Біла Криниця - село Глибоцького району, в 12 км від райцентра, поблизу прикордонної станції "Вадул-Сірет". Засноване в кінці XVII століття російськими старообрядниками - липованами. Це ті, хто зберіг вірність старій культовій традиції після церковного розколу, спровокованого патріархом Никоном. Назва етносу, на думку самих липован, виникла від традиції носити лапті, плетені з липової кори - типова народна етимологія, яка в даному випадку може виявитися вірною. Невелика цитата з статті Ігоря ЧЕХОВСЬКОГО про старообрядців з газети "Час 2000": Традиційно релігійні уявлення і перестороги пронизували весь побут липован. Наприклад, якби іновірець доторкнувся клямки дверей, її слід було б негайно витерти. Собаку до хати не годилося впускати - інакше оселю доводилося б освячувати заново. Однак у наш час світське давно вже проникло крізь крихкі шати, якими старообрядці впродовж століть намагалися захистити світ своєї віри від навколишньої скверни. Погляди на довколишній світ нинішніх липован узгоджені з вимогами часу. Незвичними можуть видатися деякі культові атрибути, які у липован у широкому вжитку. Це, зокрема, лeстовка - різновид чоток, але виготовлених із сукна; вони нагадують мініатюрний патронташ зі ста петельок. А, б'ючи поклони, липованин опирається для зручності на спеціальну подушечку - подручник. Церква в центрі уваги, адже з нею старовірець нерозривно пов'язаний від народження до смерті. Тут на восьмий день, у присутності двох (лише двох!) хрещених батьків, хрестять новонародженого. Перше таїнство відбувається, як належиться, тобто немовля повністю занурюють у купіль. Якщо потрібно охрестити дорослого - наприклад, іновірця (це практикували раніше в разі змішаних шлюбів), то обряд відбувається у річці - згідно з біблійною традицією. У церкві чи біля неї липовани відзначають усі головні свята календарного року (точнісінько такі ж, як і в православних). Одним із найбільших є Паска, однак саму обрядову випічку - паску - святять не в кошиках, а в спеціальних обрядових хустинах. Про їх життя в Білій Криниці писали Лев Толстой, В. Короленко, О. Герцен. З липованами підтримував зв"язок відомий анархіст М. Бакунін (Мда... Анархіст і консервативні християни... Дивно). В селі знаходиться Успенський собор старообрядників (1900-1908 рр.), в декоративному оформленні якого чітко просліджуються риси російської архітектури XVII-XVIII ст. На базі комплексу створено музей старообрядництва. Собор заслуговує на кілька слів про себе. Отже: Найцікавіший факт про цю споруду - гігантська сума грошей, яку в неї вбухали. Півмільйона золотих карбованців. Для бідної Буковини цифра взагалі видається астрономічною. Гроші щедрою рукою відсипав московський купець Г.Овсянніков. З Москви ж прибули й гранітні деталі, лиття та оздоблювальні матеріали. Іконостас виготовили різьбярі з Володимира та палехські майстри. Була б купця хоча б дещиця смаку (ци в його відсутності потрібно звинувачувати архітектора В.Кліка?) - була б і користь з таких капіталовкладень і матеріаловкладень. А так... Все вийшло дуже по-московському: розкішно і недолуго. За оздовлюванням собор можна порівняти хіба з розкішною Митрополичою резиденцією в Чернівцях, а в дечому він навіть перевершує її за складністю роботи та багатством декора. Тут вам і облицювальна блакитна глазурна цегла, яка вкриває всі стіни, і різнокольорова керамічна мозаїка... Але разом воно все чомусь не грає. Справа навіть не в показовій розкоші посеред нещасного сільця, а в якихось трохи НЕ ТИХ пропорціях, НЕ ТІЙ композиції, НЕ ТАКІЙ стилізації. Всього, здається, тут занадто. Шедевру не вийшло. Поруч - Косьмодаміанівська церква XVIII-XIX ст., типово української дерев"яної архітектури. А зараз про те, як Блеку намагались заарештувати в Білій Криниці. Поїхали ми туди погожим березневим днем. По дорозі, як годиться, кілька разів заблукали, але на місце таки потрапили. Ось він - храм старообрядників, я вискакую з машини з фотоапаратом і намагаюся вибрати ракурс покраще. Абсолютно нізвідки переді мною матеріалізується молоденький старший лейтенант з неймовірно довгими віями навколо чесних блакитних очей, що дещо з докором розглядають мої шпигунські спроби закамуфлювати зрадництво Україні якимось там знімкуваннями якихось там пам"яток архітектури. "Ваші документи" "Ой... а я не взяла з собою". "ЯК?!?!?!..." "Ну... так.. а що, треба було? " " Ви з якою метою тут? Ви знаєте, що це прикордонна зона і тут НЕ МОЖНА бути без документів??" - "Я громадянка України, приїхала в українське село сфотографувати українські пам"ятки архітектури. Якщо це кримінал - можете мене заарештувати" -"Зараз ми подивимось... Ви звідки??" "Кам"янець-Подільський" " І БЕЗ документів!?!?!??!!?...?!?!..." (німа сцена). "Це заборонено, приїздити сюди з сусідньої області?" - "Зараз ми подивимось, зараз ми подивимось, де ваші документи?.." Діалог продовжується ще досить довго в такому ж стилі, починає сильно меня набридати, потім перевіряється Сергієве посвідчення водія... лейтенант трохи збентежений, він суроводжує мене в прогулянці навколо храму... А я... ну не знаю, звідки це взялося, але всі ті напружені хвилини, поки прикордонник екскортував Блекі навколо комплексу, з мене як з дірявого мішка сипались одне за одним запитаннячка: "А ДЕ заходиться Румунія? А як туди їхати?(!!!!) А ось то, що на горбку - то вже Румунія чи ще ні? А що то в них такі за башти? А далеко звідси туди? А як ті башти зручніше роздивитися? Ні, а все-таки, ЩО це в них за башти?" Лейтенант потів, страждав і дивився на мене очима дуже побитого прикордонного собаки. Шпигунка вела себе занадто зухвало, навіть не спробувала приховати свої ворожі наміри - просто з мосту взялася за викачування інформації, ганьба та й годі... Фінал історії сумний. Хоч яка я нервова, а Сергій нервовіший. Коли ми вже вирушали додому, була зроблена спроба протаранити благенький прикордонний пункт на максимальній для наших старих жигулів швидкості. Сергій щиро сподівався, що хоч хтось з тих приставак від такого перенервував стільки же, скільки він від отих вимагань документика. Ех, якою наївною казочкою виглядає це все з висоти проживання в Москві, де навіть у сусідній магазин за хлібом ходиш з паспортом...
Рефераты по географииБіла Криниця - село Глибоцького району, в 12 км від райцентра, поблизу прикордонної станції "Вадул-Сірет". Засноване в кінці XVII століття
Оценок: 598 (Средняя 5 из 5)
Специалисты RetsCorp работают в digital-сфере более 7 лет. За это время мы разработали более 500+ успешных проектов. Основываясь на своем опыте и знании рынка, мы с уверенностью можем сказать, что будет работать, а что — нет. Заказывая создание лендинга для бизнеса в нашей студии, вы получаете работающие решения, необходимые именно вашему бизнесу.
Сотрудничая с нами, вы будете не клиентом, а нашим партнером. Благодаря этому мы будем развивать ваш бизнес как собственный. Мы так же как и вы заинтересованы в успехе проекта, поскольку ваша успешность будет нашей рекламой.