Надвірна – моє рідне місто. Історичні відомості про Надвірну

На правому березі річки Бистриці – Надвірнянської (басейн Дністра) в передгір’ї Українських Карпат розкинулось місто Надвірна. На дві частини його розчленовує річка Ворона, притока Бистриці. На лівому березі Бистриці височіють дві гори – Горище (522 м) і Скала (584 м)
На північному сході від Надвірної розташовані села Назавизів, Перерісль; на південному-сході – Верхній Майдан, Красна; на півдні – Стримба і Лоєва; на заході – селище Битків; на північному заході – село Молодьків; на півночі – Гвізд; на південному заходів – Пнів, Пасічна.
Історико-етнографічна територія міста займає межиріччя Дністра і Пруту. У джерелах XVII-XVIII ст. ця територія називається Покуттям.
Територія Надвірнянщини, як і всієї Івано-Франківщини, з давніх-давен була вкрита водою – Галицько-Басарабським морем, як його називали вчені. І тільки близько 50 млн. років тому внаслідок тектонічного підвищення земної кори вода схлинула в басейн сучасного Чорного моря. Трохи згодом, 15 млн. років тому, внаслідок потепління почали танути південний і карпатський льодовики, води з яких течуть уздовж височини до Чорного моря, утворивши заглибини, що згодом утворили русла Дністра і двох Бистриць. Новоутворена річка Чорна Бистриця (тепер Бистриця - Надвірянська) стала важливим чинником у житті перших поселенців цієї території. То був найкращий на той час шлях, що зв’язував тутешні землі з широким світом і його культурним досягненнями.
В доісторичний і літописний періоди Прикарпаття було густо заселене. Описуючи Галичину княжих часів, історики згадували про її “численне населення”, швидке зростання народонаселення та велику його густоту. Український археолог Я. Пастернак, проводячи розкопки 1934 р., виявив на території міста залишки укріпленого валами і ровами городища. Датується воно Х-ХІІІ ст. Для такого населення місцевості сучасної Надвірної була досить вигідна. По-перше, городище на місці сучасної Надвірної слугувало сторожовим осередком для охорони кордонів від вторгнень чужоземців. По-друге, Галицько-Волинське князівство підтримувало політичні й економічні зв’язки з Візантією, Німеччиною, Польщею, Литвою, Багдадським Халіфатом. І саме тут, у передгір’ї Карпат, схрещувалися торгівельні шляхи, що з’єднували князівство з європейськими і арабськими державами, а надвірнянська оборонна споруда була своєрідним гарантом безпеки цих шляхів. По-третє, вона розташовувалася поблизу швидкоплинної Чорної Бистриці, якою пливли кораблі з різним товаром. По-четверте, ця територія мала значні масиви лісу і великі поклади солі. Деревину, хутро, рибу, сіль вивозили на продаж за кордон або вимінювали у себе вдома на привізні товари.
Коли виникла Надвірна, хто був її засновником, звідки походить назва міста? На ці питання історики й досі не мають єдиної відповіді. Найбільшого поширення набула версія, що виникнення Надвірної пов’язане з селом Пнів та Пнівським замком.
Доктор історичних наук., академік В. Грабовецький так писав з цього приводу: “Наприкінці XV ст. Пнівським маєтком заволодів шляхетський рід Куропатвів. Для опори своєї влади вони збудували замок-фортецю. Разом з територєю, що прилягала до нього, він складав приватно-шляхетський двір, де проживала двірська служба і призамкові поселенці, підневільні ремісники, дрібні торговці, слуги. З метою збільшення доходів магнати Куропатви відвели частину території під містечко, яке вперше в письмових актах згадується від 1595 р. Воно отримало назву Надвірна, тобто поселення на дворі”.
Польський письменник І. Ступницький висунув іншу версію: “Назва Надвірна походить від особистої надвірної служби знатних графів Потоцьких, яка в Пнівськім замку не мала місця і зосталась осаджена біля нього в присадибних будинках, з яких постало містечко Надвірна”.
Іншого погляду дотримується вчитель історії Надвірнянської СШ№2 Петро Левицький: “... Надвірна походить не від Пнівського, а від Надвірнянського замку, який був збудований у чудовому парку в кінці ХІV ст. кимось із шляхетського роду Потоцьких”.
Автори “Географічного словника королівства Польського вважають, що Надвірна “напевно, отримала назву від потоку Ворона, над яким лежить, тобто Надвірна – це містечко “над Вороною”.
Уперше згадується Надвірна 1589 року в протестації, яку подав до суду Микола Куропатва. У ньому йдеться про напад татар на Галичину 11 серпня 1589 р., внаслідок якого було знищено документи, які засвідчували право власності автора протестації на села “Пнів, Битків і містечко Надвірна”. З архівних джерел відомо, що рід Куропатвів у ХVІІ ст. жив у будинку, спорудженому в замку, “на який часто нападали, але він ніколи не був здобутий”. Отже, під час згаданого татарського нападу зазнав шкоди не Пнівський замок, а якась інша оборонна споруда. На основі ретельних досліджень вдалося, встановити, що на території міста у другій половині ХІV-ХV ст. була фортифікаційна споруда, руїни якої збереглися у міському парку. Поблизу нього могли поселитися люди, які під час ворожих нападів знаходили притулок за його мурами. Можливо, саме вони і заснували поселення, яке пізніше назвали Надвірна.
У другій половині ХVІ ст. Надвірна дістала статус міста, в якому господарем і найвищою інстанцією для її мешканців був власник., а панським урядником – війт. У ХVІ-ХVІІІ ст. Надвірною володіли польські магнати Куропатви. Згідно з польським правом, місто користувалося широкою автономією. Міщани мали право обирати війта і органи місцевого самоврядування. Більшість населення Надвірної становили українці. Вони користувалися такими ж правами, що і поляки. Але різні форми міської самоуправи почали занепадати в міру того, як зростала влада польської шляхти. Тому поступово права корінних жителів врізалися. Власник міста сам став призначати урядовців, а на міщан покладати нові повинності. Надвірнянці змушені були відробляти панщину, платити данину та грошовий чинш. Ще за часів Галицько-Волинського князівства через Надвірну пролягає міжнародний торговельний шлях, на якому була створена митниця. В місті митниця діяла до 1768 року.
11 серпня 1589 р. татарські орди несподівано напали на Прикарпаття. З землею зрівнювали міста і села, що стояли у них на шляху, а тисячі галичан забирали у ясир. Відомостей про зруйнування Надвірної немає, проте у проміжку між 1589-1595 рр. місто в архівних документах не згадується, тому мабуть воно все ж таки було зруйноване. Близько 1600 р. Надвірну вдруге знищили татари. Нищівні татарські наїзди відбили в людей бажання поселятися в цих місцях. Щоб заохотити нових поселенців, король польський звільнив їх від податків на 8 років, зобов’язав Куропатву надати їм земельні ділянки під забудову і ґрунти для господарських потреб. З часу надання Надвірній Магдебурзького права, її населення керувалося особливими законами, за якими воно становило окремий стан – міщанство. Надвірнянці дістали право будувати ратушу, крамниці, хлібні ятки, м’ясні “клітки”, лазню, млини, міську вагу, воскобійню і каплицю для відливання воску.
У 1745 р. помер останній представник роду Куропатвів і більшість земель та маєтків у місті перейшла у власність 17-річного архімаршалка Галичини Ігнатія Центнера, резиденція якого була у м. Краковець неподалік від Львова. До Надвірної новий її власник приїздив тільки влітку – на відпочинок. У 1787 р. місто Надвірна перейшло у власність Австрійської держави, а І. Цетерові замість нього віддали Мостиська.
За час австрійського панування в місті почало діяти камеральне (державне) управління. Основним органом влади була рада. Староста очолював тільки міський суд. Між радою і судом точилася постійно боротьба за владу. Рада на свій розсуд розпоряджалася підприємствами міста та його земельними угіддями, роздаючи їх в оренду священикам, купцям, лихварям. Так, 1846 р. більша земельна власність Надвірної належала римо-католицькому архієпископові Яну, який фактично був власником міста. На початку 1887 р. Надвірна перейшла у власність Міського кредитного закладу у Відні, а від 1891 до 1918 р. належала австрійському цісареві.
Спокійне, розмірене життя надвірнянців перервала Перша світова війна. Серпень 1914 р. приніс містові ще одне лихо – велику пожежу, що знищила понад 300 будинків. Замість відбудовувати рідне місто, надвірнянці повинні були йти на фронт. У серпні почався запис населення до легіонів Українських Січових Стрільців (УСС). Національно свідомі українці (в основному учні та випускники Станиславівської гімназії) створили громадський комітет, який проводив серед населення агітацію, збирав кошти, білизну, харчі для добровольців. За кілька днів до Надвірної з’їхалося багато охочих воювати в лавах УСС. Декілька днів вони відбували військовий вишкіл у місті, а потім виїхали на збірний пункт до Львова. Наприкінці літа 1914 р. російські війська перейшли кордон Галичини, а на початку вересня 1914 р. Надвірну зайняли російські окупанти. Почалася нова смуга обшуків і арештів, закривалися культурно-освітні заклади, вилучалися українські книжки й часописи. Українське національне життя завмерло. Але навесні 1915 р. під натиском австрійських військ російські окупанти покинули Надвірну. Місто знову зайняли австрійці і частини польського легіону Підсудського. Нормалізувалося життя в Надвірній лише наприкінці 1916 р., коли в Галичині остаточно закріпилися австрійські війська. Але це були останній подихи Австро-Угорської імперії, яка 1918 р., зазнавши поразки у І світовій війні, розпалася на ряд самостійних національних держав. Над Східною Галичиною нависла загроза польської окупації. В цей час у колах галицької інтелігенції виникла ідея створення самостійної держави. Після проголошення у Львові Західноукраїнської Народної Республіки в листопаді 1918 р. у Надвірній була сформована українська адміністрація, а на міській ратуші замайорів синьо-жовтий прапор. На захист молодої держави стала Українська Галицька Армія (УГА).
Навесні 1919 р. політична ситуація погіршилась. Під натиском польських військ генерала Галлера, уряд ЗУНР 15 травня 1919 р. залишив Станіславів і відійшов разом з УГА за Збруч. 20-25 травня 1919 р. Надвірну окупувало вороже польське військо. На перших порах окупації керівництво Західною Україною здійснювала військова польська адміністрація. Період її правління відзначався жорстокими репресіями проти патріотично настроєних українців та здирницькими поборами на користь польської держави. Загарбану частину України називали Східною Малопольщею, а поняття “українець”, “український” – замінили словами “русин”, “руський”. Польська поліція майже щодня проводила обшуки, арешти і привселюдні знущання над беззахисними людьми. Та ні звірства, ні різні махінації поляків не злякали українців, а розпалили в них ще більшу жагу національного самоутвердження.
У відповідь на польський терор у серпні 1920 р. українські отфіцери створили у Празі Українську Військову Організацію (УВО), загальне керівництво якою здійснювала Начальна команда під проводом колишнього командира корпусу УСС, полковника Євгена Коновальця. У Надвірній УВО була створена 1922 р., до якої вступали колишні вояки УСС, УГА, молодь. З метою конспірації організація поділялася на комірки по п’ять, потім три особи. Усі члени УВО мали псевдо. Вони не знали ні своїх керівників, ні інших членів організації, за винятком товаришів по комірці. Завдання одержували через зв’язкового, якого знав тільки старший по комірці. В основному члени УВО здійснювали саботажні акції проти польського окупаційного режиму: підпалювали військові магазини, склади, поміщицькі садиби, спилювали телеграфні стовпи, розбирали залізничні колії, підривали і пускали під укіс поїзди, бойкотували вибори до Польського сейму 1922 р. Усе це сприяло зростанню національної свідомості українців, які почали відкрито відстоювати свої права на державному рівні, вимагаючи від польського уряду зрівняти в правах українську націю з польською.
Восени 1930 р. Ю. Підсудський дав вказівку розпочати нові репресії проти українців. До Надвірної прибули карні військові відділи.
У 1930 р. на основі УВО була створена нова потужна політична Організація Українських Націоналістів (ОУН), завданням якої було духовно відродити українську націю та її історичні традиції, здобути і побудувати Українську національну державу. Найвищим органом ОУН був Конгрес Українських Націоналістів, очолював її Провід Українських Націоналістів (ПУН). Організація поділялася на краї, інспекторати, області, округи, надрайони, райони і станиці, які підпорядковувалися крайовим екзекутивам та проводам. Найнижча організаційна одиниця (звено) об’єднувала 3-5 осіб.
У Надвірній на початку 30-х років була створена повітова екзетутива ОУН, яка проводила акції протесту проти польської окупаційної влади, організовувала в селах і містечках страйки, розбудовувала організаційну мережу, готувалася до боїв у разі війни.
У 1934-1936 рр. польська поліція почала в Надвірнянському повіті, що входив до Станиславівського воєводства, нову хвилю масових арештів.
У 1937 р. повітова екзекутива ОУН налагодила зв’язок з українцями в Чехо-Словаччині, які допомагали організації фінансово.
У 1939 р. члени ОУН брали участь у збройній боротьбі на Закарпатті проти угорських загарбників.
У 1914 р. ОУН взяла участь у боротьбі з німецькими завойовниками, а у 1943 р. члени ОУН стали основою новоствореної Української Повстанської Армії (УПА).
У другій половині 1939 р. на західноукраїнські землі з “визвольною місією” прийшли радянські війська. З перших днів окупації розпочалися репресії, переслідування і насаджування нового режиму. Усі промислові і торговельні підприємства було націоналізовано, усі українські партії, товариства і організації було ліквідовано (“Пласт”, “Луг”, “Сокіл”). Наприкінці січня 1940 р. на підставі Указу Президії Верховної Ради УРСР про ліквідацію повітів і волостей та утворення районів у Станіславській області було створено Надвірнянський район.
У насадженні нового “порядку” особливою жорстокістю визначалися органи НКВС. Провідні громадські діячі, члени націоналістичних партій та організацій, уникаючи переслідувань, разом з родинами виїздили за кордон. Проте багато зосталося у Надвірній, за що вони згодом заплатили життям.
Радянська влада у Надвірній довго не протрималась. Напад Німеччини на СРСР змусив більшовиків наприкінці червня 1941 р. покинути місто. Радянські війська залишали Надвірну в руїнах і вогнях.
З відступом червоної армії у Надвірній запанувало повне безладдя. Щоб не допустити безпорядків, ОУН організувала місцеве самоврядування, створила мережу тимчасових управ і поліцію.
1 липня 1941 р. місто зайняли мадярські війська і встановили тут свою владу. За 2 місяці панування мадярів у Надвірній було виявлено і розкопано 8 спільних могил, де поховано 112 жертв більшовицького терору на Надвірнянщині. Майже у всіх закатованих людей руки були зв’язані за спиною колючим дротом, обличчя були потрощені, носи позаломлювані, вуха повідрізувані, очі повиколювані. На могилі відправили заупокійну службу 24 священики і встановили високий дубовий хрест.
Наприкінці серпня 1941 р. до Надвірної ввійшли німецькі війська.
За німецької окупації були відновлені гміни, повіти, округи. Надвірнянський повіт належав до Станіславської округи, яка в свою чергу входила до дистрикту “Галіція” із центром у Львові. На чолі повітової управи м. Надвірної стояв староста, за дотриманням порядку наглядав комісаріат української поліції. З перших днів окупації місто опинилося під важким пресом гестапо, яке переслідувало український національно-визвольний рух.
6 жовтня 1941 р. до Надвірної прибула зондеркоманда гестапо на чолі з Крюгером. В автомашині привезли понад 1000 євреїв, яких згодом розстріляли. Того ж дня фашисти знищили ще одну групу, в якій були члени ОУН і мирне українське населення. Їх загнали у приміщення польської школи і підпалили. Допомагали німцям арештовувати підпільників польська організація “Чорна мітла” і власовці, які відзначалися особливою жорстокістю.
У 1943 р. краківський Український центральний комітет домігся в Гітлера дозволу створити дивізію СС “Галичина”, яка мала стати на бік фашистської армії. ОУН противилась створенню дивізії і вербувала людей до УПА .
28 квітня 1943 р. німецький уряд проголосив акт про створення дивізії СС “Галичина”, а вже 22 червня 1943 р. в Надвірній розпочали набір в дивізію.
Одні йшли у дивізію з любові до України, бо сподівалися, що дивізія стане зародком новітнього легіону Українських Січових Стрільців, другі з небажання їхати на примусові роботи до Німеччини, треті, щоб зупинити червону чуму, яка за своєю жорстокістю і цинізмом була лютіша і знищила в багато разів більше українців, ніж чума коричнева.
Кінець 1943 р. позначився політичним посилення німецького терору. Цей масовий терор здійснювали на відплату за збройні виступи УПА проти німецької армії, за допомогу місцевих жителів повстанцям, участь у заборонених організаціях, за переховування євреїв. За весь час окупації Надвірної німці знищили 6284 жителів міста і 282 людей вивезли до Німеччини на примусові роботи.
Бої радянських військ за остаточне звільнення Надвірної від гітлерівських та мадярських військ почалися в кінці липня 1944 р., а вже 24 липня 1944 р. радянські війська повністю заволоділи містом. Разом з червоною армією до Надвірної прибули і радянські урядовці, а до кінця 1944 р. в місті були сформовані органи радянської влади. Після закінчення ІІ світової війни 1945 р. українські землі були об’єднані в межах величезної імперії – СРСР. Надвірна, як і вся Західна Україна переживала процес радянізації. Всі галузі господарства, партійні, радянські, комсомольські, правоохоронні каральні органи були насичені переселеними з усіх кінців імперії “спеціалістами”, а “ворожі” елементи з корінних жителів винищувалися або висилалися в Сибір, Казахстан та інші східні райони Радянського Союзу.
Відповіддю на такі дії нової влади стала партизанська боротьба ОУН-УПА. Члени ОУН покинули місто і пішли в гори, щоб зі зброєю в руках продовжувати боротьбу з завойовниками. Почалися арешти підпільників.
На початку 1945 р. радянська влада створила у Надвірній із місцевих жителів винищувальний батальйон (“стрибки”), який використовували проти загонів УПА, для охорони промислових підприємств, складів. Із числа схоплених членів ОУН-УПА і звичайних надвірнянців вербувалися агенти, які мали допомагати органам НКДБ виявляти підпільників. Деякі в’язні не витримували катувань і погоджувалися на співпрацю. Тих, кого не зламали ні обіцянки, ні залякування, ні тортури, відправляли на каторжні роботи, в тюрми, на заслання. З допомогою зрадників радянські карателі викривали цілі підпільні групи, знищували повстанські загони, заарештували командирів і рядових повстанців. Партизанська боротьба УПА поступово згасла лише 1952 р.
З утвердженням у місті радянської влади всі засоби виробництва, земля і її надра були націоналізовані, тобто передані у власність держави, а приватна ініціатива замінена бюрократично-державним диктатом. Така система господарювання дала змогу новій імперії по-хижацьки експлуатувати і довести до повного виснаження основні багатства Прикарпаття і Карпат – ліс, нафту, газ.
У 70-80 рр. ХХ ст. економічна криза охопила всі сфери життя, що породило незадоволення населення і опозиційний рух. Перебудова, яка почалася з приходом до влади М. Горбачова і яка була справою партійно-державних верхів, викликала рух широких народних мас. У Надвірній, як і по всій Україні, відбувається швидка політизація суспільної свідомості. У місті почали зароджуватися не підвладні КПРС і державним структурам громадські об’єднання, які відбивали настрої і інтереси різних верств населення. Одним із таких об’єднань стало історико-просвітницьке товариство “Меморіал”, члени якого виступали проти репресій з боку влади, русифікації, відсутності демократичних свобод, незадовільного стану шкільної освіти. Силами “Меморіалу” 24 вересня 1989 р. у Надвірній було проведене всенародне віче, яке поклало початок розвиткові в Надвірній демократичного руху, відродженню національної культури, висвітленню правдивої історії України та міста Надвірни.
19 серпня 1991 р. в Москві була здійснена спроба державного перевороту, яка 21 серпня була ліквідована.
24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради у Києві прийняла історичне рішення – затвердила Акт проголошення незалежності України. УРСР перестала існувати і утворилася суверенна держава Україна.
У серпні 1989 р. в місті виник осередок Народного Руху України, метою якого була побудова в Україні демократичного і гуманного суспільства, та товариство української мови ім. Т. Шевченка. .
Починаючи з 1989 р. в Україні відбувається процес формування багатопартійної системи. Новостворені політичні та громадські організації сприяли відродженню національної свідомості українців, організовували мітинги, ініціювали спорудження і освячення могил Січовим Стрільцям і воїнам УПА, відбудову церков, каплиць, пам’ятних хрестів. Їхні активісти виступали проти розкрадання державних багатств, забруднення довкілля, безконтрольності дій чиновників на підприємствах, брали участь у всіх патріотичних заходах, відзначенні національних свят, днів пам’яті та скорботи. Ця робота триває і донині, а з приходом до влади опозиції на чолі з В.Ющенком надвірнянці щиро вірять у процвітання Надвірної і всієї України і хочуть відчувати себе європейською нацією.
“Слава Україні!” “Героям Слава”

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать