Високошвидкісні локальні мережі

1. Мережа FDDI
Свою назву мережі FDDI одержали від Fiber distributed data interface (Оптоволоконный інтерфейс розподілених даних). З метою широкого впровадження високошвидкісних кана-лів передачі даних у 1985 р. комітетом ХЗТ9.5 Американського інституту національних стандартів (ANSI) був розроблений стандарт на оптоволоконний інтерфейс розподілених даних. Хоча цей стандарт офіційно називається стандартом ANSI ХЗТ9.5, за ним закріпила-ся назва FDDI. Згодом стандарт FDDI був прийнятий як міжнародний стандарт ISO 9314.3 метою підвищення ефективності передачі цифрових, звукових і відео даних реального часу в 1986 р. розробили стандарт FDDI II.
Слід підкреслити, що основна увага при розробленні стандарту приділялася питанням підвищення продуктивності і надійності мережі. Перше завдання вирішувалося за рахунок використання високошвидкісних (100 Мбіт/с) оптоволоконних каналів передачі даних і удосконалених протоколів доступу до передавального середовища. Так, на відміну від Ethernet, тут застосовується детермінований метод доступу, який виключає можливість конфліктів. У свою чергу, мережі FDDI застосовується більш ефективний, порівняно із ста-ндартом IEEE 802.5, метод передачі даних, званий раннім звільненням маркера — ETR (Early token Release). У мережі Token Ring маркер передається після підтвердження одер-жання даних, а в мережі FDDI станція, що передала дані, звільняє маркер, не чекаючи пове-рнення свого кадру даних. Маркер надходить до наступної станції, дозволяючи їй передава-ти інформацію. Тобто у мережі FDDI одночасно може циркулювати декілька пакетів даних, переданих різними станціями.
Висока надійність мережі забезпечується здатністю мережі до динамічної реконфігурації своєї структури за рахунок використання подвійного кільця передачі даних і спе-ціальних процедур керування конфігурацією. Конфігурація змінюється шляхом обходжен-ня або ізоляції несправної ділянки мережі. Для реалізації цих можливостей визначається два типи станцій (адаптерів):*
одинарна станція (Single station) — станція з одним портом вводу-виводу для підключення оптоволоконного кабелю, за допомогою якого може бути утворене тільки одне кільце;*
подвійна станція (Dual station) — станція з двома портами вводу-виводу оптоволоконно-го каналу зв'язку, за допомогою яких утворюється два кільцевих тракти передачі сигналів.
Як правило, подвійні станції використовуються для утворення магістрального тракту передачі даних, а одинарні — для радіального підключення абонентських систем (комп'ю-терів).
У FDDI широко використовуються концентратори, які, як і станції, можуть бути з одним або з двома портами вводу-виводу для підключення до магістрального каналу. Подвійні концентратори використовуються на магістральній ділянці мережі, а одинарні концентрато-ри підтримують деревоподібну структуру мережі. Підключення абонентських систем до концентраторів може здійснюватись як за допомогою оптоволоконних каналів, так і за до-помогою витих пар провідників. У першому випадку проміжною ланкою виступають оди-нарні станції. В другому випадку — спеціальний адаптер, подібний до адаптера мережі ста-ндарту IEEE 802.5. Широкий набір пристроїв різних типів дозволяє підтримувати мережеві структури з різною топологією, від простої кільцевої до складної деревовидно-кільцевої.
Як і більшість стандартів на локальні комп'ютерні мережі, FDDI визначає два нижніх рі-вні еталонної моделі OSI. На підрівні LLC FDDI використовує стандарт ІЕЕЕ-802.2, що за-безпечує сумісність мережі цього типу з іншими локальними мережами. На підрівні МАС FDDI можна розглядати як подальший розвиток стандарту ІЕЕЕ-802.5 на шляху підвищення ефективності використання передавального середовища і розширення функціональних мо-жливостей передачі інформації. При цьому факультативні можливості стандарту ІЕЕЕ-802.5 з організації багаторівневої пріоритетної схеми керування доступом і режим раннього зві-льнення маркера переведені до розряду обов'язкових.
Стандартом визначено два режими передачі даних: синхронний і асинхронний. У син-хронному режимі станція при кожному надходженні маркера може передавати дані упродовж певного часу, незалежно від часу появи маркера. Цей режим звичайно використовується для додатків, чутливих до часових затримок, наприклад у системах опе-ративного керування та ін.
В асинхронному режимі тривалість передачі інформації пов'язана з приходом маркера і не може продовжуватися довше визначеного часу. Якщо до зазначеного моменту часу мар-кер не з'явився, передача асинхронних даних взагалі не провадиться. В асинхронному ре-жимі додатково встановлюється декілька (до семи) рівнів пріоритету, для кожного з яких установлюється свій граничний час передачі інформації.
2. Мережа 100VG-AnyLAN.
Мережа lOOVG-AnyLAN є локальною комп'ютерною мережею деревоподібної топології. Як проміжні вузли мережі використовуються концентратори (повторювачі), а кі-нцевими вузлами (абонентськими системами) є робочі станції і сервери. Для підтримки ба-гаторівневої структури концентратори мають порти двох видів:
- порти спадних зв'язків, які використовуються для підключення пристроїв нижчих рівнів; до цих портів можуть підключатися як кінцеві вузли, так і концентратори;
- порти висхідних зв'язків, призначені для підключення до концентратора більш високого рівня. Залежно від місця розташування, концентратор може бути кореневим або концентрато-ром рівня, на якому він розташований. Як і для більшості сучасних локальних комп'ютерних мереж, специфікаціями стандартів мережі lOOVG-AnyLAN визначаються канальний і фізичний рівні еталонної моделі OSI. На підрівні LLC використовується стандарт IEEE 802.2. Підрівень МАС і фізичний рівень ви-значаються за допомогою спеціально розробленого стандарту IEEE 802.12. Кожний з цих рівнів розбитий на два підрівня. Фізичний рівень включає підрівень пе-редачі фізичних сигналів, призначений для полегшення схемної інтеграції з канальним рівнем. Цей підрівень є незалежним від фі-зичного середовища і часто називається РМІ (Physical Medium Independent). Пїдрівень модуля сполучення з середовищем у значній мірі залежний від характеру фізич-ного середовища і має іншу назву — PMD (Physical Medium Dependent).
Відповідно, на фізичному рівні визна-чаються:*
інтерфейс, незалежний від середовища (МИ), розташований між підрівнями РМІ і PMD;*
інтерфейс, залежний від середовища (MDI), який є фізичним інтерфейсом з передавальним середовищем.
На фізичному рівні технологія мережі lOOVG-AnyLAN підтримує стандарти, прийняті в мережах Ethernet 10Base-T і To-ken Ring, що забезпечує можливість екс-плуатації існуючих кабельних інфраструк-тур цих мереж. Як передавальне середо-вище використовуються:*
неекранований кабель категорій 3, 4 і 5 (чотири витих пари);*
екранований кабель (дві виті пари);*
оптоволоконний кабель.
Канальний рівень складається з підрівнів LLC і МАС.
Як уже зазначалося, керування логічним каналом визначається стандартом IEEE 802.2, що дозволяє на цьому рівні забезпечити сумісність мережі lOOVG-AnyLAN з іншими лока-льними мережами, зокрема з Ethernet і Token Ring.
Підрівень LLC визначає два класи керування передачею:*
Class І, що підтримує передачу даних у режимі без встановлення з'єднання і підтвер-дження прийому;*
Class II, який визначає режим передачі даних із встановленням з'єднання.
Підрівень МАС включає протокол пріоритетів запитів DPP і визначає функції з підгото-вки каналу передачі даних і формування кадру даних.
Функції підрівня МАС в проміжних і кінцевих вузлах є різними. Зокрема, на кінцевому вузлі здійснюється:*
приєднання властивих підрівню полів до кадру перед пересиланням його на фізичний рівень;*
перевірка наявності помилок передачі в отриманих кадрах даних;*
ініціалізація керування для підрівня передачі фізичних сигналів;*
вилучення властивих підрівню полів після одержання кадру на фізичному рівні до пере-силання його на мережевий рівень.
3. Мережа Fast Ethernet.
Мережа Fast Ethernet є подальшим розвитком мережі Ethernet за рахунок збільшення у 10 разів частоти швидкості передачі. При цьому основні аспекти побудови мережі Ethernet залишилися незмінними. Насамперед це стосується механізму (методу) доступу і формату кадру. Основні відмінності спостерігаються на фізичному рівні і пов'язані з використовува-ним передавальним середовищем.
Згідно із стандартом IEEE 802.3u, прийнятим 1995 року, для технології Fast Ethernet за-лежності від застосовуваного кабелю визначено такі три найменування: 100Base-TX і 100Base-T4 — для витої пари провідників і 100Base-FX — для оптоволоконного кабелю.
У системі 100Base-TX використовуються дві пари проводів: одна для передачі, друга-для прийому даних. Специфікація стандарту на фізичне середовище передачі даних ANSI TP-PMD, на якому грунтується застосування витої пари в 100Base-TX, допускає викорис-тання неекранованої (UTP) і екранованої (STP) витих пар категорії 5.
Найпоширенішим середовищем є неекранована вита пара. У цьому кабелі пари провід-ників мають бути завиті уздовж усього кабелю, за винятком його країв, де кабель підключається до роз'ємів. Довжина невитої ділянки не повинна перевищувати 1-1,5 см. Довжина сегментів мережі 100Base-TX на кабелі UTP категорії 5 з хвильовим опором 100 Ом не по-винна перевищувати 100 м. Це обмеження зумовлене допустимим часом затримки поши-рення сигналу в передавальному середовищ і є досить жорстким. З метою зниження впливу перешкод використовується біполярна передача: по одному з проводів передається позити-вний, по другому — негативний потенціал. На відміну від стандарту ANSI TP-PMD у 100Base-TX використовується така ж розпайка, як і в 10Base-T. Це дозволяє заміняти інтер-фейсні плати без перепаювання або заміни кабелю.
Стандартом 100Base-TX передбачене використання екранованої витої пари з хвильовим опором 150 Ом і стандартних дев'яти штиркових конвекторів D-типу.
Специфікацією 100Base-T4 також визначена довжина кабелю: до 100 м. При цьому до-пускається використання кабелів UTP категорій 3, 4 і 5, проте рекомендується використання кабелю категорії 5. З чотирьох пар, що використовуються, дві призначені для односпрямо-ваної передачі, а дві інші — для двоспрямованої передачі. Пари позначаються таким чином:*
ТХ — для односпрямованої передачі даних; RX — для односпрямованого прийому;*
ВІ — інші дві пари для обміну даними в обох напрямках.
З метою зниження рівня перешкод при підключенні кабелю 100Base-T4 необхідно дотримуватися правила перехресного з'єднання пар провідників. Обидві специфікації обмежують діаметр мережі (максимальна відстань між будь-якими двома абонентами) величиною 200 м.
Специфікація на оптоволоконний інтерфейс 100Base-FX визначає довжину сегмента до 100 м, проте допустимий діаметр мережі дорівнює 412 м. За специфікацією 100Base-FX для кожного з'єднання необхідний двожильний багатомодовий оптоволоконний кабель, сигнал у якому передається одним волокном, а приймається другим. Ці волокна мають перехресне з'єднання і тому позначаються як RX і ТХ. Існує багато видів волоконно-оптичних кабелів, від простих двоволоконних до спеціальних багатоволоконних. Найчастіше в сегментах 100Base-FX використовується багатомодовий кабель MMF з оптоволокном товщиною 62,5 мікрона і зовнішньою ізоляцією завтовшки 125 мікрон і позначається як 62,5/125.


Література:
А.І.Кредісов. Управління зовнішньоекономічною діяльністю. Київ:ВІРА-Р,2002р.
А.А.Мазаракі. Регулювання ЗЕД в Україні. Київ: Національний торгівельно-економічний університет,2002р.
В.І.Салі, О.В.Трифонова. Основи ЗЕД. Київ:ВД “Професіонал”,2003р.
К.П.Градов. Стратегия економического управления предприятием. СПб., 1993р.
Зовнішньоекономічна діяльність. Збірник наукових праць –Донецьк: КП “Регіон” 1998р.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать