Ризик – менеджмент, як теоретична основа механізму мінімізації фінансових ризиків

Ризики властиві всім господарським чи фінансовим операціям. Саме тому частина капіталу кожного підприємства в тій чи іншій мірі повинна покривати ризики, а зв’язок власного капіталу з ризиками зумовлює необхідність розмежування активів будь-якого ринкового суб’єкта на вартість повністю надійних та ризикових засобів. Таке розмежування активів має особливе значення для комерційних банків, тому що банківська діяльність відрізняється більш високими ризиками в порівнянні з іншими видами бізнесу.
Міжнародна практика банківської діяльності оперує зараз стандартним набором вимог до ризикового капіталу. Так, активи банківського балансу поділяються на декілька категорій за ступенем кредитного ризику. Наприклад, вимоги до центральних банків і короткотермінові вимоги до уряду вважаються за такі, в яких відсутній кредитний ризик, в той час як кредитам представникам підприємницької сфери та приватним особам властивий звичайний банківський ризик. Кредити по кожній із категорій проходять оцінку за шкалою від нуля до одиниці (100%). А зважена величина активів повинна мати мінімальне забезпечення капіталом 8%. Наприклад, банку, що кредитує лише підприємницьку сферу, необхідно мати капітал в розмірі 8% сукупних активів, в той час як від банку з вимогами виключно до центрального банку чи уряду не вимагається ніякого забезпечення капіталом, тому що цей вид активів має нульову величину оціненого ризику.
Ці умови мінімальні, а в окремих країнах застосовується і більш жорстокі вимоги. Наприклад, а Сполучених Штатах Америки вимога про мінімальний розмір капіталу стосується всіх видів активів ( відношення капіталу до позичкових засобів), щоб врахувати всі види ризику. В США також здійснюється політика надання нових повноважень та привілеїв лише тим банкам, рівень капіталу яких перевищує встановлені мінімуми.
Згідно з діючими правилами в Росії коефіцієнти зважування ризиків активних операцій коливаються від нуля по грошових коштах на кореспондентському рахунку банку до 100% по прострочених позиках. При цьому мінімальне значення нормативу співвідношення капіталу банку і сумарного обсягу активів, зважених з урахуванням ризику, встановленого в розмірі 0,04. Визначені також деталізації цього нормативу у вигляді співвідношення капіталу та активів з підвищеним ризиком.
Крім розмежування активів банку на певні групи і встановлення для кожної з них різного відсотку забезпечення власним капіталом в залежності від ризику в банківській практиці застосовувались і формули підвищення вимог до власного капіталу при більш високій частці низьколіквідних активів.
З’ясування проблеми стійкості банківського капіталу пов’язане з аналізом його функцій в умовах проведення ризикових операцій.
Практика свідчить, що банківський капітал тяжіє до проведення найбільш прибуткових позичкових, факторингових, фондових та інших активних операцій. Разом з тим відомо, що саме найбільш прибуткові операції, як правило, проводяться в умовах з найбільшими ризиком. Одночасно покриття ризиків власним капіталом банку визначає рівень захисту кредиторів банку від ризиків активних банківських операцій. Тому зростання власного капіталу стає привабливою обставиною для вкладників та інших його кредиторів.
Найважливіше завдання банківського менеджменту полягає в тому, щоб в рамках банківських операцій знайти оптимальне співвідношення між прибутком,ліквідністю і ризиком. Деякі автори пишуть навіть про ризиковий менеджмент, під яким розуміють вияв ризиків, аналіз їх потенційної небезпеки й контроль. (Лео Шустер)
Контроль означає подолання ризику шляхом відмови, наприклад, від якої-небудь банківської угоди або навіть області інтересів, скорочення
ризиків тим чи іншим способом, перенесення їх на інших учасників угоди за допомогою різних засобів. Нарешті, банки можуть і повинні свідомо брати на себе певні ризики.
Для ефективного банківського управління ризиками доцільно їх правильно класифікувати, виділивши в них принаймі п’ять категорій. На дві з них – політичні й ринкові банк не може чинити безпосереднього впливу, тому що їх виникнення не залежить від його діяльності.
В банківському менеджменті можна впливати на господарські ризики, ризики, пов’язані з платоспроможністю клієнта, а також трансакційні ризики.
До групи політичних ризиків входять ті з них, що зумовлені переведенням грошових коштів і рухом капіталів; становищем в країні; конвертацією валют; мораторіями; націоналізацією; війнами, блокадами, бойкотами; державним регулюванням ( його посиленням чи скороченням)
Ринкові ризики включають в себе валютний ризик ( пов’язаний зі зміною обмінних валютних курсів) і ризик, зумовлений змінами цін і процентних ставок.
Категорія господарський ризик охоплює ризики, що виникають в процесі управління ліквідністю, управління прибутками, при розміщенні відділень та філії банку, а також в результаті втрати ним іміджу.
Ризик платоспроможності клієнта включає в себе ризики в сфері менеджменту дебіторською заборгованістю й інвестиційною діяльністю.
Категорія трансакційних ризиків об’єднує виробничі ризики, пов’язані з інформацією й інформаційним обслуговуванням; правові й процесуальні ризики; гарантійні ризики.
Не на всі банки впливає повна сукупність перерахованих ризиків. Завдання менеджера по ризиках полягає в тому, щоб класифікувати їх, встановити індивідуальне значення для банку. Лише на базі оцінок ризиковості операцій з кожним клієнтом або в окремій сфері діяльності з наступним агрегуванням даних може бути створена ефективна система менеджменту ризиків.
Управління банківськими ризиками повинно задовольняти дві вимоги:
Відповідати загальній ризиковій банківській політиці, орієнтованій на оцінку сукупного ризику;
Сприяти цілям спеціальної ризикової політики, в рамках якої оцінюються політичні, господарські, ринкові ризики та ті ризики, які пов’язані з платоспроможністю клієнта.
В якості інструмента зальної ризикової політики, насамперед, слід назвати перспективні планові баланси, які дають можливість оцінювати майбутні прибутки й збитки на базі минулих результатів, аналізу ринкової, економічної й грошово-кредитної кон’юктури, системного аналізу прогнозування розрахунків. Ступінь досягнення цілей, а також аналіз відхилень фактичних даних від запланованих дозволяє визначити сильні й слабкі сторони в діяльності банку, скоригувати її на майбутнє.
Кожен банк повинен думати про мінімізацію своїх ризиків. Це потрібно для його виживання і для здорового розвитку банківської системи країни. Мінімізація ризиків –це боротьба за зниження витрат, тобто, це процес управління ризиками, що містить у собі: передбачення ризиків,
визначення їхніх ймовірних розмірів і наслідків, розробку і реалізацію заходів щодо запобігання або мінімізації пов'язаних з ними втрат.
Усе це припускає розробку кожним банком власної стратегії управління ризиками, тобто основ політики прийняття рішень таким чином, щоб вчасно і послідовно використовувати всі можливості розвитку банку й одночасно утримувати ризики на прийнятному і керованому рівні.
Цілі і задачі стратегії управління ризиками у великій мірі визначаються постійно змінним зовнішнім економічним середовищем, у якому приходиться працювати банкові.
Основними ознаками зміни зовнішнього середовища в банківській справі України в останні роки є:
1.Зростання кількості банків і їхніх філій;
2.Регулювання умов конкуренції між банками з боку Національного банку й інших державних органів;
3. Перерозподіл ризиків між банками при участі Національного банку; 4.Розширення грошового і кредитного ринків;
5. Поява нових (нетрадиційних) видів банківських послуг;
6.Посилення конкуренції між банками, випадки поглинання великими банками дрібних конкурентів;
7. Збільшення потреби в кредитних ресурсах у результаті зміни структури росту потреби підприємств в оборотному капіталі і зміни структури фінансування убік зменшення банківської частки власного капіталу клієнтів банку;
8.Збільшення імовірності банкрутств у сфері дрібного і середнього бізнесу з одночасним ухиленням від виконання вимог кредиторів: відсутність діючих гарантій по поверненню кредиту.
Банк повинен вміти вибирати такі ризики, які він може правильно оцінити і якими здатний ефективно керувати. Вирішивши прийняти
визначений ризик, банк повинен бути готовим керувати ним, відслідковувати його. Це вимагає володіння навичками якісної оцінки відповідних процесів.
В основу банківського управління ризиками повинні бути покладені наступні принципи:
- прогнозування можливих джерел збитків або ситуацій, здатних принести збитки, їхній кількісний вимір;
- фінансування ризиків, економічне стимулювання їхнього зменшення;
- відповідальність і обов'язок керівників і співробітників, чіткість політики і механізмів управління ризиками;
- скоординований контроль ризиків по всіх підрозділах і службах банку, спостереження за ефективністю процедур управління ризиками.
Завершальний, найважливіший етап процесу управління ризиками - запобігання (попередження) виникнення ризиків або їхня мінімізація. Відповідні способи разом зі способами відшкодування ризиків складають зміст так званого регулювання ризиків.
Найважливішими елементами систем управління ризиками є:
- чіткі і документовані принципи, правила і директиви з питань торговельної політики банку, управління ризиками, організації трудового процесу і використовуваної термінології;
- створення спеціальних груп управління ризиками, незалежних від комерційних підрозділів банку; керівник підрозділу, що відає ринковими ризиками, звітує перед виконавчим директором банку, керівник підрозділу кредитних ризиків - перед директором по кредитах, тобто перед членами вищого керівництва банку;
- установлення лімітів ринкових і кредитних ризиків і контроль за їх дотриманням, а також об'єднання ризиків по окремих банківських продуктах, контрагентах і регіонах;
- визначення періодичності інформування керівництва банку про ризики. Як правило, така інформація представляється щодня, особливо по ринкових ризиках;
- для всіх типів ризиків створюються спеціальні нечисленні групи по управлінню, незалежні від комерційних підрозділів банку;
- всі елементи системи контролю і управління ризиками регулярно перевіряються аудиторами, що не залежать від комерційних служб банку.
Великі банки звичайно мають два комітети з управління ризиками: комітет із кредитного ризику і комітет з управління активами і пасивами банку.
Відповідальність за реалізацію політики, розроблювальної комітетом із кредитного ризику, несе кредитний відділ. Операційний відділ, відділи цінних паперів, міжнародних кредитів і розрахунків, аналізу банківської діяльності, маркетинговий несуть відповідальність за реалізацію політики, розробленої комітетом з управління ризиками, пов'язаними з активами і пасивами.
Ефективне управління рівнем ризику повинне вирішувати цілий ряд проблем - від відстеження (моніторингу) ризику до його вартісної оцінки. Рівень ризику, зв'язаного з тією або іншою подією, постійно змінюється через динамічний характер зовнішнього оточення банків. Це змушує банк регулярно уточнювати своє місце на ринку, давати оцінку ризику тих або інших подій, переглядати відносини з клієнтами й оцінювати якість власних активів і пасивів, отже, коректувати свою політику в області управління ризиками.
До основних засобів (методик) управління ризиками можна віднести:
- використання принципу зважених ризиків;
- здійснення систематичного аналізу фінансового стану клієнтів банку;
- здійснення систематичного аналізу платоспроможності і кредитоспроможності банку;
- застосування принципу поділу ризиків;
- рефінансування кредитів;
- проведення політики диверсифікації (широкий перерозподіл кредитів у дрібних сумах, наданих великій кількості клієнтів, при збереженні загального обсягу операцій банку);
- страхування кредитів і депозитів;
- застосування застави;
- застосування реальних персональних і “мнимих” гарантій;
- хеджування валютних операцій;
- збільшення спектру здійснюваних операцій (диверсифікація діяльності).
Систематизація ризиків та загроз і заходи щодо їх запобігання. Таб.1
Ризики(загрози) | Заходи щодо їх запобігання
Кредитний ризик | 1.Створення кредитного меморандуму.
2.Розробка положення про кредитний комітет.
3.Установлення лімітів кредитування на контрагентів, на одного позичальника, лімітів по галузях і регіонах.
4.Супровід кредитних угод(відвідання позичальника, контроль його фінансового стану).
5.Застосування штрафів і стягування пені при невчасному погашенні позики та порушені інших умов договору.
6.Списання безнадійних кредитів із суми резервів, а якщо не достатньо – із суми прибутку.
7.Проведення маркетингу ринку кредитних ресурсів.
8.Прогнозування стану ринку кредитів.
Процентний ризик | 1.Прогноз поведінки ринків( превентивна аналітика).
2.Відповідність природи процентних ставок залучення і розміщення (плаваючі ставки залучення відповідають плаваючим ставкам розміщення, фіксовані ставки залучення – фіксованим ставкам розміщення).
3.Роподіл ризику між позичальником і банком.
4.Диверсифікація позичальників.
Курсовий ризик на ринку цінних паперів | 1.Моніторинг ринку цінних паперів.
2.Безпосередня участь в управлінні.
3.Консультування підприємств-емітентів цінних паперів із питань грошового обігу й оподаткування, встановлення мінімальної суми падіння вартості цінного паперу, при перевищенні якої цінний папір продається автоматично.
Валютний ризик | 1.Прогнозування динаміки валютного курсу.
2.Робота з різними валютами(диверсифікація ризику)
3.Розподіл валютного ризику шляхом укладання угод типу форвард, своп, опціон.
4.Аналіз і прогнозування міжнародних валютних ризиків.
Ризик при формуванні депозитів | 1.Гнучкість депозитних договорів(можливість перегляду процентної ставки).
2.Диверсифікація ринку депозитів.
Операційний ризик | 1.Організація простого й ефективного документообігу.
2.Розробка і впровадження технічних карт.
3.Програмне забезпечення.
4.Неттинг.
Ризик зменшення розміру прибутку від неефективного управління банком:незбалансованість інтересів учасників процесу; | 1.Поєднання інтересів інвесторів, акціонерів,
менеджменту і співробітників банку.
2.Гнучка система оплати праці і матеріального заохочення працівників.
Невідповідність організаційної структури сформульованим цілям. | 1.Моніторинг оргструктури.
2.Заслуховування на засіданні правління питання відповідності оргструктури не рідше двох разів на рік.
Розрив між рівнем кваліфікації працівників і поставленими завданнями. | 1.Програма підвищення кваліфікації розвитку персоналу.
2.Формалізація та автоматизація операцій.
3.Делегування прав і відповідальності працівників банку.
Низький рівень мотивації праці. | 1.Положення про моральне і матеріальне заохочення.
2.Оволодіння керівниками технікою мотивації і делегування повноважень.
Недостатність інформаційного забезпечення працівників. | 1.Систематичні зустрічі вищого керівництва з начальниками управлінь та відділів.
2.Випуск інформаційного бюлетеня.
Вимірювання ризиків спирається на дані спеціальних звітів:
Звіти щодо відхилень від планів та бюджету;
Звіти щодо вартості під ризиком, капіталу під ризиком;
Звіти щодо результатів діяльності, моделювання9стрес-тестування).
Вимоги до систем управління ризиками покладають на банки обов’язки враховувати усі ризики за всіма продуктами, видами діяльності та послугами, зосереджуватися на достатності капіталу та належному управлінні капіталом, розробити організаційну структуру, що сприятиме ефективному управлінню ризиками, зміцнювати корпоративне управління.
Отже, управління ризиками – процес, за допомогою якого банк виявляє ризики, здійснює оцінку їх величини, моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв’язки між різними категоріями ризиків.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать