Контрольна з інформаційних технологій

Зміст


1. Процес і процедура прийняття рішення
Рішення - центральний момент усього процесу управління. Можна сказати, що суттю професії менеджера є прийняття рішень.
У широкому змісті це поняття включає і підготовку рішення (планування), у вузькому змісті це вибір альтернативи. У рамках перспективного планування приймаються основні рішення (що робити?), потім у процесі поточного планування, організації, мотивації, координації, регулювання, змін планів - рішення у вузькому змісті (як робити?), хоча така границя є умовною.
На практиці проблема рішення викликана тиском термінів, недоліком кваліфікації або інформації для рішення, ненадійністю методів, схильністю менеджерів до рутини, розбіжностями між особами, що приймають рішення (ОПР). Усі види рішень, прийнятих у процесі управління, можна класифікувати за численними ознаками:
за об'єктом рішення (орієнтовані на цілі або засоби, тощо);
за надійністю вихідної інформації (на основі надійної інформації, ризикові або ненадійні);
за термінами дії наслідків (довго-, середньо-, короткострокові);
за зв'язком з ієрархією планування (стратегічні, тактичні, оперативні);
за періодичністю (випадкові, повторювані, рутинні);
за виробничим охопленням (для усієї фірми, вузькоспеціалізовані);
за кількістю рішень у процесі їхнього прийняття (статичні, динамічні, одно- і багатоступінчасті);
за складністю (прості і складні).
Ефективність управління залежить від комплексного застосування багатьох факторів і не в останню чергу від процедури прийняття рішень і їхнього практичного втілення в життя. Але для того, щоб управлінське рішення було діючим й ефективним, потрібно дотриматися визначених методологічних основ.
Для того, щоб прийняти управлінське рішення, кожен менеджер повинний добре розбиратися не тільки в понятійному апараті, але і досить кваліфіковано при цьому застосовувати на практиці:
методологію управлінського рішення;
методи розробки управлінських рішень;
організацію розробки управлінського рішення;
оцінку якості управлінських рішень.
Рішення - результат вибору з безлічі варіантів, альтернатив. Рішення являє собою керівництво до дії на основі розробленого проекту або плану роботи.
Правильність і ефективність прийнятого рішення багато в чому визначається якістю економічної, організаційної, соціальної й інших видів інформації. Умовно усі види інформації, що використовуються при ухваленні рішення, можна підрозділити: на вхідну і вихідну; оброблювану і необроблювану; текстову і графічну; постійну і перемінну; нормативну, аналітичну, статистичну; первинну і вторинну; директивну, розподільну, звітну.
Цінність одержуваної інформації залежить від точності задачі, тому що правильно поставлена задача визначає необхідність конкретної інформації для прийняття рішення.
Прийняття рішень властиве будь-якому виду діяльності, і від нього може залежати результативність роботи однієї людини, групи людей або всього народу визначеної держави. З економічної й управлінської точок зору прийняття рішення варто розглядати як фактор підвищення ефективності виробництва. Ефективність виробництва, природно, у кожному конкретному випадку залежить від якості прийнятого менеджером рішення.
Усі прийняті в будь-якій сфері діяльності рішення можна умовно класифікувати і підрозділити на рішення: зі стратегії підприємства; прибутку; продажів; питань, що впливають на формування прибутку.
Організаційні рішення приймаються на всіх рівнях управління і є однією з функцій роботи менеджера, вони спрямовані на досягнення поставленої мети або задачі. Вони можуть бути запрограмованими і незапрограмованими.
Запрограмоване рішення - це результат реалізації визначеної послідовності етапів або дій і приймається на основі обмеженої кількості альтернатив.
Виконуючи свої функціональні обов'язки, кожен менеджер вибирає найбільш оптимальні рішення, що сприяють перетворенню в життя поставленої задачі.
Прийняття рішення, як правило, поєднується з вибором напрямку дії, і якщо рішення приймається легко, без спеціального пророблення альтернатив, то гарне рішення прийняти важко. Гарне рішення накладає на менеджера велике соціальне навантаження і залежить від психологічної підготовленості менеджера, його досвіду, особистісних якостей.
Ухваленню рішення передують кілька етапів:
виникнення проблем, по яких необхідно прийняти рішення;
вибір критеріїв, по яких буде прийняте рішення;
розробка і формулювання альтернатив;
вибір оптимальної альтернативи;
затвердження (прийняття) рішення;
організація робіт з реалізації рішення - зворотний зв'язок.
2. Специфіка інформаційних програмних систем
В залежності від конкретної області застосування інформаційні системи можуть дуже сильно розрізнятися за своїми функціями, архітектурою, реалізацією. Однак можна виділити, принаймні, дві властивості, що є загальними для всіх інформаційних систем. По-перше, будь-яка інформаційна система призначена для збирання, збереження й обробки інформації. Тому в основі будь-якої інформаційної системи лежить середовище збереження і доступу до даних. Середовище повинне забезпечувати певний рівень надійності збереження й ефективність доступу, що відповідають області застосування інформаційної системи. В обчислювальних програмних системах наявність такого середовища не є обов'язковою. Основною вимогою до програми, що виконує чисельні розрахунки, є її швидкодія. Потрібно, щоб програма здійснила досить точні результати за встановлений час. При вирішенні серйозних обчислювальних задач навіть на потужних комп'ютерах цей час може вимірятися тижнями, а іноді і місяцями. Тому програмісти-обчислювачі завжди дуже скептично відносяться до збереження даних у зовнішній пам'яті, і надають перевагу такій формі організації програми, щоб протягом як можна більш довгого часу оброблювані дані містилися в основній пам'яті комп'ютера. Зовнішня пам'ять звичайно використовується для періодичного (нечастого) збереження проміжних результатів обчислень, щоб у випадку збою комп'ютера можна було продовжити роботу програми від збереженої контрольної точки.
По-друге, інформаційні системи орієнтуються на кінцевого користувача, наприклад, банківського клерка. Такі користувачі можуть бути дуже далекі від світу комп'ютерів. Для них термінал, персональний комп'ютер або робоча станція являють собою усього лише знаряддя їх власної професійної діяльності. Тому інформаційна система зобов'язана володіти простим, зручним інтерфейсом, який повинний надати кінцевому користувачеві всі необхідні для його роботи функції, але в той же час не дати йому можливість виконувати які-небудь зайві дії. Зараз дуже популярні графічні інтерфейси і багато сучасних засобів розробки інформаційних додатків насамперед орієнтовані на розробку графічних інтерфейсів.
Відзначимо, що обчислювальні програмні системи не обов'язково мають розвинуті інтерфейси. Звичайно, це залежить від сфери застосування програмного продукту. Якщо система призначена для продажу, то вона повинна мати гарний інтерфейс хоча б з метою маркетингу. Але як правило, серйозні обчислювальні програми майже унікальні. Розрахунки виконуються або розроблювачами програм, або людьми з того ж оточення. Для них набагато важливіше швидкодія обчислень, ніж зручність запуску програми, а наявність розвинутого інтерфейсу припускає істотне використання комп'ютерних ресурсів.
3. Розробка автоматизованого розв’язування задач за умов функціонування АІС. Опис алгоритму розв’язування задачі
Безпосередньому розв`язанню задач на комп`ютері передує досить складна та трудомістка послідовність дій, необхідних для підготовки обчислювального процесу. Дуже часто процес підготовки задачі до розв`язання становить 90 – 95%, а безпосереднє розв`язання лише 5 – 10% від загального часу.
У цілому підготовка та розв`язання задачі на ЕОМ складається з ряду етапів, коротка характеристика яких наведена в таблиці 3.1.
Таблиця 3.1.
Етапи підготовки та розв`язання задач на ЕОМ
Номер етапу | Назва етапу | Коротка характеристика дій,
які виконуються на етапі
1. | Постановка задачі | Задача, яку необхідно розв`язати на ЕОМ, формулюється користувачем або отримується ним у вигляді завдання. Аналізуються умови задачі: визначаються початкові (вхідні) і шукані (проміжні й кінцеві) величини.
2. | Математичне формулювання задачі та вибір або розробка методу розв`язання | Умова задачі записується в математичній формі, тобто створюється математична модель розв`язуваної задачі. Уточнюється, у якому вигляді необхідно отримати результат розв’язання задачі. Якщо для моделі відомі декілька методів розв`язання, то обирається той із них, який найбільше задовольняє користувача. Якщо жоден із відомих методів не може бути використаний для розв`язання задачі, то розробляється новий метод.
3. | Розробка
Алгоритму | Алгоритм – послідовність точно визначених дій – записується в словесно-формульному вигляді або як блок-схема. Для нескладних задач цей етап пропускається.
4. | Створення програми | Алгоритм розв`язання задачі записується мовою програмування. Текст програми (вхідний модуль) переноситься на машинний носій.
5. | Підготовка вхідних даних | Вхідні дані перевіряються на достовірність, повноту, точність.
6. | Введення
Програми | В оперативну пам`ять ЕОМ вводиться текст програми з машинних носіїв (об`єктний модуль) або з клавіатури (вхідний модуль).
7. | Підготовка даних конкретного прикладу | Дані контрольного прикладу добираються такими, щоб отримати розв`язання як на ЕОМ (машинний результат), так і без застосування засобів обчислювальної техніки (немашинний результат).
8. | Введення даних контрольного прикладу та налагодження програми | Дані контрольного прикладу вводяться в ОП комп`ютера. За ними виконуються обчислення на ЕОМ. Якщо машинний та немашинний результати збігаються, то можна зробити висновок, що програма складена правильно. Якщо результати розв`язання задачі на ЕОМ не збігаються із заздалегідь відомими правильними результатами, то виявляються помилки в програмі, потім вони ліквідуються і знову розв`язується задача за даними контрольного прикладу.
9. | Розв`язання задач на ЕОМ та обробка результатів | Вводяться дані розв`язуваної задачі, виконується її розв`язання, аналізуються результати розв`язку та (якщо необхідно) виводяться на машинні чи немашинні носії, робляться висновки.
4. Два способи впровадження нової інформаційної технології
Компанія, яка збирається впровадити комп'ютерну систему управління ресурсами підприємства, як правило, дає наступну установку: система повинна почати діяти якомога швидше, у термін і в рамках бюджету.
Деякі організації уникають впроваджувати подібні системи, побоюючись, що її не будуть використовувати, а якщо будуть, то неефективно. До того ж співробітники, які отримують нові навички в процесі впровадження системи, залишать компанію, і тоді буде важко знайти технічні ресурси для підтримки її функціонування. Не вийде ні економії ресурсів, ні реалізації функціонального призначення впровадженої системи.
Ці побоювання цілком доречні. Проекти по впровадженню систем і справді зазнають невдачі, навіть у компаніях з ефективним в інших відносинах управлінням. В тих же випадках, коли всі йде більш-менш нормально, найчастіше не виконуються терміни запуску промислової експлуатації і не вдається залишитися в рамках виділеного бюджету. Проте описані нижче методи при їхньому правильному застосуванні можуть сприяти зведенню ризику невдалого впровадження до мінімуму. При належному плануванні і управлінні цілком можна дотриматися намічених термінів і залишитися в рамках бюджету.
Із самого початку переконайтеся, що проект правильно організований.
Визначите, хто буде штатним керівником проекту по впровадженню системи. Ця людина повинна мати необхідні навички для виконання такої роботи, бажано, щоб вона мала досвід впровадження систем.
Чітко визначте в документах функції й обов'язки, а також сферу компетенції кожного члена групи фахівців з роботи над проектом.
Переконайтесь, що люди, які виконують ці функції, мають необхідні навички.
Розробіть докладний план роботи, розбийте його на етапи, визначте терміни виконання задач і дотримуйтесь їх.
Перш ніж приступити до впровадження системи, продумайте організаційну структуру і бізнес-процеси.
Переконайтесь, що правила і процедури бухобліку зафіксовані в документах за встановленою формою і зрозумілі працівникам бухгалтерії.
Опишіть методи ведення господарської діяльності і дії, що повинні бути виконані в результаті їхнього застосування.
При необхідності змініть ці методи так, щоб вони забезпечували більш ефективну роботу й інтеграцію нової системи.
Опишіть організаційну структуру і подумайте про те, чи в максимальному ступені вона відповідає цілям вашого підприємства.
Забудьте такі популярні кліше, як “реінжиніринг” і “скорочення”. Вам не обов'язково починати з нуля, здійснювані зміни не обов'язково повинні носити радикальний характер, а кількість ваших співробітників не обов'язково повинна бути зменшена.
Вивчить найбільш ефективні методи, які застосовуються у вашій галузі, і спробуйте використовувати ті з них, що підходять для вашої організації.
Забезпечте створення необхідної технічної інфраструктури.
Доручить відповідним фахівцям оцінку вашої нинішньої інфраструктури на основі вимог, пропонованих новою системою. Визначить роль відділу інформаційних систем і продумайте, яким змінам він піддасться в новому середовищі.
Переконайтесь, що система відповідає основним потребам усіх користувачів.
Проводьте зміни поступово, не забуваючи про те, що за один раз співробітники можуть освоїти лише визначену кількість інформації.
Розробіть план навчання таким чином, щоб люди не просто навчилися здійснювати введення даних у систему, але зрозуміли, як зміниться їхня робота. Допоможіть користувачам системи побачити “повну картину”.
Найбільш неефективні методи впровадження
Іноді недостатність часу, бюджетні обмеження і/або попросту недолік досвіду і знань приводять до поспіху, здатного приректи проект на провал. Помилок, що виникають при впровадженні системи, особливо важко уникнути в Україні, де обмеженість у засобах найчастіше носить більш гострий характер, чим на Заході.
Ваш проект по впровадженню системи управління підприємством швидше за все зазнає невдачі, якщо ви:
при виборі системи будете ґрунтуватися на її присутності на ринку, а не на тому, наскільки вона підходить для задоволення потреб бізнесу компанії;
приступите до впровадження, маючи слабкого керівника проекту (або зовсім без нього) або план проекту, що не був ретельно продуманий;
не переглянете методи ведення господарської діяльності компанії до вибору системи;
не будете регулярно спілкуватися зі співробітниками, прагнучи залучити їх до участі у впровадженні системи і дати їм можливість переконатися в тому, що їхні потреби враховані;
не будете стежити за ходом виконання проекту, звіряючи з наміченими основними етапами і термінами виконання задач;
встановите нереальні терміни і складете занижений бюджет;
не приведете у відповідність з новими вимогами рівень підготовки співробітників відділу інформаційних систем;
не доручите здійснення проекту кому-небудь з тих, хто знає діяльність вашої компанії зсередини.
5. Функціональна підсистема ІС (призначення, структура, взаємозв’язки, характеристики)
Інформаційні системи належать до класу складних, тому для кожної такої систе-ми існує проблема декомпозиції, тобто поділу її на простіші складові (елементи) та подання меншим числом узагальнених (скажімо, якомога більших) її елементів (частин).
Будь-яка АІС поділяється на функціональну та забезпечуваль-ну частини (ФЧ та 3Ч), які, у свою чергу, поділяються на прос-тіші елементи — підсистеми, котрі також припускають подаль-ший поділ.
До ФЧ належать ті елементи системи, які визначають її функ-ціональні можливості, а саме: призначення, виконувані управлін-ські функції та функції з обробки інформації.
У ФЧ АІС вирізняють такі елементи: функціональні підсис-теми, блоки, або комплекси задач та окремі задачі.
Функціональна підсистема — це відносно самостійна частина системи, яку виокремлено за певною ознакою, що відповідає конкретним функціям і завданням управління. Цю підсистему мож-на розглядати як самостійну систему, що характеризується пев-ним цільовим призначенням, підпорядкованістю, відокремленіс-тю інформаційної бази, методичною спрямованістю обчислень економічних показників і спеціалізацією робіт.
Здійснювати декомпозицію ФЧ АІС — поділяти цю систему на підсистеми, комплекси задач і окремі задачі — можна як за окремими ознаками, так і за їх сукупністю.
Найчастіше функціональні підсистеми утворюють за такими ознаками:
стадіями управління (прогнозування, планування, облік тощо);
елементами виробничого процесу (праця, матеріали, гро-шові кошти тощо);
апаратно-організаційною ознакою (структурні підрозділи);
функціональною (виконувані функції) ознакою.
Наприклад, в АІС банківських установ функціональні підсистеми можна виокремлювати за ознакою управління елементами банківської діяльності: підсистема управління і виконання розрахункових, кредитних і депозитних операцій тощо.
6. Переоцінка статей активу та пасиву, їх динаміки
Зміна вартості грошей у часі спотворює дані балансу, виникає необхідність в їхньому коректуванні і визначенні поточної вартості активів, що враховує ці зміни. Для цього періодично проводяться переоцінки статей активів і пасивів.
Звичайно переоцінка вартості основних засобів здійснюється не частіше одного разу в рік (як правило, це здійснюється на початок наступного звітного періоду) з віднесенням виникаючих різниць на рахунок додаткового капіталу підприємства.
Переоцінка може здійснюватись двома способами:
індексацією, коли застосовуються індекси переоцінки, встановлювані Мінфіном. При використанні цього методу вартість об'єкта збільшується на відповідний коефіцієнт;
прямого перерахування, тобто переоцінкою по документально оформленим даним про ринкову вартість об'єкта. В якості даних про ринкову вартість об'єктів можуть використовуватися дані статистичних органів, інформація про ціни на продукцію організацій-виробників, зведені дані про рівень цін, отримані від торгівельних організацій і торгівельних інспекцій, публікуємі в спеціальній літературі дані про рівень цін і експертні висновки.
На жаль, зазначені способи переоцінки майна підприємства є досить суб'єктивними і не завжди належним образом відбивають реальну поточну вартість активів і пасивів підприємства.
В практиці бухгалтерського обліку переважає консервативний підхід, що полягає в найменшій оцінці. Однак даний принцип містить допущення, що якщо собівартість нижче продажної ціни, то це — прибуток, а якщо вище — то збиток. Звідси випливає, що консервативний підхід не погоджується з принципом історичної вартості, тому що допускає оцінку активів нижче їхньої собівартості. У той же час, не можна заперечувати, що оцінна вартість однорідних об'єктів обліку на практиці сугубо індивідуальна в залежності від відношення кожного з них до процесу відтворення капіталу. Тому варто мати на увазі, що будь-яка оцінка несе в собі деякий ступінь умовності, тобто вона відносна.
Міжнародними стандартами фінансової звітності передбачається застосування 4 видів оцінок активів і зобов'язань:
по первісній (історичної) вартості;
по поточній (ринкової) вартості;
по ліквідаційній вартості;
по реальній (дисконтованій) вартості.
7. Формування висновків у вигляді таблиць та графіків
В сучасних умовах, що відрізняються динамічністю розвитку подій, на перший план виходить необхідність швидкого аналізу і прогнозування ситуації. В більшості випадків ці функції виконуються Системою Операційного Забезпечення Бізнесу (далі СОЗБ), що має вбудовану систему звітів, що охоплюють різноманітні аспекти діяльності підприємства. Для розширення можливостей з аналізу даних, у якості окремого програмного продукту може використовуватись Корпоративна Автоматизована Система Комплексного Аналізу Даних (далі КАСКАД).
КАСКАД надає можливість керівникам і аналітикам у режимі реального часу звертатися до даних, що характеризують діяльність підприємства як у цілому, так і по окремих напрямках, ефективно аналізувати ці дані для виявлення сильних і слабких сторін у роботі підприємства і на основі зробленого аналізу приймати відповідні управлінські рішення.
КАСКАД є могутнім засобом проведення різного роду аналітичних і маркетингових досліджень. Використання КАСКАД дає можливість керівникам і аналітикам підприємства орієнтуватися у великих обсягах даних найбільш ефективним способом і вибирати інформацію, необхідну для прийняття стратегічних і тактичних рішень. Система має дружній інтерфейс користувача і не вимагає спеціальної підготовки для побудови запитів. Наявні в розпорядженні користувача засобу візуалізації дозволяють наочно представити отриману в результаті запиту інформацію. Розвиті можливості експорту дозволяють перетворити отримані дані у формат інших додатків, зокрема Microsoft Office.
КАСКАД забезпечує користувача розвитим інструментарієм для представлення й аналітичної обробки даних предметної області, представлених у виді багатомірного куба.
Форми представлення інформації:
Електронна таблиця є основним способом представлення інформації з в екранній формі.
Для організації двовимірного представлення необхідно вибрати дві незалежні розмірності, значення яких будуть розвертатися по вертикалі і по горизонталі в екранній формі. Для інших розмірностей необхідно визначити значення, використовуване для фільтрації даних. У даній екранній формі зручно реалізовані функції зміни незалежних розмірностей по вертикалі і горизонталі, функції зміни значення добору для залежних розмірностей, функції розкриття і згортки ієрархічної розмірності. Крім того, реалізовані операції добору рівнів ієрархії, розмірностей, що представляються, а також окремих значень розмірностей.
Графічне представлення дозволяє візуалізувати інформацію в наочній формі. Можливе застосування різних форм представлення у виді графіків і діаграм. Для зручності використання в КАСКАД реалізований динамічний взаємозв'язок табличного і графічного представлення куба: при зміні представлення в таблиці автоматично змінюється графічне представлення.


8. Джерела надходження коштів. Структура ДПА



Джерела надходження коштів до Державного бюджету:
доходи, що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;
гранти і дарунки у вартісному обрахунку;
міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.
Склад доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів:
До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):
прибутковий податок з громадян у частині, визначеній статтею 65 цього Кодексу;
державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;
плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;
плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;
плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;
надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;
єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.
Податки і збори (обов'язкові платежі), зазначені у цій статті, складають кошик доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.
9. Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства
В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.
Фінансова діяльність - це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.
Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:
фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;
пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;
виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;
мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;
контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.
Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:
фінансове прогнозування та планування;
аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;
оперативна, поточна фінансово-економічна робота.
Фінансове прогнозування та планування є однією з найважливіших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.
За ринкових умов підприємство самостійно визначає напрямки та розмір використання прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати податків. Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відрахувань, прибутку, суми податків.
Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бюджет. Від обґрунтованості та правильності розрахунку виручки великою мірою залежить також реальність основного джерела надходження коштів та розмір запланованого прибутку.
Мета планування витрат - визначення можливості найекономнішого витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат виробництва та обігу є важливим фактором збільшення ефективності виробництва. Зниження собівартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кількість додаткової продукції, збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює реальні можливості для самофінансування. Скорочення витрат на виробництво одиниці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак - прискорення обертання оборотних коштів.
Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необхідно враховувати резерви зниження її собівартості, до яких належать:
поліпшення використання основних виробничих фондів та збільшення у зв'язку з цим випуску продукції на кожну гривню основних фондів;
раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості;
зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на основі науково-технічного прогресу;
скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удосконалення форм її збуту;
зменшення втрат від браку та безгосподарності, ліквідація непродуктивних витрат;
економія в адміністративно-управлінській сфері на основі раціональної організації апарату управління підприємством.
Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні, поточні та оперативні фінансові плани. Поточний фінансовий план складається у формі балансу доходів та витрат грошових коштів, оперативний - у формі платіжного календаря.
Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства - це діагноз його фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому. Матеріали аналізу використовуються в процесі фінансового планування та прогнозування.
Підприємство має опрацювати таку систему показників, з допомогою якої воно змогло б із достатньою точністю оцінити поточні та стратегічні можливості підприємства. Аналітичну роботу підприємства можна поділити на два блоки:
аналіз фінансових результатів та рентабельності;
аналіз фінансового стану підприємства.
Аналіз фінансових результатів підприємства здійснюється за такими основними напрямками:
аналіз та оцінка рівня і динаміки показників прибутковості, факторний аналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг;
аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, позареалізаційної та фінансової інвестиційної діяльності;
аналіз та оцінка використання чистого прибутку;
аналіз взаємозв'язку витрат, обсягів виробництва продукції та прибутку;
аналіз взаємозв'язку прибутку, руху оборотного капіталу та грошових потоків;
аналіз та оцінка впливу інфляції на фінансові результати;
факторний аналіз показників рентабельності.
Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими напрямками:
аналіз та оцінка складу та динаміки майна;
аналіз фінансової стійкості підприємства;
аналіз ліквідності балансу;
комплексний аналіз і рейтингова оцінка підприємства.
Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на практичне втілення фінансового забезпечення підприємницької діяльності, постійне підтримування платоспроможності на належному рівні.
Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємстві полягає в такому:
постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за реалізовану продукцію, роботи, послуги;
своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цінності та послуги з постачальниками;
забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов'язкових платежів у бюджет та цільові фонди;
своєчасне проведення розрахунків по заробітній платі;
своєчасне погашення банківських кредитів та сплата відсотків;
здійснення платежів за фінансовими операціями.


Література
Бюджетний Кодекс України від 2001.06.21 №2542-III
Балабанов И.Т. Риск-менеджмент. - М.: Финансы и статистика, 1996. - 192 с.
Гуджоян О.Л. и др. Методы принятия управленческих решений. Учебное пособие. - М.: 1997.
Дмитрий Канав. Заметки Маркетолога.//Энциклопедия маркетинга, 2002 г. Адрес статьи - http://www.marketing.spb.ru/mass/pri/2002/02_1.htm
Исходная информация для принятия управленческих решений.//Материалы семинара компании АКМР, , 2001 г.
Карминский А.М., Оленев Н.И., Примак А.Г., Фалько С.Г. Контроллинг в бизнесе. Методологические и практические основы построения контроллинга в организациях. - М.: Финансы и статистика, 1998. - 256 с.
КОСТОГЛОД К.Д., ЗЛОСЧАСТЬЄВ А.П.,
КАЛІНІЧЕНКО А.В. ОСНОВИ ІНФОРМАТИКИ ТА КОМП`ЮТЕРНОЇ ТЕХНІКИ для студентів економічних спеціальностей. Рекомендовано Міністерством аграрної політики України як навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей надано Міністерством аграрної політики України 27 листопада 2000р., лист №37-13-1-13/9724. За підписом С. Рижука
Кузнєцов С. Д. ПРОЕКТИРОВАНИЕ И РАЗРАБОТКА КОРПОРАТИВНЫХ ИНФОРМАЦИОННЫХ СИСТЕМ. М: Центр Информационных Технологий, 1998
Парамонов А.В. Учет и анализ предпринимательского капитала.// Аудит и финансовый анализ > №1 2001
Поддержка принятий управленческих решений: тренинг по управленческим информационным системам. Проект Tacis, 2002.// Электронная версия статьи -
Рогач І. Ф., Сендзюк М. А., Антонюк В. А. Інформаційні системи у фінансово-кредитних установах: Нанч. посібник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2001. 239с
Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с., іл.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать