Фізико-географічна характеристика території дослідження

Географічне положення.
Львівщина відзначається великою різноманітністю природних умов і батими природніми ресурсами, що зумовило її розташування на Волинсько-Подільській площині та частково в Карпатах [2].
Георафічною особливістю області є те, що по її території проходить Головний Європейський вододіл, який зумовлює значне розчленування рівнинної частини на ряд природніх районів ( мале Полісся, Розточчя, Волинську височину, Опілля). Українські Карпати представлені Передкарпаттям, Верхньодністровськими та Сколівськими Бескидами, Стрийсько-Санською Верховиною та Верховинськими середньогірськими хребтами. Територія Опільського району являє собою невисокі горбисті пасма, що тягнуться в основному з північного заходу на південний схід.
Передкарпаття розташоване між південно-західним краєм Подялля та північно-східними схилами Карпат.
Передкарпатська височина відзначаючись середніми висотами міжрічкових просторів 350 – 500 м, досить виразно поділена на такі три частини:
а) північно-західну (до р. Стрий),
б) центральну (між р. Стрий і м. Коломиєю),
в) південно-східну (на Схід від Коломиї).
2.2. Геологічна будова.
Територія Передкарпаття у геологічному відношенні відповідає Передкарпатському крайовому прогину. Передкарпатський крайовий прогин розчленований на дві зони: Зовнішню та Внутрішню [7].
Зовнішня зона має у своїй основі платформений фундамент. На ній розвинуті куполовидні і брахіантиклінальні складки, звичайно розбиті великими та дрібними розривами на блоки, при чому, як правило, розриви мають північно-західне простягання. Потужність неогенових відкладів у зовнішній зоні неоднакова. Південно-західна межа Зовнішньої зони на поверхні проводилась через лобову частину зім'ятих відкладів, що складають Внутрішню зону ( Стебницький насув ). Зовнішня зона Передкарпатського крайового прогину на поверхні складена породами тортону і сармату, під якими свердловинами відкриті відклади рифею; палеозою і мезозою.
Внутрішня зона Передкарпатського крайового прогину по фронту пологого Насуву межує із зовнішньою зоною. Вона ділиться на три підзони: Дрогобицьку, Долинську і Бориславську. В її геологічній будові беруть участь крейдові палеогенові та неогенові відклади. Неогенові відклади представлені нижніми та верхніми маласами. Характерною особливістю Долинської і Бориславської підзон є припіднята флімоїдна основа, подекуди настільки, що маласові відклади збереглися тільки в ядрах синкліналей.
Четвертинні відклади покривають майже суцільним чохлом Карпати, Передкарпаття і Закарпаття. Серед них є такі генетичні типи: елювіальні, делювіальні, алювіальні, камновіальні, льодяникові, еолові, пролювіальні, озерні, флювіально-гмеціальні і озерно-льодяникові.
Алювіальні відклади представлені у Передкарпатті. Тут переважають галечники світло-сірого дрібнозернистого пісковику, є ще кварцити, кремінь, кварц. Еолові відклади представлені розсіюваними пісками. Озерні відклади характеризуються великим літологічним різноманіттям, але перевагу мають галечниковий і піщаний характер.
Озерно-льодяникові відклади представлені глинами, сфагновими торфами. Льодяникові – моренами гірських льодовиків.
Делювій представлений скупченнями мілких продуктів вивітрювання гірських порід, змитих талими водами і дощовими. Елювій розвинутий на глинах і алевролітах Міоценового віку. Пролювіальні відклади складають найчастіше невеликі конуси виносу на низьких терасах рік. Флювіальні відклади представлені гравійно-галечниковими, піщаними, супіщаними, суглинистими і глинистими породами.
На Передкарпатті є родовища нафти і газу (Долинське, Бориславське – нафта).
Неогенові відклади є соленосними провінціями. Важливе значення мають мінеральні води та лікувальні солі. Трускавець, Моршин, Свалява є визначними курортами.
2.3. Геоморфологія.
Прикарпатська височина – зворотна, нисхідна морфоструктура, яку слід віднести до типу "височин крайових прогинів", хоч деталі рельєфу відображають прямо оротектоніку [7].
Відповідно до будови розрізняють Внутрішню і Зовнішню зони Передкарпатського прогину, поділені регіональним насувом, що виник вздовж розлому.
Зовнішня (епіплатформа) – відносно молода зона прогину. Відзначається розвитком верхнього маласового комплексу, пологих, шороких, куполовидних складок. Зоні відповідає плоский терасово-акумулятивний рельєф.
Внутрішня (епігеосинклінальна) зона прогину характеризується наявністю товщ крейди, палеогену, певного розміру міоценового маласового комплексу. Для зони характерна інтенсивна складчастість лінійного типу і більш інтенсивне розчленування рельєфу. На межиріччях переважає грядово-горбистий (структурно-ерозійний) рельєф.
2.4. Водні ресурси.
Карпатська, Передкарпатська і Закарпатська низовини включають приблизно 500 рік, кілька тисяч періодично діючих водотоків і більше 1200 водоймищ, переважно ставків [35].
Густота річкової сітки у Передкарпатті змінюється від 0,5 – 0,3 км/км2. Гідрологічна сітка північно-східного схилу Карпат і Передкарпаття належить Дністру, Пруту, Серету. Дністер впадає у Чорне море, а Прут і Серет – у Дунай. Найбільша кількість рік припадає на басейн Дністра ( 235 ).
Ріки, що протікають у передгір'ях характеризуються меншим падіннями ( 1 – 8 м/км ) від гірських, менш глибокими і розробленими долинами, яким у більших річках властива трапедоїдальна форма з добре вираженою заплавою і руслом, а також швидкістю течії від 0,5 – 1 до 2 – 3 м/с в паводки.
Ріки, що беруть початок в горах, а потім протікають в передгір'я, по виході з гір поступово набирають рис рівнинних рік. У передгір'ї вони мають широкі долини з терасовими схилами, добре розвинені заплави, звивисті розгалужені русла. Малі паводки спостерігаються також. Максимальні паводки є на річках Тиса, Стрий, Бистриця, Черемош. Ріки мають змішаний характер живлення – грунтовими, дощовими і талими водами. Літом переважає дощове живлення. Осінню – дощове і підземне, зимою – талими водами, весною – снігове і дощове.
Найбільш водоносні р. Тиса і р. Дністер, на другому місці Прут і на третьому Стрий.
2.5. Грунти.
Дерново-підзолисті грунти. Основний грунтовий фон утворюють дерново-підзолистоглейові грунти. Профіль цих грунтів різко диференційований. Пухкий елювіальний горизонт (А1+А2) тут досягає приблизно 50 см, в 1,5 – 2 рази більший, ніж у дерново-підзолистих грунтах інших провінцій лісо-лучної зони [7].
Численні залізо-мерганцеві бобовини горизонту А1 і особливо А2 свідчать про інтенсивність оглеєння описуваних грунтів у минулому, а також сучасне періодичне перезволоження їх поверхневих горизонтів.
Характерною особливістю грунтів межиріч Передкарпаття є наявність дуже щільного і своєрідного ілювіального горизонту. Він має мозаїчне забарвлення: іржаво –бурі плями чергуються з сіросталевими плямами глею; на всю глибину він пронизаний тріщинами, по стінках яких багато кремнеземної присипки та колоїдних примазок бурого, сизого і темного кольорів. Ці тріщини розділяють ілювіальний горизонт на великі брили, які розпадаються на горіхуваті і призматичні структурні одиниці; поверхня їх вкрита гумусовими примазками, які утворюються внаслідок вимирання органічних речовин з верхніх горизонтів. Сірі лісостепові грунти в Передкарпатті поширені мало і пов'язані з карбонатними лесовидними породами. Є всі підтипи лісостепових грунтів від ясно-сірих до опідзолених чорноземів.
Ясно-сірі грунти за морфологічними ознаками нагадують дерново-підзолисті глейові з тою різницею, що в них у меншій кількості є залізо-марганцеві бобовини і з глибини 2 – 2,5 м порода скипає від соленої кислоти. Вміст гумусу в горизонті 2 %. Болотні та лучні горизонти тут дуже поширені. Вони займають заплавні та надзаплавні тераси річок.
2.6. Клімат.
Карпати відносять до області континентально-європейського клімату, головні риси якого визначаються наявністю атлантичних і трансформовано-континентальних повітряних мас. Клімат Карпат є помірно-континентальним з достатньою зволоженістю, нестійкою весною, нежарким літом, теплою осінню і м'якою зимою [6].
У найхолоднішому місяці – січні – середні температури коливаються залежно від висоти від – 3 до – 7,5? С і тільки на найбільш підвищених ділянках знижуються до – 8 – 9?С. На території Передкарпаття січневі температури знижуються із заходу на схід від – 3,9 до – 5,7?С. Ймовірність сильних морозів мала.
Період весни охоплює 70 – 85 днів. В березні теплі дощові дні часто змінюються морозними днями і снігом. У квітні середня температура підвищується до 7,5 – 8,3?С.
Літній період коливається в широких межах. Просторові зміни середніх температур липня більш значні: від + 18 ... +21 ?С на рівнинах до + 8 ... + 10?С в горах.
Осінній сезон охоплює три місяці – вересень, жовтень і листопад. Середня температура +8 ... +9?С. У Львові намічується 11 днів з середньою добовою температурою +10 ... +20 ?С [6].
2.7. Рослинний покрив.
Флора та рослинність багата і оригінальна. В складі флори налічується понад дві тисячі вищих спорових та квіткових рослин та 860 лишайників [7].
Серед квіткових рослин є велика кількість дерев і чагарників, що утворюють великі лісові масиви, які вкривають гірські схили та долини рік. З деревних порід майже половина є едифікаторними видами, що утворюють самостійні або змішані угрупування.
Основиними лісоутворюючими породами є бук лісовий, смерека ( ялина ) європейська, ялиця біла, дуб звичайний та дуб скельний, явір, вільха сіра, кедрова сосна, сосна звичайна, тополя і осика, береза. З чагарників, які мають едифікаторне значення, відмітимо вербу пурпурову, вербу чорніючу, сосну гірську, рододендрон.
В лісах та на луках росте приблизно 1500 видів квіткових травянистих рослин, серед яких багато корисних видів, дубильних речовин, які містять рослини,також є їстівні, лікарські види. До 300 видів рослин застосовується в народній медицині, з них у науковій медицині – 90, в тому числі фармакопейних – 59, 18 видів – красильних, 20 – дубильних. Серед травянистих рослин переважають представники родин Складноцвіті, Бобові, Розові, Губоцвіті, Злакові [7].

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать