Особливості формування та проходження селів в басейні річки Черемош

Основними ареалами селепроявів на території Українських Карпат вважають басейни річок Дністер, Тиса та Прут. Важливо відмітити, що для всіх вище названих басейнів характерним є зростання кількості проявів селевих явищ в період після другої світової війни. Причиною такої закономірності є інтенсивна вирубка лісу, саме в цей період, на потреби народного господарства. Цей фактор є основною причиною інтенсивного зростання ерозійних процесів, і як наслідок прояву селевих явищ.
Черемош, як однин з найбільших правих допливів річки , що протікає на межі Івано-Франківської та Чернівецької областей, є типовою гірською річкою, 70-80% його басейну розміщено в межах Карпатських гір. Він утворюється від злиття двох великих гірських потоків - і поблизу с.Устеріки у Верховинському пониженні. Обидва витоки беруть свій початок в найнеприступнішій частині Українських Карпат – у на висоті 1680м, і протікають у вузькій, ущелиноподібній долині.
Басейн Черемошу входить до регіону із середнім ступенем селевої активності [6]. В межах всього басейну річки можна виділити декілька регіонів з особливо сильними проявами селевих явищ. Так, в межах басейну Білого Черемошу слід відмітити верхів’я річки Перкалаб в місці її злиття з річкою Сарата, де на невеликій ділянці в урочищі Яловиця сформувались шість селевих водозборів. Особливо небезпечні селі в даному регіоні спостерігались в середині червня 1959 та травні 1965 років. Саме в цей період зафіксовано проходження водно–кам’яних селів, значної потужності та витрат, що призвели до серйозних переформуваннь русла річки та деформації її берегів [5].
В басейні Чорного Черемошу чітко виділяються два райони з катастрофічним ступенем прояву селевої небезпечності. Перший такий регіон об’єднує басейни достатньо великих лівих приток Чорного Черемошу: річки Бистрець, Дземброня, Бережниця, де найбільш руйнівні селі відмічались ще в 1927 році, а потім неодноразово повторювались. На річках Бистрець та Дземброня одночасно селі пройшли в 1927 та 1959 роках, було зруйновано та підтоплено житлові будинки, знищено мости та берегові укріплення. На річці Бережниця в 1959 та 1965 роках (аналогічно до селепроявів на р.Перкалаб) пройшли грязе–кам’яні селі, викликані інтенсивними опадами. Основні негативні наслідки проходження цих селів - зруйновані дороги, мости, берегові укріплення, та деформація русла річки. Друга ділянка селенебезпечних проявів розташована на лівому березі річки Чорний Черемош і простягається від с.Криворівня до с.Устеріки. На цій ділянці нараховується 11 дрібних водозборів з активними селепроявами, при чому їх активність була відмічена ще в 1911 році.
Отже в межах всього басейну річки локальні ділянки розвитку і поширення селевих явищ спостерігаються на його витоках – Білому та Чорному Черемошах. Причиною цього є гірський характер цих річок та достатні похили їх схилів для утворення селевих потоків. Після їх злиття річка ще на 25-30 км зберігає гірський характер, поступово виходячи на передгір’я де немає умов для селепроявів.
Негативні наслідки спричинені проходженням селів на річках Українських Карпат важко оцінити. Значні збитки від руйнування автомобільних доріг та залізнодоророжних шляхів, знесених мостів, плотин, житлових будинків, ліній зв’язку та електропередач нанесли непоправної шкоди народному господарству та збільшили витрати державного бюджету. Економічно не можливо оцінити шкоду від розмитих берегів та деформацій русла річки. Зустрічалися також випадки, коли конус виносу селя, який складається з уламкового матеріалу, повністю перегороджував русло річки і цим самим призводив до порушень її гідрологічного режиму. Часто відбувалися замулення сільськогосподарських угідь, а в окремих випадках селі призводили до трагічних випадків загибелі людей.
Для ефективної боротьби з селевими потоками в Українських Карпатах необхідне проведення широкого комплексу організаційно – господарських, агротехнічних, лісомеліоративних та меліоративно-технічних заходів.
Також вкрай важливим є відновлення спеціалізованого вивчення селенебезпечних районів. Об’єднання роботи науковців різних служб і організацій під єдиним керівництвом, яке б регулювало та фінансувало проведення робіт по прогнозуванню та попередженню небезпечних селевих явищ на території Українських Карпат. Важливу роль у попередженні цих катастрофічних явищ повинні відігравати гідрометеорологічні станції, що розміщені в даному регіоні.
Література:
1. Кадастр (каталог) селеопасных рек и селевих паводков в горнах районах Украънской ССР (Крым, Карпаты). – К., 1969. – 157 с.
2. Наумов М.И. Современные физико-геологические явления в бассейне р.Черемош. // Основные проблемы изучения и использования производительных сил Украинских Карпат. – Львов: Каменяр, 1967, С.319-320.
3. Онуфриенко Л. Г. Селевые потоки в Карпатах. // Метеорология и гидрология. 1955. – №6 – 47 с.
4. Поляков А.Ф. О причинах интенсификации селевых явлений в Карпатах .// Метеорология и гидрология. 1959. – №8 С. 27 – 29.
5. Скляр М.З., Ситко В.А. Отчет №1 по теме «Геологические и Гидрогеологические условия зон формирования селевых потоков в Западных областях УССР».:Киев, за 1964 – 1966, 294 с.
6. Скляр М.З., Ситко В.А. Отчет №2 по теме «Геологические и Гидрогеологические условия зон формирования селевых потоков в Западных областях УССР».:Киев, за 1964 – 1966, 173 с.
Селеві потоки завершальної стадії льодовикових періодів гірських країн Карпатсько-Балканського регіону
Ще під час теоретичних узагальнень результатів структурно-геоморфологічних досліджень, що були проведені на Покутті (1997-2003 р.р.), була звернута увага на ряд незвичних явищ /3/. Серед інших, до таких явищ відносилися надзвичайна рівнинність передгірських відрізків річкових долин (Прут, Бистриці, верхів’я Дністра). У свій час контраст між рівнинністю долин річок та горами дав назву Берегові Карпати /1/.
З початком використання для таких узагальнень цифрових висотних моделей (рис.1), з метою вивчення поведінки поздовжніх профілів долин річок при перетині тектонічних порушень було відмічено, що профілі таких річок як Прут, Бистриця Солотвинська та Бистриця Надвірнянська практично ідеально узгоджені і не вказують на значні вертикальні переміщення блоків поверхні (рис.2). Такий результат був несподіваним, оскільки як відомо з результатів обробки даних високоточного невілювання Карпати входять до високоактивного Карпатсько-Балканського поясу /Сейф/. Несподіваним також було те, що такий самий характер поздовжніх профілів можна було спостерігати і на лівих притоках Кубані, що збігали зі схилів Кавказу (рис.3).
Отримані результати мали подвійну інтерпретацію. Або, долини цих річок є надзвичайно молодими і неотектонічні рухи ще не встигли внести корективи у поздовжні профілі, або результати обробки високоточного нівелювання є некоректними. Останнє припущення від початку, виходячи з міжнародного рівня програми досліджень, було відкинуте.
Пояснення це явище знайшло після завершення досліджень постгляціальних явищ в басейні Дніпра /4/. Тоді був зроблений висновок, що завершальна стадія льодовикових періодів, за рахунок швидкого вивільнення потенційної енергії нагромадженій у льодово-сніговому покриві, є найбільш сприятливим періодом для розвитку таких катастрофічних явищ, як прориви польодовикових озер, та грандіозних селевих потоків /5/. Добре відомо, що навіть у сучасних кліматичних умовах селеві потоки залишаються одним з найбільш загрозливих катастрофічних явищ гірських країн, в тому числі Українських Карпат та Кримських гір /2/.
Рис.2. Поздовжній профіль долини Бистриці Солотвинської (басейн Дністра) | Рис.3. Поздовжній профіль долини Лаби (басейн Кубані, північний схил Кавказу)
Рис.4. Поздовжній профіль долини річки Ялтул (басейн Дунаю, північний схил Карпат) | Рис.5. Поздовжній профіль долини річки Шайо (басейн Тиси, південний схил Татр)
Для перевірки такого припущення в долині Прута біля м. Коломиї (рис.6) були вивчені поперечна будова долини річки (гіпсометричний профіль на вставці у лівому верхньому куту рисунка) та геологічний розріз кар’єру, розташованого в долині річки (на рисунку зазначений 1).
З гіпсометричного профілю видно, що в межах долини, окрім заплави, існує ще три рівні, утворення яких, можливо, пов’язане з селевими потоками. Висота уступів між ними складає 10-25 м. Кар’єр розташований на другому рівні (20 м над заплавою). Згори вниз в ньому відслонюються: світло-бурі суглинки (потужність біля 2м); галечниковий конгломерат (видима потужність 1-2 м); відклади косівської світи.
Така будова розрізу дозволяє припустити, що верхня частина товщі була сформована після зупинки селевого потоку, в результаті осідання галечникового матеріалу на дно потоку. Галька овальна з погано обкатаними гранями, що свідчить про нетривалий час її обробки.
Про те, що у даному випадку ми маємо справу з потужними селевими потоками говорить морфологія долин. Як видно з рис. 1 та рис. 4 повороти річок є плавними та великого радіусу. Якщо порівняти долини Дністра, Прута, Сірету та інших річок північно-східного схилу Карпат, то можна зауважити, що згини долини Дністра, не дивлячись на його більшу водність є короткими та крутими. Великий радіус розвороту долин говорить про значно вищу кінетичну енергію потоків, що сформували долини річок в межах схилів Карпат. Висока кінетично енергія досягалася за рахунок більшої швидкості та значного вмісту валунно-галечникового матеріалу. Такий потік характеризувався надзвичайною еродуючою здатністю, яка і стала причиною формування долин з великим радіусом кривизни згинів.
Порівняння будови долин потоків північно-східного схилу Карпат з іншими гірськими країнами показало, що схоже явище спостерігається у західній частині північного схилу Великого Кавказу на лівих допливах річки Кубані (рис.7), на схилах Панянської низини, на південних схилах Карпат, а також на деяких інших ділянка. Можливо, що невеликі селеві потоки мали місце і на західних схилах Кримських гір. З перерахованих регіонів найбільше враження справляє південна частина басейну Кубані, яка повністю складається з потоків, що стікають зі схилів Кавказу. За масштабами, як це видно з рис. 7, ці потоки значно перевершують потоки інших місць. Поздовжній профіль притоки Кубані Лаби можна бачити на рис.3. За своїми параметрами він не відрізняється від профілів потоків з інших регіонів, що показані на рис.2-5.
Аналіз цифрових висотних моделей дає підстави для припущення, що грандіозні селеві потоки кінця льодовикових епох є масовим явищем, притаманним багатьом регіонам. На цей час виконаний попередній аналіз також для південного схилу Карпат в межах лівобережжя пониззя Дунаю (рис. 8). Зображення цієї території говорить не тільки про існування окремих селевих потоків, але й про можливість суцільного спливання розмерзлого шару гірських порід зі схилу. Поздовжні профілю долин колишніх селевих потоків є ідентичними до двох попередніх регіонів (рис. 4).
У той же час, нахил поверхні між Карпатами та долиною Дунаю (рис.9) не дає підстав вважати її походження за алювіальне. Закономірне падіння поверхні вказує на поступовість надходження матеріалу зі схилів. Найбільш сприятливим періодом для цього є настання післяльодовикового потепління, коли насичені волого верстви кори вивітрювання в умовах відсутності дерну та рослинності і при наявності мерзлого шару на невеликій глибині стають здатними до сповзання. За свою фізичною суттю це явище є аналогічним солефлюкції, від якої воно відрізняється тільки значно більшим масштабом.
Раніше було показано, що навіть у сучасних умовах на східних схилах пагорбів та ерозійних форм передгір’я в межиріччі Прута та Дністра зсувові та опливні явища мають масовий характер. Висотне положення цих схилів вказує та те, що притік води йде підземним шляхом з гірської частини, де знаходиться зона живлення. У місцях розвантаження має місце оглеєність ґрунтів, заболоченість схилів та поширення болотно-лугових асоціацій рослин /3/.
Подібна будова долин відмічається на деяких річках південного схилу Татр (рис.10). Зокрема це стосується долин річок Шайо та Бодри. Поздовжній профіль долини річки Шайо вміщений на рис.5. Цей профіль відображає ту ж закономірність, що і решта профілів.
На завершення слід сказати, що окрім морфологічного співставлення долин Дністра та Прута, на прохання автора, Ю. Лоза виконав попередній аналіз археологічних матеріалів, які свідчать, що долина Дністра була безперервно заселена впродовж останніх 200 тис. років, а заселення долини Прута почалося приблизно 7,5 тис. років тому, що в цілому збігається з календарем, який вживався за часів Київської Руси. З цього можна зробити висновок, що селеві потоки мали місце наприкінці Валдайського зледеніння. Це не означає, що у попередні епохи в долині Прута не існувало поселень, вони просто були зметені селевими потоками. Ще раніше, з настанням потепління перешкодою для заселення були снігові лавини та потоки м’якого льоду. Умови для їх виникнення були оптимальними – мерзлі зарівнені фірном круті схили.
Механізм самих потоків потребує подальшого вивчення, оскільки, виходячи з вертикальної зональності, слід припускати, що потоки не могли бути одно часовим. Вони повинні були виникати по мірі підйому зони зледеніння та по мірі виникнення умов для руху насичених водою мас гірських порід.
1. 1. Бондарчук В. Г. Геологія України, Вид. АН УРСР, 1955. – 830 с.
2. 2. Олиферов А.Н. Селевые потоки в Крыму и Карпатах. Симферополь: Доля, 2007, - 176 с.
3. 3. Пазинич В.Г., Пазинич Н.В., Вічарик В.П. Геодинамічні та гідрогеохімічні аспекти впливу Карпат на ландшафтоутворюючі процеси Прикарпаття. Гідрол., гідрохім. і гідроекологія. Тези допов. 2-ї всеукр. конференції, 24-26 листопада 2003. Київ. с. 18-22.
4. 4. Пазинич В.Г. Постгляціальні умови південно-західної Канади та басейну Дніпра. Прилуки, Аспект-Поліграф, 2006. - 144с.
5. 5. Пазинич В.Г. Велетенські селеві потоки завершальної стадії льодовикових періодів гірських країн. Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія, Вип.13., 2007, с. 123-126.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать