Виробництво. Витрати виробництва

План
1 Технологія виробництва. Фактори виробництва
2 Виробництво з одним змiнним фактором (працею)
3 Ефект масштабу
4 Витрати виробництва, їх суть і структура
5 Витрати фірми в короткостроковому періоді
6 Витрати фірми в довготривалому періоді
7 Основні напрямки зниження затрат виробництва


1 Технологія виробництва. Фактори виробництва
Теорія виробництва і затрат є центральною в еконо-мічному управлінні фірмою.
Виробництво - основна область діяльності фірми. В процесі виробництва фірми використовують виробничі фактори, які називають також вхідними факторами виробництва.
Виробничі фактори можна розділити на такі значні категорії:
-праця;
-матеріали;
-капітал.
Співвідношення між вхідними факторами, виробни-чим процесом і виходом готової продукції описується виробничою функцією.
Для спрощення викладу теорії припустимо, що існує лише два вхідних фактори - праця L і капітал K.
Виробнича функція відображає максимальний випуск продукції Q, який може забезпечити фірма при кожному окремому поєднанні факторів виробництва.
Виробничу функцію можна подати в такому вигляді:
Q = F (L, K) . (4.1)
Дане рівняння вказує, що обсяг випуску продукції залежить від двох виробничих факторів - капіталу і праці.
Термін «максимальний випуск продукції» є важливим з точки зору виробничої функції. Виробничі функції не допускають нераціональних чи нерентабельних виробничих процесів. Вони передбачають економічну ефективність фірм, тобто те, що фірми можуть використовувати кожне поєднання виробничих факторів з максимальною ефективністю.
Для ілюстрації теоретичного матеріалу розглянемо такий приклад. Припустимо, що фірма виготовляє продукти харчування з використанням двох змінних факторів - праці і капіталу. В таблиці 4.1 наведено дані про максимальний випуск продукції, який досягається при різних поєднаннях факторів виробництва.
Таблиця 4.1 - Обсяги випуску продукції при різних поєднаннях праці L і капіталу K
Капітальні вкладення | Трудові затрати (трудомісткість), одиниць
(затрати капіталу), одиниць | 1 | 2 | 3 | 4 | 5
1 | 20 | 40 | 55 | 65 | 75
2 | 40 | 60 | 75 | 85 | 90
3 | 55 | 75 | 90 | 100 | 105
4 | 65 | 85 | 100 | 110 | 115
5 | 75 | 90 | 105 | 115 | 120
Інформацію таблиці 4.1 можна подати у вигляді ізоквант.
Ізокванта - крива, на якій розташовано всі поєднання виробничих факторів, використання яких забезпечує однаковий обсяг випуску продукції.
Карта ізоквант являє собою набір ізоквант, кожна з яких показує максимальний випуск продукції, що досягається при використанні певних поєднань факторів виробництва (рис.4.1).
Карта ізоквант є альтернативним методом опису виробничої функції. Ізокванти відображають гнучкість рішень, що приймаються фірмами щодо виробництва, тобто фірма може досягати заданого обсягу виробництва, вико-ристовуючи різні поєднання факторів виробництва.
Керівник фірми повинен розуміти природу такої гнучкості. Адже це, в кінцевому підсумку, дасть змогу обирати такі поєднання виробничих факторів, які мінімізують витрати виробництва і максимізують прибуток.
Рисунок 4.1 - Графік зміни обсягів випуску продукції при зміні виробничих факторів
Для зміни самих факторів виробництва чи кількості залучених у виробництво факторів потрібний певний час. У зв’язку з цим розрізняють короткотерміновий та довго-терміновий періоди.
Короткотерміновим називається період, протягом якого неможливо змінити всі виробничі фактори.
Фактори, які не можуть змінюватись в даному періоді, називаються фіксованими.
Наприклад, для внесення змін в напрямки використання капіталу фірми (створення нового заводу, придбання нових верстатів чи обладнання ) потрібно багато часу.
Довготерміновий період - проміжок часу, достатній для внесення змін у всі виробничі фактори. В цьому випадку всі фактори слід розглядати як змінні.
На короткому відрізку часу фірми можуть змінювати інтенсивність, з якою вони використовують певний завод чи обладнання. На тривалому відрізку вони можуть змінювати і потужність заводу.
Стан всіх фіксованих виробничих факторів на корот-кому часовому відрізку обумовлений попередніми довготри-валими рішеннями фірми, які базуються на розрахунках прибутків від продажу певних товарів.
Необхідно розрізняти дію коротко - і довготермінових факторів в кожному конкретному випадку. Наприклад, довго-тривалий період для торговця напоями з ятки становить 1-2 дні, а для нафтохімічної чи автомобілебудівної фірми - 10 років.
Розглянемо різницю між дією факторів в коротко - і довготерміновому періодах (рис.4.1).
Нехай фірма в даний час виготовляє 55 одиниць продуктів харчування, використовуючи 1 одиницю трудових ресурсів і 3 одиниці капіталу (точка A). Вона хоче розширити обсяги виробництва до 90 одиниць.
Нехай ціна факторів: 30 грн./один.праці і 10 грн./один.капіталу.
Тоді затрати в точці А становитимуть
30 1+10 3=60 грн.
На довготривалому відтинку і праця і капітал - змінні фактори, і додаткова продукція може бути виготовлена за допомогою 5 од. капіталу і 2 од. праці (точка Е). Затрати в цьому випадку становитимуть 30 2+10 5=110 грн.
Однак протягом короткого періоду ми не можемо змінити обидва фактори одночасно. Отже, єдиний спосіб збільшення обсягу продукції - збільшення фактора праці (трудомісткості) при незмінному факторі капіталу (точка С). В цій точці затрати становитимуть: 30 3+10 3=120 грн., що на 10 грн. більше, ніж затрати в довготривалому періоді.
Наведений приклад ілюструє те, що фірми постійно приймають короткострокові рішення і одночасно планують зміни факторів в довготривалому періоді, виходячи з еконо-мічної ефективності.
На короткостроковому проміжку збільшення випуску виробів з 55 до 90 од. обійдеться фірмі в 60 грн./годину. На довготривалому проміжку дані затрати можуть бути знижені до 50 грн./годину, якщо у виробничому процесі буде задіяно дві додаткові одиниці капіталу.
Таким чином, наша фірма розміщує своє замовлення на додатковий капітал, але одночасно виготовляє 90 одиниць продукції, використовуючи 3 одиниці праці. Коли поступить новий додатковий капітал, фірма може скоротити трудовий фактор і збільшити прибуток.
2 Виробництво з одним змiнним фактором (працею)
Розглянемо випадок, коли капітал є фіксованим, а праця - змінним фактором.
В таблиці 4.2 показано обсяги випуску одягу при різних затратах праці і фіксованому капіталі.
Таблиця 4.2 - Результати виробництва з одним змінним фактором
Затрати працi (L) | Затрати ка-піталу (К) | Обсяг випуску продукції (Q) | Середній продукт (Q/L) [Продукт праці] | Граничний про-дукт (Q/L)
0 | 10 | 0 | - | -
1 | 10 | 10 | 10 | 10
2 | 10 | 30 | 15 | 20
3 | 10 | 60 | 20 | 30
4 | 10 | 80 | 20 | 20
5 | 10 | 95 | 19 | 15
6 | 10 | 108 | 18 | 13
7 | 10 | 112 | 16 | 4
8 | 10 | 112 | 14 | 0
9 | 10 | 108 | 12 | -4
10 | 10 | 100 | 10 | -8
З таблиці 4.2 видно, що за нульового обсягу трудових затрат випуск продукції також нульовий. При збільшенні трудозатрат до 8 одиниць випуск продукції зростає. Вище цієї точки обсяг випуску знижується: до цього моменту викорис-тання кожної додаткової одиниці праці збільшувало продуктивність обладнання, однак після вказаної точки додаткові трудозатрати перестають бути ефективними і можуть стати "антиефективними" (5 чоловік можуть обслуговувати складальну лінію краще двох, але 10 чоловік починають заважати один одному).
Середній продукт праці APL характеризується обсягом випуску продукції, що припадає на одиницю використовуваного фактора виробництва
. (4.2)
Граничний продукт праці MPL характеризується додатковим обсягом випуску продукції при збільшенні затрат праці на одиницю
. (4.3)
Зміну середнього та граничного продуктів праці, а також обсягів випуску продукції залежно від затрат праці показано на рисунку 4.2.
Рисунок 4.2-а показує, що обсяг випуску продукції зростає, поки не досягає максимуму в точці D (112 одиниць), а далі знижується. Частина кривої за точкою D показана пунктиром, щоб відобразити, що виробництво при трудоза-тратах понад 8 одиниць неефективне технологічно і, отже, не є частиною виробничої функції.
Між кривими APL i MPL (рис.4.2-б) існує тісний взаємозв'язок.
Крива APL зростає до точки перетину з кривою MPL (точка М).
Коли MPL>APL - крива APL зростає.
Кoли MPLа
б
Рисунок 4.2 - Графік випуску продукції при зміні одного фактора виробництва
Зниження приросту або і, взагалі, скорочення обсягів виробництва при використанні додаткових одиниць факторів виробництва в певному діапазоні є проявом дії закону спадаючої віддачі.
Закон спадаючої віддачі формулюється так:
-в міру того, як зростає використання якого-небудь виробничого фактора (при фіксованих інших факторах), в підсумку досягається точка, в якій додаткове використання цього фактора призводить до зниження обсягу випуску продукції.
Коли як фактор виробництва розглядається праця (при фіксованому капіталі), невелике зростання трудозатрат суттєво збільшує випуск продукції. Однак врешті решт вступає в дію закон спадаючої віддачі. Найм на роботу надмірної кількості робітників призводить до того, що окремі операції виявляються неефективними, і граничний продукт знижується.
Закон спадаючої віддачі діє і на короткому проміжку часу, коли хоча б один з виробничих факторів залишається незмінним. Закон описує зменшення граничного продукту, але не обов'язково до від'ємного значення. Так, на рисунку 4.2 закон спадаючої віддачі може бути застосований при трудозатратах в 3 і більше одиниць.
3 Ефект масштабу
Аналіз довготривалої стратегії фірми дуже важливий в різноманітних ситуаціях. Найкраще розпочинати довготривалий аналіз з оцінки масштабів діяльності фірми.
Залежність приросту обсягу випуску продукції від збільшення використання всіх виробничих факторів розкриває окремі особливості виробничого процесу фірми на довготривалому етапі.
Розрізняють позитивний, негативний і незмінний ефекти масштабу.
1. Якщо при подвоєнні виробничих факторів обсяг випуску продукції збільшується більше, ніж у 2 рази, то таке збільшення називають позитивним ефектом масштабу.
Випуск зростає, тому що великомасштабна діяль-ність дає змогу керівництву і робітникам поглибити свою спеціалізацію при виконанні конкретних завдань, викорис-товувати більш складне і потужне обладнання.
Позитивний ефект масштабу потрібно враховувати при розробці державної політики.
Якщо діє позитивний ефект масштабу, то економіч-но вигідніше мати одну велику фірму, що виготовляє (при відносно низьких затратах) продукцію, ніж багато дрібних фірм (з високими затратами). Однак така велика фірма може контролювати встановлювану нею ціну, а тому необхідне втручання держави в питання регулювання таких цін і діяльності компаній (наприклад, в галузі електроенергетики).
2. Якщо при подвоєнні виробничих факторів обсяги випуску продукції також подвоюються, то виробництво здійснюється в умовах незмінного ефекту масштабу.
При незмінному ефекті масштабу розмір діяльності фірми не впливає на продуктивність використовуваних факторів. Середня і гранична продуктивність факторів виробництва фірми залишається незмінною як для великих, так і для дрібних підприємств. При незмінному ефекті масштабу замість одного заводу, що використовує певну технологію, можна побудувати два заводи, де випускатимуть сумарно стільки ж продукції (наприклад, велике туристичне агенство може мати ті ж витрати на одного клієнта, що і маленьке туристичне агенство).
3. Якщо обсяги виробництва зростають менше, ніж у два рази при подвоєнні виробничих факторів, то говорять про негативний ефект масштабу.
Позитивний і негативний ефект масштабу показано на рисунку 4.3.
Рисунок 4.3 - Ефект масштабу
В даному випадку у виробничому процесі використо-вуються два фактори - капітал і праця у співвідношенні 1 до 5.
Промінь OP характеризує різні поєднання праці і капіталу, які можуть використовуватись для випуску продукції, при збереженні постійних пропорцій факторів виробництва.
Для низьких обсягів випуску продукції виробнича функція демонструє позитивний ефект масштабу (відрізок OA).
При подальшому нарощуванні виробничих факторів (відрізок АР) обсяги виробництва змінюються вже меншою мірою (негативний ефект масштабу).
Рисунок 4.3 показує, що при позитивному ефектi масштабу ізокванти зближуються одна з одною, якщо використовувані фактори зростають пропорційно. При негативному ефекті масштабу ізокванти все більше віддаляються одна від одної, оскільки потрібно все більшу і більшу кількість виробничих факторів для забезпечення приросту обсягів виробництва.
При незмінному ефекті масштабу ізокванти розподіляються в просторі рівномірно.
Ефект масштабу відіграє велику роль для підприємств та організацій в різних галузях виробництва. При інших рівних умовах, чим більший ефект масштабу, тим більші фірми діють в тій чи іншій галузі. Як правило, виробничі галузі промисловості мають більший ефект масштабу, ніж галузі сфери послуг, оскільки виробництву необхідні суттєві капiталовкладення в обладнання, щоб фірми могли працювати ефективно. Галузі ж сфери обслуговування є трудомісткими і зазвичай забезпечують ефективну віддачу затрат як у великих, так і малих масштабах.
4 Витрати виробництва, їх суть і структура
Однією з основних цілей діяльності фірми є максимізація прибутку. Однак реальні можливості досягнення цієї цілі обмежені затратами виробництва і попитом на продукцію.
Оскільки затрати - це основний обмежувач прибутків і головний фактор, що впливає на обсяг пропозиції, прийняття рішень керівництвом фірми неможливе без аналізу існуючих затрат та прогнозування їх рівня в майбутньому.
З позицій трудової теорії вартості К.Маркс в "Капіталі" розглядав затрати як витрати на зарплату, матеріали, паливо, амортизацію засобів праці, тобто на виробництво товару. До них він додавав затрати на зарплату працівників торгівлі, утримання торговельних приміщень, транспорт і т.п. Перші затрати Маркс називав затратами виробництва, другі - затратами обігу.
При цьому Маркс не враховував ринкової ситуації та ряду інших обставин. Він виходив з того, що вартість товару утворюють затрати виробництва і ті затрати обігу, які являють собою продовження процесу виробництва в сфері обігу, наприклад, фасування, упаковування і т.п.
Сучасна економічна теорія по-іншому підходить до трактування затрат. Вона виходить з можливості їх альтернативного використання. Під альтернативним використанням розуміють, наприклад, можливість виробництва з дерева будівельних матеріалів чи меблів, чи паперу, чи хімічних продуктів і т.д. Тому, коли фірма вирішує виготовляти певний товар, то тим самим вона відмовляється від виробництва з цього ж ресурсу іншого товару.
Звідси нескладно зробити висновок, що економічні затрати певного ресурсу, що використовується у даному виробництві, дорівнюють його вартості (цінності) при найбільш оптимальному способі його використання для виробництва товарів.
В графічній формі це відображає крива виробничих можливостей.
Обмеженість ресурсів означає, що завжди доводиться вибирати, а вибір означає відмову від одного на користь іншого.
В підсумку економічні затрати - це плата постачаль-нику, що здійснюється фірмою, чи доходи постачальника ресурсів, а також внутрішні затрати на те, щоб ресурси були використані саме даною фірмою для певного варіанту виробництва.
4.1 Класифікація затрат
В мікроекономіці застосовують ряд специфічних ознак при класифікації затрат. Насамперед, в структурі затрат фірми прийнято виділяти зовнішні та внутрішні затрати. Часто їх ще називають явними і неявними.
Явні (зовнішні) затрати - це альтернативні затрати, які набувають форми грошових платежів постачальникам факторів виробництва і проміжних виробів.
Наприклад, заробітна плата робітників (грошовий платіж робітникам як постачальникам фактора виробництва - робочої сили); грошові затрати на покупку чи оренду станків, машин, обладнання, будівель, споруд (грошовий платіж постачальникам капіталу); оплата транспортних витрат; комунальні платежі (світло, газ, вода); оплата послуг банків, страхових компаній; оплата послуг постачальників матеріальних ресурсів (сировина, напівфабрикати, комплектуючі тощо).
Явні затрати повністю відображаються в бухгалтер-ському обліку підприємства. Тому їх ще називають бухгалтерськими затратами.
Неявні затрати - це альтернативні затрати використання ресурсів, що належать самій фірмі, тобто неоплачувані нею затрати.
Неявні затрати можуть бути представлені як:
-грошові платежі, які б могла отримати фірма при більш вигідному використанні належних їй ресурсів; сюди відносяться і "затрати втрачених можливостей" (недоотриманий прибуток);
-нормативний прибуток як винагорода підприємцю, яка утримує його в обраній ним сфері діяльності.
Можливість отримувати понаднормативний прибуток в окремій галузі чи сфері діяльності призводить до перетоку капіталів в цю галузь з інших галузей.
ВИСНОВОК
Притік капіталу в галузь, яка дає понаднорма-тивний прибуток, приводить до падіння прибутковості до нормального рівня у випадку незмінного попиту на продукцію даної галузі, і, навпаки, відтік капіталу з галузі, що дає прибуток нижче нормативного, приводить до зростання прибутковостi до нормального рівня у випадку незмінного попиту на продукцію даної галузі.
Економісти під затратами розуміють як явні (бухгалтерські), так і неявні затрати:
Економічні затрати = Явні (бухгалтерські) затрати + Неявні (імпліцитні) затрати
Відповідно до затрат прибуток також може бути бухгалтерським і економічним. Взаємозв’язок між виручкою (доходом), прибутком та затратами характеризується такими залежностями:
Бухгалтерський прибуток = Виручка - Явні (бухгалтерські) затрати
Економічний прибуток = Виручка - Економічні затрати
Виручка = Явні затрати + Неявні затрати + Економічний прибуток
Величина затрат залежить від обсягів виробництва. У зв'язку з цим затрати поділяють на дві групи:
-постійні (умовно-постійні) - витрати, величина яких не змінюється при зміні обсягів виробництва. Вони повинні оплачуватись, навіть якщо фірма нічого не виробляє (амортизація обладнання, рента, страхування, облігації, зарплата управлінському персоналу тощо);
-змінні (умовно-змінні) - витрати, величина яких змінюється зі зміною обсягів виробництва. Це витрати на сировину, матеріали, паливо, енергію, транспорт, трудові ресурси тощо. Вони знаходяться у прямій залежності від обсягу виробництва. Але загалом приріст цих витрат на одиницю приросту обсягів виробництва не є постійним.
Валові затрати визначаються як сума постійних та змінних затрат
TC=TFC+TVC , (4.4)
де TFC- валові постійні затрати, (total fixed cost);
TVC- валові змінні затрати, (total variable cost).
Розрізняють також граничні витрати як відношення приросту валових витрат до приросту обсягів виробництва
, (4.5)
Середні затрати - це затрати в розрахунку на одиницю виробленого товару
;
або . (4.6)
;

або . (4.7)
;
або . (4.8)
З іншого боку,
Середні затрати = Середні постійні затрати + Середні змінні затрати;
або AC=AFC+AVC . (4.9)
Взаємозв'язок між вказаними видами затрат показано на числовому прикладі (таблиця 4.3).
Таблиця 4.3 - Співвідношення між різними видами затрат
Обсяг
вироб- | Абсолютні величини затрат | Граничні | Середні величини затрат
ництва | постій-них | змін-них | валових | затрати | постійних | змінних | валових
Q | TFC | TVC | TC=TFC+TVC | MC=
TC/Q | AFC=
TFC/Q | AVC=
TVC/Q | ATC=
TC/Q
0 | 100 | 0 | 100
1 | 100 | 90 | 190 | 90 | 100 | 90 | 190
2 | 100 | 170 | 270 | 80 | 50 | 85 | 135
3 | 100 | 240 | 340 | 70 | 33,3 | 80 | 113,3
4 | 100 | 300 | 400 | 60 | 25 | 75 | 100
5 | 100 | 370 | 470 | 70 | 20 | 74 | 94
6 | 100 | 450 | 550 | 80 | 16,7 | 75 | 91,7
7 | 100 | 540 | 640 | 90 | 14,3 | 77,1 | 91,4
8 | 100 | 650 | 750 | 110 | 12,5 | 81,3 | 93,8
9 | 100 | 780 | 880 | 130 | 11,1 | 86,7 | 97,8
10 | 100 | 930 | 1030 | 150 | 10 | 93 | 103
Для розуміння таблиці 4.3 необхідно звернути увагу на співвідношення постійних і змінних затрат при зміні обсягів виробництв. Як вже згадувалося раніше, постійні затрати не залежать від кількості виготовлюваної продукції. Змінні затрати залежать від обсягу виробництва, і залежність ця неоднозначна. На першому етапі збільшення виробництва середні змінні затрати зменшуються, оскільки проявляється ефект зростання масштабів виробництва. Але, починаючи з певного моменту, послідовне додавання одиниць змінного ресурсу (землі, капіталу) призводить до зменшення додаткового чи граничного продукту в розрахунку на кожну одиницю приросту змінного ресурсу. Так проявляється дія "закону спадаючої віддачі".
Графічно співвідношення постійних і змінних затрат при збільшенні обсягів виробництва показано на рисунку 4.4.
Рисунок 4.4 - Співвідношення постійних і змінних затрат
5 Витрати фірми в короткостроковому періоді
Наведена попередньо таблиця 4.3 характеризує динаміку основних техніко-економічних показників фірми саме в короткостроковому періоді. Це слідує з того, що виробничі потужності фірми залишаються незмінними, і динаміка показників визначається ростом завантаження обладнання.
Відобразимо дані таблиці 4.3 в графічній формі (рис.4.5).
В міру нарощування обсягів виробництва постійні затрати на одиницю продукції (AFC) знижуються, оскільки їх абсолютна величина незмінна. На практиці їх величина може дещо змінюватись. Так, наприклад, з ростом виробництв можуть зрости витрати на охорону в зв'язку з ростом ризику крадіжок.
Складнішою є залежність змінних затрат у функції росту виробництва.
На першому етапі крива AVC відображає зменшення питомих змінних витрат при збільшенні обсягу виробництва (проявляється ефект масштабу). Але з певного моменту змінні затрати починають зростати: ефект масштабу перекривається дією закону спадаючої віддачі. Так, наприклад, на машинобудівному підприємстві робота в три повних зміни може призвести до зниження віддачі обладнання, оскільки випуск продукції в третю зміну виключає можливість профілактичних робіт, що неминуче призводить до простоїв машин і обладнання.
Рисунок 4.5 - Криві затрат фірми в короткостроковому періоді
Для діяльності фірми вирішальними є два таких моменти.
По-перше, з графіка слідує, що доки граничні затрати МС менші за середні затрати АТС, відбувається зниження середніх затрат. В точці К перетину кривих МС і АТС середні валові затрати досягають мінімуму. Правіше точки К питомі валові затрати починають зростати.
Цю точку називають ще точкою беззбитковості, тобто критичного обсягу виробництва. При падінні ринкової ціни нижче точки К підприємства почнуть покидати галузь (чи дане виробництво).
6 Витрати фірми в довготривалому періоді
Розглянемо, як повинна будувати свою стратегію фірма в довготривалому періоді.
Якщо в рамках короткотермінового періоду неможливо здійснити зміни у виробничому апараті фірми, то в рамках довготривалого періоду можуть змінюватися як обсяги обладнання і виробничої інфраструктури, так і їх структура. Фірма може установити нові виробничі потужності, спорудити нові цехи, розширити транспортні артерії і т.п. Можливий і зворотний варіант - зменшення виробничих потужностей. Крім того, в галузь можуть проникнути нові фірми, що змінить конкурентну ситуацію.
Оскільки в довготривалому періоді змінюються виробничі потужності і адекватно до цього - чисельність працівників, то можна прийти до висновку, що всі затрати в умовах довготривалого періоду виступають як змінні.
При розширенні фірми відбудеться зміна валових затрат. Як і в короткотерміновому періоді, вони спочатку будуть знижуватися за рахунок ефекту масштабу. Згодом, коли дія ефекту масштабу виробництва буде вичерпана, вони досягнуть мінімуму. При подальшому нарощуванні обсягів виробництва розпочнеться процес збільшення валових затрат.
На рисунку 4.6 ординати А1-В1, А2-В2 та інші відображають величини валових затрат при нарощуванні виробничих потужностей фірми. Як видно з рисунка 4.6, спочатку ці затрати знижуються і досягають мінімуму в третьому варіанті; після цього вони починають зростати.
Реальна динаміка валових затрат при збільшенні виробничих потужностей буде виражатися ламаною кривою В1В2В3В4В5, кожний з елементів якої кореспондується з певним етапом нарощування потужностей фірми.
Разом з тим, дана крива - крива вибору фірми. Змінюється ситуація на ринку і стає необхідним приймати нове рішення: збільшувати чи зменшувати потужності.
Рисунок 4.6 - Крива середніх валових затрат фірми в довготривалому періоді (п’ять варіантів потужностей)
6.1 Мінімізація затрат. Вибір факторів виробництва
На довготривалому етапі, за умови збільшення фірмою виробничих потужностей, перед нею постає проблема нового співвідношення факторів виробництва. Суть цієї проблеми полягає в тому, щоб забезпечити заданий обсяг виробництва продукції з мінімальними затратами. Для дослідження даної проблеми вважатимемо, що в процесі виробництва використовуються лише два фактори: капітал K і праця L. Ціна праці дорівнює ставці заробітної плати w. Ціна капіталу дорівнює орендній платі за обладнання r. Для спрощення аналізу припустимо, що все обладнання (капітал) не купується фірмою, а орендується, наприклад, за лізинговою схемою, і що ціни на працю і капітал в межах даного періоду залишаються постійними.
Затрати виробництва можна показати у вигляді так званих ізокост. Під ними розуміють всі можливі поєднання праці і капіталу з рівними валовими затратами.
В даному випадку валові затрати визначаються за формулою
ТС = wL + rK . (4.10)
Графічно наведене рівняння зображується прямою лінією (ізокостою), рис.4.7.
Рисунок 4.7 - Мінімізація затрат виробництва з врахуванням двох змінних факторів - праці і капіталу
Фірма не може обрати ізокосту С0, оскільки не існує такого поєднання факторів, яке б забезпечило випуск продукції в обсязі Q при даному рівні затрат. Заданий обсяг виробництва можна забезпечити при вищому рівні затрат, який описується ізокостою С2. При цьому затрати праці і капіталу дорівнюватимуть L2 і K2 або L3 і K3. Але в даному випадку затрати не будуть мінімальними.
Значно ефективнішим буде рішення в точці N, бо при цьому набір факторів виробництва забезпечить мінімізацію затрат виробництва. Сказане справедливе за умови, що ціна факторів виробництва незмінна. Однак практично ціни можуть змінюватися. Припустимо, що ціна капіталу зросла. Тоді кут нахилу ізокости, що дорівнює -(w/r), зменшиться, і крива С1 стане пологішою, що відповідатиме на рисунку 4.7 кривій С3. Мінімуму затрат у цьому випадку відповідатиме точка M зі значеннями L4 і K4. У зв'язку із збільшенням ціни капіталу фірма замінює капітал працею.
Гранична норма технологічного заміщення - це та кількість, на яку за рахунок використання додаткової одиниці праці можуть бути скорочені затрати капіталу при незмінному обсязі виробництва.
Норма технологічного заміщення MRTS дорівнює кутовому коефіцієнту ізокванти із зворотним знаком
. (4.11)
Норму технологічного заміщення можна виразити і через граничні продукти праці MPL і капіталу MPK
; . (4.12)
Тоді
. (4.13)
В точці N (рис.4.7) коефіцієнт нахилу ізокванти дорівнює коефіцієнту нахилу ізокости С1. Тому в цій точці справедливим буде співвідношення
. (4.14)
Наведені співвідношення дозволяють зробити висновок, що фірми повинні здійснювати вибір між факторами виробництва і купувати дешевший фактор, щоб забезпечити задані обсяги виробництва і мінімізувати затрати. Це, в свою чергу, впливає на формування структури факторів виробництва.
7 Основні напрямки зниження затрат виробництва
Систематичне зниження затрат - основний засіб підвищення прибутковості функціонування підприємств.
Можна виділити такі основні напрямки зниження затрат у всіх сферах національної економіки:
-використання досягнень НТП;
-вдосконалення організації виробництва та праці;
-державне регулювання економічних процесів.
Використання досягнень НТП полягає, з одного боку, в більш повному використанні виробничих потужностей, сировини і матеріалів, в тому числі і паливно-енергетичних ресурсів, а з другого, - в створенні нових, більш ефективних машин, обладнання, нових технологічних процесів. Найбільш характерна риса НТП наприкінці XX і початку XXI сторіччя - перехід до принципово нового технологічного способу виробництва. Його переваги перед існуючим технологічним способом виробництва не тільки у більш високій економічній ефективності, але й у можливості виготовляти якісно нові матеріальні блага, нові послуги, які суттєво змінюють весь уклад життя, пріоритети життєвих цінностей.
Вдосконалення організації виробництва і праці, як напрямок скорочення затрат, надзвичайно різнопланове. Сюди можна віднести і формування оптимальної організаційно-виробничої структури підприємства, вдосконалення структурних пропорцій між основним і допоміжними виробництвами, і вдосконалення системи постачання та збуту продукції, і розробку заходів щодо зниження непродуктивних втрат виробничих ресурсів, і вдосконалення організації праці в найрізноманітніших її формах.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать