Інформаційні системи у фінансово-кредитних установах

Зміст
1. Уніфікована система первинної документації, поняття, склад та вимоги
2. Проект бази даних для довільної авіакомпанії (електронний варіант СУБД MS Ассеss).
3. Список літератури.


1. УНІФІКОВАНА СИСТЕМА ПЕРВИННОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ ПОНЯТТЯ, СКЛАД ТА ВИМОГИ
У сучасних умовах первинні документи лишаються основними носіями вхідних (первинних) даних і засобом оформлення виконуваних підприємствами чи установами господарських операцій. Незважаючи на сучасні тенденції до використання «безпаперової» інформаційно: технології, документ досі є найпоширенішим носієм інформації Документообіг дедалі зростає, як і кількість людей, що працюють з документами.
Тому вдосконалення інформаційного забезпечення комп'ютерна систем насамперед пов'язане з удосконаленням форми первинних документів, з їхньою уніфікацією на основі стандартизації принципів і основних вимог.
Уніфікована система первинної документації розглядається за своїм складом як комплекс взаємопов'язаних форм документів, процесів і правил документування даних і документообігу, які відповідають єдиним правилам та вимогам, а за змістом — як засіб реалізації інформаційних процесів для документованого обміну даними, що мають нормативно-правову основу при управлінні народним господарством.
Головною особливістю уніфікованої системи первинної документації (УСПД) є те, що вона містить інформаційні, нормативно-правові і організаційно-технічні аспекти, а також відбиває соціально-економічну природу управління народним господарством.
Проектування первинних документів пов'язане з вирішенням трьох основних питань: вибором необхідних форм єдиної уніфіковано: системи документації, побудовою унікальних форм документів згідно з вимогами державних стандартів або експлуатаційними
характеристиками використовуваних технічних засобів, організацією раціонального документообігу.
Створення уніфікованих форм документів являє собою комплексну проблему, що ґрунтується на таких принципах:
скороченні кількості форм первинних документів з меток побудови раціонального документообігу і спрощення їх обробки на ЕОМ;
застосуванні єдиних форм документів на різних рівнях управління: міністерство, об'єднання, підприємство (наприклад, касові ордери, авансовий звіт, вимога тощо); використанні мінімальної кількості даних, які вводяться для розв'язування функціональних задач, а також виключення із документів розрахункових показників, які можна дістати при машинній обробці, і даних, які є в системі (наприклад, норми витрат часу, тарифні ставки, посадові оклади тощо); одноразовому вводі даних до ЕОМ і багаторазовому їх використанні;
єдиній термінології для всієї системи первинної документації, яка забезпечує простоту і зручність при роботі користувача з документами.
Уніфіковані форми первинних документів затверджуються абс реєструються Держстандартом. Вони розробляються і затверджуються Міністерством статистики, Міністерством фінансів, іншими міністерствами і відомствами згідно з типовими формами. Кожній формі присвоюється номер за Загальнодержавним класифікатором управлінської документації, а реквізити, які вносяться до первинного документа, мають кодуватися відповідно до загальнодержавних або локальних класифікаторів техніко-економічної інформації.
Вибір уніфікованих форм первинних документів при створенні комп'ютерних інформаційних систем ґрунтується передусім на визначенні складу реквізитів, які потрібні для кожної функціональної задачі системи управління з урахуванням їх інформаційної взаємодії, а також на виконанні вимог, що ставляться у зв'язку з використанням конкретних засобів обчислювальної техніки.
Тому при виборі уніфікованих форм первинних документів слід ураховувати їхнє призначення, місце складання, кількість примірників, загальну структуру документа тощо.
Класифікація первинних документів відбиває їх специфічні особливості, що деякою мірою впливають на методику їх проектування. З цієї позиції первинні документи класифікуються за кількома ознаками: характером відтворюваних господарських операцій — матеріальні, грошові, розрахункові, товарні і тощо;
призначенням — розпорядчі, організаційні, довідково-інформаційні, технічні і тощо; способом охоплення господарських операцій — одноразові, одиничні, нагромаджувальні, зведені і тощо;
характером заповнення — однорядкові і багаторядкові, однобічні і двобічні; кількістю виписуваних примірників — однопримірникові, двопримірникові і тощо; побудовою форми — лінійні, анкетні, табличні (табельні), комбіновані; типізацією — типові і індивідуальні; місцем формування — зовнішні та внутрішні тощо.
Документи, які відтворюють процеси функціонування структурних підрозділів об'єктів управління, різні за своїм призначенням і поділяються на кошторисні, конструкторсько-технологічні, планові, нормативні, облікові, оперативні тощо. Таке групування дає змогу визначити джерела виникнення кожного виду документації, маршрути її руху, організаційні основи розробки, засоби і методи обробки.
Незважаючи на велику кількість різноманітних уніфіковуваних форм первинних документів, для конкретних інформаційних систем обробки даних розробляються унікальні (власні) форми внутрішньої документації, які задовольняють певні специфічні умови користувачів. Такі форми проектуються згідно з вимогами стандартів.
Після визначення складу реквізитів конкретної форми проектованого документа їх розміщують на бланку, який розбивається на окремі зони з обліком їх групування, логічної залежності та узгодження з шаблоном розміщення на машинному носії. Зони документа можуть мати лінійну, анкетну або табличну форму. У лінійній формі для кожного реквізиту відводяться дві клітинки:
для його назви і для значення (наприклад, виробіток 100 %). Анкетна форма передбачає розміщення реквізитів (їх назв і значень) у вертикальній послідовності. Основна зона документа, як правило, являє собою таблицю зі стовпцями по вертикалі і рядками по горизонталі. Найчастіше в одному документі використовується поєднання різних форм побудови його зон. Для зменшення кількості документів і скорочення витрат на їх заповнення та підготовку машинних носіїв доцільно застосовувати багаторядкові форми. При цьому реквізити розміщуються в певній послідовності, яка спочатку відображується у ескізній формі документа.
Реквізити, які переносяться на машинний носій, по змозі розміщуються в одній частині документа і виділяються потовщеною лінією. Із них відбираються довідково-групувальні ознаки, сталі для даного документа, і розміщуються у правому верхньому куті бланка, у загальній частині документа. У первинні документи часто вводяться спеціальні стовпці і рядки для запису контрольних чисел, призначених для контролю заповнення документів, переносу даних на машинні носії і вводу до ЕОМ. У них також передбачаються підписи осіб, які відповідають за зміст даних, записаних у документі.
За ескізом документа проектується схема розміщення даних на машинному носії, проводиться їх узгодження і уточнення змісту документа з урахуванням інших форм взаємопов'язаних первинних документів, після чого визначається формат бланка уточненої форми проектованого документа згідно з вимогами стандартів.
Якщо первинний документ формується за допомогою технічних засобів, обов'язково враховуються їхні особливості. Певні особливості притаманні, зокрема, документам, дані з яких передаються факсом, телеграфом (у них вводяться службові позначки).
Проводяться розрахунки розмірів бланка документа і вибір стандартного формату. Ширина бланка (у мм) визначається за формулою:
Ш == Пл + Пп + Ш(з + г) + 0,5Вт + 2,2Вс,
де Пл, Пп — ширина чистого відповідно лівого і правого поля бланка; ш — ширина одного символа; з — максимальна або найбільш імовірна кількість символів у рядку; г — кількість стовпців у документі; Вт і Вп — кількість вертикальних ліній відповідно тонких і потовщених.
Аналогічно обчислюється довжина бланка:
Д = Пв + Пн + Поф + вс + 0,5 Гт + 2,2 Гп,
де Пв, Пн — висота чистого відповідно верхнього і нижнього поля бланка; в — висота одного рядка документа (з урахуванням висоти символів); с — кількість рядків; Гт, Гп — кількість горизонтальних ліній відповідно тонких і потовщених.
За знайденими значеннями ширини та довжини (Ш і Д) добирають придатний формат за стандартом з можливим коригуванням ширини та довжини окремих стовпців і рядків документа. Найчастіше використовуються такі стандартні формати, мм: 420х297; 297x210 210x148. За уточненим ескізом підготовлюється зразок документа для затвердження його форми і передачі до друку.
Організація документообігу, тобто проходження документів у процесі їх складання й обробки, має бути максимально простою відповідати таким основним принципам:*
своєчасної підготовки документів із широким використанням засобів автоматизації збору, реєстрації і передачі інформації;*
оптимізації шляхів їх проходження та раціональної обробки;*
взаємозв'язку документів і повноти охоплення всіх процесів виробничої діяльності конкретного об'єкта управління.
Для раціональної організації документообігу розробляються схеми потоків інформації по кожному підрозділу та об'єкту управління в цілому, аналізуються взаємозв'язки між різними потоками з використанням економіко-математичних методів. Наприклад, широке відомий метод аналізу та оптимізації внутрішніх документопотоків за допомогою транспортної моделі лінійного програмування. При цьому за критерій оптимальності беруть підсумкову кратність передач за маршрутами їхнього руху.


Список літератури:
1. Вейскас Дж. Эффективная работа с Microsoft Access 7.0 для Windows 95. - СПб.: Питер, 1997.
2. Пінчук Н. С, Галузинський Г. П., Орленко Н. С. Інформаційні системи і технології у маркетингу. — К.: Вид-во КНЕу, 1999.
3. Ситник В. Ф. Писаревська Н. В., Єрьоміна Н. В. Краєва О. С. Основи інформаційних систем: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 1997.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать