Я і Батьківщина

Із перших хвилин появи людини на землі розпочинається її складний життєвий шлях: перший невпевнений крок, перше промовлене рідною мовою слово, пізнання світу, довгі роки навчання і здобуття необхідних знань, усвідомлення добра і зла, формування особистості, замислення над віковічними питаннями: хто я, який слід залишу по собі, якою мене запам'ятають люди, моя Батьківщина. Час від часу ці питання спадають і мені на думку, бо переді мною після закінчення школи відчиняються двері у самостійне доросле життя, тому вже зараз я маю вирішити, яку обрати професію, щоб задовольнила не тільки подальші мої насущні вимоги, а й була корисною для народу, єдиної у світі країни, що зветься Україною.

Щоб правильно зробити цей вибір, потрібно не тільки зазирати в майбутнє, а ще згадувати минуле, пам'ятати і передавати нащадкам багатовіковий досвід предків, шанувати споконвічні традиції, народну культуру і рідну мову. Досконале вивчення історії Батьківщини, аналіз історичних подій дозволить впевнено формувати нове свідоме суспільство, будувати і зміцнювати ще зовсім молоду незалежну країну, яка понад десять років тому здобула статус суверенної держави, уникаючи усі можливі перешкоди і виправляючи помилки, яких припустилися попередні покоління. Адже упродовж довгих років, у процесі багатовікової боротьби нашого народу за свою волю

значення окремих подій із плином часу не тільки не втрачає своєї актуальності, а зростає і вимальовується дедалі більше.

І серед них помітно вирізняється завзята битва молодих січовиків — вчорашніх гімназистів, семінаристів, учнів старших класів — із численною армією більшовиків під Кругами 30 грудня 1917 року, коли юні добровольці, перетворившись у якусь мить на завзятих сильних вояків, відважно, до останньої краплі крові затримували наступ Червоної Армії на Київ. Цим самим вони ствердили моральне право української нації бути вільною. В останні хвилини свого життя молоді герої, вмираючи від куль ворога, кинулися в атаку з гімном "Щ6 не вмерла Україна" і довели незламність у виборюванні щасливої долі для своєї понівеченої Батьківщини.

- Хіба це не приклад виявлення патріотичних почуттів і непохитної віри у краще майбутнє для сучасної молоді? Я думаю, що коли б це було неправильне твердження, день 29 грудня не став би національним Днем пам'яті героїв Крут, який кожного року відзначається в Україні.

Він нагадує нам про те, що шляхом боротьби всіх проти всіх ніколи і нічого не створювалось, що тільки ті народи досягали успіху, яким у критичні історичні моменти вистачало мудрості для об'єднання зусиль під єдиним прапором соборності, територіальної, політичної і духовної єдності. Для віками позбавленого власної державності, розірваного на частини між сусідніми країнами українського народу ці проблеми завжди були надзвичайно актуальними і складними. Вони, на жаль, залишаються нерозв'язаними до кінця і понині, бо і зараз ми ще не переконані внутрішньо, що "весь той людський матеріал, який заповнює будинки і вулиці наших міст, вповні і незастережно заслуговує на назву нарід, як організованої, свідомої, виграненої збірної одиниці". (У. Самчук "Нарід чи чернь"). Тому згуртованість, консолідація української нації, формування спільних цінностей населення всіх регіонів, визначення загальнонаціональних цілей і завдань, культурне зближення, подолання неінформованості, залишків замкненості, відчуженості населення, зумовлених мозаїчним сприйняттям України, економічна інтеграція, на мій погляд, є запорукою утвердження нашої Батьківщини на сучасному етапі державотворення як міцної, щасливої, розвинутої країни.

Я вірю, що інакше бути не може, бо такий вже в українців менталітет — жити для своєї вишневої України, будувати для неї найщасливіше майбутнє.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать