Чарівне Покуття – наш рідний край

Чарівне Покуття – наш рідний край. Знаменита і неповторна історії сіл і міст нашого мальовничого куточка, людей, які жили і проживають у ньому.
Коли їхати влітку зі Львова до Чернівців, звертає на себе увагу рівнина, яка простяглася обабіч шляху від Коломиї до зеленої Буковини. Вся вона вкрита ланами золотої пшениці, плантаціями цукрових буряків, картоплі, кукурудзи. Понад дорогою ваблять око багаті села, де з-за кучерявих садів визирають ошатні будиночки наших краян. А там далі на південь голубою стрічкою в’ється непокірливий, грайливий Прут. За ним у легкому тумані видніються верхи сірих Карпат. Та найближче до села височіють сили Хомів-гори, Іванків-гори, Лис огірки.
Тулуків – одне з мальовничих сіл нашого краю з багатою історією. Розташоване воно в Снятинському районі. 19 кілометрів на схід від нього знаходиться районний центр – місто Снятин. Якщо окреслити сусідні села, які оточують Тулуків, то ми побачимо, що на сході розташовані – Зібранівка, Келихів, Олешків, на півдні – Рудники та Іллінці, поруч Заболотів, а на північному заході – Трофанівка та Балинці.
Через південну частину села протікає річка Прут. До 1939 року у долині Тулукова одна до однієї тулилися біленькі хатини селян, а подалі від них знаходився фільварок Агапсовичів. Цю ж частину села розрізує лінія львівської залізниці.
Тулуків... Що ми про нього знаємо? Звідки пішла його назва? Де і коли вперше про село згадується? Існує кілька версій походження нашого села. Однією з вірогідних є та, що Тулуків походить від слова толока. На польській мові ХІХ – першій половині ХХ ст. Тулуків писався як “Tuhlukiv” у тому розумінні, що у селі на його околицях було чимало лук.
У Львівському Центральному Державному історичному архіві в одному з томів “Актів гродських і земських” вказується перша письмова згадка про Тулуків. Датована вона 1472 роком і говориться, що в селі проживало до ста чоловік. Наступна згадка датується 1479 роком.
Виявляється, що тут ще раніше мало існувати поселення. На Прикарпатті у ІІ – ІІІ ст. жили слов’янські племена черняхівської культури. Більшість з яких продовжувала жити і в VІ – VІІ ст. Можливо, вони проживали у Тулукові на цій території. Про це свідчить той факт, що на території сусіднього Заболотова було знайдено скарб, датований VІ ст. в цей же час на Покутті було знайдено гончарний круг та посуд, що свідчить про широкий розвиток у той час внутрішньої торгівлі. Не виключенням, мабуть, у цьому процесі було поселення на території Тулукова.
Що стосується пізнішого періоду, то він пов’язаний із заселенням слов’янських племен на території північно-західної окраїни Заболотова, а також західних околиць Тулукова.
Щоб локалізувати ранньослов’янські пам’ятки Тулукова, потрібно провести археологічні розкопки вздовж річки Прут, де переважно жили давні слов’яни. Цим самим можна було б розкрити таємниці виникнення градів-міст прикарпатських слов’ян.
У ХV – першій половині ХVІ ст. запроваджувалася фільваркова система з відділеннями панського маєтку (або маєтку дідича) від селянських наділів землі. Окрім того, з середини ХVІ ст. селяни починають працювати у маєтку пана Зборовецького, а пізніше Дідушицького.
Великого сплюндрування зазнавала Галичина в кінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. від татарсько-турецьких набігів. Не винятком став Тулуків. Так кілька разів мали місце набіги татарами на Тулуків і Заболотів та інші покутські села. У 1621 р. під час польсько-турецької війни турки, татари та волохи знищили Тулуків і Заболотів.
Зростало і незадоволення місцевих селян існуючим польсько-шляхетським пануванням. Так, на початку 40-х років ХVІІ ст. виступили кілька селянських родин проти шляхтича Казановського. Однак це заворушення було придушено, а кількість днів панщини зросло до 4-5 днів.
Видатним періодом української історії є національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького 1648-1654 років. Не обминули ці події і Галичину. Сюди, як відомо проникали військові загони козаків. Формується місцевий осередок для боротьби з гнобителями – польською шляхтою – у місті Отинії. Керував повстанцями народний герой, галичанин Семен Височан. Протягом вересня 1648 року у Заболотові сформувався значний загін повстанців. До числа повсталих ввійшло кілька тулуківських (в той час туликівських) селян – близько 10-15 чоловік. Серед них – Гриць Осайда, Славко Кушнір, Іван Кравець та інші. Найбільшої слави серед повстанців набув полковник Іван Кравець, який очолював одне з трьох крил заболотівського повстання. Повстанцями були знищені помістя та дворища-замки польських шляхтичів у Заболотові, Городенці, Печеніжині, Крехівцях, Княждворі, Ключеві, Підгайчиках та інших селах.
Проте повстання на Заболотівщині було придушене у квітні 1649 року. багатьом повстанцям були стяті голови. Така ж сама доля спіткала 15 тулуківських селян. В одній із скарг записано, що польські вояки у Заболотові та в навколишніх селах, в тому числі і Тулукові, навіть “маленьких дітей обох статей умертвляли, близько тридцяти в пень відтяли”. Відрубали голову і командиру заболотівського повстання – полковнику-тулуківчанину Іванові Кравцю.
Після селянського повстання на Покутті у 1648-1649 роках господарський розвиток Тулукова почав занепадати. До того ж у 1652 році татари повністю знищили Снятинське староство (у складі його населених пунктів був Тулуків). А в 1659 році мало місце природне лихоліття – розлив річки Прут.
У 70-х роках ХVІІ ст. на Покутті проводився перепис населення і будинків. У Тулукові знаходилось приблизно 35 будинків, серед них 4 належали шляхті, а решта селянам.
У 1772 році за першим поділом Речі Посполитої Східна Галичина переходить під владу Австрійської імперії. Відбувається розукрупнення адміністративних та територіальних одиниць Східної Галичини. Тулуків, як і Заболотів та інші сусідні села, у 1774 році переходять в підпорядкування Заліщицького округу, а Снятинське староство було скасоване. Повертається система поміщицького панування і надання їм першочергових привілеїв у користуванні власністю на землі, пасовищ тощо. У кінці ХVІІІ – початку ХХ ст. Тулуків належав до Заболотівської домінії (тобто району), а той, в свою чергу, до Заліщицького циркулу (округу). З 1811 року Заболотівська домінія у адміністративно-територіальній системі підпорядковується Коломийському циркулу. (з середини ХІХ ст. називався як Коломийський округ).
У кінці ХVІІІ ст. населення в Тулукові приблизно складало 550 чоловік. На початку ХІХ ст. у Тулукові нараховувалося близько 590 чоловік. У 1832 році тут проживало 606 українців і біля 50 чоловік неукраїнської національності. А вже в 1841 році українців нараховувалось 687 осіб. Особливо швидкими темпами проходив приріст населення у 50-60-х роках ХІХ ст. Так уже на середину 60-х років ХІХ ст. проживало тут біля 1000 чоловік. У 1858 році, за деякими урядовими статистичними даними, в селі проживало 875 чоловік. В одному із часописів того часу говорилось, що у 1871 році проживало 1087 чоловік. У 80-х роках ХІХ ст. у Тулукові проживало 1053 жителі. З них за релігійною приналежністю було 996 греко-католиків, 32 римо-католики, решта ні до якої конфесії не належали. За національною приналежністю у кінці ХІХ ст. населення Тулукова поділялось на 1036 українців, 64 євреїв, 21 поляка та46 німців. На початку ХХ ст. українців нараховувалось 1345 чол., поляків 32, євреїв 57. а перед першою світовою війною у 1913 році українців проживало 1248, в той час як поляків та німців 76, а євреїв 55. Загалом українців Тулукова на початку ХХ ст. становило 90-95 % від усього населення. В той час як у Заболотові було 45% євреїв, 43% українців та 12% поляків. Згідно документальних даних, коли у Тулукові одружувався поляк з українкою, то після цього родина спольщувалась. І поступово поляків в селі ставало більше.
Найбільшими поміщиками у Тулукові в ХVІІІ – середини ХІХ ст. були Ясінські та Потоцькі, пізніше – Агапсовичі. За описом фільварку 1810 року у Тулукові панської орної землі було 200 га, пасовиськ – 8 га. В той час як в усіх селян орної землі становило – 650 га, а пасовиськ – 150 га. Всього ж пану Ясінському належало 800 моргів орної землі та 350 моргів сіножатей.
Часто траплялись незадоволення тулуківських селян своїм складним становищем у ХІХ ст. Тому вони здійснювали різні форми боротьби за покращення своїх прав: надсилали скарги в окружне староство Коломиї, проводили підпали сільськогосподарського майна поміщиків. Особливо великий рух селян Покуття проти поміщиків розгорівся у 1846-1848 років. В цьому русі брали участь і тулуківські селяни. Вони виступали проти нормованої панщини, відмовлялися працювати на допоміжних роботах, а також виступали за переділ землі на свою користь.
У 1914 році почалася перша світова війна. Деякі уродженці села Тулукова воювали під час цієї війни в українському корпусі січових стрільців при австрійській армії. Зокрема, Джелеп Василь, Завада Мафтей, Нагірняк Микита, Курилюк Василь, Стрипко Дмитро, брати Орищуки – Йосип та Василь.
У міжвоєнний період за польського панування (1921-1939 рр.) село було підпорядковано Снятинській окрузі та дрібнішій територіально-адміністративній одиниці – Вовчківській гміні, до якої входило ще 6-8 сіл. Проте повітовий суд, пошта, телеграф знаходився у Заболотові.
Більша майнова та фінансова власність села в цей час знаходилася в руках поміщика Казимира Агапсовича. Була побудована та діяла ферма по вирощуванню та надою корів. Діяли два громадські млини. Загальна площа Тулукова станом на 1937 рік складала 11,9 кв. км., з них земельних ужитків – 8,77 кв. км., орного поля – 8,12 кв. км. У 1921 році в селі нараховувалось 264 будинки, а вже в 1921 році – 288 будинків. В цей час населення налічувалось 1278 чоловік. За іншими даними, у 1935 році у селі нараховувалось 1100 українців, 20 поляків, 39 євреїв.
У цей час мало місце діяльність кооперативів по прийому та збуту промислових та продовольчих товарів. Так, у 1919 році розпочав роботу кооператив “Будучность”. Найбільше розгорнув діяльність кооператив “Надія”, який не тільки мав філії у Зібранівці та Келихові, але й допомагав у фінансуванні товариства “Просвіта” та греко-католицької церкви у Тулукові. Існував у селі ще один кооператив “Каса”, який переважно займався торговими та фінансовими послугами.
Говорячи про село Тулуків І половини ХХ ст., слід зауважити, що він був надзвичайно насичений політичним та культурним життям. Це зумовлено пробудженням українського населення. Це був вихід з тієї ситуації, коли українець теж плекав власну національну окремішність, що він відрізняється і від поляка, і від австрійця, і від єврея. У Східній Галичині формувалася загальнонаціональна українська ідея, яка вела до об’єднання з рештою України. У розвою цього процесу у краю помітну роль відігравала діяльність українській культурних товариств “Просвіта”, “Сокіл”, “Плуг”, “Союз Українок”, які в свою чергу вели до пробудження національного політичного життя.
Активізувалось у цьому напрямку і культурно-просвітницьке життя села Тулукова. Особливо помітну роль у селі відігравало товариство “Просвіта” Наукового Товариства ім. Т.Шевченка. Роком заснування тулуківської “Просвіти” можна вважати 1900 рік. Характерно, що вона на два роки швидше почала функціонувати, ніж товариство “Просвіта” у Заболотові, яке на той час вважалось невеликим містом. Просвітяни села мали свою читальну та бібліотеку, для якої виписували книжки та часописи. У приміщенні читальні регулярно проводили засідання. Діяв місцевий театральний гурток, оркестр народних інструментів. На сцені місцевого клубу ставились вистави на історичну і побутову тематику. У різні роки головами тулуківської “Просвіти” почергово були Андрій Стрільчик, Андрій Драган, Василь Маковійчук, Юрій Мокрій, Василь Гнатюк (двічі обирався), Мафтей Курилюк, Михайло Маковійчук, Ілля та Іван Мокрії, Іван Гнатюк.
Станом на 1937 рік тулуківська читальня досягла найвищого піднесення у власному розвитку. Так, із “загального зіставлення з проведеної перевірки читалень “Просвіти” в окрузі Снятині. Район Заболотівщина” від 19 червня 1937 року, тулуківська читальня з 17 сіл мала найвищу оцінку стосовно утримання у себе діловодства – “дуже добре” (дану оцінку мало лише одне село – Келихів).
Проте наступного року товариство “Просвіта” Тулукова несподівано буде закрито польською владою. Згідно з розпорядженням керівництва Снятинського староства та її окупаційних органів управи у Тулукові заборонено працювати читальні, а також влаштовувати культурні заходи, зокрема, танці, спектаклі тощо. Цей крок офіційної влади зумовлений тим, що поляки побоювались піднесення українського культурного життя по всій Східній Галичині, аби не сколихнути національне і соціальне невдоволення галицьких українців. Характерно, що ще раніше польські урядовці хотіли закрити читальню в селі.
А у 1939 році внаслідок відомих вересневих подій на західноукраїнських землях прийшла радянська влада. Остання принесла жорстокий репресивний режим: були розгромлені політичні партії і громадські організації, в т.ч. “Просвіта”. “Рідна школа”, Наукове товариство ім. Т.Шевченка, розпочалася примусова колективізація, націоналізація промисловості і банків. “Радянізація” західноукраїнський територій супроводжувалася утвердженням тоталітарного режиму. Багато діячів тулуківської “Просвіти” та їх сім’ї було репресовано і заслано в Сибір.
Окрім товариства “Просвіта” у Тулукові існувала й розвивалися інші товариства – такі, як “Сокіл”, “Луг”, “Союз Українок”. Яскраву сторінку в історії села вписало спортивно-руханкове товариство “Сокіл”, яке гуртувало навколо себе тулуківську молодь (засноване товариство у 1933 році). Головою товариства був обраний Іван Павлюк. Члени товариства під керівництвом провідника робили різні фізичні вправи, які виконували у супроводі музичних інструментів. У “Соколі” тулуківчани гартували себе фізично і духовно. Неодноразово учасники товариства брали участь у фестинах , яких проводились у Тулукові. Товариство діяло до осені 1939 року. У 1940 році родини членів “Сокола” – Василя Гнатюка і Мокрія, які входили і в тулуківську “Просвіту”, та їхні сім’ї заслали в Сибір. Про цих двох людей і більше слуху чути не було. Там, у Сибіру, померли й інші члени “Сокола” – Микола Ілюк і голова Іван Павлюк. Пропали безвісти Богдан Гнатюк, Дмитро Костик, Василь Орищук та інші.
Товариство “Союз Українок” у селі засноване у 1937 році. Керівником його була Анничка Атаманюк із Яблунева (Косівського району), яка певний час проживала у Тулукові. Тут проводилися двотижневі курси куховарок. Дівчата та газдині мали змогу навчитись і обмінятись досвідом у приготуванні тих чи інших страв. Товариство допомагало молодим матерям навчати і виховувати дітей – досвідчені жінки допомагали менш досвідченим молодим матерям. При товаристві існував театральний гурток на чолі з Наталією Мокрій. Діяв “Союз Українок” також до сумнозвісного 1939 року.
Перша письмова згадка про існування у селі школи належить до другої половини 50-х років ХІХ ст. У документах відзначається, що це була однокласна школа з польською мовою викладання. У 1864 році тут знаходилась парафіяльна однокласна школа (тобто на церковному утриманні), у якій навчалося 18 дітей. З письмових джерел дізнаємося про ім’я першого учителя – це Тимеш (Тиміш) Василь. Однокласна парафіяльна школа проіснувала близько десяти років. У 1875 році на її місці створена однокласна державна школа, яка утримувалась за урядовий австро-угорський кошт. Навчали писати, читати, вчити Псалтир, але все на польській мові. У 1875 році навчалось близько 65 дітей, а вже у 1887 році 131 дитина ходила до школи. На початку ХХ ст. тулуківську школу реорганізовано на двокласну. Викладання далі велося польською мовою. Але у 1910 році школа перетворюється на утраквістичну, тобто навчання дітей велося як польською, так і українською мовами. На початку ХХ ст. до школи ходило 170 дітей. Варто наголосити, що навчалися не тільки діти з Тулукова, але й з сусідніх сіл – Зібранівки та Олешкова. Школа працювала і після першої світової війни. У 20-х роках тут викладання вели 4 вчителі, у кінці 30-х років було вже 6 вчителів. Утраквістична школа проіснувала до 1939 року. Після приходу радянської влади в село школа проіснувала ще два роки. Вона була трикласної з українською мовою викладання. Після закінчення радянсько-німецької війни 1941-1945 років тулуківська школа ще кілька років працювала, а пізніше була закрита. Приводом прийняття такого рішення було те, що є сусідня велика середня заболотівська школа і тулуківські діти можуть спокійно ходити туди. Діти ходили ж аж 40 років до Заболотова вчитись... До речі теперішні тулуківські діти навчались у тому ж приміщенні будинку, що і діти у 20-30-х роках ХХ ст. Активну роботу у покращенні діяльності школи здійснює колектив вчителів на чолі з директором Дяк Галиною Василівною. А вся громада села прагне, щоб була відкрито нове приміщення дев’ятирічної школи.
У кожному селі Покуття важливе місце відігравала церква. Вона була незамінним засобом спілкування людей з Богом. У Тулукові церква була головною в об’єднанні інтересів усього населення. З плином віків жителі села були відданими християнами, які працювали, творили добро з непохитною вірою в Бога.
Нам відомо, що в давнину найбільшою парафією в селі була греко-католицька. Хоча тут в ХVІІІ і ХІХ ст. проживала певна кількість євреїв, поляків, а також німців. Даних про те, що у Тулукові існувала єврейська синагога, чи польський костьол немає. Можна стверджувати, що їх у селі не було. Греко-католицька церква тут існувала ще з кінця ХVІІІ ст. Відомо, що вже в 30-х роках ХІХ ст. тут була церква св. о. Миколая. Нам невідомо, коли вона побудована. Патроном, тобто власником і меценатом був Лео Потоцький, із знаменитого роду польських шляхтичів Потоцьких, які мали величезні маєтки у Східній Галичині. Свого пароха в той час не було. Однак приїжджав сюди відправляти церковні служби священик із Заболотова отець Стефан Левицький, який народився у 1790 році. На початку 40-х років ХІХ ст. патроном церкви стає нова людина. Теж шляхтич за своїм соціальним походженням, – Йосиф де Ясінські.
Визначною подією з історії Тулукова є, звичайно, будівництво греко-католицької церкви, хоча неодноразово перебудовувалась, оновлювалась. Будівельні роботи тривали десять років і були завершені у 1859 році. Дім для священика побудовано у 1866 році. Варто відзначити, що церковні метрики села велися з 1784 року.
Довгий час парохом у селі був отець Тома Ступницький. Останні 20 років ХІХ ст. патроном церкви був багатий шляхтич Антоній Гассо Агапсовіч. З початком ХХ ст. і до приходу радянської влади у село священиками були отці Євгеній Крушинський, Андрій Стрільчик, Іван Любович, Зіновій Киселевський, Іван Колода, а також Михаїл Сулятицький, який мав парафію і у Заболотові. Слід зауважити, що перед першою світовою війною тулуківська парафія нічим не поступалася за чисельністю від заболотівської греко-католицької парафії (десь лише на 100 чоловік більше людей ходило у Заболотові у порівнянні з Тулуковом).
Важкі роки для церков всієї Західної України наступили у 1945-1946 роках. Радянською владою заборонялось діяльність греко-католицьких конфесій, у тому числі тулуківської, тривали репресії проти священнослужителів. Але віра у Бога допомогла церквам витримати цей важкий період. У 90-х роках ХХ ст. почали відновлювати свою діяльність греко-католицькі громади. У Тулукові відкрито ряд капличок – на честь Християнської Пресвятої Злагоди, Святого Миколая тощо. У 2000 році по селах Снятинського району проходила святочна місія греко-католицької церкви. Успішно це дійство відбулося влітку у Тулукові.
Сьогодні Тулуків живе своїм буденним життям. На території села діють такі підприємства – “Будівельник”, “Агропостач”, “Нафтобаза”, асфальтно-бетонний завод, Заболотівський коопзаготпром та інші. Посильну допомогу у розвою життя за останні десятиріччя здійснювали такі голови сільської ради Тулукова, як Примолений П.Ю., Мокрій В.Ю., Курилюк І.М.
... Як бачимо Тулуків має неповторну і цікаву історію. Йому понад 530 років. Для нас нащадків потрібно знати не тільки власний родовід, але й віхи історії рідного обійстя – села, де ми народилися, де ми виросли, де нам дали зелену дорогу у вир професійного життя.
Андрій Королько
викладач кафедри історії України
Прикарпатського університету ім. В.Стефаника

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать