Чорне море

Загальна характеристика
Ч. м. — внутр. континентальне м. Атлантійського океану (пов'язане з ним через чорноморські протоки, Егейське та Середземне м.), положене між масивом Сх. Европи на півн., Малою Азією на півд., Кавказом на сх. і Балканським піво. на зах. Береги Ч. м. (і Азовського) є природними межами укр. земель на півд. Тепер Ч. м. омиває береги , , , , і .
Ч. м. є природною границею України з півд., одночасно воно пов'язує її зі світом. Цим шляхом від поч. її історії проходили з півд. екон., політ. і культ. впливи; завдяки рікам, що течуть до Ч. м. (Дунай, Дністер, Бог і насамперед Дніпро, а на сх. межах України Дін), вони могли легко сягати в глибину укр. земель. Дніпро і Варязький шлях були головними артеріями Київської держави, що сполучали Ч. і Балтицьке м.; над Дніпром і його притоками лежить більшість стародавніх м. Київської держави.
На півн. побережжі Ч. м. перехрещувалися впродовж віків три напрями експансії. Народи, що жили на Україні (в Київ. держава), хотіли дійти до Ч. м.; середземноморські народи (греки, візантійці, італійці) хотіли опанувати найбільше на півн. висунену частину Ч. м. Але на Півн. Причорномор'я (у степ. смугу) споконвіку приходили орди кочовиків з Азії і намагалися відсунути від Ч. м. народи, які жили на Причорномор'ї, і знищили колонії середземноморських народів. Так виникали конфлікти за володіння півн. берегами Ч. (також Азовського) м., які тривали століттями. Це й було причиною, що укр. народ здобув Ч. м. як свою тривалу межу пізно: остаточно тільки в кін.
Сучасну (етнічну) межу укр. народу над Ч. м. можна поділити на 4 відтинки: від гирла Дунаю до Криму, Крим (аж до Керчинської протоки, що в'яже Ч. з Азовським м.), Кубанський до Джубґи — в межах Росії і від Джубґи до Ґаґр, куди доходить мішана рос.-укр. етнічна територія (мабуть, уже зрусифікована). Ч. м. мало в минулому різні назви. Стародавні греки називали його деякий час «Pontos Axeinos» — Негостинне м. (завдяки бурхливости й браку островів), але після успішної колонізації берегів Ч. м. — морем гостинним «Pontos Euxeinos». Араб. подорожники і письм. називали Ч. м. Руським м., Київ. літопис — Понтійським (або Понетським) м. З часом прищепилася у різних народів сучасна назва Чорне море (по турецьки Караденіс), може, через чорний колір води на значній глибині, може, також завдяки його бурхливості).
Площа Ч. м. Воно має приблизно овальну форму, рівнобіжникова вісь якої простягається на 1 150 км, полуденникова (північ — південь) 580 км (найкоротша 265 км). Водна поверхня Ч. м. має 420 300 кмІ, сер. глибина — 1 300 м, найбільша — 2211 м, об'єм — 547000 кмі.
[] Історія геологічного розвитку
За геологічними і геофізичними даними в історії формування Чорного моря виділяють чотири протяжних етапи:
I пізня — рання
II пізня крейда —
III —
IV —
Геол. історія. Ч. м. вважають за басейн, що залишився по кол. середньоевр. морю Тетіді (), яке існувало від кін. палеозойської ери до сер. третинного періоду. У висліді альпійських горотвірних рухів, що відбувалися в треторяді, море Тетіди поділилося на низку басейнів. Одним з них був Понтус, що простягався від Молдавії на зах. до Аральського м. на сх. У кін. третинного періоду він відокремився від Каспійського м. і скоротився до обсягу теперішнього Ч. м.
Впродовж доби епохи рівень Ч. м. піднявся і мав кілька разів зв'язок з Середземним і Каспійським м. Однак, за польодовикового часу площа Ч. м. скоротилася, воно опріснилося й обнизилося нижче рівня океану. 6 — 8 тис. pp. тому утворилася . Солоні води Середземного м. влилися до Ч. м. й виповнили його басейн. Вони знищили прісноводну фавну Ч. м., і на її місці виникла солоноводна фавна Середземного м. У висліді підвищення морського рівня вода затопила нижчі частини річкових долин й утворила .
[] Морфологія
Дно Ч. м. складається з трьох неправильних співосередніх смуг: континентальної мілини (шельфу), континентального узбіччя (схилу) і дна морського басейну (чорноморська абісаль).
Континентальна мілина — це зовн. прибережна смуга до менше ніж 200 м глибини, лагідно похилена вбік м. і прикрита третинними відкладами. Вона охоплює приблизно одну чверть морського дна, і найширша на півн. зах. і при Керчинській затоці. Континентальне узбіччя — це посередня смуга між континентальною мілиною і дном басейну. Воно прикметне стрімким нахилом, який коливається переважно в межах від 5 до 8°. На глибині приблизно 2000 м нахил континентального узбіччя раптово зменшується і переходить у дно морського басейну. Поверхня узбіччя звич. дуже нерівна; вона вкрита верствою глини, чорною зверху і ясно-сірою всередині. Колір походить від сірчану заліза, відкладеного у формі дуже дрібних зерен або тоненьких шпильок.
Дно морського басейну охоплює близько третини морської площі. Це пласка й одноманітна рівнина, з максимальною глибиною 2211 м.
Чорне море має декілька дрібних островів: о. Довгий, о. Березань навпроти лиману і проти дельти .
Узбережжя Ч. м. вирівняне. Єдиний виняток — це Кримський півострів, який видається далеко на південь, ділячи м. на зах. і сх. частини. Півн.-зах. берег Криму і півд. берег континенту замикають єдину велику Каркинітську затоку. Ін. затоки: Каламітська на півд.-зах. і Феодосійська на півд.-сх. березі Криму.
Півн.-зах. узбережжя Ч. м. низьке й перетяте ріками, найбільші з яких Дунай, Дністер, Бог і Дніпро. Дельта Дунаю низька і болотиста. На півн. від неї аж до гирла Дніпра простягається стрімкий кліфовий берег Причорноморської низовини, порізаний балками і лиманами. Більші лимани (Дністра, Бога, Дніпра) сполучені з морем гирлами; менші, що тратять воду в наслідок сильного випарування, кінчаються в замкнених солоних водоймищах. На сх. від лиману Дніпра кліф поступово сплощується у лагідно похилі піскові пляжі; на цьому відтинку узбережжя лежать найбільші коси на Ч. м. (Джарилгач, Тендер й ін.), що замикають більші чи менші затоки. Півн.-зах. узбережжя Криму низьке й багате на озера й лаґуни. Півд.-зах. — пролягає прямовисне до гірських хребтів, воно частково затоплене і творить мальовничий ріясовий берег. Півд.-сх. берег пролягає рівнобіжно з горами, які круто спадають до моря; між горами і морем простягається вузька береговина, дещо розширена при гирлах гірських річок. Сх. узбережжя Ч. м. починається на півн. низьким і пласким берегом Таманського піво.; далі на півд. воно гористе.
. Знімок з космосу
Найбільші затоки:











[] Клімат
У зв'язку з середньоконтинентальним його положенням переважно континентальний. Лише південне узбережжя і півд.-зах. захищені горами від холодних вітрів з півночі і під впливом лагідних вітрів з Чорного моря мають м'який середземноморський клімат. Великий вплив на чорноморський клімат має Атлантійський океан. Взимку над ним панують переважно півн.-сх. вітри, що знижують температуру і спричиняють часті бурі; на півн.-сх. узбережжі, в околицях Новоросійська, дмуть холодні й бурхливі гірські вітри, т. зв. . Півн. частина Ч. м. має пересічну температуру січня близько мінус 3 °C. (вона винятково може обнижуватися і до мінус 30 °C). Прибережні води Ч. м. замерзають на місяць і довше, плиткі затоки, гирла рік і лимани — від 2 до 3 місяців. Південне узбережжя Криму і півд.-зах. Кавказу, закриті горами від півн. вітрів, зберігають свої температури зимою понад 0 °C (до 6 — 8 °C). Пересічна температура липня становить на півн. 22 — 23 °C., на півдні до 24 °C. Найменша сума річних опадів припадає на півн.-зах. побережжя — 300 мм, найбільша на узбіччях Кавказу — до 1500 мм.
[] Морська вода
Пересічний об'єм води Чорного моря становить 547 000 км3. На нього впливають такі складові елементи: — 230 000 км3, стік континентальних вод — 310 000 км3, приплив з Азовського моря — 25 000 км3, втрата через випаровування з поверхні — 357 000 км3, витік через Босфор — 208 000 км3.
З уваги на відносно молодий геологічний вік Ч. м. і завдяки великому допливові прісних вод, що їх приносять ріки, як також опріснених вод з Азовського моря, солоність води Ч. м. є майже на 50нижча від океану. Вона найнижча (13 ‰) на півн. зах. і збільшується до 17 — 18 ‰ в ін. частинах моря; солоність змінюється також з глибиною моря; вона найменша у верхній верстві і зростає до приблизно 22 ‰ на глибині 730 м; глибше залишається майже така сама до дна.
Температура ділить води Ч. м. на дві нерівні верстви: верхню — до глибини приблизно 60 — 80 м і нижчу — від 80 м до дна, яка зберігає майже незмінну температуру — бл. 9° Ц. Взимку температура води верхньої верстви зростає від поверхні до глибини 500 м, влітку вона обнижується. Вертикальні зміни температури нерівномірні. На поверхні вона найнижча в лютому: від — 0,5° Ц. на півн. (тут прибережні води покриваються кригою, що сягає 10 — 20 км від берега, а навіть більше), до 5 — 8° Ц. на півдні. Найвищу температуру має вода в серпні: від .20° на півн. до 25° Ц. і вище на півдні. Вода в Азовському м. нагрівається до 26 — 27° Ц., у лиманах навіть до 30° Ц.
Густина морської води залежить від її солоности і температури. Вона найменша при гирлах рік і б. Керчинської затоки (пересічно 1 010 — 1 014 гр./л. і зростає в бік відкритого моря і вниз (на глибині бл. 80 м — 1 020 гр./л.), далі залишається майже така сама до дна.
З різних газів морської води найважливіший є кисень, який підтримує органічне життя. Його кількість у верхній верстві води сягає 4 — 7 см3/л. води; зі зростанням глибини швидко зменшується до 0,5 см3, на глибині бл. 200 м. Така кількість не вистачає для підтримки органічного життя; воно заникає, за винятком кількох бактерій (мікроспора естуарії). Другу перешкоду для розвитку організмів нижче 200 м глибини становить висока кількість сірководню (H2S), яка зростає до 6 — 7 см3 на літр води на глибині 2 000 м.
Прозорість води Ч. м. доходить пересічно 16 — 22 м глибини. Вона є низька в прибережних районах (2 — 3 м) і висока в центр, частинах моря (20 — 27 м).
[] Рухи води
Поверхня води Ч. м. переважно спокійна. Хвилі виникають за вітряної погоди, особливо взимку. Під час бур вони можуть зростати до висоти 15 м і більше та загрожувати малим суднам. і відпливи майже непомітні, бо сягають ледве 10 см висоти.
На Ч. м. є два роди морських : поверхневі, спричинені циклонним типом вітрів, і подвійні течії в Боспорській та Керчинській протоках, спричинені обміном вод різної густоти між двома суміжними морськими басейнами. Поверхневі течії творять два замкнені кільця. Ширина зах. кільця проти Дунаю сягає бл. 100 км; воно звужується на південь; швидкість бл. 0,5 км на год. Ширина сх. кільця замкнена в межах 50 — 100 км, швидкість течії до 1 км на год.
Подвійна течія в Боспорській протоці — це обмін вод між Ч. і Мармуровим м. Менше солона й легша вода Ч. м. пливе як верхня течія до Мармурового м. зі швидкістю 1 — 2 м на секунду. Взамін, солоніша і густіша вода Мармурового мтече нижньою течією на глибині 50 — 120 м до Ч. м. зі швидкістю 4 — 6 м/сек. Друга подвійна течія — це течія між Ч. м. і Азовським: солоніша вода Ч. м. переливається нижньою течією до Азовського м., а опріснена — верхньою течією з Азовського до Ч. м.
Крім горизонтальних течій існують вертикальні рухи, але вони обмежені верхньою верствою води — приблизно 80 м.
[] Ріки, що впадають
, , , , , , , , , , , .
[] Рослинний і тваринний світ
Найособливішою характеристикою Ч. м. є відсутність органічного життя у водах на глибині нижче 150 — 200 м, за винятком кількох анаеробних бактерій. Життя зосереджене гол. в мілких водах континентального шельфу і в річкових гирлах півн.-зах. частини м.
Рослинний світ представлений фітопланктоном, що складається приблизно з 350 видів одноклітинних організмів, 280 видів донних макрофітів, кількох видів трав і морських зел. Пром. значення має морське зело філофора рубенс, що покриває понад 15 000 км- морського дна і нагромаджується до понад 5 млн т. На мулистих і піскових відкладах спокійних заток росте морська трава зостера, багата на рибу.
Тваринний світ Ч. м. бідний на види порівняно з середземноморською фавною (2 — 6 тис. видів). Він нараховує бл. 350 видів найпростіших тварин, 650 видів ракових, понад 200 видів м'якунів, бл. 160 видів риб і 4 ссавців: тюлень і три види дельфінів. Ссавці і риби мають пром. значення. Рибальство дає великі улови осетрових, скумбрії, сарделі, оселедців, шпротів, хамси й ін.
[
[] Природні ресурси Чорного моря і Причорномор'я
Чорне море і
Чорноморський басейн багатий на біологічні ресурси; найбільше значення має вилов риби (бл. 1 млн т щороку), гол. хамса, білуга, шпроти, осетер, севрюга, тюлька, скумбрія, кефаля, лосось, бички, оселедці, сардинки та ін. (див. Рибне господарство). Пром. значення мають деякі водорості, з яких одержують агар-агар, йод тощо, і молюски мідії (корм для хатніх тварин). На базі цих ресурсів розвинулася харч. і легка промисловість, особливо рибоконсервна (Одеса, Миколаїв, Херсон, Ізмаїл, Керч та ін.).
Вода лиманів та мілководних заток мас значну кількість солей натрію, калію, магнію; на їх базі працює Сакський хім. зав. у Криму. В соляних лиманах (напр., Куяльницький, Хаджибейський) є поклади лікувальних грязей.
Корисні кліматичні умови, наявність піщаних пляжів, краєвид крим. півд. берега, а також згадані лікувальні грязі є причиною, що чорноморське узбережжя є найважливішим курортним, відпочинковим і туристичним районом України і всього СССР. На побережжі Ч. м. відпочивають щороку 10 — 12 млн осіб. Особливо важливі смуги для курортного господарства: берег Півд. Криму з центром у Ялті, Одеський курортний район, район Евпаторії в Криму і Кавказьке побережжя (докладніше див. Курорти).
Вигідне положення, недалека відстань від джерел вугілля (Донбас), залізної (Кривий Ріг, Керч) і манґанової (Никопіль) руд, зручна достава ін. сировини стали причиною буйного розвитку промисловості і значного скупчення населення на чорноморському побережжі. Найбільшими (у дужках число меш. у тис. на 1986) осередками є Одеса (1 132), Миколаїв (493), Херсон (352), Севастопіль (345), Керч (163), а поза межами УССР — Новоросійськ (175) (1985).

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать