Суть, зміст та завдання менеджменту

Поняття „управління”, його сфери та типи.
Менеджмент: суть і характерні риси.
Рівні менеджменту. Особливість розподілу управлінської праці.
Типи та види менеджменту.
Принципи менеджменту та їх класифікація.
Механізм та закономірності менеджменту (самостійно).
1. Поняття „управління”, його сфери та типи
Управління організацією в наш динамічний час представляє собою складну роботу, яку неможливо виконати, керуючись простими завченими формулами. Слово „управління” ми чуємо дуже часто, а саме управління присутнє у всіх галузях нашого життя.
Управління – це процес планування, організації, мотивації і контролю, який необхідний для того, щоб сформувати і досягти цілей організації.
Управління – це особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп в ефективно ціле направлену і продуктивну групу.
Управління є цілеспрямованою дією суб’єкта на об’єкт з метою змінити його стану або поведінки у зв’язку з переміною обставин, ситуації, виникненням певної проблеми.
Управління – це цілеспрямований вплив, необхідний для узгодженої спільної діяльності людей.
Управління притаманне лише складним соціальним і несоціальним динамічним системам, атрибутом яких є самоуправління, тобто здатність до впорядкування системи, до оптимізації функціонування системи. Тобто управління – це структура й функції з упорядкування, збереження і цілеспрямованого розвитку системи. Це процес, що підтримує систему в наперед заданому якісному і кількісному стані або переводить її в новий.
Нині виділяють сфери і типи управління, які зображені на рисунку:
Між всіма цими видами управління є дещо загальне – це закони, принципи, правила. Їх вивчає наука про управління, тобто про діяльність людей, за допомогою яких вони досягають поставлених цілей. Діяльність ця осмислена, ціленаправлена і представляє собою впорядкування і підлеглість своїм інтересам елементів зовнішнього середовища – суспільствп, живої і неживої природи, техніки. Управлінська діяльність передбачає: цілі, планування, організацію і контроль.
Якщо мова йде про управління в соціальних системах, то до цих елементів слід додати мотивацію і комунікацію, поскільки успіх багато в чому буде залежати від того, наскільки люди будуть зацікавлені в ньому і які відносини складуться між ними.
Управління зазвичай здійснюється в системах «людина – техніка», «людина – технологія», «людина – природа», « людина – техніка – природа» та ін., але відбувається це саме тому, що в них первинною, «керуючою» складовою виступає людина, та й створені вони з метою обслуговування інтересів саме людини.
Управління як суспільне явище – це свідома діяльність, свідоме впорядкування суспільних відносин. Його мета полягає в організації спільної діяльності людей, їх окремих груп та організацій, забезпечення координації і взаємодії між ними. Тому управління виступає однією з найскладніших, найвідповідальніших сфер практичної інтелектуальної діяльності людей. Це сфера, від стану якої в основному залежить добробут суспільства, доля кожної людини.
Найбільш адекватно суть управління визначається через термін «вплив». Управління має місце тоді, коли деякий суб’єкт на щось впливає, щось змінює, перетворює, переводить з одного стану в інший, чомусь надає новий напрямок руху або розвитку.
Управлінська діяльність передбачає об’єкт і суб’єкт управління. Ті елементи, на які направлена діяльність, утворює об’єкт управління. В соціальних системах це галузі, підприємства. Направитель управлінської діяльності називається суб’єктом управління. Ним може бути окрема людина чи група людей. Слід відрізняти суб’єкта управління від суб’єкта управлінської діяльності. Суб’єктами управлінської діяльності можуть бути тільки живі люди. Вони проявляють собою зв’язки людей по організації спільної діяльності і виступають як складова частина одної з форм виробничих відносин. Через суб’єктів управлінської діяльності реалізуються управлінські відносини. Зміст, характер і масштаби управлінських відносин визначаються виробничими відносинами.
Управління підприємством – це система цілеспрямованого впливу на виробничо-господарську діяльність і соціальні процеси у колективі.
2. Менеджмент: суть і характерні риси
Термін “менеджмент” в перекладі з англійської означає управління, керування.
Менеджмент – це сучасна система управління, яка найбільш повно відповідає функціонуванню соціально-економічних систем в умовах ринкових відносин.
У зарубіжній та вітчизняній літературі існує безліч визначень менеджменту, що пояснюється багатозначністю цього поняття.
Менеджмент – це система організації колективної праці, ефективного використання ресурсів, концентрації зусиль на безперервному підвищенні якості роботи персоналу підприємства.
Менеджмент – це сукупність діяльності за умов ринкової економіки, пов”язаної з кераівництвом людьми, умілим використанням їх праці, інтелектуальних здібностей, створенням механізму управління, розробкою планів.
Менеджмент – це уміння досягти поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект і мотиви поведінки інших людей.
Отже, узагальнюючи різноманітні характеристики можна визначити, що менеджментце:
спосіб, манера спілкування з людьми;
влада і мистецтво управління;
особливі вміння і адміністративні навички;
орган управління, адміністративна одиниця;
раціональний спосіб управління бізнесовими організаціями;
управління, орієнтоване на доходність підприємств.
Менеджмент як наука – це галузь наукових знань, де використовують об’єктивні закони і закономірності, які відображають причинно-наслідкові зв’язки у сфері управлінської діяльності. Менеджмент являю собою також професійну спеціалізацію – менеджерів, які керують підприємством. Менеджмент вважають мистецтвом керівництва виробничими процесами з боку конкретної особи.
Щоб виникла необхідність в менеджері, потрібна організаці, тобто група людей, діяльність яких необхідно координувати. А щоб управління було ефективним, необхідно володіти мистецтвом управління. Теорія і мистецтво разом формують менеджмент. Тому головною задачею менеджменту є забезпечення існування підприємства на ринку. Підприємство успішне якщо воно має широке коло споживачів. Для цього керівництво повинно займатись ринковими дослідженнями, виявляти потреби своїх реальних і потенційних споживачів, гарно знати своїх конкурентів, оскільки саме вони задають ті параметри , які необхідно перевищити.
Зміст менеджменту визначається як:
інтеграційний процес, за допомогою якого професіонали формують організації і керують ними;
процес менеджменту припускає виконання функцій планування, організації, координації, мотивації і контролю;
уміння домагатися поставлених цілей, спрямовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки людей, що працюють в організації;
мистецтво точного знання, що має бути зроблено і як зробити це найкращим і найдешевшим способом.
Основне завдання менеджменту - зробити людей здатними до спільних дій постановкою єдиних цілей, наділенням цінностями, правильною структурою організації, вихованням необхідних трудових навичок і забезпеченням професійного розвитку.
Цінність менеджменту як способу вирішення соціально-економічних завдань не в тому, що він являє собою доскональну теорію актуальних рішень, а в тому, що він створює організаційні умови для використання науки, практичних навичок і знань.
Важливу роль, відіграє мистецтво менеджменту, що поєднує об’єктивне й індивідуальне в діяльності і підкоряється законам творчості. Мистецтво менеджменту – це навички, вміння впроваджувати теоретичні знання в практику, сукупність прикладів, зразків чи еталонів умілого вирішення управлінських проблем на різних рівнях.
Поняття менеджмент часто межує з поняттям бізнес. Бізнес – це діяльність, направлена на отримання прибутку шляхом створення і реалізації певної продукції чи послуг. Бізнесмен і менеджер – це не одне і теж. Бізнесмен – це той, хто «робить гроші», власник капіталу, що знаходиться в обігу і приносить доход. Ним може бути ділова людина, під керівництвом якого ніхто не знаходиться, чи власник, який не займає ніякої постійної посади в організації, але є власником її акцій, і навіть є членом її правління. Менеджер – обов’язково займає постійну посаду, під його керівництвом знаходяться люди. Менеджери працюють на всіх «ешелонах» управліня, і за американським поняттям в задачу менеджера входить організація конкретної роботи в межах певної кількості співробітників, які підпорядковуються йому.
Менеджмент підприємством відрізняється від інших видів управління тим, що ціллю, задачею його управління є виробництво товарів чи задоволення соціальних потреб через ринок.
Слід провести порівняння і з таких понять, як «менеджер» і «підприємець». Підприємництво – це вид діяльності, що найбільше пов’язаний з особистістю людини – підприємця, який веде бізнес, відкриває нову справу, реалізує нововведення, вкладаючи власні засоби в нове підприємство і беручи на себе власний ризик. Проте часто видатні підприємці виявляються неефективними керівниками. Більшість нових підприємств у бізнесі розпадається, і осною причиною краху є погане керівництво, а не погана ідея.
Коли менеджер більш схильний до бюрократичного стилю керівництва, то різниця між ним і підприємцем дуже велика. Ці розмежування стираються, коли менеджер активно шукає можливості і ризикує, щоб досягти змін і удосконалення. Такий стиль управління є підприємницьким, а менеджер – підприємливим.
Оскільки саме менеджери управляють організацією, то менеджмент нерідко ідентифікують з менеджерами – певною категорією людей. Також менеджмент означає апарат управління чи специфічний орган функціонування комерційного підприємства.
3. Рівні менеджменту. Особливість розподілу управлінської праці
Результативність менеджменту підвищується за допомогою менеджерів, тобто спеціалізації управлінських працівників на виконання визначених видів діяльності(функцій), розмежування їхніх повноважень, прав і сфер відповідальності. Розподіл праці – очевидна характеристика організації.
Виділяють наступні види поділу праці:
функціональний;
структурний;
технологічний;
професійно-кваліфікаційний.
Функціональний поділ праці – це формування груп працівників управління, що виконують такі функції менеджменту як планування, організація, мотивація, контроль тощо.групи працівників спеціалізуються на цих функціях.
Структурний поділ праці будується на таких характеристиках: організаційна структура, масштаби, сфери діяльності, галузева чи територіальна специфікація. Фактична кількість рівнів управління в залежності від розміру підприємства коливається від 1-2 до 9-10.
Технологічний і професійно-кваліфікаційний поділ праці враховує види і складність виконуваних робіт:
керівники – прийняття рішень і організація їх практичної реалізації;
фахівці – проектування і розробка варіантів рішень;
службовці – інформаційне забезпечення всього процесу.
У великій, складній організації вся управлінська праця розділена по горизонталі і вертикалі. По горизонталі відбувається розстановка конкретних керівників на чолі окремих підрозділів(менеджери відділів). Класичним прикладом горизонтального розподілу на виробничому підприємстві є персонал, виробництво, маркетинг та фінанси.
Оскільки праця в організації розподіляється на частини, хтось повинен координувати роботу групи для того, щоб вона була успішною. Це і є вертикальний розподіл. . Вертикальне розгортання розподілу праці в результаті створює рівні управління. Зазвичай в організації можна визначити, на якому рівні знаходиться один керівник по відношенню до іншого. Кількість рівнів управління може бути різною і залежати від специфіки конкретної організації і управлінської роботи. Суть управлінської діяльності – неоднорідність, короткочасність, розмаїтістьі фрагментарність.
Соціологи виділяють три рівні менеджменту: технічний, управлінський і інституціональний. Знаходячись на цих рінях люди виконують різні функції. На технічному рівні люди в основному займаються щоденними операціями і діями, необхідними для забезпечення ефективної виробничої діяльності або надання послуг. На управлінському рівні – узгоджують зусилля різних підрозділів організації. Керівники на інституційному рівні розробляють цілі організації та довгострокові плани, формулюванням цілей, адаптуванням організації до змін тощо.
Більш загально використовуваним способом описання рівнів управління є виділеня керівників вищої, середньої та низової ланок. При цьому використовується форма пвраміди, щоб показати, що на кожномунаступному рівні управління людей більше ніж на попередньому.
Керівники низової ланки (операційні керівники) – це організаційний рівень., який знаходиться безпосреедньо над неуправлінськими працівниками. Ці керівники здійснюють в основному контроль за виконанням виробничих завдань, відповідають за безпосередню реалізацію виділених їм ресурсів (напр. Зав.кафедрою, зав.відділом). Цих керівників часто називають молодшими начальниками. Ця робота характеризується великим напруженням і різноманітними діями.
Керівники середньої ланки координують і контролюють роботу молодших начальників. Часто керівник середньої ланки очолює великий підрозділ чи відділ організації, тому їх роботу важко узагальнити.
Керівники вищої ланки. За чисельністю їх значно менше, ніж керівників інших ланок. Це голови рад директорів, президенти, ректор і т.д. Ці керівники відповідають за прийняття найважливіших рішень в організації.
4. Типи та види менеджменту
Структуризацю менеджменту як діяльності можна зобразити так:
Робота менеджерів охоплює різні сфери діяльності організації і різні процеси, що протікають всередині неї. Це слугує основою і для виділення різних типів менеджменту.
Організаційний менеджмент. В його рамках вирішуються задачі створення організації, формування структури і системи управління нею, розробляються інструкції і т.п.
Стратегічний менеджмент . В його рамках ставляться досягнення цілей організації, визначаються основні шляхи їх досягнення. Тим самим організації забезпечується майбутнє.
Поточне управління. Воно пов’язане з постановкою конкретних завдань, координацією процесу їх розв’язання, забезпечення його необхідними ресурсами, контролем і оцінкою досягнутих результатів, винагородою виконавців.
Управління виробництвом. Це управління об’єктами чи процесами, які виробляють товари чи надають послуги. Воно забезпечує зваженість між операціями і здійснює планування, координацію, контроль процесу перетворення ресурсів організації в кінцевий продукт. Перед управлінням виробництвом ставлять такі задачі:
оптимальна організація виробничого процесу;
вибір для виробництва тієї продукції, яка на ринку користується найбільшим попитом;
впровадження інновацій;
жорсткий контроль якості.
Управління виробництвом здійснюється на основі плану виготовлення продукції на період.
Фінансовий менеджмент . це управління фінансовими потоками в цілях найбільш ефективного використання капіталу і отримання максимального прибутку. Передбачає розробку фінансового плану, який включає: план доходів і витрат, розрахунок точки беззбитковості, прогноз руху коштів.
План доходів і витрат показує як буде формуватись і змінюватись прибуток підприємства.
Беззбитковість бізнесу – це рівень виробництва чи реалізації, при якому фінансові надходження від продажу товарів дорівнюють витратам, які понесло підприємство при виробництві і реалізації.
Точка беззбитковості – це мінімальний об’єм збуту при якому нема ні збитків, ні прибутку.
Управління рухом коштів дає змогу своєчасно визначити можливі недостатки засобів і своєчасно прийняти міри.
Менеджмент персоналу – це процес планування, підбору, відбору, оцінки, підготовки і безперервного навчання працівників, спрямоване на раціональне їх використання. Передбачає: оцінку потреби і визначення критеріїв підбору кадрів; підбір кадрів і прийняття на роботу; навчання персоналу; керівництво і оцінка якістю роботи персонала.
Логістика. Це наука про планування, контроль, управління доставкою, складування, переміщення матеріальних потоків в процесі доставки, переробка і доведення готової продукції до споживача. Ціль управління логістикою – забезпечити випуск продукції у відповідності з виробничим замовленням по якості і часу.

5. Принципи менеджменту та їх класифікація
Принципи управління організацією визначають вимоги до системи, структури і організації процесу управління. Тобто управління організацією здійснюється за допомогою певних правил, якими керуються менеджери в своїй діяльності.
Принцип – основне вихідне положення певної теорії, вчення, науки.
Принципи управління – ідеї, закономірності і правила поведінки керівників при здійсненні управлінських функцій. Принципи поділяють на загальні та організаційні. Загальні – регулюють діяльність системи в цілому. Організаційні є сукупністю правил і норм, які регулюють внутрішні взаємовідносини між керуючою і керованою підсистемами та всередині керуючої підсистеми.
Вперше принципи раціонального управління були сформовані в 1912 році американським менеджером Емерсоном в книзі “Дванадцять принципів продуктивності”.
До загальних принципів відносять:
наукова обгрунтованість;
ефективність;
оптимальність;
удосконалення процесів і методів менеджменту;
плановість;
єдність цілей;
цілісність системи менеджменту;
матеріальне і моральне стимулювання праці;
гнучкість організаційних структур.
До організаційних принципів належать:
функціональної дефініції;
скалярного ланцюга;
рівня повноважень;
єдиноначальності;
безумовної відповідальності;
паритету повноважень і відповідальності;
делегування повноважень;
діапазону управління;
прямого керівництва;
відповідності завдань;
поділ праці і завдань.
Вивчаючи будь-яке питання, ми завжди звертаємось до його витоків. Пропонуємо ознайомитись з принципами відомого теоретика Анрі Файоля, які з часом стали класичними:
Поділ праці ставить за мету виконання більшої за обсягом і за якістю роботи за рівних інших умов.
Повноваження і відповідальність – там де надають повноваження, завжди виникає відповідальність.
Дисципліна – передбачає дотримання правил поведінки і повагу щодо укладених угод між адміністрацією і працівниками.
Єдиноначальність – працівник повинен отримувати накази лише від одного безпосереднього начальника.
Єдність напрямку – всі працівники повинні бути об’єднані спільним планом і мати одного керівника.
Підпорядкування особистих інтересів загальним. Інтереси одного працівника або групи не повинні переважати інтереси організації.
Винагорода персоналу – справедлива платня забезпечує відданість працівників.
Централізаці – управління підприємством здійснюється з єдиного центру.
Скалярний ланцюг – на підприємстві формується ієрархія управління.
Порядок – місця для всього і все на своєму місці.
Справедливість – поєднання гарного ставлення до працівників і правосуддя.
Стабільність робочого місця для персоналу – висока плинність кадрів знижує ефективність організації.
Ініціатива – розробка плану і забезпечення його успішної реалізації дає організації силу і енергію.
Корпоративний дух . союз – це сила, а вона є результатом гармонізації персоналу.
Методичні вказівки щодо опрацювання питань самостійного вивчення
Вивчення питання щодо механізму менеджменту слід розпочати з його визначення:
Механізм менеджменту – система, яка утворюється із взаємопов’язаних ланок, що об’єднують множину різних елементів і блоків, забезпечуючи функціонування організації.
Як і кожний механізм, механізм менеджменту має рушійні сили, які знаходяться як у зовнішньому так і внутрішньому середовищі функціонування організації. До системи зовнішніх рушійних чинників відносять:
ринкові регулятори (ціни, конкуренція, інфляція, попит, пропозиція, кон’юнктура);
державне регулювання економіки (законодавчі акти, пільги, гранди);
соціальне регулювання(демографічна ситуація в країні, морально-етичні аспекти, менталатет і суспільстві);
взаємовідносини з діловими партнерами(залучення та обіг ресурсів).
До системи внутрішніх рушійних чинників належать:
цілі організації (економічні, соціальні, технічні);
методи менеджменту (економічні, організаційно-розпорядчі, соціально-психологічні);
інструменти (стратегічний, тактичний і оперативний менеджмент).
Важливість вивчення закономірностей менеджменту обумовлена тим, що вони формують характер взаємодії суб’єкта і об’єкта управління, зв’язки між ними, здатністьь цих зв’язків забезпечити ефективне досягнення цілей управління.
Сутність закономірностей менеджменту
Закономірність | Характеристика
Відповідність організації та управління стану розвитку суспільства | Відображає об’єктивний характер формування систем управління відповідно до загальноекономічних умов
Диверсифікація виробництва та управління | Освоєння нових галузей і сфер, збільшення асортименту, перетворення підприємств на багатогалузеві комплекси
Співвідносність керуючої і керованої системи | Оптимальні пропорції між всіма елементами керованої і керуючої систем в процесі їх формування і функціонування
Децентралізація і демократизація управління | Передавання низовим рівням максимуму повноважень і відповідальності, залучення більшої чисельності працівників до процесу управління
Важливість людського фактору | Визначальна роль людини як фактора виробництва й управління, отримання синергічного ефекту.
Теми рефератів:
Сутність менеджменту як системи управління в ринкових умовах.
Сфери і типи управління.
Управління, спрямоване на успіх.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать