Італія в системі міжнародних економічних відносин

1. КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІКИ КРАЇНИ
Італія розташована на півдні Європи в центральній частині Середземномор'я. Її територія охоплює південні схили Альп, Паданську низовину, Апеннінський півострів, острови Сицилію і Сардинію. 4/5 її кордонів є морськими. Найважливішою особливістю географічного положен-ня Італії є її розташування на шляхах між Південно-Західною Євро-пою і Середнім Сходом. Альпи навіть у давні часи не були непро-хідним бар'єром і в наш час не перешкоджають сухопутним зв'язкам.
Економіка і соціальна сфера Італії є сучас-ними і розвиненими. Проте, порівняно з Великобританією, Німеччиною і Францією, індустріалізація в Італії відбувалась пізніше.
З одного боку, Італія досягла незаперечних успіхів, особливо останнім часом. З іншого – невирішеними залишаються проб-леми регіональних диспропорцій, підвищення продуктивності праці в сільському господарстві і збалансування структури проми-слового сектора. Дуже висока залежність від імпортних енерго-ресурсів. Він досягає 4/5 її потреб, проти 1/2 у середньому в Західній Європі. Особливо велика роль належить імпортній нафті (приблизно 70 млн т на рік). Власний її видобуток – 5 млн т, природного газу – 60 млрд м3. З 220 млрд кВт*год виробленої протягом року електроенергії на ГЕС припадає 1/5. Атомна енергетика не розвинена.
Нафту і природний газ видобувають на Паданській низовині. Численні невеликі ГЕС побудовані на лівих притоках річки По, які беруть свій початок в Альпах. Пунктами прийому нафти і нафтопе-реробки є Генуя і Трієст, від яких ідуть трансальпійські нафтопро-води в Німеччину, а також невеликі портові міста на Півдні. Важливою подією стало введення в експлуатацію транссередземноморського підводного газопроводу, який з'єднав алжирські газо-промисли з материковою Італією через Туніс і Сицилію. Підводна його частина має довжину 160 км.
Після другої світової війни Італія зробила великий крок у розвитку обробної промисловості. Це не тільки провідна, а й сучасна і комплексна сфера її матеріального вироб-ництва. Характерними рисами, порівняно з іншими головними роз-виненими країнами, є низька частка високотехнологічних вироб-ництв і висока працемісткість галузей, які виготовляють споживчі товари тривалого і короткочасного користування. Це наслідок молодості італійської промисловості, поразки Італії в другій світовій війні, наявності дешевої робочої сили.
Відповідним є і склад промислового експорту: сталь, автомобілі, судна, побутова електротехніка (морозильники, кухонні печі, пральні, посудомийні і швейні машини), конторське обладнання (дру-карські і лічильні машини), тканини, одяг, взуття, пластмасові ви-роби і меблі. Вивіз і ввіз сталі та автомобілів майже однакові, але як експортер і, відповідно, виробник побутової електротехніки, одягу і взуття Італія займає провідні позиції в Західній Європі. Одночасно італійські експортні виробництва зазнають все більшої конкуренції з боку нових індустріальних країн з більш дешевою робочою силою.
Розміщення обробної промисловості має такі загальні риси. Найбільша концентрація промислового виробництва характерна для Півночі при зростанні останнім часом ролі Центру. Значну роль в розміщенні підприємств і галузей відіграв історичний чинник: попереднє ремісниче виробництво, ресурси енергії і сировини, які тепер уже вичерпані, бідність сучасної сировинної бази та імпорт необхідних ресурсів.
Італія виплавляє 25 млн т сталі і 250 тис. т алюмінію на рік. У виробництві сталі вагоме значення імпортного скрапу. Найбільшими центрами чорної металургії стали агломерації Генуї, Неаполя, міста Пйомбіно (Тоскана) і Торонто (Апулія). Ще не так давно в металообробці і машинобудуванні домінували Мілан, Турін і Генуя. Поступово ці галузі поширились на північний схід, а тепер і в Центр. Значними машинобудівними центрами стали Брешіа, Венеція, Трієст, Болонья, Флоренція і навіть Рим і Неаполь. Автомобільна промисловість Італії відома автомашинами «ФІАТ» (фабрика італійських авто Туріна), гоночними машинами, моторолерами і мопедами. Головним центром автомобілебудування залишається Турін. Щорічно випускається до 2 млн автомашин.
Хімічна промисловість Італії зародилась у Ломбардії, і нині там знаходиться чимало її підприємств. Крім того, з'явилися нові центри нафтохімії на Півдні і частково в Центрі. Виробництво синтетичних волокон стало важливою галуззю. Легка і меблева промисловість, які представлені невеликими підприємствами, зосереджені в місцях виникнення, тобто на Півночі, але й для них характерне зміщення в Центр, де оплата праці нижча. Модні вироби (одяг, взуття, меблі) є невеликою, але престижною частиною італійської промисловості.
Післявоєнна трансформація господарства найповнішою була в Північній Італії, яка тепер належить до найрозвинутіших частин Західної Європи. Південна Італія, незважаючи на зусилля уряду змінити становище, залишається значно біднішою і менш індустрі-алізованою. З 50-х років частка зайнятих у сільському господарстві зменшилася втричі, але все ще залишається порівняно високою. Італія продовжує виступати постачальником дешевої робочої сили в Північно-Західну Європу, особливо в Швейцарію, Францію і Німеч-чину.
У сільському господарстві, лісівництві та рибальстві зайнято 10 % робочої сили і вони створюють 4 % ВНП, в промисловості й будів-ництві відповідно 29 і 28 %, у третинному секторі – 61 і 67 %.
Італія відіграє значну роль у світовій торгівлі і є великим експор-тером готових промислових виробів, фруктів та овочів. В її імпорті найбільша частка нафти, імпортуються також інша сировина, текстильна пряжа, метали і продовольство. Негативний торговий баланс компенсується доходами від туризму і грошовими переказами робітників-емігрантів. Головними торговими партнерами Італії є країни ЄС, особливо Німеччина і Франція. Частка Італії в зовніш-ньому товарообігу України в 2000 р. становила 1,2 %.


2. ОСНОВНІ ФОРМИ МЕП
Швидкий ріст світового господарства в другій половині XX століття призвів до розширення та підвищення ролі зовнішньоекономічної сфери. Зовнішньоекономічна політика спрямована на вирішення задач, пов'язаних з використанням вигод міжнародного поділу праці. З її допомогою уряди прагнуть забезпечити економічні і політичні умови, що полегшують національному капіталу пристосування до змін на міжнародних ринках. Зовнішньоекономічна діяльність є складовою частиною економічної і зовнішньої політики в цілому. Здатність країни регулювати зовнішній сектор залежить від можливостей уряду регулювати свою внутрішню економіку. Зовнішньоекономічні зв'язки складають розгалужену та розшаровану систему, мають планетарний характер. Вони виражаються у вигляді зовнішньої торгівлі, валютно-фінансових та кредитних операцій, виробничого кооперування, науково-технічного співробітництва, міжнародних послуг й інших форм міжнародних економічних відносин. Зовнішня торгівля має центральне місце і відіграє провідну роль у всій системі зовнішньоекономічних зв'язків.
Зовнішньоекономічні зв'язки мають життєво важливе значення для економіки Італії. Велика залежність від зовнішньої торгівлі визначається, з одного боку тим, що основні галузі італійської промисловості функціонують використовуючи, головним чином завезену сировину, а з іншого боку – відносною звуженістю внутрішнього ринку, що обумовлює необхідність збуту за кордон значної частини національного продукту.
Італія відноситься до числа найбільш бідних корисними копалинами держав. До того ж сільськогосподарське виробництво не встигає за зростом вживання населенням продуктів харчування і змінами в його структурі.
За існуючими підрахунками, серед найбільших капіталістичних країн Італія в основному залежить від імпорту палива, промислової та сільськогосподарської сировини. Досить велика залежність Італії від ввозу продовольства і лісоматеріалів. Зростає імпорт продукції обробної промисловості. Значну роль імпорт відіграє в модернізації активних елементів основного капіталу італійської промисловості. Досить велика залежність Італії від імпорту іноземних технологій. Зовнішня торгівля в цій області характеризується хронічним негативним сальдо. Головними партнерами Італії є європейські країни (45 % зовнішньоторговельного обороту), США, Японія.
До 35 % зовнішньоторговельних операцій припадає на нафтогазоносні країни Близького Сходу і країни Латинської Америки. Значні прибутки Італія одержує від туризму (6 млрд. дол. щорічно).
Укріплення економічного потенціалу Італії нерозривно пов'язане з поглибленням її участі в міжнародному поділі праці. Під міжнародним територіальним поділом праці розуміється процес концентрації в окремих країнах виробництва товарів та надання послуг понад необхідні внутрішні погреби у розрахунку на їхній обмін або продаж іншим країнам. Міжнародний територіальний поділ праці також передбачає розвиток економіки з розрахунком на завезення ряду товарів та послуг з-за кордону, наявність між країнами або регіонами не лише торгівельних стосунків, але й кредитних, науково-технічних, виробничих, транспортних зв'язків.
У міжнародному поділі праці країна виступає як постачальник на світовий ринок продукції машинобудування (42 % експорту), легкої промисловості (текстиль, взуття, одяг), сільськогосподарської продукції (цитрусові, овочі, вина, фрукти). В імпорті головне місце займають машини та устаткування, в першу чергу складне, а також хімікати. Потреби економіки в імпорті нафти, вугілля, руд чорних та кольорових металів, лісоматеріалів, залізної руди, шерсті, бавовни, продовольств обумовлюють постійний дефіцит зовнішньої торгівлі. Він покривається надходженнями від іноземного туризму, грошовими переводами емігрантів. В господарство Італії надходять інвестиції зі США та західноєвропейських країн. Дефіцит зовнішньої торгівлі у платіжному балансі компенсується торгівлею патентами та ліцензіями, експортом капіталу.
Аналіз показників, що характеризують залежність Італії від зовнішніх ринків, а також експортну спеціалізацію і в певній мірі конкурентноздатність італійської продукції, призводить до висновку, що країна має сильні позиції на світовому ринку так званих традиційних товарів. Характерним для італійської зовнішньої торгівлі є постійна перевага імпорту над експортом.
Серед тенденцій економічного розвитку на найближчі 15-20 років слід відмітити: по-перше – розвиток інтеграційних процесів в країні вшир і вглиб. Економічна інтеграція – це об'єктивний процес розвитку глибоких, стійких взаємозв'язків та поділу праці між національними господарствами, створення міжнародних господарських комплексів у межах держави. Економічна інтеграція виявляється у державних формах об'єднання країн, наприклад Європейський Союз, ОПЕК, Всесвітня торгова організація. Ці процеси безперечно приведуть до зміцнення позицій країни у світовому господарстві. Особливу роль в цьому зіграв перехід більшості країн - членів ЄС до єдиної валюти – євро. По-друге – інтеграція сприяє швидкій регіоналізації господарського життя. В ході складаються міцні господарські комплекси, наприклад по осям Баден - Вюртемберг - Баварія - Західна Австрія - Північна Італія - Гамбург - Північна Європа. Зв'язки по цим осям відіграють для її учасників вже нерідко набагато більшу роль, ніж взаємодія з іншими регіонами своїх країн.
За існуючими прогнозам до 2015 - 2020 р. ВВП буде рости помірними темпами, скоріше всього в межах 2,5 - 3 %. При таких темпах економічного росту сьогоднішня гострота проблеми зайнятості і безробіття збережеться або навіть дещо збільшиться.
Для більш ефективного розміщення продуктивних сил Італії необхідно: модернізувати структуру народного господарства, територіальне перерозподілити виробничий потенціал, створити нові територіальне виробничі комплекси.
В таких умовах, ймовірно, не гіршим варіантом для Італії було б підтримання в середньому нинішнього рівня життя, так як її помітне збільшення представляється досить проблематичним. Про це не раз говорили провідні західноєвропейські політики. Політичний зріст рівня життя можливий лише в країнах, які вступлять в Європейський Союз.
Обсяг туристичного обігу в Італії у 2001 році був представлений наступними цифрами: доход склав 28245,2 млн. дол., витрати – 12681,5 млн. дол., обіг – 40926,7 млн. дол.
В 1997 році відбувся офіційний візит в Україну Голови Ради Міністрів Італійської Республіки Р.Проді. Під час переговорів основну увагу було приділено визначенню шляхів подальшої співпраці двох країн в інвестиційній і торговельно-економічній сферах, підписано Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу та попередження ухилень від сплати податків.
3-5 червня 1997 року в Україні перебувала делегація на чолі з керівником італійського концерну ФІАТ-АВІО П.Д.Роміті. В рамках програми перебування відбулися зустрічі з керівниками НКАУ, Міненерго, Мінмашпрому, КБ „Південне” та „Південмашу”. Обговорювалися питання співробтництва в космічній, енергетичній та машинобудівній галузях, затверджена Програма залучення інвестицій в Україну.
Важливим етапом в активізації економічного співробітництва з Італією стало проведення в Римі (9 грудня 1998 року) першого засідання Ради з питань економічного, промислового і фінансового співробітництва.
8-9 червня 2001 р. в Італії (містах Вербанія і Стреза) відбулася восьма неформальна зустріч глав держав Центральної Європи, на якій перебував Президент України Л.Д. Кучма.
З 30 жовтня по 1 листопада 2001 року в Італії були обговорені перспективи проекту по співробітництву щодо побудови Пан'європейського транспортного коридору №5. З італійською стороною було досягнуто домовленості щодо ініціювання на початку наступного року спеціальної зустрічі міністрів транспорту всіх країн-учасниць проекту. З метою збалансованого розвитку авіаційного сполучення між Італією та іншими країнами Європи (в тому числі й Україною) в межах квот, встановлених двосторонньою Угодою про повітряне сполучення, також було досягнуто домовленості щодо проведення найближчим часом зустрічі спеціалістів європейських країн, результати якої дали б можливість національним перевізникам Європи розпочати здійснення регулярних рейсів на північ Італії (м.Мілан). На прохання української сторони керівництво Мінтрансу Італії прийняло позитивне рішення про виділення 500 додаткових дозволів на здійснення автоперевезень між Україною та Італією.


3. ЗОВНІШНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ ІТАЛІЇ З УКРАЇНОЮ
Провідними формами економічного співробітництва між Україною та Італією є торгівля, інвестиційна діяльність і технічна допомога. Торгівлі належить центральне місце.
У 90-ті роки відбулися значні структурні зміни у зовнішній торгівлі України. Динаміка зовнішньої торгівлі України та Італії представлена в таблиці 3.1.
Таблиця 3.1
Зовнішня торгівля товарами України та Італії, млн. дол. США
Країна | Експорт | Імпорт
1996 | 1998 | 2000 | 1996 | 1998 | 2000
Всього по ЄС | 1596,4 | 2119,3 | 2354,4 | 2769,0 | 3170,5 | 2881,2
Італія | 344,6 | 550,2 | 638,9 | 341,8 | 408,6 | 346,0
В експорті України в Італію у 2001 році переважали зернові (31%), нафтопродукти (25%), транспортні послуги (50%). В імпорті з Італії – будівельні матеріали (21%), тютюнові вироби (18%), продукти харчування (16%), одяг (15%), техніка (12%), меблі (10%) та ін.
На сьогоднішній день Італія є значним інвестором в Україну. Обсяг інвестицій в Україну з 1995 по 2001 рр. значно зріс: у 1995 р. сукупний обсяг прямих інвестицій в Україну становив 14,6 млн. дол. США, у 1998 р. – 51,5 млн. дол. США, а на 1.01.2001 р. він сягнув рівня 72,3 млн. дол. США. На 1 січня 2002 р. в Україні було зареєстровано 15 компаній з італійськими інвестиціями.
Обсяги технічної допомоги Італії Україні до 1997 р. мали тенденцію до зростання, але з 1998 р. обсяги допомоги постійно знижуються і в 2000 р. вони складали незначну суму у складі Програми TACIS (ядерна безпека та захист довкілля).
Італія є одним з головних торговельно-економічних партнерів України, посідає 2 місце у загальному обсязі товарообороту з нашою країною серед держав Західної Європи.
Результати 3-х кварталів поточного року свідчать про збереження позитивної тенденції нарощування обсягів двосторонньої торгівлі. За даними Держкомстату України, за 9 місяців ц.р. обсяг товарообороту збільшився порівняно з відповідним періодом минулого року на 35% і становив 948,2 млн. дол. США, у т.ч. експорт - 643 млн. дол. США.
Одним із пріоритетних завдань торговельно-економічного співробітництва є забезпечення, принаймні, часткової переорієнтації італійців з російського на український ринок. Необхідним також вважають подальше внесення позитивних для України змін у зовнішньоторговельну політику: останнім часом на італійському ринку нарівні з товарними позиціями сировини з’явилася деяка кінцева промислова продукція українського походження, зокрема, промислове обладнання для хімічної промисловості, хімічні добрива, цемент, консервовані овочі та фрукти.
У той же час структура експорту-імпорту залишається майже незмінною і, відповідно, несприятливою для нашої держави: в експорті до Італії основне місце займає сировина, в імпорті переважає промислова продукція. Італія зацікавлена в імпорті з України чавуну, шкіряної сировини, мінеральних добрив. В імпорті з Італії, як і в попередні роки, переважає обладнання і пластмаси, одяг і взуття, продукти харчування.
В основному італійські інвестиції розміщені в галузі внутрішньої торгівлі, харчової промисловості, машинобудуванні, металообробній та легкій промисловості.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Економіка зарубіжних країн. – К.: Либідь, 1996.
Кириченко А. Зовнішня торгівля України на порозі третього тисячоліття // Зовнішня торгівля. – 1999. – № 1. – С.96.
Линдерт П. Экономика мировых хозяйственных связей. – М.: Прогресс, 1992.
Мировая экономика. – М., 2000.
Социально-экономическая география зарубежного мира. – М.: КРОН-ПРЕСС, 1998.
Экономика зарубежных стран. – М.: Высшая школа, 1990.
Юрківський В.М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни. – К.: Либідь, 2000.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать