Італія – загальна характеристика

1. Географічне положення.

Італія є однією із найдревніших держав світу. Ще в II-І тисячоліттях до Христа на Апеннінському півострові жили пле­мена італіків, які заснували Рим. Пізніше цією територією володіла Візан­тія, завойовували її франки та інші племена. У середньовіччі Італія була роздрібнена. Як єдина держава постала в 1870 р.

Італія розташована на півдні Європи, у басейні Середземного моря. її територія складається із трьох географічно окреслених частин — матери­кової, куди входить Паданська низовина і схили Альпійської гірської дуги; Апеннінського півострова, що розташований між Адріатичним і Тірренським морями; островів Сіцілія, Сардінія та ін.

На території Італії розташовані дві карликові держави: Республіка Сан-Маріно і держава-місто Ватикан як центр римо-католицької церкви.

Італія — морська держава. Близько 80% державних кордонів омиває Середземне море, що сприяє вигідним міжнародним зв'язкам. Через пор­ти Генуя, Венеція і Трієст здійснюється перевезення міжнародних ванта­жів. Сухопутні кордони Італії проходять через Альпи, тут вона межує з Францією, Швейцарією, Австрією і Словенією.

У післявоєнний період Італія встановила сучасні сухопутні кордони з Францією (1947 p.), а відтак — з колишньою Югославією.

Нині Італія — високорозвинена індустріально-аграрна країна. За обся­гом ВНП вона вийшла на третє місце у Європі (1152 млрд доларів СІНА, 1998 р.) після Німеччини і Франції, випередивши Великобританію і всі інші країни Європи. Свого сусіда по макрореґіону Іспанію вона перевищує більш ніж удвічі, а в розрахунку на одного жителя — майже на одну п'яту.

Політичний устрій. Італія — парламентська республіка. Главою дер­жави є президент, якого обирають на сім років. Законодавча влада нале­жить парламенту. Виконавчу владу здійснює Рада Міністрів. Політична си­стема базується на демократичному плюралізмі і багатопартійності. Остан­нім часом особливу популярність здобули: "Ліга Півночі", партія ПДС (ліві демократи), "Вперед, Італія", "Національний Альянс", Італійська комуні­стична партія. Такий розподіл політичних сил свідчить про перевагу ново­утворених партій і об'єднань та кризу довір'я до корумпованих чиновників з партій популістського спрямування.

2. Населення.

За чисельністю населення (57,3 млн осіб, 2000 р.) Італія займає третє місце в Європі після Російської Федерації, Німеччини і пер­ше — у Південній Європі. Більшість населення становлять італійці (94,1%), сардинці (2,7%), ретороманці (1,3%) та інші національності (1,9%). Націо­нальні меншини, у своїй більшості, проживають у прикордонних районах вздовж Альпійських гір.

Переважна більшість віруючого населення — католики (83,2%). Церк­ва в Італії відокремлена від держави. Однак, вона має величезний вплив на життя італійців.

Середня щільність населення — 190 осіб/км2. За цим показником Італія займає п'яте місце у Європі і перше — серед країн Південної Європи. Найщільніше заселені рівнини Ломбардії і Ліґурії, де найсприятливіші умови для інтенсивного землеробства і розвитку промисловості. Тут щіль­ність населення перевищує 300 осіб/км.

У країні переважає міське населення (77%), основна частина якого проживає у Північній Італії, особливо на Паданській рівнині. Більшість міст Італії мають багатовікову історію і відомі у світі своїми архітектурни­ми пам'ятками старовини та унікальними музеями. Водночас вони є осеред­ками сучасної промисловості, науки, культури, важливими транспортни­ми вузлами, адміністративними центрами (Мілан — 4,2 млн жителів, Неа­поль — 3,0 млн, Рим — 2,8 млн, Турин — 1,3 млн, Палермо — 734 тис, Генуя — 701 тис, Болонья — 412 тис, Флоренція — 408 тис, Катанія — 364 тис, Барі — 353 тис, Венеція — 318 тис, Мессіна — 275 тис, Верона — 259 тис, Трієст — 231 тис. осіб та ін.

Для Італії характерна значна еміграція як в заокеанські країни — СІЛА, Канаду, Аргентину, Бразилію, так і в сусідні — Німеччину, Францію, Швейцарію. Всього від кінця XIX ст. з Італії виїхало майже ЗО млн осіб. Основною причиною цього було аграрне перенаселення та значне безро­біття, яке не зменшилось і в період дев'яностих років XX ст. Так, якщо в 1970 р. число безробітних становило 3% економічно активного населення, а в 1985 р. — 10,2%, в 1994 р. — 11,5%, то в 1999 р. — 11,6%.

3. Природно-ресурсний потенціал.

Природні умови Італії забезпечують широкі можливості для вирощування різноманітних сільськогосподарських культур: винограду, цитрусових, маслин, овочів тощо. Цьому сприяють субтропічний середземноморський клімат Півдня Італії, а також перехід­ний клімат від субтропічного до помірного, що охоплює територію Північ­ної частини країни і зокрема Паданської рівнини.

Найбільшими ріками є По, Тібр, Арно. Північні ріки живляться талими водами льодовиків і атмосферними опадами. Тому вони повноводні і використовуються для виробництва дешевої електроенергії. На півдні річки влітку мілководні і навіть пересихають.Наймальовничішими в Італії є озера, що розміщаються в районі Альп. Більшість із них льодовикового походження (Лаґо-Маджоре, Гарда, Комо). На берегах озер створені курорти світового значення.

У країні переважають окультурені ландшафти. Лісистість території становить 20%. Ліси розміщаються переважно в Альпах.

За геологічною будовою Італія молода країна. Тому вона бідна на міне­ральні ресурси, особливо на металорудні.

Серед паливно-енергетичних ресурсів важливе значення має кам'яне вугілля, що знаходиться в Сардінії і Тоскані, але його низька якість спри­чинилась до майже цілковитого припинення видобутку після закриття сардінських шахт у 1972 р. Тому вугілля імпортується в основному із США, країн СС та Центрально-Східної Європи.

Родовища природного газу зосереджені у долині річки По, в центрі Апеннінського півострова, на острові Сіцілія і на континентальному шель­фі. Однак запаси його невеликі.

Значними є ресурси водної і геотермальної енергії. Після Другої світо­вої війни більше половини електроенергії вироблялось в Італії на ГЕС. Од­нак до кінця XX ст. її обсяги значно знизились, склавши всього одну п'яту загального виробництва.

Видобуток вугілля припинено через його нерентабельність.

Родовища поліметалічних руд (цинк, свинець, срібло й інші метали) знаходяться у Східних Альпах і на острові Сардінія. За запасами ртутної руди Італія займає одне з перших місць у світі (Тоскана).

У Центральній Італії є значні запаси марганцевих руд. Донедавна Іта­лія в основному забезпечувала власні потреби в алюмінію-сірці (Сіцілія), цинку (Сардінія). Однак уже на початку 1990-х років основних мінеральних ресурсів стало не вистачати. Видобуток палива теж відстає від зрослих потреб у ньому на внутрішньому ринку. Італія залишається також імпорте­ром основних енергоресурсів. Натомість надра Італії багаті на будівельні матеріали — мармур, граніт, туфи. У Тоскані видобувають всесвітньо ві­домий ніжно-білий мармур, який використовували древні римляни.

4. Промисловість

В Італії забезпечує понад 40% національного доходу. В ній зайнята значна кількість економічно активного населення — разом із будівництвом понад 32%. Для галузевої структури промисловості характер­на висока питома вага обробних галузей (приблизно одна третя), які є основою італійської індустрії. Саме в цих галузях зосереджені найбільш кваліфіковані трудові ресурси і здійснюється основне виробництво валово­го національного продукту. Середньорічні темпи/ їх приросту наприкінці 80-х років становили 3,8%, в тому числі в металургійній промисловості — 5,5%, в хімічній — 5,6, у машинобудуванні — 3,9, у виробництві засобів транспорту — 2,4%. Зростання цих галузей триває і в 90-ті роки XX ст.

У структурі галузей обробної промисловості провідне місце займає машинобудівний комплекс (понад 35%), куди відносяться загальне маши­нобудування, виробництво транспортних засобів, випуск електротехнічного і електронного обладнання, виробництво деталей. Друге місце належить хімічній промисловості. Далі ідуть харчова, текстильна, взуттєва і швейна промисловість.

Розвиток паливно-енергетичної промисловості Італії залежить від ім­порту сировини. Країна щорічно ввозить близько 100 млн т нафти і лише 10% загальної потреби видобувається в Італії (острів Сіцілія, район Міла­на). Видобуток природного газу Італії забезпечує понад одну четверту його потреби, становлячи 20 млрд м2 (1997 р.). За цим показником Італія займає 20-те місце у світі і 5-те у Європі. Решту потреби в природному газі Італія задовольняє за рахунок його імпорту з Алжиру, Лівії, Нідерландів, Росій­ської Федерації.

Кам'яне вугілля для енергетичних потреб теж завозиться. Головними його постачальниками є США.

Виробництво електроенергії у 1997 р. становило 241 млрд кВт-год — 11-те місце у світі і п'яте — у Європі. Виробництво електроенергії переважно зосереджене на теплових електростанціях, які працюють на привозному вугіллі і відходах великих нафтопереробних підприємств. Самі електро­станції тяжіють до великих промислових центрів, зокрема, до нафтопере­робних комплексів.

Атомна енергетика згорнута і не подає струму з 1987 р.

Невеликі потужності ГЕС зосереджені на альпійських притоках р. По.

Італія володіє потужною нафтопереробною промисловістю, яка задо­вольняє не лише внутрішні потреби, значна кількість нафтопродуктів експортується у сусідні європейські країни. Нафта в Італію доставляється танкерами із країн Південно-Західної Азії, Північної Африки та з інших регіонів і країн світу. Нафтопереробні підприємства збудовані поблизу морських портів, що розташовані вздовж берегової лінії Апеннінського півострова і на острові Сіцілія. У Північну Італію та за межі країни (до північних сусідів) прокладено розгалужену мережу нафтопродуктопроводів, що наближує нафтопереробні підприємства до споживачів нафто­продуктів.Чорна металургія майже повністю зорієнтована на використання ім­портної сировини (залізної, марганцевої руди, руд легованих металів), металобрухту. Коксівне вугілля повністю ввозиться, в основному зі США. Тому великі металургійні підприємства (комбінати повного циклу) розмі­щені у портових містах Генуї, Неаполі, Таранто, куди морем доставляєть­ся необхідна сировина, або у великих центрах машинобудування, тобто у місцях збуту продукції. Найпотужніший в Італії металургійний комбінат розміщений в Таранто. На ньому щорічно виплавляється понад 10 млн т сталі. Значним металургійним центром Півдня Італії є металургійний ком­бінат біля Неаполя.

Загалом у 1998 р. було виплавлено 27,0 млн т сталі (за цим показником Італія займає 8-ме місце у світі і третє — у Європі) та майже 11 млн т чавуну — відповідно 11 і 5-те місця.

Окремі види продукції чорної металургії, зокрема стальні труби і ли­стову сталь, Італія експортує.

Кольорова металургія базувалась до кінця 1980-х pp. переважно на місцевій сировині. Розміщення її галузей має свою специфіку. Так, вироб­ництво міді, цинку та алюмінію зосереджене переважно у Північній ча­стині Італії, свинцю — на південно-західній частині острова Сардінія, ртуті — в Тоскана. За кількістю виплавленої ртуті Італія займає одне із перших місць у світі.

Італійська кольорова металургія відома у світі виробництвом магнію, цинку (273 тис. т) і алюмінію (590 тис.т). Сировина для продукування магнію поширена майже повсюдно.

На гірничо-металургійному комбінаті в Манчано, що поблизу Ґросет-то, продукують також сурму.

Машинобудування. Основна кількість підприємств цієї галузі розміщена на Півночі, де вдосталь кваліфікованої робочої сили, а також надій­не сусідство з індустріально розвиненими країнами, що входять до Євро­пейського Союзу.

У структурі галузі домінує транспортне машинобудування: виробниц­тво легкових автомобілів, локомотивів і вагонів, двигунів для суден і авіа­ції.

Первістком автомобілебудування в Італії є концерн "Фіат" з центром у Турині. Другим важливим центром автомобілебудування є Мілан, де знаходяться компанії "Альфа-Ромео", "Лація" і "Брескія".

У 1996 р. в Італії виготовлено 1,66 млн автомобілів, у тому числі 1,4 млн легкових, 260 тис. вантажних. За їх виробництвом Італія займала вось­ме місце у світі.

Суднобудівна промисловість розвивається в Генуї, Трієсті, Спеції, Ліворно, Таранто.

Електротехнічна промисловість Італії всесвітньо відома, насамперед виробництвом так званих білих товарів — холодильників, автоматичних машин для миття посуду, пральних машин (Варесе, Комо, Берґамо). Елек­тронна промисловість розвинена у Мілані, Павії, Римі, Флоренції та ін­ших містах Центральної і Південної Італії.

Хімічна промисловість спеціалізується на випуску хімічних волокон, барвників, засобів захисту рослин, мінеральних добрив. Сировиною для цих виробів служить розмаїта місцева сировина, а також імпортна нафта, газ, апатити.

Для галузей хімічної промисловості характерною є територіальна спе­ціалізація. Так, виробництво тонкої хімії зосереджене на Північному Захо­ді; продуктів нафтопереробки — на Північному Сході, продуктів неорганічної хімії — у Центрі, хімії органічного синтезу та мінеральних добрив — на Півдні.

Легка промисловість має розвинену текстильну, взуттєву та швейну галузі, продукція яких популярна не лише на внутрішньому, а й на зовніш­ньому ринках. Підприємства текстильної промисловості зосереджені у Пів­нічній і Центральній Італії, де знаходиться чимало невеликих "текстильних" містечок. До найбільших центрів цієї галузі відносяться міста Прато і Неаполь.

Взуттєва і швейна галузі розвиваються переважно на Північному За­ході. Найбільшим і найвідомішим у світі центром виробництва взуття є м. Віджевано, поблизу Мілана.

У світі за виробництвом взуття Італія займає друге місце (295 млн пар), за випуском швейних виробів — друге.

Харчова промисловість за ВВП займає серед галузей обробної про­мисловості третє місце після машинобудування і хімічної промисловості.

Серед галузей харчової промисловості найрозвиненішими є борошно­мельна, що розміщена у всіх великих центрах і портових містах Італії. На півдні чимало підприємств виробляють не лише муку, але й макарони, за випуском яких Італія займає перше місце у світі.

Цукрові заводи в 1997 р. виробили 1,8 млн т цукру. Вони розміщені переважно у Паданській рівнині і працюють на місцевій сировині.

Високо розвинена в країні консервна промисловість, яка переважно базується на переробці фруктів, овочів, зокрема помідорів (6 млн т). Італія відома у світі за виробництвом оливок і оливкової олії (відповідно 3,2 і 0,6 млн т), які зосереджені в областях оливкових насаджень — Апулії, Кала-брії, Сіцілії.

Тютюнова промисловість відокремлена від сировинної бази на півдні Італії і розвивається у таких містах, як Рим, Мілан, Турин, Болонья, Венеція.Сільське господарство. Італія належить до країн, що мають високо­продуктивне сільське господарство, яке базується на приватних засадах господарювання. Три чверті господарств мають наділи до 5 га. Водночас дві п'ятих сільськогосподарських угідь зосереджені у господарствах площею понад 50 га землі. В цілому країна не забезпечує себе продовольством за рахунок власного виробництва, зокрема вона змушена імпортувати деяку частину м'яса і пшениці, хоча фрукти і овочі експортує на європейські ринки.

Ґрунтові умови Італії сприятливі для землеробства, хоча через різкі сезонні коливання в опадах багато земель потребують зрошення. Землероб­ство на зрошувальних землях добре розвинене в Ломбардії і П'ємонті.

У структурі сільськогосподарських угідь найбільше припадає на орні землі (35%), на луги і пасовища (19%), на сади, виноградники, оливкові культури (11%).

Італія спеціалізується на вирощуванні цитрусових, фруктів, виногра­ду, оливкових, зменшуючи при цьому посівні площі під зернові культури.

Сільське господарство має землеробський напрямок. Головною галуз­зю є рослинництво, що виробляє три п'ятих товарної продукції. Важливою галуззю рослинництва є овочівництво. Річний збір овочів досягає майже 15 млн т, четверте місце у світі і перше — у Європі. Найбільше вирощу­ють томатів в областях Кампанія і Апулія. Італію називають "першим са­дом Європи". Серед фруктових (щорічно вирощується 20 млн т) переважає вирощування яблук, груш, апельсинів, персиків, черешень. Зокрема, в 1998 р. було зібрано понад 2,0 млн т яблук, що є другим показником у Європі і п'ятим — у світі. Найпродуктивніші фруктові сади ростуть на пів­нічному сході в передгір'ях Альп і Апеннін. На півдні поширені мигдаль, грецькі горіхи, фундук.

Кліматичні умови Італії дуже сприятливі для вирощування цитрусо­вих, особливо на Півдні. їх щорічний збір перевищує 3 млн т. Лише апельси­нів щорічно вирощується понад 2,5 млн т, що становить три четвертих ва­лового збору цитрусових у країні. За урожайністю цитрини (650-700 тис. т) Італія займає сьоме місце у світі (1999).

Важливе місце у сільському господарстві традиційно займає виногра­дарство. У 1997 р. зібрано 8,2 млн т винограду, що вивело Італію на перше місце у світі. Виноград вирощують по всій країні, але найбільші його план­тації знаходяться в Апулії, Венето, Емілії-Романьї, Сіцілії, Тоскані, Лаціо, Кампанії. Відомою італійською культурою є оливкові плантації, які переважають на Півдні.

Важливою галуззю рослинництва вважається зернове господарство. У 1999 р. було вирощено 20,0 млн т збіжжя. Інтенсифікація виробництва зерна дає змогу щорічно без розширення посівних площ отримувати додат­ково понад 500 тис. т зерна. У структурі зернових культур переважає пше­ниця. Так, у 1999 р. її зібрано 7,8 млн т, що становить більше 39% загального збору зернових. Слід зазначити, що італійці вирощують переважно тверді сорти пшениці, які використовуються для виробництва високоякіс­них макаронів.

Країна займає перше місце у Європі за збором тютюну, який вирощу­ється переважно на Півдні (понад 100 тис. т).

Тваринництво хоча і не є головною галуззю сільського господарства Італії, бо його розвиток стримується конкуренцією більш дешевої продук­ції країн ЄС, але має досить виразну спеціалізацію, базуючись на природ­них особливостях території країни та існуючому попиті на ту чи іншу продук­цію. Промислово розвинена Північ спеціалізується на молочному скотарст­ві. Тут знаходяться головні райони вирощування ВРХ — Ломбардія, П'є­монт, Венето, Емілія-Романья і значні площі соковитих лугів. Центральна Італія спеціалізується на м'ясному тваринництві і в першу чергу — сви­нарстві.

Транспорт. Географічне розташування Італії — витягнутість країни з півночі на південь — визначає конфігурацію сучасної транспортної мережі. Більшість доріг мають меридіальне спрямування, за винятком тих комуні­кацій, що прокладені по Паданській рівнині. Тут вони мають широтне спрямування.

Основним засобом переміщення в Італії є автомобільний транспорт. На його частку припадає понад 75% сухопутних перевезень вантажів. Загаль­на протяжність шосейних доріг перевищує 300 тис. км. Швидкісні автостра­ди нараховують 6 тис. км. Італія — батьківщина стародавніх римських доріг і сучасних автострад. Загальна чисельність легкових автомобілів у країні перевищує 31 млн, вантажних і автобусів — 5,8 млн.

Найважливіша автострада: Мілан-Болонья-Флоренція-Рим-Неаполь-Реджо-ді-Калабрія, яку ще називають "автострадою Сонця". Максималь­но допустима швидкість на автострадах — ПО км/год, проїзд — платний. Вартість проїзду залежить від класу автомобіля.

На залізничний транспорт припадає лише 10% загальних вантажопе­ревезень. Протяжність залізниць — 16 тис. км. Понад 50% залізниць елек­трифіковані. Найбільшим залізничним вузлом є Мілан. Найважливіші залі­зничні колії прокладені по східному і західному узбережжях Апеннінського півострова. Центральною магістраллю є лінія Мілан-Болонья-Флоренція-Рим.Морський транспорт забезпечує 90% зовнішньоекономічних переве­зень. Його тоннаж досягає 7,5 млн брутто реєстрових тонн. Морські порти — Ґенуя, Венеція, Трієст забезпечують зв'язки Північної Італії з дунайськи­ми країнами, Америкою, Східною Африкою і Азією, обслуговують тран­зити Швейцарії, Австрії, Німеччини. Неаполь — головний туристичний і пасажирський порт на півдні Італії. Через Неаполь здійснюються зовнішні економічні зв'язки з країнами Північної Африки і Західного Середземно­мор'я. Морськими воротами Рима є порт Чівітавекк'я. Щорічно морськими портами ввозиться майже 60 і вивозиться — 180 млн т вантажів.

Усе більшого значення для перевезення вантажів і пасажирів набирає повітряний транспорт. Найбільшими за обсягом пасажиропотоків є міжна­родні аеропорти Рима (Фьюмичіно) і Мілана (Лінате і Мальпенса).

В Італії створена система магістральних нафто- і газопроводів, що з'єднують промислові центри з портами. Деякі трубопроводи мають міжна­родне значення. Від Генуї, Венеції і Трієста прокладені нафтопроводи до Швейцарії, Австрії і навіть до Німеччини.

Сфера послуг в Італії, як у більшості розвинених країн Європи, пере­важає виробничу сферу і за часткою у ВНП, і за кількістю зайнятих. Так, частка сфери послуг у ВНП становила 69,0% (1998 p.).

Підвищення життєвого рівня італійців сприяло розвитку таких важ­ливих галузей, як фінансово-кредитна сфера і страхування, охорона здо­ров'я і освіта, індустрія відпочинку і туризму, яка стала найбільш прибут­ковою галуззю сфери послуг.

Географія міжнародного туризму дуже строката. Найбільша кількість відвідувачів (близько 60%) припадає на чотири туристичні райони — Вене-то, Трентіно-Альто-Адідже, Тоскана і Лаціо, де знаходяться найатрактивніші гірські ландшафти, привабливі морські пляжі, архітектурні пам'ят­ники високої пізнавальної цінності.

Існуюча готельна база Італії (близько 5 млн місць) цілком задовільняє потреби як внутрішнього, так і міжнародного туризму. За кількістю місць, рівнем їх комфорту Італія займає друге місце у світі і перше — у Європі.

Всесвітньо відомими і найбільш популярними серед іноземних відвіду­вачів є туристичні центри Венеції, Рима, Неаполя, Генуї, Флоренції. Що­річно Італію відвідує близько 30 млн туристів.

Туризм є високоприбутковою галуззю економіки. Доходи від міжнарод­ного туризму сягають майже 9% вартості італійського експорту. Країна має позитивне туристичне сальдо — близько 15 млрд доларів доходу що­річно.

5. Зовнішні економічні зв'язки.

За своїм економічним потенціалом Іта­лія відноситься до групи найрозвиненіших країн світу "великої сімки", до якої, крім Італії, належать США, Японія, Німеччина, Франція, Велико­британія, Канада. У міжнародному поділі праці Італія спеціалізується на вивозі продукції машинобудування і металообробки, яка становить понад дві п'ятих усього експорту. За останнє десятиліття, поруч із легковими автомобілями і деякими видами верстатів, обладнанням для целюлозно-паперової промисловості, легкої, харчової і поліграфічної промисловості, що вивозяться, виросла частка виробів швейної, текстильної, взуттєвої промисловості, хімікатів, продовольчих товарів, зокрема овочів, фруктів, цитрусових, вин; зменшилась питома вага енергоносіїв, будівельних мате­ріалів, руд чорних і кольорових металів. В 1996 р. експортовано продукції на суму 233,8 млрд доларів.

В імпорті головне місце займають машини і обладнання, перш за все складне (майже 33%), а також хімікати (12,5%), чорні і кольорові метали (11%). Завозять італійці також продовольчі товари, паливно-енергетичні ресурси, зокрема нафту, кам'яне вугілля, природний газ; сільськогоспо­дарські машини, бавовник. Імпорт в 1996 р. становив 193 млрд доларів. Отже, італійська економіка в середині 1990-х років досягла активного торговель­ного балансу. Так, у 1999 р. — 45,8 млрд дол.

Для збільшення позитивного сальдо торговельного балансу важливе значення мають валютні надходження від туризму, перекази від сезонних робітників, що виїжджають на заробітки у багатші європейські країни і у країни Північної Америки, а також від емігрантів, що постійно прожива­ють за межами Італії. Останніми роками спостерігається доволі значний приплив іноземного капіталу у вигляді інвестицій і займів.

Основними торговельними партнерами є країни ЄС і США.

Італія прагне розширювати зв'язки з Україною. Вона одна із перших у січні 1992 р. визнала суверенітет України. В цьому ж році у Києві відкрило­ся італійське посольство, вирішується питання про створення спільних підприємств, наприклад, планується спільне освоєння родовищ облицю­вального каменю у північних областях України. Частки у зовнішньому тор­говельному обігу України становить 2,1%.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать