Планування розвитку техніки та організації виробництва

Основна мета вивчення теми полягає в оволодінні механізмом складання планів організаційно-технічного розвитку, зорієнтованих на підвищення ефективності, зміцнення конкурентоспроможності підприємства.
Основні поняття: комплексне планування технічного розвитку, створення та освоєння нових видів продукції, впровадження прогресивної технології, механізація та автоматизація виробництва, вдосконалення організації виробництва та управління, наукова організація праці, модернізація основних засобів, оптимізація умов праці, технічний рівень, організаційний рівень,концепція життєвого циклу, ефективність виробництва.
3.1 Технічний та організаційний розвиток підприємства
Підвищення ефективності діяльності підприємства грунтується на досягненнях науки і техніки, передового, вітчизняного та зарубіжного досвіду. Наскільки цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, які є першоджерелами розвитку продуктивних сил, настільки успішніше вирішуються пріоритетні соціальні завдання життєдіяльності суспільства.
Планування організаційно-технічного розвитку повинне базуватися на наступних принципах: цілеспрямованість, високий науковий рівень, комплексність, безперервність.
Перший принцип означає, що план підприємства повинен бути спрямованим на досягнення високих кінцевих результатів, тобто на максимізацію прибутку в довгостроковій перспективі. Він зобов’язує концентрувати прибуток ресурсів на найважливіших інноваційних проектах.
Принцип високого наукового рівня вимагає вносити до плану ті заходи, що відповідають сучасному рівню розвитку науки і техніки, перевищують його, забезпечують різке підвищення ефективності виробництва.
Принцип комплексності означає охоплення всіх підрозділів підприємства та усіх напрямків розвитку науки і техніки, впровадження нових і підвищення якості видів продукції, що виробляються підприємством, комплексної механізації та автоматизації виробництва, удосконалення організації виробництва, праці та управління. Він передбачає узгодженість в часі та просторі всіх стадій процесу: науки-виробництва-збуту.
Принцип безперервності обумовлює обов’язкове забезпечення стратегічних та поточних планів, їх взаємозв’язок. [24. С.108].
Система планування організаційно-технічного розвитку на підприємстві містить комплекс різноманітних планів, які взаємодіють один з одним та спрямовані на здійснення за цілями, предметом, рівнями, змістом та періодом планування. Важливо знати фактори, які визначають склад та зміст цього комплексу:
організаційна структура та профіль інноваційної діяльності підприємства;
склад інноваційних процесів, які здійснюються;
рівень кооперації при їх проведенні, масштаби та постійність інноваційної діяльності.
Основним завданням організаційно-технічного розвитку є забезпечення прискореного впровадження перерахованих вище елементів у діяльність підприємства в рамках стратегічних та поточних планів. Комплексне планування розвитку і підвищення ефективності діяльності висвітлюватись в плані організаційно-технічного розвитку підприємства, показниках ефективності виробництва та планах капітальних вкладень і капітального будівництва.
План технічного розвитку та організації виробництва повинен охоплювати наступні основні питання:
створення й освоєння нових видів продукції та підвищення якості продукції, що випускається;
впровадження прогресивної технології, механізації й автоматизації виробництва;
вдосконалення планування, організації, контролю та управління в цілому;
впровадження прогресивної організації праці;
капітальний ремонт та модернізація основних засобів;
заходи щодо економії сировини, матеріалів та всіх енергетичних ресурсів;
науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи;
основні техніко-економічні показники рівня виробництва та продукції, що випускається;
соціальний розвиток підприємства.
Створення нових видів продукції та підвищення якості продукції, що випускається, забезпечують заходи щодо створення й освоєння випуску нових видів продукції, зняття з виробництва застарілих та підвищення якості продукції, що випускається, її модернізації та підготовка продукції до сертифікації, розробка і впровадження нових прогресивних стандартів і технічних умов.
Впровадження прогресивної технології, механізація та автоматизація виробництва містить заходи щодо впровадження прогресивних технологічних процесів, нового високорозвинутого устаткування, комплексної механізації й автоматизації виробництва, модернізації діючого устаткування.
Впровадження прогресивної організації праці містить заходи щодо вдосконалення поділу та кооперації праці, організації й обслуговування робочих місць, впровадження передових методів та прийомів праці, вдосконалення нормування й оплати праці. Під організацією праці розуміють певне поєднання працівників у часі і просторі для досягнення найбільшої ефективності трудових процесів за умов застосування технології та організації виробництва в даний період. Поєднання учасників трудового процесу в часі забезпечується різними формами поділу й кооперації праці, організацією обслуговування робочих місць, установленням раціональних режимів праці. Просторове поєднання працівників на виробництві знаходить втілення в різних формах бригад та інших виробничих ланок підприємства, у закріпленні персоналу за відповідними робочими місцями.
Вдосконалення планування, організації, контролю та управління в цілому передбачає проведення комплексу заходів щодо вдосконалення проведення організації та управління. При цьому розробляються заходи, спрямовані на підвищення рівня концентрації та спеціалізації виробництва, вдосконалення організаційних структур, механізації та автоматизації управління на основі застосування комп’ютерних технологій, ЕОМ.
Капітальний ремонт та модернізація основних засобів планується з метою їх ефективного використання на основі прийнятої періодичності ремонту за системою ППР, відомостей дефектів та відповідних змін з урахуванням нормативів ремонтно-експлуатаційних витрат і наявних джерел фінансування.
Заходи щодо економії сировини, матеріалів, палива, енергії досягаються як у результаті освоєння нових, менш матеріаломістких видів продукції, так і в результаті впровадження прогресивної технології виробництва.
Науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи плануються в зв’язку з розробкою нових машин, устаткування, високоефективних засобів механізації й автоматизації виробництва, технологічних процесів, форм організації виробництва та праці, а також нових видів продукції.
Основні техніко-економічні показники рівня виробництва та продукції, що випускається, відбивають рівень продукції, стан знарядь праці, ступінь досконалості технології, що використовується, рівень механізації та автоматизації й автоматизації виробництва та ефективність заходів плану технічного розвитку.
Планування організаційно-технічного розвитку підприємства проводиться в декілька етапів:
перший етап: визначаються головні завдання підприємства на плановий період, проводиться комплексний аналіз технічного й організаційного рівня виробництва та економічних показників, уточнюються ресурси, які характеризують технічний розвиток;
другий етап: виявляються можливості розширення впровадження основних напрямів науково-технічного прогресу, здійснюється набір альтернативних технічних рішень, їх оцінка та вибір оптимального;
третій етап: формується проект плану організаційно-технічного розвитку за підрозділами і підприємства в цілому з врахуванням можливостей фінансування;
заключний етап: плани підприємства та його підрозділів коригуються, взаємопов’язуються, документально оформляються, затверджуються і доводяться до виконавців.
Технічний та організаційний розвиток розглядаються як напрями єдиного процесу, де технічний розвиток є визначальним та безпосереднім чинником зростання ефективності виробництва – він визначає динамічну основу розвитку підприємства, а організаційний розвиток забезпечує реалізацію створених технічно-потенційних можливостей інтенсифікації виробничо-трудових процесів, тобто веде до зміни форми процесу розвитку.
Технічний розвиток виробництва відбиває процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємств і має бути постійно зорієнтованою на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.
Організаційний розвиток – це узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку та підвищення ефективності виробництва та управління, він визначається у вдосконаленні існуючих та застосуванні нових методів і форм організації виробництва, праці та елементів господарського механізму.
Наукова обгрунтованість планів організаційно-технічного розвитку в значній мірі залежить від реальної оцінки техніко-економічного рівня виробництва.
Техніко-економічний рівень виробництва – це комплексна характеристика міри розвитку виробничої системи, прогресивності всіх елементів виробничого процесу і здатність до виконання виробництвом певних народногосподарських завдань.
Основними показниками організаційно-технічного рівня виробництва є: випуск продукції на експорт, її відсоток у загальному обсязі виробництва, рівень спеціалізації виробництва, рівень кооперування виробництва, ритмічність виробництва, механізовані потокові лінії, автоматичні потокові лінії, кількість робітників, зайнятих механізованою працею в основному та допоміжному виробництві, загальна кількість робітників в основному та допоміжному виробництві, рівень механізації та автоматизації праці, вартість машин та устаткування, вартість основних виробничих засобів, технічна озброєність праці, фондоозброєність праці, енергоозброєність праці, середній термін експлуатації машин та устаткування.
Планування заходів організаційно-технічного характеру – важливий напрям управлінської діяльності керівників вищої ланки управління підприємством. Результати планування не підлягають оприлюдненню та обговоренню в трудовому колективі.
3.2 Порядок формування програми освоєння нових видів продукції (робіт, послуг)
Концепція життєвого циклу товару свідчить про те, що ринок і споживач постійно очікують нової продукції. Підприємство зацікав-лене в постійному освоєнні продукції, оскільки це дозволяє:
- розширити сферу збуту;
- збільшити прибуток;
- зменшити залежність від реалізації традиційної продукції;
- підвищити рівень використання виробничих ресурсів, зменшити від-ходи виробництва;
- ефективно використовувати існуючі системи товаропросування.
Однак проведені дослідження показують, що рівень невдач при освоєнні нової продукції (послуг) складає 35%. Невдачі мають місце тоді, коли підприємство не компенсує свої витрати на виробництво і маркетинг нової продукції (послуг) і несе фінансові збитки. Невда-ча має місце і тоді, коли рівень прибутковості продукції (послуг) є меншим за заплановану величину.
Процес планування освоєння нової продукції (послуг) включає декілька взаємопов'язаних етапів: генерація ідей; добір (фільтрація) ідей; розробка концепції; перевірка концепції; економічний аналіз; розробка товару; пробний маркетинг; комерційна реалізація.
Генерація ідей — це своєрідний пошук можливостей створення товару ринкової новизни. Ідея створення нових видів продукції вини-кає в конструкторських бюро, в результаті опитування і скарг спожи-вачів, спостереження за товарами на ярмарках та виставках, завдяки пропозиціям торговельних організацій, продукції конкурентів тощо. Серед методів генерації ідей найбільш поширеними є: метод «Дельфі» (мозкової атаки), аналіз і оцінка існуючої продукції, опитування.
Добір (фільтрація) ідей — процес вибору і обґрунтування тих ідей з випуску нових видів продукції, які реально можна реалізува-ти з вигодою для товаровиробника. Новий товар повинен відповіда-ти наступним вимогам: забезпечувати потенційний прибуток, бути конкурентоспроможним, мати значний життєвий цикл, відповідати виробничим можливостям товаровиробника, бути простим у вироб-ництві, забезпеченим трудовими і матеріальними ресурсами, досту-пним споживачеві.
Розробка концепції передбачає вихід нового товару на ринок. Прогнозуються величина виробництва і продажу товару, прибуток в розрахунку на декілька років, очікувана ціна, географія реалізації та витрати на виготовлення.
Перевірка концепції забезпечується прогнозуванням зміни пове-дінки покупця даного товару і можливого виділення переваг товару перед іншими.
Економічний аналіз прийнятих ідей базується на вивченні прогнозів попиту, витрат, конкуренції, інвестицій, прибутку. При цьому враховується, що для створення товару ринкової новизни необхідні такі передумови: інформація про ймовірність успіху ідей; обгрунтованість експериментальних витрат і необхідних капіталь-них вкладень в організацію нового виробництва; врахування можливих труднощів в освоєнні нового товару; прогноз ринку збуту та можливої конкуренції; передбачення ціни на товар і витрат на рекламу.
Економічний аналіз дозволяє своєчасно запобігти випуску мало-ефективної продукції (послуг), визначити оптимальний обсяг вироб-ництва і збуту.
Процес розробки товару пов'язаний з прийняттям рішень про функції та конструкцію товару, упаковку, відповідність ціни і корис-ності тощо. В процесі розробки нових видів продукції можна вико-ристовувати елементи функціонально-вартісного аналізу. У процесі конструювання продукції визначають види та якість матеріалів, тип виробництва, рівень використання виробничих потужностей, час від розроблення до потенційного використання.
Пробний маркетинг проводиться з метою вивчення поведінки ринку до початку масового випуску і реалізації товару. Визначається час і місце опробування продукції в реальних умовах. При цьому ви-користовується метод спостереження за поведінкою споживачів, ре-акцією конкурентів та збутових організацій. В процесі проведення пробного маркетингу важливо визначитися з характеристикою ін-формації, отриманої в результаті спостереження: обсяги реалізації, типи споживачів, темпи покупок, частка на ринку, вплив нової про-дукції на традиційну продукцію підприємства, сильні і слабкі сторо-ни товару, доцільність внесення змін в товар тощо.
Комерційна реалізація передбачає врахування таких факторів, як швидкість визнання товару споживачами, виробничі можливості, термін досягнення прибутковості. Цей етап відповідає стадії впрова-дження життєвого циклу продукції і включає реалізацію всього пла-ну маркетингу та серійного виробництва. Він вимагає значних вит-рат і швидкого прийняття управлінських рішень.
Отже, створення нової продукції — процес складний, який вимагає значних витрат, але без нього неможливе успішне функціонування підприємства.
Задум і випуск нової продукції характеризуються певним ризи-ком, вимагають певного часу. У середньому лише одна з п'ятдесяти ідей забезпечує комерційний успіх.
Нова продукція може мати різні форми: нове застосування тра-диційних виробів, новий дизайн, технічне вдосконалення виробів, принципово нові товари. У всіх випадках вдосконалення, розробка і впровадження нової продукції пов'язані зі значними витратами під-приємства. Саме тому новаторська ідея попередньо докладно вивчає-ться, обґрунтовується, прогнозується майбутній продаж продукції.
Про випуск нової та вдосконалення традиційної продукції необ-хідно постійно думати з метою забезпечення стабільного розвитку підприємництва. Практика господарювання свідчить про те, що нову продукцію слід впроваджувати тоді, коли попередня перебуває в фа-зі зрілості. На думку спеціалістів з управління вдалим асортимент вважається, коли: 30-40 % продукції перебуває в стадії росту;30-40 % — у стадії зрілості;10-20 %- у стадії впровадження;решта може перебувати у стадії народження або спаду.
Для підприємства важливо підтримувати обсяг продажу на певно-му, досить стабільному рівні. Для цього необхідно забезпечити впро-вадження модифікованих, нових товарів, розроблених до настання старіння попереднього товару (рисунок 3.1).
Рисунок 3.1 - Зв 'язок життєвих циклів товарів на ринку

Перед прийняттям рішення щодо впровадження нового товару проводиться ідентифікація стадії його життєвого циклу з вико-ристанням даних про динаміку обсягів продажу, конкурентну по-зицію, привабливість ринку.
При плануванні оновлення продукції можна використовувати портфельну модель «Мак-Кінсі».

3.3 Планування підвищення ефективності виробництва

Заходи плану організаційно-технічного розвитку виробництва для свого впровадження вимагають відповідного часу, ресурсів. Тому всі вони повинні бути належно оцінені за техніко-економічними крите-ріями, а їх ефективність відображена в плані діяльності підприємст-ва на відповідний період часу.
Підвищення ефективності виробництва зумовлює:
- темпи росту випуску продукції;
- темпи росту продуктивності праці або зниження трудомісткості;
- економію матеріально-енергетичних ресурсів;
- ріст прибутку, рентабельності;
- підвищення фондовіддачі, прискорення оборотності оборотних засобів;
- підвищення ефективності інвестицій.
Технічне переоснащення виробництва, модернізація діючого, замі-на застарілого і зношеного устаткування, підвищення рівня механіза-ції і автоматизації виробничих процесів, вдосконалення технології, поліпшення організації і структури виробництва приводять до збіль-шення виробничих потужностей, росту виробництва продукції, під-вищення її якості, забезпечення життєдіяльності, екологічної безпеки тощо. Всі ці показники відображаються в плані технічного розвитку виробництва і групуються з метою оцінки ефективності використан-ня певного виду економічних ресурсів підприємства (таблиця 3.1.). Виділяють узагальнюючі показники ефективності, показники вико-ристання праці, основних і оборотних засобів, матеріальних ресур-сів, інвестицій.
Капітальні вкладення (інвестиції) по окремих групах заходів пла-ну технічного розвитку можна розглядати як окремі інвестиційні проекти. Для визначення їх ефективності використовується методи-ка оцінки ефективності проектів.
Ефективність проекту характеризується системою показників, які відображають співвідношення витрат і результатів:
- показники комерційної ефективності, які враховують фінансові на-слідки реалізації заходу;
- показники бюджетної ефективності, які відображають наслідки реалізації заходу для державного або місцевого бюджетів;
- показники економічної ефективності.
Таблиця 3.1- Система показників економічної ефективності
Групи показників | Показники | Методика визначення | Умовні позначення
1 | 2 | 3 | 4
1. Узагальнюючі показники ефективності | 1. Економічний ефект | Еt = Рt - Зt | Рt – вартісна оцінка результатів застосування заходу в розрахунковому періоді, тис.грн.;
Зt – вартісна оцінка витрат на захід за розрахунковий період, тис.грн.
2. Продуктивність праці |
ПП = ТП/ Чсо | ТП – обсяг товарної продукції, тис.грн.;
Чсо – середньооблікова чисельність персоналу, осіб
3. Фондовіддача |
Фвід = ТП/ Фср. | Фср – середньоріч-на вартість основних засобів, тис.грн.
4. Матеріало-місткість | Мміст. = МВ/ТП | МВ – матеріальні витрати, тис.грн.
Продовження таблиці 3.1
1 | 2 | 3 | 4
5. Темпи росту виробництва продукції | Т = (ТПпр - ТПб.) 100 / ТПб | ТПпр., ТПб. – обсяг товарної продукції проектного і базового періодів, тис.грн.
6. Рентабельність виробництва | Рвир. = Пв х 100 : (Фср + Он) | Пв – валовий прибуток
7. Рентабельність продукції | Рпр = Попер. х 100 : Сопер. | Попер. – операційний прибуток;
Сопер. – операційні витрати
8. Зниження операційних витрат на 1 грн. виробленої продукції | З = (Зб.- Зпр) 100 / Зб | Зб., Зпр. – витрати на 1 грн. товарної продукції базового і проектного періодів
2. Показ-ники ефек-тивнос-ті вико-ристан-ня праці | 1. Темпи росту продуктивності праці | ПП= (ППб.- ППпр) 100 / ППб | ППб., ППпр. – продуктив-ність праці базового і проектного варіантів
2. Частка приросту продукції за рахунок підвищення продуктивності праці | Тпл. = (ППб.- ППпр) Чсо100 / ППб
Продовження таблиці 3.1
1 | 2 | 3 | 4
3. Економія живої праці | Ч = (Тб.- Тпр.)/ Тяв | Тб., Тпр. – трудоміст-кість виробничих програм базового і проектного варіанту, н-год.
Тяв. – явковий фонд часу в рік
3. Показ-ники ефек-тивності вико-ристан-ня основ-них
і оборот-них засобів | 1. Фондовіддача | Фвід.= ТП:Фср.
2. Коефіцієнт оборотності оборотних засобів | Коб. = Рпр.: Ооб | Ооб. – сума нормованих оборотних засобів, тис.грн.
3. Відношення приросту оборотних засобів до приросту товарної продукції | К = Ооб.: ТП
4. Рентабельність основних засобів | Ро.з.= Пв 100 / Фср
5. Рентабельність оборотних засобів | Робор.з..= Пв 100 / Ооб.
Продовження таблиці 3.1
1 | 2 | 3 | 4
4. Показ-ники ефективності вико-ристан-ня матері-альних ресурсів | 1. Матеріало-місткість | Мміст. = МВ/ТП
2. Витрати важливіших видів матеріально-енергетичних ресурсів на 1 грн. товарної продукції
5. Показ-ники ефек-тивно-сті інвес-тицій | 1. Питомі капітальні вкладення на одиницю виробничої потужності | Кпит.= К: Пср | К – загальна сума капітальних вкладень, тис.грн.;
Пср. – потужність середньоріч-на;
2. Питомі капітальні вкладення на 1 грн. приросту продукції | Кп.= К: ТПср | ТП – приріст товарної продукції, тис.грн.
3. Період окупності | Позначення дивитися за текстом
4. Чиста теперішня вартість (чистий дисконтований дохід)
Продовження таблиці 3.1
1 | 2 | 3 | 4
5. Індекс прибут-ковості (рентабельності)
6. Внутрішня ставка доходу (внутрішня норма доходу)
Порівняння інвестиційних проектів та вибір оптимального здійс-нюються з допомогою наступних методів:
метод періоду окупності (пейбек період), PP;
метод чистої теперішньої вартості (чистого дисконтованого доходу), NPV;
метод індексу прибутковості (рентабельності), IP;
метод внутрішньої ставки доходу (внутрішньої норми доходу), IRR.
- інші показники і критерії, які відображають інтереси учасників і особливості заходу.
Суть методу оцінки інвестицій за періодом окупності полягає у визначенні такого терміну, який необхідний для відшкодування суми початкових інвестицій, тобто він передбачає розрахунок такого період, за який кумулятивна сума (сума з наростаючим підсумком) грошових надходжень зрівнюється з сумою початкових інвестицій.
У випадку, коли величини грошових надходжень однакові кожного року, термін окупності визначається за формулою:
(3.1)
де ІС – початок інвестицій;
Рк – грошові надходження.
Коли грошові надходження щорічно змінюються, щоб знайти період окупності необхідно:
1) знайти кумулятивну суму грошових надходжень за ціле число періодів, при якій така сума близька до величини інвестицій, але не перевищує її ();
2) визначити, яка частина суми інвестицій ще не окупилася;
3) поділити цей залишок на величину надходжень в наступному цілому періоді та сумувати з цілим числом років.
Суть методу оцінки інвестицій за чистою теперішньою вартістю (NRV) зводиться до розрахунку чистої теперішньої вартості як різниці між теперішньою вартістю майбутніх надходжень і теперішньою вартістю вкладень у проект.
При разовій інвестиції NRV розраховується за формулою:
(3.2)
де Рк – грошові надходження від проекту, тис. грн.;
ІС – початкові інвестиції, тис. грн.;
r – дисконтна ставка, яка враховує ризик інвестиційного проекту. Дисконтна ставка – це відсоткова ставка, яка застосовується до майбутніх платежів, щоб врахувати ризик і непевність, пов’язані з фактором часу. Чим вищий ризик, тим вища ставка дисконту. Це пояснюється тим, що готовність інвестора іти на ризик виправдана тільки тоді, коли він очікує підвищену віддачу від його інвестицій3.
Існують два методи встановлення дисконтної ставки:
МОКА – модель оцінки капітальних активів (CAPM);
кумулятивної побудови.
За методом МОКА ставка дисконту – це сума безризикової ставки та премії за ризик, тобто | 5 | :
r = rбр + (rср - rбр ), (3.3)
де rбр - безризикова ставка.
У зарубіжній практиці як безризикову ставку використовують відсоткову ставку довгострокових державних облігацій (у США – 30-річної давності, які приносять щорічний прибуток – 4 – 5% річних).
rср - середньоринкова ставка доходів;
(rср - rбр ) – ринкова премія;
–коефіцієнт, який показує співвідношення міх зміною доходу на акцію підприємства і зміною середнього доходу акцій на ринку цінних паперів. Даний коефіцієнт характеризує міру ризику вкладень в акції підприємства.
В Україні поки що такої інформації недостатньо і в цьому обмеженість застосування формули 3.3.
Для розрахунку ставки дисконту в Україні застосовують метод кумулятивної побудови, тобто ставка дисконту розбивається на 9 частин:
1. Безризикова базова ставка – в умовах України визначається середньою ставкою депозитів у ВКВ найнадійніших вітчизняних банків.
2. Компенсація ризику зміни базової ставки – ризик зниження українськими банками відсотків на депозитні вклади існує і повинен враховуватися.
3. Компенсація відмінностей в ліквідності вкладень.
4. Компенсація різниці в умовах вкладень – термін вкладень коштів в нерухомість більший ніж банківських вкладень, що підвищує ризик.
5. Компенсація специфічних ризиків, пов’язаних з галуззю.
6. Компенсація специфічних ризиків, які відносяться до даного об’єкта.
7. Компенсація за розміщення.
8. Компенсація необхідності в компетентному управлінні.
9. Компенсація очікуваної інфляції.
Дисконтна ставка за методом кумулятивної побудови розраховується на підставі знань та досвіду оцінювача.
Якщо проектом передбачена не разова інвестиція, а послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом декількох років, то чиста теперішня вартість розраховується за формулою:
(3.4)
де m – кількість років, на які передбачено інвестування проекту.
ІСj – інвестиція у j-ому періоді.
NRV схваленого проекту повинна дорівнювати 0, або мати позитивне значення (NRV>0), а значення чистої теперішньої вартості відхиленого проекту – негативне (NRV<0).
Індекс прибутковості або індекс рентабельності (РІ) – це метод, який порівнює теперішню вартість майбутніх грошових потоків з початковими інвестиціями, тобто це відношення теперішньої вартості до інвестицій.
Якщо інвестиції разові, цей показник розраховується за формулою:
(3.5)
Якщо інвестиції не разові, а являють собою певний потік протягом декількох років, то
(3.6)
Згідно цієї методики, проект з більшим РІ, ніж одиниця приймається, а проект є РІ меншим одиниці, відхиляється.
Під внутрішньою ставкою доходу розуміють ставку дисконтування, використання якої забезпечить рівність теперішньої вартості очікуваних грошових надходжень і теперішньої вартості очікуваних видатків. Тобто, при нарахуванні на суму інвестицій відсотків за ставкою рівною внутрішній ставці доходу, буде забезпечено отримання розподіленого в часі прибутку.
Внутрішня ставка доходу розраховується за формулою:
(3.7)
де r1 – значення ставки дисконту, при якому f(r1) < 0;
r2 – значення ставки дисконту, при якому f(r2) < 0.
Оцінка проекту за внутрішньою ставкою доходу зводиться до визначення максимальної ціни залучення інвестицій, при якій проект буде не збитковий.
Усі методи мають свої недоліки і переваги, тому для оцінки проекту бажано використовувати одночасно декілька показників.
При складанні даного розділу плану необхідно враховувати, що технічний та організаційний розвиток — напрямки єдиного проце-су, в якому технічний розвиток виступає визначальним чинником зростання ефективності виробництва. Він визначає динамічну осно-ву розвитку підприємства. Організаційний розвиток забезпечує реа-лізацію створених потенційних можливостей виробничо-трудових процесів і веде до зміни форми процесу розвитку. Впровадження нової техніки і технології призводить до зниження трудомісткості виготовлення одиниці продукції, а удосконалення організації вироб-ництва, праці, управління сприяє зменшенню втрат робочого часу, простоїв устаткування.
3.4 Джерела фінансування заходів плану організаційно-технічного розвитку підприємства
У відповідності з Господарським кодексом України джерелами капітальних вкладів можуть бути:
- прибуток підприємства, отриманий від реалізації продукції (робіт, послуг), від інших видів господарської діяльності та реалізації не ви-користовуваних у виробництві товарно-матеріальних цінностей;
- амортизаційні відрахування на повне відновлення основних засобів;
- бюджетні асигнування;
- доходи від фінансових операцій;
- кредити банків, інших кредитних установ і юридичних осіб;
- благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств, громадян;
- кошти іноземних партнерів, в тому числі гранти;
- доходи від приватизації державного майна;
- собівартість продукції (робіт, послуг);
- інші джерела, не заборонені чинним законодавством.
Залучені позичкові кошти виступають як важливе джерело капіталь-них вкладень, що використовуються, як правило, для реалізації техніч-них програм, інвестиційних проектів і розраховані на тривалий період. До позичкових фінансових ресурсів підприємства відносяться банківський кредит, кредиторська заборгованість усіх видів.
Підприємства в Україні мають право отримувати кредити в іноземних банках (в іноземній валюті). Такий спосіб кредитування можливий за умови отримання підприємством від Національного банку України спеціальних реєстраційних свідоцтв на право кредиту від іноземного банку.
Вибір джерела фінансування заходів технічного та організаційно-го розвитку підприємства залежить від характеру заходу, терміну йо-го впровадження, потреби у фінансових ресурсах. Наприклад, фінансування великих інвестиційних проектів, техніч-них програм, які мають важливе народногосподарське, галузеве або територіальне значення, здійснюється за рахунок бюджетних асигну-вань, пільгового кредитування під гарантії органів державної влади.
Фінансування заходів внутрішньовиробничого значення (технічне переозброєння, ремонт основних засобів, модернізація, освоєння нових видів продукції і т. д.), впровадження яких пов'язане із знач-ними фінансовими ресурсами, відбувається за рахунок прибутку, амортизаційних відрахувань. При цьому можуть використовуватися кошти кредитних установ.
Заходи, на реалізацію яких необхідні порівняно невеликі кошти, фінансуються за рахунок собівартості продукції (виконання ремонт-но-профілактичних робіт, поліпшення умов праці, підвищення ква-ліфікації праці і т. д.).
Витрати на всі види ремонтів покриваються за рахунок кількох джерел: по-перше, віднесення цих витрат на собівартість продукції підприємства з включенням їх до складу валових витрат. Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємствам всіх форм власності надано право протягом року відносити до вало-вих витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних засобів (ремонт, реконструкція, модернізація), у сумі не більше 5 відсотків сукупної балансової вартості основних засобів на початок року. По-друге, за рахунок інших джерел із віднесенням вартості ре-монтів на збільшення балансової вартості основних засобів.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать