Вечір над озером (твір-оповідання за поданим початком)

Вечір. Стомлена земля лягає спочивати, вкриваючись сутінками. Золоте сонце повільно опускає свої повіки в тихій воді Лебединого озера, яке здатне відображати в собі всю красу сонця в дзеркальній воді. Озеро ніби передражнює сонце. Засвітить воно яскраво — по гладенькій поверхні озера забігають іскорки; нахмуриться сонце — потемнішає озеро, попливуть По ньому сірі хмарки. Ось так живуть у дружбі сонце і Лебедине озеро...

А звідки ж така казкова назва? Ось яку легенду розповіла мені моя бабуся. Є у нашому Поліссі біля міста Шацька десять озер. Дев'ять називають чорними, бо знаходяться вони серед дрімучих заповідних лісів. А одне озеро — в долині. Там завжди повно сонця. Жила в тих краях дівчина, і була вона така гарна, хоч з лиця воду пий. Кохала вона одного хлопця. А зустрічались вони саме біля цього озера. Аж ось одного разу пішов хлопець у ліс на полювання і не повернувся. Плакала бідна дівчина день і ніч, щовечора ходила до того озера.

Одного разу дівчині здалося, що з дна озера її кличе милий. Зайшла вона в озеро, і її поглинула вода. Цілу ніч шукали її односельці, а на ранок прийшли до озера і побачили двох лебедів. Вони були такі гарні, що люди впізнали в них хлопця і дівчину. З того часу називають те озеро Лебединим. А коли навесні прилітають сюди лебеді, то розцвітають білі лілії як символ їхнього кохання.

І тепер, коли на землю опустяться сутінки, а золоте сонце зануриться краєчком у тиху воду Лебединого озера, туди приходять закохані. І довго милуються тихою красою озера, золотим сонцем, яке стежкою розсипало по дзеркальній воді золоті монети аж до самого берега.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать