ТЕОРІЇ ПРО ПОХОДЖЕННЯ ЗЕМЛІ

Питання про те, як саме виникла Земля, цікавить людей уже не одне тисячоліття. Відповідь на нього завжди залежала від знань людства про Всесвіт та рівня розвитку науки.

Перша спроба відтворити наукову картину виникнення Сонячної системи була зроблена наприкінці XVIII ст. французьким математиком П. Лапласом у співдружності з німецьким філософом Кантом. На їхню думку, Сонячна система виникла з розпеченої газової туманності, яка під впливом сил тяжіння перетворилася на величезний диск. У ньому сформувалися густі ядра, які після охолодження перетворилися на планети. Основна частина туманності зосередилася у центрі і стала Сонцем.

Французький вчений Ж. Бюффон, що жив у XIX ст., зробив припущення, що колись близько від Сонця проходила інша зірка, її сила тяжіння викликала на Сонці величезну припливну хвилю, яка захопила речовину Сонця і розпорошила її на десятки мільйонів кілометрів. З окремих частин цієї речовини з часом сформувались планети.

Російський учений О. Шмідт у XX ст. запропонував таку гіпотезу виникнення Сонячної системи: Сонце, мандруючи нашою Галактикою, проходило крізь газопилову хмару й захопило її частину та потягнуло за собою. Тверді частинки газопилової хмари з часом злиплися і надалі стали холодними планетами, їх нагрівання відбулося пізніше в результаті надходження сонячної енергії. За цією теорією Землю можна вважати «захопленою у полон» Сонцем.

Цей перелік досить різних, іноді фантастичних, гіпотез можна продовжувати. Але, як би не сперечалися між собою вчені про походження Сонячної системи, вони єдині в тому, що всі планети мають спільну історію утворення. Звичайно, надалі доля кожної з них складалась по-різному. Земля проіснувала близько 5 млрд. років і перед тим, як набути сучасного вигляду, витримала багато дивних перетворень.

Отже, розрізняють два головних типи земної кори: материковий, що складається з трьох шарів (базальтового, гранітного, осадового), і океанічний, утворений лише двома шарами (осадовим та базальтовим).

В 1912 році німецький вчений А.Вегенер висунув гіпотезу (припущення) дрейфу материків. Вона полягала в тому, що більш ніж 200 млн. років тому на Землі існував єдиний материк - Пангея ("Єдина земля") і один океан — Тетіс. Потім материк поступово розколовся. Спочатку виникли два велетенських материки — Лавразія та Гондвана. З часом вони розпалися і почали рухатися (дрейфувати). Це привело до утворення сучасних континентів та океанічних западин (мал. 1).

Одним з головних доказів на користь гіпотези Вегенера є значна подібність обрисів сусідніх материків. Але за рахунок чого рухалися давні материки, яка сила примушує їх це робити й нині? Вегенер не зміг відповісти на ці запитання.

МАТЕРИКИ І ОКЕАНИ

Частини світу — значні за розмірами території, обмежені (за винятком Європи й Азії) з усіх боків водними просторами. їх шість (Європа, Азія, Африка, Америка, Австралія з Океанією, Антарктида). Частини світу — категорія історико-географічна. Одна з частин світу — Америка об'єднує два материки: Північну Америку і Південну Америку. Материків (або континентів), як і частин світу, також шість (Євразія, Африка, Північна Америка, Південна Америка, Австралія і Антарктида). Материки (континенти) — найбільші за площею території, оточені з усіх боків водою (океанами, морями, протоками, каналами). Материки — категорія геолого-географічна. Один з материків — Євразія — об'єднує дві частини світу — Європу й Азію.

Континенти (материки) мають ряд спільних рис. Наприклад, майже всі вони звужуються з півночі на південь, тобто північна частина материків (крім Австралії і Антарктиди)" ширша і більша за площею, ніж південна.

Конфігурація материків, крім клиноподібних обрисів, може викликати й більш яскраві асоціації, наприклад: Євразія нагадує зануреного у воду верблюда, який лежить горбами (півострови Індокитай та Індостан) на південь; Африка — череп найдавнішої людини, що його знайшов Роберт Лікі в ущелині Олдовай (Танзанія), і ця знахідка була справжньою палеонтологічною сенсацією; Північна Америка — злу чаклунку Бастінду з відомої усім казки О.М.Волкова "Чарівник Смарагдового міста" (півострови Флорида і Юкатан нагадують, відповідно, ніс і зуб Бастінди, а Канадський Арктичний Архіпелаг — її волосся); Південна Америка — голову слона або ніжку балерини, напружені пальці якої — південна частина континенту і острів Вогняна Земля, а п'ята — район, прилеглий до мису Кабу-Бранку. Австралія — величезну розпечену сковороду, на якій смажиться не менший за розмірами духмяний млинець, а Океанія — зграю великої (о-ви Нова Гвінея, Північний, Південний) і малої риби (решта островів, яка обмежена приблизно 130° сх.д. та 100° зах.д.), що потрапила в сітку меридіанів і паралелей; Антарктида — холодну безмовну кригу або білого ведмедя (білі ведмеді, до речі, живуть на протилежному боці земної кулі — в Арктиці), який вийшов на полювання.Спільні риси континентів полягають ще й в тому, що в основі кожного з них лежать давні платформи — стійкі структури земної кори: в основі материка Євразії — Східно - Європейська, Сибірська, Китайсько-Корейська, Індійська, Африкано-Аравійська; Африки — Африканська; Північної і Південної Америки - Північно і Південно-Американська; Австралії — Австралійська, Антарктиди — Антарктична древні платформи.

ЄВРАЗІЯ

Материк (континент) Євразія складається з двох частин світу — Європи й Азії. Вперше назви цих частин світу ввели географи мілетської школи (VI ст. до н.е.). В епоху Геродота (V ст. до н.е.) походження їх вже було забуте. Зараз вважається, що слова "Європа" і "Азія" походять від ассірійських слів "ереб", або "іріб", що означає "захід", і "асу" — "схід". Крім того, в Стародавній Греції "Європою" іменувалась територія, що лежить на захід від Егейського моря. Межу між Азією і Європою по суші античні географи проводили або по р.Ріоні (Фасіс), або по р. Дон (Танаїс).

АФРИКА

Вчені досі не можуть дати однозначну відповідь на запитання про походження назви "Африка". Римляни свого часу Африкою (Африга) називали тільки ту частину континенту яка прилягає до Туніської протоки. Деякі дослідники вважають, що назва походить від стародавньої фінікійської колонії "Карфаген" ("Нове місто"), заснованої вихідцями з Тиру. Колонія-входила до складу Фінікії. Згодом Карфаген набув самостійності і став називатись фінікіянами "Афора", що означає "той, що відокремився". Поступово слово "Афора" перетворилось в "Африку" і стало назвою всього континенту. До речі, з Карфагеном зв'язана ще одна версія. Вважається, що слово "Африка" походить від назви племен "афри", які проживали в околицях Карфагена.

Іншу точку зору мали середньовічні арабські географи й історики. Вони стверджували, що назва "Африка" має зв'язок з арабським словом "фарака" ("розділення", "відокремлення") Так вони називали землі, відокремлені від Європи Середземним морем.

Деякі вчені наполягають на такій версії: назва "Африка" асоціюється з одним з берберських племен — авриг (або афарик), що мешкали в минулому на території Північної Африки. І ще одна версія. Мореходці Стародавньої Греції, які спостерігали за хвилями, що накочувались на червонувато-бурі береги континенту, охрестили його "Африкою" — країною, що лежить за смугою піни. На давньогрецькій мові "афрос" означає "піна" „, Цілком слушною є і думка про те, що слово "Африка" походить від латинського "афріа", що означає без морозна. Якщо це так, то назва материка цілком виправдана його природними умовами.

ПІВНІЧНА АМЕРИКА

У більшості словників зазначено, що Америку так назвав лотарінгський картограф Мартін Вальдземюллер у 1507 р. у своєму творі "Введення в космографію" на честь флорентійця Амеріго Веспуччі, який вперше висловив припущення, що відкриті в західній півкулі землі — нова частина світу. При цьому вчений додав, що не бачить причин, "чому» хто і за яким правом міг би заборонити називати цю частину світу країною Амеріко, або Америкою". Сам же Амеріго Веспуччі, після завершення ним подорожі до цього континенту у 1501-1502 рр., писав, що "країни ці слід назвати Новим Світом. Ніхто з наших предків не мав уяви про ці землі".

Але історично склалося так,, що відкритий у 1492 р. Христофором Колумбом континент був названий ім'ям людини, роль якої у його відкритті та вивченні була досить незначною. Видатний географ і дослідник Америки О.Гумбольдт писав з цього приводу: "Що стосується імені великого континенту, загальновизнаного та освяченого вживанням протягом багатьох століть, то воно являє собою пам'ятник людської несправедливості. Природно, зрештою, приписати причину цієї несправедливості тому, хто був у цьому найбільш зацікавлений. Але вивчення документів свідчить, що жоден певний факт не доводить цього припущення. Назва "Америка" з'явилася у віддаленій (від Іспанії) країні завдяки збігу обставин, які усувають усяку підозру щодо Амеріго Веспуччі... Збіг щасливих обставин дав йому славу, і ця слава протягом трьох століть була важким тягарем на його пам'яті".

Водночас існують інші твердження і припущення. Прикладом останнього може служити думка російського сходознавця П.В.Шкуркіна, який у 1939 р. писав: "... знову відкриту землю, яку Колумб вперто, називав Індією) Вальдземюллер назвав не "Колумбією", а "Америкою", ніби на честь якогось Амеріго (або Альберіко) Веспуччі, що описав відкриті землі. Останнє — більш ніж сумнівно. По-перше — чому не "Веспуччія"? Ця назва за прізвищем, хоч і з труднощами, але все ж таки була б зрозумілою, а то — за ім'ям, "Америка"...".

А далі П.В.Шкуркін стверджує, що відкриті землі названі на честь керівника Брістольських митниць Річарда Америка, який на свої кошти спорядив обидві експедиції Джона Кабота та його старшого сина, під час першої з яких, у 1497 р., й було відкрито, а потім і обстежено протягом майже 900 миль невідомий материк. Тут, до речі, варто нагадати, що Х.Колумб у 1492 р. відкрив Багамські острови, Кубу і Гаїті, а не материк.ПІВДЕННА АМЕРИКА

Південна Америка — чи не найзагадковіший материк на сучасній карті світу. Понад третину його території займає гігантська зелена пляма Амазонії, яку не без підстав сучасна наука продовжує вважати білою плямою на карті земної кулі. Щорічно на фоні зростання чисельності "мешканців" Червоної книги нашої планети в Амазонії продовжують відкривати не тільки нові види рослин, тварин, комах, а й нові племена Індійців, які живуть за сценарієм чи не первісної людини. Коли ж і як було відкрито цей загадковий континент, який майже впритул підходить до Антарктиди? Хто першим з європейців ступив на цю землю?

Головним персонажем в захоплюючій драмі відкриття і підкорення південної частини Америки був Христофор Колумб, який навесні 1498 р. вирушив у свою третю подорож. Восени 1498 р. він відкрив о.Тринідад, південноамериканський півострів Парія. Через 2 роки, в 1500 р., іспанські експедиції Вісенте Пінсона та Лопе і португальська експедиція Педру Кабрала, які діяли незалежно одна від одної, відкрили східний виступ Південної Америки (Бразилію).

АВСТРАЛІЯ І ОКЕАНІЯ

Австралія — найменший, найвіддаленіший (крім Антарктиди) і наймолодший за часом відкриття материк земної кулі. Австралійський континент розташований у південній півкулі. Його назва походить від латинського слова australis, що означає "південний" або "невідома південна земля". Таку назву дали стародавні географи таємничому південному континенту, місцезнаходження якого їм було невідоме, але існування його вони передбачили. Дж. Бейкер вважає, що назва "Південна Земля" (Терра Австраліс) походить від лат. austеr — південний вітер.

Іншу точку зору про походження назви Австралійського материка знаходимо у капітальній праці видатного географа ХІХ-ХХ ст. Елізе Реклю (1830-1905) "Земля і люди": "Острів Австралія і землі, що його оточують, були вдало названі Австраль-Азією, тобто Південною Азією, а ця назва констатує групування по двоє східних земель Старого Світу".

Відомо, що Австралія була відкрита ще в 1605 р. мореплавцем з Голландії В.Янцем, Повторне відкриття континенту відбулося через 165 років, і честь його належить англійському мореплавцю Джеймсу Куку. Доля останнього досить трагічна — він загинув на о.Гавайї, забитий дротиками і камінням, під час сутички з місцевим населенням. Взагалі, в історію географічних відкриттів Дж.Кук увійшов як організатор і керівник трьох навколосвітніх експедицій, під час яких було завершено відкриття Нової Зеландії та відкрито східне узбережжя Австралії, о.Гавайї, ряд інших земель, а також зроблено спробу відкрити Антарктиду (у пошуках південного материка експедиція Кука впритул наблизилась до заповітної мети, яку пізніше, як відомо, було досягнуто росіянами Ф.Ф.Белінсгаузеном і М.ПЛазарєвим). Щодо періоду з середини XVII ст. до "епохи Дж Кука", то найбільш вагомий внесок у справу географічних відкриттів в Австралії і Океанії зробив англійський пірат Вільям Дампір — учасник двох навколосвітніх подорожей, під час яких було відкрито північно-західну частину Австралії, архіпелаги Бісмарка, Дампіра та інші землі.

АНТАРКТИДА

Відкриття "Льодового континенту" належить російським мореплавцям — експедиції Ф.Ф.Белінсгаузена і М.ПЛазарєва. Вони 16 січня 1820 р. на шлюпах "Восток" і "Мирний" майже впритул підійшли до берега, який через 110 років норвезькі китобої назвали Берегом Принцеси Марти. Так було вирішено проблему, яку Джеймс Кук у 1774 р. вважав нерозв'язною: землі за південним полярним колом недоступні.

ОКЕАНИ

Не менш своєрідними і несхожими один на одного, як і материки, є океани — складові частини Світового океану.

ТИХИЙ ОКЕАН

Його ще називають Великим. Він є найбільшим в гідросфері Землі за:

площею водної поверхні — 178,7 млн. км2;

об'ємом води — 710,0 млн. км3;

середньою глибиною — 3976 м;

кількістю материків, які він омиває — 5 (Північна і Південна Америка, Євразія, Австралія, Антарктида);

чисельністю морів, що входять до його складу;

довжиною берегової лінії;

чисельністю («10 тис.) і площею («3,6 млн. км2) островів;

чисельністю півостровів, що омиваються його водами;

розвитком коралових рифів;

розчленованістю рельєфу дна і розвитком материкової відмілини (1,7 % від площі океану);

чисельністю глибоководних жолобів (25 з 35 мають глибину понад 5 км);

максимальною глибиною (Маріанський жолоб — 11 022 м);

кількістю виникнення і розмірами цунамі (висота і довжина хвиль);

кораловим рифом — Великим Бар'єрним (довжина 2500 км, ширина — 100 км, загальна площа понад 200 тис.км2);

частотою виникнення тайфунів;

висотою хвиль, що виникають під дією вітру (при швйдкосггі вітру 30-40 м/с і розгоні в кілька тисяч миль хвилі досягають 34 м);

різницею температур повітря між екватором і північними районами: взимку — 47...51°С, влітку — 17...20 °С;

швидкістю вітрів;

покладами залізо марганцевих конкрецій — 1650 млрд. т;

кількістю видів та біомасою органічного світу (50% від світової);виловом риби (майже 1/2 світового вилову) та виробництвом нерибних продуктів;

кількістю острівних держав та держав, що омиваються його водами.

Крім того, в Тихому океані розташовані всі 4 жолоби глибиною понад 10 км (Кермадек, Маріанський, Тонга і Філіппінський), представлені всі типи островів за походженням (генезисом) і всі природні пояси. Через цей океан по 180-му меридіану проходить демаркаційна лінія зміни'дат.

В Тихому океані на атоллах Бікіні та Муруроа США і Францією проводилися випробування атомної зброї, що призвело до незворотних змін у природному середовищі і згубно вплинуло на місцеве населення.

АТЛАНТИЧНИЙ ОКЕАН

. Це другий за площею водної поверхні і об'ємом води океан на планеті, який характеризується:

а) найбільшими:

підводною гірською системою. Світового океану (Серединно-Атлантичний хребет, довжина якого понад 18 тис. км);

поверхневою теплою течією Гольфстрім (формується а південній частиш Флоридської протоки, має ширину 75-200 км, товщину потоку 700-800 м, витрата води 25-100 мли м3/с, швидкість руху на поверхні — 3 м/с);

часткою площі його морів (11 % від загальної площі океану);

припливами, що утворюються в фіордових затоках Канади (Фанді — 15,6-18,0 м, Фробішер — 15-16 м, Унгава — 12-13 м), Великобританії (Бристольська — до 14,4 м);

середньою солоністю води (32-37 %«,);

прозорістю морської води (море Уедделла — 72 м);

кладовищем загиблих кораблів в районі о.Сейбл (Канада), який лежить на схід від провінції Нова Шотландія на 60° з.д.;

продуктивністю на одиницю площі;

б) найменшими:

потужністю земної кори в районі Бермудських островів;

глибиною проток (Керченська — 5м);

середньою глибиною моря (Азовське — 8 м, найбільша глибина — 15 м);

площею моря (Мармурове — 11 тис.км2).

В Атлантичному океані є єдине в світі море без берегів (Саргасове); море, що найбільш далеко вдається в сушу (Азовське), а також найвужча серед усіх океанічних проток (Малий Бельт — 400 м).

ІНДІЙСЬКИЙ ОКЕАН

Цей океан характеризується найбільш:

значною за довжиною протокою (Мозамбікською — 1760 км;

відносною площею глибини від 3000 до 6000 м (86 % загальної площі океану);

солоним морем (Червоне — 42 %о);

високою температурою на поверхні води влітку (Перська затока — 34°С;

значними покладами та видобутком нафти і газу в шельфовій

зоні.

Індійський океан омиває найбільший в Євразії і світі за площею півострів — Аравійський (2,73 млн. км2)

ПІВНІЧНИЙ ЛЬОДОВИТИЙ ОКЕАН

Своєрідність цього океану полягає в найменших:

площі водної поверхні — 14,8 млн. км2;

об'ємі води — 18,1 млн. км З ;

середній глибині — 1225 м;

максимальній глибині — 5449 м;

солоності води — 29-35 %о

кількості морських течій;

тривалості періоду навігації (3-5 місяців).

Незважаючи на невеликі розміри, Північний Льодовитий океан займає 2-е місце в світі (після Тихого) за кількістю островів. У межах Північного Льодовитого океану лежить найбільший в світі острів Гренландія (2,18 млн. км2), континентальний шельф складає найбільшу частину

(37 %,) від загальної площі дна океану. Тут зареєстровані найнижчі для океанів середні температури води.

В межах Північного Льодовитого океану зафіксовано північний географічний і південний магнітний полюси.

На архіпелазі Нова Земля (Архангельська обл. Російської Федерації) розташовано ядерний полігон, де протягом останніх десятиліть було здійснено 132 підземні ядерні вибухи.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать