Ринкові відносини

Основним координуючим механізмом капіталістичної економіки служить ринкова система, або система ціноутворення. Капіталізм — це ринкова економіка. Рішення, що приймаються покупцями і продавцями, реалізуються через систему ринків. Суть ринкової системи полягає у функціонуванні ринкових відносин, основними принципами яких є :
Економічна свобода – вона тримається на приватній власності і вільній підприємницькій діяльності. Приватна власність надає приватним особам право користуватися і розпоряджатись доходами і ресурсами. Свобода підприємництва полягає у можливості здійснювати будь-які угоди, використовувати будь-які ресурси і реалізовувати створені товари і послуги, виходячи з власних інтересів.
Конкуренція – це змагання за можливість повніше реалізувати власний інтерес. Конкуренція виконує роль такого механізму, який дає змогу раціонально розподіляти ресурси між окремими галузями та виробництвами і швидко орієнтувати виробництво на задоволення потреб споживачів.
Автоматизм регулювання. Ринкова економіка є системою надзвичайно складних зв’язків з великою кількістю дійових осіб (суб’єктів). Кожен із них керується власним інтересом, приймає власні рішення, що врівноважуються та узгоджуються автоматично. Таке врівноваження й узгодження відбувається завдяки конкуренції та вільному ціноутворенню. Ринкові ціни коливаються, їх збільшення або зменшення надає виробникам і споживачам найнеобхіднішу інформацію: виробництво яких товарів і послуг збільшити, а яких – зменшити; які ресурси використовувати, а які – ні; як розподілити доходи на різні споживчі витрати; від чого потрібно відмовитись, а що можна спожити в більшій кількості. Ті, хто керується інформацією, що її надають ціни, і вчасно переорієнтовується, мають певні вигоди, інші втрачають майно, капітал і доходи. (1)
Ринкові відносини включають в себе товарно-грошові відносини (система форм відносин вторинного привласнення, економічний, механізм реалізації власності).
Важливим при вивченні ринкових відносин є поняття самого ринку.
Кожен вчений-економіст розглядає поняття ”ринок ” по-своєму і дає йому конкретне визначення. Так прослідкувавши за тлумаченням самого терміну ”ринок” від початку становлення економічної думки і до сьогодення можна частково осягнути еволюцію не тільки політичної економії як науки, а й еволюції людського розуму і становлення нового суспільного виду – ”людини економічної”.
Вперше наукове визначення ринку дав французький економіст О. Курно, який зазначив, що ”ринок – це будь-який район, на якому взаємовідносини покупців і продавців настільки вільні, що ціни на одні і ті самі товари мають тенденцію легко і швидко вирівнюватися”.
У ”Економікс” ринок розглядають як ”інститут або механізм, який зводить покупців і продавців окремих товарів і послуг”.
Тлумачний словник дає таке визначення ринку, - це організована структура де зустрічаються виробники і споживачі, продавці і покупці, де в результаті взаємодії попиту споживачів і пропозиції виробників встановлюються і ціни товарів, і обсяги реалізації.
Можна виділити ще одне розуміння ринку – як суспільної форми організації і функціонування економіки, при якій забезпечується взаємодія виробництва і споживання без посередницьких інститутів, регулюючих діяльність виробників і споживачів, пряму і зворотну дію на виробництво і споживання.
Суть ринкових відносин зводиться до відшкодування витрат продавців (товаровиробників і торговців) і отримання ними прибутку, а також задоволенню платоспроможного попиту покупців на основі вільної, взаємної угоди, еквівалентності і конкурентності. Саме це і складає родові, сутнісні риси ринку.
Ключовим поняттям, ринкових відносин є поняття конкуренції (competition), про яку вже згадувалось вище. Зараз розглянемо її більш детально, так як конкуренція є надзвичайно важливим елементом ринку. Конкуренція - це центр тяжіння всієї системи ринкового господарства, тип взаємин між виробниками з приводу встановлення цін і об'ємів пропозиції товарів на ринку. Конкуренція існує не тільки між виробниками товарів і послуг, а й між, споживачами проявляється вона як взаємовідношення з приводу формування цін і об'єму попиту на ринку. Стимулом, спонукаючи людину до конкурентної боротьби, є прагнення перевершити інших.
Конкуренція виконує ряд функцій, серед них:
Функція регулювання. Для того, щоб встояти в боротьбі, підприємець повинен пропонувати вироби, які віддає перевазі споживач (суверенітет споживача ) . Звідси і чинники виробництва під впливом ціни прямують в ті галузі, де в них існує найбільша потреба.
Функція мотивації. Для підприємця конкуренція означає шанс і ризик одночасно: - підприємства, які пропонують кращу за якістю продукцію або проводять її з меншими виробничими витратами, отримують винагороду у вигляді прибутку ( позитивні санкції ). Це стимулює технічний прогрес; - підприємства, які не реагують на побажання клієнтів або порушення правил конкуренції своїми суперниками на ринку, отримують покарання у вигляді збитків або витісняються з ринку ( негативні санкції ) .
Функція розподілу. Конкуренція не тільки включає стимули до вищої продуктивності, але і дозволяє розподіляти дохід серед підприємств і домашніх господарств відповідно до їх ефективного внеску. Це відповідає пануючому в конкурентній боротьбі принципу винагороди по результатах.
Функція контролю. Конкуренція обмежує і контролює економічну силу кожного підприємства. Наприклад, монополіст може призначати ціну. В той же час конкуренція надає покупцеві можливість вибору серед декількох продавців. Чим досконаліша конкуренція, тим справедливіша ціна.
Основною метою конкурентної боротьби між виробниками товарів і послуг є отримання якнайбільшого ступеня влади над ринком.
В залежності від методів суперництва на ринку, розрізняють цінову і нецінову конкуренцію. При ціновій конкуренції суперництво відбувається за допомогою цін, а при неціновій конкуренції – за допомогою реклами з одночасним наданням товарам певних особливостей, яких не мають аналогічні товари інших виробників. (2)
Відповідно до різного ступеня влади над ринком, розрізняють чотири типи ринкових структур : досконала (чиста) конкуренція, недосконала (монополістична) конкуренція, олігополія і монополія
За досконалої конкуренції – велике число продавців і покупців одного і того ж товару. Зміни в ціні якого-небудь продавця викликають відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед інших продавців. Ринок відкритий для кожного. Рекламні компанії не такі важливі і обов'язкові, на продаж пропонуються тільки однорідні товари, ринок прозорий і відсутні які-небудь переваги. На ринку з подібною структурою ціна - це задана величина. Хоча ціна і формується в процесі конкуренції серед всіх учасників ринку, але в той же час окремий узятий продавець не робить ніякого прямого впливу на ціну. Якщо продавець запрошує вищу ціну, всі покупці відразу ж переходять до його конкурентів, оскільки в умовах досконалої конкуренції кожен продавець і покупець володіють повною і правильною інформацією про ціну, кількості продукту, витрати і попит на ринку.
Якщо ж продавець запрошує нижчу ціну, то він опиниться не в змозі задовольнити весь попит, який буде орієнтований на нього, через його незначну частку на ринку, при цьому прямого впливу на ціну з боку цього конкретного продавця не відбувається. Якщо продавець вимушений погодитися з переважаючими на ринку цінами, то він може пристосуватися до ринку шляхом регулювання об'єму своїх продажів. В цьому випадку він визначає кількість, яку він має намір продати за заданою ціною. Покупцеві також залишається лише вибрати, скільки він захоче отримати за заданою ціною.
Умови досконалої конкуренції визначаються наступними передумовами:
- велика кількість продавців і покупців, жоден з яких не має помітного впливу на ринкову ціну і кількість товару;
- кожен продавець проводить однорідний продукт, який ні в якому відношенні не відмінний від продукту інших продавців;
- бар'єри для входу на ринок в довгостроковому аспекті або мінімальні, або взагалі відсутній;
- ніяких штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує;
- кожен продавець і покупець володіє повною і правильною інформацією про ціну, кількості продукту, витрати і попит на ринку.
При монополістичній конкуренції – відносно велике число виробників пропонує схожу, але не ідентичну продукцію. В умовах досконалої конкуренції фірми виготовляють стандартизовану (однорідну) продукцію, в умовах монополістичної конкуренції проводиться диференційована продукція. Диференціація зачіпає перш за все якість продукту або послуг, завдяки чому у споживача складаються цінові переваги. Продукція може бути диференційована також за умовами післяпродажного обслуговування ( для товарів тривалого використання), по близькості до покупців, по інтенсивності реклами і тому подібне
Таким чином, фірми на ринку монополістичної конкуренції вступають в суперництво не тільки через ціни, але і шляхом всесвітньої диференціації продукції і послуг. При такій моделі ринку фірми прагнуть розширювати свою область переваг шляхом індивідуалізації своєї продукції. Це відбувається перш за все за допомогою товарних знаків, найменувань і рекламної компанії, які однозначно виділяють відмінності товарів.
Олігополія проявляється коли відносно мале (в межах десятка) число фірм панує на ринку товарів або послуг.
Олігополії можуть виготовляти як однорідні, так і диференційовані товари. Однорідність найчастіше переважає на ринках сировини і напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу; диференціація - на ринках споживчих товарів.
Нечисленність фірм сприяє їх монополістичним угодам: по встановленню цін, розподілу ринків або за іншими способами обмеження конкуренції між ними. Доведено, що конкуренція на олігополістичному ринку тим інтенсивніша, чим нижчий рівень концентрації виробництва (більше число фірм), і навпаки.
Важливу роль в характері конкурентних відносин на такому ринку грають об'єм і структура тієї інформації про конкурентів і про умови попиту, яку фірми мають в своєму розпорядженні: чим менше такої інформації, більш конкурентною буде поведінка фірми. На досконалому ринку ціни пульсують безперервно і безсистемно залежно від коливань попиту і пропозиції, а при олігополії мають тенденцію до стійкої фіксації і змінюються не так часто.
При монополії один продавець протистоїть багатьом покупцям, причому цей продавець є єдиним виробником продукту, що не має близьких товарів-замінників. Така модель має наступні характерні риси:
а) продавець є єдиним виробником даного товару (продукту);
б) продукт, що реалізовується, унікальний в тому сенсі, що немає його замінників;
в) монополіст володіє ринковою владою, контролює ціни, постачання на ринок (монополіст є законодавцем ціни, тобто монополіст призначає ціну і покупець при заданій монопольній ціні може вирішувати, яку кількість товару він може купити, але в більшості випадків монополіст не може призначати довільно високу ціну, у міру зростання цін попит знижується, а при падаючих цінах попит зростає);
г) на шляху входу в ринок монополістом встановлюються непереборні бар'єри для конкурентів - як природного, так і штучного походження
Прикладами природних монополій можуть служити підприємства суспільного користування - електричні і газові компанії, підприємства водопостачання, лінії зв'язку і транспортні підприємства. До штучних бар'єрів відносяться патенти і ліцензії, що надаються деяким фірмам на виняткове право функціонувати на даному ринку.(3)
Як і будь-яка сфера людських відносин ринкові відносини мають свої об’єктів і суб’єктів.
Основними суб’єктами ринку є продавці і покупці. В ролі продавців і покупців виступають домогосподарства, фірми, держава. Більшість суб’єктів ринкових відносин виступають одночасно і як продавці, і як покупці.
На ринку ресурсів домогосподарства пропонують, а підприємства формують попит на працю, землю, капітал і здатність до підприємництва. На ринку продуктів вони міняються місцями: підприємства пропонують речі та послуги, а домогосподарства формують попит на них. Подвійний зв’язок домогосподарств та підприємців і через ринок ресурсів, і через ринок продуктів забезпечує узгодженість їхніх дій. Домогосподарства-споживачі не можуть придбати на ринку більше товарів та послуг, ніж це дозволяють їм доходи, отримані від продажу ресурсів. Підприємці не можуть придбати ресурсів більше, ніж це дозволяє їм виручка, отримана від реалізації товарів та послуг. (1)
Всі господарські суб’єкти тісно взаємодіють на ринку і утворюють взаємопов’язаний потік “купівлі-продажу”.
Для того щоб глибше зрозуміти суть ринкових відносин, треба розкрити зміст поняття “домогосподарство”, як суб’єкта ринкових відносин, але в сучасній навчальній літературі немає конкретного, єдиного пояснення цього терміна, виникають труднощі з поняттям сумісного проживання, власності, загального доходу, відтворювальних відносин, тому для остаточного з’ясування суті поняття “домогосподарство” найкраще звернутись до трактування цієї категорії в матеріалах ООН. Тут домогосподарство визначається як “ особа або група осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя”, тобто об’єднаних спільним веденням господарства.
Являючись власником природних, капітальних чи трудових ресурсів, чи витрачаючи отримані доходи домашнє господарство через попит на товари і послуги і пропозицію економічних ресурсів виступає як рушійна сила, яка стимулює розвиток економіки.
Перш за все домашні господарства є постачальниками такого виду ресурсів, як ресурс праці – робоча сила людини, ї особиста праця. Працею не обмежується внесок домогосподарств у ресурсний потенціал суспільства. Крім того кожен громадянин країни може бути власником майна. Застосовуючи майно, що є в особистому розпорядженні, з метою виробництва товарів, домовласник ставить на службу інтересам суспільства такий важливий економічний ресурс як капітал.
Крім праці та капіталу домогосподарства можуть постачати і грошові ресурси, які необхідні для організації суспільного виробництва. Вони купують акції великих промислових корпорацій і банків, кладуть гроші на ощадні рахунки, купують облігації.
Фірма (підприємство) – основна виробнича одиниця, яка є покупцем економічних ресурсів та виробником товарів і послуг. Фірма використовують власний, або позичений капітал, а основною метою їхньої діяльності є отримання прибутку, який переважно використовується для розширення господарської діяльності.
Підприємство виконує такі функції:
організаційну – забезпечення виробництва товарів і послуг, їх реалізації;
відтворювальну – інвестування капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів;
соціальну – задоволення суспільних потреб споживачів, надання засобів існування для найманих робітників.
Держава як суб’єкт ринкової економіки представлена на ринку різними державними організаціями і установами, які не ведуть підприємницької діяльності, фінансуються державою, і надають державні послуги та здійснюють державне регулювання економіки. Держава в особі уряду здійснює закупівлі широкого спектру товарів. На ринку праці держава купує робочу силу, необхідну для служби в державних установах і бюджетних організаціях, на ринку засобів виробництва і предметів споживання набуває у виробників товарів суспільного, державного користування, озброєнь, будівель і ряду інших товарів. У ряду випадку держава купує наукові дослідження і розробки, проекти, духовні і культурні цінності, що надають суспільний інтерес, потрапляють до державних фондів. Як продавець держава продає в основному послуги, але здатна продавати землю, природні ресурси, житло, інші товари що знаходяться в державній власності.
В країнах з ринковою економікою держава не виступає основною дійовою особою, її функції зводяться до того, що вона забезпечує:
регулювання ринку;
соціальний захист для населення;
економічну підтримку для фірм;
перерозподіл доходів шляхом стягування податків.
Оскільки ринковий механізм функціонує як система, що саморегулюється
та все ж ряд соціальних та економічних проблем ринок вирішити не може, в цей час в економіку втручається держава і спрямовує свою економічну політику на вирішення основних недоліків ринку:
недосконала конкуренція;
виробництво громадських благ(національна оборона, правосуддя, боротьба із стихійними явищами, екологічна безпека);
побічні наслідки діяльності;
недостатність інформації.
Об'єктами ринку є товари і гроші. В умовах розвинених ринкових відносин як товари виступає не тільки продукція, що виготовляється, але і чинники виробництва. Як гроші при цьому зазвичай розглядаються всі фінансові активи, найважливішими з яких є самі гроші. Тому до основних об’єктів ринку відносять:
матеріальні продукти праці ( засоби виробництва, предмети споживання);
інтелектуальні продукти праці ( інформація, наукові ідея);
робоча сила;
цінні папери ( акції, облігації);
валюта, позичкові капітали, золото.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать