Карпатський Національно-Природничий Парк

1.Інформація про район походу
1.1.ЗАГАЛЬНІ РИСИ РЕЛЬЄФУ
Територія Карпатського НПП входить до складу Полонинсько-Чорногірської (район альпійського і середньогірного рельєфу гірських груп Свидівця і Чорногори), Вододільно-Верховинської (Ворохта-Путильське давньотерасове низькогір'я) та Зовнішньо-Карпатської (район середньовисотних Скибових Горган з кам'яними розсипами і глибокими поперечними долинами та район низькогірного рельєфу крайових хребтів і Верхньо-ДнІстровських Бескид) областей.
Долина Пруту в межах Чорногірської області утворена в смузі поширення Чорногірської структурно-фаціальноїзони, де виділяються невеликі луски і покриви, що насунуті в північно-східному напрямку на Скибову зону. Це надає Чорногірському хребту виразної асиметрії (північно-східні схили крутіші. Тут переважає радіальний характер розчленування, розвинуті форми давнього зледеніння. Б.Свідерський вказував на сліди двох комплексів моренних відкладів, що свідчить про дворазове зледеніння Чорногорки.Крім реліктово-гляціальних форм, на Чорногорі розповсюджені глибокі ерозійні форми (долини верхів'їв Пруту і його приток), конуси виносів, осипи, зсуви.
В долині р. Прут Чорногірський масив представлений трьома паралельними хребтами, які витягнуті з північного заходу на південний схід. Північніше головного хребта розміщені розчленовані витоками Пруту і його притоками хребти з вершинами Козмєска (1571 м) і Маришевська (1567 м), а також хребет з вершиною Кукул (1539 м).
В околицях смт. Ворохта р Прут має характер поздовжньої долини. В місцях, де долина збігається з простяганням моноклінальних структур, у руслі виникають характерні поздовжні пороги, які називають "пороги-ребра". Розповсюджені тут ямненські пісковики звужують долину і обумовлюють круті схили, бічні притоки в цьому місці мають вигляд глибоких ущелин.
У межах Скибової зони виділяється декілька відокремлених хребтів, які витягнуті з північного заходу на південний схід. Найпівденніше простягається хребет Явірник, який вкритий кам'яними розсипами та ріками, обвальними стінками, осипами. Північно-східні схили хребта мають крутизну 35-45°. В пригребеневій частині на проміжку 2.5 км виходи ямненського пісковика утворюють круту обвальну стінку Південно-східна частина хребта Явірник декількома відрогами виходить до долини р.Прут. Пригребеневі частини хребта зайняті полого випуклими вирівняними поверхнями шириною 50-150 м Описана частина хребта складена відкладами стрийської світи і має значно менші абсолютні висоти (максимальна - 1243.1 м), ніж північно-західна, на яку приходиться максимум висот хребта (1300-1431.9 м н.р.м.). Круті північно-східні схили хребта розчленовані долинами рік Чепелів, Багровець, Явірник Глибоко врізуючись в пісковики стрийської і вигодської світ, потоки мають V-подібні форми долин, обривисті корінні береги, що нагадують неглибокі ущелини. Глибина розчленування схилів досягає 250-300 м і більше. Переважну площу займають схили інтенсивного площинного змиву з великою кількістю ерозійних ритвин і промивин. На поверхні велика кількість глибистого і щебнистого матеріалу. Потужність делювію незначна. В місцях виходу твердих пісковиків стрийської світи зустрічаються ділянки обвально-осипних схилів (верхів'я р.Багровець). Глибина врізу ярів, які зустрічаються повсюди, досягає 5-10 і більше метрів.
Продовженням хребта Явірник на правобережжі є хребет з вершинами Ягоди (12165 м), Куніклива (1261.0 м), Чорний Погар (1266.1 м), Гордя Добриківська (1356.8 м), Гордя (1478.1 м), який є вододілом рік Прутець Чемигівський І Піги. М'які стрийські пісковики обумовлюють вирівняність його пригребеневої частини. В місцях виходів твердих ямненських пісковиків хребет має скелясті схили (30-40°) та куполоподібні вершини, що вкриті кам'яними розсипами. Північно-східні схили хребта розчленовані чисельними широко розгалуженими лівими притоками Прутця Чемигівського (p.p. Полумистий, Копчин, Шекелівка, Сиголка). Крутизна пригребеневих частин схилів коливається в межах 25-35°. На схилах переважає інтенсивний площинний змив, інколи зсуви. В середнім частинах схилів крутизна зменшується до 15-25°, зустрічаються зсувні ділянки. Вихід на поверхню твердих ямненських пісковиків спричинив наявність тут масивних куполоподібних вершин, вкритих кам'яними розсипами, мають місце скельні виходи та обвально-осипні ділянки.
Крайньою південно-східною вершиною в цій групі є г. Лисина Космацька (1465.5 м), на північному заході виділяються вершини Шекелівка (1284 м), Гига (1117 м), Під Бердами (1301.8 м), схили яких вкриті схиловими розсипами та осипами.
Північніше виділяються такі ж куполоподібні вершини (г. Горган - 1049 м, г Малий Погар - 1076 м). В околицях м.Яремча на лівобережжі Пруту з вершинами і гребенями пов'язана наявність скельних виходів, до долин потоків приурочені ділянки обвально-осипних схилів, особливо на лівобережжі р. Жонка, а в пригребеневій частині хребта з вершиною Синячка (1401.5 м) - наявність кам'яних розсипів. Морфологічно долини нагадують ущелини, а самі ріки є селенебезпечними.
Хребтом Під Буківцем хребет Явірник з'єднується з хребтом з вершиною Синячка. В пригребеневій частині хребта простежується вузька (50-80 м) смуга пологовипуклої вирівняної поверхні. Крутизна схилів з висотою змінюється від 15-20 до 35-40°- Основну площу займають схили інтенсивного змиву з незначними осипами.
Крайнім хребтом Горган (г.г. Велика Рокита - 1110-7 м, Мала Рокита -1105.9 м, Стеришора-1073.8 м, Цапул - 1046.5 м) на правобережжі Пруту є вододільний хребет між правими притоками р.Прутець Чемигівський та ріками Ослава і Лючка Схили цього хребта середньої крутизни (15-25°), переважають процеси площинного змиву, в деяких місцях з давніми горбисто-зсувними дрібними формами.
Досить цікавий рельєф на території Карпатського НПП створений діяльністю постійних та тимчасових водотоків, гравітаційними та іншими процесами. Вододіли - у вигляді гребенів з округлими конусовидними вершинами. В деяких місцях (урочище Пічний, Дрибка) р.Прут утворила свою долину, прорізавши якраз ці гребенеподібні хребти. Тут можна виділити дві ділянки, перша з яких широка терасована долина (с.Микуличин, м.Яремча) друга, - вузька, U-подібна, в деяких місцях каньйоноподібна, де зустрічаються тільки високі терасові рівні (урочище Дрибка в м.Яремча). Глибина розчленування досягає 400-500 м, причому зменшується в сторону виходу з гір. На цій ділянці р.Прут приймає 21 притоку, не рахуючи незначних. Проте, тільки р. Прутець Чемигівський та р. Прутець Яблунецький мають чітко виражений терасовий комплекс з 7-8, а в окремих місцях простежується до 12 терас.
Терасовий комплекс приток р.Прут першого порядку складається з 7-8 надзаплавних терас (Інколи -до 12) та двох рівнів заплави. В будові терас беруть участь глини, суглинки, супіски, гравій.
До раннього міоцену, як вже зазначалось, розвиток геосинклінального флішового басейну завершився, пульсаційний режим поступово згасав в сторону добротівського моря, - наступав початок карпатської фази складчатості і її розвиток з південного заходу на північний схід.
Саме ці процеси, на нашу думку, і поклали початок закладці річкової мережі. Відносно первинного вигляду річкової мережі існують думки деяких вчених. Враховуючи це, на нашу думку, ситуація складалась дещо інакше. Для цього наведемо геоморфологічну характеристику вододільних ділянок Пруту з Чорним Черемошем та Чорною Тисою. Для першого вододілу характерна міжгірна сідловина висотою 930 м н.р.м. в околицях с.Кривопілля. В сторону Ч.Черемоша і Пруту від цієї сідловини протікають їхні притоки, відповідно, Ільця та Озірний. Долини цих рік ні в якому разі не можуть бути їхніми, - це досить широкі (до 3-5 км), вироблені долини, терасовані (дуже знищені постійними та тимчасовими водотоками, делювіальним зносом, зсувами тощо). До впадіння р. Ільця в Ч.Черемош остання має північний -північно-західний напрям русла, а нижче - різко (під кутом 90 градусів) повертає на схід. Напрями течій р.Озірний та Ільця знаходяться під кутом 180 градусів, тобто діаметрально протилежні.
З вищенаведеного можна заключити, що пра-Чорний Черемош в околицях смт.Верховина протікав в північно-західному напрямі і в околицях смт.Ворохта впадав в пра-Прут. На це наштовхує ще і те, що при сучасній водоносності Прута він не зміг би виробити таку долину. Десь в середині раннього пліоцену р.Ч.Черемош була перехоплена лівою притокою Білого Черемошу і повернула в сторону сіл Криворівня та Устеріки. Досить широкі (як для гірської ділянки) терасові площадки XVII, XVI та XV (100-250 м) та різке їх звуження в XIV і нижчих терас (20-40 м) наводить на думку, що перехоплення Чорного Черемошу відбулось в період формування любимівсько-оскольської (Im-os) XIV надзаплавної тераси р. Прут-близько 4,6-4,7 млн. років тому.
Заповідна перлина Карпат
Вододіл рік Прут та Чорна Тиса понижується в околицях сіл Стебний та Поляниця, досягаючи 900 м н.р.м. Крім цього, в околицях першого р Ч.Тиса різко повертає на південний захід, протікаючи до того в східному напрямі, Притоки Пруту (Прутець Яблунецький) та Ч.Тиси (Стебний) беруть свій початок на віддалі 0,7-0,8 км і течуть діаметрально протилежно. Ці факти теж наводять на думку, що р.Ч.Тиса несла від с Стебний свої води і далі на схід по сучасній долині р.Прутець Яблунецький і в околицях с.Кремінці впадала в пра-Прут. Це, в свою чергу, веде до того, що головний карпатський вододіл проходив дещо південніше. В той час, коли р.Ч.Черемош була перехоплена, очевидно, була перехоплена і Чорна Тиса.
Цікавою була перебудова річкової мережі в околицях смт.Делятин в севастопольсько-айдарськийетап. Як вже зазначалось, р.Прут в цьому місці повертала різко на південний захід, а потім на північний схід, обходячи з півдня антикліналь Слободи Рунгурської. Починаючи з околиць м.Коломия, р.Прут тече в самостійно виробленій долині. Тут р.Прут приймала велику ліву притоку - Бистрицю Надвірнянську, яка при виході з гір повертала на південний схід і текла паралельно з ним, відхиляючись все більше на південь. Після опускання осі антикліналі Слободи Рунгурської р.Прут змінила напрям русла на північно-східний і в околицях сіл Добротів та Ланчин з'єдналась з р.Бистриця Надвірнянська. Пра-долину Пруту по напряму Делятин - Березів - Яблунів - Коломия успадкували ріки Ослава та Лючка. Ця перебудова відбулась, очевидно, в час, коли р.Прут формувала XII (ярківсько-кизил'ярську) надзаплавну терасу, тобто, 3.0-3.1 млн. років тому.
Дещо пізніше (2,8-2,9 млн. років тому), тобто, в богданівсько-сіверський етап, внаслідок тих же рухів земної кори та опускання Станіславської улоговини, р.Бистриця Надвірнянська відокремилась від Пруту і понесла свої води на північний схід до р.Дністер.
Що ж стосується впадіння р Прут в р. Дністер, то це не виключається, як і те, що цією притокою могла б бути і Бистриця Надвірнянська, яка, описуючи дугу, подібно Пруту в околицях сіл Березів І Яблунів, текла на північний схід до Дністра. Другий варіант є більш сприйнятнішим, враховуючи те, що долина р. Прут успадкувала нижче м. Коломия Передкарпатський розлом і виробила там терасовий комплекс з 17 надзаплавних терас.
1.2.КЛІМАТ ТА ПОГОДА
Віддаленість Українських Карпат від Атлантичного океану, гірський рельєф території зумовлюють формування помірно-континентального клімату, вологого і вітряного. Над Карпатами домінує західний перенос повітряних мас, напрямок яких часто змінюється через гірський бар'єр. Внаслідок цього вологий помірно-континентальний клімат різний на різних висотах і неоднаковий на всій території парку
У зимовий період із збільшенням висоти на кожні сто метрів, температура падає в середньому на 0,4°С, а влітку - на 0,7°С.
В межах парку середньодобова температура повітря становить +6,9°С, найхолоднішого місяця - січня - -3,8°С. Температурний режим впливає на рослинність на висотних поясах, а також на характеристику кліматотерапії на території парку Високі та низькі температури спостерігаються порівняно рідко, тому на рослинність та комфортність відпочинку практично не впливають. Максимальна температура - +34,5°С - відмічена у 2000 році на метеопості "Підліснів", а мінімальна —37,0°С у січні 1987 року на Говерлянському метеопості.
По кількості опадів і по умовах випаровування територія парку належить до зони стійкого зволоження, а найбільш високі ділянки - до зони надмірного зволоження. У розподілі опадів головну роль відіграє рельєф. Річна сума опадів коливається в межах 600-1500 мм. Максимальна кількість опадів на добу зафіксована у липні 1991 року на Женецькому метеопості - 220,2 мм. Загальна кількість опадів, їх вид, тривалість та інтенсивність суттєво впливають на розвиток гідромережі, виникнення паводків, селевих потоків та зсувів, на розвиток та інтенсивність ерозійних процесів.
Усі ці чинники, а також залісненість території зумовлюють високу вологість повітря, відсутність посух та суховіїв.
У межах парку середня відносна вологість повітря складає 72 %. Максимум, тобто сто відсотків, відмічається щорічно у п'яти-семи випадках, мінімум - 20 % - відмічено у березні 1990 року на метеопосту "Підліснів". Спостереження, які велись з 1986 року на шести метеопостах, показують, гПа.
Літо в парку прохолодне, вологе. Саме на літній період і припадає більша частина дощів. Ясних сонячних днів мало, однак в окремі погідні дні температура може досягти 33-35° С.
Восени температура падає і зменшується кількість опадів. Погода тримається ясна і сонячна Однак у вересні починаються заморозки.
Зима на території парку досить тривала - чотири-п'ять місяців. Сніговий покрив з'являється вже в листопаді і сходить в березні-квітні. Чим більша висота над рівнем моря, тим довше там лежить сніг. Середня висота снігу в горах становить один метр. В окремих місцях утворюються замети висотою до десяти метрів. Навесні такі снігові маси дуже довго тануть, залягаючи у вигляді сніжників, які займають улоговини та пониження у рельєфі. Зникають вони, як правило, лише в червні-липні. Сніговий покрив є вологим компонентом гірського ландшафту і вирішальним фактором лавиноутворення.
Весна починається в квітні, високо в горах - у травні-червні. Погода в цю пору року, як правило, нестійка, теплі сонячні дні часто змінються похолоданням, заморозками, часто бувають снігопади.
Важливу роль в утворенні клімату відіграють вітри. Середня швидкість вітру в міжгірських долинах не перевищує п'яти метрів на секунду, а високо в горах - 10-15. Однак в окремі дні швидкість вітру досягає 40 м/с. Такі вітри можуть спричинити значну шкоду, утворюючи вітровали в лісових масивах.
Значний діапазон абсолютних висот території парку зумовлює різний клімат в залежності від висоти над рівнем моря В межах парку виділяють чотири висотні термічні зони: помірну (500-850 м над рівнем моря); прохолодну (850-1200 м н.р.м.); помірно-холодну (1200-1500 м н.р.м.) та холодну (1500-2061 м н.р.м).
У цілому ж клімат Карпатського національного природного парку сприятливий для багатої лісової та субальпійської рослинності, для розвитку туризму та активного відпочинку в усі пори року.
Для нашого регіону характерні такі типи погоди:
1 - індиферентний - незначні коливання метеорологічних умов; людина не відчуває змін у погоді;
2 - тонізуючий - зміна погоди сприятливо впливає на людину (особливо для хворих хронічною кисневою недостатністю, артеріальною гіпотонією, хронічним бронхітом);
3 - спастичний - різке похолодання, коли артеріальний тиск зростає і вміст кисню збільшується; у людей з підвищеним артеріальним тиском головні і серцеві болі пов'язані із спазмами гладкої мускулатури судин; при цьому типі погоди слід застосовувати "Відволікаючу терапію": гарячі ванни для ніг, контрастний душ, російську баню, гімнастику;
4 - гіпотензивний - менше кисню; гіпертоніки почувають себе краще;
5 - гіпоксичний - теплішає, зменшується кількість кисню; киснева недостатність.
1.3.ВОДНЕ БАГАТСТВО
На живописних схилах Карпатських гір бере початок і протікає багато річок і потоків, які об'єднуються в ріці Прут та західних притоках ріки Чорний Черемош По днищах льодовикових карів течуть у звивистих неглибоких руслах невеликі потічки, які, зливаючись, дають початок ріці Прут-головній водній артерії парку. Прут бере свій початок біля підніжжя найвищої гори
Українських Карпат - Говерли на висоті близько 1800 м над рівнем моря і тече на північний схід. На своєму шляху він вбирає в себе чисельні потоки з екзотичними назвами; Прутець Чемипвський, Кам'янка, Жонка. Женець, Піги, Прутець Яблунецький, Гомулець та інші. Дно Прута нерівне, кам'янисте, течія швидка, тому на ріці та її притоках багато водограїв та порогів. Живописний водоспад Пробій на ріці Прут у Яремчі та водоспад Гук на річці Женець приваблюють багато охочих помилуватись цим чудовим видовищем.
Поблизу сіл Шибени та Дземброня протікає відома, оспівана в піснях, ріка Чорний Черемош, витоки якої знаходяться у Чивчинських горах, а найбільшими притоками є річки Шибенка, Дземброня, Бистрець.
Всі ріки, розташовані на території парку, згідно класифікації Львовича, відносяться до змішаного типу живлення з переважанням дощового. Взимку їх наповнюють талі води, навесні вони підживлюються снігом та дощем, а влітку дощем Найбільше наповнюють ріки зливи, а в міжпаводні періоди -грунтові та підземні води. Дуже часто, особливо навесні та влітку, гідрологічною службою України зафіксовані селеві паводки та повені.
Режим Пруту характерний частими паводками в усі пори року- Навесні паводки зумовлені таненням снігу. Найбільші підняття води бувають у літній період внаслідок злив та затяжних дощів у горах. Восени (кінець жовтня -початок листопада) також спостерігається підвищення рівнів води. Багаторічний стік протягом року розподіляється наступним чином: навесні і влітку він складає 55-70%, взимку найменший і досягає 10-15 % річного стоку Максимальна витрата води р.Прут в м.Яремча за час ведення спостережень (середня багаторічна - 12,2 м3/с) відзначена в 1927 (641 м3/с) та в 1969 (1530 м3/с) роках.
Замерзають ріки неодночасно. На початку грудня на великих річках з'являється перший лід, а під Новий рік вони вже повністю вкриті кригою.
Скресають річки на початку березня. Щоправда, є зими, коли ріки повністю не замерзають, лід утворює лише забереги ~ намерзання криги лише біля берегів.
Крім рік і потоків, є у Ворохтянському лісництві цінні мінеральні джерела сірководневої води. А у Говерлянському та Високогірному лісництвах знаходяться невеликі озера льодовикового походження.
Найбільші з них - озеро Марічейка та озеро Несамовите, площа яких відповідно сягає семи та трьох тисяч квадратних метрів. Перше з них знаходиться на висоті 1510 метрів над рівнем моря, друге - на висоті 1750 метрів. Найбільша глибина Несамовитого-два метри, жодна річка не витікає з нього, і живиться воно лише дощами. Марічейка набагато мілкіше озеро, глибина його не перевищує 0,8 метрів, І воно з усіх сторін заростає осокою.
На території парку також знаходяться хлоридні, вуглекислі, сульфатні, гідрокарбонатні мінеральні води типу "Боржомі", "Нарзану", "Єсентуків", "Арзні" Особливо відомі вуглекислі гідрокарбонатно-натрієві та кальцієві води, так звані "Буркути"
Є також поклади вугілля, кам'яної солі, нафти, газу, графіту, золота, кольорових металів, будівельних матеріалів, бурого вугілля, лігніту, залізних та марганцевих руд, хоча родовища останніх чотирьох копалин на даний час вважаються неперспективними.
1.4.ГРУНТИ
Грунти парку формувалися під дією різноманітних природних умов. На ці процеси впливали різні фактори, взаємодіючи і взаємодоповнюючи одні одних. Для утворення грунту має значення рельєф, геологічні субстракції, види лісів, під покривом яких утворювався шар грунту. На ґрунтовий покрив значний негативний вплив має і господарська діяльність людини, яка призводить до його деградації. Але найбільш суттєво на деякі особливості грунтів, зокрема на потужність профілю, скелетність, механічний та хімічний склад, впливають підстилаючі гірські породи
На території парку переважають бурі гірсько-лісові грунти, а також буроземно-підзолисті, гірсько-лучно-буроземні, дернові та лучні.
Тут їх зустрічається 26 різновидів. Ростуть на них ялицеві, смерекові і букові ліси.
У межах хвойно-широколистяних лісів переважають світло-бурі грунти, а вище, в межах смерекових лісів - темно-бурі. Гірський ландшафт сприяє
змиванню грунтів водою, тому зустрічаються грунти різного ступеню змитості.
Бурі гірсько-лісові грунти (буроземи) поширені виключно в гірській частині області на добре дренованих материнських породах, що являють собою елювій-делювій карпатського флішу, в межах лісового поясу до висоти 1500-1550 м над рівнем моря. Утворились в умовах гірського рельєфу на схилах різної крутизни та експозиції. Особливістю материнських порід цих грунтів є їх незначна глибина, щебенистість та безкарбонатність Сформувалися буроземи під смерековими, ялицевими та буковими лісами Це основний вид карпатських грунтів. Залежно від крутизни та експозиції схилів ці грунти зазнають водної ерозії, а тому часто трапляються у різному ступені змитості. Утворення грунту у парку, як і в карпатському регіоні, проходить за двома типами - буроземним і підзолистим.
За механічним складом ці грунти легко- та середньосуглинисті, дуже часто щебенисті. Нижні горизонти мають слабкі ознаки оглеєння,
У верхньому горизонті міститься 2,4-3,6 % гумусу, кількість якого з глибиною повільно зменшується. Реакція ґрунтового розчину кисла, рН сольової витяжки становить в середньому 4,4-5,3- Сума увібраних основ дорівнює 7,8-10,5, гідролітична кислотність - 3,07,5 мг-екв. на 100 г грунту, а в окремих випадках досягає великих значень (20-25 мг-екв.)
Буроземи багаті на перегній під буковими лісами, де його кількість досягає 10-15 %, а на розорюваних ділянках може зменшуватись в 4-5 разів Своєрідний груповий склад гумусу: світлозабарвлених (жовто-бурих) рухомих фульвокислот є в два рази більше, ніж гумінових, що значною мірою зумовлює властивості та колір цих грунтів.
Особливість карпатських буроземів - великий вміст так званого рухомого алюмінію (від 14-18 до 70-100 мг на 100 г грунту), який є токсичним для рослин і разом з воднем зумовлює їх високу кислотність, кисла реакція пригнічує процеси нагромадження нітратних форм азоту, а також доступних форм фосфору. Тому ці грунти слабо забезпечені поживними речовинами, особливо фосфором і азотом.
Орні землі на цих грунтах малопродуктивні, мають розпорошену структуру з включенням жорстви і каміння, схильні до запливання і утворення кірки під час висихання. Зате вони відзначаються добрими лісорослинними властивостями, ліси на них високого бонітету.
За особливостями рельєфу, експозиції і крутизни схилів, материнських гірських порід та умов зволоження бурі гірсько-лісові грунти поділяються на неглибокі (сума горизонтів Н + HP до 40-45 см), середньоглибокі (до 75 см), глибокі (понад 75 см), нещебєнисті, щебенисті, неоглеєні та оглеєні відміни.
На виположених гірських схилах, які протягом століть використовують як природні кормові угіддя чи як орні землі, на буроземний процес ґрунтоутворення під впливом трав'янистої рослинності або агрокультури накладається дерновий грунтоутеорюючий процес Гумусовий горизонт у
таких грунтів більш темного (сірого) кольору, а тому їх часто називають дерново-буроземними. За фізико-хімічними властивостями, вмістом і складом гумусу вони майже подібні до типових буроземів. Окультурення спричинилося до зменшення їх актуальної та гідролітичної кислотності і вмісту рухомого алюмінію. їх слід розглядати, як видозмінені бурі гірсько-лісові грунти.
Буроземно-підзолисті грунти залягають на середніх та високих (четвертій-сьомій) терасах карпатських рік, переважно на їх малостічних ділянках делювіальних шлейфах схилів, рідше на вирівняних частинах вододільних плоских гребенів на висотах 400-600 м над рівнем моря. Утворились ці грунти на нещебенистих давньоалювіальних та делювіальних відкладах важкого механічного складу. В умовах надмірного зволоження тут застосовують води і провідну роль у ґрунтоутворенні відіграє глейовий процес. Це спричинюється до збільшення рухомості сполук заліза і гумусу, зумовлює диференціацію профілю на горизонти колоїдного елювію і ілювію.
Вони мають виключно міцну горіхувату або горіхувато-призматичну структуру. Стійкість проти розмивної дії води у цих структурних агрегатів дуже велика.
У гумусовому горизонті вони вміщують у середньому 3,3 % перегною Реакція ґрунтового розчину сильно кисла. Гідролітична кислотність висока (6,65 мг-екв. на 100 г грунту), вбірний комплекс насичений переважно катіонами водню та алюмінію. Рухомими формами поживних речовин забезпечені дуже слабо
Залягання у сприятливих для обробітку умовах рельєфу зумовлює їх вигідність для землеробства. Для підвищення родючості потрібно, перш за все, осушити ці грунти за допомогою відкритого або гончарного дренажу, вапнувати, вносити підвищені дози органічних та фізіологічно лужних мінеральних добрив.
Гірсько-лучно-буроземні грунти поширені в полонинському (субальпійському та альпійському) поясах на висотах понад 1500-1550 м над рівнем моря. Сформувались вони під трав'янистою та чагарниковою рослинністю карпатського високогір'я на елювії-делювії флішу. Профіль їх подібний до профілю бурих гірсько-лісових грунтів. З поверхні залягає заторфіла дернина (Но, 0-5-8 см), далі йде темно-сірий гумусовий горизонт (Н, до 20-25 см) і такої ж глибини перехідний горизонт (HP). Материнська порода представлена уламками різної величини, які змішані з дрібноземом.
Вплив дернового процесу ґрунтоутворення виявляється у хемно-сірому забарвленні гумусового горизонту, акумуляції у верхніх горизонтах біогенних елементів - кальцію, калію та фосфору, утворення в скаді гумусу фракції власне гумінових кислот, пов'язаних з кальцієм. Вміст гумусу в них коливається у межах 10-15 %.
Гірсько-лучно-буроземні грунти відзначаються високою актуальною (рН сольове 4,5-5,0) та гідролітичною кислотністю (20-26 мг-екв. на 100 г грунту), містять багато рухомого алюмінію (близько 60 мг на 100 г грунту).
Для поліпшення їх родючості потрібно регулювати випас худоби і її кошарування, вапнувати або гіпсувати, боротись із заростанням полонин чагарниками (чорницею, лохиною, ялівцем).
Дернові та лучнігрунти низьких терас поширені в межах заплави і перших двох надзаплавних терас карпатських рік. Утворились цї грунти під трав'янистою і чагарниковою рослинністю на алювіальних та делювіальних відкладах, знесених з гірських схилів. Складаються з такого ж "буроземного" матеріалу, що й бурі лісові грунти, а тому їх габітус також буроземний.
На підвищених і краще дренованих ділянках терас розвинулись дернові (дерново-буроземні на алювіальних відкладах), а на понижених ділянках лучні грунти. Іноді можна побачити невеличкі ділянки болотних грунтів і навіть неглибоких торфовищ.
Фізико-хімічні властивості цієї групи грунтів, склад і вміст гумусу та поживних речовин майже такі, як і в прилеглих буроземів. Вони лише більше перезволожені, хоч і непогано дренуються галечниками, які їх підстелюють. Основною їх перевагою перед іншими карпатськими грунтами є те, що вони залягають на вирівняних ділянках, не зазнають ерозії (крім заплави, на якій спостерігається розмив і намив повеневими і паводковими водами, а також бічна ерозія рік). У зв'язку з цим дернові грунти інтенсивно використовують у сільському господарстві.
На території парку серед гірсько-лісових підзолистих фунтів переважає група торф'янисто-підзолистих. За характером ілювіального горизонту ці грунти поділяються на гумусово-підзолисті та залізисто-підзолисті. Перші характерні для смереково-ялицевих лісів, другі -для ялицево-смерекових, кедрово-смерекових та соснових.
1.5.ТВАРИННИЙ СВІТ
Багатий та різноманітний тваринний світ парку він відрізняється від прилеглих територій видовим складом Українські Карпати характеризуються чітко вираженою висотною поясністю клімату, грунтів та рослинністю. Тварини, як один із компонентів будь-якого біогеоценозу, також приурочені до природних комплексів і живуть лише в умовах, у яких можливе виживання, існування і продовження роду.
Так, наприклад, у субальпійському поясі живуть снігова нориця та тинівка альпійська, які в інших кліматичних поясах не зустрічаються. В передгірних районах живе велика кількість павукоподібних, комах, молюсків та інших безхребетних, риб та наземних хребетних. Слід відмітити, що ареали, тобто місця розселення, більшості видів перекривають кілька висотних поясів. Безхребетні та хребетні мають вплив на формування грунтів і рослинного покриву.
Зоогеографічне положення території Карпат, в тому числі і території парку, визначено в роботах І. Ф. Страутмана та К. А. Татаринова. У межах Палеоарктичної зоогеографічної області європейської підобласті виділяється бореально-лісова зона, а в її складі - Карпатський гірсько-лісовий зоогеографічний округ з Українсько-Карпатським зоогеографічним районом, що охоплює територію гірських і передгірних частин Закарпатської, Чернівецької та Івано-Франківської областей Карпати, і, зокрема, ЧорногІрський масив, мають специфічний комплекс бореально-тайгових і гірських видів хребетних, які не зустрічаються на прилеглих територіях. До них належать: форель струмкова, тритон альпійський, саламандра плямиста, кумка жовточерева, глушець карпатський, білоспинний і трипалий дятли, горіхівка, білозобий дрізд, тинівка альпійська, плиска гірська, кутора мала, білка карпатська, снігова і мала водяна нориці, олень карпатський, ведмідь бурий та деякі інші види.
Частина хребетних тварин є ендеміками: тритон карпатський, глухар карпатський, сова довгохвоста карпатська, дятел білоспинний карпатський, нориця снігова і деякі інші гірські форми. Для деякої кількості видів і підвидів Карпати служать границею ареалів.
Зоогеографічною специфікою Карпат є те, що в гірську систему не проникають ряд рівнинних видів. В цілому фауна Карпат носить характер "острівної" гірської тайги, яка чітко виділена на території парку.
Тут зареєстровано близько двохсот видів хребетних.
Характеристику класів почнемо з риб.
Вище водоспаду в місті Яремче зустрічається один із представників лососевих - струмкова форель, риба з яскравими чорними і червоними плямами. Риба підіймається гірськими потоками до тисячі метрів над рівнем моря Тримається в місцях з температурою води +16 градусів і швидкістю течії один-три метри на секунду. Не переносить забрудненої води. Живиться комахами, які літають над водою, їх личинками, бокоплавами і молюсками, смітною рибою. Восени, на мілководді, можна спостерігати масовий нерест.
У гірських річках можна також зустріти малих рибок, таких, якгольян, голець, бабець-головач. Нижче водоспаду зустрічається більше видів риб: підуст, головень, шипівка гірська, вусач звичайний і балканський та деякі інші. В кінці квітня - на початку травня, нижче водоспаду, на перекатах річок, можна побачити масовий нерест підуста.
Фауна земноводних досить різноманітна. Нараховує вона десять видів і поширені земноводні у всіх рослинних поясах.
Ряд хвостатих представлений п'ятьма видами, які відносяться до родини саламандрових. Це звичайний, гребінчастий, карпатський і альпійський тритони та плямиста саламандра.
Карпатський тритон - звичайний багаточисельний вид. Зареєстрований на всій території парку на висотах 500-2000 метрів над рівнем моря. Заселяє калюжі, канави, озера Зимує на суходолі під гнилими стовбурами дерев, камінням. Для карпатського тритона характерна відсутність на спині гребеня Шкіра у тритона трішки горбкувата, зверху буро-коричнева, знизу оранжева, без плям.
Альпійський тритон-один із найгарніших представників роду. Має гладку шкіру на спині, невеликий гребінь, у шлюбному забарвленні - з яскравими блакитними плямами. Зустрічається разом з карпатським тритоном.
Саламандра плямиста - багаточисельний представник хвостатих земноводних. Зустрічається поблизу струмків, у гнилих повалених стовбурах дерев, під корінням. Забарвлення тіла оригінальне: на блискучому чорному фоні тіла розкидані яскраво-жовті або оранжево-жовті плями. Активна в сутінках та вночі, можна зустріти і вдень після дощу.
Ряд безхвостих на території парку нараховує п'ять видів: жовточерева кумка, сіра ропуха, звичайна квакша, гостроморда та трав'яна жаби.
На території парку зустрічається шість видів ПЛАЗУНІВ. Родина веретільницевих представлена одним видом - веретільницею ламкою Це безнога ящірка, що живе і в передгір'ях, і на полонинах. Живляться вони дощовими черв'яками, слизнями, багатоніжками, комахами Часто веретільницю помилково вважають отруйною, і тому вона терпить від людей
Родина ящіркових представлена двома видами: прудкою та живородячою ящірками. Типовою на території парку є живородяча, яка зустрічається на відкритих ділянках. Живиться ця ящірка комахами, в основному жуками Зустрічається на всіх висотних поясах. Прудка ящірка зустрічається рідше і лише до висоти 1200 метрів над рівнем моря.
Родина вужевих на території парку нараховує два види: звичайний вуж та мідянка. Мідянку часто приймають за гадюку через зовнішню схожість, люди ставляться до неї вороже знищуючи, а тому вона є рідкісною для регіону.
З родини гадюкових, від передгір'я до найвищих вершин, поширений лише один вид - гадюка звичайна. У горах відмічено три варіації забарвлення: найбільш поширена сіра з чорним ромбічним малюнком на спині вздовж хребта, досить часто трапляються повністю чорні, рідко - мідно коричневі особини. Живиться гадюка норицями і мишами, ящірками та веретільницями, деколи землерийками. Отрута гадюки - цінний продукт фармакології.
На території парку досить різноманітна фауна птахів, яка нараховує понад сто десять видів. Птахи представлені переважно групами і видами, пов'язаними з лісовими ландшафтами, у меншій мірі - з ландшафтами відкритих місць. Зустрічається група гірсько-альпійських видів.
Найбільш чисельний ряд горобиних. Зустрічаються: вивільга, зяблик, сільська і міська ластівки, гірська і біла плиски, пронурок, яка тримається біля гірських рік; волове очко, тинівка альпійська, дрізд гірський, що заселяє границю лісу і криволісся; горихвістка звичайна і горихвістка чорна, золотомушки - одні з найменших жителів лісу; характерні також тайгові види - снігур, шишкар, горіхівка та інші,
Ряд дятлоподібних представлений дятлом чорним, сизим, трипалим, великим строкатим. Рідше зустрічається білоспиний, малий строкатий і
крутиголовка.
З родини куриних зустрічаються глушець, тетерук, орябокта куріпка, а з родини соколиних- боривітер звичайний; багаточисельна популяція хижака - яструба великого. Зафіксовано зальоти беркута у високогір'я Чорногори.
З ряду лелекоподібних зустрічаються два види - лелека білий та чорний, хоча чисельність їх низька.
Ряд голубиних представлений чотирма видами, а совині - сімома.
Клас ссавців на території парку налічує понад 50 видів. Особливістю теріофауни є те, що більше тридцяти п'яти відсотків видового складу становлять комахоїдні І рукокрилі.
Ряд комахоїдних представляють вісім видів: кріт, їжак, звичайна, мала та альпійська бурозубки, білозубка білочерева, звичайна і мала кутори.
Рукокрилі на території парку представлені десятьма видами, в основному дендрофілами.
Ряд гризунів нараховує порівняно багато видів - 18.
Білка карпатська з характерним чорним забарвленням поширена по всій території парку. Для неї характерні сезонні вертикальні міграції. У широколистяних лісах живуть горішникова і лісова соні. Для хвойних лісів характерна лісова соня В період активності вони ведуть сутінковий та нічний спосіб життя, а на зиму впадають у сплячку.
З родини тушканчикових зустрічається лісова мишівка, яка веде прихований нічний спосіб життя і зустрічається на високогірних луках.
Родина мишиних об'єднує шість видів: лісову, жовтогорлу, польову, маленьку і хатню миші та сірого щура. Хатня миша і сірий щур - типові синантропи, заселяють населені пункти і тимчасові людські прихистки. Найбільш чисельним видом є жовтогорла миша-типовий лісовий вид, який зустрічається від передгір'їв до субальпійських луків.
З родини норицевих тут живуть: лісова, мала водяна, підземна, темна і снігова нориці.
Є на території парку і хижаки - вовки, лисиці та ведмеді. Родина кунових нараховує вісім видів. Найкрупнішими представниками родини є видра, яка живе на берегах гірських потоків, багатих рибою. Зустрічаються лісова і кам'яна куниці, які населяють гірсько-тайгові ліси. З дрібних кунових - ласка, горностай та тхір лісовий. До родини котячих відносяться рись та європейський лісовий кіт, які зустрічаються в глухих місцях парку.
Є тут і парнокопитні - дика свиня, благородний олень І європейська козуля. Дика свиня заселяє всі гірсько-лісові угіддя, Для неї характерні вертикальні міграції. Взимку свині спускаються в низини, а навесні мігрують навіть у субальпійську зону. Тримаються вони групами і стадами. З парнокопитних найбільш чисельна козуля європейська В кінці вересня - на початку жовтня, коли в горах стоїть холодна, ясна та безвітряна погода, у оленів проходить гін. Далеко чути пристрасний рев биків над осіннім лісом.
Частина представників тваринного світу є рідкісною і ендемічною, тому ці тварини занесені до "Червоної книги України"(1994).
1.6.ЛАНДШАФТ
З великої різноманітності ландшафтів Карпат в межах парку можна виділити такі основні типи: тип передгірних широколистяних лучно-орних ландшафтів помірно-теплого вологого клімату з дерново-підзолистими оглеєними фунтами; тип гірсько-лісових ландшафтів помірного і помірно-вологого клімату і бурих грунтів та тип високогірно-лучних чагарникових ландшафтів холодного надмірно-вологого клімату і гірсько-лучних грунтів.
Перший тип ландшафту займає невелику частину території парку -декілька десятків гектарів, але його формування здійснюється вже під постійним впливом Карпат. Широтно-зональні процеси порушуються висотно-зональними змінами. Сума опадів тут складає 700-800 мм, сума активних температур - 2500-2200°, переважають ерозійні процеси - густота ерозійного розчленування - 2,5 км/км2, глибина врізу річкових долин 200-300 метрів. Літо не спекотне - 17-18°С, - і дощове. Періоди загальної і активної вегетації коротші порівняно з рівнинами Прикарпаття на 3-7 днів. Водний баланс додатній.
Ландшафти другого типу утворюють найбільшу зону, яка підіймається до 1400-1550 м. Тут переважає висотно-зональний закон формування ландшафтів. Помірна кількість тепла (сума активних температур від 2000 до 1000°С) і постійний надлишок вологи (800-1300 мм) сприяють широкому поширенню деревної рослинності - широколистяних і хвойних порід та буроземного процесу ґрунтоутворення.
Гірсько-лісові ландшафти надзвичайно різноманітні, їх можна згрупувати в три підтипи - підзони.
Підтип низькогірних широколисто-лісових ландшафтів помірного, надмірно-вологого клімату, переважання бучин і деревно-буроземних грунтів.
Ландшафти цього підтипу зустрічаються найчастіше, вони повністю займають синклінальні низькогір'я Верховинсько-Вододільних Карпат. Поверхня низькогір’їв дістає ще досить сонячою тепла. Рослинність спокійно вегетує протягом 160 днів. Опадів буває 800-1000 мм на рік. Зими довші, ніж на передгір'ях, і холодніші. Загальний фон утворюють досить родючі дерново-буроземні опідзолені грунти. Але орних земель менше - від 10 до ЗО %. Лісом укриті не більше 47 % усієї площі. На місці вирубок - барвистий килим соковитих, яскраво розфарбованих вторинних суходільних луків - це карпатські царинки.
Підтип середньогірних широколисто-лісових ландшафтів прохолодного помірно-вологого клімату, ялиново-смерекових насаджень і бурих грунтів.
Середній ярус гір на висотах 900-1250 м займає значні площі Ґорган і Чорногори. Тут кількість сонячного тепла (сума активних температур 1600-1000°С), тому період загальної вегетації триває всього 135 діб, активної -85. Літо на цих висотах коротке, прохолодне (середня температура +13°С) і вологе. Лісом укрит о від 54 до 67 % території підзони. На вирубках по узліссях і лісових галявинах розвиваються післялісові суходільні різнотравно-злакові луки Формуються своєрідні, слабкодиференційовані бурі лісові грунти. Буроземи, як правило, не окультурені, орних земель мало.
Підтип середньогірних хвойно-лісових ландшафтів єпредставником одного надмірно-вологого клімату, ялинових насаджень і підзолисто-буроземних грунтів.
Верхній "поверх" лісової зони з висотами 1250-1550 м у парку є лише у найвищих масивах Горган. Тут тепла мало, сума активних температур 1000-600"С, з період загальної вегетації скорочується до 120 днів, активної - до 60. Середня температура липня близько 20°С. Багато опадів - 1200-1500 мм на рік. Зустрічаються сліди льодовикової ерозійно-акумулятивної діяльності.
Кліматичні умови спрятливі для розвитку хвойних порід. Переважають косіричники, проте в їх травостої вже зустрічаються субальпійські види. Багато бруснично-чорничних пустищних заростей. Серед ялинових лісів є невеличкі сфагнові болота. Поряд з буроземами зустрічаються підзолисто-буроземні грунти, бо під хвойними деревами підсилюється підзолотворчий процес.
Основою третього типу ландшафту є субальпійські і альпійські луки, які на території парку мають обмежене поширення. Вони існують лише на вершинах окремих масивів, які підіймаються вище 1550-1600 метрів н.р.м. Утворюють не суцільну зону, а ряд ізольованих, розірваних островів (Чорногора, Хом'як, Синяк).
Ландшафти формуються в умовах холодного., надмірно вологого клімату. Вершини дістають дуже мало тепла, сума активних температур нижча 600"С. Середньорічна температура повітря близька нулю. Рослинність може вегетувати лише протягом 90 діб, а середня температура липня 8-9°С. Зима тривала, до шести місяців - з листопада до кінця квітня.
Рельєф високогір'я більш зрілий, представлений двома різновіковими типами. Переважають великі хвилясті поверхні з одинокими стогоподібними вершинами. Це давні поверхні вирівнювання ранньонеогенового віку. Схили північні і північно-східні круті, скелясті, густо роз'їдені крісловинами цирків і карів, розчленовані широкими трогами. Це плейстоценовий давньольодовиковий рельєф.
Деревній рослинності не вистачає тепла, вона змінюється субальпійським І альпійським криволіссям, чагарниками і луками, великі площі затягнуті моховим та лишайниковим покривами.
Під чагарниково-лучною рослинністю в умовах холодного клімату і постійного зволоження розвивається дерновий, болотний і, в меншій мірі, підзолистий процеси ґрунтоутворення. Характерні торфовисто-лучні і торфово-підзолисті фунти.
Високогірні луки людина давно використовує як вигідні
поблизу верхньої межі ссрормувались своєрідні антропогенові різновидності ландшафтів - карпатські полонини.
Високогірні ландшафти найвищих масивів чітко поділяються на підтипи-підзони: підтип субальпійських лучно-чагарникових ландшафтів менш холодного клімату, торфовисто-підзолистих грунтів і рідколісся в добре захищених долинах та підтип альпійських чагарниково-лучних ландшафтів більш холодного клімату, торфово-лучних грунтів і літніх сніговиків у давніх льодовикових карах.
У фізико-географічному районуванні парк можна виділити як провінцію -Східні лісисті Карпати; як підпровінцію - Карпатську гірську субальпійсько-лісову. А також такі області: Скибові середньогірні лісисті Карпати з районом Зовнішні Горгани, Верховинські низької ірні лісо-лучні Карпати з районами Внутрішні Горгани та Ворохта Путильська верховина; Полонинсько-Чорногірські середньогірні субальпійсько-лісові Карпати з районом Чорногора.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать