Географічна характеристика Північної Америки

Загальні відомості та фізико-географічне положення
Північна Америка — третій за розмірами материк Землі (після Євразії і Африки). її площа становить 20,4 млн км2, а з островами — 24,25 млн км2.
Північна Америка розташована в Північній і одночасно'Західній півкулях. На півдні материк перетинає тропік, на півночі — Північне полярне коло. Крайні точки материка: на півночі — мис Мерчісон (73°50' пн. ш., 94°45' зх. д.); на півдні — мис Мар'ято (7°12' пн. ш., 80°52/ зх. д.); на сході — мис Сент-Чарльз (52°24' пн. ш., 55°40' зх. д.); на заході — мис Принца Уельського (65°35/ пн. ш., 168° зх. д.).
Північна Америка омивається водами Тихого (із заходу), Атлантичного (зі сходу) й Північного Льодовитого (з півночі) океанів. Берингова протока відокремлює Північну Америку від Євразії, а Панамський канал — від Південної Америки.
Більша частина материка розташована у помірному тепловому поясі, крім крайньої півночі, яка лежить у холодному поясі, і Центральної Америки, що лежить у жаркому поясі.
Протяжність материка з півночі на південь по меридіану 100° зх. д. становить 52° (5772 км), а зі сходу на захід по паралелі 40° пн. ш.— 50° (4270 км).
Берегова лінія Північної Америки дуже порізана. На півночі біля материка розташований найбільший острів земної кулі — Ґренландія (2,2 млн км2) і великі та малі острови Канадського Арктичного архіпелагу. Північно-західна окраїна материка утворює півострів Аляску, продовженням якої є Алеутські острови. Східна — півострів Лабрадор, що омивається великою, але мілкою Гудзоновою затокою. Біля східних берегів Північної Америки лежать острови Ньюфаундленд та Великі й Малі Антільські. Берегова лінія Північної Америки найбільш порізана на північному заході, де багато островів, заток і бухт. На західному узбережжі материка є тільки одна велика затока — Каліфорнійська, відокремлена від океану півостровом Каліфорнія. У вузьких затоках східних берегів, що глибоко врізуються в суходіл, спостерігаються найвищі на Землі морські припливи — до 18 м (затока Фанді). Біля берегів ма-терика проходять: Аляскинська, Каліфорнійська, Лабрадорська течії і течія Гольфстрім.
Дослідження та освоєння
Близько 981 або 982 року нормани, очолювані Еріком Рудим, відкрили Ґренландію. А в 1000 р. його син Лайф Еріксон разом з одноплемінниками досягли берегів Північної Америки. Датою відкриття Північної Америки вважають 12 жовтня 1492 р., коли іспанські мореплавці під керівництвом X. Колумба досягли островів поблизу берегів материка. Але Колумб вважав, що відкрив новий, західний, шлях до Індії.
Наприкінці XV ст. Дж. Кабот відкрив для європейців острів Ньюфаундленд і узбережжя півострова Лабрадор. У середині XVI ст. французька експедиція під керівництвом Ж.Картьє досягла затоки Св. Лаврентія і увійшла в гирло однойменної річки. Англійці Дж: Девіс (XV ст.), Г. Гудзон (XVI ст.), В. Баффін (XVII ст.) та інші дослідники продовжили вивчення північно-східних і північних берегів материка.
У середині XVIII ст. експедиція В.Берінга і О.Чирикова пройшла уздовж Алеутських островів та півострова Аляска. Були відкриті та описані нові острови і тихоокеанське узбережжя. Перші постійні російські поселення в Північній Америці заснував Г. Шеліхов. З його ім'ям пов'язують виникнення так званої Російської Америки — північно-західної частини материка, що стала належати Росії. У 1867 р. ці володіння були продані США.
Рельєф і корисні копалини
Найважливіші особливості поверхні Північної Америки полягають у тому, що західна частина материка набагато вища за східну. Найвищою точкою материка є гора Мак-Кінлі (6193 м), а найнижча розташована в Долині Смерті (86 м нижче рівня моря).
За характером поверхні материк поділяють на три частини. Північна та центральна частини зайняті рівнинами, на південному сході розміщені гори Аппалачі, а на заході простяглись гірські споруди Кордильєр.
Рівнини материка сформувались переважно на давній Північноамериканській платформі, яка охоплює докембрійський кристалічний Канадський щит і плиту, складену породами палеозойського і мезозойського віку. Північна частина рівнин розміщена в межах Канадського кристалічного щита. Плиті відповідають Центральні (висота до 500 м) і Великі рівнини (висоти значно вищі, подекуди 1500 м). Повсюдно багато валунів.
Південніше розміщені Центральні рівнини (висота 200—300 м), складені морськими і континентальними відкладами.
На захід від Центральних рівнин перед Кордильєрами розміщені Великі рівнини. Вони утворилися в західній частині платформи, яка зазнала піднять при утворенні Скелястих гір.
Гори Аппалачі на південному сході материка складаються із середньовисотних хребтів, плоскогір'їв і плато. Це відроджені складчасто-брилові гори, що виникли на каледонських і герцинських структурах.
Для них характерним є обернений тип рельєфу, при якому антиклінальні складки розмиті і зайняті долинами, а синкліналі, складені більш стійкими до розмиву породами, перетворились на підвищені ділянки.
Найбільша складчаста область — Кордильєри виникла на заході материка, на стику Тихоокеанської та Північноамериканської літосферних плит. Вона простягнулася з півночі на південь на 7000 км. Найвища їх вершина, гора Мак-Кін-лі (6193 м), підноситься в північній частині гір. У широкій системі меридіональних гірських хребтів виділяють дві основні гілки: західна — власне Кордильєри і східна — Скелясті гори (понад 4200 м). Гори пересікає багато розломів. Деякі з них починаються на дні океану і відстежуються на суходолі. З ними пов'язані руйнівні землетруси, виверження вулканів.
Активну участь у формуванні рельєфу Північної Америки брали поверхневі та підземні води, а також вітер. Так, річка Колорадо утворила один із найглибших у світі (до 1800 м) Великий каньйон. Вітрова діяльність спричинила на величезних просторах північноамериканських пустель велику кількість еолових форм рельєфу.
Північна Америка багата на корисні копалини, родовища яких тісно пов'язані з геологічною будовою материка. У місцях виходу або близького залягання до поверхні кристалічних порід Північноамериканської платформи і в Кордильєрах розміщені родовища залізних, уранових, мідних і нікелевих руд, золота, срібла. З районами, складеними великими товщами осадових порід, пов'язані поклади нафти і природного газу. Найбільші нафтоносні райони розташовані на узбережжі та шельфі Мексиканської затоки, на Великих рівнинах, на Алясці, в гірських прогинах Кордильєр, а також на шельфі Північного Льодовитого океану. Великі запаси кам'яного вугілля зосереджені в передгірному прргині та гірських долинах Аппалач, а також у передгір'ях Скелястих гір у Канаді. На півострові Флорида є багаті поклади фосфоритів. У цілому Північна Америка особливо багата на нафту, природний газ, вугілля, залізні, нікелеві та уранові руди, фосфорити.


Клімат
Розміщення материка в різних теплових поясах зумовлює надходження неоднакової кількості тепла в різні його райони. Так, середня температура січня на півночі материка становить -35 °С, а в Центральній Америці — +24 °С; температура липня на півночі досягає +5 °С, а на півдні - +25 °С.
Іншим важливим географічним чинником клімату є особливості простягання основних орографічних елементів поверхні.
Певний вплив на клімат Північної Америки мають морські течії.
Усі ці чинники зумовлюють різноманітність клімату Північної Америки і формування кількох кліматичних поясів та областей.
Канадський Арктичний архіпелаг. Ґренландія і північне узбережжя материка майже до Полярного кола розташовані в арктичному кліматичному поясі, де тільки в узбережних районах літні температури піднімаються до +5 °С, а на островах — трохи вище 0 °С. Узимку температури не перевищують -35 °С. Далі на південь розташований субарктичний кліматичний пояс із більш теплим літом (+5°...+12 °С) і м'якою зимою (-25 °С), особливо на заході і сході, де відчувається пом'якшуючий вплив океанів. Опадів, як і в арктичному поясі, випадає мало (до 300 мм), але через малу випаровуваність клімат дуже вологий.
На південь від субарктичного поясу розташований помірний кліматичний пояс, який поділяється на області морського клімату (тихоокеанське узбережжя), континентального клімату (внутрішні райони від Аппалачів до Кордильєр) і помірно континентального клімату (східне узбережжя).
Південна частина материка, приблизно між 40—30° пн. ш., лежить у субтропічному кліматичному поясі, який охоплює області середземноморського, континентального і субтропічного вологого кліматів. В області середземноморського клімату (західне узбережжя) зима тепла та дощова, а літо жарке й бездощове. На атлантичному узбережжі і на півночі Флориди панує субтропічний вологий клімат з додатними температурами протягом року і великою кількістю опадів (1000— 2000 мм). У внутрішніх областях цього поясу клімат континентальний із жарким літом, теплою зимою і меншою кількістю опадів, які бувають переважно в теплу пору року.
Вузька частина материка та острови Карибського моря лежать у тропічному кліматичному поясі, в якому жарке, вологе літо (+25 °С) змінюється теплою зимою (понад +20 °С). Опадів буває від 500 до 1000 мм на рік. У внутрішніх районах Мексиканського нагір'я і на півострові Каліфорнія клімат дуже посушливий, пустельний (опадів менше 300 мм на рік).
Невелика територія Панамського перешийка розташована в субекваторіальному кліматичному поясі, де протягом року панують високі температури (до +30 °С) і буває до 3000 мм опадів на рік, більша частина яких припадає на літо.
Внутрішні води
Материк багатий поверхневими та підземними водами. Його територією протікають повноводні річки, багато озер, гірські та покривні льодовики, підземні води. Річкова сітка добре'розвинута, але розподілена нерівномірно. Річки та озера Північної Америки належать до басейнів Атлантичного, Тихого й Північного Льодовитого океанів. Головний вододіл між ними проходить по Кордильєрах.
Найбільша річкова система на материку — Міссісіпі з Міссурі та іншими притоками. Річка має великий басейн, збирає води зі Скелястих гір та Аппалачів, із Центральних і Великих рівнин. Міссісіпі повноводна протягом всього року, розливається весною за рахунок танення снігу і під час літніх дощів.
В Атлантичний океан несе свої води річка Святого Лаврентія, що витікає з озера Онтаріо. її стік зарегульований озерами. Зі східних схилів Аппалачів течуть короткі порожисті річки, багаті гідроресурсами.
Річки басейну Північного Льодовитого океану мають переважно снігове живлення, вони надовго замерзають, мають значні відмінності в об'ємах стоку за порами року. Найбільшою річкою на півночі материка є Махкензі, що витікає з Великого Невільничого озера.
Річки Тихоокеанського басейну бурхливі, багатоводні, багаті гідроенергією. Долини рік глибокі та вузькі. На північному заході материка, на Алясці, по плоскогір'ю серед гір несе свої води в Тихий океан річка Юкон. Притоку води в річку сприяє й вічна мерзлота, яка перешкоджає просочуванню талих вод.
Північна Америка багата озерами, які розміщені по її території дуже нерівномірно. Більша частина озер розташована у межах Канадського кристалічного щита. Западини озер мають льодовикове та льодовиково-тектонічне походження. На південній окраїні щита розташована найбільша озерна система світу — Великі Американські озера: Верхнє, Мічіґан, Гурон, Ері, Онтаріо" Глибина озер досить значна, у Верхнього вона
досягає 393 м. Вони з'єднані між собою короткими річками. Із озер Ері та Онтаріо витікає коротка і бурхлива Ніагара, на якій утворився водоспад заввишки 50 м і завширшки понад 1 км. Уздовж західного краю щита розміщені такі великі за площею озера, як Вінніпег, Велике Ведмеже, Велике Невільниче, Атабаска та інші. На нагір'ї Великий Басейн розташоване безстічне Велике Солоне озеро.
Для материка характерним є сучасне зледеніння, загальна площа якого становить понад 2 млн км2. На півночі материка поширена багаторічна мерзлота.
Природні зони
На півночі материка природні зони підпорядковані закономірності широтної зональності.
Більшу частину Гренландії і Канадського Арктичного архіпелагу займає зона арктичних пустель. На сході зони великі простори зайняті льодовими, а на заході — кам'янистими пустелями. На льодовиках арктичних пустель можуть жити тільки найпростіші організми. На прогрітих ділянках кам'янистих пустель ростуть мохи та лишайники. Життя більшості тварин тут пов'язане з океаном. На суходолі зустрічаються лемінги, якими харчуються песці та вовки.
Зона тундри, що розміщена в субарктичному кліматичному поясі, на сході материка просувається далеко на південь, займаючи майже половину півострова Лабрадор. При малій кількості тепла й опадів для неї характерним є надмірне зволоження, велика кількість боліт, озер, невеликих річок. На тундро-болотяних ґрунтах ростуть кущі, трави (карликова береза, карликова вільха, Кассіопея та інші), великі простори зайняті мохами і лишайниками. Уздовж річок, що течуть із півдня і несуть тепло, з'являється деревна рослинність. Типовими жителями американської тундри є північний олень карибу, лемінг, песець, вовк, вівцебик.
Зона лісотундри простягнулась вузькою смугою на південь від тундри. У лісотундрі з'являються хвойні дерева — чорна і біла ялина, бальзамічна туя, а на півдні — модрина.
У помірному кліматичному поясі, що займає майже 1/3 материка, розміщено декілька природних зон. На півночі поясу в умовах прохолодного літа і надмірного зволоження на мерзлотно-тайгових і підзолистих ґрунтах ростуть хвойні ліси, тобто сформувалася зона тайги. Тут ростуть чорна і біла ялина, бальзамічна туя, декілька видів сосни та модрини. Особливо багатий видовий склад тайги на узбережжі Тихого океану. Для неї характерні сітхінська ялина, дугласія, хемлок та інші види великих дерев заввишки до 80—100 м. У тайзі живуть чорний ведмідь, сірий ведмідь грізлі, американський лось, лісовий бізон, канадська рись, єнот, ондатра, червона лисиця та інші.
На південь від тайги на рівнинах Північної Америки зміна природних зон відбувається від узбережжя Атлантичного океану вглиб материка. Зона мішаних лісів з переважанням бурих лісових і дерново-підзолистих грунтів займає область Великих озер. У її межах поєднуються масиви хвойних, дрібнолистяних (береза, тополя) і широколистяних лісів. На узбережжі розповсюджені хвойно-широколистяні ліси, де ростуть декілька видів клена (цукровий, червоний, сріблястий), а також бук, липа, дуб, ясен, із хвойних — туя.
Зона широколистяних лісів (аппалачські ліси) лежить на південь і південний схід від мішаних лісів. Ґрунти тут бурі лісові. Флористичний склад лісів багатий і різноманітний: дуб (білий, чорний, північний, червоний), липа, бук, платан, каштан, тюльпанне дерево, листопадна магнолія. Мішані та широколистяні ліси збереглися дуже мало, тому і тварин тут мало. У заповідниках водяться бізони.
У межах помірного кліматичного поясу в центрі материка, південніше тайги і західніше мішаних
широколистяних лісів простягаються лісостепи, а також прерії, де у минулому панували висо-котравні злакові рослинні угруповання. Сьогодні обидві підзони майже повністю розорані. На захід від Великих рівнин лежать Кордильєри.
На плоскогір'ях, плато і нагір'ях, що простягаються між пасмами Кордильєр, сформувалися ландшафти напівпустель і пустель.
У субтропічному кліматичному поясі зміна зон відбувається зі сходу на захід. На сході ростуть субтропічні вологі вічнозелені мішані ліси на жовтоземах і червоноземах. У лісах панують дуб, магнолія, бук; там, де сухіше, ростуть сосна, пальма сабаль, а на заболочених ділянках — болотний кипарис. Лісів на рівнинах материка збереглося мало.
Углиб материка ліси змінюються преріями, які в цьому поясі в продовженням прерій помірного поясу. Природна рослинність прерій майже не збереглася. її змінили поля бавовнику, арахісу, тютюну.
На захід прерії переходять у зону субтропічних степів, де серед трав зустрічаються сухі колючі кущі, а на самому півдні навіть дерева (дуб, акація).
Зона напівпустель і пустель субтропічного поясу розміщена у внутрішніх районах Кордильєр (нагір'я Великий Басейн, плато Колорадо, північна частина Мексиканського нагір'я). Основні рослини — чорний полин, лобода. Для Мексиканського нагір'я характерні кактуси. Серед тварин багато плазунів, гризунів, зустрічаються броненосці. Високі хребти в цьому, поясі вкриті рідкими сосновими лісами.
На заході поясу розміщена зона середземноморських твердолистяних лісів і чагарників. У лісах на західних схилах гір — вічнозелені дуби, сосни, секвойї, які належать до реліктових видів.
У тропічному поясі на високих плато Центральної Америки панують савани, а на узбережжі
Мексиканської затоки і на островах — савани та вологі тропічні ліси на червоноземних і червоно-бурих ґрунтах.
У Кордильєрах виражена висотна поясність, особливості якої визначаються висотою гір і розміщенням їх окремих частин у різних кліматичних поясах. У середній частині, що складається із чагарників, вище ростуть ліси з дуба, сосни, клена, а вище за 1000 м переважають хвойні породи (сосна, кедр, смерека і гігантська секвойя заввишки до 150 м). Виїде від межі лісу поширені альпійські луки, які переходять у гірську тундру і голі скелі. Із тварин у горах водяться сірий ведмідь грізлі, рись, вовк, лисиця.
Природа Північної Америки змінена в результаті господарської діяльності, особливо на території США.
Населення і політична карта
Населення Північної Америки з островами складає близько 500 млн осіб (на 2003 p.). Корінні жителі материка — індіанці, ескімоси, алеути — належать до монголоїдної раси. Основну частину населення складають вихідці з різних країн Європи.
Населення розміщується нерівномірно. Невелика кількість населення живе на вузенькій прибережній смузі Ґренландії. Деякі острови Канадського Арктичного архіпелагу взагалі безлюдні. Рідко заселені також напівпустельні та пустельні райони заходу. Висока густота населення на островах Карибського моря і материковій частині Центральної Америки — понад 200 осіб на 1 км2. Другий район з високою густотою — східна частина материка та територія навколо Великий озер, куди в основному переселялися англійці та французи. Висока густота населення і в окремих районах Тихоокеанського узбережжя, особливо в США.
На материку розміщена найбільш економічно розвинута країна — США. На півночі розташована інша економічно розвинута країна — Канада. Решта країн континенту є країнами, що
розвиваються. Найрозвинутішою та найбільшою за площею та кількістю населення серед них є Мексика. У Центральній Америці та на островах Карибського моря розміщені понад 20 невеликих країн. Острів Ґренландія належить Данії, але має самоуправління.


ЛІТЕРАТУРА
1. Алисов Н. В. Экономическая и социальная география мира (общий обзор): Учебник/Н. В. Алисов, Б. С. Хорев,— М.: Гардарики, 2001.— 704 с.
2. Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник / В. В. Безуглий, С. В. Козинець.— К.: Видавничий центр "Академія", 2003 - 688 с.
3. Білорус О. Г. Глобальні трансформації і стратегії розвитку / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук'яненко та ін,— К., 1998,— 416 с.
4. Географічні таблиці: Довідкові матеріали.— Тернопіль: Джура, 1998.— 230 с.
5. География: Справ, материалы. — М.: Просвещение, 1988.— 400 с.
6. Гілецький Й. P. Географія України. Соціально-економічна з основами теорії: Підручник для 9 класу,— Львів: ВНТЛ-Класика, 2002.— 192 с.
6. Гілецький Й. Р. Економічна і соціально географія: Посібник для абітурієнтів / Й. Р. Гілецький, Р. P. Сливка, М. М. Богович; За редакцією Гілецького Й. Р.— Львів: ВНТЛ-Класика, 2005.— 400 с.
7. Гладкий Ю. Н. Экономическая и социальная география мира: Проб, учеб. для 10 кл. сред, шк./Ю. Н. Гладкий, С. Б. Лавров.— М.: Просвещение, 1991.- 272 с.
8. Дубович І. Країнознавчий словник-довідник.— Львів: Видавничий дім "Панорама", 2003.— 580 с.
9. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник / За ред. Кузи-ка С. П.- Львів: Світ, 2002.- 672 с.
10. Мировая экономика: Учебник — М.: Юность, 2002.— 734 с.
11. Соціально-економічна географія світу.— Тернопіль: Підручники і посібники, 1998.- 256 с.

План
1. Загальні відомості та фізико-географічне положення
2. Дослідження та освоєння
3. Рельєф і корисні копалини
4. Клімат
5. Внутрішні води
6. Природні зони
7. Населення і політична карта
8. Література

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать