Аналіз фінансових звітів підприємства

1. Мета та задачі аналітичної роботи. Фінансова звітність підприємства: склад, зміст та принципи підготовки.
2. Основні системи фінансового аналізу. Горизонтальний (або трендовий ) фінансовий аналіз. Вертикальний (або структурний) фінансовий аналіз. Порівняльний фінансовий аналіз.
3. Коефіцієнт оцінки фінансової стійкості. Коефіцієнт оцінки ліквідності. Коефіцієнт оцінки ділової активності. Коефіцієнти аналізу структури капіталу, коефіцієнти оцінки рентабельності. Коефіцієнти оцінки ринкової активності.
4. Зарубіжні та вітчизняні методики аналізу фінансового стану підприємства.
1.Теоретичним завданням фінансового аналізу є побудова цілісної, логічної та практично доцільної методики аналітичних досліджень і формалізованих розрахункових алгоритмів її використання. Базою фінансового аналізу служать балансові моделі та інші форми фінансової звітності. Адже метою складання фінансової звітності с надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.
Фінансова звітність забезпечує інформаційні погреби користувачів щодо придбання, продажу та володіння цінними паперами, участі в капіталі підприємства, оцінки здатності підприємства своєчасно викопувати свої зобов'язання, визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу. Вона складається з:
- балансу;
- звіту про фінансові результати;
- звіту про рух грошових коштів;
- звіту про власний капітал.
Положенням бухгалтерського обліку (ПБО) "Загальні вимоги до фінансової звітності'' визначаються мета, склад та принципи підготовки до фінансової звітності, а також вимоги щодо розкриття інформації у фінансовій звітності. Під розкриттям мається па увазі надання інформації, яка є суттєвою для користувачів фінансової звітності. Користувачами звітності є фізичні та юридичні особи, що потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень. А суттєвою інформацією вважається інформація, відсутність якої може вплинути на рішення користувачів фінансової звітності. Суттєвість інформації визначається відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та керівництвом підприємства.
ПБО "Баланс" - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання та власний капітал. Цим стандартом визначається зміст і форма Балансу та загальні вимоги до розкриття його статей, тобто елементів фінансового звіту, які відповідають встановленим критеріям. Дається загальний опис змісту окремих статей балансу та додається сама форма балансу. Баланс складається на кінець останнього дня звітного періоду. Проміжна (місячна, квартальна) звітність, яка охоплює певний період, складається наростаючим підсумком з початку звітного року.
ПБО "Звіт про фінансові результати" це звіт про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємств. Останні розглядаються з точки зору того, наслідком якої діяльності вони є. У цьому зв'язку виділяють:
- звичайну діяльність, яка складається з будь-якої основної діяльності підприємства, а також операцій, що її забезпечують або виникають унаслідок її проведення; при цьому основна діяльність класифікується як операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції, що є головною метою створення підприємства і забезпечують основи) частку його доходу;
- нетрадиційні операції, які відрізняються від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вони повторюватимуться періодично або у кожному наступному звітному періоді. У Звіті про фінансові результати мають бути відображені доходи від участі в капіталі. Облік інвестицій може вестись за методом участі у капіталі, згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування.
ПБО "Звіт про рух грошових коштів" відображає надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів у результаті діяльності підприємства за звітний період. До грошових коштів належать готівка, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання. Негрошовими операціями вважаються такі, які не потребують використання грошових коштів та їх еквівалентів. Інформація у Звіті про рух грошових коштів подасться в розрізі операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.
Якщо рух грошових коштів в результаті однієї операції включає суми, які належать до різних видів діяльності, то ці суми слід наводити окремо у складі відповідних видів діяльності. Внутрішні зміни у складі грошових коштів до Звіту не включаються. Негрошові операції (отримання активів шляхом фінансової оренди, бартерні операції, придбання активів шляхом емісії акцій тощо) не включаються до Звіту.
ПБО "Звіт про власний капітал" відображає зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду, а саме залишок на початок року, різні види корегувань (внаслідок змін облікової політики, виправлення помилок та ін.), переоцінки активів, чистого прибутку (збитку) за звітний період, напрямків розподілу прибутку, внесків учасників, операцій, пов'язаних з вилученням капіталу (викуп акцій, їх перепродаж, анулювання), зменшення номінальної вартості акцій, інші зміни у власному капіталі (списання невідшкодованих збитків, безкоштовно отримані активи), залишок власного капіталу на кінець року.
Важливою складовою звітності є Примітки до фінансової звітності, у яких мас відображатись призначення та умови використання кожного елемента власного капіталу (крім статутного фонду).
2. Фінансовий аналіз є важливим і одночасно одним з найскладніших блоків при реструктуризації підприємств. У свою чергу процес діагностики стану підприємства поділяється на декілька етапів, котрі не обов'язково слідують один за одним, а можуть здійснюватись паралельно, мінятись місцями, повертатись до раніше проведених етапів з метою уточнення їх результатів. Надзвичайно важливими для діагностики підприємства є підготовка вихідної інформації, а також фінансовий та маркетинговий аналіз.
Першим етапом є збір вихідної фінансової інформації. Оскільки результати подальшого аналізу залежать від достовірності вихідної інформації, мас бути проведена робота з її уточнення та доповнення. На жаль, існуюча в Україні фінансова звітність недостатньо задовольняє потреби фінансового аналізу. Тому мас бути зібрана додаткова фінансова інформація.
Фінансовий аналіз перш за все зосереджується на питаннях, пов'язаних з використанням наявних у підприємства фінансових ресурсів. Аналізується структура витрат на виробництво та реалізацію продукції в розрізі її окремих груп. Інформація для такого аналізу подається у формі, подібній до звіту про прибутки та збитки, який складається згідно з вимогами Міжнародних стандартів рахівництва. Результати аналізу мають відповісти на запитання:
- яка величина змінних та постійних (операційних) витрат у виробництві та реалізації кожного виду продукції?
- який рівень валової та операційної прибутковості окремих видів продукції?
Згідно з Міжнародними стандартами рахівництва (Іпternational Ассоunting Standards), що встановлюють вимоги до фінансової звітності, змінні витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом та реалізацією продукції їх величина змінюється майже прямо пропорційно змінам обсягу реалізації продукції. Постійні (операційні) витрати прямо не залежать від реалізації продукції. Резервом фінансової реструктуризації підприємства може стати зменшення постійних та зниження собівартості змінних витрат.
Наступним кроком фінансового аналізу є дослідження складу та структури активів підприємства з метою визначення серед них ліквідних, менш ліквідних та важко ліквідних. У багатьох підприємств на балансі є чимало незавершеного будівництва та об'єктів соціальної сфери, утримання яких обтяжує їх фінансовий стан. Продаж цих об'єктів або інша вигідна для підприємства форма їх відчуження є резервом підвищення ліквідності активів. Поліпшенню структури активів покликане сприяти і ширше використання, наприклад, лізингу для придбання основних фондів.
Однією з найважливіших особливостей нової звітності є відсутність у ній планових показників і нормативів. В умовах ринку фінансове планування втрачає риси централізованого адміністративного регулювання, що зовні задає підприємству безліч параметрів його діяльності. Воно служить насамперед виробленню гнучкої стратегії і тактики господарської поведінки підприємства, що прагне стабілізувати своє становище при швидко змінюваній у результаті конкуренції ринковій кон'юнктурі. Використання нормативів у фінансовій діяльності стає справою вибору самого підприємства, тому інформація про нормативи стає комерційною таємницею. Аналіз відхилень від запланованих підприємством нормативів відповідно стає складовою частиною внутрішнього аналізу фінансового стану, здійснюваного фінансистами підприємства на основі всієї достовірної інформації про господарську діяльність. Фінансовий аналіз, що грунтується на бухгалтерській звітності, набуває характеру зовнішнього аналізу, тобто аналізу, проведеного за межами підприємства його зацікавленими контрагентами, власниками, державними органами на основі звітних даних, що містять лише обмежену частину інформації про діяльність підприємства. Нові форми бухгалтерського балансу, додатки до балансу, звіту про фінансові результати і їхнє використання дозволяють зовнішнім користувачам звітності досить об'єктивно оцінювати фінансовий стан підприємства, його ділову активність і рентабельність, не використовуючи інформацію, що є комерційною таємницею.
Методика зовнішнього фінансового аналізу становить великий інтерес для кожного підприємства не тільки з метою оцінки потенційних партнерів, але і для власної самооцінки, здійснюваної з погляду зовнішніх користувачів бухгалтерської звітності. Будь-якому підприємству далеко не байдуже, за якими показниками будуть оцінювати його фінансову діяльність можливі контрагенти, акціонери, кредитори. Для того, щоб можна було установити відповідність між внутрішніми і зовнішніми фінансовими оцінками, повинно існувати єдине методичне ядро, що поєднує різні види аналізу.
Пропоновані основи методики фінансового аналізу, призначені для забезпечення керування фінансовою діяльністю підприємства й оцінки фінансової стійкості, ділової активності і рентабельності його ділових партнерів в умовах ринкової економіки, включають елементи, загальні для зовнішнього і внутрішнього аналізу. Розглянуті нижче задачі й алгоритми їхнього рішення визначають головні напрямки аналізу, а їхнє
поглиблення на базі всієї достовірної інформації (у тому числі на базі розроблювальних на підприємствах нормативів) проводиться в рамках внутрішнього аналізу. Крім того, основи методики можуть бути адаптовані до вимог конкретного зовнішнього користувача і тому мають деякою мірою універсальний характер. Це випливає з універсальності ринкових відносин, що поєднують різні форми власності і види економічної діяльності.
Основна мета фінансового аналізу - отримання невеликої кількості інформативних параметрів, що дають об'єктивну і точну картину фінансового стану підприємства, його прибутків і збитків, зміну в структурі активів і пасивів, в розрахунках з дебіторами і кредиторами. При цьому аналітика і менеджера може цікавити як поточний фінансовий стан підприємства, гак і його проекція на ближчу та віддалену перспективу, тобто очікувані параметри фінансового стану.
Практика фінансового аналізу виробила основні підходи до "читання" фінансових звітів. Серед них можна виділити:
Горизонтальний аналіз - порівняння кожної позиції звітності з минулим періодом, з відповідною позицією звітності підприємства-аналога;
Вертикальний аналіз -- визначення структури фінансових показників з визначенням впливу кожної позиції на результат в цілому;
Трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з минулими періодами і визначення основної тенденції динаміки показника. З допомогою тренда формуються можливі значення показників у майбутньому, а значить, ведеться перспективний, прогнозний аналіз (метод екстраполяції);
Порівняльний аналіз – внутрішньогосподарський аналіз різних показників звітності самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми проти показників конкурентів або середньогалузевих та середніх показників.
Факторний аналіз - це аналіз впливу окремих факторів (причин) на результативний показник з допомогою детермінованих або стохастичних прийомів.
Для практичного забезпечення цих підходів до фінансового аналізу використовуються різнорідні прийоми. Частина з них розроблена теорією економічного аналізу, інші запозичені з математики, статистики, бухгалтерського обліку. Тому у фаховій літературі здебільшого усі кількісні прийоми фінансово-економічного аналізу поділяють на:
- статистичні (порівняння, середніх величин, групування, елімінування):
- бухгалтерські (подвійний запис, баланс); .
- економіко-математичні (диференціювання, інтегрування, лінійне, квадратичне та нелінійне програмування, динамічне програмування, теорія гри, кореляційно-регресійний аналіз).
Аналіз фінансового стану підприємства
Нагальною необхідністю будь-якого підприємства є систематичний пошук шляхів підвищення та зміцнення фінансової стабільності. Передує цьому процесу своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємства, що дозволяє оцінити співвідношення між заборгованістю суб'єкта господарювання і його активами, структуру активів, оптимальність величини матеріально-виробничих запасів, дебіторської і кредиторської заборгованості.
Фінансовий стан підприємства - це комплексний результат від взаємодії усієї системи фінансових відносин підприємства, що відображає наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів.
Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими основними напрямками:
- аналіз балансу, майна та джерел їх утворення;
- аналіз ліквідності та платоспроможності;
- аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості;
- аналіз кредитоспроможності.
Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану підприємства є форма №1 "Баланс". При "читанні" балансу з'ясовують характер зміни підсумків балансу його окремих розділів та статей, раціональність розташування статей коштів підприємства, його поточну платіжну здатність та інше.
1. Підсумок балансу па початок періоду порівнюється з підсумком балансу на кінець періоду. Це показує рух балансу. В звичайних виробничих умовах збільшення підсумку балансу оцінюється позитивно.
2. Встановлюється відповідність динаміки балансу з динамікою обсягу виробництва і реалізації продукції ( Q ), а також прибутку підприємства (П). Більш швидкі темпи "Q" і "П" свідчать про покращення використання коштів на даному підприємстві.
3. Розраховується система фінансових коефіцієнтів і порівнюється з даними минулих років, аналогічними показниками інших підприємств, середньогалузевими даними, загальноприйнятими стандартними показниками.
4. Визначається зміна окремих розділів та статей балансу. Позитивної оцінки заслуговує збільшення в активі балансу грошових засобів цінних паперів, коротко- і довготермінових фінансових вкладень основних засобів, нематеріальних активів. У пасиві балансу - підсумки першого розділу і особливо суми прибутку, доходів майбутніх періодів, спеціальних фондів цільового призначення. Як правило, негативної оцінки заслуговує різкий ріст дебіторської і кредиторської заборгованості.
5. Проводиться аналіз структури балансу - засобів підприємства та джерел їх утворення (аналіз по вертикалі).
Спостерігається тенденція до зниження власних оборотних коштів, що компенсується ростом кредиторської заборгованості. Цю ситуацію можна оцінити шляхом аналізу ліквідності та платоспроможності підприємства.
Оцінюючи ліквідність підприємства, аналізують його здатність своєчасно і в повному обсязі погасити поточні зобов'язання і короткострокову кредиторську заборгованість. При оцінці ліквідності розраховують:
1. Коефіцієнт поточної ліквідності.
2. Коефіцієнт швидкої ліквідності.
3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності.
4. Коефіцієнт обіговості запасів.
5. Коефіцієнт обіговості дебіторської заборгованості.
6. Коефіцієнт обіговості кредиторської заборгованості.
Перші три коефіцієнти, які розраховуються на підставі даних форми № 1, "Баланс" шляхом порівняння поточних активів і поточних зобов'язань підприємства, характеризують достатність поточних активів для погашеним боргів протягом року. Четвертий, п'ятий і шостий коефіцієнти розраховуються на підставі форми № 1 "Баланс" і форми № 2 "Звіт про фінансові результати". Ці коефіцієнти дозволяють оцінити ефективність використання активів.
1. Коефіцієнт поточної ліквідності (Кпл). Інші назви цього коефіцієнта - коефіцієнт загальної ліквідності, коефіцієнт покриття. Він дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Якщо поточні активи перевищують за величиною поточні зобов'язання, підприємство може розглядатися як таке, що успішно функціонує. Коефіцієнт розраховується за формулою:
Кпл =
2. Коефіцієнт швидкої ліквідності (Кшл). На відміну від попереднього, він враховує якість оборотних активів і є більш суворим показником ліквідності, оскільки при його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи. Розраховується за такою формулою:
Кшл =
3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кал) показує, яка частина поточних (короткострокових) зобов'язань може бути погашена негайно. Коефіцієнт розраховується за такою формулою:
Кал =
4. Коефіцієнт обігових запасів (Коз) показує, як часто обертаються запаси для забезпечення поточного обсягу виробництва, і розраховується за формулою:
Коз =
Чим виший цей коефіцієнт, тим швидше обертаються запаси, а значить, і менша тривалість одного обороту.
5. Коефіцієнт обіговості дебіторської заборгованості (Кодз) показує, скільки разів за рік обернулися кошти, вкладені в розрахунки.
Кодз =
Чим більша кількість оборотів, тим краще.
6. Коефіцієнт обіговості кредиторської заборгованості (Кокз) свідчить про наявність на підприємстві тимчасово залучених грошових коштів, що підлягають поверненню. Його розраховують за формулою:
Кокз = ;
Порівняння термінів погашення дебіторської і кредиторської заборгованості дозволить зробити висновок про платоспроможність підприємства. Перевищення терміну погашення кредиторської заборгованості над дебіторською свідчить про погіршення платоспроможності підприємства і
навпаки.
Говорячи про ліквідність підприємства, інколи ототожнюють його з платоспроможністю. Однак ці поняття не тотожні. Коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансовий стан як задовільний, а підприємство буде не платоспроможне (в поточних активах значна питома вага припадає на неліквідні засоби та дебіторську заборгованість). Платоспроможність означає наявність у підприємства грошових коштів, достатніх для негайних розрахунків за поточними платежами.
Виходячи з такого визначення, рівень платоспроможності підприємства можна визначити за формулою:
Кпс = ;
Для найбільш загальної оцінки платоспроможності (фінансової рівноваги) розраховується співвідношення залученого і власного капіталу( Кзв )
Кзв = ;
Зростання цього показника свідчить про посилення залежності підприємства від інвесторів та кредиторів, що знижує його фінансову стійкість.
Величина дебіторської і кредиторської заборгованості визначається в основному умовами розрахунків підприємства з покупцями та постачальниками. Дебіторська заборгованість аналізується з метою прийняття управлінських рішень, спрямованих на її скорочення та стягнення сумнівної дебіторської заборгованості. Аналіз проводиться по окремих покупцях з урахуванням дати виникнення заборгованості, суми та терміну неплатежів. За даними звітності (форми 1, 2) можна визначити деякі показники, що характеризують стан дебіторської заборгованості. Серед них коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості, період погашення дебіторської заборгованості, частка дебіторської загальному обсязі поточних активів, частка сумнівної і дебіторської заборгованості у загальному обсязі заборгованості. Аналіз цих показників рекомендується проводити з допомогою методів порівняння, групування, і елімінування та факторного аналізу.
При управлінні дебіторською заборгованістю важливо брати до уваги два підходи:
- порівняння додаткового прибутку з втратами за рахунок зміни політики розрахунків за реалізовану продукцію;
- оптимізація величини і термінів погашення дебіторської та кредиторської заборгованості.
Перший підхід передбачає - якщо продавати продукцію з відстрочкою платежів, то необхідно порівнювати витрати від появи додаткової дебіторської заборгованості з приростом прибутку в результаті збільшення виручки від реалізації.
Другий підхід передбачає максимальне використання усіх можливостей скорочення фінансового циклу - залучення для фінансування дебіторської заборгованості коштів, призначених для розрахунку з кредиторами за товари.
Аналіз кредиторської заборгованості може проводитись з використанням наведеної вище методики аналізу дебіторської заборгованості.
Кредитоспроможність підприємства характеризується поточним фінансовим станом, своєчасним розрахунком за раніше отримані кредити та швидкісно мобілізації, при необхідності, коштів з різних джерел. Оцінка кредитоспроможності підприємства проводиться з метою вирішення питання про можливість надання йому кредиту банком. Дня цього використовуються показники, які дають повне уявлення про результати фінансової діяльності підприємства-позичальника.
4. Метод фінансового аналізу — це комплекс науково-методичних іструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.
В економічній теорії та практиці існують різні класифікації ме-тодів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.
Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.
Неформалізовані методи аналізу ґрунтуються на описі аналі-тичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітич-них взаємозв'язках та залежностях. До неформалізованих нале-жать такі методи:—
експертних оцінок і сценаріїв;—
психологічні;—
морфологічні;—
порівняльні;—
побудови системи показників;—
побудови системи аналітичних таблиць.
Ці методи характеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.
До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, у підґрунтя яких покладено жорстко формалізовані аналітичні за-лежності, тобто методи:
¦ ланцюгових підстановок;
¦арифметичних різниць;
¦балансовий;
¦ виокремлювання ізольованого впливу факторів;
¦ відсоткових чисел;
¦ диференційний;
¦логарифмічний;
¦нтегральний;
¦простих і складних відсотків;
¦дисконтування.
У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і тра-диційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи оброблення рядів динаміки), а також математико-статистичні ме-тоди (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний ана-ліз, метод головних компонентів).
Використання видів, прийомів та методів аналізу для конк-ретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукуп-ності утворює методологію та методику аналізу.
Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моде-лей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємо-зв'язки між основними показниками. Існують три головні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства: дескриптивні, предикативні та нормативні.
Дескриптивні моделі є головними для оцінки фінансового стану підприємства. До них належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансової звітності в різних аналітичних розрізах; верти-кальний та горизонтальний аналіз звітності; система аналітичних коефіцієнтів; аналітичні записки до звітності. Дескриптивні моделі грунтуються на використанні інформації з бухгалтерської звітності.
Предикативні моделі — це моделі передбачувального, прогнос-тичного характеру. Вони використовуються для прогнозування до-ходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового ста-ну. Найпоширеніші з них: розрахунки точки критичного обсягу про-дажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динаміч-ного аналізу (жорстко детерміновані факторні та регресивні моделі).
Нормативні моделі — це моделі, які уможливлюють порів-няння фактичних результатів діяльності підприємства з норматив-ними (розрахованими на підставі нормативу). Ці моделі викорис-товуються, як заведено, у внутрішньому фінансовому аналізі. їх суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та в розгляді і з'ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.
Фінансовий аналіз значною мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей.
Отже, під час аналізу фінансового стану підприємства можуть використовуватися найрізноманітніші прийоми, методи та моделі аналізу. їх кількість і широта застосування залежать від конкрет-них цілей аналізу та визначаються його завданнями в кожному конкретному випадку.
Підбиваючи підсумок розгляду сутності оцінки фінансового стану підприємства, слід іще раз підкреслити, що необхідність та значення такої оцінки зумовлені потребою систематичного аналі-зу та вдосконалення роботи за умов ринкових відносин, переходу до самоокупності, самофінансування, потребою в найоптимальнішому використанні фінансових ресурсів, а також пошуком у цій царині резервів зміцнення фінансової стабільності підприємства.
Задача.
Щоб визначити величину чистого приведеного доходу спочатку необхідно визначити теперішню вартість суми грошового потоку, який буде отриманий у майбутньому ( РV) за формулою:
РV = FV * ;
Де r – ставка дисконту ;
FV – майбутня вартість грошових доходів від проекту;
t - кількість років;
PV A = 2500 * 0,877 + 3500 * 0.769 = 2192,5 + 2691,5 = 4884 тис.грн.
РV Б = 1500 * 0,862 + 2500 * 0,743 + 5000 + 0,640 + 2000 * 0,552 =
1293 + 1557,5 + 3200 + 1104 = 7454,5 тис.грн.
Величина чистого приведеного доходу інвестиційного проекту становитиме :
Для проекту А: 4884 – 4500 = 384 тис. грн.
Для проекту Б: 7454,5 – 8000 = - 545,5 тис. грн.
Таким чином, підприємству слід відмовитись від проекту Б.
Індекс дохідності інвестиційного проекту визначаємо за формулою:
РІ = ;
Де РV – теперішня вартість суми грошового потоку у майбутньому;
І - сума інвестицій направлених на реалізацію проекту.
РІ А = = 1,085 ;
РІ Б = = 0,932
рррррииииитттттттттСписок використаної літератури:
1.Данилюк М.О. Савич В.І. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник. – Івано-Франківськ: ІМЕ, 2001. – 212 с.
2. Финансовый менеджмент : Практическое пособие под рук. Е.Степовой. – М. : Перспектива, 1996 р.
3. Фінанси підприємств: Підручник під ред.. А.М.Подд‘єрьогіна. – 5-те вид., перероблене і доповнене. – К,: КНЕУ, 2004.-546 с.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать