Лондон. Минуле і сьогодення

Зміст
Вступ 3
Розділ І
Історія Лондона 5
Розділ ІІ
Аріхектура Лондона у світлі прогресу 13
Розділ ІІІ
Реконструкція Лондона. Сьогодення 18
Висновки 21
Список використаної літератури 22
Додатки 23
Вступ
(London; римська назва Лондініум, Londinium) - Столиця Великобританії. Населення 6,8 мільйонів чоловік (1991). Конурбація Великого Лондона утворює особливу адміністративну одиницю метрополітенського графства: «Великий Лондон» складається з Лондонського графства (29 міських округів) та обширних передмість «зовнішнього поясу» (графства Мідлсекс, частково - Хартфордшир, Ессекс, Кент, Суррей). Вантажообіг порту близько 60 мільйонів тонн на рік. Міжнародні аеропорти Хітроу і Гетуік. Широко розвинуті машинобудування, особливо авіа- та автобудування, електротехнічна, радіоелектронна; харчосмакова, паперова, поліграфічна, хімічна, швейна промисловість. Метрополітен (найстаріший у Європі, 1863). Університети, технічні вузи, Королівські академії драматичного мистецтва, музики, танцю, Лондонське королівське товариство, Королівська академія мистецтв, Британська академія, Королівський інститут Великобританії та багато інших навчальних та наукових установ, наукові та інші товариства. Понад 30 музеїв, в тому числі Британський музей, Науковий музей, Музей Вікторії та Альберта, Національна галерея, Тейт-галерея. Близько 80 театрів: Національний, Королівський шекспірівський, «Ковент-Гарден» та ін. Ігри IV і XIV Олімпіад (1908, 1948).
Діловий центр Лондона - Сіті (банки, біржа, контори, ратуша, резиденція лорда-мера, собор святого Павла); на захід від нього - буржуазні райони Уест-Енду з широкими упорядкованими вулицями (Стренд, Піккаділлі, Оксфорд-стріт), основними торговельними та культурними установами, парками (Гайд-парк, Грін-парк, Сент-Джеймс-парк, Риджентс-парк, Кенсінгтон-Гарденс); на південний захід від Сіті - Вестмінстерське абатство, королівські палаци (Сент-Джеймський і Бакінгемський), адміністративний центр (парламент, міністерства - вулиці Уайтхолл, Даунінг-стріт); на північному заході - дрібнобуржуазні райони (Хемпстед, Паддінгтон), на північному-сході (Айлінгтон, Хакні) - робочі та промислові квартали, а на схід від Сіті - Тауер і райони Іст-Енду (Степні, Поплар, Бетнал-Грін). На південь від Темзи - порівняно нові житлові та промислові райони (Уондсуорт, Ламбет, Камберуелл та ін.)
Розділ І
Історія Лондона
Ломндон (англ. London), столиця Англії і Великобританії, розташований на річці Темза; площа 1580 кв. км; населення 7,556,900 (2007), з передмістями понад 9 млн.
Місто Лондон є фінансовим і комерційним центром Сполученого Королівства. Великий Лондон з 1965 складається з 32 округів. Важливе джерело доходу — туризм. Найбільш відвідуваними місцями є: Тауер, собор Св. Павла, Букінгемський палац, Вестмінстерське абатство. Університет Лондона найбільший в країні. Школа юристів Іннс існує з 13 століття. Лондон - центр англійської театральної діяльності з моменту будівництва першого театру Джеймсом Бербіджем в 1576.
Англійці часто називають Лондон The Big Smoke. Цю назву можна перекласти як «Великий дим». Зрозуміло, що ця назва пов’язана із лондонським смогом. Інша неофіційна назва міста — The Great Wen. Цей вираз майже неможливо перекласти дослівно, через те що в українській мові немає еквіваленту слову Wen, що приблизно означає «Місто із занадто великим населенням». Щодо назв районів, то Сіті інколи називають «квадратною милею». У часи Британської Імперії Лондон часто неофіційно називали столицею світу, а у 1960-і місто отримало назву «Свінгуючий Лондон».
З історії Лондона
Римський Лондініум створено невдовзі після вторгнення римлян в 43 році. Незабаром Лондініум став одним з найважливіших населених пунктів Римської Британії. У II столітті він досяг розквіту — до 100 року Лондініум став столицею Британії, змінивши Колчестер, населення складало близько 60 000 чоловік. У місті містилися найважливіші адміністративні будівлі.
Приблизно у 200 році Британія була розділена на дві частини — Верхню і Ніжнюю. Лондініум став столицею Верхньої Британії. Приблизно в той же час була побудована так звана Римська стіна — оборонна споруда по периметру міста, залишки якої збереглися в центрі сучасного Лондона. В кінці IV століття Британія була розділена наново, і Лондініум став столицею провінції Максима Цезаренсіс. У V столітті римляни залишили Лондініум, і місто стало поступово заселятися бриттами.
В середині VI століття Люнденбург («Лондонське зміцнення», саксонська назва Лондініума) був включений до складу східносаксонського королівства. У 604 році король Саєберт прийняв християнство, і в місті вперше з'явився єпископ. Першого лондонського єпископа звали Мелітіус. Тоді ж був побудований Собор святого Павла. Імовірно, спочатку це була досить скромна капела. Пізніше собор був зруйнований язичниками-спадкоємцями Саєберта.
В кінці VII століття приблизно в півтора кілометрах від Люнденбурга було засновано саксонське поселення Люндевік (тобто Лондонське поселення). Мабуть, в Люндевіку містилася гавань для торгових кораблів і рибальських човнів.
З 730 року місто перейшло під владу Мерсії, великого англійського королівства. У IX столітті Люнденбург піддався нападу вікінгів. Вони контролювали місто протягом двадцяти років, після чого король Альфред Великий уклав із загарбниками мир. Проте в 1013 році Люнденбург був знову окупований вікінгами і знаходився під їх владою до 1042 року.
До 11 століття Лондон став головним містом Англії, поступово розрісся і з'єднався з Вестмінстером, раніше окремим поселенням. У 1066 році після перемоги при Гастінгсі королем Англії став Вільгельм Завойовник. Коронація пройшла в тільки що добудованому Вестмінстерському абатстві. Вільгельм дав жителям Лондона деякі привілеї в порівнянні з жителями інших міст. При його правлінні в на південному сході міста було побудовано укріплення, нині відоме як Тауер. У 1097 його син Вільгельм II почав будівництво Вестмінстер-холла, що послужив основою Вестмінстерського палацу. У 1176 році почалося будівництво знаментого Лондонського моста, що проіснував близько 600 років.
У травні 1216 року Лондон був востаннє окупований іноземними військами — місто захопив французький король Людовик VIII, поклавши край правлінню Іоанна Безземельного. Пізніше проти Людовика повстали його власні барони, і влада в країні за їхньої допомоги знову перейшла в руки англійців. Таким чином, Лондон є єдиною європейською столицею яка не була захоплена ворогом жодного разу за останні майже 8 століть.
Чума, що лютувала в Європі в XIV столітті, не обійшла стороною і Лондон. «Чорна смерть» прийшла до Англії в 1348 році. Точна кількість померлих в Лондоні невідомо, але вважається, що жертвами чуми стали від 30 до 50 тисяч чоловік.
Епідемія стала непрямою причиною селянського повстання під проводом Вота Тайлера (1381), під час якого Лондон піддався розграбуванню і спустошенню. Селяни штурмом узяли Тауер, убили лорда-канцлера (важлива державна посада в середньовічній Англії), архієпископа судберійського Симона і хранителя королівської скарбниці. Повстання було у результаті пригдушене королівськими військами, а сам Тайлер — засуджений до страти.
В середні віки Лондон розділився на дві основні частини — адміністративний і політичний Вестмінстер і торговий Сіті. Це розділення зберігається і понині. Для Середніх століть Лондон міг вважатися великим містом — до 1300 року в ньому мешкало приблизно 80 000 чоловік. Склалося і міське самоврядування — головою Лондона став лорд-мер.
З приходом до влади династії Тюдорів в Англії почалася епоха абсолютної монархії. Централізація влади в руках короля привела до того, що столиця стала розвиватися і багатішати ще швидше, чим раніше. Сприятливо відбилися на місті часи правління Генріха VIII і Едуарда VI — були засновані знамениті лондонські парки Гайд-парк і Кенсінгтон-гарден і відкрито кілька великих лікарень.
Реформація, що відбулася в Англії при Генріху VIII, не закінчилася, на відміну від інших країн, кровопролиттям: тут церковні перетворення контролювалися королем і були ініційовані «зверху», а не «знизу», як в більшості інших країн. Після Реформації близько половини площі Лондона була зайнята релігійними спорудами і приблизно третину населення складали ченці. Ситуація змінилася в 1538-41 роках, після того, як Генріх VIII видав закон про верховенство короля над церквою. Після цього значна частина церковного майна була конфіскована і передана до рук короля і його найближчим васалам.
Лондон розвинувся до одного з найбільших торгових центрів Європи. У місті процвітали малі підприємства, а великі англійські власники вели свою торгівлю по всьому світу — від Росії ка Америки. Створювалися гігантські компанії, такі як Ост-Індська в 1600 році. Після того, як в 1572 іспанці захопили і розграбували велике голландське місто Антверпен, Лондон став найбільшим центром торгівлі на Північному морі. Стрімко збільшувалося населення столиці — з 50 000 чоловік в 1530 році до 225 000 в 1605. Також у XVI столітті з'явилися перші карти Лондона. З'явилися перші публічні театри, найпопулярнішим з яких став «Глобус», в якому йшли п'єси Вільяма Шекспіра.
У XVI столітті у Вест-Енді почали селитися аристократи і придворні. Незабаром район став одним з найпрестижніших місць міста. Досі будинок у Вест-Енді є пропуском у вищий світ Лондона.
Під час Англійської громадянської війни Лондон зайняв сторону Парламенту. Були створені війська ополчення і зведені оборонні укріплення, щоб захистити місто від роялістів, які дедалі ближче просувалися до столиці, — битва при Брентфорді відбулася всього в кількох милях від Лондона. Проте добре організована оборона не дозволила королівським військам узяти місто, що і зіграло вирішальну роль у війні — багатства, що зберігалися в Лондоні, допомогли Парламенту отримати перемогу.
У Лондоні, як і у всіх європейських містах того часу, були відсутні каналізація і система охорони здоров'я, до того ж, місто було сильно перенаселене, і тому там регулярно спалахували епідемії з багатьма сотнями, а деколи і тисячами жертв. Але найстрашніша трапилася в середині XVII століття, в 1665—1666 роках. У Англії її називають Великою Чумою (The Great Plague). У Лондоні жертвами епідемії стали приблизно 60000 чоловік (п'ята частина міста). Семюел Піпс, хронікер міста, записав 4 вересня 1665 наступне: «За тиждень померло більше 7400 чоловік, з них 6000 — від чуми. День ніч майже без перерви з вулиці доноситься похоронний дзвін церковних дзвонів».
Відразу після закінчення епідемії сталася ще одна катастрофа — Велика лондонська пожежа 1666. Якщо Велика Чума покосила населення Лондона, то пожежа нанесла серйозний матеріальний збиток, знищивши 13200 будинків (біля 60% міста) і 87 церков (зокрема старий Собор святого Павла). Як не дивно, але у вогні загинуло всього вісім чоловік, зате багато хто залишився без оселі і позбувся всіх засобів для існування.
Після відновлення Лондон остаточно перетворився на фінансову столицю мвіту. У 1694 році відкрився Банк Англії, що дозволив країні ще збільшити свій вплив на світову економіку. У 1700 році 80% імпорту і 69% експорту Англії доводилося на Лондон, а населення міста перевищувало 500 000 чоловік.
У XVIII столітті, в епоху Просвітництва набули широкого поширення преса і література. Відтоді центром видавничого життя Лондона стала вулиця Фліт-стріт. У тому ж столітті було відмічено зростання злочинності в столиці, через що були посилені покарання: навіть за незначний злочин тепер загрожувала страта.
У 1707 році Лондон набув статусу столиці Великобританії, нової держави, створеної за допомогою об'єднання Англії і Шотландії. У тому ж XVIII столітті були побудовані новий Собор святого Павла і Букінгемський палац — символи сучасного Лондона, — а також Вестмінстерський міст, який став всього лише другим мостом в Лондоні через Темзу. До кінця XVIII століття населення Лондона досягло мільйона чоловік.
Лондон XIX сторіччя — місто контрастів. З одного боку, він був столицею найбільшої держави в світі — Британській імперії, економічним і політичним центром світу, а з іншої — містом, де в трущобах, практично без засобів для існування, жили мільйони бідняків.
XIX століття — епоха стрімкої індустріалізації і урбанізації в країнах Європи і Північної Америки. У цьому сторіччі в Лондоні було побудовано величезну кількість нових фабрик і заводів, а населення збільшилося в 6 разів. У XIX столітті Лондон був найбільшим містом світу, до 1900 року його населення складало близько 6 млн чоловік. У столиці з'явилися цілі промислові райони, і найвідоміший з них — Іст-енд, що став протилежністю фешенебельного Вест-енду.
У позаминулому столітті в зовнішності Лондона відбулися кардинальні зміни. У 1836 році була відкрита перша залізниця, що з'єднала Лондонський міст і Грінвіч, і менше ніж за 20 років відкрилося 6 вокзалів. У 1863 в Лондоні з'явилося перше в світі метро. Крім того, в XIX столітті були побудовані Біг-Бен, Альберт-Холл, комплекс Трафальгарського майдану, Тауерський міст. Вперше за всю історію існування Лондона з'явилася каналізація (див. Великий сморід).
У XIX столітті була реформована система міського самоврядування, оскільки стара система, що існувала ще з Середніх століть, явно не відповідала вимогам мегаполісу, що розрісся. У 1855 році був створений Столичний комітет з робіт (Metropolitan Board of Works), що контролював міське будівництво і створення інфраструктури. У 1888 цей орган ліквідовували, а адміністративні функції були вперше покладені на виборний орган — Лондонську окружну раду (London County Council).
У 1851 році Лондон прийняв всесвітню виставку.
В середині століття Лондон вперше зіткнувся з масовою імміграцією. Особливо велика притока приїжджих йшла з Ірландії. Також в місті утворилася велика єврейська община.
Перша світова війна на якийсь час припинила розвиток Лондона. Місто вперше піддалося авіанальотам. У період між двома світовими війнами Лондон продовжував збільшуватися, але більше за площею, а не за населенням.
У 1930-ті багато жителів міста постраждали від Великої депресії: сильно виріс рівень безробіття, впав рівень життя. Нездатність влади зробити що-небудь привела до появи безлічі радикальних партій як лівого, так і правого напряму. Більшість з них базувалася в робочому Іст-Енді. У Парламенті Великобританії отримали декілька місць комуністи, широкою підтримкою користувався і Британський союз фашистів. Кульмінацією боротьби між лівими і правими стала так звана Битва на Кебл-стріт — вуличні бої між політичними екстремістами обох флангів і поліцією.
У ті ж 1930-ті до Лондона з нацистської Німеччини бігли багато євреїв. Під час Другої світової війни столиця Великобританії піддавалася неодноразовим авіабомбуванням, найважчі з яких пришлися на вересень 1940 і травень 1941 року. Багато жителів було евакуйовано зі столиці. Бомбосховищами служили станції метрополітену. Всього за час війни в Лондоні її жертвами стали 30000 мирних жителів, 50000 отримали поранення, десятки тисяч будинків були зруйновані.
Відразу після війни Лондон удруге прийняв Олімпійські ігри (1948).
У післявоєнний час Лондон втратив статус найбільшого порту Великобританії, оскільки устаткування доків застаріло і порт не міг обслуговувати великі вантажні кораблі. Водні термінали Лондона були перенесені в довколишні міста Фелікстау і Тілбері, а район Доклендс в 1980-ті був перебудований — тепер там містяться офіси і багатоквартирні будинки.
У 1952 Великий смог, украй шкідлива суміш туману і диму промислового походження, на п'ять днів спустився на Лондон. Незабаром концентрація в повітрі продуктів горіння стала такою високою, що за подальші тижні в місті від смогу загинуло близько 4000 чоловік, а ще 8000 стали жертвами катастрофи в подальші кілька місяців. Подія примусила міське керівництво серйозно зайнятися цією проблемою, внаслідок чого були виданий загальнодержавний закон «Про чисте повітря» (1956), а також аналогічний міський закон (1954).
У 1960-і, завдяки популярним музичним колективам як то Beatles і Rolling Stones він став одним з світових центрів молодіжної субкультури (отримавши прізвисько «Свінгуючий Лондон»). У 1966 збірна Англії виграла у фіналі на стадіоні «Вемблі» Чемпіонат світу з футболу.
В 1970-ті Лондон став мішенню для терористів, коли місто вперше піддалося атакам Ірландської Республіканської Армії. Ці атаки регулярно повторювалися до кінця XX століття.
Із середини століття, незважаючи на приток іммігрантів з країн Співдружності (особливо з Індії, Пакистану і Бангладеш), населення міста почало скорочуватися, та зменшилось з майже 9 до 7 млн чоловік у 1980-і, після чого воно стало повільне рости.
Нове тисячоліття Лондон зустрів відкриттям кількох нових споруд, таких як Купол міленіуму (Millennium Dome) і Лондонське око (London Eye), колесо огляду, що стало новим символом міста.
На початку XXI століття Лондон добився права на проведення Олімпійських ігор 2012 року. Столиця Великобританії стане першим містом, що тричі прийме Олімпіаду.
У 2004 був прийнятий план з розвитку міста. Згідно йому, до 2016 року населення Лондона повинне досягти 8,1 млн чоловік, повинна збільшитися кількість хмарочосів. Міська влада також має намір удосконалити систему громадського транспорту.
Розділ ІІ
Аріхектура Лондона у світлі прогресу
Лондон - визнаний міжнародний діловий і фінансовий центр світу. Приблизно 54% з 500 найбільших транснаціональних компаній мають офіси у столиці Великобританії, а близько 20% фірм розмістили тут штаб-квартири. Тому сектор нерухомості в Лондоні один із найрозвиненіших. Для залучення сюди найбільших компаній світу лондонська мерія створює відповідні умови: будує нові офісні площі, виділяє площі для будівництва банків і фінансово-інвестиційних компаній, розважальних центрів і супермаркетів. Недарма в Європі говорять, що Лондон перехопив ініціативу будівельну у Парижа і зараз змагається з Берліном. У столиці Франції великі містобудівні роботи завершилися в 1995 році, а Лондон почав рости вгору з космічною швидкістю в кінці 80-х - на початку 90-х років. До цього часу в столиці Великобританії налічувалося всього кілька видатних висоток. Зараз будівництво хмарочосів розгорнулося в основному у віддалених від центру районів - у тих місцях, які раніше розглядалися як робітничі околиці, оскільки в Сіті та в інших престижних кварталів Лондона практично відсутні вільні площі для будівництва висотних кварталів. Звичайно, можна відшукати незайняту територію для побудови одного хмарочоса. Але зараз, як відомо, висотні вежі будуються як багатофункціональні розважально-офісні центри, тому невеликі площі не влаштовують нікого: ні забудовників, ні майбутніх експлуатантів. Свою розповідь про нову архітектуру висотного Лондона почнемо з ультрасучасного та амбітного проекту. До його здійснення доклав руку знаменитий британський архітектор, творець архітектурного хай-теку сер Норман Фостер. Він збудував 10-ти поверховий будинок у вигляді дуже великого яйця для столичної мерії. Як відомо, 15 років тому Маргарет Тетчер розігнала орган міського самоврядування. А саму будівлю як політичний оплот лейбористів у 80-х роках минулого століття, що стоїть і зараз навпроти англійського парламенту, було продано японцям. В яку копієчку влетіла мерія, погодившись на будівництво надмірно модерністського будівлі, не розголошується. Але, на думку експертів, архітектурне бюро Нормана Фостера за здійснення таких проектів стягує великі гроші. У цілому лондонці нормально прийняли новинку зодчества хай-теку, охрестивши цю будівлю як «миле яєчко». Форма яйця обрана Фостером не випадково. Йому, по-перше, хотілося, відійти від повсякденної банальності. По-друге, «в яйці» відчувається щось філософське. По-третє, у такій будівлі поєднуються природність і високі технології, бо вона являє собою підказану самою природою форму найпоширенішої їжі на Землі. І четверте - в «яйці» закладений момент образу майбутнього, тому що чекаєш: щось з нього вилупиться політично неординарне. А зовсім недавно міська рада Лондона схвалила будівництво хмарочоса, який стане найвищим у Європі. 66-ти поверхова будівля «Shard of Glass» заввишки 306 метрів виросте через декілька років на березі Темзи в районі Саут-уорк. Спорудження хмарочоса обійдеться в $ 495 млн. Перша ж висотка була побудована в Лондоні ще в 1965 році при лейбористському прем'єрстві Гарольда Вільсона. Нею стала 158-метрова вежа "Брітіш Телеком" (разом із радіовежею 189 метрів). Вона зараз забезпечує прийом 110 телепрограм. Слід зазначити, що архітектори постаралися зробити її оригінальною. Під основною будівлею знаходяться блюдця параболітичних антен, якими всіяна п'ята частина будови з металу, бетону і скла. А саме будівництво вежі викликало незадоволення багатьох лондонців, які були проти руйнування архітектурного обличчя столиці. Вони постійно питали один одного: навіщо потрібний нашому Лондону «багнет у небо». З часом «карликовий гігант» прижився і став визначною пам'яткою столиці Великобританії 60-80 рр.. ХХ століття, а також органічною частиною міського пейзажу. Пристосували висотку і для огляду Лондона та його околиць (на відстань на 30 км). Звідси відкривається чудовий вид на знаменитий лондонський Ріджент-парк. Туристи милуються містом, перебуваючи в заскленому залі, який разом з гостями робить коло навколо своєї осі за 24 хвилини. Наступні 20 років місцеві архітектори займалися внутрішнім перебудовою районів. І тільки 15 років тому столичні зодчі почали широко використовувати "хай-тек", який різко змінив обличчя історичних кварталів англійської столиці. Знамениті зразки нової архітектури зустрічають туристів відразу ж після прибуття до Лондона. В аеропорту плавні вигини металевої покрівлі нового терміналу, побудованого за проектом Річарда Роджерса, нагадують розгойдане море. А величезним шатром, немов зібраним з розкритих парашутів, виглядає творіння Нормана Фостера - аеропорт Стенстед. Відразу ж привертає погляди до себе засклені склепіння вокзалу Ватерлоо, створеного архітектором Ніколасом Гримшоу. Автори цих проектів сьогодні є ключовими фігурами у світовій архітектурі. Перш ніж їм довірили будівництво престижних будинків у Лондоні, вони встигли домогтися визнання за кордоном. Ними були створені проекти таких знаменитих будівель, як павільйон Великобританії на Всесвітній виставці у Барселоні зодчим Гримшоу, Центр Помпіду в Парижі Роджерсом разом з Піано, будинок Гонконгської-Шанхайської банківської корпорації в Сянгані Фостером. Зауважимо, що у 80-х роках англійські архітектори продемонстрували блискуче володіння високотехнологічним стилем, створюючи архітектурні шедеври за межами Великобританії. Скажімо так, що "хай-тек" виявився затребуваним і в Лондоні, але через деякий час. Багато сучасних шедеврів архітектури Лондона відносяться до напрямку "хай-трек". За свідченням Р. Роджерса і Н. Фостера, сучасне будівництво по наукоємності не повинно поступатися космічній індустрії, літако- та автомобілебудування. Цьому ж підходу відповідає й специфічна технологія "хай-теку": споруди монтуються на місці з виготовлених на заводських умовах компонентів-модулів - часто дуже складних. Першим уроком співіснування ультрасучасної естетики "хай-теку" зі щільною забудовою лондонського Сіті став будинок компанії "Ллойд", зведений у 1986 році. Всупереч скептичним прогнозам, гігантська металева споруда органічно вписалася в архітектурну тканину Лондона, а її загальний вигляд дозволили критикам знайти у творенні Роджерса риси готики і провести паралелі між творчістю майстрів різних епох. Слід підкреслити, що архітектурна краса будівлі багато в чому залежала від обсягів фінансування. А воно було досить щедрим: Роджерса ніхто не обмежував у грошах. Виділяється своєю архітектурною красою і комплекс адмінбудівель в Сіті. Один з них був побудований архітектором Скідмор та отримав схвалення самого принца Чарльза. Ця будівля темно-теракотового кольору, що складається з 2-х сталевих арок, поєднана дивовижною склянною галереєю. За останні 10 років майже повної реконструкції піддався Дойклендс - напівзакинутий район старих доків уздовж Темзи. Так, на місці колишніх східно-індійських доків за проектом Гримшоу побудували нову будівлю видавництва "Financial Times", проект якої був відзначений безліччю премій. Томас Телфорд реконструював центральний лондонський торговий порт (його закрили в 1968 р.), і зараз - це один із жвавих кварталів міста. Тут побудований готель, обладнана гавань для яхт, прикрашена розвідними пішохідними містками, а також розбитий парк. Старовинні складські будівлі перероблені під офіси, магазини і ресторани. Діалог традиційного та ультрасучасного відмежовують не тільки розбудовані доки. Блискучі приклади - реконструкція Королівської академії мистецтв на Пікаділлі (арх. Фостер) та будівлі рекламної компанії "Imagination" у центрі міста на Стор-стріт (арх. Рон Херрон). Цей же діалог відчувається у побудованому в 1994 році недалеко від Вестмінстерського абатства офісі 4-го каналу британського телебачення. Річард Роджерс зміг майстерно вписати цю невелику будівлу в оточення тихих вікторіанських вуличок. Його бічні фасади виконані у вигляді традиційної цегляної кладки, яка, на перший погляд, нічим не відрізняється від стоять поруч будівель, поки в очі не кинеться ліфт, відносить відвідувачів кудись вгору у винесеній на фасад скляній шахті ... Це і є "хай -тек ", але по-лондонськи. Є щось закономірне в тому, що деякі споруди лондонського "хай-теку" покликані до життя саме потребами технічного розвитку. Щоб зберегти за Лондоном традиційно центральну роль в управлінні торгівлею, потрібно було, зокрема, вирішити задачу технічного переоснащення лондонських офісів. Потрібні були будівлі нового типу, спроектовані в розрахунку на інженерне забезпечення потужних потоків електронної інформації. Так з'явився "Бродгейт" - величезний діловий центр з 13-ти будинків на Ліверпуль-стріт. Проект був виконаний одним американським архітектурним бюро. Цей величезний комплекс навряд чи був би побудований так швидко - всього за 6 років, якщо б не традиційна для "хай-теку" система збирання з готових модулів - не тільки металевих конструкцій, а й, наприклад, кабін санвузлів, блоків комунікацій і ліфтових шахт. А неподалік від "Бродгейт", на столичній набережній Кенарі-Ворф ", в Гринвічі напередодні нового тисячоліття виріс" Міленіум "- величезний куполоподібний зал для постійно діючих виставок, присвячених в основному технічному прогресу та його значенню в житті суспільства ХХІ століття. Замовлення на цей проект отримав Р. Роджерс, який уже на той час був удостоєний титулу поважного сера. Як відомо, проект виявився невдалим і приніс величезні збитки його творцям.
Розділ ІІІ
Реконструкція Лондона. Сьогодення
Слідом за реконструкцією Парижа, Берліна і Москви прийшла черга Лондона і Британської Королівства в цілому. Будівельна програма Англії приголомшує своїм розмахом, тим більше що її підставою служить досить умовна обставина. А саме те, що 2000 рік почався в Лондоні на Грінвічському меридіані.
Ситуація в Лондоні багато в чому нагадує московську. З одного боку, орендна плата за офісні приміщення тут одна з найвищих у світі, так що будувати вигідно. З іншого, так само як і в Москві, будівництво виявляється надзвичайно ускладнене без патронажу влади. У 1992 році найбільша приватна девелоперська компанія Olympia & York розорилася на будівництві нового ділового району Canary Worf в Лондоні, і не останню роль у цьому зіграли надзвичайно складні структури узгодження проектів (цікаво, що згодом власники компанії брати Райхмани намагалися брати участь у московському проекті Сіті, але також не знайшли спільної мови з московською владою). Якщо ж влада починають втручатися в будівництво, то розмах його втрачає всі межі.
Однак специфіка британської ситуації полягає в тому, що тут представники різних гілок влади підтримують різну архітектуру. Сам інтерес влади до архітектури безсумнівно спровокований принцом Чарльзом, який заснував власну архітектурну школу і послідовно відстоює принципи архітектурного історизму, реконструкції пам'ятників та будівництва нових будинків в історичних стилях. Схожу політику проводять і московські влади, хоча московський і лондонський історизм трохи відрізняються за якістю. Принц виїжджав на власній яхті в акваторію Темзи і показував картини Лондона XVII-XVIII століть з власної колекції, пропонуючи порівняти види Лондона тоді і тепер. Все це транслювалося по телебаченню, жителі міста повинні були оцінити всю ту гидоту сучасної архітектури і принадність історії. Ці акції послідовно перетворювали Лондон на оплот архітектурного консерватизму і додавали принцу популярності. Архітектура стала політичним чинником. І тут ініціативу принца перехопили.
Практично нова програма Millenium ініційована лейбористами й особисто прем'єр-міністром Англії Тоні Блером. І природно, оскільки принц консервативний, а лейбористи прогресивні, всі проекти програми віддані архітекторам-модерністів. Головний об'єкт програми - гігантський купол у Лондоні (над Грінвіцький меридіаном, де, власне, і настав 2000 рік) - будується за проектом сера Річарда Роджерса, відомого своїм Центром Помпіду в Парижі. Іншим фаворитом нинішньої лондонській реконструкції виявився сер Норман Фостер, мабуть, найвідоміший і процвітаючий сучасний архітектор (крім Лондона він будує в Гонконгу, Берліні і т. д.) - він створює гігантський хмарочос "Трафальгарській дім" (інакше - башта Millenium), який повинен стати найвищою будівлею Європи. Крім нього, кілька будівель будує Заха Хадід, одна із засновниць архітектурного структуралізму, а згодом - деконструкції, безсумнівний лідер як архітектурного модернізму, так й архітектурного фемінізму. Нарешті, ряд об'єктів переданий Ніколасу Гримшоу, також одному з найвідоміших архітекторів-модерністів Англії.
Кілька років Тоні Блер зібрав всіх перерахованих вище архітекторів на сніданок, де висловив впевненість у тому, що "планета увійде в XXI століття через британську архітектуру". Відповідні заходи принца Чарльза не мали успіху. Він теж покликав близько 200 представників громадськості та архітекторів-класицистів поснідати, всі вони за чаєм висловилися вельми рішуче з приводу планів Блера, а зведення 300-метрового хмарочоса в історичному центрі Лондона розцінили як досконалий вандалізм. Але зупинити будівництво їм не вдалося.
Таким чином, принц зазнав поразки. Причина цього - почасти не надто висока популярність принца в Англії після смерті Діани. Є, однак, і інші пояснення. За словами Семена Михайлівського, керівника петербурзького філії школи принца, справа пояснюється самою структурою архітектурного процесу. "Розумієте, модерністське архітектурне бюро працює, як величезний завод, то ж бюро Фостера налічує 500 співробітників. Всі деталі однакові - знай видавай робочі креслення. А історичне архітектурне бюро - це середньовічна майстерня, тут більше 30 людей працювати не можуть, падає якість. І коли починається гігантоманія, модерністи перемагають".
Висновки
Отже, Лондон - столиця Великобританії, один з найдавніших міст країни.
Середньовічний Лондон - ту його частину, яка тепер називається Сіті, - прикрашали Лондонський міст, королівський замок Тауер, собор св. Павла, безліч церков і монастирів.
У XVIII ст. були створені комплекси найбільшої лондонської площі - Гровно-Сквер і найзнаменитішої - Трафальгарської, прокладена широка вулиця Парламенту, споруджено будинок знаменитого Британського музею.
Лондон складається з трьох історичних частин: Сіті, Вестмінстера, Уест-Енду. Готичний палац Вестмінстера будувався вже на початку XIX ст.
Його будівлю завершують дві богині: богиня Вікторія - королівський вхід до парламенту і годинна башта Біг Бен з величезним дзвоном.
Центральна частина міста ще зберегла середньовічне переплетення вулиць, причому деякі з них, як і в давні часи, мають чітку спеціалізацію. Ділові контори і численні банки концентруються в Сіті, одному з найбільших фінансових центрів світу.
Жваві вдень, вулиці порожніють до вечора, коли армія службовців розходиться по домівках. Вестмінстер - політичний і адміністративний центр країни і столиці.
Уест-Енд з його класичними площами є центром столичного сервісу: це район дорогих магазинів, театрів, ресторанів і готелів.
Місто Лондон є фінансовим і комерційним центром Сполученого Королівства. Великий Лондон з 1965 складається з 32 округів. Важливе джерело доходу — туризм. Найбільш відвідуваними місцями є: Тауер, собор Св. Павла, Букінгемський палац, Вестмінстерське абатство. Університет Лондона найбільший в країні.
Список використаної літератури
1. Андреев Л.В. Основы реконструкции исторического города. Курс лекций. М.: изд. МАРХИ, 1982, 53 с.
2. Гидион З. Пространство, время, архитектура, М.:Стройиздат, 1984, 445с.
3. Лавров В.А. Развитие, планировочной структуры исторически сложившихся городов. М.: Стройиздат, 1977, - 196 с.
4. Ранинский Ю.В.Памятники архитектуры и градостроительства Учеб.пособие для архит. и строит. спец. вузов. М.: Высш. шк., 1988, - 63 с.
5. Саваренская Т.Ф. «Западноевропейское градостроительство 17-19 веков». М.: Стройиздат, 1988, - 240 с.
6. Соколов Л.И. Центр города – функции, структура, образ. М.: Стройиздат, 1992, - 353 с.
7. Фомін І.О. Основи теорії містобудування/Підручник, К.: Наукова думка, 1997, - 191 с.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать