Вплив приватної власності на формування власника та господаря

“Горе тій країні, яка не виховала в населення почуття законності і власності...”
Сергій Вітте
Чисельність статей, у яких вказується вирішення проблем власності земель України, в яких наводяться приклади виходу з кризи особистих підсобних господарств, фермерських господарств – керуються категоріями “власник” та “господар” не визначаючи між ними різниці.
До цього часу в вітчизняній літературі, в словниках чи енциклопедіях вважалося, що “власник” і “господар” – синоніми.
Великий тлумачний словник сучасної української:
власник, -а, ч. 1. чого без додатка. Господар якихось речей, майна і т. ін на правах приватного або суспільного володіння.// Особа, якій властиве щось 2. Людина, яка прагне сама цілком володіти чим-небудь, не ділячись з іншими Великий тлумачний словник сучасної української мови/ Уклад. і голов. Ред. В. Т. Бусел. – К., Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001, 1440 с., с.151.
господар – я., ч. 1. Той, хто займається господарством, хто веде господарство. 2. чого і без додатка. Те саме, що власник 1.// Приватний наймач робочої сили// заст.. заможний селянин Те саме. с.193
ґазда , ґазди, ч., зах. Господар Те саме. с.204
хазяїн, -а, ч. (мн. хазяїни, -ів і хазяї, -їв) 1. кого, чого і без додатка. Власник якогось господарства, речей, майна і т. ін. на правах приватного або суспільного володіння; господар (у 2 знач.) * Образно. * У порівн..// Приватний наймач робочої сили.// Підприємець// Селянин-власник, який має землю і необхідні знаряддя праці; селянин-хілбороб...44 Те саме. с.1337
володілець, -льця, ч., рідко. Те саме, що власник 1; володар (у 1 знач.), господар. // Той, хто має що-небудь у своєму розпорядженні55 Те саме. с.156
Українська радянська енциклопедія: (терміну “власник”, “володілець”, “хазяїн” не вказано);
Єдине визначення господаря:
- господар – титул правителів Валахії і Молдавії в 14-19 ст. У 14-16 Господарем інколи називали великого князя Литовського.66 Українська радянська енциклопедія., Головна редакція УРЕ Київ 1979., Том 3. с. 126
Економічна енциклопедія:
Власник – фізична або юридична особа, яка володіє речами, майном, цінностями, благами, об’єктами інтелектуальної власності тощо, привласнює доходи, виступає з іншими власниками7.
Визначення “господаря” та “хазяїна” відсутнє.
Розпорядник – 1) керівник, управляючий; 2) особа або організація, яка згідно з рішенням суду несе повну відповідальність за збереження та розподіл активів і обов’язків померлого, який не залишив заповіту8.
Так як основою була взята теорія, передана з колишнього Радянського Союзу все стає зрозумілішим, оскільки там не могла визначатися суть землевласника чи господаря, бо такого розмежування не дозволяла відсутність приватної власності на землю, свобода орендно-господарських відносин та ін.
Відомо, що головна мета відносин приватної форми власності – знайти та утвердити реального власника і господаря майна. Та цього мало. Щоби дії господаря та власника були ефективними, їм необхідно усвідомити функції, які за сьогоднішніх умов багато в чому змінилися порівняно з передприватизаційним періодом. А головним критерієм селянина-господаря повинно бути не те, що він працює біля землі з діда-прадіда і це дасть йому можливість найефективніше господарювати, а не, що найважливіше функція господаря є моральна, фінансова готовність і відповідальність. З органів державного управління, потребується робота, яка б допомогла впровадити ці функції в життя. І важливо те, що сьогодні приватники аграрного сектора готові до цього.
В сільському господарстві визначальним критерієм власності, головним засобом виробництва являється земля, саме тому довкола неї процес приватизації зупинився найбільше.
1.2 Доцільно чітко розмежувати категорії “господар” і “власник”, оскільки їх суміщення створює незрозумілість, неясність та дає можливість корегувати функціям господарювання і як наслідок цього – правами власника чи господаря.
Схема орендно-господарських відносин між всіма можливими суб’єктами господарювання
орендна плата; засоби в-ва, що здаються
основою цих розмежувань, як бачимо, являється існування приватної власності та орендно-господарських відносин.
Дана схема визначає функції та повноваження кожного суб’єкта орендних відносин у сільському господарстві. Розкриємо їх:
Для спрощеного варіанту виграшем чи програшем у даних відносинах ми будемо вважати лише орендну плату.
власник – має повноваження володіти, розпоряджатися та користуватися приналежною йому власністю, але залишається власником у випадку, коли реалізує лише дві перші функції власності; реалізуючи третю – він фактично стає господарем. Прибуток землевласника складається з орендної плати, яку сплачує користувач чи господар-орендар за користування землею чи іншими засобами виробництва.
Користувач – суб’єкт, який має право користування об’єктом власності. Його прибуток являє собою дохід, отриманий від використання орендованого об’єкта “мінус” орендна плата власникові. Мається на увазі, що користувач не має у своєму володінні нічого: все орендар, що його й відрізняє від господаря-орендаря;
Господар-орендодавець – це суб’єкт орендних відносин, який свою власність поділяє на дві частини. На одній він діє як хазяїн – на іншій проявляє себе як власник: здає в оренду. Прибуток являє собою прибуток господаря “плюс” орендна плата.
Господар – суб’єкт економіки, який володіє, розпоряджається і використовує об’єкт власності. Його прибуток рівний прибутку користувача “плюс” додаткова вартість (на що звертав увагу Карл Маркс);
Власник, який здає одну частину власності в оренду, а на іншій працює – все одно, що господар-орендодавець, прибуток його складається з тих самих ???, тому ми його не вводили в схему;
Господар-орендар – особа, як має, з однієї сторони, повноваження і обов’язки користувача, а з іншої – господаря.
Прибуток рівний прибутку господаря “мінус” орендні платежі.
Приватна власність тут виступає фундаментом виникнення як орендно-господарських відносин, так і всіх вище перелічених суб’єктів. Вона впливає на останніх за допомогою методів, які характерні ринковим відносинам господарювання (про це йтиметься далі).
Наявність категорій “господаря” і “власника” та ін. співпраця дає можливість відносинам власності й економіці загалом більш широко розгорнути свої важелі впливу та більш тісно функціонувати з різними галузями народного господарства. “Владелец может обладать правом, не осуществляя его, не пользуясь им. Отдельные владельцы издавна делегировали полномочия управляющим, но сохраняли при этом за собой получение доходов от собственности”99 Райсберг Б. Отношения собственности. «Деловая жизнь» № 20. 1991 р. с. 18-31. Тобто власник є формальним господарем, який не реалізує такий складник юридичної форми власності як користування.
Вирішальним критерієм діяльності господаря є його права (свобода дій). До них виділяємо ті, які зародилися в нашій держав з початком функціонування приватної власності:
безпосередня можливість щодо вибору ринку закупівлі сировинних матеріалів, ринку збуту готової продукції, реалізації набутого досвіду, кредитних установ, методу організації праці, зрештою – вибору виду господарської діяльності, орендування земельних паїв;
свобода, яку завжди обходила стороною загальнонародна власність – володіння, користування та розпорядження виробленою продукцією і прибутком;
вибір такого економічного простору, який би забезпечував настільки вільне господарювання, наскільки воно дозволене законодавством;
можливість об’єднання, злиття, укрупнення, приєднання та ін.
Свобода прав для власника:
право володіння, розпорядження, використання;
вибір споживача за законами ринку;
вибір економічного та соціального простору для взаємодії;
свобода в примноженні багатства.
Інтерес користувача щодо об’єкта власності (земельного поділу) полягає перш за все в його виснажливому використанні. Щоб цього запобігти, необхідно збільшувати термін оренди землі до 20-25 років, саме так це роблять у Франції. Для власника інтерес полягає в збереженні родючості землі, бо це його власність назавжди. Господар в цьому випадку цінує родючість землі як і орендодавець, при цьому використовує її ефективно з інтересом на перспективу. “Интерес и перспектива – наиболее действенный мотив и стимул постоянной заботы собственника об объекте собственности, организации эффективной деятельности объекта в течении всего жизненного цикла его существования”110 Райсберг Б. Отношения собственности. «Деловая жизнь» № 20. 1991 р. с. 280.
Існування ефективного землевласника чи господаря є запорукою стабільності сільського господарства, а разом з цим і народного господарства загалом. Та щоб це зробити це ефективним, потрібно врахувати інтереси власників та господарів. Ці інтереси полягають в наступному:
Для господаря:
??? та інвестиційній політиці з боку держави;
помірній обліковій ставці на кредит;
на лаштуванні паритету цін на засоби виробництва та вироблену продукцію;
відродженні машино-тракторних станцій для надання послуг особистим підсобним господарством;
створенні умов для збуту сільськогосподарської продукції;
формуванні кооперативів для створення кругообігу продукту: - виробництво – переробка - транспортування – збут – виробництво.
Для власника в основному все групується на вигідній системі орендних відносин, хоча ця система має бути обопільно-вигідною: як для орендодавця, так і для орендаря.
Даремно сьогодні не враховуються різні функції і потреби господаря та власника в АПК, адже його деталізація, поділ в усьому до найменших дрібниць, їх вивчення створює умови для успішного управління з боку держави, надання підтримки конкретним (визначеним за рахунок того ж поділу) суб’єктом, ??? їх місця, завдання, потреби, сутності тощо.
Власник формальним господарем, який не реалізує таку систему відносин власності як користування.
1.3 Аналізуючи ситуацію, яка склалася та вище викладений матеріал – суть категорій власника і господаря землі має полягати в наступному:
господаря: - в високоефективному господарюванні яке б давало користь суспільств у вигляді створеної продукції відповідно якості і кількості, господарю – задовільний прибуток.
Власника: - працювати таким чином, щоб самому отримувати задовільну орендну плату, а суспільна вигода щоб полягала в сприянні щільності зв’язків усіх суб’єктів АПК й економіки в цілому.
2.1 Відсутність господаря та власника до 24 серпня 1991 року визначена багатьма причинами. Одна з головних – відсутність потрібного ринкового середовища та потрібної форми власності. Якщо взяти до уваги те, що існують два типи власності: спільний і приватний, то саме останній є джерелом виникнення господаря та власника в сільському господарстві. Це пов’язано з процесом роздержавлення і приватизації, на основі якого і сформувалися реальні власники і господарі паїв.
Нижчою складовою приватного типу власності є приватна форма власності.
Не варто відмежовувати й інші форми власності. Нам потрібно усвідомити, що сьогодні важливим елементом не є існування приватної, загальнонародної, колективної, акціонерної, кооперативної чи якоїсь іншої форми власності, а безпосередні їх внутрішні складники, що притаманні відповідній формі власності: контроль, метод управління. Стимул до праці, мобільність зв’язків, результативність – серед відповідних зовнішніх умов, що властиві ринку (ринковим відносинам господарювання), які перевірені часом в ??? з ринковою економікою.
Зміни в приватному секторі відбуваються в правильному напрямку. Вивести його на найвищу (верхню) стадію функціонування було неможливим, адже розвиток останнього являє собою ієрархічну побудову. “Развитие частного сектора принадлежит к категории перемен последовательных”111 ??? Е. Собственность. «Диалог» № 8, 1990 р, с. 601.
Важливою складовою відносин власності з погляду різних осіб (тих, що є власниками і тих, що не є власниками) являється категорія нагромадження, що при наявності капіталу формує в людини впевненість у майбутньому. Це один із стимулів приватної власності до праці: людина, яка є приватним власником чи хазяїном (все одно, що й господарем) землі поводить себе виважено, думки її прогресивні – з вектором на завтрашній день. Протилежністю цьому є зразок мільйонів осіб, які працювали в часи командно адміністративної системи: людина занепадала безпосередньо як творча особистість, оскільки за відсутності приватної власності на засоби виробництва та предмети праці було зігноровано реалізований головний економічний інстинкт суспільства – “інстинкт до збагачення”.
3.1.3 Інвестиції в сільське господарство України мають робити не іноземні компанії (як, наприклад, в туризм. Важку промисловість, електроенергетику), а саме уряд нашої держави. Взявши до уваги факти, що сільське господарство надає можливість функціонувати 10 іншим галузям народного господарства (ті, що зайняті в переробці, транспортуванні продукції АПК), стає очевидним, що аграрний сектор для економіки країни є рушійною силою. А коли ця сила завмирає – порушується баланс в усіх галузях. Саме це повинно бути стимулом для домашніх, інвестиційних, кредитних виплат основному суб’єкту сільського господарства – господарю.
3.2.6 (Висновок)
Процес приватизації (як зазначалось вище) сформував багатьох власників та господарів землі з колишніх працівників колективних господарства – селян. Селянин від того, що є власником землі має такі вигоди:
володіє і розпоряджається паєм, який має відповідну вартість і отриманий колишнім селянином –трудівником, а сьогодні (на основі приватної власності) селянином-власником безплатно і по праву;
може користуватися власністю, але реалізувавши цю функцію – фактично стає господарем;
виступає в ролі орендодавця, одержуючи за це орендну плату;
свободу вибору: орендувача, середовища тощо;
свободу в діях, що не суперечать логіці та законам ринку та ін.
Селянин від того, що є господарем землі при функціонуванні приватної власності має такі вигоди:
дохід за виготовлену продукцію на відміну від землевласника;
не сплачує орендну плату на відміну від орендаря;
в дохід включена додана вартість;
свободу дій і вибору, що не суперечить здоровому глузду та законам ринку;
зрештою володіє, користується і розпоряджається повноправно земельним майном.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать