Біологічні ресурси України

Україна належить до країн з дуже великими обсягами та високою інтенсивністю використання різноманітних природних ресурсів. Цьому сприяє як наявність їх значних багатств, добра господар-ська освоєність та доступність території, зростаючі потреби в цих ресурсах, сприятливі умови для їх експлуатації. По-перше, за питомими (на 1 чол. на 1 km2) масштабами та інтенсивністю вико-ристання ресурсів, Україна випере-джує всі розвинуті країни світу і, безперечно, зай-має перше місце в Європі. По-друге, великі обсяги виробництва та інтенсивне використання ресурсів визначили спеціалізацію економіки, яка харак-теризується високими масштабами споживання.
Останнім часом дедалі активніша роль у вирі-шенні природоохоронних проблем відводиться вивченню громадської думки; суттєво розширю-ються права й можливості місцевих органів вла-ди. І головне, виділяється щораз більше коштів на організацію раціонального використання і на-лежну охорону водних, земельних, лісових ресур-сів, на забезпечення чистоти атмосферного повіт-ря. Якщо капітальні вкладення на ці заходи у 1973—1975 роках (з 1973 p. почала друкуватися відповідна статистика) становили 917 млн. крб., 1976—1980 — 1169 млн. крб., то у 1981—1985 ро-ках — 1864 млн. крб. У 1989 p. вони досягли 510 млн. крб. Загальна сума усіх витрат на охорону й раціональне використання природних ресурсів (включаючи витрати на лісове господарство) ста-новила за 1981—1989 pp. 14,8 млрд. крб., у тому числі за 1989 p. — 2,1 млрд. крб. З цієї суми 1,5 млрд. крб. йшло на утримання та експлуатацію природоохоронних споруд і установок, 510 млн. крб. на державні капітальні вкладення, 136 млн. крб. на лісове господарство, раціональне використання-земельних ресурсів.
Особливої гостроти й актуальності набуває в Ук-раїні охорона водних ресурсів. На ці потреби у республіці витрачається близько 60 % усіх держав-них капітальних вкладень, що виділяються на охо-рону навколишнього середовища (у 1989 p. — 323 млн. крб.). Йдеться, зокрема, про фінансові й ма-теріальні ресурси, що надходять на охорону дуже забруднених вод Чорного та Азовського морів, збереження й поліпшення стану малих рік і во-дойм. Необхідне підвищення ефективності очис-них споруд і установок, більш широке викорис-тання для зрошування та інших цілей очищених і рудникових вод. Нерівномірність розміщення вод-них ресурсів по території республіки та зростаю-чий їх дефіцит, найбільш гострий у південних та центральних областях, потребує негайного запро-вадження водозберігаючих технологій, організа-ції безстічних виробництв, економного витрачан-ня води для зрошення, а також в комунальному господарстві, побуті.
Актуальною є проблема раціонального викорис-тання свіжої води, зокрема поліпшення структури її споживання. Останнім часом обсяг виробництва свіжої води становить близько 30 млрд. м за рік. Основна її кількість (56 % у 1989 p.) йде на вироб-ничі потреби (без сільського господарства), для зрошення, обводнення та сільськогосподарського постачання (29 %) і на господарсько-питні потре-би (15 %). Природоохоронні заходи передба-чають скорочення втрат води, раціоналізацію водопостачання, насамперед при зрошенні, ширше впровадження систем оборотного і послідовного використання води, будівництва і введення в дію об'єктів по очищенню стічних вод. Найбільше сві-жої води споживається в Запорізькій (4,5 млрд. м3), Дніпропетровській (3,7), Донецькій (3,4) обл.; Кримській (2,6), Київській (без Киє-ва—2,2), Херсонській (1,9 млн. м3).
Останнім часом вжито певних заходів, спря-мованих на поліпшення водоочищення: за роки одинадцятої п'ятирічки в цілому по Україні ски-дання забруднених стоків скоротилося майже вдвічі; знижувалося воно і в роки дванадцятої п'я-тирічки. Однак проблема ще .далека від вирішен-ня: деякі підприємства, особливо чорної металур-гії, хімії та нафтохімії, вугільної, харчової та ін-ших галузей промисловості певну частину вико-ристаної води не очищають.
Створення заповідних територій, збереження генофонду планети мають важливе значення для охорони природних ландшафтів. У сві-ті нараховується понад - 2600 великих заповідних територій, загаль-ною площею понад 4 млн. км2 (3% суші планети). За останні роки в Україні сформовано цілу мережу при-родно-заповідних територій (5350 територій і об'єктів) зага-льною площею понад 1,1 млн. га, яка значно збільшилася порівняно з минулим, але все одно становить всього близь-ко 2% території України, що неприпустимо з екологічної точки зору.
Почався період формування нових природно-заповідних те-риторій, досліджується їх сучасний екологічний стан, можливо-сті, вивчаються соціально-екологічні аспекти.
За функціональними особливостями території поділяються на: природні національні парки, заповідники, заказники, пам'ятники природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоо-логічні парки, парки - пам'ятники садово-паркового мистецт-ва, заповідні урочища.
На території України функціонують:
- 3 природні національні парки. Вони створюються з метою збере-ження природних комплексів з особливою (екологічною, істо-ричною і естетичною) цінністю і використання їх в рекреацій-них, наукових і культурних цілях (Швацький, Карпацький, Синевір).
- 17 державних заповідників, втому числі:
2 біосферних Державні заповідники мають на меті збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони при-родних комплексів, вивчення природних процесів та явищ, розробки наукових основ охорони природи. Господарська дія-льність в їх межах заборонена (Розточчя, Медобори, Асканія Нова, Український степовий. Чорноморський, Дунайські плав-ні, Ялтинський та ін.) (Чорноморський, Асканія Нова),
2 державних заповідно-мисливські господарства, близько 1600 заказників Державний заказник - територія, яка виділяється з метою збереження та відновлення окремих або кількох найбільш цін-них або унікальних комплексів, які входять до Червоної книги. Державні заказники поділяються на: ландшафтні, лісові, бота-нічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, гідро-логічні, палеонтологічні, геологічні (Касперівський - ландшаф-тний, «Дача Галілея» - лісовий, Галицький - ботанічний, Чистилівський - зоологічний тощо).
2655 пам'я-ток природи Державна пам'ятка природи - територія або окремий при-родний об'єкт, що мають особливу цінність і беруться під охо-рону для збереження в природному стані.
8 ботанічних садів, що утворюються з метою збережен-ня, вивчення і збагачення в спеціальних умовах різноманітних рослин для ефективнішого наукового, культурного і господар-ського їх використання (Київський ботанічний сад Академії наук).
20 дендрологічних парків - державний дендрологічний парк створюється для вивчення і збагачення у спеціально створених умовах різноманітних дерев і чагарників для наукового, культурного і господарського ви-користання (Хоростівський, Гермаківський).
8 зоо-логічних парків. Парки формуються з метою збережен-ня і вивчення в спеціально створених умовах об'єктів дикої фа-уни для наукових, пізнавальних і науково-дослідних цілей (Київський, Харківський та ін.).
511 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва. Державні парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва -найбільш визначні зразки паркобудівництва, які охороняються в естетичних, наукових, природоохоронних і оздоровчих цілях («Софіївський» в Умані, «Раївський» в Бережанах, Скала-Подільський, Вишнівецький, Коропецький).
559 заповідних урочищ Державне заповідне урочище - лісові, степові, болотні та ін-ші природні комплекси, які мають певне наукове, природоохо-ронне і естетичне значення.
Лісові ресурси мають не лише народногосподарське значен-ня, вони є найпопулярнішою формою курортно-рекреаційного значення.
В Західному регіоні щороку відпочивають близько 3-х млн. чоловік, а за підрахунками спеціалістів тут щороку можуть від-почивати принаймні 12 млн. чол., що в 4 рази перевищує фак-тичну кількість відпочиваючих.
Унікальним природним комплексом є Карпати і Прикар-паття, де в 1980р. створено Карпатський природний націона-льний парк на площі 50,3 тис. га, який має 4 зони: природозаповідну - 10,2 тис. га, охоронно-рекреаційну - 20,8 тис. га, рек-реаційну - 10,6 тис. га і рекреаційно-господарську - 8,6 тис. га.
Потенціал Західного регіону ще невичерпаний: це можна зробити за рахунок впорядкування 1-ї і 2-ї груп державного лісового фонду. Необхідно насамперед розширити зелені зони і парки великих міст, реконструювати лісопарки навколо міст і впорядкувати рекреаційні території.
Економія і комплексне використання деревної сировини, відходів сприяє не тільки підвищенню ефективності викорис-тання одного із цінних природних ресурсів, але й покращенню стану навколишнього середовища. Багатство лісів - це не тіль-ки деревина, а й гриби, плоди, ягоди та ін. Використання хар-чових ресурсів лісу, багатих на вітаміни, білки, вуглеводи, є одним з шляхів задоволення потреб населення. В Україні росте більше як 100 видів дерев і кущів, які дають їстівні плоди і яго-ди, більшість з яких мають і лікувальні властивості. Дикорос-тучі плоди використовуються ще далеко не повністю: заготівля лісових плодів і ягід складає не більше 20% всього урожаю, грибів - 11, горіхів - 10%. Харчові ресурси поряд з бджільниц-твом, сінокосінням, лікарською і технічною сировиною утво-рюють ресурси побічного використання, питома вага якого в загальній комплексній продуктивності лісів складає лише 20%. Отже, поряд із відтворенням лісових ресурсів, існують резерви для раціональнішого користування дарами лісів.
Важливе місце посідає створення державного лісового кадас-тру, який визначав би стан лісів, їхню економічну оцінку, напря-ми розвитку галузей лісового комплексу.
При визначенні економічної оцінки лісу виникає ряд труд-нощів щодо підходів до цієї оцінки. Лісові ресурси відносяться до відновлюваних ресурсів, отже їх використання передбачає постійні витрати на їх відновлення, догляд, охорону й утри-мання. Економічна оцінка лісових ресурсів повинна відповідно; враховувати суспільне необхідні витрати на відтворення лісу.
При цьому оцінка лісу буде представлена як сума ефектів від всіх видів продукції і користі на необмежене довгий строк викорис-тання, що пов'язано з багаторічним строком вирощування лісів.
Різниця між суспільне необхідними та індивідуальними за-тратами на одержання одиниці продукції являє собою диферен-ціальну ренту, яка є основним оціночним показником лісових ресурсів. Методи оцінки всіх видів лісових ресурсів і ефектив-ності лісу розроблені ще недостатньо, і існують лише для одного виду ресурсів - деревини. Вартість деревини на корені склада-ється з суми відповідних лісових такс. Важливе значення мають облік і контроль, стимулювання повної розробки лісосіки і ви-везення всієї вирубаної деревини з лісу.
Плата, внесена за розробку переданого в рубку лісосічного фонду, повинна перш за все компенсувати затрати на лісогос-подарські заходи по відновленню й охороні лісових ресурсів. Крім того, рівень лісових такс повинен сприяти раціональні-шому використанню лісосічного фонду: зростанню долі м'яколистяних порід, використанню лісосіки з хвойних порід, переміщенню лісозаготівель у віддалені лісові масиви. Наприк-лад, розмір такси на ділову деревину хвойних порід в порів-нянні з м'яколистяними залежить також від інтенсивності лісо-користування, природних і економічних умов заготівель. Так розмір такси на 1 м3 деревини в районах основних заготівель в 3,5 рази нижчий, ніж у малолісних.
При визначенні ефективності використання та охорони лі-сового господарства необхідно враховувати вік лісу та догляд за ним, насадження нових лісів (дендропарків, заповідників, парків, зелених насаджень) та догляд за ними, оберігання від навколишнього забруднення тощо.
Разом з тим ці лісові продукти є сировинною базою для ха-рчової і фармацевтичної промисловості, для сільського госпо-дарства. Потенційні можливості збору яблук, груш, горіхів, ягід, грибів, соків тут досить великий.
Виконання завдань, що стоять перед лісовим господарством має свої слабкості: попенна плата в даний час дозволяє покри-вати лише близько 50% витрат на ведення лісового господарст-ва, її частка (розрахункова такса за 1 м3 деревини) становить в середньому більше 5 гри. (у собівартості продукції лісозаготі-вельних підприємств становить в середньому 7-8%) - це значно нижче, ніж у країнах із розвиненим лісовим господарством, та-ких як Швеція, Фінляндія, США. Не досконалим є і механізм формування попенної плати. Лісові такси складають з розраху-нку середньогалузевих затрат, не враховуючи суттєву різницю в економічних, природних і технічних умовах лісових госпо-дарств. Не враховується достатньою мірою диференціальна лі-сова рента. Низький рівень лісових такс визначає знижений рівень оптових цін на лісопродукцію, що не забезпечує зацікавленості підприємства у більш повному і раціональному використанні деревини.


ПРОБЛЕМИ ОХОРОНИ БІОЛОГІЧНИХ РЕСУРСІВ
Максимальне використання вигод від територіального поєднання природних ресурсів дає змогу не тільки отримати найбільший на-родногосподарський ефект, а й успішно вирішувати складні питан-ня охорони навколишнього середовища і раціонального природо-користування .
Зростання населення і масштабів виробництва спричинило гло-бальні економічні проблеми. Однією з найважливіших нині є про-блема охорони повітряного басейну, основними забруднювачами якого є транспорт, енергетичні й хімічні підприємства. Почастіша-ли випадки викидів у атмосферу оксиду вуглецю, вуглекислого газу, діоксиду сірки, пилу, різноманітних оксидів і радіоактивних ізото-пів. Особливо гострою є потреба охорони атмосфери в промисло-вих районах, центрах металургійної й хімічної промисловості.
Винятково важливою є охорона водних ресурсів. Джерелами за-бруднення внутрішніх вод неочищеними стоками є передусім про-мислові й комунальні підприємства, сільське господарство. Особливо забруднюються водойми мінеральними добривами і отрутохіміката-ми. Збільшення споживання води зумовлює виникнення її дефіциту в Причорноморському економічному районі, У зв'язку з цим пробле-ма забезпечення населення чистою прісною водою є однією з найгостріших. До найважливіших природоохоронних об'єктів належать Дунай, Дніпро, Дністер, Південний Буг, Чорне й Азовське моря.
Охорона земельних ресурсів є складовою проблеми охорони навколишнього середовища. Для розвитку сільськогосподарського виробництва винятково велике значення має раціональне викори-стання землі, відновлення й родючості, максимальне зменшення вилучення сільськогосподарських угідь для промислового, житло-вого й транспортного будівництва. Особлива роль у стабілізації земельного фонду сільського господарства належить рекультивації відпрацьованих кар'єрів і золовідвалів.
Першочергову роль відіграє охорона рослинного світу, а найбільше лісів. Значення лісу для життя і діяльності людини важко переоціни-ти, тому найважливішим завданням є регулювання лісокористуван-ня, підтримання продуктивності лісів. З цією метою здійснюються заходи щодо лісовідновлення. Для збереження видів унікальної при-роди створюються національні парки (Карпатський, Шацький та ін.).
Проблема охорони тваринного світу зумовлена зниженням за-пасів цінних видів риби, хутрового звіра, диких тварин, які не зав-дають шкоди людині. В зв'язку з цим на відповідні органи покладе-но обов'язки контролю і регулювання правил мисливства та ри-бальства. Ухвалено відповідні рішення законодавчих органів.
Зростання масштабів видобутку мінеральних ресурсів висуває про-блему охорони надр. Слід передбачити раціональне використання надр і зменшення втрат корисних компонентів при видобутку і пере-робці. Для цього потрібно впроваджувати комплексне використання мінеральної сировини, широко застосовувати сучасні ефективні тех-нології видобутку і переробки бідних руд, утилізацію відходів.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать