Контрольна з управлінського обліку

План.
1. Характеристика релевантних та нерелевантних затрат (навести приклади та охарактеризувати ?х значення).
2. Як визначається фактична виробнича собівартість готової продукції, виконаних робіт і наданих послуг?
3. Порядок складання бюджету загальновиробничих затрат.
4. Назвати основні варіанти визначення внутрішніх цін.
Література.


1. Характеристика релевантних та нерелевантних затрат (навести приклади та охарактеризувати ?х значення).
Деякі витрати релевантні для ухвалення визначеного рішення, тоді як інші витрати, нерелевантні для даного рішення, можна проігнорувати. Прикладами релевантних витрат можуть служити:
* майбутні маржинальні витрати;
* збільшення витрат; (різниця між витратами, зв'язаними з одним варіантом дій, і витратами іншого варіанта дій, іноді неї називають також "додатковими витратами" (differential cost, incremental cost). Цю концепцію часто використовують при виборі між двома конкуруючими проектами. Витрати, загальні для обох проектів можна ігнорувати)
* вмінені витрати (альтернативна вартість - opportunity cost); (маржинальний прибуток, загублений у результаті переваги одного варіанта іншому)
Наприклад, аналізуючи, чи варто самостійно виготовляти деяку спеціальну деталь, що у даний час купують на стороні, потрібно зробити вибір: чи здати зайві виробничі площі в оренду за $5,000 у чи рік використовувати їх для виробництва цієї деталі. Рішення виготовляти деталь спричиняє вмінені витрати в розмірі $5,000 - це упущена вигода від здачі в оренду. Це потрібно буде врахувати, вибираючи між самостійним виробництвом і покупкою на стороні.
Використання для виготовлення деталі матеріалів, первісна вартість яких складає $10,000, але продати які можна за $3,000, спричиняє вмінені витрати в розмірі $3,000 - загублений маржинальний прибуток. Це релевантні витрати. $10,000 - це неповернуті витрати, а тому вони нерелевантні.
2. Як визначається фактична виробнича собівартість готової продукції, виконаних робіт і наданих послуг?
Для правильного відображення в обліку вартісних параметрів (характеристик) продукції потрібно виконати калькуляційну про-цедуру, калькуляційні розрахунки визначення її фактичної вироб-ничої собівартості.
Фактична виробнича собівартість продукції визначається для різних потреб: фактичних результатів діяльності господарства, ці-ноутворення, ефективності технологічних та організаційних рі-шень, установлення раціональності затрат тощо.
Калькулювання --це визначення розміру затрат у вартісному вираженні, які припадають на калькуляційну одиницю. За допо-могою калькулювання обліковують собівартість. Метою кальку-лювання фактичної собівартості у виробництві є собівартість про-дукції. Для того щоб калькулювати фактичну собівартість готової продукції, потрібно обліковувати її випуск. Для визначення собі-вартості продукції необхідні як кількісні, так і якісні її характери-стики. Продукція може бути виробом, роботою, послугою.
Собівартість продукції розраховують за калькуляційними еле-ментами — статтями затрат. Статті затрат — можуть бути фінан-совими та галузевими. У фінансовій калькуляції є дві статті -прямі затрати та непрямі — накладні затрати. Широким є галузе-вий, а точніше виробничий аспект побудови собівартості. Номен-клатура статей затрат на різних підприємствах різна і залежить від потреб управління. Це питання буде розглянуто у третій частині підручника. Об'єктом калькуляції є собівартість продукції (виробу, по-слуги або роботи), але слід мати на увазі не лише об'єкти, а й каль-куляційні одиниці.
Калькуляційними одиницями відносно готової продукції можуть бути: сукупна собівартість, тобто собівартість усієї продукції, яку випустило господарство, його виробничий підрозділ (цех, бригада, дільниця тощо); собівартість окремого виду продукції (виробу, напівфабрикату тощо); собівартість кількісної (метр, маса, пари, тонни тощо) або якісної (сухих речовин, вологості тощо) нату-ральної одиниці вимірювання.
Ці одиниці вимірювання виникають у калькуляційному про-цесі послідовно. Для того щоб обчислити собівартість окремого виду продукції, потрібно мати обчислену сукупну собівартість продукції. Не можна визначити собівартість натуральної одиниці вимірювання, коли попередньо не визначено собівартість окре-мого виду продукції. Таким чином, калькулювання собівартості продукції - - це процес, який складається з трьох послідовних процедур-етапів.
ЕТАПИ КАЛЬКУЛЯЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ:
розрахунок собівартості сукупної продукції;
розрахунок собівартості окремих видів продукції;
розрахунок собівартості одиниць вимірювання окремих видів продукції
Водночас калькуляційний процес не охоплює всієї складності калькуляції в господарстві, оскільки крім основної продукції воно має калькулювати також продукцію допоміжного виробництва, яка використовується основним виробництвом, а також напівфаб-рикати (якщо вони випускаються).
Собівартість продукції обчислюють за допомогою окремих прийомів (способів), які залежать від наявності або відсутності тих чи інших факторів калькулювання.
Для визначення фактичної собівартості випущеної продукції слід мати дані про кількість, якість та вартість таких факторів ка-лькулювання: готова продукція, незавершене виробництво на по-чаток та на кінець калькульованого періоду, відходи виробництва, побічна та допоміжна продукція, остаточний брак виробництва. Крім того, потрібно визначити втрати від браку, який можна ви-правити. Ці дані дають змогу скласти загальну формулу, загаль-ний алгоритм калькуляційного процесу.
Незавершене виробництво зумовлює два моменти в калькуля-ційному процесі: перший -- вартість незавершеного виробництва на початок калькульованого періоду слід додати до загальної суми витрат поточного періоду; другий — вартість незавершеного виро- бництва слід відняти від остаточної суми витрат, яка залишається після виконання ряду процедур.
ВСВф = НВП + ПЗП – ВЗВ - ВПП – ВПСП + Вбр - НВК
ВСВф – фактична собівартість усієї продукції, яка випущена виробництвом;
НВП – незавершене виробництво на початок калькуляційного періоду;
ПЗП — поточні витрати періоду (місяць, квартал, сезон, рік);
ВЗВ — вартість зворотних відходів виробництва;
ВПП – вартість побічної продукції;
ВПСП – вартість побіжної (супутньої) продукції;
Вбр – втрати від технологічного браку;
НВК – незавершене виробництво на кінець калькуляційного періоду
Наявність відходів виробництва зумовлює необхідність ви-ключення їх вартості із загальної суми витрат.
Наявність супутної продукції зумовлює необхідність обліку витрат на її одержання, а наявність побічної продукції — розме-жування затрат між готовою та побічною продукцією на підставі калькуляції або виключення вартості побічної продукції, якщо вона не калькулюється, її оцінюють на підставі облікових цін.
Відсутність будь-якого чинника калькуляційного процесу спрощує обчислення фактичної собівартості продукції. Поєднання різних факторів визначається такими методами калькулювання фактичної собівартості продукції:
1. Підсумування витрат. Цей метод застосовують у тих випад-ках, коли за калькульований період мають місце такі чинни-ки: поточні затрати, затрати на виправлення браку та неза-вершене виробництво на початок калькульованого періоду.
2. Виключення затрат та відходів. Застосовують тоді, коли іс-нують такі чинники: відходи виробництва, побічна та по-біжна продукція, якщо вони оцінюються заздалегідь і не обчислюються окремо, остаточний брак (якщо його вар-тість повністю відшкодується винуватцями).
3. Розмежування затрат. Застосовується, коли крім поточних витрат мають місце такі фактори: незавершене виробницт-во на кінець калькульованого періоду, побічна продукція (якщо вона калькулюється).
4. Комбінований метод. Застосовується в решті випадків. Перелічені методи калькулювання фактичної собівартості продукції є основними для всіх галузей господарювання. За ци-ми методами обчислюють фактичну собівартість усієї продукції, яка випущена виробництвом за певний період (місяць, квартал, сезон, рік).
Для обчислення фактичної собівартості окремих видів проду-кції потрібно застосовувати додаткові прийоми. Але при цьому слід мати на увазі, що на першому етапі обліку затрат під час формування окремих елементів витрат у системі рахунків за цент-рами затрат застосовують два прийоми включення їх у фактичну собівартість окремих видів продукції: або прямо включають у со-бівартість конкретного продукту, або непрямо через формування проміжних облікових комплексів видового групування: через ра-хунки накладних затрат. Тому методика калькулювання фактичної собівартості окремих видів продукції тісно пов'язана з побудовою аналітичного обліку затрат на виробництво цих видів продукції. Але аналітичний облік прямих затрат є лише основою побудови калькуляційного процесу обчислення фактичної собівартості окремих видів продукції через виникнення потреби розподілу не-прямих витрат. Для калькулювання фактичної собівартості окре-мих видів готової продукції слід врахувати методику розподілу комплексних витрат на ці види.
Разом з тим треба врахувати ще один важливий метод (при-йом) калькулювання фактичної собівартості окремих видів проду-кції — порядок включення прямих витрат. На деяких виробницт-вах прямі затрати також входять до собівартості продукції різними методами (прийомами): пряме віднесення витрат на окремі види продукції, так званий попродуктний прийом; прямі витрати, вне-сені до собівартості однорідних виробів відповідно до вибраної бази розподілу; коефіцієнтний метод розподілу.
Подекуди на виробництвах собівартість деяких виробів виз-начають індексним або комбінованим методом.
Калькулювання собівартості продукції завершують розрахунком фактичної собівартості одиниць вимірювання окремих видів продукції. Це завжди зводиться до простої арифметичної дії: загальну суму собівартості окремого виду продукції ділять на кількісні характеристики даного виду.
3. Порядок складання бюджету загальновиробничих затрат.
До складу загальновиробничих витрат включаються:
- витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо).
- амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.
- амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.
- витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.
- витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо).
- витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень.
- витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг).
- витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища.
- інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).
Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.
До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.
Розрахунок розподілу загальновиробничих витрат
N з/п |
Показники |
Усього |
На одиницю бази розподілу
(1 машино-година) |
Включення загальновиробничих витрат до
витрат на виробництво продукції (рахунок 23 "Виробництво"), грн. |
собівартості реалізованої продукції (рахунок 90 "Собівартість реалізації"), грн.
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6
1 | База розподілу за нормальною потужністю, машино-години |
10000 |
Х |
Х |
Х
Загальновиробничі витрати за нормальною потужністю, грн. |
70000
з них:
2 |
змінні |
50000 |
Х |
Х
3 | (ряд. 3 гр. 4 = ряд. 2 гр. 3 : ряд. 1 гр. 3) |
5
4 |
постійні |
20000 |
Х |
Х
5 | (ряд. 5 гр. 4 = ряд. 4 гр. 3 : ряд. 1 гр. 3) |
2
База розподілу за фактичною потужністю, машино-години:
6 |
1-й звітний період |
8000 |
Х |
Х |
Х
7 |
2-й звітний період |
10500 |
Х |
Х |
Х
Фактичні загальновиробничі витрати, грн.:
8 |
1-й звітний період |
68100
з них:
9 |
змінні |
48000 |
Х |
48000 |
Х
10 |
постійні - усього
(ряд. 8 гр. 3 - ряд. 9 гр. 3) |
20100 |
Х |
Х |
Х
у тому числі:
10.1 | постійні розподілені
(ряд. 6 гр. 3 х ряд. 5 гр. 4) |
16000 |
Х |
16000 |
Х
10.2 | постійні нерозподілені
(ряд. 10 гр. 3 - ряд. 10.1 гр. 3) |
4100 |
Х |
Х |
4100
11 |
2-й звітний період |
77950
з них:
12 | змінні |
57750 | Х | 57750 | Х
13 | Постійні - усього
(ряд. 11 гр. 3 - ряд. 12 гр. 3) |
Х |
Х |
Х
у тому числі:
13.1 | постійні розподілені
(ряд. 7 гр. 3 х ряд. 5 гр. 4), але не більше суми фактичних постійних загальновиробничих витрат | Х |
Х
13.2 | Постійні нерозподілені
(ряд. 13 гр. 3 - ряд 13.1 гр. 3) | 0 | Х | Х | 0
4. Назвати основні варіанти визначення внутрішніх цін.
Внутрішня ціна – ціна товару на внутрішньому ринку.
В умовах повного господарського розрахунку особливого значення набуває питання про внутрішньогосподарські ціни, у яких відбиваються витрати праці і розмір прибавочного продукту, створюваного живою працею. Показник нормативної чистої продукції дозволяє визначити рентабельність різних виробів, що створені у рамках незавершеного виробництва.
Необхідною організаційною передумовою використання нормативної чистої продукції у внутрівиробничому господрахунку є визначення внутрішніх цін на відповідну продукцію. Це має велике значення, оскільки внутрішньогосподарський розрахунок стає невід'ємним засобом економічної роботи окремих цехів, підрозділів і навіть бригад. Стимулювання трудових колективів повинне здійснюватися за рахунок створеного прибутку, що використовується для формування фонду розвитку виробництва, фонду матеріального стимулювання і фонду соціально-культурного призначення. Визначення точної частки належного прибутку для винагороди цеху чи окремої бригади за результатами роботи являє собою не просте питання. Тим більше тут неприпустима зрівнялівка. Внутрівиробничі ціни, побудовані на основі нормативної чистої продукції, створюють об'єктивну і реальну основу для визначення ефективності роботи різних підрозділів підприємства, а отже, і надійну основу для оплати і стимулювання праці робітників.
У господарській практиці при визначенні внутрішньогосподарських цін необхідно керуватися наступними вимогами. Внутрішньогосподарські розрахункові ціни повинні бути порівнянні, повинні об'єктивно відбивати ефективність використання матеріальних ресурсів виробництва, враховувати якість продукції, характеризувати внесок відповідного підрозділу в результати виробництва. Усі ці вимоги можуть бути реалізовані, якщо в основу внутрішньогосподарської розрахункової ціни буде покладена фактична собівартість.
Існують два основних способи визначення внутрішньогосподарської розрахункової ціни. Перший метод заснований на розрахунковому способі визначення прибутку, що повинний забезпечити цехам можливість покриття плати за фонди й утворення фондів матеріального і соціального стимулювання. У цьому випадку в якості прибутку цеху приймається розрахункова сума плати за виробничі фонди, за трудові ресурси і сума фонду матеріального заохочення, установленого для цеху. Даний підхід до визначення внутрішньогосподарської ціни виражається за допомогою наступної формули:
Ц = З + (Цф.v.п. + СФ) / Q
де З - собівартість одиниці продукції (руб.);
Ц - внутрішня ціна одиниці продукції даного цеху:
Q-кількість одиниць зробленої продукції цеху:
СФ- сума плати за фонди цеху;
Цф. м. з. - цеховий фонд матеріального заохочення.
Другий метод визначення рівня прибутку внутрішньої облікової ціни заснований на поетапному розрахунку.
Перший етап містить у собі розподіл балансового прибутку по цехах пропорційно виробничим фондам, собівартості продукції або заробітній платі цехів.
На другому етапі розраховується відповідна частка прибутку, виділена для цеху, безпосередньо по групах продукції цеху в залежності від питомої ваги цієї продукції в загальному обсязі продукції. Знаючи обсяг прибутку, що відповідає обсягу випущеної продукції, можна визначити її величину, що приходиться на одиницю продукції.
Питання визначення внутріцехових цін мають величезне значення в умовах поглиблення і розвитку повного господарського розрахунку в різних галузях народного господарства. Повний господарський розрахунок по сьогоденню перетворюється в діючу економічну силу, якщо він доведений до робочого місця, стає зрозумілий і близький широким шарам робітників. Внутрішньогосподарський розрахунок і внутрішньогосподарські ціни невіддільні друг від друга як найважливіші умови обліку всіх сторін роботи і трудового внеску різних підрозділів підприємства в загальні підсумки виробничої діяльності трудових колективів.
Схему розрахунку нормативу чистої продукції конкретного виробу можна представити в наступному виді.
1. Основна і додаткова заробітна плата виробничих робітників у калькуляції собівартості (витрати на одиницю продукції), грн. ..............……………………………………………………………………........ 300
2. Коефіцієнт ........................................................................................ 2
3. Повна собівартість одиниці виробу ...................................... 1500
4. Прямі матеріальні витрати, руб. ............................................... 500
5. Норматив рентабельності, %.. ........................................................... 50
У цьому випадку норматив чистої продукції виробу (внутрішньогосподарська ціна виробу) буде складати: 300 + ЗОО х 2 + 50(1500 - 500) : 100 = 1400.
Аналогічний підхід застосовується і до розрахунку внутрішньогосподарської ціни на вироби, вироблені в різних цехах підприємства.
Оскільки величина ціни залежить від рівня прибутку, рівень якого, у свою чергу, залежить від норми рентабельності і величини заробітної плати в собівартості виробу, то підприємство або цех будуть зацікавлені в збільшенні питомої ваги заробітної плати в ціні виробів. Це, по суті, є тим фактором, що буде провокувати збільшення витрат на зазначений елемент собівартості. У такому випадку можуть бути явні тенденції убік марнотратного методу господарювання. Для того щоб цього не було, доцільно встановлювати не тільки норматив рентабельності на тривалий термін, але і норматив базової величини заробітної плати на одиницю виробу на такий же термін.
Такий підхід дозволить підприємствам, цехам здійснювати зниження витрат заробітної плати в порівнянні з базовою величиною, забезпечуючи одержання прибутку за рахунок економії на заробітній платі при росту продуктивності праці в умовах застосування нової більш продуктивної техніки. Цей базовий норматив заробітної плати повинний переглядатися протягом п'ятиліття один раз. Такий підхід забезпечить розвиток творчих початків у виробництві, ріст економії праці, а отже, економії часу при росту заробітної плати і продуктивності праці, що найбільше повно відповідає принципам ефективного господарювання.


Список використаної літератури:
1. Завгородний В.П. Бухгалтерский учет в Украине (С использ. Нац. стандартов): Учеб. пособие для студентов вузов. – 5-е изд., доп. и перераб. – К.: Издательство А.С.К., 2003. – 847 с.
2. Сопко В.В. Бухгалтерській облік: Навч. посібник. – 3-те видання. К., КНЕУ, 2000. – 578 с.
3. Горицкая Н.Г. Бухгалтерский учет и финансовый анализ. – К., 2001.
4. Малышкин А.И. Финансовая отчетность предприятия: Международные и национальные стандарты. – Суммы, 2001.
5. Уткин Э.А. Цены. Ценообразованние. Ценовая политика. – М.: Тандем, 1999.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать