Форми протидії розслідуванню злочинів, вчинених у сфері комп'ютерних технологій

При розкритті й розслідуванні злочинів у сфері комп’ютерної інформації найчастіше виникає необхідність не стільки в одержанні або відстеженні повідомлень, переданих по мережах електрозв’язку в реальному масштабі часу, скільки в діяльності, спрямованій на пошук комп’ютерної інформації при наявності достатніх підстав вважати, що вона має істотне значення для встановлення істини в справі. Однак розшук комп’ютерної інформації часто пов’язаний з протидією розслідуванню.
Боротьба зі злочинністю має здійснюватися насамперед в інтересах захисту прав і свобод громадян. Тому при опитуванні громадян на поставлене запитання “Як ви оцінюєте діяльність держави по боротьбі зі злочинністю?” позитивно відповіли всього 2,6% громадян, задовільно – 21,3%, незадовільно – 47,5% і вкрай негативно – 28,6%.
Діапазон основних недоліків у діяльності держави по боротьбі зі злочинністю розподілився від глобальних – відсутність цілеспрямованої і предметної діяльності державних органів боротьби зі злочинністю до часткових, але важливих, як, наприклад, невиплата зарплати. В трійку головних причин незадовільної діяльності по боротьбі зі злочинністю найчастіше включали:
1) підвищення рівня професіоналізму злочинців;
2) корумпованість державних структур;
3) низький рівень матеріально-технічного забезпечення.
За даними дослідження, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, головними причинами неефективності боротьби зі злочинністю є:
1) наявність у високих посадових осіб багатьох привілеїв – 61,2%;
2) використання бюджетних коштів не за призначенням – 50,6%;
3) на практиці більшість не дотримується вимог закону – 48,1%;
4) продажність працівників державних органів – 46%;
5) закони не передбачають санкції за дії, які за своєю суттю є злочинами, – 36,5% (Бахин В.П., Карпов Н.С. Некоторые аспекты изучения практики борьбы с преступностью. – К., 2002. – С. 8.).
ПРОТИДІЯ РОЗСЛІДУВАННЮ
Проблема протидії розслідуванню останнім часом набула особливої актуальності й гостроти. Це перш за все пов’язано розмахом організованої злочинної діяльності, з корумпованістю працівників владних структур і правоохоронних органів. Раніш під протидією розслідуванню розуміли переважно різні форми й способи приховування злочинів. Сьогодні протидія розслідуванню може бути визначена як навмисна діяльність з метою перешкоджання встановленню істини в кримінальній справі.
Протидія розслідуванню (в прагненні уникнути відповідальності за вчинене) завжди супроводжувалась вчиненням злочинів. За період існування злочинності вона розвилася від елементарних кроків до системи витонченої і відкритої протидії діяльності державних органів боротьби зі злочинністю (Карагодин В.Н. Преодоление противодействия предварительному расследованию. – Свердловск, 1992.).
Сучасна протидія розслідуванню змінилися не тільки якісно (нові форми, засоби й методи її здійснення), а й масштабно, особливо в рамках діяльності організованої злочинності. Тому якщо раніше можна було вважати, що майстерності та засобів, які знаходилися в арсеналі слідчих і оперативних працівників, було достатньо для виявлення й подолання хитрощів і вивертів злочинців з метою ухилення від відповідальності, то тепер цього вочевидь мало, оскільки їм протистоїть не просто більш професійний та оснащений сучасними технічними можливостями злочинець, а армада сил і коштів об’єднаної та організованої злочинності, яка наважується на боротьбу з державою.
Враховуючи це, для розробки й реалізації дієвих заходів для подолання протидії розслідуванню необхідно всебічне й глибоке вивчення сучасного феномену протидії як складового елемента протистояння злочинності та суспільства. Слід чітко виділяти й розмежовувати дві складові частини – те, що може викриватися й переборюватися на рівні діяльності правоохоронних органів, і те, що може бути переборено лише за рахунок можливостей держави і суспільства в цілому.
Недостатньо ефективне подолання протидії розслідуванню є однією з причин якісного погіршення показників діяльності правоохоронних органів. Успішною протидією органам правопорядку можна пояснити й високий рівень латентної злочинності в Україні.
Протидія розслідуванню передбачає ту чи іншу форму спілкування суб’єкта протидії зі слідчим. У структурі спілкування розрізняють три компоненти: перцептивний, комунікативний та інтерактивний. Зміст перцептивного компонента складають процеси сприйняття і розуміння один одного учасниками спілкування. Комунікативний компонент складається з обміну інформацією учасників спілкування. Інтерактивний компонент характеризує взаємодію учасників спілкування.
В аспекті перцепції суб’єкт протидії, розуміючи цілі та спрямованість дій слідчого, прагне вплинути на них у бажаний для себе бік. З комунікативної точки зору, протидія розслідуванню полягає, з одного боку, в прагненні суб’єкта одержати інформацію про задуми та дії слідчого, а з іншого боку – в передачі слідчому недостовірної чи прихованої інформації, або й взагалі в її прихованні від слідчого. Інтерактивний компонент у даному випадку виражається в конфліктній взаємодії, в суперечності, несумісності цілей сторін, що взаємодіють.
Оскільки попереднє розслідування здійснюють спеціально вповноважені законом на його проведення особи – слідчі й співробітники органів дізнання – можна припустити, що протидія виражається в перешкоджанні здійсненню цими особами їхніх процесуальних повноважень. Зрозуміло, не завжди протидія спрямована проти конкретного слідчого, вона може спрямовуватися на перешкоджання виявленню і розслідуванню конкретного злочину органами розслідування взагалі.
Що до процесу розслідування конкретного злочину, то слід розрізняти “внутрішню” та “зовнішню” протидію.
Під внутрішньою протидією мають на увазі протидію, яку здійснюють ті чи інші особи, причетні до розслідування в будь-якій формі – підозрювані й обвинувачувані, свідки і потерпілі, фахівці й експерти, випадкові особи. Для них характерним є володіння певною інформацією про подію і прагнення сховати, змінити або знищити цю інформацію та її носіїв.
Зовнішня протидія – це протидіюча діяльність осіб, які або взагалі не пов’язані з розслідуваною подією та особою, що здійснює розслідування, або пов’язані зі слідчим процесуальними, службовими або іншими владними відносинами чи іншими залежностями.
Суб’єкти внутрішньої протидії реалізують свої задуми переважно шляхом приховування злочину, суб’єкти зовнішньої протидії – за допомогою впливу, тиску на слідчого, створення умов для вчинення ним незаконних дій, спонукання його до вчинення посадового проступку або злочину.
Суб’єктами зовнішньої протидії є посадові особи підприємств, установ і організацій, де було вчинено злочин; співробітники органів виконавчої влади й представницьких органів, контролюючих і ревізійних органів і, що особливо небезпечно, правоохоронних органів. Досить поширеними є акти протидії з боку представників певних трудових колективів. Нарешті, протидію можуть здійснювати родичі, друзі та інші близькі винного.
СПОСІБ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ
В структурі злочинної діяльності розрізняють дії з підготовки, вчинення та приховування злочину. Виступаючи об’єктом криміналістики, ці дії зазвичай розглядаються в аспекті способу їхнього вчинення і поєднуються за цією ознакою в систему, яка називається способом вчинення злочину; або в дві системи, коли окремо йдеться про спосіб вчинення і спосіб приховування злочину.
Способом вчинення злочину називають систему дій з підготовки, вчинення та приховування злочину, визначених умовами зовнішнього середовища й психофізіологічними якостями особистості, які можуть бути пов’язані з вибірковим використанням відповідних знарядь та засобів, умов місця та часу, а також об’єднаних загальним злочинним задумом.
Це визначення відображає зміст так званого повноструктурного способу вчинення злочину, коли він поєднує способи реалізації всіх стадій злочинного задуму. Однак часто трапляються випадки, коли спосіб приховування злочину існує самостійно й не охоплюється єдиним злочинним задумом.
Відсутність єдиного злочинного задуму може виявитися в тому, що:
1) при підготовці та здійсненні злочину суб’єкт не планує дії з приховування злочину, або ставлячись до них байдуже, або припускаючи, що їх все одно не вдасться здійснити; а потім, після вчинення злочину, в зв’язку з наміром, що несподівано виник, або нововиявленими обставинами, вживає заходів до приховування злочину;
2) при підготовці та здійсненні злочину суб’єкт не планує дії з приховування злочину, розраховуючи, що його сліди самі зникнуть під впливом природних або інших факторів, а потім, помилившись у своїх сподіваннях, імпровізує заходи щодо приховування злочину;
3) при підготовці та здійсненні злочину суб’єкт не планує дії з приховування злочину з тих самих причин, що й у першому випадку, однак ці дії вчинюються незалежно від його бажання іншими особами, зацікавленими в результаті справи (такими особами можуть бути співучасники суб’єкта по колишнім злочинам, яким неприйняття засобів до приховування злочину загрожує викриттям за зв’язками; друзі й родичі винного, які викрили злочин і вживають заходів до його приховування);
4) при підготовці до вчинення злочину суб’єкт планує вчинення дій з його приховування іншими особами (пособниками), однак у зв’язку з їх нездійсненням з тих чи інших причин змушений з розривом у часі сам вживати заходів до приховування, які він раніше не планував і які не відповідали єдиному злочинному задуму;
5) при підготовці та здійсненні злочину суб’єкт планує здійснення дій з його приховування, але внаслідок обставин, що змінилися, змушений вживати заходів, які не відповідають єдиному злочинному задуму й не забезпечують передбачений планом оптимальний варіант приховування. Йдеться про випадок втрати логічного зв’язку між елементами злочинної діяльності, заміни одного з цих елементів – дій з приховування злочину – іншим, однорідним, але не пов’язаним з первісним злочинним задумом.
Таким чином, може існувати самостійний спосіб приховування злочину, дії з приховування злочину можуть бути пов’язані й не пов’язані єдиним задумом з підготовкою та вчиненням злочину.
Приховування злочину можна визначити як діяльність, спрямовану на перешкоджання розслідуванню шляхом приховування, знищення, маскування чи фальсифікації слідів злочину, злочинця і їх носіїв. Діяльність у цьому випадку охоплює не лише активну форму людської поведінки – дію, а й пасивну – бездіяльність.
Перешкоджання розслідуванню полягає в недопущенні відповідної доказової інформації в сферу карного судочинства та її використання в процесі розслідування. Перешкоджання розслідуванню здійснюється різними способами приховування злочину. За змістовною стороною способи приховування злочину можна розділити на такі групи:
1) приховування злочину шляхом приховування інформації і/або її носія;
2) приховування злочину шляхом знищення інформації і/або її носія;
3) приховування злочину шляхом маскування інформації і/або її носія;
4) приховування злочину шляхом фальсифікації інформації і/або її носія;
5) змішані способи.
ПРИХОВУВАННЯ ІНФОРМАЦІЇ
Приховування полягає в неповідомленні слідчому про ті чи інші обставини розслідуваної справи або джерела інформації, необхідної для встановлення істини. Воно може здійснюватися як в активній, так і в пасивній формі.
До числа активних способів приховування належить приховування предмета посягання, речових доказів, грошей і цінностей, нажитих злочинним шляхом, інших об’єктів – джерел інформації; ухилення від явки в орган розслідування. Пасивними способами приховування є замовчування, недонесення, неповідомлення відомостей, що запитуються, відмова від дачі показань.
ЗНИЩЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ
Знищення можна поділити залежно від того, на що воно спрямоване, на знищення слідів злочину й знищення слідів злочинця. При цьому мається на увазі як знищення самої доказової інформації, так і її носіїв. Знищення може бути повним і частковим. Часткове межує з фальсифікацією, іноді виступає її способом.
МАСКУВАННЯ ІНФОРМАЦІЇ
Маскування має на меті зміну уявлення про спосіб вчинення злочину, особистість винного, призначення об’єктів – носіїв інформації та їхнє коло. Способами маскування можуть бути:–
переміщення об’єктів (наприклад, з того місця, де вони мають бути згідно з існуючими або передбаченими правилами, в інше місце, як це буває при порушенні правил збереження і руху документів);–
– зміна зовнішнього вигляду суб’єкта злочину;–
– створення видимості використання об’єкта не за призначенням;–
– приховування паралельно вчиненими діями або процесами, що відбуваються.–
ФАЛЬСИФІКАЦІЯ ІНФОРМАЦІЇ
Фальсифікація – це підробка, створення помилкової інформації або її носія. Існують такі способи приховування злочинів шляхом фальсифікації:–
завідомо неправдиве показання;–
– завідомо неправдиве повідомлення, заява, донос;–
– створення помилкових слідів та інших речових доказів;–
– повна або часткова підробка документів;–
– підміна, дублювання об’єктів;–
– часткове знищення об’єкта, переробка з метою зміни його зовнішнього вигляду й фальсифікації призначення.–
Комбінованим способом фальсифікації є неправдиве алібі – створення злочинцем неправильного уявлення про своє перебування в момент, який цікавить слідство, в іншому місці. Слідчій практиці відомі два способи створення неправдивого алібі. Перший спосіб – коли винний вступає в змову зі співучасниками або особами, які згодом фігуруватимуть як свідки алібі. Вони дають неправдиві показання про алібі винного. Іноді для додання свідченням видимості вірогідності попередньо всі ці особи дійсно проводять разом якийсь відрізок часу до або після вчинення злочину й потім у свідченнях змінюють лише дату або години свого спільного перебування на ті, що потрібні винному. Другий – більш складний спосіб створення неправдивого алібі – ґрунтується на обмані винним свідків щодо дати або часу перебування разом з ними. В цьому випадку свідки, які підтверджують алібі, добросовісно помиляються.
ЗМІШАНІ СПОСОБИ ПРИХОВУВАННЯ ЗЛОЧИНУ
Змішані способи приховування злочину представлені в слідчій практиці різними інсценуваннями або, за старою термінологією, різними видами симуляції обставин злочину.
Інсценування злочину – створення обстановки, що не відповідає події, яка фактично відбулась на цьому місці, що може доповнюватися погодженими з цією обстановкою поведінкою та неправдивими повідомленнями як виконавців інсценування, так і пов’язаних з ними осіб.
В основі інсценування злочину завжди лежить штучне створення матеріальних слідів події. Поведінка й повідомлення виконавця інсценування й пов’язаних з ним осіб, що мають на меті посилення впливу матеріальних слідів на слідчого, завжди є доповненням до них, хоча за часом можуть передувати їхньому виявленню та сприйняттю слідчим. Такими є випадки, коли виконавці інсценування самі повідомляють органу розслідування про виявлення ними ознак нібито вчиненого злочину або про припущення, які в них виникли щодо можливого проникнення до інформаційних систем.
Інсценування може мати такі цілі:–
створення видимості вчинення у визначеному місці іншого злочину й приховування ознак справжньої події;–
– створення видимості події, що відбулася на даному місці, але не має кримінального характеру, для приховування вчиненого злочину;–
– створення видимості здійсненого злочину для приховування фактів аморальної поведінки, недбалості та інших вчинків, які не мають кримінального характеру;–
– створення неправдивого уявлення про окремі деталі фактично вчиненого злочину або про окремі елементи його складу: інсценування вчинення злочину іншою особою, в іншому місці, в інших цілях та з інших мотивів.–
Інсценування можна класифікувати таким чином:–
за метою – приховування злочину; приховування некримінальної події;–
– за об’єктом – інсценування злочину; інсценування некримінальної події; інсценування окремих деталей або окремих елементів складу злочину; інсценування інсценування;–
– за часом вчинення – до вчинення злочину; під час вчинення злочину; після вчинення злочину або некримінальної події;–
– за місцем – на місці злочину; на іншому місці;–
– за способом легалізації – розраховані на виявлення за повідомленнями виконавця або пов’язаних з ними осіб; розраховані на виявлення сторонніми особами;–
– за тривалістю впливу – розраховані на те, що справжня подія не буде виявлена взагалі; розраховані на отримання виграшу в часі або інших часових переваг перед слідством;–
– за змістом – інсценування матеріальних слідів у поєднанні з відповідною поведінкою та повідомленням неправдивих відомостей.–
Варто вказати ще дві групи факторів, які спонукають до приховування злочинів сторонніх осіб і потерпілих. У слідчій практиці хоча й рідко, але трапляються випадки, коли стороння особа, приховуючи чужий злочин на прохання винного або за власною ініціативою, випадково його знайшовши, має на меті одержання підстав для наступного шантажу суб’єкта злочину. При цьому шантажист прагне “матеріалізувати” отриману ним інформацію про злочин, приховуючи від органу розслідування речові докази винуватості об’єкта шантажу.
Приховування злочину з боку потерпілої особи можна очікувати в трьох випадках:–
коли злочин носить ганебний для даної особи характер, що свідчить, наприклад, про такі її якості, як нечесність, судимість (при викраденні досьє). Потерпілий може розцінювати злочин як ганебний і такий, що наносить істотний збиток його репутації в силу визначених поглядів, поширених у даному середовищі. Саме так сприймаються розкрадання коштів з банків – як підрив фінансового авторитету й вразливості системи інформаційної безпеки. Тому потерпілий нерідко надає перевагу прихованню вчиненого проти нього злочину для того, щоб зберегти репутацію;–
– коли розкриття злочину загрожує самому потерпілому;–
– в силу бажання особисто звести рахунки з винним.–
Спрямованість “зовнішньої” протидії розслідуванню може бути різною. Вона залежить від суб’єктів, їхніх можливостей і цілей протидії. Не останню роль відіграє й мотив протидії, а також інформованість суб’єкта про обставини справи. Суб’єктів зовнішньої протидії можна розділити на дві групи:–
перша – ті, що переслідують власні та інші цілі й усвідомлюють протиправність своїх дій;–
– друга – ті що діють під впливом добросовісного хибного уявлення про обставини злочину, особу винного, дії органу розслідування й не мають власних цілей.–
Здійснювана протидія може бути спрямована:–
на процес розслідування, вирішення його завдань, умови його провадження;–
– на особу, яка здійснює розслідування – слідчого, працівника органа дізнання;–
– на носіїв доказової інформації – свідків, потерпілих, а також не пов’язаних з ними осіб – друзів, товаришів по роботі, родичів.–
Протидія розслідуванню з боку суб’єктів першої групи може виражатися таким чином:
1) приховування події злочину, вчиненого в їхній організації, на підприємстві, з метою збереження престижу, репутації організації, підприємства. Це саме стосується й приховування обставин, що сприяли здійсненню злочинів;
2) приховування події злочину з корисливих мотивів, наприклад, з метою подальшого приховування прибутків від оподаткування, одержання контрабандних товарів;
3) приховування злочину через помилкове розуміння професійних інтересів (загроза кар’єрі, просуванню по службі);
4) приховування злочину або перешкоджання розслідуванню корумпованих суб’єктів з корисливих мотивів, у зв’язку з причетністю до діяльності організованих груп;
5) приховування злочинів з особистих мотивів – на прохання зацікавлених у цьому родичів, знайомих, ділових партнерів, при загрозі репутації, положенню в суспільстві, діловим зв’язкам у випадку розкриття злочину. Протидія розслідуванню з боку суб’єктів цієї групи може бути спрямована й безпосередньо на особу, яка здійснює розслідування, та виражається у формі:–
спонукання слідчого до незаконних дій або дій, що не пов’язані з інтересами слідства – зміни запобіжного заходу; припинення справи; перекваліфікації злочину на більш легкий; виділення матеріалів в окреме провадження з метою наступного припинення або забезпечення незначного покарання;–
– неправомірного насильства щодо слідчого – загрози життю, здоров’ю його та членів його родини або інших близьких йому людей; погрози дискваліфікацією, перешкоджанням службовому росту, шантажуванням розголошення попередніх ганебних для репутації вчинків.–
Суб’єкти другої групи, які не мають власних і протизаконних інтересів, протидіють розслідуванню, добросовісно помиляючись щодо особистості винного або його дій та їхньої правової оцінки, під впливом неправдивої або перекрученої інформації про дії слідчого, мотиви та вчинки свідків і потерпілих. Ними можуть керувати почуття гуманності, жалості й співчуття винному. Їхні дії виражаються, зазвичай у направленні скарг і клопотань до правоохоронних органів, засобів масової інформації, прагненні різними шляхами створити в слідчого, свідків, потерпілих позитивне уявлення про винного, а іноді – негативне уявлення про потерпілого або свідка, часом у некваліфікованих та упереджених оцінках поведінки і дій слідчого.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать