Фізико-географічне розташування України

Фізико-географічне розташування України, особливості геологічного розвитку, рельєфу, клімату, густа мережа річок зумовили надзвичайне різноманіття її рослинного і тваринного світу.
Рослинний світ України нараховує близько 30 тисяч видів рослин, з яких понад 400 занесено до Червоної книги. Під природною рослинністю зайнято 19 млн. га (близько третини території).
Найбільше ендемічних, рідкісних та зникаючих видів є в Кримських горах і Карпатах, де зосереджена майже половина всіх ендемічних і близько 30% усіх рідкісних та зникаючих видів.
У процесі виробничої діяльності людини рослинний світ України суттєво змінився: протягом XVI-XIX століть у лісостеповій зоні площа лісів скоротилася більше, ніж у п’ять разів, а площа найцінніших дубових і букових лісів тільки у ХІХ ст. зменшилася на чверть. У ХХ ст. великої шкоди було завдано лісам у роки після другої світової війни у ході відбудови народного господарства.
На сьогодні під лісами зайнято 14% території України. Склад деревних порід у лісах змінюється під впливом господарської діяльності людини. Насадження цінних порід (дуба, бука) збільшуються, а менш цінних (граба, осики) – зменшуються. Близько половини загального запасу деревини України припадає на хвойні породи дерев – сосну, ялину (смереку), ялицю.
Ліси України багаті на ягоди, гриби, плоди дикорослих рослин, лікарські рослини. Серед цінних рослин, які використовуються в медицині, в Україні лікарськими визнано майже 250 видів, у тому числі 150 – науковою медициною. Найбагатшими на лікарські рослини є райони Полісся та лісостепу, а також Карпати.
Образи рослин є важливою складовою символіки українського фольклору. В національній традиції символічне значення багатьох дерев і рослин близьке до загальноєвропейського. Так, дуб уособлює силу і довговічність, сосна – життєву силу, плодючість, верба вважається прадеревом життя і асоціюється з пробудженням природи і весною. Національним символом України є калина, яка поєднує у собі символіку сонця, вогню, неперервності роду, дівочої краси і вічної любові.
Тваринний світ України відрізняється розмаїтим видовим складом і нараховує майже 45 тис. видів тварин. На території України - багато унікальних природних місцевостей, де водяться рідкісні реліктові тварини.
Для лісової зони характерні лось, козуля, кабан, олень благородний, білка; є чимало лисиць і вовків. Зустрічаються бурий ведмідь, рись. З птахів найбільше тетеруків, рябчиків, глухарів, шпаків, синиць, дроздів, лелек. У степовій зоні водяться ховрахи, хом’яки, тушканчики, польові миші, байбаки; з птахів – жайворонок, перепілка, рожевий шпак, степовий орел. Деяких хутрових звірів (нутрія, норка, сріблясто-чорна лисиця, ондатра) завезено з інших районів, і вони добре акліматизувалися.
Дуже різноманітний тваринний світ на Азово-Чорноморському узбережжі в дельтах річок. Особливо багато птахів – мартини, норці, качки, чаплі, бугаї, пелікани, чайки, баклани.
У Чорному та Азовському морях є осетер, скумбрія, ставрида, кефаль, оселедці, бички. У річках, озерах і штучних водоймах водяться окунь, лящ, судак, щука, карась, сазан, у карпатських річках є форель.
На Південному березі Криму та гірській частині півострова, де кліматичні умови близькі до Середземномор’я, поширені такі тварини як кримська і скальна ящірки, леопардовий полоз, південний соловей, чорний гриф, благородний олень, муфлон.
На території України також поширені мисливські тварини – копитні, хутряні, а також перната дичина. У заповідно-мисливських господарствах, що є практично у всіх областях України, організовується полювання на лося, оленя, дикого кабана, зайця, лисицю, диких гусаків, качок і т.п.
В Україні створено 11 національних природних парків, 4 біосферних заповідники, 16 природних заповідників, численні дендропарки, є багато пам'яток садово-паркового мистецтва. Найбільш відомими є Асканія-Нова (Херсонська область, кінець ХІХ в.), Шацький національний природний парк (Волинська область), дендрологічні парки – „Софіївка” (Черкаська область), „Олександрія” (Київська область), Тростянецький дендропарк (Чернігівська область), а також пам'ятки природи – Скелі Довбуша на Івано-Франківщині і Львівщині, Кам'яні Могили в Донецькій і Запорізькій областях, Великий каньйон у Криму.
Термін екологія вперше запропонував у 1866 році німецький вчений Е.Геккель. Він походить від грецьких слів oikos, що означає дім, помешкання. Місце перебування та logos – наука. Так Геккель назвав науку, що вивчає організацію та функціонування над організованих систем різних рівнів: видів, популяцій, біоценозів (спільнот), екосистем (біогеоценозів) та біосфери. Сучасна екологія інтенсивно вивчає взаємодію людини та біосфери, суспільного виробництва з навколишнім середовищем та інші проблеми.
Загальна екологія займається дослідженням усіх типів екосистем. Екологія рослин досліджує зв’язки рослинних організмів із середовищем. Екологія тварин досліджує динаміку та організацію тваринного світу.
Важливу роль у диференціації екологічної науки мав ІІІ ботанічний конгрес, який відбувся у 1910 році в Брюсселі. На ньому було вирішено поділити екологію рослин на екологію особин (аутекологію) та екологію угруповань (синекологію). Цей поділ поширився також на екологію тварин та загальну екологію.
Дуже широким є спектр підрозділів екології, в котрий входять спеціалізовані екологічні науки в залежності від об’єкта та предмета дослідження. А також їх визначення:
- екологія – частина біології, що вивчає відносини організмів (особин, популяцій, біоценозів тощо) між собою та навколишнім середовищем, називається біоекологією. До складу біокології включається екологія особин (аутоекологія), популяцій (популяційна екологія, демекологія) та спільнот (синекологія).
Аутоекологія вивчає взаємозв’язки представників виду з оточуючим його середовищем. Вона, головним чином, вивчає межі стійкості виду і його ставлення до різних екологічних факторів: тепла, світла, вологи, родючості і т.п., а також досліджує дію середовища на морфологію, фізіологію і поведінку організму, розкриває загальні закономірності дії факторів середовища на живі організми.
Синекологія аналізую стосунки між особинами, що належать до різних видів даного угруповання організмів, а також між ними і довкіллям.
У тридцять роки сформувалася популяційна екологія – демонологія, яка вивчає структуру виду: біологічну, статеву, вікову, етіологічну. Опис коливання чисельності різних видів і встановлює їх причини:
- екологія – дисципліна, що вивчає загальні закони функціонування екосистем різного ієрархічного рівня;
- екологія – комплексна наука, що досліджує середовище існування живих істот (включаючи людину);
- екологія – область знань, що розглядає деяку сукупність предметів та явищ з точки зору суб’єкта або об’єкта (живого або за участю живого), котрий є центральний цій сукупності;
- екологія дослідження становища людини як виду та суспільства в екосфері планети, її зв’язків з екологічними системами та засобів впливу на них;
- екологія – наука про способи обмеження споживання ресурсів біосфери для задоволення потреб господарської діяльності людини.
Прикладна екологія як наука базується перш за все на різних галузях біології – фізіології, генетики, біофізики, але вона також пов’язана з іншими природничими науками - фізикою, хімією, геологією, географією, математикою.
Екологія як біологічна наука вивчає організацію життя рослин та тварин, займається вивченням взаємодії живих організмів з оточенням, умовами існування, способом життя.
Екологія за розмірами об’єктів вивчення поділяється на географічну або ландшафтну екологію, об’єктами вивчення котрої є крупні геосистеми, географічні процеси, та на глобальну екологію – вивчення про біосферу Землі.
Прикладна екологія – дисципліна, що вивчає механізми руйнування біосфери людиною, способи запобігання цим процесам, та розробляє принципи раціонального використання природних ресурсів без деградації життєвого середовища.
Предметом дослідження екології є детальне вивчення за допомогою кількісних методів основ структури та функціонування природних та створених людиною систем. Оточуюча нас жива природа не є безладним, випадковим поєднанням живих істот. Вона являє собою стійку організовану систему органічного світу, що склалася в процесі еволюції органічного світу. Центральне місце в екології посідає проблема динаміки та чисельності популяції та механізмів її регуляції. Тут виявляється значимість участі популяційних (конкуренція за їжу) та біоценотичних (хижаків, паразитів, збудників захворювань) механізмів.
Тому серед основних завдань екології можна виділити наступні:
дослідження особливостей організації життя, в тому числі в зв’язку з антропогенним, що є результатом людської діяльності, впливом на природні системи;
створення наукової основи раціональної експлуатації біологічних ресурсів;
прогнозування змін природи під впливом діяльності людини;
збереження середовища існування людини.
Важливим завданням екології є детальне вивчення за допомогою кількісних методів основ структури та функціонування природних і створених людиною систем. Оточуюча нас жива природа не є безладним, випадковим поєднанням живих істот. Це стійка організована система, що склалася в процесі еволюції органічного світу. Під екологічною системою розуміють сукупність елементів, утворених живими організмами та середовищем їх існування, пов’язаних між собою обміном речовин та енергією. При дослідженні регуляції чисельності ссавців велике значення надається аналізові взаємопов’язаних фізіологічних, гормональних, та залежних від поведінки механізмів. В динаміці чисельності популяцій найглибше вивчається роль практично важливих видів: шкідників сільського та лісового господарства, носіїв та переносників збудників захворювань, об’єктів рибного та мисливського промислів.
Взаємовідносини людини з видами, популяціями, спільнотами в наш час є екологічно незбалансованими. Внаслідок цього мають місце значні втрати врожаїв за рахунок шкідників, значних збитків завдають живі організми сировині, матеріалам, техніці, будівлям, пам’ятникам культури, скорочується чисельність та зникають окремі види, виникає екологічний дискомфорт урбанізованого середовища, що поглиблює стресові ситуації, зростає захворюваність людей.
Збалансованість взаємовідносин людини з видами, популяціями та спільнотами може бути досягнути за рахунок комплексних зусиль з боку людини шляхом екологічної регламентації господарської діяльності, цілеспрямованого. Екологічно виправданого впливу на види, популяції та екосистеми, шляхом екологічного виховання зростаючих поколінь.
Завдяки цьому може бути розв’язано багато проблем господарської діяльності суспільства:
інтенсифікація виробництв ряду галузей;
збереження та заощадження сировини;
охорона історичних та архівних пам’яток;
збільшення часу експлуатації промислових та житлових комплексів;
збільшення тривалості життя та зниження захворюваності людей в умовах урбанізованого середовища;
вдосконалення механізмів взаємодії суспільства та природи.
Екологічне законодавство України
Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об єкти, якы мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність та виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного та рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
До природно-заповідного фонду належать:
1. природні территорії та об'єкти - природні та біочферні заповідники, національні природні та регіональні ландшафтні парки, заказники, памятники природи, заповідні урочища;
2. штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, парки-памятники садово-паркового мистецтва.
Правові основи організації, охорони,ефективного використання природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів та об'єктів визначає Закон України "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992р., в якому знайшли закріплення форми власності на території та об'єкти природно-заповідного фонду України, цілі його використання, права громадян із зазначених питань. Території природних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю народу України. Регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, заповідні урочища можуть перебувати як у власності народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України. Території та об'єкти природно-заповідного фонду можуть використовуватися в природоохоронних ,науково-дослідних, освітньо-виховних, оздоровчих та інших рекреаційних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково обгрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.
На землях природно-заповідного призначення забороняється будь-яка діяльність, що негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об 'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільвим призначенням.
Громадяни України мають такі права:
· брати участь в обговоренні прєктів законодавчих актів з питань розвитку заповіднї справи, формування природно-заповідного фонду;
· брати участь у розробці та реалізації заходів щодо їх охорони та ефективного використання, запобігання негативного впливу на них господарської діяльності;
· вносити пропозиції про включення до складу природно-заповідного фонду найбільш цінних природних територій та об єктів;
· ознайомлюватися з територіями та об єктами природно-заповідного фонду, здійснювати інші користування з додержанням встановленних вимог щодо заповідного режиму;
· брати участь у здійсненні громадського контролю за охороною заповідних територій та об' єктів, вносити пропозиції щодо притягнення до відповідальності винних у порушенні вимог охорони територій та об 'єктів природно-заповідного фонду.
Законодавством України можуть бути визначені і інші права громадян з питань охорони та використання територій і об 'єктів природно-заповідного фонду.
Заслуговує на увагу правовий режим територій та об 'єктів природно-заповідного фонду України. Він визначається з урахуванням їх классифікації та цільвого призначення.
Природні заповідники - це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, визначення природних процесів і явищ ,що відбуваються в них, розробок наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.
Основними завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів та об єктів на їх территорії, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього приролдного середовища, розробка на їх основі прирродоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння в підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи.
На природні заповідники покладається також координація і проведення наукових досліджень у регіоні.
На території природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню, порушує природний розвиток процессів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об 'єкти.
Зокрема забороняється: будівництво споруд, шляхів сполучення, мережних та інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю природних заповідників, розведення вогнищ, стоянка автотранспорту, прогін домашніх тварин, проліт літаків та вертольотів нижче 2000 м над землею; геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порушення грунтового покриву та гідрологічного режиму, застосування хімічних засобів, усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, випасання худоби, виловлення і знищення звірів і птахів, порушення умов їх оселення тощо.
Біосферні заповідники - це природоохоронні науководослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього проиродного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.
Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об 'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників.
Для біосферних заповідників установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням. Передбачено виділення трьох зон: заповідна, буферна, зона антропогенних ландшафтів. Кожна з них включає в себе території ,виділені з конкретною метою їх використання.
Наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та інша діяльність біосферних заповідників здійснюється з урахуванням міжнародних програм.
Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення.
Перед ними стоять такі основні завдання:
· збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об єктів;
· створення умов для організованного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об' єктів;
· проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишньго природного середовища та ефективного використання природних ресурсів;
· проведення екологічної освітньо-виховної роботи.
На території національних парків створюються зони: заповідна, регульваної і стаціонарної рекреації, господарська зона. Зонування проводять згідно з Положенням про національний природний парк та Проектом організації територіїнаціонального природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об 'єктів, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Регіональні ландшафтні парки - це природоохоронні рекреаційні установи місцевого чи регіонального значення, що утворюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів забезпечення умов для організованного відпочинку населення.
Зазначені парки організовуються, як правило, без вилучення земельних ділянок водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.
На регіональні ландшафтні парки покладається виконання таких завдань:
· збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів;
· створення умов для ефективного туризму,видпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів;
· сприяння екологічній освітньо-виховній роботі.
Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Господарська, наукова чи інша діяльність, що суперечить цілям чи завданням заказника ,проводиться тут з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.
Пам'ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані. На території пам'яток природи забороняється будь-яка діяльність, що загрожує їх збереженню або призводить до деградації або зміни первісного стану.
Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотисті та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне й естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. Тут забороняється будь-яка діяльність, що порушує процеси, які відбуваються в природних комплексах, включених до його складу.
Оголошення заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ проводиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів. Останні беруть на себе зобов'язання щодо забазпечення режиму їх охорони чи збереження.
Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціальних умовах рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної, освітньої роботи.
На території ботанічних садів забороняється будь-яка діяльність, не пов'язаних з виконанням покладених на них завдань.
У межах ботанічних садів можуть бути виділені зони: експозиційна - її відвідування дозволяється в порядку, що встановлено адміністрацією ботанічного саду; наукова - до її складу входять колекції, експериментальні ділянки тощо; Заповідна; адміністративно-господарська. Зонування території ботанічних садів проводиться згідно з Положенням про ботанічний сад та Проектом організації території ботанічного саду.
Дендрологічні парки - створюються з метою збереження і вивчення в спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання.
Зоологічні парки відкриваються з метою організації екологічної, освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду ,вивчення дикої фауни та розробки наукових основ її розведення в неволі.
Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються дендрологічним і зоологічним паркам, на території яких забороняється діяльність, не пов язана з виконанням покладених на них завдань.
Відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України"підготовка і подання клопотання про створення чи оголошення территорій чи об'єктів природно-заповідного фонду можуть здійснюватися органами Міністерства екології та природних ресурсів, науковими установами, природоохоронними громадськими об'єднаннями або іншими зацікавленними підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Клопотання,я кі подаються, повинні містити обгрунтування необхідності створення чи оголошення території або об'єкта природно-заповідного фонду певної категорії, характеристику природоохоронної, наукової, естетичної та іншої цінності природних комплексів та об'єктів, що пропонується для заповідання ,відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання, власників та користувачів природних ресурсів, а також відповідний картографічний матеріал.
Таке клопотання подається у місячний строк: щодо територій та об'єктів загальнодержавного значення - ьМіністерством екології та природних ресурсів України, щодо територій та об'єктів місцевого значення - органами цього Міністерства на місцях.
Проекти створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду підлягають державній екологічній експертизі.
Рішення про створення та відведення земельних ділянок прирродним заповідникам,національним природним паркам та інших територій та об єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.
Рішення про створення біологічних заповідників також приймаються Президентом України після вирішення цього питання відповідно до міжнародних угод.
Рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення їх охоронних зон приймається обласними, міськими Радами народних депутатів.
Мережу створення нових об'єктів природно-заповідного фонду передбачає Закон України "Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" від 21 вересня 2000р. Зокрема, передбачається створити Національні природні парки: Приазовський - площею 20 тис га, Сиваський, Нижньодніпровський, Кримський, Західне Полісся, Поліський.
Реалізація загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України забезпечить збереження і відтворення ландшафтного різноманіття, а також сприятиме: дотриманню екологічної рівноваги на території України; створенню природних умов для життя і розвитку людини в екологічно збалансованому природному середовищі, максимально наближеному до природних ландшафтів; забезпеченню збалансованого та невиснажливого природокористування на значній частині території України; розвитку ресурсної бази для заняття туризмом, відпочинку та оздоровлення населення; зростанню природноресурсного потенціалу на суміжних з національною екологічною мережею землях сільськогосподарського призначення; удосконаленню природоохоронної нормативно-правової бази та її гармонізації з міжнародною; розбудові Всеєвропейської екологічної мережі; забезпеченню відновлення біогеохімічних кругообігів у навколишньому природному середовищі; зменшенню загрози деградації та втрати родючості земель; посиленню узгодженності діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських екологічних організацій у розв'язанні проблем екологічної безпеки України.
Екологічне законодавство України: Зб. Нормат. Актів.-К.:Юрінком Інтер,2001 - 416с.


ЛІТЕРАТУРА:
В.С. Джигерей; В.М. Сторожук, Р.А. Яцюк. “Основи екології та навколишнього середовища” Львів “Афіша” 2000 р.
О.І. Шаблій “Соціально-економічна географія України” Львів “Світ” 1994 р.
А.К. За польський, А.І. Салюк “Основи екології”. Київ “Вища освіта” 2001.
Природні заповідники України
Історія нас вчить, що мудрість будь-якого народу проявляється в тому, як зберігаються природні умови, його існування та використовуються ресурси, добробут сучасних і майбутніх поколінь.
Питання охорони життєвого середовища та раціонального його використання, збереження й збагачення природних ресурсів з кожним роком все більше й більше турбує людство.
У 1991 році Верховна Рада України оголосила всю територію України зоною екологічного лиха. За 2 роки до цього спеціалістами-географами Української Академії наук була вперше розроблена й складена карта стану навколишнього середовища України, за окремими компонентами природи.
Вирішення проблеми поліпшення екологічного стану території України у першу чергу слід починати з впровадження системи природоохоронних заходів у тих регіонах, де сьогодні екологічна ситуація найбільш напружена і які мають найбільше соціально-економічне значення для нашої держави.
Такими регіонами уряд визнав:
Донецько-Придніпровський,
Поліський,
Карпатський,
Азово-Чорноморський.
Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
В Україні природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.
Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною. До природно-заповідного фонду України належать: природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.
У зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.
Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.
Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, мети і необхідного режиму охорони: заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні, пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.
Законодавством Автономної Республіки Крим може бути встановлено додаткові категорії територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Природні заповідники – це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, покликані зберігати в природному стані типові або виняткові для даної ландшафтної зони природні комплекси з усією сукупністю їх компонентів, вивчати природні процеси і явища, що відбуваються в них, розробляти наукові засади охорони навколишнього середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Ділянки землі та водного простору, що належать до заповідників, вилучаються з господарського користування. Заповідник – вища форма охорони природних територій, природна лабораторія, де ведуться комплексні наукові дослідження. Заповідники є в кожному великому природному комплексі.
У зоні мішаних лісів – Поліський на півночі Житомирської області. Охороняється ландшафт мішаних лісів.
У Лісостепу – Канівський (Черкаська обл.), Медобори (Тернопільська обл.), Розточчя (Львівської обл.). Охороняються ландшафти Лісостепу.
У Степу – Асканія-Нова і Чорноморський (Херсонської обл.), Дніпровсько-Орільський (Дніпропетровська обл.), Луганський (Стрільцівський Степ, Провальський Степ, Станично-Луганський Степ), Український степовий (Михайлівська цілина в Сумській області, Хомутівський степ у Донецькі обл., цілина в Сумській обл., Кам’яні могили в Запорізькій обл.), Дунайські плавні (Одеської обл.). Об’єктами охорони є степові ландшафти.
У Карпатах – Карпатський. Зберігає рідкісні, майже не ушкоджені гірські екосистеми лісового, субальпійського та альпійського поясів.
У Криму – Кримський, Ялтинський, Карадазький, Мис Мартьян. Охороняється рідкісна рослинність середземноморського типу.
Пропоную розглянути два найцікавіших, на мою думку, заповідники України – Карпатський та Кримський. На їх прикладі можна краще зрозуміти що таке природний заповідник і яка робота ведеться по збереженню природного довкілля.
Карпатський заповідник. Створений у 1968 році, з 1992 року входить до мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО Загальна площа 57880 га.
Карпатський заповідник належить до найбільших та найцікавіших об’єктів природно-заповідного фонду України. Майже 2,5 відсотки території Карпатського регіону знаходиться під охороною заповідника, екосистеми якого віднесені до найцінніших на нашій планеті, і з 1993 року входять до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. З 2000 року Карпатський заповідник є українським партнером проекту WWF "Ініціатива Карпатського Екорегіону" У складі Карпатського заповiдника (КЗ), загальна площа якого становить 57880 гектарiв, налічується шість вiдокремлених масивiв та ботанічні заказники державного значення “Чорна Гора” і “Юлівська Гора”. Вони розмiщені на територiї Рахiвського, Тячiвського, Хустського та Виноградівського районiв Закарпатської областi в межах висот від 180 до 2061 м. Така територіальна структура репрезентує практично все ландшафтне та біологічне різноманіття Українських Карпат. Тут представленi найкраще збереженi карпатськi екосистеми, якi є сховищами для багатьох рiдкiсних і зникаючих видiв рослин і тварин.
У заповiднику вiдмiчено 64 види рослин i 72 види тварин, занесених до Червоної книги України та до Європейського Червоного списку. Клімат Карпатського заповідника коливається від помірно теплого в "Долині нарцисів" від - 1,7 °С в січні, до + 19 °С в червні, кількість опадів 650 мм на рік) до холодного на вершинах гір від - 7-8,5 в січні °С, до+ 11-15 °С в червні, кількість опадів 980-1500 мм на рік). Заповідник характеризується великою різноманітністю грунтового покриву. Майже 90% його територiї вкрито лiсами, для яких типовими є свiтло-бурi та темно-бурi гiрсько-лiсовi грунти. Для верхньої межі лісу характерні світло-бурі грунти. У високогір`ї переважають торфянисто-гiрсько-пiдзолистi i гiрсько-лучно-буроземнi грунти. На вапняках утворились щебнистi, а в долинах рiчок - дерновi, iнодi глеєвi грунти.
Карпатський заповідник є одним з найбільших наукових та еколого-освітніх центрів Карпатського регіону. Тут працюють численні наукові лабораторії, створена мережа моніторингових ділянок, фенологічних пунктів, гідро- та метеопостів. Заповідник є природною лабораторією для багатьох вітчизняних та іноземних науково-дослідних установ. На його території розгорнута мережа еколого-освітніх, науково-пізнавальних маршрутів та інформаційних центрів, працює єдиний в Україні Музей екології гір та історії природокористування Карпат, є власна відеостудія, видається всеукраїнський екологічний науково-популярний журнал "Зелені Карпати".
Щороку Карпатським біосферним заповідником проводиться Міжнародна природоохоронна акція “Марш парків”, присвячена Всесвітньому Дню Землі. Під час її проведення організовуються науково-популярні лекції, бесіди, учнівські конференції, "круглі столи", вікторини, екологічні ігри, конкурси тощо.
Крім того, до Національного Дня довкілля працівниками заповідника запроваджено проведення регіональної природоохоронної акції, спрямованої на збереження карпатської природи. "День довкілля" – акція реальної допомоги навколишньому середовищу. В її рамках організаціями та підприємствами міста, а також школами проводяться толоки, екологічні десанти тощо.
Традиційними є також екоосвітні акції "День заповідника", "Тиса – срібна ріка краю", "Екологічний тиждень", що проводяться протягом року.
Особливо важливою є також організація на базі Карпатського біосферного заповідника літніх екологоосвітніх таборів. Найбільш відомим серед них є Всеукраїнський наметовий табір-експедиція "Ойкос", що вже вісім років поспіль працює на території КБЗ. Юні натуралісти з багатьох регіонів України приїжджають познайомитися з природою Карпатського регіону.
Карпати належать до порівняно молодих гірських систем. Вони виникли в альпійській геосинклінальній зоні в період рухів мезозойської ери. Головна роль у геологічній будові Карпат належить кайнозойським відкладам. Палеогенові верстви цієї ери складають власне Карпати, а неогенові – Прикарпаття і Закарпаття. Українські Карпати є нині однією з найбільш перспективних зон для масового відпочинку та лікування трудящих нашої країни. На великій території Карпат зростає більше половини усіх видів нижчих і вищих рослин.
Карпати за винятком певної території високогір’я були до початку агрокультурного періоду повністю вкриті лісами. Внаслідок господарського впливу лісистість тут скоротилася у 3 рази.
Охорона лісу – це в першу чергу, турбота не про дерева, а про людей, їхній добробут і здоров’я. І потрібно все зробити для того, щоб кожен, хто приходить у ліс, був його другом. Отже, ліс вимагає любові й розуміння.
Українські Карпати – не лише один з наймальовничіших куточків України, це також регіон дуже важливого економічного значення, зона цінних лісових масивів, що очищають повітряний басейн над значною частиною Східної Європи. Карпати відзначаються багатими й різноманітними біологічними ресурсами.
Головні хребти Карпат – важливі частини Європейського вододілу між Балтійським і Чорним морями. Маючи загальну довжину понад 1500 км, вони охоплюють значну площу п’яти братніх (колишніх соціалістичних) країн і відіграють в їх економічному житті важливе значення.
Карпати містять третину лісових запасів України, лісистість цієї території – одна з найвищих в Україні. Тут ростуть 2110 видів квіткових рослин, багато цінних видів дерев і лікарських рослин. Проте протягом останніх десятиліть Карпати зазнають все більших втрат від людської діяльності. Карпатські ліси перебувають під загрозою знищення не лише від лісорозробок, порушення ґрунтового і рослинного покриву, але й від хімічного пере забруднення, кислотних дощів.
Українські Карпати – це також центральна і найбільша частина Східних Карпат, які починаються від Лупківського перевалу на заході і кінчаються в масиві Бучедж на території Румунії. Їх загальна довжина становить 240 км, ширина 100-110 км. Висота Українських Карпат з північного заходу на південний схід поступово зростає.
Кліматичні умови мають вирішальний вплив на формування екосистеми, їх географічне поширення, структурні особливості й функціонування.
Українські Карпати, подібно до інших гірських систем, мають свою регіональну специфіку формування рослинних смуг, обумовлену їх географічним положенням, історією розвитку рослинності, впливом сусідніх геоботанічних провінцій, напрямком гірської системи, геологічною і зокрема складною геоморфологічною будовою.
В Українських Карпатах, включаючи прилеглі рівнинні території, вичленовано дванадцять рослинних смуг, або ступенів, у тому числі 6 підступенів. Розташовані вони в такій вертикальній послідовності:
І – смуга дубових лісів із дуба звичайного,
ІІ – дубових лісів із дуба скельного,
ІІІ – буково-ялицево-дуобвих і дубово-букових лісів із дуба звичайного,
IV – смуга буково-дубових і дубово-букових лісів із дуба скального,
V – смуга букових лісів,
VI – смуга високогірних буково-яворових і яворово-букових лісів,
VII – смуга ялицево-букових та буково-ялицевих лісів,
VIII – смереково-ялицево-букових і смереково-буково-ялицевих лісів,
IX – буково-ялицево-смерекових і ялицево-буково-смерекових лісів,
X – смерекових лісів,
ХІ – смуга криволісся і субальпійської рослинності з домінуванням зеленої вільхи.
У Карпатах також досить перспективним є розвиток туризму, але цивілізованого, з урахуванням екологічної витривалості рекреаційних зон і заповідних територій.
Програма наукових робіт передбачає виконання таких досліджень, як гігієнічні аспекти охорони природи, охорона екосистем і ландшафтів, охорона водних ресурсів та ряд інших. Діяльність карпатської природоохоронної комісії може бути корисною у вирішенні цих питань в Карпатському регіоні.
Індустріальна діяльність людини в багатьох аспектах веде до небажаних явищ і так званої ланцюгової реакції процесів шкідливих для органічного світу і, насамперед, для людей.
Кримський природний заповідник, найбільший у Криму й один з найстарших на Україні, був створений у 1923 р. на місці колишнього Заказника імператорських полювань і прилягаючих до нього землях. Загальна площа заповідника в даний час складає 44175 га, у тому числі філія «Лебедячі острови», що має міжнародне значення, як місце мешкання водоплавних і болотних птахів.
Складна геологічна структура, своєрідні кліматичні умови, унікальний рослинний і тваринний світ - усе це додає заповіднику виняткову наукову цінність. У заповідних лісах живуть олені, козулі, дикі кабани, муфлони, лиси, борсуки й інші ссавці.
В даний час тут відомо 1180 видів вищих рослин, серед них багато рідких, ендеміків, реліктів.
На території заповідника беруть свій початок самі великі гірські ріки Криму - Альма, Кача, Авунда, Дерекойка.
Найвища вершина Кримських гір - гора Роман-Кіш висотою 1545 м, також знаходиться в заповіднику.
Історія залишила тут свій багатий слід. Це і залишки древніх таврських поховань, Монастир святих Косьми і Даміана, каплиця, побудована на честь 300-річчя будинку Романових, унікальне джерело «Савлух-Су», Форельне господарство, Альтанка вітрів. Ці й інші унікальні визначні пам'ятки по праву користаються підвищеною увагою гостей і жителів Криму.
Щоб ознайомитися з Кримським природним заповідником, можна відвідати дуже цікавий Музей природи, що знаходиться в м. Алушті. Його експозиції розповідають про історію заповідника, його рослинному і тварині світі, сьогоднішній роботі його співробітників. Проводяться екскурсії і по території заповідника
Використана література:
В.Ф. Верес “Земне намисто Карпат”. – Ужгород, видавництво “Карпати”, 1989 р.
С.М.Стойко “Карпатам зеленіти вічно”. – Ужгород, видавництво “Карпати”, 1977 р.
Г.О.Білявський, Р.С.Фурдуй “Основи екологічних знань”. – Київ, видавництво “Либідь”, 1997 р.
Природні заповідники України. – К., 1994.

Болото
Велике екологічне значення мають болота, рослинність яких абсорбує значну кількість вуглекислоти та інших забруднень. Болота, наче велетенська губка, всмоктують у себе атмосферну вологу, а разом з нею — пил, кіптяву, окисли вуглецю, азоту, сірки, важкі метали і радіонукліди, що їх у великих кількостях постачають у повітряний басейн промисловість, енергетика, транспорт. Приймають болота також забруднені води, а випускають чисту воду. Болота консервують вуглець у вигляді торфу. У складі заповідних територій в Україні нині охороняється майже 130 тис. га боліт, однак це становить усього 12—14 % від колишніх їхніх площ. Якщо темпи знищення боліт збережуться, то в ХХІ столітті від них мало що залишиться. Отже, науковим засадам охорони і відновлення боліт у майбутньому необхідно приділяти значно більше уваги.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать