Національне багатство та його структура

Виробничі можливості суспільства завжди були обмежені. Зі збільшенням населення виникала необхідність залучення в господарський оборот нових земель, самих різних природних ресурсів. До початку ХХ сторіччя темпи приросту використовуваних ресурсів залишалися відносно невеликими. Пояснювалось це, з одного боку, визначеною стабільністю в потребах населення, а з іншого боку, - обмеженістю росту чисельності самого населення. Дві тисячі років тому на Землі проживало 230-250 млн.чол., у 1800 р. - трохи більш 900 млн., у 1900 - 1,5 млрд., 1960 - близько 3 млрд., 1995 - 5,5 млрд.людей. Темпи приросту населення різко зросли в поточному сторіччі, хоча ще в самому кінці XVIII ст. молодий англійський священик Томас Роберт Мальтус вивів закон зменшуваної прибутковості. Відповідно до цього закону, продовольство буде збільшуватися в співвідношенні один, два, три, а чисельність населення - один, два, чотири і т.д.
У зв'язку з демографічним вибухом, що відбувається, за останні сорок-п'ятдесят років у господарський оборот було втягнено стільки природних ресурсів, скільки їх було використано за всю історію розвитку цивілізації до цього часу. Обґрунтування вибору використання обмежених ресурсів стало однієї з центральних проблем господарювання.
Результатом господарювання в будь-якій економічній системі є зроблений продукт. Він являє собою суму всіх створених протягом року благ і має подвійну цінність. Насамперед це різноманітні предмети і послуги, зроблені для задоволення виробничих і особистих потреб людей.
Друга цінність суспільного продукту полягає в тому, що він має вартість, втілює в собі визначена кількість витраченої праці і показує ціною яких зусиль зроблений цей продукт.
У радянській статистиці цей продукт одержав назву сукупного чи валового продукту. Він містить у собі матеріальні блага і послуги, створені в матеріальному виробництві, і нематеріальні блага і послуги, створені в нематеріальному виробництві (духовні, моральні цінності, утворення, охорона здоров'я і т.д.). По своїй вартісній структурі сукупний продукт складається з вартості витрачених засобів виробництва, необхідного продукту, що складає з благ і послуг особистого споживання, і прибавочного продукту, призначеного на розширення споживання і виробництва. К. Маркс показав це формулою:
C + Y + m = K

де: З - вартість витрачених засобів виробництва;
Y - заробітна плата;
m - прибавочна вартість.
Важливою формою суспільного продукту є кінцевий продукт. Він утвориться шляхом вирахування з валового продукту всього обороту предметів праці, тобто шляхом усунення їхнього повторного рахунка.
Чистий національний продукт (НП) по американській статистиці складає ринкову вартість усіх кінцевих благ, зроблених у країні протягом року. У ньому немає повторного рахунка (наприклад, з вартості хліба виключається вартість тесту, з вартості машини - вартість металу і т.д.). НП можна вимірити трьома способами:
1. Як суму доданих цінностей, приєднаних у ході виробництва кінцевих благ кожним виробником протягом року.
2. Як суму доходів, отриманих у формі заробітної плати, відсотка, ренти і прибули тими, хто протягом року використовував свої ресурси для виробництва.
3. Як суму витрат на кінцеві блага, що здобуваються споживачами, фірмами й урядом, тобто суму кінцевих продажів.
По розмірі цього продукту не можна судити про добробут нації. У ньому багато умовностей, і зіставлення НП різних країн скоріше характеризує рівень розвитку націй, чим рівень життя населення. При порівнянні і зіставленні НП необхідно застосовувати незмінні ціни.
Якщо цілком виключити з валового суспільного продукту матеріальні витрати (З ), тобто витрати упредметненої праці минулого років, то одержимо чистий доход суспільства. В економічній теорії і сучасній обліково-статистичній практиці чистий продукт суспільства одержав назву національного доходу.
Створюваний у процесі виробництва суспільний продукт проходить у своєму русі стадії розподілу, обміну і споживання. На всьому шляху його руху між людьми складаються, постійно підтримуються і розвиваються визначені економічні відносини. Головними, визначальними є відносини, що мають місце в самім виробництві. Вони накладають відбиток на весь наступний ланцюжок економічних взаємозв'язків, визначають їхній характер, спрямованість розвитку.
К. Маркс відзначав, що кожному способу виробництва суттєвий свій спосіб розподілу створюваного продукту. Але розподільні відносини не пасивні. В одних випадках вони можуть гальмувати виробництво, в інших виступати в якості його прискорювача.
Через розподіл і обмін забезпечується повернення у виробництво різних засобів виробництва і робочої сили. Тим самим підтримується пропорційність у господарстві або відбувається розладнаність у всьому господарському механізмі (бюджетний дефіцит, інфляція, безробіття і т.д.).
На стадії розподілу встановлюється частка різних класів, соціальних груп і окремих людей у виробничому продукті. Це частка доходить до споживача через обмін. Обмін опосередковує зв'язок між виробництвом і розподілом з однієї сторони і споживанням з іншої. Він являє собою купівлю-продаж сукупного продукту. Як продавців і покупців виступають підприємства, організації і населення. Обов'язковою умовою безперервності самого процесу виробництва є повна реалізація створеного продукту.
При цьому умові виробництво одержить необхідний приплив матеріальних і людських ресурсів, а населення - свою частку в продукті, визначену розподільними відносинами.
Завершальною стадією руху суспільного продукту є споживання. Почавши рух з виробництва, продукт чи цілком поступово зникає в споживанні. Тим самим забезпечується відтворення самого життя людини і його діяльностей.
Валовий національний продукт (ВНП) (англ. gross national product) - також, як і валовий внутрішній продукт (ВВН), є найважливішим макроекономічним показником статистики народного господарства країни. Містить у собі суму товарів і послуг, зроблених національними суб'єктами (підприємствами, організаціями і приватними особами) за рік, незалежно від їхнього територіального місця розташування. ВНП відрізняється від ВВП на сальдо (різниця між грошовими надходженнями і витратами за визначений період) зовнішньоекономічних операцій, включаючи сальдо експорту й імпорту товарів і послуг, сальдо перекладу заробітної плати іноземних робітників і сальдо перекладу прибутків від вивезеного за рубіж капіталу. ВНП може бути чи більше менше ВВП у залежності від знака сальдо.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) (англ. gross domestic product) - макроекономічний показник статистики народного господарства, обчислювальний як сукупна вартість кінцевої продукції галузей матеріального виробництва і сфери послуг. ВВП може бути обчислений по реальних витратах виробників на виробництво продукції, тобто без обліку податків і субсидій. У таких випадках показник зветься "валовий внутрішній продукт по факторній вартості". З обліком підсумкового сальдо податків і субсидій показник перетворюється в "валовий внутрішній продукт за ринковими цінами" і показує, у скількох він обійшовся споживачам. ВВП розраховується трьома способами:
1) по виробництву - як сума умовно-чистої продукції (чи доданої вартості) усіх галузей матеріального виробництва і сфери послуг;
2) по розподілі - як сума державного і приватного споживання, державних і часток капіталовкладень, чи приросту зменшення усіх видів запасів і експорту;
3) по доходах - як сума заробітної плати найманих робітників, усіх видів прибули, рентних доходів, амортизаційних відрахувань і непрямих податків. Усі три методи підрахунку валового продукту в кінцевому рахунку повинні давати той самий результат. Показник може бути обчислений або в поточних, або в постійних цінах. Для зручності міжнародних порівнянь ВВП розраховується в єдиній валюті - в американських доларах. Порівнянність показників забезпечується єдиною методологією національних рахунків, розробленою статистичною службою ООН і прийнятої в більшості країн капіталістичного світу. Динаміка ВВП є одним з найважливіших показників господарської кон'юнктури в країні.
Валовий доход – сукупний грошовий виторг підприємства, отриманий у результаті діяльності основних, допоміжних і побічних виробництв підприємства, а також від реалізації підсобних послуг.
Національний доход (НД) (national income) – вартість, знову створена протягом визначеного періоду (звичайно року) у народному господарстві тієї чи іншої країни (чи галузі), частина валового суспільного продукту, що залишається за винятком матеріальних витрат, витрачених на його виробництво (фонду відшкодування). Національний доход виражає весь обсяг чистої продукції країни (галузі). У національний доход включають продукцію сфери матеріального виробництва, а також вартість продукції сфери послуг. По методології міжнародної статистики кількісна різниця між валовим внутрішнім продуктом і національним доходом дорівнює вартості амортизаційних відрахувань. Національний доход поділяється на зроблений і використовуваний на споживання і нагромадження. Використовуваний національний доход менше зробленого на величину втрат у результаті стихійних лих, воєнних дій, у процесі транспортування і збереження і на величину незавершеного будівництва.
Причини виникнення монополій,
монополія як антипод конкуренції
Монополії бувають різні. Економічні, політичні і технологічні. Гло­бальні і локальні. Державні і приватні. Абсолютні і відносні. Природні і штучні. Внутрішні та зовнішні. Національні і міжнародні. Монополії влади, управління та власності. Монополія являє собою виключне право, що надається державі, підприємству, організації, фізичній особі на здійснення якої-небудь діяльності. В той же час монополія — це концентрація виробництва, об’єднання технологічних, інтелекту­аль­них та фінансових ресурсів. Що ж є монополія — шкода чи благо?
В Концепції національної безпеки однією з “економічних” загроз названа і наявність монополізму виробників. “Монополія”, “монополі­зо­ваний ринок”, “монопольна ціна”, “монополістичний протекціонізм” — все це є антиподи обов’язковому атрибуту ринкової економіки, без якого не можна будувати ринкові відносини — вільній та необмеженій конкуренції.
Монополії спричиняють зниження продуктивності, погіршення якості, ріст цін, перебої в постачанні, недобросовісність у виконанні договірних зобов’язань, “відкачку” з економіки і без того недостатніх коштів; вони поглиблюють проблему неплатежів, утруднюють залу­чення іноземних інвестицій, здійснюють основний тиск на уряд, чи­нячи перешкоди проведенню економічних реформ, закріплюють чи­новницьку владу.
“Монополізм” — поняття змінне, діалектичне. Так, в міру набли­ження до ринкових відносин відбувається модифікація звичних струк­тур і на зміну традиційним монополіям приходять нові. Для прикладу: за рахунок обвальної приватизації в Україні таких елементів інфраструктури ринку, як складське господарство та транспортування вантажів виникла нова монополія — монополія посередників у сфері вантажообігу.
Особливе місце у вищенаведеному списку належить природним монополіям, до сфери існування яких відносяться транспортування нафти, нафтопродуктів та газу по магістральних трубопроводах, ви­робництво електричної та теплової енергії і надання послуг з їх пере­дачі, залізничні перевезення, послуги транспортних терміналів, мор­ських та річкових портів, аеропортів.
Причини появи й існування монополій.
Наприкінці ХІХ ст. ринок чи не вперше за багатовікову історію свого існування та розвитку зіткнувся з серйозними проблемами. Саме в той час виникла досить реальна загроза функціонування того атрибуту, існування якого було просто необхідним для існування са­мого ринку — конкуренції. На її шляху виникли вагомі та істотні пере­пони у вигляді монополістичних утворень.
Історія монополія вираховуються тисячами років і сягає глибокої давнини. Ще видатний давньогрецький філософ Арістотель згадував про неї, відносячи її до “мистецтва наживати майно”. Він зазначав, що “вигідно в розумінні наживання майна, якщо хтось зуміє захопити будь-яку монополію”.
Англійський філософ Томас Гоббс описував монополії, створені ще феодальною державою для зарубіжної торгівлі. Він їх називає корпораціями, зазначаючи, що “метою подібної корпорації є збільшення прибутків шляхом монопольного права купівлі і продажу як вдома, так і за кордоном”.
Проте в обох цих випадках поява монополій пов’язувалась із на­копиченням багатства, прибутків, а засобом досягнення цього вважа­лося панівне становище на ринку.
Взагалі монополістичні тенденції в різних формах та з різною си­лою проявлялися на всіх етапах розвитку ринкового суспільства (з IV тисячоліття до н.е. до останньої третини ХІХ ст.), проте панівними вони стають лише наприкінці ХІХ ст. Саме в цей час (а особливо під час економічної кризи 1873 р.) почалася їх новітня історія.
Взаємопов’язаність цих двох явищ — криз та монополій — показує одну з причин монополізації, а саме: намагання багатьох фірм вбе­регтися від кризових потрясінь у монополістичній практиці. Не випад­ково тогочасна економічна література давала досить дотепну і влучну назву монополіям: “діти криз”.
Що ж являють собою різноманітні монополістичні утворення? У вузькому розумінні монополія означає виключне право на володіння будь-чим або на здійснення якихось заходів. В економічній теорії під монополією розуміють велике підприємство, фірму або об’єднання (спілку), що концентрують значну частину виробництва і збуту пев­ного виду продукції, пануючи на ринку з метою одержання монополь­ного прибутку. Завдяки цьому такі підприємства посідають домінуюче становище на ринку, набувають можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних для себе цін і, як результат, от­римують більш високі (монопольні) прибутки. Отже, найбільш визна­чальним критерієм монопольного утворення є панування на ринку (проте тут слід звернути увагу: як для контролю над акціонерним то­вариством потрібно зосередити в одних руках 20, а інколи й 10% акцій, і цього буде достатньо, так і для панування на ринку одному великому підприємству буде достатнім виробляти 10-20% продукції. У світовій же практиці монополією вважається зосередження в одних руках 30% ринку). Таке домінування дає змогу підприємцю са­мостійно, або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.
Взагалі монопольного становища бажають досягти кожен підприємець чи підприємство. Це дозволило б їм уникнути цілого ряду проблем та небезпек, пов’язаних з конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку. Шляхом концентрації у своїх руках переважної більшості виробництва, маючи так звану господарську владу, такі підприємства в змозі нав’язувати іншим суб’єктам ринко­вих відносин свою волю. По суті справи, це можна вважати підкоренням інтересів суспільства власним інтересам фірми. Така тенденція була чітко висвітлена у відомому вислові: “Що вигідно для “Дженерал Моторз”, те вигідно й для Америки”.
Чому ж монополії взагалі почали своє існування? В чому поляга­ють причини їх виникнення? Перед розглядом цих причин необхідно зазначити, що існують різні види монополій, які можна звести до трьох основних: природної, адміністративної та економічної.
Природна монополія виникла внаслідок об’єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або декількома фірмами. В її основі поляга­ють особливості технології виробництва та обслуговування спожи­вачів. Тут конкуренція неможлива, та вона й небажана. Прикладом могуть слугувати енергозабезпечення, телефонні послуги, зв’язок, трубопровідний транспорт і т.д. Уявімо на хвилинку, що б було, якби наше суспільство обслуговувала більш ніж одна електрична ком­панія. Тоді кожен споживач повинен був би мати власну лінію напруги, технічне забезпечення, трансформатор і т.ін. Ці галузі зосереджує, як правило, у своїх руках держава (хоча в такій країні, як США, які мо­жуть бути взяті за приклад як провідна держава світу, телефонний зв’язок, приміром, концентрується переважно у руках приватних фірм, таких як АТ&T, яка взагалі є фірмою, що має найбільшу кількість акціонерів в Сполучених Штатах). Заборона або розукрупнення таких монополій є справою економічно недоцільною.
Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних ор­ганів. З одного боку, це надання одній або декільком фірмам виключ­ного права на виконання певного роду діяльності. Так, англійській Ост-Індській та голландській Вест-Індській компаніям на початку XVII ст. держава надала виняткове (монопольне) право на торгівлю з Індією.
Економічна монополія є найпоширенішою. Саме її при розгляді проблеми монополізму найбільше торкаються в економічній літерату­рі. Про неї головним чином буде вестися мова далі. Її поява зумовлена економічними причинами, вона виростає на базі зако­но­мір­ностей господарського розвитку. Ці причини пов’язані передусім зі змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою цих змін була промислова революція кінця XVIII - початку ХІХ ст., поява цілої низки винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед у легкій промисловості. Так , обсяг промислового виробництва в Англії у першій половині ХІХ ст. зріс у чотири рази.
До завоювання підприємцями монопольного становища на ринку ведуть два основні шляхи. Перший з них полягає в концентрації ви­робництва, тобто зосередженні засобів виробництва, працівників та обсягів виробництва на крупних підприємствах. Якщо процес концен­трації виробництва відбувається безперервно протягом тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, то він вже набуває рис закону концентрації виробництва, дія якого з різною інтенсивністю спостерігалася на всіх етапах розвитку капіталізму, тобто починаючи з XVI ст. Щоб вижити у конкурентній боротьбі, яка була неминучою для процесу концентрації, підприємці були змушені впроваджувати нову техніку, розширювати далі масштаби виробниц­тва. При цьому відбувалося розшарування підприємців на дрібних, середніх та крупних. І саме перед найкрупнішими з них нарешті по­стала проблема вибору: або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, яку однозначно б “пережили” не всі, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Звичайно, далеко­глядні виробники віддавали перевагу другому шляху і укладали між собою угоди (гласні і негласні, таємні), які й зараз є однією з найха­рактерніших рис монополізації економіки. Отже, як можна бачити, ви­никнення підприємств-монополістів — закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринку.
Існує також інший шлях, внаслідок якого монополії виникають набагато швидше, ніж внаслідок концентрації. Мається на увазі цен­тралізація виробництва і капіталу, тобто добровільне об’єднання компаній або поглинання фірмами-переможцями банкрутів. Цен­тралізація капіталу — це збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Типовим при­кладом такого об’єднання можуть слугувати акціонерні компанії.
За останні 15-20 років у ведучих капіталістичних країнах виникли потужні стимули до централізації капіталу, до злиття та поглинення одних фірм іншими, особливо в рамках великого бізнесу. Економічні труднощі 70-80-х років, зумовлені ними падіння норми прибутку та посилення інвестиційного ризику змусили багато великих компаній поглинати суперників.
Хвиля зливань та поглинень капіталів буквально захопила гос­подарство всіх розвинутих капіталістичних країн. В США витрати на ці цілі виросли з 12 млрд. дол. в 1975 р. до 250 млрд. в 1986 р. У ФРН кількість зливань та поглинень збільшилася з 305 в 1970 р. до 636 в 1980 р. і 887 в 1987 р. В Англії кількість придбаних компаній зросло з 534 в 1979 р. до 695 в 1986 р., а витрати на ці цілі з 1,7 до 13,5 млрд. ф.ст.
Сучасна хвиля зливань та поглинень вихлюпнулася на міжнарод­ну арену. В стратегії транснаціональних корпорацій придбання діючих компаній розглядається як найбільш ефективний спосіб закріплення на зарубіжних ринках. І тут перевага надається великим національ­ним фірмам та їхнім філіалам. В останні роки відбувається швидке і глибоке переплітання активів компаній різної національної приналеж­ності. Американська фірма “Крайслер” придбала частину активів “Пежо”; “Форд” володіє частиною активів “Тойо когьо”; компанія “Дже­не­рал Моторз” — фірм “Ісудзу” і “Судзукі”. Західнонімецькі, фран­цузькі і японські фірми, в свою чергу, купляють підприємства амери­канської хімічної, металургійної, автомобільної та інших галузей.
Тепер давайте з’ясуємо, що є причинами виникнення та по­дальшого розвитку монополістичних тенденцій. Думки з цього при­воду в економічній літературі розділилися. Перша точка зору звину­вачує державу, яка, з одного боку, сама організовує монополії (адміністративні) і провокує до цього підприємців, а з другого — своєю бездіяльністю дозволяє їм створити і використовувати моно­польне становище. Бачимо, що монополізм тут розуміється не як притаманний ринковому господарству, а як випадковий процес.
Більш реалістичною виглядає інша точка зору, яка стверджує, що монополістичні утворення є закономірними. Англійський еко­номіст Пігу, який є одним з прихильників таких поглядів, наголошує на тому, що “монополістична влада не виникає випадково”. Вона є логічним завершенням ринкової стратегії підприємців. Ще Адам Сміт колись сформулював принцип економічної вигоди, який не дає спо­кою підприємцям, а змушує їх постійно шукати нових і нових можли­востей до збільшення своїх прибутків. А якраз однією з найбільш ба­жаних таких можливостей є досягнення монопольного становища.
Ще однією важливою причиною монополістичних тенденцій в економіці є перетворення індивідуальної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил. Це означає, зокрема, що в ос­танній третині ХІХ ст. під впливом ряду нових прогресивних винахо­дів (нові методи виплавки сталі, нові види двигунів і т.ін.) потрібно було будувати нові великі заводи, будівництво яких було не під силу окре­мим капіталістам. Крім того, в той же час починається масове будівництво залізниць та інших крупних об’єктів, які потребували значних капіталовкладень. Щоб зібрати потрібну суму, капіталіст мав чекати, затягнувши пасок, не один десяток років. Та не кожен з них був згодний на це. Потрібна була кардинально нова форма власності, яка змогла б швидко розв’язати ці проблеми. Нею стала акціонерна капіталістична власність, яка виникала в результаті злиття, об’єднання декількох капіталістів. Тому не дивно, що масово такі то­вариства утворюються в останній третині ХІХ ст.
Виникнувши в масовому порядку, акціонерна власність за період понад сто років стала надзвичайно поширеною. В наш час кожне ве­лике підприємство, і навіть переважна більшість середніх існує у формі акціонерних. Щоправда, акції цих середніх та дрібних підприємств не котуються на фондових біржах, бо вони є акціонерними підприємствами закритого типу. Так на початку 90-х років на Нью-Йоркській фондовій біржі котувалися акції лише близько 2000 наймогутніших американських корпорацій (із загальної кількості близько 3 млн. усіх корпорацій Америки).
Теорія монополії є порівняно молодою. Через домінування на протязі всього ХІХ ст. першої точки зору на причини виникнення мо­нополістичних тенденцій розробка такої теорії не стимулювалася. Одним з перших, хто спробував створити її, був уже згадуваний англійський економіст А. Пігу, який написав книгу “Економічна теорія добробуту”, що була видана вперше у 1912 р. На теренах колишнь­ого СРСР більше відома праця В.І. Леніна “Імперіалізм як найвища стадія капіталізму”, у якій ідеолог комунізму, узагальнивши численні дослідження західних економістів, науково обґрунтував нові теоре­тичні положення. Проте перелом у економічному мисленні здійснили праці, що були опубліковані майже водночас у 1933 р. Йдеться про книгу викладача економіки Кембріджського університету Джоан Ро­бін­сон “Економічна теорія недосконалої конкуренції” та твір амери­канця Едварда Чемберліна “Монополістична конкуренція”. Як висло­вився історик економічної думки Б. Селігмен, вони “вивели еко­номістів із стану летаргічного сну” і навіть здійснили “малу рево­люцію” в економічній теорії (великою революцією вважається поява теорії Кейнса). Ці праці переконливо довели монополістичний харак­тер ринкової економіки сучасності. Це зрушило з місця розробки західної економічної теорії монополії.
Отже, після всього вищесказаного можна зробити висновок, що в економічній теорії монополія є однією з найбільш суперечливих, але в той же час однією з найбільш цікавих тем. Різні провідні економісти постійно намагалися висловити свої думки з приводу них. Ще давні вчені (Арістотель) виявили існування такого явища в суспільному житті.
Серед причин їх появи вказуються різні передумови. Деякі вважають, що це був об’єктивний процес, інші твердять, що їх було створено штучно. На сучасному етапі розвитку людства виникли 3 шляхи утворення монополістичних об’єднань: концентрація виробництва і капіталу, централізація того самого виробництва і того ж таки капіталу, та диверсифікація. Ці шляхи виникали послідовно на кожному етапі прогресивного розвитку суспільства і кожен з них мав та має свій механізм дії та застосування.
Форми монополій існують різноманітні, в даній роботі я намагався їх описати, і загальною тенденцією розвитку різних монополістичних форм був їх шлях від найпростіших утворень (таких як картелі) до надвеликих та надмогутніх, прикладами яких можуть слугувати сучасні багатогалузеві концерни та конгломерати.
Монополія, як економічний процес має результатами своєї діяльності певні наслідки. Переважна частина з них була перерахована в роботі, та слід зазначити, що серед цих наслідків, як і скрізь, є позитивні, а є й негативні. І реальність на сьогодні така, що негативні, на жаль, набагато переважають позитивні. Одним з найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.
Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава була змушена проводити регулюючу антимонопольну політику, до складу якої входить видання різних актів, які мають силу законів, обмеження сфери впливу монополістичних об’єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників — від економічних (штрафи, пені) до кримінальних (тюремні ув’язнення).
Можемо сказати, що вплив монополій на розвиток світового господарства був різноманітний, шкідливий і корисний, і відповідним може бути відношення до них різних людей, проте їх існування — це частина історії розвитку світового суспільного виробництва, і сутність цього суперечливого явища ніколи не залишить байдужими провідних спеціалістів від економіки.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать полную версию