Стратегічне управління. Стратегічний аналіз

ЗМІНА ЗАВДАНЬ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
Умови функціонування підприємств та організацій нині різко змі-нюються на макро- та мікроекономічному рівні. Так, підприємства в умовах централізовано-планової економіки відрізнялися від анало-гічних орієнтованих на ринок підприємств як за окремими характе-ристиками, наприклад за розмірами (в СРСР переважали великі, іноді гігантські підприємства), так і за «поведінкою» в зовнішньому середовищі. Навіть в умовах перехідної економіки, не кажучи вже про ринкову, неприйнятними стають жорстке адміністрування, тра-диційно «соціалістичні» методи планування на перспективу на ос-нові досягнутого рівня та екстраполяційних моделей, орієнтація не на ринкові потреби, а лише на можливості виробництва тощо. Це означає, що кожному підприємству тепер потрібно самостійно розв’язувати проблеми, які раніше або не виникали, або розв’язувалися іншим способом на іншому рівні.
Нині існує кілька «концепцій підприємства»: ресурсна, інформа-ційна, поведінкова тощо. Усе більше прихильників здобуває концепція підприємства як «відкритої системи» (рис.1.1). У табл.1.1 наве-дено порівняльну характеристику «закритого» та «відкритого» підприємств, яка дає змогу визначити переваги останнього.
Діяльність будь-якого підприємства можна описати з точки зору моделі «вхід — вихід»: на вході підприємства є всі види матеріальних і нематеріальних ресурсів (сировина, техніка, персонал, фінанси, ін-формація тощо), а на «виході» — товари, послуги, висококваліфіко-ваний персонал та ін.
Діяльність підприємства — це погоджений у часі та просторі поток ресурсів (сировини, матеріалів, обладнання, грошей, трудо-вих ресурсів, інформації), а також їх запасів, які допомагають ба-лансувати та підтримувати ці потоки для отримання запланованих результатів діяльності.
Рис.1.1. Концепція підприємства як «відкритої системи»
Параметри | «Закрите підприємство»
(техніко-економічна система) | «Відкрите підприємство»
(соціально-економічна система)
1. Філософія | Управлінський раціоналізм | Системний, ситуаційний підходи
2. Умовидіяльності | Стабільні | Змінюються
3. Успіх досягається завдяки |
Раціональній організації виробництва, зниженню витрат за рахунок внутрішніх резервів, зростанню продуктивності праці, ефективному використанню ресурсів |
Адаптації до зовнішніх факторів, пошуку та реалізації нових можливостей розвитку (за змістом і співдією); техніко-організаційним факторам, що залежать від змін у зовнішньому середовищі
4. Цілі й задачі |
Структуровані цілі досягнення певних параметрів; діють тривалий час; кооперація та концентрація | Різноманітність цілей; перевага цілей розвитку
5. Стратегія |
Зростання обсягів (масштабів) виробництва; поглиблення спеціалізації | Підпорядкування виробництва споживанню, задоволенню ринкового попиту; диверсифікація; інновації
6. Організаційні структури управління |
Основа побудови — функціональна ознака; чіткий розподіл праці, спеціалізація, концентрація; визначення обов’язків у стандартних документах |
Основа — децентралізація різних типів; багатоваріантність форм; гнучкість, універсальність; частина ланок має тимчасовий характер; система автономних виробничо-управлінських підрозділів (наприклад, СГЦ)
7. Механізм управління |
Основа — довгострокове планування та ефективний контроль усіх видів | Основа — виявлення проблем і генерація нових рішень; стратегічне управління переважно за «слабкими сигналами»
8. Вимоги до персоналу |
Знання технічних компонентів виробничого процесу; знання економіки та організації діяльності свого підприємства; орієн­тація діяльності: чітке та організоване виконання планів та інших рішень, які доводяться «згори»; чітке виконання встановлених норм і правил | Керівники-підприємці, сполучення спеціальних професійних знань з широким світоглядом; ініціатива на всіх рівнях управ­ління, можливість прояву талантів; організаційна культура як основа поведінки
Кожне підприємство «відповідає» за свою перспективу самостійно, а в ринковій економіці може бути перспективою як успіх, так і розорення.
Самостійне «відкрите» підприємство у перехідній та ринковій економіці постає перед розв’язанням таких завдань:
дослідження ринку та виявлення потреб споживачів для забезпе-чення існування підприємства в довгостроковій перспективі;
самостійне визначення цілей розвитку та підтримки власної жит-тєздатності;
визначення необхідних обсягів виробництва, структури поста-чання та постачальників;
налагодження ефективних зв’язків з партнерами та організація-ми-регуляторами; громадськістю для формування позитивного імі-джу — головного «капіталу» підприємства;
створення та постійне поповнення власних банків даних і знань, які б забезпечували обгрунтування рішень, що приймаються, та за-хист інформації (комерційної таємниці) від конкурентів;
забезпечення конкурентоспроможності підприємства завдяки ви-бору адекватних стратегій та нагромадження (підтримки) конкурентних переваг тощо.
інвестування (визначення джерел і напрямків використання інве-стицій) та управління фінансами підприємства з метою отримання високих економічних результатів діяльності (прибутковість);
визначення необхідного для існування та розвитку підприємства кадрового складу з конкретними кількісними (чисельність) та якіс-ними (кваліфікація) показниками;
використання досягнень науково-технічного прогресу завдяки налагодженню (або без нього) спеціальної інноваційної підсистеми управління.
Зазначені завдання не охоплюють усього переліку, з яким кожне підприємство нині стикається у своїй діяльності, однак основні пе-релічено. Головне тут — зміна концепції підприємства та управлін-ня ним: з «основної ланки соціалістичного виробництва», розміще-ної «внизу» ієрархії управління, підприємство поступово стає самостійним ключовим, центральним елементом економічної діяль-ності держави.
Стратегічний аналіз
ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ СЕРЕДОВИЩА ОРГАНІЗАЦІЇ
Кожний підхід до стратегічного управління, що використовується у світовій практиці, має особливості у змісті та структурі окремих етапів і підсистем, у переліку та послідовності дій у процесі аналізу, але базується на двох основних посиланнях — аналізі ситуації в зовнішньому і внутрішньому середовищі підприємства. Один із підходів до такого аналізу наведено на рис.2.1.
Стратегічне управління базується на вивченні відносин, які можна охарактеризувати за допомогою системи «середовище — підприємство». Більшість серед існуючих сьогодні концепцій управління поділяє підхід до підприємства як до відкритої системи, що постійно взаємодіє з окремими елементами зовнішнього середовища: іншими підприємствами, банками, організаціями, що належать до соціально-політичних та економічних інституцій держави, місцевих органів і т.п., і дає змогу йому підтримувати більш-менш стійке становище, виживати в умовах, що постійно змінюються.
Концепції існування та розвитку підприємств у зовнішньому середовищі використовують різні підходи та моделі, сформовані на базі різних теорій управління.
Метою стратегічного аналізу є змістовний і більш-менш формальний опис об’єкта дослідження, виявлення особливостей, тенденцій, можливих і неможливих напрямків його розвитку. Отримані дані про об’єкт управління є базою для визначення загальної концепції та способів управління ним.
Стратегічний аналіз (при правильному його застосуванні) виконує такі функції: описову, роз’яснювальну та прогнозну.
Результатом стратегічного аналізу стає системна модель об’єкта (під-приємства) та його оточення.
Аналіз середовища — це незвична для вітчизняних підприємств та органі-зацій діяльність, якою процвітаючі організації України почали займатись не-давно. Однак опанування прийомами та методами аналізу — одне з найваж-ливіших завдань, що стоїть перед керівниками, оскільки параметри середовища — це унікальна комбінація факторів, що перебувають у постій-ному русі. Крім того, сучасний етап — це етап переходу до ринку та зміни параметрів економіки України.
Варто відокремити підходи до опису структури зовнішнього середовища організації. Тут треба виділити дві основні концепції: неієрархічну та ієрар-хічну моделі.
Прикладом моделі ієрархічного середовища можна вважати модель Бос-тонської консалтінгової групи (рис.2.2):
Рис.2.2. Ієрархічна модель середовища БКГ (ВСЄ)
Неієрархічна модель містить декілька певних пов’язаних між собою і не-підпорядкованих один одному елементів, які розташовані поза підприємст-вом (організацією). Головне тут — твердження про наявність елементів, які так чи інакше впливають на визначення цілей, розподіл ресурсів і формуван-ня місця підприємства (його іміджу) на ринку. Акцентується увага на сфор-мованій під впливом зовнішніх елементів структурі цілей, розподілі владних повноважень і налагодженні ефективної взаємодії між компонентами зовні-шнього середовища. Наявність такої моделі зумовлена ще й тим, що, як стве-рджує Дж. Гелбрейт [31], межі зовнішнього та внутрішнього середовищ де-що розмиті внаслідок взаємопроникнення елементів організації та середовища (наприклад, власна система розподілу продуктів або наявність дочірних підприємств). Ієрархічна концепція отримала розвиток у багатьох працях і сучасних спеціалістів із стратегічного управління. Найвідомішою є модель ієрархічної структури середовища, запропонована У. Діллом [34] та розвинена A. Томпсоном [52].
Автори доводять, що існують три рівні середовища: внутрішнє, що пере-буває під впливом і контролем підприємства, «середовище завдань», до якого входять організації, що безпосередньо пов’язані із визначенням і втіленням цілей підприємства; загальне середовище, де формуються загальноекономіч-ні умови, тенденції, соціальні та політичні норми і т.ін. Межі між «середо-вищем завдань» і загальним середовищем досить розмиті. Ця модель дає змогу пояснити тенденції розширення «сфери впливу» та «меж контролю» за середовищем. А.Томпсон зазначав, що кожне підприємство як матеріальна система націлене на встановлення рівноваги, стабільності, тобто постійно балансує між відкритістю та закритістю.
Найсуттєвіше на стан справ на будь-якому підприємстві впливає «середо-вище завдань», яке ще в різних джерелах має назву «безпосереднє оточення», «проміжне середовище» тощо. Перелік елементів цього середовища досить рі-зноманітний, однак є загальні принципи, які дають змогу виокремити цей еле-мент оточення в особливу підсистему. До них можна віднести: по-перше, без-посередній зв’язок з підприємством, яке є об’єктом аналізу, у вигляді довгострокових договорів, комунікаційних зв’язків різного типу тощо; по-друге, можливість впливу (в певних межах) на елементи цього оточення з боку підприємства. Найбільш розгорненою є характеристика взаємного впливу еле-ментів проміжного (чи безпосереднього) середовища та підприємства, яку на-ведено в галузевій моделі М. Портера (див. підрозд. 2.3).
На ієрархічному підході до побудови моделі зовнішнього середовища на-полягав і Л. Буржуа [30]. Він поширив цей підхід і всередину підприємства (відокремив «верхній» і «низовий» рівні у внутрішньому середовищі) і довів необхідність існування і цілеспрямованої побудови так званої «ієрархії кор-поративних стратегій» (більш докладно див. розділ 3.7), які здійснюють зв’язок окремих груп усередині підприємства з відповідними елементами зо-внішнього середовища.
Ієрархічність середовища закладено і в підході, розглянутому у підручни-ку «Основи менеджменту» [15], де автори у схематичній формі викладають своє сприйняття середовища, в якому функціонує підприємство чи організа-ція. У самій постановці питання вже відчувається класифікація факторів за ступенем їхнього впливу на діяльність підприємства: автори розрізняють се-редовище прямого, непрямого впливу та внутрішнє.
Це свідчить про домінування ієрархічного напрямку в побудовах моделей середовища в менеджменті. Більшість об’єктів, зазначених у різних моделях, і перелік факторів повторюються з меншою чи більшою деталізацією.
Ідеї ієрархічності середовища своєрідно використовуються і в «екологічній моделі середовища» Г.Олдріча [28]. Згідно з уявленнями Г.Олдріча, головне, що стримує розвиток підприємств — це обмеженість ресурсів, за які і відбува-ється головна конкурентна боротьба між організаціями, що належать до однієї галузі. Він уводить поняття «організаційна популяція», тобто сукупність під-приємств, які мають близькі цілі: гнучкість виробництва, стабільність існуван-ня, універсальність діяльності. Кожна з цих цілей потребує для свого забезпе-чення ресурси: гнучкість можлива за наявності ліквідних ресурсів, стабільність з’являється разом з ресурсами різних типів, що повільно знецінюються, універ-сальність базується на ресурсах, що широко використовуються. Комбінація не-обхідних ресурсів залежить від особливостей галузі і дає змогу в разі виконан-ня зазначених вимог створити життєздатну організацію (підприємство). Кожне підприємство використовує свою «нішу», яка визначається кількома показни-ками: обсягом середовища, його стабільністю/нестабільністю, ступенем кон-центрації виробництва та конкуренцією.
На відміну від «екологічної моделі», що базується на дослідженнях ресур-сної сторони діяльності підприємства, існує дуже «потужний» напрямок у дослідженнях проблематики «організації — середовище», де розглядаються взаємозв’язки та взаємний вплив середовища і організаційної структури.
Багато дослідників вважають, що треба встановити взаємозв’язки з пев-ними елементами середовища через створення спеціальних, автономних під-розділів в організації, що на різних підприємствах дістали назву «центри прибутку», «центри інвестицій», «стратегічні господарські центри» (доклад-ніше див. розд. 5.1). Наявність таких організаційних одиниць потребує пере-будови всієї традиційної організаційної структури, зміни змісту роботи окремих керівників.
Розглянуті моделі зовнішнього середовища не вичерпують усієї різноманіт-ності існуючих підходів, однак показують найзначніші напрямки у цій галузі. Практична цінність цих моделей — різна для різноманітних галузей народного го-сподарства та підприємств. Сьогодні не існує єдиного, інтегрованого підходу до побудови загальної концепції зовнішнього середовища, яка б усебічно поєднува-ла економічні, технологічні, соціальні та політичні впливи на організацію, особ-ливості взаємодії підприємства з його партнерами, конкурентами, споживачами та ін. Однак загальна тенденція у стратегічному аналізі вже вимальовується.
Усі сучасні автори розрізняють:
зовнішнє середовище (або середовище непрямого впливу);
проміжне середовище (або «середовище завдань»);
внутрішнє середовище організації.
Зовнішнє середовище — це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість організації і на які організація не може впливати взагалі або має незначний вплив.
Проміжне середовище — це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість організації і на які вона може впливати через вста-новлення ефективних комунікацій.
Внутрішнє середовище організації — це сукупність факторів, які фор-мують її довгострокову прибутковість і перебувають під безпосереднім ко-нтролем керівників та персоналу організації.
ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ОРГАНІЗАЦІЇ
Як зазначалося, підприємство — це відкрита система, і його розвиток за-лежить від зовнішнього середовища (його також називають загальним ото-ченням, середовищем непрямого впливу або сукупністю неконтрольованих факторів).
Так, Дж.Белл доводить, що «зовнішнє середовище організації містить такі елементи, як споживачі, конкуренти, урядові установи, постачальники, фі-нансові організації та джерела трудових ресурсів, релевантні (тобто значущі) відносно до операцій організації» [37]. Однак такий підхід не розрізняє різ-них шарів зовнішнього середовища. Зовнішнє середовище, або середовище непрямого впливу, діє не безпосередньо на кожну окрему організацію, а на всі одразу. Це не означає, що їхній вплив менший за вплив факторів безпосе-реднього оточення.
Ф.Котлер вважає, що зовнішнє середовище (макросередовище) складаєть-ся з шести основних факторів: демографічних, економічних, природних, нау-ково-технічних, політичних і факторів культурного середовища [14].
Фактори зовнішнього середовища найчастіше класифікують за такими групами [48]:
1. Економічні — фактори, що пов’язані з обігом грошей, товарів, інфор-мації та енергії.
2. Політичні — фактори, що впливають на політичні погляди та поділя-ють людей на окремі політичні групи і знаходять вираження в діяльності та прийнятті рішень місцевими органами влади та уряду.
3. Соціально-демографічні фактори, які впливають на рівень і тривалість життя людей, а також формують їхню ціннісну орієнтацію.
4. Технологічні — фактори, що пов’язані з розвитком техніки, обладнання, інструментів, процесів обробки та виготовлення продуктів, матеріалів і тех-нологій, а також know-how.
5. Конкуренція — фактори, які відбивають майбутні та поточні дії конку-рентів, зміни в частках ринків, концентрації конкурентів.
6. Географічні — фактори, пов’язані з розміщенням, топографією місце-вості, кліматом і натуральними ресурсами (зокрема, корисними копалинами).
Таку класифікацію можна використовувати для забезпечення орієнтації в питанні, що розглядається. Однак процеси, які відбуваються в зовнішньому середовищі, дуже складні, взаємопов’язані та містять багато суперечностей, внаслідок цього, всі ці процеси треба уважно та систематично вивчати.
Інший підхід до переліку компонентів зовнішнього середовища належить О.С.Віханському [5], який додає до вищезгаданих правове та міжнародне середовище.
Існує досить великий перелік класифікацій складових зовнішнього середови-ща. Далі наведено основні напрямки та фактори, за якими в найбільшому обсязі можуть здійснюватися аналіз та прогнозування основних тенденцій у макросере-довищі, оскільки констатацією ситуації, що склалася, не можна обмежуватися. Фактори зовнішнього середовища мають певний зв’язок між собою, який поля-гає в рівні сили, з якою зміна одного фактора діє на інші складові. Треба виявити основні тенденції, взаємовплив цих факторів і побудувати тренди їхнього розви-тку.
Загальний стан зовнішнього середовища може бути визначеним за допо-могою таких груп чинників:
1. Стан економіки та ринків (економічні фактори):
характер економіки та економічних процесів (у тому числі інфляція або дефляція).
система оподаткування та якість «економічного законодавства» (в тому числі можливості вивезення прибутків);
масштаби економічної підтримки окремих галузей (підприємств);
загальна кон’юнктура національного ринку;
розміри та темпи зростання чи зменшення ринку (взагалі);
розміри та темпи зростання сегментів відповідно до інтересів фірми;
стан фондового ринку;
інвестиційні процеси;
ставки банківського проценту;
система ціноутворення та рівень централізовано регульованих цін;
вартість землі.
2. Діяльність уряду (політико-інституційні фактори):
стабільність уряду;
державна політика приватизації/націоналізації;
державний контроль і регулювання діяльності підприємств (узагалі);
рівень протекціонізму (взагалі);
зростання/зменшення значення уряду як замовника;
міждержавні угоди з іншими урядами;
рішення уряду щодо підтримки окремих галузей підприємств (пріорите-ти);
вимоги забезпечення рівня зайнятості;
державна політика щодо забезпечення ресурсами окремих галузей і під-приємств;
рівень корупції державних структур;
рівень економічної свободи держави (згідно з міжнародними оцінками)
3. Структурні тенденції:
структура галузей національної економіки;
виникнення нових галузей;
згортання діяльності «застарілих» галузей;
вплив міжнародного розподілу праці на діяльність окремих галузей і підпри-ємств (у тому числі вплив антимонопольного законодавства);
зміни оптимальних розмірів підприємств.
4. Науково-технічні тенденції:
«технологічні прориви» (де саме);
скорочення або продовження «життєвого циклу» технологій;
питома вага наукоємких виробництв і продукції;
вимоги до науково-технічного рівня виробництва, що забезпечує конку-рентоспроможність;
вимоги до кваліфікації кадрів високотехнологічних виробництв;
вимоги до науково-технічного рівня конкурентоспроможної продукції.
5. Природно-екологічна складова:
природно-кліматичні умови;
територіальне розміщення корисних копалин і природних ресурсів;
розміщення великих промислових і сільськогосподарських центрів;
законодавство з економічних питань (можливість змін і обмеження, що ни-ми зумовлені);
стан екологічного середовища та його вплив на виробництво.
6. Тенденції ресурсного забезпечення:
структура і наявність національних ресурсів;
імпорт/експорт;
рівень дефіцитності ресурсів, що споживаються наявними підприємства-ми;
доступність ресурсів (ціни та витрати на перевезення).
7. Демографічні тенденції:
кількість потенційних споживачів (структура населення, зміни в окремих групах та в їх доходах);
наявна та потенційна кількість робочої сили;
кваліфікаційні характеристики робочої сили (якість робочої сили).
8. Соціально-культурна складова:
сприяння/недовіра до приватного бізнесу;
відносини «підприємство — громадські організації»;
«економічний націоналізм», ставлення до іноземців;
профспілкова активність і вплив профспілок на формування громадської думки.
9. Несподіванки стратегічного характеру і можливі горизонти страте-гічного планування (основний перелік та часові оцінки).
10. Міжнародне середовище (по окремих країнах):
структура господарства країни;
характер розподілу доходів;
середній рівень заробітної платні;
вартість транспортних послуг;
інфляція та ставки банківського процента;
обмінний курс валюти відносно країни-партнера;
рівень ВНП;
рівень податків.
Існують також інші фактори, які не мають чисто економічної природи, однак їх варто було б ураховувати:
кількість і густота населення;
професіональний рівень і рівень грамотності;
якість і кількість природних ресурсів;
рівень технології;
особливості конкурентної боротьби.
Усі окремі складові зовнішнього середовища взаємопов’язані, тобто зміни однієї (наприклад, політичної чи економічної) призводять до значних змін в інших (наприклад, у соціально-демографічній чи правовій). Це відбиває складність зовнішнього середовища. Як зазначалося, найбільш доцільним підходом до вивчення загального зовнішнього середовища є системний під-хід, який дає змогу відслідковувати не лише зміни в межах окремих складо-вих, а й їхній взаємний, перехресний вплив.
При побудові системи факторів для аналізу зовнішнього середовища по-трібно враховувати такі властивості:
взаємозв’язок факторів, що характеризуються силою, з якою зміна одного фактора впливає на інші фактори зовнішнього середовища;
складність системи факторів, що впливають на організацію, зумовлена кількістю, різноманітністю зв’язків і наслідків впливу;
динамічність і рухомість, тобто відносна швидкість і різні темпи змін факторів середовища;
невизначеність інформації про середовище та невпевненість у її точності.
Треба зважати й на те, що взаємодія організацій чи окремих підприємств з оточенням має певну специфіку: окремі компоненти середовища по-різному впливають на окремі підприємства. Ступінь впливу залежить, як правило, від розмірів і галузевої належності підприємства, територіального розміщення та якості управління тощо. Головний висновок тут такий: кожне підприємство має з’ясувати для себе, які саме із зовнішніх факторів найсуттєвіше вплива-ють на їхню діяльність, і ретельно досліджувати їх (див., наприклад, форми для аналізу — табл.2.1 — 2.3).
Іноді доцільно використовувати кількісні оцінки впливу окремих складо-вих середовища на діяльність підприємств конкретної країни.
Однак недостатньо лише визначити вплив середовища на організацію чи підприємство, важливо сформувати певні «відповіді» на цей вплив.
Кожну складову зовнішнього середовища можна аналізувати різними способами: побудова сценаріїв і економіко-математичних моделей для ви-явлення взаємовпливу факторів тощо. Найпоширенішою є таблична форма, що використовується для концентрації інформації, дібраної з періодичних видань, отриманої в ході співбесід, конференцій, із письмових довідок екс-пертів тощо (див. розд. 2.7).
ПРОМІЖНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ОРГАНІЗАЦІЇ
Потреба найефективнішого використання зв’язків з оточенням спонукала до ряду досліджень у напрямку сутності, структури й механізмів функціону-вання зовнішнього середовища, яке безпосередньо впливає на результати ді-яльності підприємства.
Найбільш поширеною й відомою є модель «галузевої конкуренції» М.Портера [47], де зовнішнє середовище ототожнюється з галуззю (галузя-ми), в якій функціонує підприємство.
Загальна характеристика галузі. Аналіз галузі — це передусім аналіз пропозиції. Він грунтується на аналізі кількісних і якісних факторів вироб-ництва. Варто акцентувати увагу на ролі конкуренції та конкурентів у фор-муванні пропозиції1: ці явища більш істотно впливають на обсяги пропозиції, якість товарів, ціни та витрати на виробництво тощо.
Для характеристики тенденцій формування пропозицій використовують ретроспективну та прогнозну інформацію про зовнішні (незалежні, екзоген-ні) та внутрішні (залежні, ендогенні) фактори, які є результатом обраної по-літики підприємства у тому чи іншому напрямку діяльності. Частина факто-рів мають як екзогенний, так і ендогенний характер. Це стосується насамперед тих випадків, коли більшість підприємств галузі обирають одну й ту саму стратегію, наприклад диверсифікації чи застосування нової технології. У цьому разі для конкретного підприємства такі явища матимуть як внутрі-шній, так і зовнішній вплив. Д.Ру та Д.Сульє [18] навели приклад класифікації та дії факторів, які формують пропозицію (табл. 2.4).
Перелік наведених у табл.2.4 факторів дещо відрізняється від найбільш поширеної та застосованої моделі галузевої конкуренції М. Портера. У ній додатково враховано фактори, які можуть бути віднесені до зовнішнього, а не проміжного середовища (наприклад, нові соціально-політичні ставки). З іншого боку, пропозиція значною мірою залежить від діяльності кожної окремої фірми, стану її внутрішнього середовища (більш детально див. розд. 2.4). Кожне
з підприємств, обираючи свою стратегію, не може не враховувати всіх еле-ментів галузі та ринку. Сумарний внесок підприємств формує загальний обсяг пропозиції і дає інформацію про «точку беззбитковості». Зрештою, пропозиція впливає на зміни попиту, бо сприяє забезпеченню відносної гнучкості цін, «замикає» обіг грошей.
Щоб дістати більш чітке уявлення про галузь, як її розуміє економічна наука,1 треба проаналізувати її місце та роль в економіці взагалі, скласти прогнози щодо перспектив її подальшого існування та розвитку.
Різні автори пропонують різні підходи до аналізу привабливості галузі, які найбільш яскраво відображено в запропонованих переліках показників (табл. 2.5, 2.6).
Оцінки привабливості галузі застосовуються в різних моделях, що вико-ристовуються в стратегічному управлінні (наприклад, модель «Дженерал-Електрік-Мак-Кінсі») (див. п. 3.7.1).
Для характеристики галузі (взагалі) можуть бути використані такі показ-ники:
прибутковість галузі;
значення продукції для суспільства;
характер конкуренції та кількість підприємств у галузі (наявних і потен-ційно можливих);
темпи зростання/спаду самої галузі (бар’єри входу/виходу, головні позити-вно/негативно діючі фактори — технічні, економічні, соціальні, фаза «життє-вого циклу»);
потужність галузі (нестача/надлишок потужності);
технічний рівень виробництва (середній чи необхідний);
технології, що застосовуються, їхня конкурентоспроможність (патенти, «ноу-хау» та ін.) порівняно зі світовим досвідом;
потрібний рівень якості для забезпечення конкурентоспроможності про-дукції на внутрішньому та світовому ринках;
стандартність продукції (відсутність диференціації) в галузі (позитивні та негативні наслідки);
середня оцінка витрат часу на досягнення конкурентоспроможного рівня (порівняно зі світовим рівнем);
структура витрат на робочу силу, сировину та матеріали, на підтримку наяв-ного технічного рівня, на розвиток та ін.), їхні особливості;
організаційно-управлінські особливості процвітаючих підприємств галузі (тривалість виробничого циклу, спеціалізація, кооперація, концентрація, централізація, децентралізація тощо);
канали розподілу та специфіка системи збуту;
«оптимальний розмір» конкурентоспроможного підприємства;
фінансова система (особливості обігу фінансових ресурсів, фінансово-інвестиційні потреби, способи та джерела фінансування);
вимоги до рівня кваліфікації та досвіду персоналу і можливості їхнього досягнення;
екологічні обмеження.
Практика процвітаючих підприємств доводить, що використання галузе-вої моделі конкуренції М.Портера дає змогу дещо обмежити перелік факто-рів для аналізу. Згідно з цією моделлю головними елементами зовнішнього середовища, що впливають на діяльність підприємства, є: споживачі, поста-чальники, товари-замінники, конкуренти та фірми, які потенційно можуть увійти й почати діяти у цій галузі (рис.2.3).
Рис. 2.3. Модель галузевої конкуренції, що базується на підході М.Портера
Ці компоненти середовища, з одного боку, загрожують існуванню підпри-ємства, а з іншого — формують можливості для його подальшого розвитку. М.Портер виокремлює кілька характеристик для змалювання характеру та ступеня впливу кожного з елементів галузевої моделі зовнішнього середови-ща прямого впливу. Розглянемо коротко їхній зміст.
Споживачі. В основі функціонування підприємств у ринковій економіці лежить ідея задоволення потреб. Потреби є передумовою купівлі, купівля дає змогу відшкодувати витрати на виробництво проданого товару та отримати певний прибуток для продовження виробництва, а отже, для іс-нування підприємства. Існує досить великий перелік досліджень щодо кла-сифікації потреб [10]. Дослідженням потреб займаються маркетингові ор-ганізації. Великого значення при цьому набуває платоспроможний попит, тому що лише за наявності грошей у споживача можливі всі ринкові опе-рації.
Попит — це дуже складне явище, що формується під впливом великої кі-лькості чинників. Найчастіше їх групують у такі розділи: позиція та поведін-ка споживача, визначення сегментів ринку та їхніх особливостей, часові ха-рактеристики зміни чинників тощо.
Вивчення поведінки та позицій споживачів передбачає два аспекти — кі-лькісний і якісний. Перший стосується типу споживача та цінової гнучкості попиту.
Розрізняють кінцевих споживачів та організації-споживачі (виробники, оптова та роздрібна торгівля, некомерційні організації, держава тощо). Дж.Р.Еванс і Б.Берман [25] пропонують ураховувати такі відмінності в до-слідженні цих двох типів споживачів.
1. Відмінності у придбанні.
1.1. Організації придбають для використання в подальшому виробництві або для продажу іншим споживачам. Кінцеві споживачі придбають лише для власного, домашнього або сімейного споживання.
1.2. Організації найчастіше придбають обладнання, сировину та напівфа-брикати. Кінцеві споживачі дуже рідко купляють такі товари.
1.3. Організації здійснюють процес купівлі на основі специфікацій та тех-нічних даних. Кінцеві споживачі найчастіше здійснюють покупки на основі опису, моди.
1.4. Організації найчастіше приймають рішення колективно, на відміну від індивідуальних рішень кінцевих споживачів.
1.5. Організації найчастіше досліджують ціни й постачальників.
1.6. Організації найчастіше орендують обладнання.
1.7. Організації найчастіше використовують конкурентні торги та переговори.
2. Відмінності в ринках.
2.1. Попит організацій є похідною від попиту кінцевого споживача.
2.2. Попит організацій більшою мірою залежить від циклічних коливань, аніж попит кінцевого споживача.
2.3. Організації більше, ніж кінцеві споживачі, малочисельні та сконцент-ровані географічно.
2.4. Організації часто використовують спеціалізованих постачальників.
2.5. Канали руху товарів для організацій коротші, ніж для кінцевого спо-живача.
2.6. Організації можуть вимагати особливого обслуговування.
2.7. Організації частіше, ніж кінцеві споживачі, можуть виробляти товари та послуги як альтернативу до їхнього придбання.
Ідентифікація споживачів, їхніх потреб, особливостей споживання — умова успішного виробництва. Споживачі досліджуються за допомогою ста-тистичної та описової інформації, що дає уявлення про демографічні, соціа-льні та психологічні характеристики (наприклад, тип діяльності, структура за-купок, використання товарів, очікування, ризик, можливі конфлікти та претензії тощо).
Одною з характеристик попиту та споживачів є сегмент ринку, тобто роз-поділ і концентрація споживачів, темпи зростання попиту (сегмента), рівень взаємовпливу та конкуренції окремих сегментів. Існує тісний зв’язок між впливом різних чинників, що діють на етапах формування, розвитку та зане-паду окремих сегментів. Наприклад, зростання доходів населення зумовлює формування потреби мати власний будинок, а це, в свою чергу, підвищує по-пит на всі компоненти, необхідні для будівництва, а також на меблі, побуто-ву техніку тощо (більш детально ці питання розглянуто в розділі, присвяче-ному дослідженню ринку взагалі та окремих його частин).
Велике значення для підприємств має стабільність попиту. Тому дослі-джуються характеристики попиту в часі. Розрізняють попит короткостроко-вий, з досить швидкими коливаннями (наприклад, сезонний) та довгостроко-вий. Вивчення останнього найчастіше пов’язано з використанням моделі життєвого циклу товару.
Попит формується під впливом змін у стилі життя, технічного прогресу, екологічних змін тощо.
Інформація, отримана в процесі аналізу, дає змогу прогнозувати тенденції попиту, що, в свою чергу, є основою для розробки стратегії.
Аналіз попиту споживачів може бути представлений сукупністю таких факторів:
кількість і концентрація споживачів (сукупність соціально-демографічних показників і стиль поведінки);
характер попиту на продукцію, що випускається галуззю (постійний, се-зонний, розвинений та ін.);
еластичність попиту за ціною;
рівень доходів цільових груп споживачів та його зміни (купівельна спромож-ність), наявність багатих споживачів і їхня роль у галузі;
готовність споживачів до використання продукції;
«ціни споживання», тобто вигідність і зручність продукції для спожива-чів, що впливають на норму прибутковості;
ступінь стандартизації (рівень диференціації) продукції, що споживаєть-ся;
характер споживання та «витрати конверсії» у споживачів при переході на іншу продукцію;
рівень впливу продукції, що виробляється, на рівень якості споживання чи виробництва у споживачів;
рівень зворотної інтеграції споживачів з виробниками (особливо продук-ції виробничого призначення);
оцінка якості обслуговування з боку споживачів;
мотивація придбання;
прихильність споживачів;
оцінка надійності й потужності каналів розподілу, доступність товарів для споживачів, реакція на рекламу та інші заходи ФОПСТИЗ.1
Кожне підприємство стикається з дилемою: урізноманітнювати своє ви-робництво чи продовжувати спеціалізуватись у тій сфері діяльності, яка є звичною?2 . Вирішення цього питання передбачає, зокрема, розробку окре-мих стратегій роботи з клієнтами: орієнтуватися на нових клієнтів та їхні по-треби (це може означати відмову або втрату старої клієнтури) чи продовжу-вати співпрацю з існуючими споживачами (це може означати відмову від перспектив розвитку). Для обгрунтування вибору підприємство має складати списки своїх споживачів у порядку зменшення обсягу виконаних договорів, аналізувати стан цих споживачів (чи їхніх груп) і прогнозувати перспективи укладання нових договорів. Водночас треба виявляти великих потенційних клієнтів (і групи споживачів) згідно з оцінками можливих обсягів продажу. Порівняння реальних обсягів продажу існуючих споживачів і можливих об-сягів у потенційних клієнтів дає змогу обрати відповідну стратегію та визна-чити шляхи істотного зростання обсягів продажу. Подальший поглиблений аналіз обсягів споживання в розрізі окремих асортиментних груп дає змогу розробити більш детальні заходи щодо збільшення обсягів виробництва од-них продуктів і скорочення — інших.
Вивчення потреб найвимогливіших (так званих «важких») покупців (на-приклад, електронної техніки), або споживачів (наприклад, консалтингових послуг), як показує практика, дає змогу виявити нові продуктивні ідеї.
Дослідивши попит та споживачів як носіїв попиту, можна оцінити їхню «силу впливу» на підприємства галузі.
Споживачі відіграють подвійну роль у впливі на стан галузі. З одного бо-ку, вони визначають необхідність існування галузі, а з іншого — задають «конкурентні показники» для підприємств: рівень цін та якості продукції. При цьому спостерігається різна спрямованість «конкурентних показників» — рівень цін має, з погляду споживачів, знижуватись, а якість — зростати (хоча загальновідомо — якість коштує дорого). Необхідність задоволення цих вимог призводить до зіткнення інтересів і можливостей окремих підпри-ємств галузі в їхній боротьбі за споживача, яка призводить, як правило, до втрати прибутковості.
Постачальники. Аналіз постачальників не відрізняється від аналізу спо-живачів, який здійснюється ніби з «іншого боку» — з погляду споживачів. Постачальники мають досить значний вплив на підприємство та галузь в ці-лому за рахунок цін, умов постачання, можливостей розриву контрактів. У вітчизняній економіці проблеми постачання завжди мали велике значення внаслідок дефіциту ресурсів, невідпрацьованості системи матеріально-технічного постачання. З розривом довгострокових зв’язків після розпаду СРСР ситуація ще більше погіршилася. Склалася ситуація, коли стара систе-ма розподілу вже перестала діяти, а нова — ще не сформувалася. Кожне під-приємство стикнулося з одним і тим самим питанням, характерним, між ін-шим, і для розвиненої ринкової економіки, — як знайти та вибрати постачальника. Досвід процвітаючих підприємств доводить, що весь цикл постачання треба розбити на три етапи:
1) виявлення потреб у тих чи інших ресурсах, оцінка їхніх обсягів і визна-чення способу, в який вона (потреба) може бути задоволена (це відбито в ре-сурсних стратегіях) (див. п. 3.7.3);
2) вибір конкретного способу задоволення потреби та конкретного поста-чальника;
3) процес реалізації закупки (підписання контракту та його виконання).
Треба розрізняти постачальників сировини та матеріалів, капіталів, тру-дових ресурсів, оскільки взаємовідносини підприємства з ними мають певну специфіку.
Для забезпечення обгрунтованості рішень, що приймаються, підприємст-во має проводити таку роботу:
нагромаджувати інформацію про потенційних постачальників для забезпе-чення маневру, переходу до інших у разі ускладнення ситуації;
вивчати стан справ у постачальників, послугами яких користується під-приємство;
вивчати характеристики сировини, матеріалів, комплектуючих, облад-нання тощо, що поставляються або плануються для продажу.
Інформацію можна отримувати як із внутрішніх, так і з зовнішніх джерел. Внутрішня інформація складається з даних, здобутих на основі одержаних чи закуплених зразків, оцінок робітників відділів постачання тощо. Зовнішня інформація нагромаджується та аналізується за допомогою рекламних ого-лошень і проспектів на ярмарках, виставках, під час екскурсій на підприємс-тва-постачальники тощо. Фірми-споживачі особливо уважно вивчають інфо-рмацію про товари, які планується постачати:
якість товару (надійність, термін служби, виробнича потужність, екологі-чність, ремонтопридатність тощо);
ціна;
умови та способи платежу;
вид і типорозміри товару;
якість тари та упаковки;
вимоги щодо споживання (використання товару);
сумісність товару з існуючим обладнанням і технологічними процесами, що використовуються на підприємстві;
витрати на використання, обслуговування, ремонт тощо.
Окремо треба проаналізувати здатність фірм-постачальників підтримува-ти необхідний рівень якості в межах укладених контрактів, здійснювати по-стачання в терміни, потрібні для споживання, тощо.
Далі наведено перелік чинників, які можуть використовуватись для ха-рактеристики постачальників:
оцінка тенденцій «ринків сировини» (та інших ресурсів, що постачають-ся);
характеристика особливостей ресурсів, які забезпечують нормальне фун-кціонування підприємств галузі (обсяг, дефіцитність, структура МТР: ліквід-ні, довгозношувані, універсальні та ін.);
розподіл «ринків сировини» (постачальників) і основні тенденції їхнього розвитку/занепаду (їх іще називають «зонами стратегічних ресурсів» (ЗСР));
оцінка важливості окремих ресурсів для галузі;
еластичність ресурсів за ціною;
кількість і концентрація підприємств-постачальників (оцінка залежності підприємства від кожного з постачальників);
можливості використання ресурсів-замінників (оцінка мобільності пере-ходу на використання інших ресурсів);
кількість (відсутність) підприємств, що можуть поставляти продукти-замінники;
кількість галузей (підприємств), що використовують аналогічні види ре-сурсів (оцінка рівня конкуренції за ресурсами);
оцінка організаційно-економічних проблем підприємств-постачальників (особливо — рівень витрат на поставки в галузі та їхня тенденція);
оцінка «витрат конверсії» в разі зміни постачальника;
оцінка можливостей вертикальної інтеграції постачальників і виробників за окремими видами ресурсів.
«Силу впливу» постачальників можна порівняти із силою впливу спожи-вачів, тому що завдяки зростанню/зниженню цін чи якості продуктів, що по-ставляються, можна підвищити/знизити прибутковість у галузі.
Товари-замінники. Товари-замінники (продукти чи послуги) виконують, як правило, ті самі функції, що й основні продукти галузі, що є об’єктом до-слідження, але продаються на інших ринках, використовуються іншими гру-пами споживачів. Прикладами продуктів (послуг), які можуть бути взаємоза-мінними, є масло і маргарин, мазут і природний газ, залізниця та автотранс-порт, придбання нерухомості та страхування життя (як форма вкладання грошей) тощо. У цих парах продуктів (послуг) найважливішим є, з одного боку, виготовлення певним способом для задоволення конкретних потреб, а з іншого — їхній взаємозв’язок у сприйманні споживача як замінників.
Вплив товарів-замінників (продуктів) на рівень конкуренції досить знач-ний, оскільки вони обмежують рівень потенційної прибутковості за рахунок позитивної перехресної цінової еластичності: якщо ціна на товар А підвищу-ється, зростає попит на товар-замінник Б. Наявність чи можливість існування товарів-замінників встановлює верхню межу ціни на ринку, що обслуговується галуззю — об’єктом дослідження. Практика засвідчує високий рівень впливу товарів-замінників на рівень конкуренції в галузі, навіть за умови її високої конкурентоспроможності.
Оцінка товарів-замінників здійснюється за тими самими параметрами, що й основних товарів, які випускаються галуззю, що дає змогу виявити їхню конкурентоспроможність.
Вплив товарів-замінників на ситуацію в галузі може відбуватися в таких напрямках.
1. Зниження цін на товари-замінники, що призводить до неможливості відшкодувати витрати на підприємствах галузі.
2. Зменшення обсягів ринку внаслідок втрати частини споживачів, що починають купувати товари-замінники.
3. Підвищення конкуренції:
всередині галузі за місце на скороченому ринку;
між галузями, які поставляють продукцію, що задовольняє ті самі потре-би.
4. Необхідність пошуку нових напрямків діяльності й пов’язані з цим до-даткові витрати на підприємствах галузі.
Аналіз конкуренції. Конкуренція в галузі може бути більш або менш ін-тенсивною. Це залежить не лише від кількості підприємств у галузі, хоча де-якою мірою їхня кількість зумовлює тип конкуренції (наприклад, олігополіс-тичну чи чисту). Крім того, на інтенсивність конкуренції впливають насиченість ринку, тенденції в його русі (розвиток чи скорочення); особли-вості функціонування галузі, що проявляється в міцності бар’єрів входу1 чи виходу,2 фаза її життєвого циклу, місце галузі в економіці тощо. На рівень конкуренції впливають такі фактори, як наявність і можливість виникнення товарів-замінників і підприємств, що потенційно можуть увійти до галузі. У сукупності все це впливає на рівень цін і витрат на виробництво й розподіл товарів.
Для характеристики конкурентів (по кожному з наявних та потенційно можливих конкурентів) можна використовувати такі фактори:
частка ринку, що обслуговується;
імідж, досвід, наявність добре знаних торгових марок;
фінансовий стан;
розвиток НДДКР, наявність патентів і ліцензій;
наявність передової технології;
наявність виробничих потужностей (надлишок чи нестача);
наявність і рівень розвитку інформаційно-аналітичних підрозділів;
здатність до маневру, гнучкість у пристосуванні до змін;
наявність власної, розвиненої системи розподілу та збуту;
наявність висококваліфікованих кадрів;
рівень обслуговування проданої продукції;
вид і рівень реклами та інших складових ФОПСТИЗ;
наявність інформації про ринок узагалі та окремі сегменти;
рівень планування;
зв’язок з громадськістю (більш детально див. розд. 2. 5).
Просте порівняння факторів не дає змоги врахувати всі аспекти конкуренції в галузі. Такий підхід найчастіше визнається недалекоглядним. Так, окремі фа-ктори фінансового стану конкурентів дають змогу лише констатувати кращий чи гірший рівень результатів діяльності, а найважливіше — це зрозуміти, чому конкурент досягнув таких показників, і вжити відповідних заходів на своєму підприємстві.
Щоб оцінити рівень конкуренції, доцільно розглянути наявну і/або ймові-рну конкуренцію, яка пов’язана:
з «ціновими проривами», пов’язаними з «технологічними проривами» (що зумовлюють здешевлення і/або зростання якості) чи ціновими зрушеннями на товари-замінники (падіння цін на відеокамери підвищило їхню конкурен-цію з дорогими фотоапаратами);
вибором певної стратегії (стратегій) (наприклад, орієнтація на систему взаємопов’язаних банківських послуг або акцентування лише на один вид послуг — заставу під нерухомість);
об’єднанням з відомими фірмами (наприклад, для використання деяких спільних розробок);
вертикальною та горизонтальною інтеграцією (наприклад, з виробниками унікальних комплектуючих або з транспортними фірмами);
новими конкурентами з міжнародною репутацією (наприклад, імпорт японських телевізорів практично зупинив виробництво українських «Елект-ронів»).
Узагалі формування конкурентного середовища та підвищення конкурен-тоспроможності підприємств як усередині країни, так і на міжнародних рин-ках — основне завдання українського уряду та керівників окремих підпри-ємств. Більш детально це питання розглянуто в підрозд. 2.5.
На підвищення інтенсивності конкуренції в галузі впливають:
1) велика кількість конкуруючих фірм чи приблизно однаковий їхній вплив на ситуацію в галузі;
2) повільне зростання самої галузі;
3) відносно великий рівень постійних витрат чи вартості товарно-матеріальних запасів;
4) висока додана вартість на підприємствах галузі (особливо при наукомі-сткому виробництві), що впливає на підвищення якості продукції;
5) відсутність диференціації продукції. Це означає, що для переходу спо-живачів від продукту однієї фірми до іншої додаткові витрати мінімальні;
6) «стрибок», що відбувся у виробничих потужностях завдяки якому-небудь нововведенню, пов’язаному з підвищенням якості (за наявності над-потужностей у інших підприємств);
7) підвищення стратегічного значення продукції, що виробляється галуз-зю (що може проявитися в допомозі окремим виробникам з боку державних органів);
8) надвисокі витрати, пов’язані з «виходом» з галузі;
9) застосування підприємствами додаткових заходів щодо збереження ко-мерційної таємниці та інших бар’єрів з метою охорони «інформаційного по-ля».
Підвищення конкуренції, як зазначає М.Портер, пов’язано також з фазою «життєвого циклу» галузі; наприклад, під час «загасання галузі» одне чи бі-льше підприємств зазнають втрат і не бачать можливостей для покращення ситуації в недалекому майбутньому. Збільшення конкуренції пов’язано та-кож з можливостями входження інших підприємств. Це зумовлює необхід-ність формування своєрідних «бар’єрів» і додаткові витрати для підприємств галузі.
Потенційні конкуренти. До потенційних конкурентів можуть бути відне-сені такі підприємства:
що діють на географічно близьких ринках, що схильні до експансії на ін-ші ринки та мають для цього можливості;
диверсифіковані фірми, які продовжують стратегію диверсифікації й пра-цюють у суміжних (технологічно та організаційно) галузях і сферах;
споживачі продукції виробничо-технічного призначення, що можуть налаго-дити частково чи повністю виробництво «не своєї» продукції);
постачальники сировини, матеріалів і комплектуючих, що здатні налаго-дити переробку та складання на «своїх» потужностях кінцевої продукції;
невеликі підприємства — аутсайдери галузі, які можуть дістати підтримку держави або великих фірм, бути поглинені цими великими фірмами і за ко-роткий час розвинутись до статусу небезпечного конкурента.
Для підприємств, що потенційно можуть увійти в галузь, бар’єрами (пе-решкодами) можуть бути:
1. Загальні показники зростання/зменшення активності в галузі (в еконо-міці загалом).
2. Низькі витрати на виробництво у підприємств, які діють в галузі, що можливо лише в разі великих масштабів випуску. За таких умов потенційний конкурент має інвестувати одразу великий капітал для організації необхідних виробничих потужностей, а це пов’язано зі збільшенням ризику.
3. Наявність добре знаних торгових марок уже діючих підприємств, а та-кож наявність продуктів, право на продаж яких належить окремим фірмам.
4. Наявність потужних служб ФОПСТИЗ у діючих підприємств.
5. «Витрати конверсії», тобто додаткові витрати споживачів, що пов’язані із заміною постачальників і необхідністю освоєння нових типів обладнання, нових професій, зміною системи обслуговування і т.ін. У разі освоєння про-дукції виробничого призначення це означає призупинення (зупинку) вироб-ництва.
6. Наявність уже сформованої галузевої системи розподілу продукції з обмеженою потужністю, що може перешкоджати входженню в галузь «не своїх» постачальників.
7. Наявність «галузевих переваг» у підприємств, що вже функціонують у даній галузі:
патентів, «know-how»;
розподілений доступ до джерел сировини;
вигідне розташування відносно ринків сировини чи ринків збуту;
державна підтримка діючих у галузі підприємств;
необхідність специфічного для галузі досвіду виробництва.
8. Рішення уряду щодо обмеження ліцензування окремих видів діяльності тощо.
На інтенсивність конкуренції впливають також «бар’єри виходу» з галузі. Більшість з них аналогічні «бар’єрам входу», адже «виходячи» з галузі, під-приємство переходить в іншу галузь. Однак є деякі специфічні бар’єри, які пов’язані із впливом суб’єктивних факторів. Наприклад, керівники підприєм-ства можуть перешкоджати «виходу», оскільки в новій сфері діяльності не бачать для себе належного місця. Власники підприємств можуть зволікати з переорієнтацією, сподіваючись на відновлення високої прибутковості, оскільки перехід до іншої галузі може супроводжуватись збитками тощо.
Час, який минув з дня першого використання моделі галузевої конкурен-ції М. Портера, показав, що для більш реального вивчення «середовища пря-мого впливу» (або «середовища завдання») треба проаналізувати ще деякі ти-пи організацій, які позитивно (негативно) регулюють діяльність підприємства, але відсутні у моделі М. Портера.
Партнери. До партнерів можуть бути віднесені всі підприємства та орга-нізації, з якими підприємство — об’єкт дослідження вступає у договірні від-носини: постачальники, організації системи розподілу та продажу товарів, банки, науково-дослідні організації, консалтингові, юридичні, аудиторські фірми тощо. Партнерські відносини сприяють діяльності підприємства, оскі-льки дають змогу використовувати знання, досвід, виробничі потужності і т.ін. підприємств та організацій, що є фахівцями в певних галузях, і отриму-вати продукти та послуги високого рівня.
Високий рівень розвитку партнерських відносин є результатом розподілу та спеціалізації праці, завдяки чому підвищується якість виробництва та про-дукції (послуг).
Організації-регулятори. Держава як сукупність органів влади, громадсь-ко-політичних інституцій суттєво впливає на економічні та суспільні проце-си. За допомогою законодавства регулюється ринок (наприклад, у формі кон-тролю за цінами та платнею, за експортно-імпортними операціями, через систему оподаткування та діяльність окремих галузей і підприємств тощо). Державне регулювання може стимулювати розвиток ринку чи окремих галу-зей (наприклад, за допомогою протекціоністських заходів типу імпортних квот) або, навпаки, ускладнювати ситуацію (наприклад, внаслідок непроду-маної системи оподаткування, яка не «стимулює» до зростання виробництва і насичення ринку товарами національного виробництва). Велике значення має вплив держави на формування умов конкуренції, ринку праці та врегулюван-ня конфліктів, пов’язаних з їхнім функціонуванням.
Напрямки державної діяльності уособлюються у певних організаціях, які, виступаючи від імені держави, виконують регулювально-контрольні функції щодо підприємств і організацій. До їхнього переліку можна віднести: подат-кову інспекцію, арбітражні суди, органи працевлаштування, підрозділи Дер-жавного пенсійного фонду, протипожежну та санітарну інспекції тощо.
У період переходу до ринку в Україні організації-регулятори ще не стали помічниками керівників підприємств; навпаки, жорсткі заходи, що їх вжива-ють відносно підприємств, є наслідком командно-адміністративної системи управління. Керівники українських підприємств вважають, що від цих орга-нізацій-регуляторів іде основна загроза.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать