Коротка характеристика основних міжнародних організацій

Науково-технічний прогрес, у 20 столітті привів до того, що інтеграційні процеси проникли в економіку всіх розвитих країн світу і викликали всебічний зв'язок націй один з одним. Бажання розвиватися в рамках суверенної держави і неможливість робити це без широкого співробітництва з іншими незалежними державами зумовили появу такої форми міждержавних взаємозв'язків, як міжнародні міжурядові організації.
Початок двадцятого сторіччя ознаменувало кінець спокійного розвитку багатьох держав. Протиріччя властивому початку розвитку капіталізму породили світову війну. Перша світова війна не тільки затримала розвиток міжнародних організацій, але і привела до розпуску багатьох з них. У той же час усвідомлення згубності світових воєн для всієї людської цивілізації вплинуло на на появу проектів створення міжнародних організацій політичної орієнтації з метою запобігання воєн.
В результаті виникла Організація Об’єднаних Націй — універсальна міжнародна організація, створена з метою підтримки миру і міжнародної безпеки та розвитку співробітництва між державами. Статут ООН був підписаний 26 червня 1945 р. на конференції в Сан-Франциско і набрав чинності 24 жовтня 1945 р. На 1 січня 1998 р. членами ООН були 185 держав.
Головними органами ООН є Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР), Міжнародний Суд і Секретаріат.
Окрім ООН діє ще кілька важливих організацій які більш менш тісно співпрацюють з ООН. Серед них можна виділити Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Світовий Банк (СБ), Світова організація торгівлі (СОТ) та ряд інших.
На сучасному етапі діяльність цих організацій є все більш помітною у світовому масштабі.




Коротка характеристика основних міжнародних організацій
Система Організації Об'єднаних Націй (далі ООН) у її сучасному виді складалася протягом тривалого часу.
На сучасному етапі сформувалася стійка система ООН, що містить у собі головні органи:Генеральну Асамблею ООН, Раду безпеки ООН, Економічну і Соціальну Рада ООН, Міжнародний Суд ООН, Секретаріат ООН.
У систему ООН також включаються і спеціалізовані установи:
Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна морська організація, Міжнародна організація цивільної авіації, Міжнародна організація праці, Міжнародний союз електрозв'язку, Всесвітній поштовий союз, Організація Об'єднаних Націй з питань утворення, науки і культури, Всесвітня організація охорони здоров'я, Всесвітня організація інтелектуальної власності, Організація Об'єднаних Націй по промисловому розвитку, Продовольча і сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй, Всесвітня метеорологічна організація, Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку, Міжнародне агентство по атомній енергії.
Напрямку діяльності ООН визначаються в більшій мері профілем тих чи інших органів і установ системи. Тому варто розглянути напрямку діяльності не ООН у цілому, а розглянути повноваження і діяльність кожного з них, а також ті питання які не відносяться до їх компетенції, чи в питаннях у який існує обмеження повноважень.
Генеральна асамблея ООН - має широкі повноваження. Відповідно до Статуту вона може обговорювати будь-які чи питання справи, у тому числі стосовні до повноважень і функцій кожного з органів ООН, і, за винятком ст.12, давати рекомендації членам ООН і (чи), Раді Безпеки ООН по будь-яких таких питаннях і справам. Генеральна Асамблея ООН уповноважена розглядати загальні принципи співробітництва в справі підтримки міжнародного світу і безпеки, у тому числі принципи, що визначають роззброювання і регулювання озброєнь, і пропонувати у відношенні цих принципів рекомендації. Вона також уповноважена обговорювати будь-які питання, що відносяться до підтримки міжнародного світу і безпеки, поставлені перед нею будь-якими державами, у тому числі державами членами і не членами ООН, чи Радою Безпеки ООН, і робити у відношенні будь-яких таких питань рекомендації зацікавленій чи державі державам або Раді Безпеки до і після обговорення. Однак будь-яке таке питання, по якому необхідно почати дія, передається Генеральною Асамблеєю ООН Раді Безпеки до і після обговорення. Генеральна Асамблея ООН не може висувати рекомендації, що стосуються якого-небудь чи спора ситуації, коли Рада Безпеки виконує стосовно них покладені на нього Статутом ООН функції, якщо сама Рада Безпеки не попросить про цьому.
Рада Безпеки ООН - головний постійно діючий політичний орган ООН, на який, відповідно до Статуту ООН, покладена головна відповідальність за підтримку міжнародного світу і безпеки. Рад наділений широкими повноваженнями в справі мирного врегулювання міжнародних суперечок, недопущення військових зіткнень між державами, припинення актів агресії й інших порушень світу і відновлення міжнародного світу. Для надання тиску на державу, дії якої, створюють загрозу міжнародному чи світу являють собою порушення світу, Рада може вирішити і зажадати від членів ООН застосування мір, не зв'язаних з використанням збройних сил, наприклад, таких як повна чи часткова перерва економічних відносин, залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо- і інших засобів повідомлення, а також розрив дипломатичних відносин. Рада робить рекомендації Генеральній Асамблеї ООН щодо призначення Генерального секретаря ООН, вибирає разом з нею членів Міжнародного Суду ООН і може вжити заходів для виконання рішення цього Суду, які та чи інша держава відмовилася виконати. Відповідно до статуту, Рада може приймати крім рекомендацій юридично обов'язкові рішення, виконання яких забезпечується примусовою силою всіх держав - членів ООН.
Економічна і Соціальна Рада ООН також є одним з головних органів ООН, що під керівництвом Генеральної Асамблеї ООН координує економічну і соціальну діяльність ООН, спеціалізованих установ ООН, а також численних органів ООН. На неї покладені широкі різноманітні функції координації і розвитку співробітництва держав з різним соціальним ладом з таких важливих економічних і соціальних областях їхніх взаємин, як економічний розвиток, світова торгівля, індустріалізація.
Рада по Опіці ООН діє під керівництвом Генеральної Асамблеї ООН і уповноважена розглядати звіти, надані владою, що керує відповідною територією, приймати петиції і розглядати їх, консультуючи з керуючою владою, улаштовувати періодичні відвідування відповідних територій під опікою в погоджені з керуючою владою терміни і починати згадані дії відповідно до умов угод про опіку. Вона розробляє анкету щодо політичного, економічного і соціального прогресу, а також прогресу в області утворення, а керуюча влада кожної території під опікою, що входить у компетенцію Генеральної Асамблеї, представляє останньої щорічні доповіді на основі цієї анкети. У результаті визвольної боротьби більшість підопічних територій здобуло незалежність. Відповідно з 11 підопічних територій, що знаходилися у веденні Ради із самого початку його діяльності, у даний час залишилася одна - Тихоокеанські острови (під опікою США). До складу Ради входять Росія, США, Великобританія, Франція і Китай, який у її роботі фактично участі не приймає.
Міжнародний Суд ООН це головний судовий орган ООН. Цим в основному і визначається сфера діяльності Міжнародного Суду. Цей орган має безліч специфічних особливостей, тому що у відмінності від інших міжнародних судів, сторонами розглянутих Судом справах можуть бути тільки держави. Звертання до Суду є факультативним, тобто держави передають суперечку на його вирішення на підставі укладеного ними угоди-компромісу. Однак ряд держав, по деяких міжнародних договорах, визнають юрисдикцію Суду в якості обов'язкової. Суд зобов'язаний вирішувати передані йому суперечки на підставі міжнародного права, застосовуючи при цьому міжнародні конвенції, міжнародний порядок, загальні принципи права, визнані цивілізованими націями, а також як допоміжний засіб - судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з публічного права різних націй.
Секретаріат ООН це орган ООН, покликаний обслуговувати роботу інших органів ООН і здійснювати їхні рішення і рекомендації. Секретаріат ООН виконує адміністративно-технічні функції ООН, зокрема, готує деякі матеріали, переводить, друкує і поширює доповіді, резюме й інші документи і т.д.
Міжнародний валютний фонд (МВФ) — міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об'єд-наних Націй. МВФ розпочав свою діяльність з березня 1947 р. Місце перебування — Вашингтон.
Згідно із Статутом метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації ва-лют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн — членів Фонду, здійснення системи заходів, спрямованих на регулю-вання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам — членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних ба-лансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консуль-тативної допомоги з фінансових та валютних питань.
Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його ресурси складаються із внесків країн-членів, для кожної з яких встановлюється вступна квота, залежно від частки краї-ни в світовій торгівлі. Ця квота переглядається кожні п'ять років. Квота країн — членів МВФ під час дії Бреттон-Вудської валютної системи складалася з 25% у золоті і 75% у націо-нальній валюті даної країни, а з моменту введення в дію Кінгстонської валютної системи ця квота становить 22,7% у вільно конвертованій і 77,3% у національній валюті.
Тільки в 1991—1992 рр. членами Фонду виявили бажан-ня стати понад 20 країн світу, в тому числі країни — ко-лишні республіки СРСР. Всього на сьогодні членами МВФ є 181 країна. Україна разом з іншими державами, що входи-ли до складу колишнього СРСР, була прийнята до МВФ у 1992 р. 3 червня 1992 р. Президент України підписав Закон України "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду. Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації. Між-народної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій".
Її квота становить 0,69% у загальному капіталі фонду .
Керівними органами Фонду є Рада управляючих, Директо-рат, Секретаріат. Вищим органом виступає Рада управляю-чих, яка приймає у Фонд нових членів, затверджує зміни па-ритетів валют країн-учасниць, переглядає квоти, розподіляє чистий прибуток Фонду. Директорат займається поточним регламентуванням діяльності цієї організації.
Голоси у Раді управляючих МВФ розподіляються залежно від розміру квоти тієї чи іншої країни. Кожний член Фонду має в Раді 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. квоти. Тому США фактично володіють правом вето при ви-рішенні найважливіших питань діяльності МВФ, чим став-лять у залежність всі інші країни — члени Фонду. Так, част-ка США у загальній кількості голосів становить 17,7%, а прийняття ключових рішень потребує кваліфікованої біль-шості — 85% голосів. Сполучені Штати Америки разом з країнами ЄС мають близько 44% голосів у МВФ, а 56% нале-жить іншим країнам, які становлять 86% від загальної кількості членів Міжнародного валютного фонду.
Протягом майже піввікового функціонування Міжнарод-ний валютний фонд виявив неабияку гнучкість і велике вміння пристосовуватись до мінливих умов розвитку міжна-родних валютних відносин. Так, МВФ успішно забезпечував функціонування Бреттон-Вудської системи, яка проіснувала до початку 70-х років, відігравши значну роль у зміцненні зовнішньоекономічних і валютно-фінансових зв'язків у світо-вому господарстві. Фонд вчасно відреагував на зміни у сві-товій господарській системі, обгрунтувавши основні принци-пи нової Кінгстонської валютної системи, став засновником створення нової міжнародної грошової одиниці — СДР.
У 1995 р. між країнами — членами МВФ була досягнута домовленість про створення механізму термінової фінансо-вої допомоги окремим країнам на випадок фінансових криз, включаючи створення валютних стабілізаційних фондів. Така допомога реалізується через політику траншів та механізм розширеного фінансування.
Політика траншів застосовується тоді, коли кредити Фон-ду надаються звичайними каналами країнам — членам МВФ у вигляді траншів, або часток, які становлять 25% квоти відпо-відної країни у Фонді. Для одержання першого та наступ-них кредитних траншів країни — члени МВФ повинні про-демонструвати серйозні зусилля, спрямовані на подолання труднощів, пов'язаних із станом платіжного балансу.
Механізм розширеного фінансування використовується тоді, коли Фонд підтримує середньострокові програми через домовленість про розширене фінансування країн — членів МВФ з метою подолання труднощів з платіжним балансом, які ви-кликані макроекономічними і структурними проблемами.
Переважну більшість інших кре-дитів Фонд надає лише після докладного вивчення експертами цієї організації стану справ у країні — одержувачі кредитів. Чим більшу суму кредитів прагне одержати країна, тим прискіпливіше працюють експерти Фонду, причому часто безпосередньо в країні працюють спеціальні делегації (місії) МВФ, які в своїх підсумкових документах-доповідях пода-ють висновки щодо доцільності надання кредитів. Ці місії для успішного вирішення питання надання Фондом кредитів одночасно рекомендують уряду країни розроблені заходи.
Проте навіть узгоджені кредити надаються не автоматич-но, а поступово, певними частками (траншами). І якщо краї-на не виконує взятих на себе зобов'язань, Фонд може відмо-вити в наданні їй чергового кредитного траншу.
У 1944 р. на Міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі крім МВФ було утворено Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). Місце перебування — Вашингтон. Це одна з найбільших у світі міжнародних фінансово-кредитних установ, яка надає довгострокові кредити під державні програми тільки урядам та центральним банкам країн-членів. Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ.
Прийнято вважати, що МБРР є головною складовою Світо-вого банку (СБ), до якого поряд із Міжнародним банком ре-конструкції і розвитку входять Міжнародна асоціація розвит-ку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багато-стороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнарод-ний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).
Міжнародний валютний фонд в основному здійснює контроль за функціонуванням міжнародної валютної систе-ми, валютною політикою і валютними курсами країн — членів МВФ, за дотриманням ними певного кодексу поведінки в міжнародних валютних відносинах, включаючи надання до-помоги тим чи іншим країнам у вигляді короткострокових кредитів у випадку виникнення труднощів, пов'язаних із станом платіжного балансу.
Головним завданням Світового банку є сприяння сталому економічному зростанню, яке приводить до скорочення бід-ності в країнах, що розвиваються, наданням допомоги у зро-станні виробництва через довгострокове фінансування про-ектів і програм розвитку.
В той час як Міжнародний валютний фонд може надавати позики будь-якій із країн — членів МВФ, яка відчуває неста-чу іноземної валюти для покриття короткострокових фінан-сових зобов'язань кредиторам в інших країнах. Світовий банк надає такі позики переважно бідним країнам.
Слід зауважити, що за останні два десятиліття і МВФ орієнтується переважно на країни, що розвиваються, які підтверджують дані про розподіл кредитів МВФ. У 1947—1976 рр. у промислово розвинутих країн кредит становив 60,6%, у тих, що розвиваються, — 39,4%; у 1977—1991 рр. — відповідно 39,4 і 92,1%.
МБРР на початку своєї діяльності був покликаний згідно з його Статутом надавати потерпілим від війни країнам довгострокові кредити для відбудови їх економіки, а також гарантувати приватні інвестиції за кордоном.
Нині Банк надає технічну та фінансову допомогу більш ніж 100 країнам світу, які є членами Міжнародного валют-ного фонду. Основна маса кредитів направляється на розвиток виробничої інфраструктури та сільського господарства — галузей відносно малорентабельних, з високим терміном окупності і витрат, куди не досить охоче вкладає свої кошти приватний капітал. Як пріоритетні МБРР фінансує державні програми в галузі енергетики, імпорту обладнання для роз-витку гірничої промисловості, інвестування проектів для будівництва нафто- і газопроводів, модернізації підприємств тощо. Сьогодні налічується 180 держав — членів МБРР.
Статутний капітал МБРР створюється через підписання країн-членів на його акції та випуску облігацій. Акції роз-поділяються між країнами-членами відповідно до їхніх квот у Міжнародному валютному фонді. Першочергові внески до статутного капіталу здійснюються в розмірі 20% від суми підписання для створення власних ресурсів Банку, необхід-них для здійснення його операцій. Інші 80% мають бути сплачені за першою вимогою Банку. Значну частину позик МБРР надає із коштів, одержаних від розміщення на ринку капіталів своїх облігаційних позик.
Позики МБРР надаються, як правило, на термін 15—20 років і мають п'ятирічний пільговий період. Ці позики на-даються країнам, які продемонстрували певний економічний зріст та соціальний прогрес. Кожна позика надається уряду чи під його гарантії зацікавленій країні. Відсоткова ставка позик змінюється кожні шість місяців і орієнтується на рівень відсоткових ставок міжнародних ринків позикового капіта-лу. Поточна відсоткова ставка становить 7,6%. Ці відсот-кові ставки залежать від наявних у Банку коштів, які надхо-дять від продажу облігацій МБРР на світових ринках капіталу, нерозподіленого прибутку, погашення раніше наданих позик та додаткових пожертвувань економічно розвинутих країн.
Рішення про надання кредиту приймаються Банком на основі експертних оцінок МВФ та попередніх оцінок ефек-тивності проекту, що здійснюється експертною комісією МБРР, причому технічна допомога (експертиза) входить до умов надання кредитів. Обумовлюються також необхідність на-дання допомоги, типи тих чи інших проектів, потреба у фінан-суванні тощо.
Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була створена як філія МБРР у 1960 р. з метою зберегти вплив розвинутих західних держав на країни, що розвиваються. МАР надавала безвідсотковий кредит на термін до 50 років (з 1986 р. термін надання кредитів скорочено до 40 років для найменш розви-нутих країн та до 35 років — для інших країн "третього світу"). Погашення кредитів починається з одинадцятого року після початку їх використання. Кредити надаються урядам та приватним організаціям країн, що розвиваються, без відсотків.
Кредити МАР призначені найбіднішим і найменш пла-тоспроможним країнам і виділяються з урахуванням роз-мірів їх території, річного доходу на душу населення, ступе-ня ефективності економічної політики. Тільки країни з річним доходом на душу населення, що становить менш як 1305 дол. США, можуть користуватися позиками МАР. Більшість кредитів МАР надає країнам з розмірами річного доходу на душу населення 800 дол. США або меншими.
Кожний фінансований Міжнародною асоціацією проект підлягає обов'язковій політико-економічній експертизі з ме-тою найефективнішого використання фінансової допомоги. Кредити надаються в національній валюті держави чи її те-риторії.
У рамках програми спеціальної допомоги здійснюється підтримка країн, розташованих південніше від Сахари з низь-кими доходами і високими боргами.
Членами МАР сьогодні є 159 країн світу.
Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була створена в 1959 р. з ініціативи США. Її мета — заохочування розвит-ку приватних підприємств у країнах, що розвиваються. МФК надає кредити високорентабельним приватним підприєм-ствам без гарантії уряду на термін від 5 до 15 років з умовою, що частину акцій компанії-позичальники продають МФК. Рівень відсоткових ставок відповідає існуючим на міжнарод-них фінансових ринках.
Статутний капітал МФК створено із внесків країн-членів. Розмір внесків пропорційний до частки їх внесків до МБРР. У МФК беруть участь тільки члени МБРР. Свою діяльність МФК здійснює за такими основними напрямами:—
інвестування приватного сектору (в основному країн, що розвиваються);—
надання комплексних консультаційних послуг урядам і підприємствам у здійсненні приватизації;—
формування ринку капіталів у країнах з перехідною економікою.
Сьогодні до складу МФК входить 170 країн.
У 1988 р. країни — члени Світового банку створили Багато-стороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ), яке страхує капіталовкладення від витрат, викликаних некомерційними ризиками. До його складу сьогодні входять 142 країни.
БАГІ доповнює діяльність інших міжнародних страхуваль-ників і пропонує чотири основних типи гарантій: неконвертованість валюти, експропріація, війна і громадянські заво-рушення, порушення умов контрактів.
Важливу роль у регулюванні міжнародної торгівлі, в подоланні перепон для її розвитку, її лібералізації відіграють між-народні економічні організації. Одна з основних серед них — Генеральна угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ). Договір про ство-рення ГАТТ був підписаний 23 країнами в 1947 р. та набрав чинності в 1948 р. 31 грудня 1995 р. у зв'язку з затвердженням Світової торговельної організації ГАТТ припинила своє існування.
ГАТТ — багатостороння угода, яка закріпила принципи, пра-вові норми, правила ведення та державного регулювання взаємної торгівлі країн-учасниць. ГАТТ була однією з найбільших між-народних економічних організацій, сфера діяльності якої охоплю-вала 94 % обсягу світової торгівлі.
Правовий механізм ГАТТ базувався на низці принципів та норм:*
недискримінація в торгівлі, що забезпечувалося взаємним на-данням, з одного боку, режиму найбільшого сприяння відносно експортних, імпортних та транзитних операцій і пов'язаних з ними митних зборів, а з іншого — національного режиму, який прирівнює в правах товари імпортного і вітчизняного вироб-ництва щодо внутрішніх податків та зборів, а також правил, які регулюють внутрішню торгівлю;*
взаємне надання сторонами, що договорюються, тих прав, пере-ваг та пільг, якими користується (чи буде користуватися) у них будь-яка третя держава, — тобто надання режиму найбільшого сприяння. Цей принцип поширювався на ввіз та вивіз товарів, митні збори, промисловість, мореплавство, правове становище юридичних та фізичних осіб;
використання переважно митних засобів захисту національного ринку, усунення імпортних квот та інших нетарифних обме-жень;
прогресивне зниження митних тарифів шляхом проведення багатосторонніх переговорів;
надання преференційного режиму в торгівлі з країнами, що розвиваються;
розв'язання виниклих торговельних спорів шляхом переговорів;
взаємність у наданні торговельно-політичних поступок.
ГАТТ вела свою діяльність за допомогою багатосторонніх переговорів, які об'єднувались у раунди. Від початку роботи ГАТТ було Проведено 8 раундів переговорів. Ці раунди привели до десятикратного скорочення середнього митного збору. Після Другої світової війни він становив 40 %, у середині 90-х років — близько 4 %.
На початку 1996 р. в ГАТТ налічувалося близько 130 країн. З січня 1996 р. ГАТТ замінила Світова організація торгівлі (СОТ). Її членами-засновниками стали 82 країни. В 1998 р. членами СОТ були вже 132 країни. Угоді про створення СОТ передував 7-річний період переговорів у рамках Уругвайського раунду.
Незважаючи на формальну спадкоємність, СОТ за рядом па-раметрів відрізняється від ГАТТ. Так, на відміну від ГАТТ, СОТ не пов'язана з ООН. Крім того, специфічна юридична сутність СОТ визначає особливості вступу до неї. СОТ — це система вироб-лених на багатосторонній основі міждержавних угод, спрямованих в остаточному підсумку на забезпечення доступу держав на ринки одна одної на двосторонній основі.
Окрім ГАТТ, що регулює міжнародну торгівлю товарами, СОТ охоплює ще низку угод [1, 16].:*
Генеральну угоду про торгівлю послугами;*
Угоду щодо торговельних аспектів прав інтелектуальної власності;*
пакет пов'язаних з ГАТТ угод з питань митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі, захисних застережень, антидемпінгових процедур, про субсидії та компенсаційні заходи, про митну вартість, про технічні бар'єри в торгівлі тощо.
За оцінками, компетенція СОТ поширюється на товарооборот вартістю 5 трлн дол., а її діяльність має приносити світовій еко-номіці близько 250 млрд. дол. додаткового доходу щорічно [20].
СОТ намагається знизити середньозважену ставку митних та-рифів розвинутих країн. Під час функціонування ГАТТ багато держав компенсували зменшення митних зборів так званими нетарифними бар'єрами (дотації національному виробництву, впро-вадження різноманітних стандартів та норм, сертифікація то-варів).
Уже після створення СОТ деякі розвинуті країни Заходу дедалі настійливіше почали закликати до узалежнення торговельних ре-жимів від трудових та екологічних стандартів. Адже країни, в яких ці стандарти нижчі, отримують «неринкові» переваги за рахунок низьких витрат виробництва.
В ході першої конференції країн—членів СОТ на рівні мі-ністрів (грудень 1996 р.) були сформульовані й інші проблеми, які розв'язуватиме СОТ. До них належать: скасування обмежень з боку США та ЄС на ввезення текстильних товарів з азійських країн, «регіоналізм», тобто активне поширення угод про префе-ренційну торгівлю між групами країн; лібералізація ринку ін-формаційних технологій та фармацевтики; «прозорість» системи державних закупок; лібералізація ринку фінансових послуг; пере-міщення робочої сили, морського транспорту тощо.
Крім того, СОТ має вирішувати питання, поставлені ще на Уругвайському раунді ГАТТ: про охорону інтелектуальної влас-ності, санітарний та фітосанітарний контроль, який також може стати перешкодою на шляху вільної торгівлі.


ВИСНОВКИ
Поява держав, а потім системи держав здійснення ними не тільки внутрішніх, але і зовнішніх функцій привела до виникнення міжнародного права і створенню міжнародних організацій. Міжнародні організації відіграють значну роль в зовнішньополітичному житі кожної держави і всього світу в цілому. Через створені міжнародні організації регулюються: політичні, економічні, науково-технічні і культурні відносини. Наявність створених міжнародних організацій дають визначені гарантії у вирішенні міжнародних конфліктів тому що їхньої норми визначають норми поводження держав у відносинах між собою. Будучи самостійною системою, міжнародні організації не укладають у собі норми внутрішньодержавного права, але при цьому можуть випробувати на собі відомий вплив норм внутрішньодержавного права.
Міжнародні організації створюються на принципі рівноправного представництва всіх учасників. Характерною рисою розвитку людства є постійне удосконалювання технічного прогресу, господарського і культурного життя всіх народів, звідки слідує підвищення питомої ваги міжнародних відносин. Звідси виникає необхідність вирішення міжнародних проблем, але не за допомогою військової сили, а через створені міжнародні організації. Підвищення ролі міжнародних організацій створює для держав певні гарантії, як у вирішенні різних суперечок, так і в запобіганні військових конфліктів. Існування і створення міжнародних організацій розкриває більш широкі можливості зближення всього людства і сприяє найбільш швидкому розвитку цивілізації. Необхідно відзначити, що на сучасному рівні відносин людство усе більше стало спільно вирішувати економічні питання та питання росту технічного прогресу, але і екології нашої Землі. Вирішуючи питання екології Землі на міжнародному рівні, – це означає, що людство вирішує питання майбутнього існування нашої планети.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Барамія В. Н. Основні напрями діяльності міжнародних валютно-фінансових організацій та інституцій в країнах ринкової трансформації. — К. : Товариство "Знання" України, 2001. — 20с.
Волошин Віталій Володимирович. Бізнес міжнародних економічних організацій: Навч. посіб. — К. : Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2002. — 241с.
ГУУАМ як міжнародна організація: проект чи реальність: Матеріали Круглого столу (Київ, 27 лютого 2001 р.) / Національний ін-т проблем міжнародної безпеки / Б.О. Парахонський (упоряд.). — К. : НІПМБ, 2001. — 80с.
Декларація МОП основних принципів та прав у світі праці. Конвенції Міжнародної Організації Праці. — [К.], 1999. — 39 с.
Дікон Боб, Халс Мішель, Стабс Пол. Глобальна соціальна політика. Міжнародні організації й майбутнє соціального добробуту / Анатолій. Олійник (пер.з англ.). — К. : Основи, 1999. — 347с.
Єльченко В. Ю., Бруз В. С., Гуменюк Б. І., Колос П. М., Скороход Ю. С. Міжурядові регіональні організації: Навч. посіб. / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. Кафедра міжнародних організацій та дипломатичної служби. — К., 1998. — 151с.
Ковалевський В. В., Козак Ю. Г., Грищенко С. Г., Новацький В. М., Макогон Ю. В. Міжнародні організації: Навч. посіб. / Ю.Г.,Ковалевський,В.В. Козак (ред.). — О. : Астропринт, 2001. — 288с.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать