Київщина

Київщина історично склалася як політичне ядро Ук-раїни. Перші поселення з'явилися тут ще в епоху палеоліту. Саме ці землі стали центром Давньоруської держави. Після розпаду її наприкінці XI ст. на окремі державні утворення Київське князівство зберігало свою силу і могутність до самої татаро-монгольської навали. В середині XIV ст. Київщина увійшла до складу Литовської Русі. З 1470 р. цій території надано статус воєводства.
Люблінська унія поклала початок активному переселен-ню на київські землі польської шляхти. В результаті ревізії так званих «пустих» земель, тобто таких, що не перебували в феодальному володінні, поляки одержали грамоти на во-лодіння ними. Подвійне пригноблення, феодальне і національне, стало причиною зростання визвольного руху, очоленого козаками. Повстання проти польського гніту під проводом К. Косинського (1591-1593) розпочалося нападом на Білоцерківську фортецю і охопило Київщину і Волинь. "Це був рух, що переріс у Визвольну війну українського на-роду. Одна з вирішальних її битв відбулася під Корсунем в урочищі Горохова Діброва, 16 (26) травня 1648 р., в якій армія Б. Хмельницького здобула блискучу перемогу.
На той час саме тут, на Київщині, були гетьманські сто-лиці Суботів і Чигирин.
Середня і південна Київщина майже обезлюдніли вна-слідок подій Руїни. Польща всіляко намагалась повернути собі владу над цими землями. Король Ян Собеський універ-салом від 1684 р. відновив на Правобережжі козацтво. Сей-мом у 1685 р. були підтверджені козацькі права і привілеї. Правобережна Україна почала інтенсивно заселятися. Були створені Богуславський, Корсунський, Фастівський полки. Успішність колонізації пов'язана, зокрема, з ім'ям Семен Палія.
Після підписання миру з турками (1699 р.) і повернен-ня під владу Польщі Правобережної України польським сеймом були скасовані усі рішення стосовно козацьких прав і привілеїв. В результаті спалахнуло козацьке повстання, що здобуло назву Паліївщини. Центром подій знову стала го-ловна польська фортеця на Київщині — Біла Церква. На
підкріплення полякам проти правобережних козаків висту-пили лівобережні козацькі полки на чолі з І. Мазепою, які окупували Київщину і Волинь (1704-1711).
В результаті двох останніх поділів Польщі Правобереж-на Україна наприкінці XVIII ст. була приєднана до Росії.
3.1.1. Київська область
розташована на Півночі України в басейні середньої течії Дніпра, в межах лісової і лісостепової ге-ографічних зон. Площа її стано-вить 28,1 тис. кв. км (бл. 4,8% те-риторії країни). Річки, що пересікають сучасну Київщину, належать до басейну Дніпра, який тече в межах області на протязі 246 км. Всього в області 177 річок, серед яких — Прип'ять, Тетерів, Ірпінь, Стугна, Рось. На її території 55 водосховищ (найбільші з них Київське, більша частина Канівського), 2383 ставки. Річкові заплави утворюють понад 750 невели-ких озер.
В області налічується 85 територій та об'єктів природ-но-заповідного фонду, в т.ч. дендрологічний парк Олександ-рія і пам'ятки садово-паркового мистецтва — Згурівський і Кагарлицький парки.
Сприятливі кліматичні умови, наявність численних водних об'єктів визначають роль Київської області як важ-ливого рекреаційного регіону, де функціонують санаторії, будинки і бази відпочинку, дитячі табори. Серед курортів найважливіші — Біла Церква, Ворзель, Ірпінь, Конча-Заспа, Миронівка. Рекреаційно-оздоровче значення мають також курортні місцевості — Пірнове, Лютіж, Клавдієво-Тарасове, Буча. В області є ЗО готелів.
В області функціонують 16 музеїв, у тому числі три за-повідники — історико-етнографічний «Переяслав», музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 р.» у с. Нові Петрівці, історико-культурний заповідник у місті Вишгороді.
Цікавий і цінний матеріал зібраний у Білоцерківському і Фастівському краєзнавчих, Яготинському історичному музеях. У с. Мар'янівка створено музей-садиба видатного співака І.С. Козловського.
211 нерухомих пам'яток області внесено до Державного реєстру національного культурного надбання. Багато насе-лених пунктів Київщини мають давню історію, насичену подіями.
Біла Церква є спадкоємницею міста Юріїв, заснованого Ярославом Мудрим у 1032 р. В 1050 р. було збудовано Георгіївську церкву. Серед археологічних пам'яток міста — городи-ще ХІ-ХНІ ст.
Фортеця неодноразово зруйновувалась і відбудовувалась. Після татаро-монгольської на-вали вона довгий час лежала в руїнах. У XIV ст. почи-нається відродження міста. Перша документальна згадка про його нову назву — Біла Церква, пов'язану можливо з руїнами давньої церкви, датується 1331 роком. У середині XVI ст. воєводою Ф. Пронським тут побудований замок. Стимулюючи заселення цього важливого опорного пункту боротьби з татарами, польські королі надають міщанам пільги, звільнивши їх від податків. Натомість на них покла-даються витрати на утримання замку і обов'язок польової варти. В 1589 р. місто здобуло Магдебурзьке право.
В період Паліївщини Біла Церква була фактично дру-гою столицею Гетьманщини (1704-1711). У 1706 р. І. Мазе-пою та К. Мокієвським тут закладено Миколаївську церк-ву, що збереглася до наших часів.
У 1774 р. Біла Церква була подарована королем Стані-славом Августом Понятовським коронному гетьману Польщі Ф. Браницькому. В 1793-99 pp. Олександра Бра-ницька на місці діброви на лівому березі р. Рось заклала ландшафтний парк, який здобув назву «Олександрія». Він створений за проектом і під безпосереднім керівництвом італійця Д. Ботані. В паркових композиціях природні пей-зажі органічно поєднуються з архітектурними спорудами -павільйонами, альтанками, колонадами, містками, побудова-
ними в романтичному стилі. Деякі з них збереглися до наших днів. Це — колонада «Відлуння», «колона печалі», водоспад «Руїни», а також інші численні ставки з водоспа-дами, каскадами і фонтанами. Флора парку представлена місцевими та екзотичними видами.
На кошти Браницьких протягом XVIII—XIX ст. спору-джені зимовий і літній палаци, будинок дворянського зібрання, торговельні ряди (Гостиний двір із 85 крамниця-ми), поштова станція, костьол Св. Іоанна Предтечі на Зам-ковій горі (1789-1812), Преображенський собор (1833-1839), церква Св. Марії-Магдалини (1843). Все це приваблює ту-ристів.
Перша письмова згадка про Білогородку (колишній Білгород), володіння князя Володимира, датована 980 ро-ком. Вона була однією з найбільш укріплених фортець у руських землях і входила до числа найбільших міст, пере-вищивши за чисельністю населення Чернігів, Переяслав, Рязань. Могутня фортеця, розміщена на підступах до сто-лиці, не раз вирішувала долю Києва в битвах з ворогом. Після татаро-монгольської навали втратила своє колишнє значення і перетворилася на село. Від давнього Білгорода залишилось велике городище, що охороняється як архео-логічна пам'ятка.
Васильків заснований Володимиром у 988 р. і названий на честь Св. Василія. Першу згадку про Василів містить літопис 996 р. у зв'язку з описом битви з печенігами, в якій князь Володимир зазнав поразки. Він дав обітницю побудувати церкву, якщо врятується. Через рік у Василеві була зведена Преображенська церква, яка, на жаль, не збереглася. В 1157 р. місто було перейме-новано у зв'язку із зміною володаря, яким став син Юрія Долгорукого князь Василько.
Історики висловлюють припущення, що у Василькові народився Феодосій Печерський (бл. 1036-1074). У 1756-1758 pp. С. Ковнір спорудив у місті Собор Св. Антонія і Феодосія.
Вишгород був одним із найбільших і найважливіших за своїм політико-економічним значенням міст Київської Русі. Він уперше згадується в літописах від 946 р. як «Ольжин град», резиденція київської княгині Ольги. Візантійський імператор Костянтин Багрянородний називає Вишгород у ряду таких руських міст, як Київ, Чернігів, Новгород, Псков. У період між 946 і 1314 pp. літописи 38 разів згаду-ють місто у зв'язку з різними полі-тичними подіями.
У Вишгороді в 1054 р. помер Ярослав Мудрий, похова-ний у Борисоглібському соборі (пізніше його прах був пе-ренесений у Київ до Софійського собору).
До найстаріших міст Київської області на-лежить Переяслав-Хмельницький (до 1943 р. -Переяслав). Його назва вперше письмово зафіксована в договорі між Руссю і Візантією від 907 р. Там він згадується в числі трьох найбільших міст-фортець Київської держави. У ХІ-ХІІ ст. Переяслав був столицею великого кня-зівства, що межувало на півночі і заході з Чернігівським і Київським князівствами, очолюваного в різний час Володи-миром Мономахом, Юрієм Долгоруким.
У ході археологічних розкопок на території міста вияв-лено Переяславський дитинець, оточений валами (висотою 17-18 і шириною — 18 м) і кріпосними ровами. Знайдено також залишки кількох церков (зокрема, храма Св. Ми-хаїла). князівських палаців й помешкань простого люду.
У XVII-XVIII ст. місто було центром Переяславського полку. В цей період (1646-1666 pp.) було збудовано церкву Св. Михаїла, що збереглася до наших днів. Споруджено та-кож ансамбль Вознесенського монастиря, від якого уціліли Вознесенський собор (1695-1700), побудований на кошти І. Мазепи, колегіум (1753-1757) і дзвіниця (1760-і pp.). Збе-реглось також Борисоглібська церква, споруджена в 1839 р. В колегіумі, відкритому в Переяславі в 1738 p., викла-дав Г. Сковорода. В місто двічі приїздив Т. Шевченко, і в один із цих приїздів ним був написаний «Заповіт».
У Переяславі-Хмельницькому діє національний істори-ко-етнографічний заповідник, до складу якого входять Му-зей народної архітектури і побуту і Музей Трипільської культури (в с. Халеп'я). Функціонують також історичний і кілька меморіальних музеїв — Г.Сковороди, Т.Шевченка, Шолом Алейхема та ін.
Період заснування і походження назви міста Фастів не встановлено. Перша документальна згадка про нього відно-ситься до 1390 р.
У XVI ст. Андрій Івашенцевич — Макаревич, що во-лодів фастівськими землями (головний його маєток був розташований у Макарові), заповів Фастів київському біскупу (римо-католицькому єпископу). Відтоді Фастів пе-ретворився на офіцій-ну резиденцію єпископів. Тут було за-сновано католицьку друкарню, побудовано костьол. У місті діяли єзуїтський колегіум (1612 p.), монастир бернардинців (1638 p.).
Внаслідок подій Визвольної війни і Руїни містечко бу-ло спустошене. Відродження в ньому економічного і полі-тичного життя наприкінці XVII ст. пов'язане з ім'ям Семе-на Палія.
Після Паліївщини місто знов спорожніло, і для заохочен-ня переселенців польський уряд впровадив для них ряд пільг.
У місті збереглись Покровська церква (1779-1781) і Костьол (1903-1911).
У селі Пархомівка в 1903-1906 pp. була споруджена Покровська церква, мозаїка якої виконана за ескізами М. Реріха. ; .. ;І,.Г'
3.1.2. Черкаська область
розташована в центральній час-тині України, її площа — 20,9 тис. кв. км (3,4% території країни).
Черкащина лежить у лісосте-повій зоні. Тут зберігся останній великий суцільний лісовий масив
В 1939 р. на основі пакту Ріббентропа-Молотова Гали-чина була приєднана до Радянської України. Адміністра-тивне її територія поділялась на Дрогобицьку (в 1959 р. включено до складу Львівської), Львівську і Станіславську (з 1962 р. — Івано-Франківська) області. ох: *'''**'
6.1.1. Львівська область
розташована на крайньому заході країни, на її кордоні з Поль-щею. Площа області становить 21,8 тис. кв. км (3,6% території країни).
Область лежить у межах лісостепової зони і українських Карпат, вона має сприятливі умови для розвитку рекре-аційної галузі.
Територію області пересікає 8950 річок, що належать до басейнів Дніпра, Дністра і Західного Бугу. Тут багато неве-ликих озер.
Область має 400 територій та об'єктів природно-за-повідного фонду, в тому числі заповідник Розточчя.
В числі курортних та оздоровчих ресурсів Львівщини -ліси, мальовничі гірські і передгірські ландшафти, міне-ральні води, лікувальні грязі, озокерит.
Прикарпатський курорт Шкло, який існує з 1576 p., є найстарішим в Україні.
З XVI ст. відомі цілющі джерела і лікувальні грязі в се-лищі Великий Любінь. Уже в кінці XVIII ст. це — популяр-ний курорт, реконструйований у середині XIX ст. До цього періоду відноситься спорудження водолікарні, допоміжних приміщень, будинків для відпочиваючих. Селище перетво-рюється на європейський курорт, куди приїздили на ліку-вання європейські вельможі, і навіть сам цісар Франц-Іосиф.
Великий Любінь уперше згадується на початку XIII ст. В XVII ст. тут було споруджено замок, пізніше перебудова-ний на палац.
Селище Моршин відоме з 1482 р. В XVI ст. тут були дві соляні шахти. Про лікувальні властивості місцевої соля-ної ропи стало відомо набагато пізніше. В 1875 р. до Мор-шина було прокладено залізницю, а в 1877 р. німецький ку-пець Б. Штіллер відкрив тут курорт. Пізніше поблизу від Морщина були виявлені мінеральні джерела. У 1880 р. ви-дали перші брошури — проспекти, які розповідали про но-вий курорт. Напередодні першої світової війни його назива-ли в числі найкращих європейських курортів.
Моршин — бальнеологічний курорт, який базується на мінеральних джерелах, лікувальних грязях, запасах озокериту. Тут лікуються переважно захворювання органів травлення.
Унікальним курортом є Трускавець, розташований у гірській долині на висоті 350-400 м над рівнем моря. Ото-чений лісами, курорт відзначається м'яким кліматом з відсутністю різких температурних коливань, характерних для гірських місцевостей. Чисте повітря, цілющі мінеральні джерела створюють винятково сприятливі умови для відпо-чинку і оздоровлення.
Трускавець входив до польських володінь. Після пер-шого поділу Польщі він відійшов до Австрії. В 1772 р. його населення складало 990 чоловік.
З XI ст. Трускавець був відомий як центр видобутку солі. В 1784 р. австрійським урядом встановлено державну монополію на виробництво солі, і трускавецька солеварня була закрита.
В 1814 р. розпочато видобуток нафти. На початку XX ст. Бориславському нафтовому басейну, до якого входив Трус-кавець, належало одно з перших місць у Європі за обсягом видобутку нафти.
В ході геологорозвідувальних робіт у цій місцевості бу-ли виявлені джерела мінеральних вод. У 1827 р. спорудже-но приміщення для прийняття ванн і 4 пансіонати для по-селення приїжджих.
Після 1882 р. Трускавець переходить у віданні спілки, очолюваної шляхтичами Сапєгою і Жолтовським. На її кошти споруджено нову водолікарню, приміщення для інга-ляцій, готелі, впорядковано територію навколо мінеральних
Перша письмова згадка про острів міститься в праці візантійського імператора Костянтина Багрянородного «Про управління імперією» (X ст.).
Тут виявлено більше 100 археологічних та історічних пам'яток. Історичні джерела містять свідчення про засну-вання у XVI ст. на острові Мала Хортиця першої Запорозь-кої Січі князем Дмитром Вишневецьким.
Після ліквідації Запорозької Січі Хортиця була подаро-вана Г. Потьомкіну, а в 1789 р. продана німецьким ко-лоністам, які володіли нею до 1916 р. На острові діє музей історії запорозького козацтва. Тут створено кінний етно-графічний театр «Запорозькі козаки», функціонують готель і корчма «Козацьке подвір'я».
Історико-археологічний музей-заповідник «Кам'яна мо-гила» розташований на площі 15 га і являє собою унікаль-ну історико-культурну і природну пам'ятку. В гротах і пе-черах комплексу зосереджена велика кількість петрогліфів. На степових ділянках заповідника представлені реліктові та ендемічні рослини.
У складі заповідника функціонує музей «Первісне мис-тецтво» і лапідарій — пагорб «Кам'яна могила», де експо-нується понад 3 тис. зображень, виконаних давньою люди-ною в період між пізнім палеолітом (20-16 тис. років до н.е.) і епохою бронзи, також у більш пізні історичні періоди.
У фондах музею зберігаються кам'яні знаряддя, посуд та інші вжиткові предмети, що репрезентують матеріальну і духовну культуру давніх мешканців Північного Причорно-мор'я. Археологами виявлено підтвердження їх зв'язків із Месопотамією, Шумером, Єгиптом, Грецією.
Бердянськ, заснований у 1827 p., відомий як пристань-порт, здатний одночасно приймати понад 50 кораблів із різних країн. Місто було торговельним центром, у якому налічувалося 200 магазинів-складів і 70 купецьких крамниць. У XIX ст. в місті було 2 готелі, 2 трактири, 15 винних погребів, 3 кав'ярні, казино. Серед архітектурних пам'яток області — «Замок у сте-пу» в м. Василівка, неподалік від Запоріжжя. Від палацово-
го комплексу середини XIX ст. тут збереглися три флігелі, оглядова вежа, стайня. Східний і північний флігелі збудо-вані у псевдомавританському стилі, західний є зразком не-оготики. З 1993 р. тут відкрито музей-заповідник «Садиба Попова» (керівника канцелярії князя Г.Потьомкіна).
Село Преслав, звідки з 1875 р. здійснювалось уп-равління болгарськими поселеннями в Таврії, було названо на честь столиці давньої Болгарії (засноване у 1861 p.).
7.5. Донецька область
розташована на південному сході , країни. На півдні вона оми-і вається водами Азовського моря. Площа - 26,5 тис. кв. км (4,1% території країни), населення — 5395 тис. чол. (10,5% населення країни). За чисельністю населен-ня області належить перше місце в Україні.
На території області протікає близько 110 річок. Найбільша з них Сіверський Донець із притоками Казен-ний Торець, Бахмут, Лугань, Кальміус та ін.
В області налічується 70 територій та об'єктів природ-но-заповідного фонду загальною площею 17,7 тис га, в то-му числі два філіали Українського степового заповідника -«Хомутівський степ» і «Крейдяна флора».
До рекреаційних ресурсів області належать морське уз-бережжя, м'який клімат, лікувальні грязі (слов'янські со-лоні озера Ріпне, Сліпне, Вейсове) Основними рекреаційни-ми центрами тут є Маріуполь, Слов'янськ, Слов'яногірськ. У галереях карстових порожнин і колишніх соляних шахт розмістився унікальний спелеосанаторій м. Соледара.
В області 56 готелів, у тому числі в Донецьку — «Шах- . тар», «Турист», турбаза «Слов'яногірська» (м. Слов'яно-гірськ), 2 мотеля, один готельно-офісний центр.
На Донеччині на державному обліку перебуває 4,2 ти-сячі пам'яток, з них — 75 пам'яток належить до архітектур-ної спадщини.
В області діють 19 музеїв із 2 філіалами.
Заснування в 1869 р. міста Донецьк (до 1924 р. - Юзівка, в 1924-1961 pp. - Сталіне) пов'язано з ім'ям Дж. Юза. В 1895 р. на Дон-басі побував О. Купрін, який описав умови праці на цьому заводі в своєму нарисі «Юзівський завод».
Назви деяких міст Донбасу зберігають пам'ять про гірничих інженерів, які розробляли природні багатства краю — П.М. Горлова, Ф.Є. Єнакієва.
Артемівськ (до 1924 р. — Бахмут) - най-старіше поселення на Донбасі. Перша письмова згадка про нього відноситься до 1571 р. В сере-дині XVII ст. тут виявлено значні поклади солі. В 1870 р. стала до ладу перша шахта, де розпочато видобуток кам'яної солі, її промис-лова розробка в районі Бахмута дозволила при-пинити ввезення солі з-за кордону. В тому районі зосеред-жені найбільші у світі соляні поклади.
В 1879 р. в районі Горлівки виявлені ртутні родовища. Невдовзі ртуть не лише перестали вводити з-за кордону, а й почали її експортувати.
У 1951 р. в місті введено в дію завод шампанських вин, що розмістився у старих гірських виробках алебастрового комбінату. Тут, на глибині 70-80 м, в підземних залах і га-лереях, на площі майже 250 тис мі існують оптимальні умо-ви для виготовлення шампанського: відносна вологість ко-ливається в межах 88-98%; температура постійна: і взимку, і влітку вона становить 12-15°С. З 1971 р. Артемівське шампанське експортується в Німеччину, Голандію, Австрію, Швейцарію, Бельгію. Воно здобуло 17 золотих і 16 срібних нагород на найпрестижніших міжнародних виставках.
Назва міста Харцизьк нагадує про козацькі часи: сло-вом «харциз» (у перекладі — розбійник) турки і татари на-зивали козаків.
Місто Слов'яногірськ (до 1964 р. — Банне) розташова-не на півночі Донецької області (історична Слобожанщина). Поблизу нього знаходиться пам'ятка природи — Крейдяні
гори (Святі гори, Дивні гори). Цей край хвойних лісів і го-лубих озер називають «донецькою Швейцарією». Про нього з захопленням відгукувались А. Чехов, О. Купрін, І. Рєпін.
На високому правому березі р. Сіверський Донець у 1624 р. засновано монастир. У 1788 р. монастирські угіддя і майно були передані до казни, а обитель закрита. Новий власник цих земель побудував на крейдяній горі палац, на березі мальовничого озера облаштував купальні для гостей (звідси назва — Банне).
В 1844 р. указом Миколи І Святогірський монастир був відновлений.
Найдавніша частина монастиря — печерний комплекс — розміщена в товщі гори. В середині XVII ст. на верхній те-расі гори було споруджено муровану Миколаївську церкву. Частина її вівтаря вирубана в скелі.
В 1847-1851 pp. було збудовано трапезну, Покровську церкву і дзвіницю, Успенський собор (1859-1868), готель (1877 р.), два корпуси келій (1887 p.), будинок ігумена (1900 р.). В XVII ст. прокладено підземний хід між нижнь-ою і верхньою терасами з нижнім і верхнім павільйонами на обох його кінцях.
Монастирські будівлі були частково зруйновані під час Другої світової війни і відбудовані протягом 1947-1956 pp. Тоді ж на території нижньої частини монастиря споруджено їдальню, адміністративний і спальний корпуси для санаторію, під який ще в 1922 р. було зайнято монастирський комплекс. У 1969 р. розпочато реставрацію монастиря. В 1980 р. його оголошено державним історико-архітектурним заповідником.
У центральній частині м. Олександрівськ розташована поміщицька садиба (1772-1779 pp.). Архітектурний ком-плекс включає палац і два флігелі, з'єднані з ним галерея-ми, службовий корпус, будинок управителя, чотири флігелі та винний погріб.
Донецька область є батьківщиною багатьох відомих лю-дей: художника А. Куінджі (м. Маріуполь), композитора С. Прокоф'єва (с. Красне), поета В. Сосюри (Дебальцеве), актора і режисера Леоніда Бикова, співака Й. Кобзона (Кра-маторськ). .
приймає притоки: Прип'ять, Те-терів, Ірпінь t Стугну (праві), Десну й Трубіж (ліві). Крім того, в межах К. о. протікають Рось та Су пій. Озер мало й зосереджені -вони в основному на Пн. області. Після побудови Київської ГЕС імені Ленінського комсомолу на Дніпрі створено Київське водо-сховигце. Пн. частина К. о. ле-жить в межах зони мішаних лісів (Українське Полісся), більша ча-стина — в лісостеповій. На Пн. переважають дерново-підзолисті грунти, по долинах річок — дер-ново-глейові, лучні та болотні. В центр, частині — опідзолені чор-ноземи, темно-сірі, сірі та світло-сірі опідзолені грунти; в пд. райо-нах — типові чорноземи. Природна рослинність пн. частини області представлена великими масивами хвойних і мішаних лісів, різно-травно-злаковими луками і заболо-ченими ділянками, південної — широколистяними лісами, чагарни-ками, луками. Під лісами (сосна, вільха, дуб, липа, граб) — 622 тис. га. На тер. К. о. водяться: козуля, лось, дика свиня, олень благород-ний, лань європейська, борсук, вовк, єнотовидний собака, лисиця, куниця, заєць, білка, ховрах, хо-м'як, польова та лісова миші тощо, по берегах річок та ін. водойм — бобер, видра, норка, ондатра, дикі качки, кулики; у водоймах — ко-роп, сазан, карась, лин, лящ, пліт-ка, окунь, судак тощо. На тер. області створено Дніпровсько-Те-терівське заповідно-мисливське господарство та Заліське заповід-но-мисливське господарство, держ. заказники (Жорнівський та Дзвін-кі вський), дендропарк .
Населення. Осн. населення — ук-раїнці (92,1%; 1970, перепис). Жи-вуть також росіяни, євреї, білору-си, поляки та ін. Пересічна густо-та нас.— понад 66 чол. на 1 км3 (1979). Найгустіше заселені центр, і пд. райони області. Міське нас. становить 45% (1979). Найбільші міста (крім Києва): Біла Церква, Бориспіль, Бровари, Васильків, Переяслав-Хмельницький, Фастів. Народне господарство. До Великої Жовтн. соціалістич. революції більша частина тер. сучас. К. о. входила до складу Київ, губ., в економіці якої переважало с. г. Пром-сть була представлена в ос-новному харч, підприємствами, зо-крема цукр., спиртовими і борош-номельними. Бл. 90% усіх під-приємств містилося в Києві. За ро-ки соціалістич. будівництва на тер. області сформувалися нові пром. центри. Київщина перетворилася на індустр.-агр. область з розви-нутою обробною пром-стю та соціа-лістич. багатогалузевим інтенсив-ним і високотоварним с. г. Промисловість. У пром-сті області провідне місце -належить продукції маш.-буд. і металообр., хім. і нафтохім. пром-сті, харч, і легкій галузям. Формуються і розвиваються нові для області галу-зі — порошкова металургія і мікро-біологічна пром-сть. Пром-сть К. о. спирається на потужну електро-енерг. базу (Київ. ГЕС, Київська ГАЕС, Трипільська ДРЕС, Чорно-бильська АЕС імені В. І. Леніна, київ. ТЕЦ) і природний газ, що
'.- надходить по газопроводах гол. ), чин. з Дніпровсько-Донецької наф-), тогазоносної області. У 1978 в за-г. а обсязі валової продукції (тут і да-гі лі цифри подаються без даних по і. м. Києву) питома вага харчової
2 промисловості становила 25%, ма-а шино-будівельної і металооброб-»- ної — 20,8%, хімічної і нафто-:- хім.—11,9%, легкої — 13,2%, в енерг.— 8,4%, буд. матеріалів — І- бл. 5%. Маш.-буд. і металообр. І. пром-сть представлена вироби.
-і хім. устаткування (Фастів), с.-г. І- машин (Біла Церква), екскавато-
3 рів (Бородянка), торфодобувної '- техніки (Ірпінь), технологічного к устаткування для харч, пром-сті >- (Бровари, Гребінки), кранів на І а автомобільному ходу (Бровари), і побутових холодильників і елек- і а тропрасок (Васильків), світлотех. j
- апаратури і виробів вироби, при- і
- значення (Бровари), електротех. .
- устаткування (Фастів, Біла Церк- |
- ва), сан.-тех. обладнання (Ржи- | , щів). Діє Броварський завод по- \ . рошкової металургії. Значне місце ; , у промисловому комплексі облас- |
- ті посідає харч, пром-сть, зокрема , , цукр. (16 з-дів, найбільші — Са-, ливонківський у смт Гребінках та
- Яготинський), молочна і маслоси- с , роробна (23 з-ди), спиртова (Тхо- '
- рівка, Триліси, Червона Слобода, ' і Стадниця), м'ясна та овочекон- '
- сервна (Біла Церква). Найрозви- '
- нутіші галузі легкої пром-сті: ' , швейна (Переяслав-Хмельницький, 1
- Поліське, Фастів, Сквира), три- ! ? котажна (Біла Церква, Бровари, J
- Сквира), текст. (Богуслав, Бере- І , зань), шкіряно-взут. (Біла Церк- 1
- ва, Васильків, Баришівка), для- '
- на" (Іванків, Макарів, Поліське) ! та ін. Хім. і нафтохім. пром-сть '
- представлена Білоцерківським ви- 1 робничим об'єднанням шин та гу- л моазбестових виробів імені XXV ' з'їзду КПРС та Броварським 1
1 з-дом пластмас, мікробіологічна — ' Немішаївським з-дом біохім. пре- | паратів. Значного розвитку в К. о. досягла деревообр., у т. ч. мебле- г ва пром-сть (Бровари, Біла Церк- }. ва, Ірпінь, Комарівка, Мотовилів- ' ка, Фастів, Клавдієве). Буд. ма- с
'. теріали виробляють: з-ди залі- ї
: зобетонних виробів (Біла Церк- г ва, Вишгород та ін.), цегельні Е
І (Стайки, Біла Церква, Буча), по обробці граніту (Буча), склоробні (Бабинці, Буча, Шсківка, Госто- ? мель); гранітні кар'єри (Богу- * слав, Біла Церква). Київщина * відома вироби, худож. кераміки ;1 (Вишневе, Васильків), нар. ху- | дож. виробами — вишивкою, ткацт- | вом (Переяслав-Хмельницький, а Богуслав, Кагарлик, Чорнобиль, | Літки). |. Сільське господарст- * в о області характеризується роз-винутим високотоварним зерновим г-вом, вироби, тех. культур, кар-топлі та овочів і тваринництвом ~ мол.-м'ясного напряму. Широкого | розвитку набуло приміське г-во, В гол. чин. овочево-молочного напря- 1 му. На кін. 1978 в К. о. було 282 L колгоспи, 152 радгоспи, 40 об'єд-нань райсільгрсптехніки та їхніх g виробничих відділень. З року в і рік зростає тех. оснащеність с. г. І та енергоозброєність с.-г. вироб- І ництва (див. табл.). І З 2085,4 тис. га землі, що перебу- \
1
ває у користуванні с.-г. підітри- " ємств і господарств, с.-г. угіддя займають 1776,5 тис. га, з них орні землі — 1493,4 тис. га, сіножаті і пасовища — 245,8 тис. га. Важ-ливий напрям інтенсифікації с.-г. виробництва — зрошення (1978 бу-ло 90,8 тис. га зрошуваних земель, діє Бортницька зрошувальна систе-ма) та осушення (128,1 тис. га) зе-мель. Провідні культури: озима пшениця, цукр. буряки, картопля, льон-довгунець, овочеві. Посіви
Чісто Біла Церква. Вулиця Ентузіастів.
їернових і цукр. буряків розміще-ні гол. чин. у лісостепових райо-нах, картоплі та овочів — у полісь-ких. Розвинуті садівництво і ягід-ництво. Площа плодово-ягідних засаджень 1978 становила 51,6 гис. га, вт. ч. у плодоносному їіці — 37,8 тис. га. Важливою га-Іуззю с.-г. виробництва є тварин-ництво. В Поліссі переважає ско-гарство, в лісостеповій зоні — сви-нарство, скотарство та птахівницт-ю. Розвиваються також бджіль-ництво, шовківництво та рибницт-ю. Кормова база для тваринниц-тва — природні сіножаті і пасови-ца, відходи харч, (зокрема, цукр.) Іром-сті та продукція комбікормо-юї пром-сті (1978 — 21 з-д). Осн. Іороди: великої рогатої худоби — юрно-ряба, симентальська, біло--олова українська; свиней — ве-тика біла, овець — прекос. У 1978 в області діяло 52 міжгосп. )б'єднання і підприємства по ви-юбн. м'яса, 21 птахофабрика, рад-'осп-комбінат. «Калитянський» по Іідгодівлі свиней.
Парк основних сільськогосподар-ських машин (тис. шт.]
1965 1977
Трактори "~~ """*"" (фіз. оди-ниць) 14,1 20.8
Зернозби-ральні
комбайни 3,2 4.3 Електро-двигуни 31,4 157.4
1. Білоцерківське ви-робниче об'єднання шин та гумоазбестових виробів.
2. Яготинський цукро-вий завод.
3. Прядильний цех Бо-гуславської суконної фабрики.
тільки під самою вершиною - невелика відкрита поляна.
З г.Молода чудово видно на сході г.Кінь, г.Грофа, г.Паренки, т.Попадя, а за ними обидва Канюсяки і вдалині - хребет Матагів від Високої до Сивулі. На північному сході - заросла вершина гори Яйко, а за нею - панорама хребта Аршиия. На північному заході хребет Солотвинка - Сиваня - Укерня і Яйко Ілемське. Спуск і повернення в Митну по шляху виходу.
4. На г. Нередів (1553 м) на хребті Аршиця.
Відстань - 5 км. Вертикальний підйом - 770 м.
Цей маршрут описувався серед одноденних маршрутів з с.Осмолода.
Від Мшанського лісництва по одній із лісовозних доріг слід рухатись на південь, підніматися через зруби і молодий ліс. З висотою слід триматись цього ж напрямку, використовуючи численні стежки, що ведуть на хребет. Перед вершиною треба вибрати найкращий варіант підйому, щоб обійти зарості гірської сосни. Спуск аналогічний підйому. З Мшани можна провести сходження на сідловину між г.Грофа і г.Кінь через урочище Кругла і піднятись на вищеназвані вершини. Від броду через р. Молода до сідловини веде лісова дорога. Дещо вище під сідловиною розташоване невелике озеро Гроф'янка, або Гроф'янський став, яке заповнене водою від весняного танення снігу й дощів. Тут часто можна зустріти оленів і козуль.
З Підлютого.
1. На [.Середня (1639 ).
Відстань - 10 км. Вертикальний підйом - 940 м.
Навпроти Підлютого в р.Лімниця впадає його права притока -р.Кузьминець. Від моста на шосейній дорозі рухаємось по лісовій дорозі на південний схід правим берегом струмка. Через 7 км шляху дорога виходить до руїн гуртожитку лісорубів і переходить в стежку, напрям руху не змінюється - південний схід. Стежка веде на підйом через хвойний ліс і приблизно через 1,5 км перетинає райсшток, що траверсом обходить г.Верх Пасічної і г.Середню і веде під г.Висока. Перетнувши райсшток, піднімаємось ще кілька десятків метрів вверх і виходимо на трав'янисту сідловину вододільного хребта між вершинами г.Висока -г.Середня, що розділяє басейн р.Лімниці і р.Бистриці Солотвинської. З сідловини в напрямку на схід веде лісова дорога в урочище Дуплянка
поблизу с.Гута в долині Бистриці Солотвинської. З поляни на півдні гарно видно г.Висока й г.Ігровець, на півночі - г.Середня. Підйом на вершину г.Середня пологий, через рідкі зарості гірської сосни і кам'янисті осипи. З вершини, на півдні за г.Висока й г.Ігровець чітко виділяються дві вершини Сивулі. На півночі і північному сході гарний вид на долини Лімниці і Бистриці Солотвинської. На сході - хребет Чортки, на південному сході - хребет Станімір, а вдалині масив Довбушанки (азимут 140°). На північному заході добре видно хребет Аршиці. на заході - г.Молода, г.Грофа, вершини гг.Канюсяків, Спуск з вершини по шляху підйому. Можна повернутись в Підлюте іншим шляхом - через урочище Фашори. Для цього із сідловини між Середньою і Високою продовжуємо рух по райсштоку в напрямку до гори Високої до північного схилу хребта Матагів. Тут стежки роздвоюються. Стежка, що серпантином веде на південний захід, через зарості гірської сосни виходить на сідловину на хребті Матагів під вершиною г.Високої. Нижче від місця, де починається серпантинний підйом на захід, схилом хребта відходить чітка стежка, що через 2,5 км приводить в урочище Підзаломи, де є мисливський будиночок. Від цього будиночка можна зійти дорогою на північ вниз до р. Кузьминець і дорогою вздовж річки в Підлюте. Можна і дальше продовжити рух схилом хребта Матагів в цьому ж напрямку і через 3 км вийти до мисливського будиночка в урочищі Фашори, від якого в Підлюте на спуск веде лісова дорога. В цілому цей шлях на спуск на 1,5-2 км довший від шляху виходу, проте він дає гарну обзорність навколишніх вершин майже до самого спуску в Підлюте. Наявність на цьому маршруті 2-х будиночків, поблизу яких є джерела води, дає можливість проходити цей маршрут за 2 дні, що значно зекономить сили мандрівників.
2. На г.Висока (1803 м) та г.Ігровець (1804 м).
Відстань 12 км (+ 1,5 км на г. Ігровень) на г.Високу.
Вертикальний підйом 1100 м.
Вихід на сідловину між г.Середньою і г.Високою описаний в маршруті на г.Середня. З сідловини рухаємось на південь до схилу хребта Матагів і траверсом через зарості гірської сосни серпантинний підйом по західному схилу г. Висока. З набором висоти стежка стає пологішою і виходить на трав'янисто-кам'янисті ділянки. При підході до гребеня хребта Матагів перетинаємо джерело води. На гребені хребта
виходимо на стежку, що веде на г.Високу гребем хребта Матагів з Фашор від Осмолоди чи Підлютого. В цьому місці є чіткий орієнтир: заглиблена на 1,5 - 2 м в землю і викладена брилами каменю землянка часів І світової війни. Від землянки стежка веде через осипи каміння і переходить на південно-західний схил г.Висока. Пройшовши по стежці 150-200 м, виходимо на хребет, що з'єднує вершину г.Висока та г.ігровця. Саме по хребту найлегше вийти на вершину г. Висока.
Поряд з г.Висока на півдні і південному сході видно масив г. Ігровепь, а на південному сході г.Сивуля і г.Лопушна.
На південному заході (аз. 210°) -г.Овул, лівіше від неї і ближче до нас - лісистий хребет Горган з металевою вишкою на ньому. На заході і північному заході - хребет Аршиця, Грофа, Паренки, Попадя, Великий і Малий Канюсяки, Молода, Яйко і ще ряд вершин західної частини західного регіону Центральних Горган, В чисту погоду з Високої на південний схід видно вершини східних Горган з Довбушанкою, Синяком, Хом'яком і вдалині Чорногору з Петросом і Говерлою.
Точні азимути на вершини і їх дислокацію легко можна визначити за допомогою топографічних карт регіону.
За 0,5 год легко можна перейти з г.Висока на г.Ігровепь. Хребет між обома вершинами вузький, відкритий, із невеликим пониженням. По обидва боки стежки можна побачити типову високогірну рослинність Горган та рослини занесені в Червону книгу України.
Гора Ігровець має майже плоску вершину, вкриту кам'яними осипами з дрібного пісковика. Північні схили цієї довгої, схожої на хребет вершини круті й обривисті, південні - пологі, що є характерним для всіх горганських вершин. До панорами вершин, які можна було розглянути з г.Висока додається чудова панорама обох гострих вершин Сивулі, г.Лопушна та інших вершин хр. Матагів. З вершини Ігровця веде в південному напрямку майже 3-ох кілометровий спуск на полонину Погар між г.Сивуля та г.ігровець, звідки при проходженні багатоденного маршруту по Горганах, можна продовжити маршрут на г.Сивулю. З-під вершини г.ігровець веде райсшток на полонину Рущина під г.Сивуля. Повернутись в Підлюте слід по шляху виходу. Можна від сідловини між г.Висока і г.Середня зійти в Підлюте через Заломи і Фашори, про що згадувалось в попередньому маршруті.
Проте найцікавішим буде спуск від землянки під г.Високою звідси можна продовжити рух на спуск по гребеню хр. Матагів (на північний захід). Після проходження заростей гірської сосни стежка веде через
хвойний ліс по південних схилах хребта. Через 4 км спуску від заростей гірської сосни стежка різко повертає на північ на спуск в урочище Фашори до будиночка, від якого в Підлюте веде дорога, про що описувалось в попередніх маршрутах.
3. По долині р. Лімниці ( від Підлютого до Ангелова).
Відстань - 9 км.
Рухатись до Ангелова слід вниз по течії р. Лімниці її лівим берегом. Тут є грунтові дороги і насип колишньої вузькоколійки. Через 4 км вниз по течії Лімниці гарне відслонення гірських порід - масивні скелі пісковика. Ще нижче на кілька сотень метрів вліво відходить на підйом лісова дорога в урочище Сокіл (заповідний масив соснового лісу на кам'яних скелях). Воно отримало таку назву тому, що тут, на землях греко-католицької церкви до 11 світової війни діяв спортивний табір української патріотичної молоді товариства "Сокіл". Тепер тут влітку на свій вишкіл збираються українські пластуни. На протилежний беріг р.Лімниці до асфальтованого шосе веде через міст дорога. Тут розташовано село Гриньків. Продовжуємо рух вниз по течії лівим берегом Лімниці через присілок Рікля. Дорога веде через луки. Ще 4 км шляху і входимо в урочище Ангелів до руїн старовинної доменної печі кінця XV1I1 ст. - бойківської домниці. Вона розташована на краю великої трав'янистої поляни недалеко від берега Лімниці біля високовольтної лінії. В минулому на Прикарпатті з місцевих руд на деревному вугіллі в таких домницях виплавляли залізо і виготовляли з нього різні вироби. Домниця була збудована на церковних землях, що належали єпископу Ангеловичу. Через бідність руд на початку XIX ст. домниця була закрита. Від домниці слід пройти біля 200 м вниз до кладки і перейти до автобусної зупинки на трасі Калуш - Перегінське
- Осмолода. Автобусом можна повернутись в Підлюте чи Осмолоду. При наявності часу доцільно ще пройти вниз до горішньої частини с. Ясень, оглянувши по дорозі зліва унікальний пам'ятник-хрест. "В пам'ять святої тверезости" - 1874 рік, пам'ятник члену "Руської трійці"
- письменнику Івану Вагилевичу, що народився в с. Ясень. Навпроти пам'ятника знаходиться меморіальний музей митця. Прогулянка до пам'ятника й музею І.Вагилевича продовжить описуваний маршрут на 3,5 км.
З Підлютого можна робити цікаві прогулянки по навколишніх горах. Рекомендуємо оглянути унікальне гірське болото Лютошара, що
знаходиться в однойменному урочищі вище Підлютого, в долині однієї з невеликих приток Лімниці.
З Підлютого також можливий вихід на г. Нередів на хребет Аршиця долиною струмка Потічки або долиною струмка Кам'янець, що впадає зліва в р.Лімницю, 1,5км нижче с. Осмолоди. Безумовно, що перебуваючи в Підлютому можна детально ознайомитись з історією створення митрополичих палат митрополита А.Шептицького. а також з історією водолікування мінеральними водами Підлютого. Зручне місце стоянки поляни на правому березі Лімниці навпроти Підлютого.
З урочища Ризарня.
1. На г. Сивулю ( 1818, 1836м)
Відстань - 16 км. Вертикальний підйом - 1050 м.
Від Осмолоди до Ризарні 4 км. Цю відстань можна проїхати автотранспортом. В Ризарні є лісництво і кілька житлових будинків. Продукти треба привозити з собою. З Ризарні проходимо ще 3 км лісовою дорогою до урочища Яла. Тут дорога виходить до силового трансформатора, що стоїть біля дороги на березі правої притоки Лімниці - струмка Бистрик. Рух в напрямку Сивулі продовжуємо дорогою правим берегом Бистрика вверх проти течії або полотном закинутої вузькоколійки. Через 1,5 км обидва шляхи приведуть в урочище Лопушна, де в р. Бистрик впадає його права притока - р. Лопушна. Тут ще зберігся гуртожиток, в якому можна заночувати. Взагалі, кращою базою для мандрівки на г. Сивулю чи Ігровець в цьому регіоні слід вважати урочище Ялу, а не Ризарню. Розміщення бази для виходів на вищеназвані вершини дозволить скоротити денний кілометраж на 8-9 км.
Від гуртожитку в Лопушній продовжуємо рух вверх по р. Бистрик дорогою або полотном колишньої вузькоколійки. Через 5 км від Лопушної - урочище Дальній Бистрик. Па жаль, тут не збереглося приміщення гуртожитку, що було б дуже зручним для туристів. Справа по ходу проглядається масив хребта Горган, маршрут по якому буде описаний пізніше. Дальше під г. Сивулю слід рухатись по долині р. Бистрика. Через деякий час брід через невелику праву притоку струмка. Рух продовжуємо до впадання в р. Бистрик його повноводної правої притоки - р. Негрова, що бере початок біля підніжжя Сивулі. Останні кілька сотень метрів до гирла Негрової є важкими через відсутність стежки. Стежка є, але треба звернути наліво перед першим бродом через
р. Бистрик, зліва по напрямку руху лежить біля стежки великий камінь. Від каменя стежка лісом піднімається на кілька десятків метрів вище і потім спускається вниз до гирла р. Негрової. Стежка особливо потрібна, коли рівень води в р. Бистрику через дощі підвищується.
Від гирла р. Негрової, вище якого с гарне для туристської стоянки місце, лісова тракторна дорога досить круто пнеться вверх по гребеню хребта. Трохи вище дорога стає пологішою і виходить на зруб. Напрям руху - південний-схід. Приблизно через 1,5 км дорога виходить на вирівнену ділянку хребта.
Це - урочище Веснарка. Раніше тут був мисливський будиночок, від якого залишились тільки рештки. Продовжуємо рух по чіткому гребеню на сідловину, нижче якої справа на відстані 35-40 м є джерело води. Сідловина відкрита і з неї відкривається чудовий вид на північний схід на обидві вершини Сивулі. На південний захід видно весь хребет Горгана від металевої вишки біля Яли - до кордону із Закарпаттям. На сідловині зручне місце для нічлігу в наметах.
З сідловини продовжуємо рух через молодий ліс на підйом тракторною дорогою (південний схід) і через 0,5 км підйому виходимо на забуреломлену ділянку на краю хвойного лісу. Продовжуємо рух по хребту, обійшовши бурелом на північний схід. Лісом веде добра стежка, що через 0,5 км виводить на Головний Вододільний хребет - на полонину Рущина. По хребту колись проходив кордон Польщі і Чехословаччини. Збереглись бетонні прикордонні стовпчики з цифрами і буквами "Р" (Польща) та "S" (Словаччина), що служать добрим орієнтиром для туристів. Сьогодні тут проходить межа Івано-Франківщини та Закарпаття. Продовжуємо рух по кордону на північний схід. Щоб не набирати зайву висоту, можна вершини Головного Вододілу обходити численними овечими стежками із Закарпатського боку. На полонині знаходиться в літній час стійбище закарпатських вівчарів. Ще 1 км руху і виходимо на верхів'я струмка Негровець, що починається з-під полонини. Тут полонина розширюється. Зійшовши дорогою з кордону на північ, підходимо до руїн бувшої польської погранзастави під г. Сивулею. Від погранзастави веде стежка до витоку р. Негровця (приблизно 50 м). Саме тут можна знайти багато зручних місць для нічлігу в наметах, хоч і трохи буде проблема з дровами, які випалені численними групами туристів.
Від руїн починається добре протоптана стежка на г. Сивулю.Спочатку перші 600 - 700 м вона серпантинами через хвойний
ліс піднімається по крутому схилу. Пройшовши цю відстань, виходимо до початку заростей гірської сосни. Тут стежка роздвоюється (місце розходження стежок позначено кам'яним тром). Звертаємо вправо на схід. Стежка стає пологішою, гірська сосна з висотою все нижчою. Стежка виходить на північно-східний схил масиву Сивулі і повертає на північ - північний схід. Підйом майже відкритий, стежка досить полога, кам'яниста. Часом справа ще видно рештки колючого дроту з часів 1-ої світової війни. Передвершинна ділянка завалена великими брилами пісковика, багато залишків окопів та землянок. На вершині г. Сивуля (1818м) встановлено кількаметровий стовп.
Майже на північ з вершини, на відстані біля 1 км видно другу вищу вершину Сивулі (1836 м). З однієї вершини на другу через неглибоку сідловину веде хороша стежка. Час виходу на першу вершину Сивулі від руїн погранзастави для групи середніх фізичних можливостей без рюкзаків 50 хв - 1 год 10 хв. З Сивулі (1818 м) відкривається чудова панорама на деякі вершини Українських Карпат. На півночі - Ігровець з г.Висока, на заході - хр. Горган з вишкою, а за ним г. Овал, г.Попадя, г.Грофа та ін. На північному сході добре проглядається долина р.Бистриці Солотвинської, а на сході поряд з г.Сивулею вершини гір Боярин і Негрова. Вдалині на сході г. Довбушанка, а за нею - г.Говерла і г.Петрос. На півдні чудова панорама полонинських хребтів Закарпаття. З обидвох вершин Сивулі гарно проглядається описаний нижче шлях виходу на полонину Рущина. Точні азимути на навколишні вершини легко визначити за допомогою топографічної карти.
Друга вершина Сивулі є більш крутою, конусоподібною, завалена великими блоками пісковика. З неї добре видно, крім навколишніх вершин, полонину Рущина, з якої починався вихід на вершину. Із Сивулі є декілька варіантів повернення в Ялу - Ризарню.
П Через полонину Рушина.
Щоб з вищої вершини Сивулі ще раз не виходити наверх, рекомендуємо обійти першу вершину траверсом з півдня. Для цього рекомендуємо із сідловини між обидвома вершинами пройти траверсом на південь на спуск добре помітною стежкою і вийти до кам'яного туру в місці роздвоєння стежок (це місце описувалось в характеристиці шляху на вершину). Дальше повернення в Ялу - Ризарню по трасі підйому.
2) 3 полонини Рущина виходимо до витоку потока Негровець (50
м від руїн погранзастави) і райсштоку, що на одній висоті огинає всі відроги хребта Матагів, рухаємось на північний захід (генеральний напрямок). Цей шлях дуже довгий, стежка непогана хоч на ділянці під г. Лопушна біля 1,5 км стежка веде через зарості гірської сосни. В дощову погоду рух по цій стежці є небажаним. Приблизно через 2,5 год ходу з полонини Рущина ця стежка роздвоюється. Стежка, що веде вправо, через 50 хв ходу виведе на полонину Погар під Ігровцем. Стежка вліво веде на спуск до гуртожитку в Лопушній і дальше в Ялу чи Ризарню.
3) 3_вишо'ї' вершини Сивулі (1836 м) слід продовжити рух по хребту в напрямку на північний схід до схилу вершини Лопушна. По цьому схилу слід повернути на північний захід і по кам'янистих осипах вийти на описану вище стежку, що траверсує південне західний схил хребта Матагів. Дальше можна продовжити рух по стежці до гуртожитку в урочищі Лопушна (див. 7.1.2.).
4) Будучи на райсштоку, що веде травесом від руїн погранзастави в урочищі Лопушна замість руху дальше по стежці, можна схилом хребта г. Лопушна зійти вниз на захід і південний захід до лісової дороги внизу, а потім нею до впадання в р. Бистрик правої притоки. Дальше рух по шляху виходу на г.Сивуля в Дальній Бистрик, Лопушну, Ялу. Слід відмітити, що варіант спуску 7.1.4. є найкоротшим. Його можна поєднати з варіантом 7.1.2. Варіант 7.1.4. можна рекомендувати тільки для туристів, що мають гірський досвід сходжень і достатню фізичну підготовку, в умовах сухої погоди та гарної видимості. Взагалі, на нашу думку, подорожі в районі г. Сивуля доцільно проводити не одно-, а дво-чи багатоденними, що дасть можливість не поспішати і отримати велике задоволення від даного регіону.
Рекомендуємо під час перебування на полонині Рущина оглянути мальовниче урочище Пекло. Від руїн погранзастави до урочища Пекло приблизно 1 км. Для виходу до нього слід пройти стежкою вниз на схід до витоків р. Бистриця Солотвинська, яка починається на полонині. Стежка повертає на північний схід і веде вниз в с. Гуту Богородчанського району. Рухаємось на схід, перейшовши річку, по трав'янистому схилу і через 500 м виходимо до крутого урвища з пісковиків і сланців, внизу якого починається потік Салатрук, що є притокою р. Бистриці Надвірнянської. Саме тут межують Рожнятівський, Богородчанський та Надвірнянський райони. Від урочища Пекло чудовий вид на полонину Рущина та обидві вершини.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать