво визначає стратегії розвитку і
мети організації з розгорткою в конкретні завдання, а також прогнозує причини, які можуть перешкодити
досягти ці цілі.
3. Керівник вирішує у загальних рисах і конкретно, що повинні робити члени організації, які необхідні технології, ресурси, об'єми і джерела
фінансування і так далі, щоб організація добилася
успіху, тобто досягла своїх цілей.
Функція планування здійснюється безперервно, оскільки одна мета змінялася іншою, а також із-за постійної невизначеності майбутнього - умови зовнішнього середовища, що змінюються, вимагають узгодження планів з реальністю.
Планування включає визначення:
стратегій, концепцій розвитку;
кінцевої і проміжної мети для реалізації концепцій;
завдань, вирішення яких необхідне для досягнення цілей;
засобів і способів їх рішення;
необхідних бюджетів.
Залежно від цілей можна виділити деякі характерні особливості планування в компаніях розвинених країн: аамериканських - об'єднання стратегій всіх підрозділів і розподіл ресурсів;
англійських - орієнтація на розподіл ресурсів;
японських - орієнтація на впровадження інновацій
і підвищення якості рішень.
По горизонту часу розрізняють перспективне планування (прогнозування) (10-20 років); середньострокове (3-5 років) і поточне (бюджетне, оперативне) планування (1; 0,5; 0,25 року).
Перспективне планування - загальні принципи орієнтації на перспективу; прогноз, концепція розвитку; визначає стратегічні напрями і програми розвитку. Перспективне планування описує бажаний кінцевий стан і обмежується розробкою найважливіших якісних характеристик, що конкретизуються в програмах або прогнозах. Через них здійснюється координація перспективних напрямів розвитку з урахуванням потреб і ресурсів. На основі програми розробляються середньострокові плани з конкретизованими якісними параметрами.
У системі перспективного планування розрізняють довгострокове і стратегічне планування.
При довгостроковому плануванні використовується метод екстраполяції з минулого в майбутнє: результати минулого періоду декілька завищують ся на основі оптимістичного прогнозу і розповсюджуються на майбутній період.
При стратегічному плануванні дається комплексне наукове обґрунтування проблем, з якими може зіткнутися організація в майбутньому і на цій основі розробляються показники її розвитку.
Поточне планування здійснюється шляхом детальної розробки середньострокових планів для організації в цілому і її підрозділів, конкретизації завдань і кількісних характеристик; формується бюджет або фінансовий план по підрозділах – центрах прибули, який потім консолідується до єдиного бюджету організації.
1.1.2.2. Організація
Організувати - означає створити якусь структуру чого-небудь. У будь-якій організації існує багато елементів, які необхідно структурувати для успішної діяльності. Структуризація виробничої діяльності по тих або інших ознаках залежно від поставлених цілей знижує виробничу структуру об'єкту управління; структуризація роботи по управлінню діяльністю - організаційну структуру управління (ОСУ).
ОСУ - це склад, взаємозв'язок, взаємо підпорядкованість підрозділів і рівнів в загальній ієрархії управління організацією. ОСУ має пірамідальний характер.
ОСУ промислових фірм відрізняються великою різноманітністю і визначаються багатьма зовнішніми і внутрішніми чинниками: розмірами діяльності (велика, середня, дрібна); виробничим профілем (вузька або широка номенклатура продукції, послуг); характером продукції, що випускається, і технологією її виробництва (добувна або оброблювальна галузь, масове або серійне виробництво); сферою діяльності (місцевий, національний або зовнішній ринок); масштабами зовнішньоекономічної діяльності (частка міжнародного ринку, наявність і кількість дочірніх фірм); характером об'єднання фірми (фірма, концерн, фінансова група). Відповідно до класичної теорії організації ОСУ повинна розроблятися зверху вниз. Ознаки оптимальної ОСУ:
невеликі підрозділи з висококваліфікованим персоналом;
невелике число рівнів управління;
наявність в структурі груп фахівців;
орієнтація графіків роботи на споживача;
швидка реакція на зміни;
висока продуктивність;
низькі витрати.
Розглянемо типи ОСУ. До групи бюрократичних структур управління відносяться: лінійна, функціональна, лінійно-функціональна і продуктова .
У лінійній ОСУ реалізується принцип єдиноначальності; рішення, команди передаються зверху вниз. Лінійному керівникові підпорядковані керівники нижчестоящого рівня, а він підкоряється вищестоящому. У чистому вигляді існує в дрібних і середніх організаціях з нескладним виробництвом.
Функціональна структура заснована на тому, що загальне керівництво здійснюється через керівників функціональних підрозділів, що порушує принцип єдиноначальності, тому поширення не набула.
Лінійно-функціональна ОСУ - комбінація два попередніх, найбільш тип структури управління, що часто зустрічається.
Продуктова структура - ділення на елементи і блоки по видах товарів, групах покупців або географічних ринках; найбільш поширений спосіб розвитку організацій. Керівникові відповідного блоку підпорядковані керівники функціональних служб, що приводить до дублювання робіт функціональних підрозділів для різних видів продукції і зростанню витрат на управління. Така структура швидко реагує на зміни зовнішнього середовища.
У останні десятиліття всього більшого поширення набувають так звані адаптивні структури, вперше застосовані в центрі космічних дослідженні НАСА. У основі більшості адаптивних структур лежить проектна - тимчасова група фахівців, що є зменшеною копією постійної ОСУ (аналогічно розробці проекту в проектній організації). Група створюється для вирішення конкретного завдання або проекту, після завершення роботи група розпускається. Керівникові проекту на час роботи над проектом повністю підпорядковані всі ресурси і люди.
Матрична структура управління — варіант проектної, сучасний ефективний тип ОСУ. Різновиди - проблемно-цільова, програмно-цільова матриці. Гнучка структура, здатна швидко реагувати на зміну зовнішніх і внутрішніх чинників, ефективно перерозподіляти ресурси, забезпечує високу координацію робіт. Організовується шляхом накладення проектної структури на постійну для даної організації ОСУ, по вигляду нагадує матрицю.
Виробнича структура і структура управління не є стаціонарними, вони постійно змінюються, удосконалюються відповідно до умов, що змінюються, і стратегій, прагнучи до оптимуму.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать