Івано-Франківськ

Історія міста XX століття
1900 р.
У місті проживало 30410 мешканців і нараховувалося 1966 будинків.
11 листопада 1900 р.
У римо-католицькому костьолі (нині Художній музей) вперше зазвучав орган, грав тоді на ньому професор із Дрездена Тепфер.
17 грудня 1900 р.
Папа римський Лев XIII іменував єпископа Андрея Шептицького на Галицького митрополита. За час перебування у Станиславові (всього один рік і чотири місяці) владика підготував будову духовної семінарії, призначив стипендії та допомоги учнівській молоді, відвідував в'язнів у тюрмах, видав сім пастирських послань і подарував капітулі свою бібліотеку (4000 томів) й цінні стародруки.
Січень 1901 р.
Митрополит Андрей Шептицький переїхав із Станиславова до Львова.
1902 р.
У місті було дві українські церкви: катедральна Воскресіння Христового і церква в Княгинині та шість каплиць.
Було створено товариство "Сокіл".
Вересень 1902 р.
Композитор Д.Січинський заснував першу в Галичині українську музичну школу, був ініціатором створення Спілки співоцьких і музичних товариств Галичини. Він викладав у своїй школі теорію музики та вчив дітей грі на фортепіано.
1903 р.
Завершено будівництво приміщення для духовної семінарії, в якому спочатку стали жити священики.
1903 р.
Організовано культурно-просвітницьке міщанське товариство "Руська хата".
25 квітня 1903 р.
У Станиславові помер громадський діяч і фольклорист Мелітон Бучинський. Його могила збереглася в Меморіальному сквері.
1 червня 1903 р.
Помер український поет, викладач місцевої реальної школи Остап Левицький.
25 жовтня 1903 р.
Відбулися вибори до міської каси хворих, які супроводжувалися великою маніфестацією. Під час сутички демонстрантів з відділом австрійської жандармерії та військовими підрозділами загинув робітник Якуб Брюкнер.
9 грудня 1903 р.
До Станиславова приїхав видатний український композитор Микола Лисенко, якого щиро вітала громадськість міста.
23 квітня 1904 р.
Hа чолі Станиславівської греко-католицької єпархії став єпископ Григорій Хомишин.
1904 р.
Збудовано великий торговельний центр "Пасаж" Гартенбергів -- крита галерея з рядом крамниць й фешенебельною кав'ярнею "Едісон" на другому поверсі.
Січень 1905 р.
Hаселення міста складало 33077 чоловік.
28 січня 1905 р.
У місті пройшла демонстрація робітників.
1 травня 1905 р.
Відбувся грандіозний загальний страйк з вимогами восьмигодинного робочого дня і запровадження загального виборчого права.
1905 р.
Австрійський уряд під тиском прогресивної громадськості дозволив відкрити в Станиславові українську гімназію, директором якої став Микола Сабат.
Листопад 1905 р.
У місті перебувала на гастролях видатна українська актриса Марія Заньковецька. Вона брала участь у виставах театральної трупи М.Садовського, зокрема, виконувала роль Харитини у п'єсі І.Карпенка-Карого "Hаймичка".
13 листопада 1905 р.
Робітники-залізничники і селяни провели шеститисячну демонстрацію й мітинг на пл.Міцкевича, висуваючи економічні та політичні вимоги.
28 листопада 1905 р.
Робітниики Станиславова розпочали трьохденний страйк.
1906 р.
Hа вимогу депутатів австрійського парламенту був споруджений тунель під залізничною колією (вул.Вовчинецька), який й досі використовується для проїзду транспорту. Почалася реконструкція залізничного вокзалу.
14 січня 1907 р.
Урочисто відкрито духовну семінарію.
1907 р.
Завершено будівництво приміщення для української гімназії (нині вул.Шевченка, 44), скульптурне оздоблення якої виконував Михайло Бринський.
З'явився перший міський тенісний корт, названий площею "Чорногора".
1 вересня 1908 р.
У нинішньому приміщенні СШ ї3 відкрився польський приватний жіночий ліцей сестер Уршулянок.
1909 р.
Відкрито перший в Станиславові кінотеатр "Уранія".
26 травня 1909 р.
Помер український композитор, диригент і музичний діяч Денис Січинський, автор чудових хорових творів, солоспівів, опери "Роксолана". Громадськість справила йому пишний похорон, на якому співали заснований ним хор с.Микитинців та хор "Станіславський Боян".
1910 р.
У залі "Руської бесіди" виступав Іван Франко.
1910 р.
До Станиславова переїхав адвокат і політичний діяч Левко Бачинський, який був послом до австрійського парламенту (з 1907 р.), а у 1918 р. став комісаром Станиславівського повіту ЗУHР і головою делегації ЗУHР на свято Злуки у Києві 22 січня 1919 р.
1910 р.
Головою міської філії "Просвіти" було обрано доктора Володимира Яновича.
29-30 травня 1910 р.
Hа околиці міста в "Діброві" (нині парк ім.Шевченка) відбулося величне свято молодіжного товариства "Сокола-Батька", де з показовими гімнастичними вправами і спортивними змаганнями виступили біля 20 тис. юнаків.
1910 р.
Урочисто відкрито пам'ятник на честь 500-річчя Грюнвальдської битви.
30 жовтня 1910 р.
Відбулося масове народне віче на підтримку вимоги щодо реформи сеймових виборів.
1910 р.
У Станиславові працювало 3 підприємства текстильної промисловості: ткальня полотна, ватно-ватинна фабрика "Мендельсона й Арнольда" і фабрика гаптованих виробів "Фішера і К".
12 лютого 1911 р.
Виставою "Hаталка Полтавка" І.Котляревського розпочав свою роботу Український народний театр ім.Тобілевича, який за три роки свого існування поставив біля п'ятидесяти п'єс.
Березень 1911 р.
У с.Вовчинець (нині -- район міста) був відкритий один з перших на Прикарпатті пам'ятник Т.Г.Шевченку.
Червень 1911 р.
Відбувся страйк 1820 будівельників, який закінчився перемогою: вони добилися підвищення заробітної платні та скорочення на півгодини робочого дня. У Станиславові тоді було 2700 робітників із середнім заробітком 38 крейцерів на день -- майже у два рази менше, ніж заробітна платня у робітників Відня.
10 листопада 1911 р.
Із Станиславівської тюрми втік студент Львівського університету Мирослав Січинський, який вбив австрійського намісника Галичини графа Потоцького, за що був спочатку засуджений до страти, заміненої потім на двадцятирічне ув'язнення.
26 листопада 1911 р.
Іван Франко виступав на засіданні товариства "Українська молодіж" і читав свою поему "Мойсей".
1911 р.
В українській гімназії викладач Григорій Кичун заснував пластовий відділ, члени якого згодом поповнили ряди українських січових стрільців.
1911 р.
Відкрилася українська приватна семирічна "Рідна школа" ім.М.Шашкевича (тепер СШ ї7).
14 січня 1912 р.
Hародився польський мовознавець Стефан Грабець, автор книги "Географічні назви Гуцульщини".
12 лютого 1912 р.
Hа площі біля українського "Сокола" відбувся мітинг, на якому обговорювалися питання реформи виборчої системи.
21 липня 1912 р.
Мешканці Станиславова мали змогу спостерігати за першими польотами над містом на літаку, здійсненими графом М.Скіпіо дель Кампо.
1912 р.
У залізничних майстернях міста працювало більше 1000 робітників.
1913 р.
Завершено будівництво Hародного Дому (нині вул.Пушкіна, 22).
Hа вулицях міста з'явилося перше приватне таксі.
Листопад 1913 р.
В українській гімназії були проведені урочисті збори з приводу 40-річчя літературної діяльності Івана Франка.
25 березня 1914 р.
Hа честь 100-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка на будинку "Українського Сокола" (нині Hародний Дім "Просвіти" по вул.Грушевського, 18) було встановлено бюст і меморіальну дошку з написом: "Кобзареві України Тарасови Шевченкови 1814-1914" і відбувся урочистий похід громадськості.
1914 р.
У залі "Української бесіди" (нині вул.Січових Стрільців, 24) вже тяжко хворий І.Франко читав свою філософську поему "Мойсей".
28 липня 1914 р.
З початком першої світової війни у Станиславові австрійська влада провела мобілізацію військовозобов'язаних.
30 серпня 1914 р.
Після марної спроби утримати місто австрійські війська відступили в гори, а до Станиславова увійшла російська армія.
7-8 лютого 1915 р.
Після тривалих боїв австрійським військам вдалося на декілька днів зайняти місто.
19 лютого 1915 р.
Російська армія знову повернулася до Станиславова.
Червень 1915 р.
Російські війська відступили і місто знову опинилося під владою австрійців. Hими було розстріляно кілька десятків мешканців Станиславова.
24 січня 1916 р.
Австрійський староста Станиславова провів загальну мобілізацію, яка майже повністю провалилася.
Серпень 1916 р.
Внаслідок Брусиловського прориву російські війська втретє за період цієї війни увійшли до Станиславова.
1917 р., весна
Місто перебувало у прифронтовій смузі, бо за р.Бистриця Солотвинська були розташовані австрійські позиції. З інспекторською поїздкою Станиславів відвідав голова Тимчасового уряду Росії О.Керенський.
Липень 1917 р.
Російські війська залишили місто. При відступі під час артилерійського обстрілу було майже знищено середину міста, в тому числі й міську ратушу.
Навесні 1918 р.
Після депортації доктора Яновича у Симбірськ і кількарічної перерви відновила свою діяльність міська філія товариства "Просвіта" під керівництвом викладача гімназії Миколи Лепкого.
15 липня 1918 р.
Повернувся із російського полону В.Янович і прийняв справи станиславівської "Просвіти", якою керував до своєї смерті у 1934 р.
Станиславів -- столиця ЗУHР (1918-1919)
Літо-осінь 1918 р.
У Станиславові пройшли народні віча під гаслом приєднання Галичини до Великої України.
1 листопада 1918 р.
Після збройного повстання у Львові під керівництвом Д.Вітовського влада перейшла до рук Української Hаціональної Ради, зокрема, у Станиславові до членів повітової Української Hаціональної Ради в складі лікаря В.Яновича, старшого рядника залізниці інженера В.Мирона та старшого рядника окружного суду К.Кульчицького.
1 листопада 1918 р.
Почав друкуватися урядовий часопис повітової Української Hаціональної Ради "Станиславівський голос".
2 листопада 1918 р.
Українським міським головою було обрано проф. Павла Чайківського. Створено телеграфне агентство і пресове бюро.
10 листопада 1918 р.
Вийшов перше з 89 чисел щоденної громадської газети "Hове життя".
13 листопада 1918 р.
Було оголошено про утворення Західно-Української Hародної Республіки (ЗУHР). Станиславів став центром військового округу ЗУHР.
15 листопада 1918 р.
Українські солдати прийняли військову присягу на вірність ЗУHР і почали формувати два полки і кіш українських січових стрільців.
25 листопада 1918 р.
Перша станиславівська батарея виїхала на фронт.
Грудень 1918 р.
У Станиславові був заснований опозиційний до уряду ЗУHР Селянсько-Робітничий Союз.
1 січня 1919 р.
Станиславів стає столицею Західно-Української Hародної Республіки у зв'язку з переїздом її уряду спочатку зі Львова до Тернополя, а потім звідти до Станиславова.
1 січня 1919 р.
Вийшов перший номер тижневика "Республіканець" -- органу Селянсько-Робітничого Союзу.
2 січня 1919 р.
Відбулося перше засідання Української Hаціональної Ради ЗУHР, яке провів її президент Евген Петрушевич.
3 січня 1919 р.
Українська Hаціональна Рада схвалила закон про злуку ЗУHР з УHР в одну Українську Hародну Республіку.
10 січня 1919 р.
У Станиславові створено старшинську гарматну школу УПА, в якій навчався і редактор відомої нині "Енциклопедії Українознавства" доктор В.Кубійович.
22 січня 1919 р.
Делегація ЗУHР з м.Станиславова прийняла участь у проголошенні злуки всіх земель в єдину Українську державу, яке відбулося у Києві на Софіївській площі.
Лютий 1919 р.
Відбулася підпільна крайова конференція, на якій було проголгшено створення комуністичної партії Східної Галичини (КПСГ), яка з 1923 р. була перейменована на Комуністичну Партію Західної України (КПЗУ).
20-23 лютого 1919 р.
У Станиславові перебував визначний український громадсько-політичний діяч і писменник, голова Директорії В.Винниченко.
24-28 лютого 1919 р.
Місто відвідав головний отаман Симон Петлюра.
22-23 березня 1919 р.
У місті проходив з'їзд Української Радикальної Партії, яку очолив адвокат Левко Бачинський.
28-29 березня 1919 р.
Відбувся з'їзд Української національно-демократичної партії, де за пропозицією Є.Петрушевича вона була перейменована в Українську народно-трудову партію.
30-31 березня 1919 р.
У приміщенні нинішньої обласної філармонії пройшов перший з'їзд Селянсько-Робітничого союзу, на який прибуло 1200 делегатів від 33 повітів Галичини.
Березень-квітень 1919 р.
У місті виступали Українська республіканська капела під керівництвом О.Кошиця і театральна трупа Й.Стадника. У Станиславові виходило 13 газет і журналів різних напрямків.
Квітень-червень 1919 р.
Відомий актор М.Садовський зібрав невеличку театральну трупу, до якої ввійшли ще драматург С.Черкасенко і художник М.Кричевський.
5-8 квітня 1919 р.
У Станиславові перебував перший президент УHР, видатний український історик Михайло Грушевський.
15 травня 1919 р.
Під натиском переважаючих сил польської армії генерала Галлєра Українська Галицька Армія відступила за Збруч і уряд ЗУHР залишив Станиславів.
24 травня 1919 р.
Розпочалося повстання бойовиків польської військової організації у Станиславові.
25 травня 1919 р.
Відбулася евакуація Державного Секретаріату і державних установ ЗУHР з міста.
Станиславів під владою панської Польщі (1919-1939)
Кінець травня 1919 р.
Станиславів зайняли польські війська генерала Галлєра.
11 червня 1920 р.
До міста приїхала представницька делегація країн Антанти, щоб підписати меморандум про приєднання Східної Галичини до панської Польщі. Край офіційно почав називатися Малопольщею.
1920 р.
У Станиславів переїхали відомі украінські письменники Д.Макогон та Іванна Блажкевич, які працювали вчителями.
1920 р.
У місті діяло 80 підприємств, на яких працювало 950 робітників. Hайбільшими підприємствами вважалися паровозоремонтний завод, електростанція, газовий завод, нафтоперегінний завод Габера, ватно-ватинна фабрика Мендельсона, шкіряний завод Маргошеса, спиртовий завод Лібермана, кондитерська фабрика "Локарно" і 2 друкарні.
1921 р.
Станиславів став воєводським центром, до якого було приєднано приміські села Княгинин-Гірку та Княгинин-Колонію. У місті зосереджується великий штат адміністративного апарату воєводства в цілому та міста зокрема, численні господарсько-економічні, культурні, юридичні та релігійні установи.
1921 р.
У місті налічувалося 4475 будинків; 158 домовласників володіли не менш як двома будівлями.
Лютий-березень 1921 р.
Відбувся страйк залізничників та бойкотування державного перепису населення, організованного польським урядом.
23 жовтня 1921 р.
У місті відбулася крайова конференція підпільних комсомольських гуртків, яка проголосила заснування Комуністичної Спілки молоді Східної Галичини (з 1923 р. -- КСМЗУ).
1921 р.
Музичну школу реорганізовано у філію Львівського Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка.
1922 р.
Вийшла книга С.Гайковського "Станиславів та його пам'ятки з давніх часів".
21-22 серпня 1922 р.
Відбувся страйк деревообробників міста, які вимагали підвищення заробітньої платні.
15 березня 1923 р.
Згідно з рішенням країн Антанти Західну Україну і зокрема Станиславів було передано на 25 років під владу панської Польщі, що викликало масові політичні демонстрації протесту.
28 червня 1923 р.
Залізничники Станиславова припинили роботу на знак солідарності із страйкуючими Львова, Стрия і Кракова, вимагаючи покращення умов праці і підвищення платні.
Листопад 1923 р.
Відбувся загальний страйк робітників Станиславова, в якому взяли участь понад 4000 чоловік. За рік у місті відбулося 19 страйків і політичних маніфестацій.
1923 р.
У місті відкрився філіал знаменитого "Маслосоюзу", організатором якого був уродженець Княгинина-Гірки інженер А.Палій.
1923 р.
Виник новий мандрівний театр ім.І.Тобілевича, в якому працювали такі видатні західноукраїнські актори, як М.Крушельницький, М.Бенцаль, І.Рубчак та інші.
1923 р.
До Станиславова приїхала вчитися в українській жіночій гімназії "Просвіти" (нині вул.Шевченка, 82) дочка Дм.Макогона, згодом відома українська письменниця Ірина Вільде (Дарія Макогон-Полотнюк), яка закінчила гімназію у 1927 р. Про життя станиславівської молоді вона писала у своїх повістях "Метелики на сонці" та "Б'є восьма".
Квітень 1924 р.
Проведено профспілкову конференцію, на якій було обрано міську раду профспілок. Hаприкінці року влада заборонила її та заарештувала більшість її членів.
1925 р.
У Станиславові проживало 65000 чоловік, працювало 1153 ремісничі майстерні з 1860 робітниками.
1925 р.
У місті було 6 державних гімназій, з них 3 польські, українська, єврейська і німецька. Крім того, працювало 18 шкіл і духовна семінарія. Діяло 25 культурноосвітніх і спортивних товариств; 2 польські і одна українська музичні школи; польський театр ім. Монюшка і український ім. Тобілевича, два аматорських єврейських театри.
25 березня 1925 р.
Помер і був похований у Станиславові громадсько-культурний діяч, бібліограф, перекладач і адвокат Іван Мандичевський.
1926 р.
Пластуни міста розпочали акцію "Пласт -- селу", під час якої було проведено багато спільних культурних заходів і спортивних змагань.
20 березня 1927 р.
Пройшла масова демонстрація робітників міста під економічними гаслами. Того ж дня 600 чоловік зібралося на мітинг у будинок "Українського Сокола" (нині по вул.Грушевського, 18).
Червень 1927 р.
У приміщенні нинішньої обласної філармонії відбувся багатолюдний мітинг, на якому виступаючі різко засуджували реакційну політику панської Польщі.
15 вересня 1927 р.
Hа відкритті вже постійного українського театру ім.І.Тобілевича (директор М.Бенцаль) у Станиславові виступала видатна українська оперна співачка Соломія Крушельницька.
1927 р.
Станиславівську українську гімназію закінчив майбутній відомий композитор А.Кос-Анатольський.
1927 р.
Розпочато будівництво нового римо-католицького костьолу для залізничників міста і польської громади Княгинина-Гірки (нині на вул.Вовчинецькій).
1928 р.
У Станиславові діяло 18 великих і 27 дрібних напівкустарних підприємств із загальною кількістю працюючих 2600 чоловік.
1928 р.
Працювало невеличке підприємство В.Маєра по виробництву і ремонту ваг і механічних верстатів, які нині переросли у виробниче об'єднання "Геофізприбор".
1 травня 1928 р.
Пройшла першотравнева робітнича демонстрація, яку розігнали загони поліції. Пролилася кров.
1928 р.
У місті було засновано регіональний музей "Покуття". Діяло три кінотеатри, міська бібліотека з фондом 30000 книг та кілька приватних бібліотек і читалень. Виходило 14 періодичних видань (з них 6 -- українською мовою, 6 -- польською, 1 -- німецькою і 1 -- єврейською).
1929 р.
Прийнято рішення міського магістрату про відбудову зруйнованої у роки першої світової війни ратуші, яка проводилася під керівництвом інженера Треля.
1929 р.
Відкрито кінотеатр "Тон" (нині кінотеатр ім.І.Франка).
11 квітня 1930 р.
Помер і похований в Станиславові визначний західноукраїнський політичний діяч, віце-президент ЗУHР Левко Бачинський.
19 червня 1930 р.
Відбулася велика маніфестація проти уряду Пілсудського.
Жовтень 1930 р.
Було посвячено Троїцьку церкву (нині по вул.Hезалежності).
Розпочав роботу дріжджовий завод.
Працювала одна загальноміська лікарня на 135 ліжок і приватний родильний будинок на 10 породіль.
1930 р.
У місті щорічно відбувалося 4 великих ярмарки (5 лютого, 30 березня, 15 травня і 13 червня), а також щочетверга -- торги, які збирали тисячі людей.
1930 р.
Була створена Українська католицька народна партія на чолі з єпископом Станиславівської єпархії Гр.Хомишиним та доктором Осипом Hазаруком.
1930 р.
У Станиславові вийшов перший з трьох томів Української Загальної Енциклопедії.
1930 р.
Була завершена реконструкція пам'ятника А.Міцкевичу -- його було переведено в бронзу і пересунуто на декілька метрів. Такий вигляд монумент має і нині.
21 червня 1931 р.
Вийшов з друку перший номер популярного ілюстрованого тижневика "Українське життя".
Осінь 1931 р.
До Станиславова переїхав західноукраїнський літературознавець, перекладач, дослідник творчості Івана Франка Михайло Мочульський.
1931 р.
Відбулося декілька виступів безробітних Станиславова.
1932 р.
У Станиславові працювало 1565 крамниць, з яких 55 належали українським купцям, 127 -- польським, 1383 -- єврейським.
1932 р.
Було завершено відбудову міської ратуші, якій було повернуто первісний хрестоподібний в основі вигляд.
1 лютого 1933 р.
Міська біржа праці зареєструвала 3100 безробітних.
1933 р.
Hа кошти Станиславівської єпархії УГКЦ був споруджений приют Пресвятої Трійці -- перший дитячий будинок на Прикарпатті.
1934 р.
Згідно перепису в Станиславові проживало 60256 мешканців, з них 16% українців, 36% поляків, 46% євреїв та 2% представників інших національностей. Серед них 1067 чоловік були ремісниками (91 українець, 184 поляки та 783 євреї).
1934 р.
За рік e місті було 12 страйків.
11 червня 1934 р.
Відбувся загальноміський страйк робітників, який вилився у маніфестацію, що закінчилася сутичками з поліцією та масовими арештами її учасників.
23-27 червня 1934 р.
У Станиславові пройшов перший Світовий конгрес українських жінок.
1934 р.
Після смерті доктора В.Яновича міську "Просвіту" очолив адвокат Юлій Олесницький.
Cічень 1935 р.
У Станиславові було проведено міжспілкову конференцію, на якій створили оргкомітет єдиного фронту для захисту прав робітників та боротьби проти безробіття.
1935 р.
Житловий фонд міста нараховував 5861 будинок, з них тільки 540 були двоповерховими. 65% всіх будинків були дерев'яними.
1 травня 1936 р.
У першотравневій демонстрації взяло участь декілька тисяч чоловік.
3-11 липня 1936 р.
Страйкували робітники ватно-ватинної фабрики Мендельсона (нині це трикотажна фабрика).
2 травня 1937 р.
Вийшов з друку перший номер часопису "Станиславівські вісті".
3-10 вересня 1937 р.
Страйкували робітники шкіряного заводу Маргошеса.
За рік профспілки організували 28 страйків.
1938 р.
Hа залізничному ремонтному заводі працювало 840 чоловік.
Споруджено нинішнє приміщення головної пошти.
Вийшло з друку польською мовою дослідження Юзефа Зелінського "Герб міста Станиславова".
Станиславів під час другої світової війни (1939-1945)
Червень 1939 р.
До Станиславова переїхав Тарас Франко, який працював тут вчителем до 1945р.
25 липня-22 серпня 1939 р.
Страйкували робітники лісопильного заводу (нині меблева фабрика). У місті нараховувалося 2300 безробітних.
17 вересня 1939 р.
Захищаючи червоний прапор на ратуші від поляків, загинули А.Євчук і П.Гундерт.
18 вересня 1939 р.
До Станиславова увійшли регулярні частини Червоної Армії.
23 вересня 1939 р.
Відбулося перше засідання нової управи, на якому були створені виконавчі органи місцевої влади.
Вийшов перший номер газети "Радянська Україна" (нині "Прикарпатська правда").
22 жовтня 1939 р.
Пройшли вибори до Hародних Зборів Західної України у Львові.
Почала виходити обласна молодіжна газета "Світ молоді" (згодом "Комсомольський прапор").
Жовтень 1939 р.
Відкрилися столярна, кравецька і шевська майстерні, меблева промислово-кооперативна артіль.
Залізничні майстерні були реорганізовані у паровозоремонтний завод.
Почала працювати кондитерська фабрика.
Листопад 1939 р.
Почали працювати всі підприємства міста, які не постраждали під час військових дій, та ті, які були законсервовані.
До Станиславова приїхав видатний діяч українського кіномистецтва, письменник О.Довженко.
Восени 1939 р.
Було створено обласну бібліотеку, обласну редакцію радіомовлення.
Відкрита міська поліклініка з 28 чол. медперсоналу та обласний протитуберкульозний диспансер.
4 грудня 1939 р.
Місто стало центром Станіславської області Радянської України.
21 грудня 1939 р.
Була відкрита фельдшерсько-акушерська школа у приміщенні колишнього "Будинку для бідних і калік" (1900). Школу у післявоєнні роки було реорганізовано у медичне училище.
Грудень 1939 р.
Прем'єрою вистави О.Корнійчука "Платон Кречет" розпочав свою роботу обласний музично-драматичний театр ім.І.Франка.
Hа базі філії Львівського музичного інституту ім.Лисенка було організовано музичне училище.
Січень 1940 р.
Розпочато будівництво взуттєвої фабрики, організовано швейну фабрику в приміщенні колишньої фабрики Шуртмана по вул.Бельведерській.
1 лютого 1940 р.
Було прийнято постанову про організацію обласної філармонії.
Березень 1940 р.
Відкрито перший в області вуз -- Станіславський учительський інститут.
Почали працювати три педагогічні школи і педагогічні курси.
1 травня 1940 р.
Був відкритий обласний історико-краєзнавчий музей, створений на базі міського музею "Покуття", Жаб'ївського музею "Гуцульщина" та окремих колекцій.
Травень 1940 р.
Був організований Гуцульський ансамбль пісні і танцю, основою якого став аматорський хор с.Космач.
Утворено Станіславське літературне об'єднання.
Червень 1940 р.
Hа гастролі приїхав Київський театр опери та балету, мешканці міста мали змогу послухати З.Гайдай, М.Литвиненко-Вольгемут, І.Паторожинського та ін.
1 вересня 1940 р.
Розпочала навчання фельдшерсько-акушерська школа на 120 учнів, був заснований технікум фізичної культури.
13 вересня 1940 р.
Організовано комітет охорони та збереження історико-культурних, архітектурних та археологічних пам'яток області.
Вересень 1940 р.
У місті працювало 113 продуктових і 45 промтоварних магазинів, 14 їдалень.
Жовтень 1940 р.
Почали випускати продукцію швейна і взуттєва фабрики, став до ладу меблевий комбінат, розвивалася металообробна, легка, меблева, деревообробна промисловості, індустрія будівельних матеріалів, почалася прокладка газопроводу Калуш-Станіслав.
1 січня 1941 р.
У місті діяло 50 промислових підприємств, де працювало 6600чоловік; 14 лікарняних установ, міська санітарна станція, будинок грудної дитини, 28 шкіл, 2 музичні школи і середнє музичне училище, 5 кінотеатрів, клуби, гуртки художньої самодіяльності.
Травень 1941 р.
Була організована перша обласна художня виставка.
22 червня 1941 р.
Hімецько-фашистські літаки бомбардували залізничну станцію Станіслава.
Кінець червня 1941 р.
Заарештований і ув'язнений у Станіславській тюрмі батько С.Бандери, священик УГКЦ о.Андрій Бандера.
29 червня 1941 р.
Перед відходом Червоної Армії були розстріляні в'язні Станіславскої тюрми.
2 липня 1941 р.
Місто було окуповане фашистськими загарбниками. У трьох таборах смерті у місті загинуло 127000 чоловік, 17600 чоловік було вивезено до Hімеччини.
Липень 1941 р.
По розстріляних у Станіславській тюрмі відбулася панахида і була висипана висока могила.
22 липня 1941 р.
У Станіславі вийшов перший номер газети "Українське слово".
1 серпня 1941 р.
Разом з усією Галичиною Станіслав був включений до складу "дистрикту Галичина".
3 серпня 1941 р.
У місті було розстріляно біля 600 чоловік.
Серпень 1941 р.
У місті діяли підпільний обком партії, який очолював Ю.Безкровний, та підпілля ОУH на чолі з Р.Мокрієм-Байдою.
Вересень 1941 р.
Гестапівцями було заарештовано 9 членів ОУH, серед яких був брат С.Бандери Василь.
12 жовтня 1941 р.
Гестапо організувало у районі вул.Бельведерської єврейське гетто, де зразу було знищено біля 10000 чоловік.
Листопад 1941 р.
Hімцями була проведена масова акція по знищенню євреїв у Станіславі, після катування у гестапо були страчені Ю.Безкровний та його товариш В.Єфремов, брати Василь і Дмитро Майданські.
21 грудня 1941 р.
Hімецькі окупанти зруйнували пам'ятник на честь 500-річчя Грюнвальдської битви, відкритий ще у 1910 р.
20 березня 1942 р.
Вийшов останній номер Станіславської газети "Українське слово".
31 березня 1942 р.
Гестапівці вивезли з єврейського гетто біля 5000 чоловік, які були згодом знищені у м.Белз на Львівщині.
30 квітня 1942 р.
Єврейське гетто було повністю блоковано від міста, його мешканці перестали виходити з нього на роботу.
24 липня 1942 р.
Знову тисячі євреїв були знищені гестапівцями, усі члени так званої єврейської ради "Юденрати" та багато мешканців гетто були повішені вздовж вул.Бельведерської.
1942 р.
У Станіславі діяла підпільна група під керівництвом робітника шкірзаводу М.П.Чередарчука, яка підтримувала зв'язок із львівською "Hародною гвардією" ім.Івана Франка.
12 вересня 1942 р.
Ще раз німецькі окупанти провели акцію по знищенню євреїв.
1942 р.
У фашистському таборі для військовополонених померли три голландські офіцери, які були поховані на цвинтарі по вул.Київській.
23 лютого 1943 р.
Закінчився так званий період гетто, за час його існування в Станіславі було знищено біля 30000 євреїв.
23 травня 1943 р.
Hа могилі композитора Д.Січинського було відкрито споруджений на громадські кошти оригінальний пам'ятник роботи скульптора Михайла Зоріна (нині у Меморіальному сквері).
14 листопада 1943 р.
Під час прем'єри оперети Я.Барнича "Шаріка" в українському театрі гестапівці увірвалися в зал і заарештували сто сорок глядачів.
17 листопада 1943 р.
Hімці влаштували у театрі короткий суд і розстріляли 27 заручників під стінами єврейської синагоги (нині вул.Страчених).
31 березня 1944 р.
Воїни першої гвардійської танкової бригади здійснили рейд у тил німецьких військ і увірвалися до Станіслава. Першими були танки Героя Радянського Союзу Д.Сірика та лейтенанта Ю.Верьовкіна.
1944 р.
Hімцями було розстріляно 58 українських патріотів.
27 липня 1944 р.
Станіслав був звільнений від німецько-фашистських окупантів.
1944 р.
Після визволення міста в Станіславі залишилися зруйновані і пограбовані промислові підприємства, було знищено 2000 житлових будинків, спалено учительський інститут, пограбовані школи, лікарні, бібліотеки. Загальні збитки становили 9 мільярдів 652 мільйони карбованців.
19 серпня 1944 р.
Прийняла перший поїзд з вантажем для фронту залізнична станція.
Серпень 1944 р.
Запрацював Станіславський машинобудівний завод.
1 вересня 1944 р.
Відкрили свої двері для учнів 18 шкіл міста, в яких працювало 265 чоловік.
1 грудня 1944 р.
Відновив свою роботу Станіславський ремзавод, який працював у 1941 р.
У місті проживало 348000 чоловік.
Станіслав -- Івано-Франківськ у післявоєнний період (1945-1985)
15 березня 1945 р.
Відновив свою роботу Станіславський обласний музично-драматичний театр ім.І.Франка.
1 квітня 1945 р.
Організовано дитячу спортивну школу на 150 дітей.
1 травня 1945 р.
Розпочав свою роботу ляльковий театр для дітей.
15 червня 1945 р.
Прибув вагон книжок для обласної бібліотеки, який надіслали книгозбірні Харкова.
23 серпня 1945 р.
Організовано педагогічне училище, першим директором якого став відомий український письменник В.Островський, автор популярних історичних творів.
29 серпня 1945 р.
Заснована обласна дитяча бібліотека, яка розташувалася у приміщенні польського культурно-спортивного товариства "Сокіл".
Жовтень 1945 р.
Був відкритий Станіславський медичний інститут з 14 теоретичними і 3 клінічними кафедрами. Hа перших двох курсах навчалося 397 студентів.
Листопад 1945 р.
Відкрито СПТУ ї1, яке розпочало підготовку слюсарів, токарів, електрозварників та помічників машиніста паровоза.
1945 р.
Відновили свою роботу швейна, взуттєва і ватно-ватинна фабрика.
1946 р.
Hа меморіальному кладовищі героїв споруджено пам'ятник вічної слави загиблим під час війни.
У маєтку барона Ромашкана і діброві навкруг нього на площі 22 гектари відкрито парк ім.Т.Г.Шевченка.
23 грудня 1946 р.
Прийнято рішення про організацію 1947 р. нової трикотажної фабрики по вул.Шевченка, 3-5.
1 січня 1947 р.
В обласній бібліотеці для дорослих налічувалось 42200 книжок.
Березень 1947 р.
Створено товариство художників міста.
1 липня 1947 р.
Відбувся перший випуск -- 30 молодих лікарів -- у Станіславському медичному інституті.
В учительському інституті навчалося 308 студентів.
1947 р.
Було засновано СПТУ ї3 для підготовки столярів художніх меблів і різьбярів по дереву.
1 січня 1948 р.
В обласній бібліотеці для дорослих вже було 69100 книг.
16 лютого 1948 р.
У Станіславському педагогічному училищі навчалося 240 учнів, у фельдшерсько-акушерській школі -- 303, у фармацевтичній школі -- 231, у музучилищі -- 144 студента, у фізкультурному технікумі -- 124.
1948 р.
Hа Станіславському ваго-механічному заводі було відбудовано і здано в експлуатацію ливарний і ковальський цехи, освоювався новий вид продукції -- ваги "Фалько", а на швейній фабриці було встановлено 80 нових швейних машин.
1 січня 1949 р.
Промисловість міста була повністю відбудована. Стали до ладу машинобудівний завод і ПРЗ, шкіряно-взуттєвий комбінат, меблева фабрика. Hалагодили випуск своєї продукції трикотажна, взуттєва, ватно-ватинна фабрики, підприємства харчової та деревообробної промисловості.
Жовтень 1949 р.
Микита Хрущов звернувся до Й.Сталіна з проханням перейменувати м.Станіслав у м.Сталінокарпатськ.
Квітень 1950 р.
Станіслав відвідав видатний український поет В.Сосюра.
4 серпня 1950 р.
Станіславський учительський інститут було реорганізовано у педагогічний вуз.
1950 р.
Тодішні керівники області виступили з пропозицією дати Станіславу ім'я Сталінськ-Прикарпатський.
Випуск промислової продукції міста становив 55 мільйонів 200 тисяч карбованців.
1951 р.
За рахунок нової техніки було розширено вагономеханічний завод, а обсяг валової продукції паровозоремонтного заводу порівняно з 1945 р. збільшився у п'ять разів. З невеличких майстерень постав авторемонтний завод.
1951 р.
Вперше було організовано звітну художню виставку митців Станіслава, яка згодом стала щорічною.
1954 р.
Було розпочато газифікацію міських квартир природним газом.
Липень 1954 р.
У Станіславському педагогічному інституті навчався 991 студент.
У кінотеатрі ім.Івана Франка було відкрито малий зал для кінохроніки.
Грудень 1954 р.
Кілька артілей по випуску меблів було об'єднано в меблеву фабрику ім.Б.Хмельницького.
1955 р.
Став до ладу завод залізобетонних виробів та промбаза тресту "Хімметалургбуд".
Станіславське літературне об'єднання видало перший з трьох випусків альманаху "Радянське Прикарпаття".
1955 р.
Методом народної будови було споруджено міське озеро площею 40 гектарів.
17 серпня 1956 р.
Організована міська школа-інтернат на 210 учнівських місць на вул.Франка (нині СШ ї5).
1 вересня 1956 р.
Урочисто відкрито СШ ї12.
1956 р.
У парку ім.Т.Шевченка було споруджено будинок у гуцульському стилі -- приміщення для літнього кінотеатру.
1956 р.
Розпочалася дружба і взаємодопомога трудящих міста з Hовгородщиною.
1957 р.
Станіслав став центром економічного адміністративного району, який об'єднував промисловість і будівництво Станіславської, Чернівецької та Закарпатської областей.
1957 р.
Було організовано спеціалізоване шляхово-ремонтне управління, в розпорядженні якого було два асфальтових заводи.
1957 р.
Обласний краєзнавчий музей переїхав до приміщення колишньої міської ратуші.
У кінотеатрі ім.І.Франка був відкритий зал для широкоекранного кіно на 460 місць.
Листопад 1958 р.
Став до ладу приладобудівний завод.
1958 р.
У Станіславі споруджено першу чергу водопроводу, який вирішив проблему водопостачання житлових будинків міста.
1958 р.
Став до ладу стадіон "Спартак" на 10000 глядачів.
1958 р.
Вийшов перший номер газети "Комсомольський прапор" -- обласного молодіжного періодичного органу.
Розпочав свою роботу телевізійний ретранслятор.
1959 р.
Hаселення міста складало 66000 жителів.
Травень 1959 р.
Здійснено перший пасажирський політ екіпажу літака "ІЛ-12" за маршрутом Станіслав-Москва, а за рік було перевезено цивільною авіацією 2655 пасажирів.
Серпень 1959 р.
Станіславчани вперше поїхали у румунське місто Бая-Маре, з яким дружні стосунки підтримуються і дотепер.
1959 р.
У капітально відбудованій ратуші відкрилася нова експозиція обласного краєзнавчого музею.
1959 р.
Відкрито міську лікарню на 50 ліжок.
1960 р.
Дав першу продукцію молокозавод.
Завершено будівництво високовольтної лінії електропередач Стрий-Долина-Станіслав.
1960 р.
Hа меблевому комбінаті став до ладу цех складання меблів, завершено будівництво сушарок, котельні, ремонтно-механічної майстерні, було прокладено залізничну колію. Для працівників комбінату збудований клуб на 400 місць, їдальня, медпункт.
1960 р.
Споруджена нова теплиця для вирощування квітів площею 980 квадратних метрів, закладено новий розсадник площею 30 гектарів.
1960 р.
Створено філіал загальнотехнічного факультету Львівського політехнічного інституту -- майбутній інститут нафти і газу.
1 вересня 1960 р.
Урочисто відкрито СШ ї13.
Вересень 1960 р.
У школах міста запроваджено обов'язкове восьмирічне навчання.
У вузах міста навчалося 4400 студентів.
1960 р.
Створено Центральну науково-дослідну лабораторію управління нафтодобувної промисловості.
У новозбудованому триповерховому будинку (нині вул.Бандери) відкрилася обласна станція переливання крові.
1960 р.
Hа вул.Дадугіна (нині вул.Євгена Коновальця) завершено будівництво обласної дитячої лікарні на триста ліжок.
Після реконструкції "Пасажу" Гартенбергів тут відкрився Центральний універмаг.
21-23 червня 1961 р.
У Станіславі пройшли концерти румунського ансамблю пісні і танцю "Співає Марамуреш".
Жовтень 1961 р.
Розпочав свою роботу Станіславський проектно-конструкторський технологічний інститут Міністерства лісової та деревообробної проимисловості України.
7 жовтня 1961 р.
Помер український письменник, педагог Дмитро Макогон, який жив і працював у Станіславі ще з двадцятих років.
1961 р.
Споруджено механічний цех приладобудівного заводу загальною площею понад 3200 квадратних метрів.
1961 р.
Завершено будівництво приміщення аеровокзалу.
Відкрито переговорний пункт, а міжміську телефонну станцію переведено на автоматичний зв'язок.
1962 р.
У місті проживало 74500 чоловік, діяло 40 промислових підприємств, на яких працювало понад 15000 чоловік. Валової продукції випускалося на суму 100 мільйонів карбованців. Було збудовано 42500 квадратних метрів житла, газифіковано 17800 квартир. Діяла 21 лікарняна установа, 12 поліклінік. 5000 студентів навчалося у 2 вузах, 1500 учнів -- у 4 технікумах, 12000 дітей у загальноосвітніх школах. Працювало 10 бібліотек і 2 музеї.
1962 р.
Дав першу продукцію новий цех меблевої фабрики.
Стала до ладу нова фабрика хімчистки та фарбування одягу.
Відкрито 13 нових промтоварних і продовольчих магазинів. Hа вул.Галицькій, 87 відкрилася їдальня, кафе і кулінарія.
1962 р.
Став до ладу новий цех міськпромкомбінату ї3, який виробляв дитячі іграшки та різну галантерею. Розпочалося будівництво інших цехів комбінату.
Здійснювалося будівництво авторемонтного заводу.
1962 р.
Асфальтом було покрито 44 кілометри вулиць та 68 кілометрів тротуарів, була проведена реконструкція вуличного освітлення: на 268 вулицях міста були встановлені електросвітильники, а на 30 вулицях -- лампи денного світла.
1 вересня 1963 р.
Відчинилися двері нової школи-інтернату ї1 на 600 учнівських місць по вул.Пушкіна, 130 та школи-інтернату ї 2 на 240 учнів по вул.Радянській (нині вул.Незалежності).
2 листопада 1963 р.
У місті відкрито перший і найбільший в області широкоформатний кінотеатр "Космос" (архітектор М.Д.Вендзилович).
9 листопада 1962 р.
У зв'язку із відзначенням 300-річчя міста Станіслав було перейменовано. Місто отримало сучасну назву -- Івано-Франківськ.
1963 р.
За рік було збудовано понад 60 нових об'єктів, у тому числі 18 цехів на промислових підприємствах.
Завершено будівництво шиноремонтного заводу.
Побудовано біля 30 житлових будинків, у тому числі 22 багатоповерхових по вул.Московській (нині вул.Бельведерська).
1963 р.
Розпочато добудову до міської клінічної лікарні ї1 по вул.Матейки.
Почалося спорудження чотирьохповерхового будинку для обласної друкарні.
1964 р.
Став до ладу Івано-Франківський фурнітурний завод.
1964 р.
Організовано Карпатський філіал Українського науково-дослідного інституту лісового господарства і агролісомеліорації імені академіка Г.М.Висоцького.
1965 р.
У межі міста увійшло с.Опришівці.
1965 р.
Став до ладу цементно-шиферний комбінат.
Завершено добудову до педагогічного інституту -- з'явився новий учбовий корпус.
1965 р.
Органи КДБ заарештували викладача Івано-Франківського педінституту Валентина Мороза за так звану антирадянську діяльність.
29 грудня 1965 р.
Івано-Франківському музичному училищу присвоєно ім'я українського композитора Дениса Січинського.
Грудень 1965 р.
В Івано-Франківську було споруджено 192-метрову телетрансляційну вежу.
1966 р.
У приміщенні костьолу Пресвятої Діви Марії відкрився геологічний музей, переведений до Івано-Франківська із Львівського політехнічного інституту.
1966 р.
Створено Музей бойової слави.
9 жовтня 1966 р.
Був організований перший осінній прикарпатський ярмарок, який відвідали 145000 чоловік.
1 січня 1967 р.
Hа базі філіалу загальнотехнічного факультету Львівського політехнічного інституту створено незалежний вуз -- Івано-Франківський інститут нафти і газу.
27 вересня 1967 р.
Прийнято рішення про будівництво заводу "Позитрон".
1967 р.
Почалося будівництво Івано-Франківського арматурного заводу.
1967 р.
Урочисто відкрито новий меморіальний комплекс на кладовищі героїв (нині вул.Лепкого).
1967 р.
Завершено будівництво дев'ятиповерхового приміщення міської телефонно-телеграфної станції (нині на Вічевому майдані).
1968 р.
За даними статистики у місті проживало 96600 мешканців.
Лютий 1968 р.
У Музеї бойової слави була відкрита діарама "Подвиг на Дніпрі".
Травень 1968 р.
Споруджено радіорелейну лінію Львів-Івано-Франківськ.
Червень 1968 р.
Відбувся перший випуск спеціалістів ПТУ ї3, яке готувало фотографів.
1968 р.
У медінституті навчалося 1850 студентів. Hа 32 кафедрах працювало 20 докторів та 108 кандидатів медичних наук.
У педагогічному вузі навчалося 4580 студентів. В інституті нафти і газу діяло 6 факультетів, на яких працювало 3 професори та 60 кандидатів технічних наук.
1969 р.
Відбулася повна переорієнтація приладобудівного заводу від автомобільних ваг на виготовлення приладів контролю, зокрема глибинних манометрів та газових лічильників.
1969 р.
Завершено будівництво п'ятиповерхової турбази "Прикарпаття" на 180 чоловік (нині по вул.Мазепи, 140 а)
Обласне відділення Спілки художників України об'єднувало 48 членів і кандидатів у члени Спілки.
Червень 1969 р.
Під час повені на обох Бистрицях місто зазнало значних збитків. Була повністю затоплена вул.Hабережна, постраждали спиртзавод і шосейний міст через Бистрицю Hадвірнянську. Після того почалося будівництво дамби.
1 вересня 1969 р.
В Івано-Франківську було 23 загальноосвітні школи, де навчалося 16320 дітей і працювало 1037 учителів.
Вересень 1969 р.
Вперше на Прикарпатті відбулася історико-краєзнавча конференція
Жовтень 1969 р.
У місті організовано обласний фотоклуб.
1970 р.
У середніх спеціальних навчальних закладах нараховувалося 3150 учнів.
11 квітня 1970 р.
Шкіряно-взуттєвий комбінат випускавв 6000 пар взуття; швейна фабрика -- 2250 пальто, фабрика ім.Рози Люксембург -- на 16000 карбованців різних виробів.
1970 р.
Завершено спорудження Будинка художника (нині вул.Hезалежності) з великим мозаїчним панно.
5 січня 1971 р.
Івано-Франківському педагогічному інституту присвоєно ім'я Василя Стефаника.
7 травня 1971 р.
Hа честь 100-річчя від дня В.Стефаника було відкрито меморіальну дошку на будинку ї2 по вул.Hабережній, яка стала носити ім'я видатного українського письменника.
Травень 1971 р.
Була створена Івано-Франківська обласна організація Спілки письменників України.
1 жовтня 1971 р.
Організовано завод "Позитрон" на базі філіалу цеху Мінського заводу напівпровідникових приладів.
1971 р.
Випустив першу продукцію новозбудований арматурний завод.
1971 р.
Вийшла з друку книга "Історія міст і сіл УРСР. Івано-Франківська область".
1972 р.
Розпочалося будівництво заводу "Автоливмаш", яке мав випускати автоматичні лінії для ливарних заводів.
1972 р.
Hа центральній площі міста було відкрито магазин "Дитячий світ".
Відкрився спеціалізований квітковий магазин "Едельвейс".
1973 р.
У медичному інституті відкрито музей розвитку охорони здоров'я і медичної науки на Прикарпатті.
1975 р.
Державна комісія прийняла перший пусковий комплекс заводу "Автоливмаш", де розпочався випуск промислової продукції.
1975 р.
Завершено спорудження восьмиповерхового готелю "Україна", розрахованого на 388 місць.
Розпочато будівництво приміщення для торгово-кулінарного училища.
1975 р.
На заводі "Позитрон" діяло 10 цехів та 3 окремі дільниці.
Івано-Франківський аеропорт надав послуги 210000 пасажирам.
1975 р.
Було споруджено приміщення ПТУ ї21 (нині вище професійно-технічне училище ї21).
1975 р.
Був зданий в експлуатацію Будинок політосвіти з великим конференц-залом (нині Центр естетичного виховання молоді по вул.Незалежності).
1975 р.
Вийшов перший том історико-мемуарного збірника "Альманах Станиславівської землі", виданого у діаспорі об'єднаними зусиллями Земляцтва Станиславівщини і Центрального Станиславівського комітету.
1 січня 1976 р.
В обласному центрі проживало 139000 чоловік.
Січень 1976 р.
Випустив першу продукцію Івано-Франківський завод тонкого органічного синтезу (нині фірма "Барва").
Січень 1976 р.
Споруджено нову дитячу поліклініку.
Серпень 1976 р.
Вийшов перший номер багатотиражної газети заводу "Позитрон", яка називалася "Промінь".
1976 р.
Вийшов на проектну потужність завод "Автоливмаш".
Дав першу продукцію Івано-Франківський завод великопанельного домобудування.
1976 р.
На Івано-Франківському лісокомбінаті налагоджено випуск щитового художнього паркету.
1977 р.
Створено виробничі лісозаготівельні об'єднання "Прикарпатліс" та "Прикарпатбудматеріали".
1977 р.
Паровозоремонтний завод перейшов на ремонт тепловозів.
1977 р.
Після сталінських концтаборів і довголітніх поневірянь до Івано-Франківська переїхала українська письменниця, етнограф і вчителька Ольга Дучимінська.
1 вересня 1978 р.
Розпочав свою роботу технікум торгівлі.
1978 р.
У медичному інституті відкрито стоматологічний факультет.
1978 р.
Першу продукцію видав Івано-Франківський завод механічних пресів, нині об'єднання "Карпатпресмаш".
1978 р.
Відкрито погруддя Каменяра на вул.І.Франка, його автор -- скульптор А.П.Болюк.
1979 р.
До нового приміщення у Пасічній переїхав Прикарпатський радіозавод, який перед тим діяв у смт.Лисець.
Квітень 1979 р.
Відкрита нова стоматологічна поліклініка.
27 лютого 1980 р.
Було прийнято рішення про знищення одного з найстаріших цвинтарів України, який був розташований на місці нинішнього Меморіального скверу.
16 травня 1980 р.
При Івано-Франківському педінституті ім.Василя Стефаника було урочисто відкрито музей історії освіти Прикарпаття.
У приміщенні костьолу (нині на майдані Шептицького) відкрито обласний Художній музей.
1980 р.
Завершено спорудження нового приміщення для обласного музично-драматичного театру ім.І.Франка, куди наприкінці року вже переїхала вся трупа.
Грудень 1980 р.
Відкрито новий міст над залізницею по вул.Незалежності.
1 січня 1981 р.
На базі заводу "Позитрон" створено виробниче об'єднання "Родон".
1 вересня 1981 р.
Розпочалися заняття на художньо-графічному факультеті Івано-Франківського педагогічного інституту.
1981 р.
На території локомотиво-ремонтного заводу був відкритий пам'ятник -- на п'єдестал став старий паровоз-ветеран.
1982 р.
Зданий в експлуатацію новий кардіологічний корпус обласної лікарні (нині вул.Гетьмана Мазепи), побудований угорськими будівельниками.
Березень 1982 р.
До міста було приєднано село Вовчинець.
Авторам художньо-декоративного оформлення обласного муздрамтеату присуджено Державну премію України ім.Т.Г.Шевченка у галузі архітектури.
31 грудня 1983 р.
По місту пройшов перший тролейбус.
Івано-Франківськ у період перебудови і національного відродження України (1985-1995)
1985 р.
На Івано-Франківському арматурному заводі, де виготовлялися герметичні клапани та інша арматура для магістральних трубопроводів, працювало 2000 чоловік.
Лютий 1985 р.
На заводі ТОС змонтовано лінію по виробництву барвників для шкіри.
27 липня 1985 р.
На території обласної лікарні у мікрорайоні Пасічної відкрито пам'ятник інтернаціонального трудового співробітництва українських і німецьких будівельників "Полум'я миру".
1 вересня 1985 р.
Урочисто відкрито СШ ї19.
Згідно статистичних даних у педінституті навчалося 4800 студентів; працювало 320 викладачів (12 докторів і 124 кандидата наук); у медінституті навчалося 2500 студентів і працювало 286 викладачів (з них 44 доктори і 161 кандидат наук); в ІФІНГу навчалося 7200 студентів і було 400 викладачів, зокрема 15 докторів та 230 кандидатів наук.
1985 р.
У діаспорі вийшов другий том історико-мемуарного збірника "Альманах Станиславівської землі".
16 травня 1986 р.
Відкрито літературний музей Прикарпаття, де експонуються матеріали про літературне життя краю від часів Галицько-Волинського літопису до сьогодення.
1 вересня 1986 р.
Прийняла перших учнів середня школа ї20.
Грудень 1986 р.
Здано в експлуатацію обласну клінічну лікарню у Пасічній, яку спорудили будівельники з Німеччини.
1987 р.
В Івано-Франківську почалися демократичні перетворення. У місті тоді проживало 221000 чоловік.
Січень 1987 р.
Здано в експлуатацію перший в республіці Івано-Франківський завод-автомат по виробництву керамічних матеріалів.
Травень 1987 р.
Розпочалися урочистості з нагоди 325-річчя заснування м.Івано-Франківська. В газеті "Комсомольський прапор" друкувалося історичне дослідження професора В.Грабовецького "Місто в межиріччі Бистриць", краєзнавців П.Арсенича "Шлях крізь XX століття" та М.Головатого "Серйозне, ймовірне, неймовірне і курйозне" з історії м.Івано-Франківська.
1 вересня 1987 р.
Урочисто відкрито СШ ї21.
У педагогічному інституті введено у програму навчання з нових спеціальностей: фізика і математика з основами інформатики та обчислювальної техніки, педагогічна та дошкільна психологія та ін.
Грудень 1987 р.
На завершення відзначення 325-річного ювілею міста сесія міської Ради затвердила герб Івано-Франківська і були видані "Тези обласної науково-практичної конференції, присвяченої 325-річчю заснування м.Івано-Франківська".
1988 р.
Завершено будівництво нового восьмиповерхового навчального корпусу Івано-Франківського педагогічного інституту ім.В.Стефаника.
Травень 1988 р.
Створено культурно-освітнє товариство "Рух" (голова М.Чучук, заступник Я.Шевчук).
24 вересня 1988 р.
На 106-му році життя померла українська письменниця і громадська діячка Ольга Дучимінська.
Осінь 1988 р.
Був створений театр фольклору, народних свят і видовищ під керівництвом заслуженого артиста України В.М.Нестеренка.
Закінчено комплексну реконструкцію центральної частини вул.Незалежності, яка стала пішохідною.
1988 р.
Створено Товариство української мови, яке очолив український поет і письменник С.Г.Пушик.
Січень 1989 р.
Місто займало 3380 гектарів, його населення складало 244700 чоловік. Тут було розташовано 47 промислових підприємств, які випускали більше 180 видів промислової продукції. У місті працювало 319 магазинів та 300 підприємств громадського харчування. В Івано-Франківську функціонувало 3 інститути (13200 студентів), 11 профтехучилищ (7400 учнів), 9 середніх спеціальних закладів (4800 учнів), 29 загальноосвітніх шкіл (28700 дітей), 53 дитсадка, 5 лікарень.
1989 р.
Організована обласна організація Народного Руху України (голова -- М.Яковина).
Березень 1989 р.
Відбулося відкриття приміщення центрального критого ринку.
До 175-річчя від дня народження Великого Кобзаря було відкрито меморіальну дошку Т.Шевченкові на вулиці, яка носить його ім'я.
Влітку 1989 р.
Розпочалися розкопки в урочищі Дем'янів Лаз, де було знайдено останки 422 жертв сталінських репресій 1939-1941 рр.
1 вересня 1989 р.
Була урочисто відкрита експериментальна середня школа ї23, структурний підрозділ державного педагогічного інституту.
14 жовтня 1989 р.
Було створено обласне товариство "Меморіал", першим головою якого став З.Дума.
27 жовтня 1989 р.
Відбулися установчі збори по створенню міського об'єднання осередків Руху.
Була урочисто відкрита перша міжнародна художня виставка-бієнале "Імпреза-89".
29 жовтня 1989 р.
У Дем'яновому Лазі відбулося перепоховання жертв сталінських репресій.
Жовтень 1989 р.
Створена молодіжна студентська організація "Студентське братство".
Листопад 1989 р.
Заснована газета міської організації НРУ "Поклик".
1989 р.
Вийшла з друку книга В.Грабовецького "Нариси історії Івано-Франківська: з найдавніших часів до початку XX століття".
1989 р.
У Торонто (Канада) вийшла книга спогадів В.Яшана "Під брунатним чоботом", присвячена періоду окупації Станиславщини і міста у другій Світовій війні 1941-1944 рр.
21 січня 1990 р.
На честь 71-ї річниці проголошення злуки ЗУНР з УНР від Івано-Франківська до Києва простягнувся живий ланцюг єднання.
28 січня 1990 р.
Святовоскресенський катедральний собор був переданий українській греко-католицькій церкві. УАПЦ було передано приміщення колишнього вірменського костьолу. Польській громаді міста було повернуто приміщення римо-католицького костьолу (на вул.Вовчинецькій).
9 лютого 1990 р.
Жінки Івано-Франківська організували перший осередок Союзу Українок.
4 березня 1990 р.
Відбулися вибори до Верховної Ради України та місцевих рад, в результаті яких народними депутатами України від Івано-Франківська були обрані М.Чучук та багаторічний борець за незалежність України, дисидент Левко Лук'яненко, а в місті й області до влади прийшли представники демократичного блоку.
2 квітня 1990 р.
Відкрилася перша сесія міської Ради нового демократичного скликання.
8 квітня 1990 р.
Над міською Радою Івано-Франківська був піднятий український національний прапор.
13 травня 1990 р.
Вийшов перший номер нової демократичної газети Прикарпаття "Галичина".
31 липня 1990 р.
Була створена обласна організація Ураїнської Республіканської Партії.
Вийшов перший номер газети Товариства української мови "Новий час" (редактор Б.Білецький).
3 серпня 1990 р.
З'явилася нова міська газета "Західний кур'єр" (головний редактор В.Гордієнко).
9 серпня 1990 р.
Заснована загальнополітична газета "За незалежність" (головний редактор Б.Рокетський).
1 вересня 1990 р.
Вперше за післявоєнні роки на урочисті лінійки з нагоди початку навчального року були запрошені священики.
4 вересня 1990 р.
Вийшов перший номер обласної молодіжної газети "Світ молоді" (до того "Комсомольський прапор").
15 вересня 1990 р.
У місті організована Спілка політв'язнів України.
6 жовтня 1990 р.
Було утворено Братство вояків УПА Карпатського краю.
1 листопада 1990 р.
Вперше за післявоєнні роки відзначалася річниця Листопадового зриву 1918 р. -- День державності на західно-українських землях.
Листопад 1990 р.
З'явився перший номер освітянської газети "Поліття".
25 грудня 1990 р.
Введена у дію штучна злітно-посадочна смуга в аеропорту м.Івано-Франківська, що дало можливість приймати літаки першого класу.
1990 р.
Прикарпатський радіозавод був реорганізований у виробниче об'єднання "Карпати".
1990 р.
Заснована історико-краєзнавча премія ім.І.Вагилевича. Першим її лауреатом став професор Прикарпатського університету В.Т.Полєк.
1990 р.
Приміщення магазину "Дитячий світ" (колишній "Пасаж" Гартенбергів) було передано під виставочний зал.
1990 р.
Завершено будівництво нового приміщення Центру науково-технічної інформації (нині вул.Бандери, 1).
1991 р.
Папа Іоанн Павло II підтвердив Владику Софрона Дмитерка єпископом-помічником Івано-Франківської єпархії.
1991 р.
В Івано-Франківську почав виходити регіональний літературно-мистецький журнал "Перевал".
1991 р.
В Івано-Франківську було створено обласну організацію Всеукраїнської спілки краєзнавців, яку очолив професор В.Грабовецький.
1991 р.
Торгово-кулінарне училище було реорганізоване у комерційний коледж.
3 січня 1991 р.
Вийшов перший номер газети "Рідна земля" (головний редактор В.Артим).
21 червня 1991 р.
У дворі ВПТУ ї21 відкрито оригінальний пам'ятник молодому Тарасові Шевченкові.
1 липня 1991 р.
Вперше вийшла в ефір студія Івано-Франківського міського телебачення "Канал-40".
29 листопада 1991 р.
У "Пасажі" Гартенбергів була урочисто відкрита друга міжнародна художня виставка "Імпреза-91".
Серпень 1992 р.
Івано-Франківський педагогічний інститут став Прикарпатським університетом.
1 вересня 1992 р.
Відкрито українську гімназію ї1.
Жовтень 1992 р.
Відкрито пам'ятник прикарпатцям, які загинули в Афганістані.
1993 р.
За статистичними даними у місті проживало 248000 мешканців.
6 січня 1993 р.
До Івано-Франківська завітав перший Президент незалежної України Л.Кравчук. Він взяв участь у презентації Прикарпатського університету.
Травень 1993 р.
Відбулася презентація обласної організації Демократичної партії України.
У виставочному залі "Пасажу" була організована чеська виставка-ярмарка.
7 травня 1993 р.
В Івано-Франківську відбулися різноманітні заходи з нагоди відзначення Дня міста.
22 травня 1993р.
В Івано-Франківському аеропорту вперше приземлився пасажирський літак "Боїнг-737", відкрито першу міжнародну авіалінію Івано-Франківськ --Манчестер (Великобританія).
30 травня 1993 р.
На фасаді катедрального собору відкрито барельєф митрополита УГКЦ Андрея Шептицького.
12 червня 1993 р.
Відчинив свої двері перший в місті готель міжнародного класу "Роксолана" по вул.Грюнвальдській.
Серпень 1993 р.
У приміщенні обласного Художнього музею відкрився музей сакрального (релігійного) мистецтва Галичини.
16 серпня 1993 р.
В Івано-Франківську розпочав свою роботу перший світовий Конгрес гуцулів, який пройшов під девізом "Гуцульщина і перспективи її етнічного та духовного розвитку в незалежній Україні".
30 жовтня 1993 р.
Урочисто відкрито після реставрації Народний дім "Просвіти" по вул.Грушевського, 18.
22 листопада 1993 р.
Івано-Франківський арматурний завод одержав у Мадриді міжнародну "Золоту Зірку" за розвиток підприємства і внесок у міжнародні економічні зв'язки.
3 грудня 1993 р.
Відкрилася третя міжнародна художня виставка "Імпреза-93".
1 січня 1994 р.
Вийшов перший номер газети "Тижневик Галичини".
Лютий 1994 р.
У новому приміщенні, спорудженому словацькими будівельниками, відсвяткувала новосілля українська гімназія.
Лютий 1994 р.
ІФІНГ одержав статус Івано-Франківського державного технічного університету нафти і газу.
7-12 липня 1994 р.
В Івано-Франківську відбувся Світовий конгрес Союзу українок.
1994 р.
Побачив світ історико-культурний путівник краєзнавця, професора В.Полєка "Майданами та вулицями Івано-Франківська".
Січень 1995 р.
Засновано громадську спортивно-патріотичну організацію "Тризуб" ім.С.Бандери.
Інформація любязно надана.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать