Завдання бухгалтерського обліку розрахунків з організаціями, підприємствами и особами за нетоварними операціями

ЗМІСТ
Вступ. 3
1. Завдання бухгалтерського обліку розрахунків з організаціями, підприємствами и особами за нетоварними операціями. 5
2. Документальне оформлення і облік розрахунків з підзвітними особами. 10
3. Документальне оформлення і облік розрахунків за претензіями. 23
4. Облік розрахунків з персоналом за іншими операціями. 28
5. Розрахункова частина. 35
Висновки. 46
Список використаних джерел. 48
ВСТУП
Взаємовідносини між підприємствами, організаціями і установами, а також між ними і населенням, що зумовлені дією Закону вартості, носять характер грошових розрахунків. Правильна організація і побудова обліку грошових розрахунків між підприємствами мають велике народногосподарське значення, тому що забезпечують швидке завершення у постачальників обороту оборотних засобів, фондів обігу і перехід їх з товарної форми в грошову, створюють необхідні умови покупцям для безперебійної оплати придбаних товарно-матеріальних цінностей. Грошові розрахунки здійснюються або у формі безготівкових платежів або готівкою, тобто існують дві форми розрахунків - готівковий і безготівковий.
Всі безготівкові розрахунки здійснюються через банк, а готівкові через касу. За економічним змістом розрахунки розподіляються на дві основні групи:
1. За товарними операціями, тобто всі розрахунки між підприємствами і господарськими організаціями за реалізовану продукцію, виконані роботи, послуги і придбані матеріальні цінності.
2. За нетоварними операціями, до яких відносяться: платежі до бюджету, одержання і повернення банківських позик, сплата страхових платежів, розрахунки за претензіями, недостачами і крадіжками та інші розрахунки.
Залежно від територіального розміщення сторін, що беруть участь у розрахунках, розрізняють місцеві та іногородні розрахунки. Розрахунки між підприємствами, що обслуговуються одним і тим же банком, або різними установами банку, розташованому в одному місці, називаються місцевими, а ті, що обслуговуються різними банками, які знаходяться в різних населених пунктах іногородніми.
Одним із важливих чинників розв'язання економічної кризи в суспільстві є удосконалення системи оподаткування. Завдання аудитора - перевірити правильність обчислення податків і платежів та своєчасність і повноту їх сплати. Перевірці підлягає кожний вид податку і платежу. До основних нетоварних розрахункових операцій належать розрахунки з бюджетом (із фінансовими органами) за податки з обороту (акцизний збір, ПДВ тощо), з прибутків, з доходу працівників та ін.
1. Завдання бухгалтерського обліку розрахунків з організаціями, підприємствами и особами за нетоварними операціями
У процесі виконання кошторису доходів і видатків бюджетні установи вступають у грошові відносини, які здійснюються як у готівковій, так і безготівковій формі (рис. 4.1). Таке групування розрахунків пов'язане з їх різною економічною сутністю, документооборотом, видами і методами фінансового та банківського контролю. Сфера готівкових і безготівкових розрахунків розмежована.
Готівкова форма розрахунків застосовується для розрахунків з фізичними особами, але розвиток ринкових відносин розширив сферу її застосування. Так, з кінця 1997 р. згідно з постановою НБУ від 13.10. 97 №334 юридичні особи мають право розрахо­вуватися між собою за матеріальні цінності готівкою, отриманою з власних рахунків у межах наявних коштів.
Безготівкові розрахунки, яким надається перевага в розрахунках бюджетних установ, здійснюються на певних принципах.
Перший принцип стосується обов'язкового зберігання установами грошових коштів на поточних чи реєстраційних рахунках (за винятком перехідних залишків у касі).
Другий принцип полягає в тім, що бюджетні установи не мають права самостійного вибору установи банку для відкриття рахунка: перелік уповноважених банків обмежений постановою НБУ.
Реєстраційні рахунки відкриваються не в установах банків, а в органах Державного казначейства.
Третій принцип — принцип самостійного вибору установою форми безготівкових розрахунків І закріплення їх у своїх договорах та угодах. Установи банків можуть тільки пропонувати своїм клієнтам застосовувати ту чи іншу форми розрахунків, зважаючи на специфіку діяльності та конкретні умови, які можуть скластися в процесі розрахунків.
Четвертий принцип — кошти з рахунка установи списуються за розпорядженням його власника.
П'ятий принцип полягає у терміновому здійсненні платежів. Момент здійснення їх має бути максимально наближеним до часу надання послуг, виконання робіт тощо.
Шостий принцип — платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника.
Безготівкові розрахунки здійснюються за різними формами, наявність яких пов'язана з використанням різних видів розрахункових документів. Згідно з Інструкцією про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, затвердженою постановою правління НБУ від 2.08.96 № 204, безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових документів:
• платіжні доручення;
• платіжні вимоги;
• платіжні вимоги-доручення;
• чеки;
• акредитиви;
• векселі;
• інкасові доручення.
Платіжні вимоги та інкасові доручення застосовуються тільки у випадках, передбачених чинним законодавством і нормативними актами НБУ. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями, акредитивами і розрахунковими чеками в бюджетних установах практично не здійснюються.
Найпоширенішою формою розрахунків є розрахунки платіжними дорученнями, які застосовуються як у місцевих, так і між-місцевих розрахунках за товари, роботи, послуги. Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, запобігають виникненню кредиторської заборгованості у покупців.
Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями. Це переказ бюджетних коштів підвідомчим установам, платежі до бюджету, органів страхування, інших цільових централізованих фондів, погашення кредиторської заборгованості, оплата претензій, штрафів, пені тощо.
Платіжні доручення банк приймає тільки в межах коштів на рахунках, крім доручень на нарахування до бюджету сум податків, зборів, обов'язкових платежів і внесків до державних цільових фондів.
Якщо отримувач коштів не має рахунка в банку або розрахунки платіжним дорученням неможливі, установа може виконати розрахунок гарантованим платіжним дорученням через підприємства зв'язку. Гарантовані платіжні доручення застосовуються для переказу аліментів, авторського гонорару, коштів на витрати, пов'язані з відрядженням, тощо.
При фінансуванні бюджетних установ через органи Державного казначейства порядок розрахунків платіжними дорученнями має свої особливості, які випливають з того, що функцію обслуговуючого банку для таких установ фактично виконує орган Державного казначейства.
Вексельна форма розрахунків являє собою розрахунки між отримувачем коштів і платником коштів з відстрочкою платежу, яка оформляється векселем. Правовою основою вексельного обігу в Україні є законодавчі та нормативні акти, розроблені згідно з положенням Єдиного вексельного закону, прийнятого Женевською вексельною конвенцією 1930 року.
Векселі, які застосовуються в господарському обороті, досить різноманітні. Вони різняться за емітентом, угодами, суб'єктами, що здійснюють оплату, наявністю застави, порядком оплати, можливістю передавання іншій особі, місцем платежу, формою пред'явлення та іншими ознаками.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.96 № 689 «Про затвердження Порядку застосування векселів Державного казначейства» закладено законодавчі основи застосування казначейських векселів у розрахунках бюджетних установ. Казна­чейські векселі — це один з видів державних цінних паперів, які випускаються для покриття видатків державного бюджету. Міні­стерством фінансів України наказом від 9.12.97 №269 затверджено порядок видачі, обліку і погашення векселів Державного казначейства України.
Векселедавцем і платником за казначейськими векселями виступає ГУДКУ. Векселі випускаються у вигляді простих векселів з век­сельними сумами 5000 і 1000 грн. Уповноважений банк виступає генеральним агентом Державного казначейства України по забезпе­ченню організації видачі, зберігання, здійснення індосаменту та погашення векселів. Погашення казначейських векселів здійснюється органами Державного казначейства України шляхом:
— перерахування на рахунок пред'явників казначейських векселів грошових коштів у розмірі відповідних вексельних сум;
— зарахування суми казначейського векселя у сплату його держателем обов'язкових платежів, що в повному обсязі надходять до державного бюджету. Схему простого вексельного обігу наведено на рис. 4.3.
Для обліку казначейських векселів та інших короткострокових векселів призначений активний рахунок № 34 «Короткострокові векселі одержані», який має два субрахунки:
№ 341 «Векселі, одержані в національній валюті»;
№ 342 «Векселі, одержані в іноземній валюті».
На суму одержаних казначейських векселів — проведеного фінансування видатків за їх рахунок робиться запис:
Дебет субрахунка № 341 Кредит субрахунка № 681,
рахунка № 70.
Погашення кредиторської заборгованості за надані послуги та отримані товари відображається так:
Дебет субрахунка № 675 Кредит субрахунка №341.
Постановою Правління НБУ від 04.01.2000р. №3 «Про затвердження змін до Інструкції № 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженої постановою Правління НБУ від 02.08.96 р. № 204, змінено порядок заповнення розрахункових документів, запроваджено валютування платіжних доручень — визначення дати, коли кошти зараховуватимуться на рахунок одержувача.
Останнім часом з'явилися нові форми взаємовідносин банків з бюджетними установами, пов'язані з розрахунками. Прикладом можуть слугувати лізингові операції, за яких бюджетні установи можуть укладати лізингові угоди з лізингодавцями (іншими під­приємствами, банками) і брати в оренду на певний період об'єкти невиробничих основних фондів. Лізингова угода (договір), яка укладається між лізингодавцем і лізингоотримувачем, передбачає предмет договору і виникнення права власності на нього в лізин-годавця, безперервний термін оренди, суму орендних платежів і періодичність їх виплати, умови страхування обладнання, можливі варіанти володіння майном після закінчення терміну оренди та ін.
Перспективним є поступовий перехід бюджетних установ на електронну систему платежів. Вона забезпечує проведення роз­рахунків протягом дня угоди, скорочення потоку паперових документів, кінцевість і безвідкличність платежів.
2. Документальне оформлення і облік розрахунків з підзвітними особами
За неможливості оплатити витрати через банк або ка­су здійснюють видачу підзвітних сум. Готівку видають працівникам підприємства на господарські потреби й витрати у відрядженні. Підзвітні суми видають на пев­ний строк і з певною метою.
Службове відрядження — поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншої місцевості для ви­конання службового доручення не за місцем основної роботи.
Відрядженому працівнику відповідальна особа виписує посвідчення про відрядження за формою, затвердженою нака­зом ДПА України від 28.07.97 р. № 260. Підставою для видачі посвідчення про відрядження є наказ (розпорядження) про направлення у відрядження.(див. форму 1)
Порядок і умови відрядження працівників визначаються Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерс­тва фінансів України від 13. 03. 1998 р. № 59, однак її положення дійсні в частині, що не суперечить пп. 5.4.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підпри­ємств» від 22. 05. 1997 р.
Витрати на відрядження фізичних осіб, що перебува­ють у трудових відносинах з платником податку або е членами керівних органів платника податку, можуть бу­ти включені до валових витрат платника податку тільки за наявності документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (моте­лів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщен­ня й проживання фізичної особи, страхові поліси тощо. Не включають до складу витрат платника податку готів­ку, витрачену на цілі, визначені пп. 5.3.1 і 5.4.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також на цілі, що не пов’язані з поверненням особистих витрат фізичної особи, яка перебуває у відрядженні.
Не дозволяється відносити до витрат на харчування вартість алкогольних напоїв і тютюнових виробів, суми чайових (за винятком випадків, коли суми
включаються в рахунок згідно із законом країни пе­ребування), а також плату за видовищні заходи.
Додатково до витрат включають видатки на харчуван­ня й фінансування інших особистих потреб фізичної осо­би, що не підтверджені документально (добові витрати), понесені в зв’язку з її відрядженням, у межах граничних норм, визначених Кабінетом Міністрів України за кожну добу відрядження, включаючи день від’їзду та приїзду. Такі граничні норми встановлюються в гривнях:
- в єдиній сумі для відряджень за кордон незалежно від країни відрядження і статусу населених пунктів;
- в єдиній сумі для відряджень у межах України не­залежно від статусу населених пунктів.
Суму добових визначають:
- у разі відрядження в межах України і країн, з якими не встановлено або спрощено прикордонний кон­троль, — згідно з відмітками сторони, що відряджає, і сторони форму якого затверджено центральним податковим органом;
- у разі відрядження в країни, з якими встановлено
повний прикордонний контроль, — згідно з відмітками органів прикордонного контролю в паспорті або документі, що його заміняє.
За відсутності таких відміток сума добових не вклю­чається до валових витрат платника податку.
Будь-які витрати на відрядження можуть бути включе­ні до валових витрат платника податку за наявності доку­ментів, що підтверджують зв’язок відрядження з основною діяльністю такого платника податку: запрошень сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю плат­ника податку; підписаної угоди (контракту); Інших доку­ментів, які встановлюють або засвідчують бажання встано­вити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчу­ють участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що збіга­ється з основною діяльністю платника податку.
За запитом представника податкового органу платник податку має забезпечити власним коштом переклад звіт­них і підтверджувальних документів, виданих іноземною мовою.
Суму і склад витрат на відрядження державних служ­бовців, а також інших осіб, які направляються у відряд­ження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за ра­хунок бюджетних коштів, визначає Кабінет Міністрів України. Сума добових для таких категорій фізичних осіб не може перевищувати суму, встановлену Кабінетом Міністрів України. Власник або уповноважена ним особа може визначати обмеження щодо сум і цілей використан­ня коштів, наданих на відрядження.
Направлення працівників у відрядження здійснюєть­ся керівниками цих підприємств і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням пункту призначення, найменування підприємства, установи, місця відряджен­ня працівника, терміну й мети відрядження. Працівнику видається посвідчення про відрядження.
Термін відрядження визначається керівником підпри­ємства, але не може перевищувати:
- в межах України — 30 календарних днів;
- за кордон — 60 календарних днів.
Термін відрядження працівників, що направляються для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, не повинен перевищувати періоду будівництва об’єктів.
Фактичний час перебування в місцях відрядження визначається за відмітками в посвідченні про відряджен­ня про день прибуття на місце відрядження і день вибут­тя з місця відрядження.
Реєстрація осіб, що виїздять у відрядження і прибу­вають у місце відрядження, на підприємствах здійсню­ється у спеціальних журналах (табл. 1 і 2). Днем вибуття у відрядження вважається день від­правки поїзда, літака, автобуса або Іншого транспортно­го засобу від місця постійної роботи відрядженого праців­ника, а днем прибуття — день прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівни­ка. При відправці транспортного засобу до 24 години включно днем вибуття у відрядження вважається поточ­на доба, а з 0 годин і пізніше — наступна доба. Аналогіч­но визначається день прибуття відрядженого працівника до місця постійної роботи.
За відрядженим працівником зберігається місце робо­ти (посада) і середній заробіток або посадовий оклад з урахуванням доплат і надбавок (у випадках, передбаче­них чинним законодавством) за час відрядження, в тому числі й за час перебування в дорозі.
Середній заробіток або посадовий оклад з урахуван­ням доплат і надбавок за час перебування працівника у відрядженні зберігається на всі робочі дні тижня за гра­фіком, установленим за місцем постійної роботи.
Підзвітними особами є працівники даної установи, яким в обмежених розмірах видаються аванси на здійснення деяких операційно-господарських витрат, які не можуть бути здійснені шляхом безготівкових розрахунків, а також на відрядження і наукові експедиції. Через підзвітних осіб може виплачуватися заробітна плата в установах, в яких за штатом не передбачено посади каси­ра, або якщо через віддаленість обслуговуваної установи платіжна чи розрахунково-платіжна відомості не можуть бути повернуті довіреною особою в касу централізованої бухгалтерії по закінченні трьох робочих днів.
Готівка видається під звіт з каси установи тільки за дозволом керівника установи і лише у разі відсутності заборгованості за раніше отримані аванси.
Згідно з Порядком ведення касових операцій №334 розмір авансу на господарські потреби не лімітується, але підзвітна особа повинна відзвітувати за отримані підзвітні суми не пізніше наступного робочого дня після їх видачі (за службовими відрядженнями — не пізніше трьох робочих днів після повернення з відрядження). У противному разі готівка, видана під звіт, але не витрачена і не повернена до каси установи (в повній сумі, виданій під звіт, або в сумі, не підтвердженій авансовими звітами), наступного дня після закінчення зазначених вище термінів включається розрахункове до суми фактичного залишку готівки в касі на кінець дня. Одержана в результаті розрахункова сума порівнюється з встановленим лімітом залишку готівки в касі.
Порядок оплати службових відряджень встановлено Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, зат­вердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 № 59 (зі змінами та доповненнями, внесеними наказом від 13.08.98 № 165) та постановою Кабінету Міністрів України «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» від 23.04.99 № 663 з подальшими змінами.
Термін відрядження в межах України визначається керівником або його заступником, але не може перевищувати ЗО календарних днів.
Рішення про службове відрядження керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади приймається згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про впорядкування службових відряджень керівника органів державної виконавчої влади» від 27.06.96 № 682.
За відрядженнями виплачуються добові в єдиній сумі — 18 грн. за кожний день перебування у відрядженні (включаючи день від'їзду та приїзду) незалежно від статусу населеного пункту. Фактичний час перебування у відрядженні визначається за від­мітками у посвідченні про відрядження щодо вибуття з місця постійної роботи і прибуття до місця постійної роботи працівника, а днем прибуття — день прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи.
За наявності підтверджувальних документів установою відшкодовуються витрати відрядженим працівникам на наймання житлового приміщення в розмірі фактичних витрат з урахуванням додаткових побутових послуг, що надаються в готелях (прання, чистка, лагодження та прасування одягу), за користування холодильником, телевізором, але не більше 50 грн.
За бронювання місця в готелях відшкодовується плата в розмірі не більше 50% його вартості за добу згідно з поданими підтверджувальними документами.
Відрядженому працівникові відшкодовуються також витрати на проїзд до місця відрядження і назад у розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним та автомобільним транспортом загального користування з урахуванням усіх витрат, пов'язаних з придбанням проїзних квитків, користуванням постільними речами в поїздах, страхових платежів на транспорті, суми податку на додану вартість за придбані проїзні документи.
Виплати на відрядження (крім добових) відшкодовуються лише за умови наявності підтверджувальних документів в оригіналі.
Термін відрядження працівника за кордон визначається також керівником установи, але не може бути більше 60 календарних днів.
Аванс відрядженому працівникові за кордон видається в національній валюті країни, куди відряджається працівник, або у вільно конвертованій валюті на поточні витрати в розмірах, які обумовлені реальними потребами в країні перебування.
Перерахунок граничних норм добових (до 160 грн. за добу) у долари США здійснюється за прогнозним офіційним курсом обміну національної валюти України до долара США на поточний рік.
Наприклад, норма добових — 160 грн. Прогнозний офіційний курс обміну гривні до долара США на поточний рік — 5,78. Пе­рерахунок:
160 грн. : 5,78 = 27,68 дол. США.
За час перебування у відрядженні за кордоном працівникові відшкодовується більш широкий спектр витрат, а саме витрати:
а) на проїзд як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження;
б) на оплату рахунків за проживання в готелях, включаючи витрати на харчування і побутові послуги;
в) на оплату телефонних рахунків;
г) на оформлення закордонних паспортів, віз, обов'язкове страхування тощо.
При відрядженні у межах України та за кордон за працівником зберігається місце роботи та середній заробіток за час відрядження, включаючи час перебування в дорозі.
При відрядженні в межах України та за кордон державних службовців і працівників бюджетних установ встановлено додаткові обмеження витрат відповідно до чинного законодавства.
Порядок видачі і використання підзвітних сум на проведення наукових експедицій регламентується інструктивними матеріалами про порядок організації, проведення та оплати наукових експедицій науково-дослідними установами НАНУ.
На перш о початкові витрати начальникам експедицій чи загонів видається аванс готівкою відповідно до затвердженого кошторису, масштабів та умов роботи експедицій. Підзвітні суми на експедиційні дослідження видаються на виплату заробітної пла­ти, оплату проїзду співробітників до місця роботи експедиції і назад, добових, квартирних, орендної плати за користування транс­портом, технікою, для здійснення земляних робіт, наймання приміщення для тимчасових комор, лабораторій і житла; на придбання пальномастильних та інших матеріалів, а також малоцінного інвентаря для потреб експедицій, поштово-телеграфних витрат; на оплату замовлень, виконуваних за трудовими угодами; інших витрат.
Після повернення з відрядження підзвітна особа зобов'язана протягом трьох робочих днів подати в бухгалтерію авансовий звіт про витрачені у відрядженні кошти, до якого додаються посвідчення на відрядження з відмітками про прибуття і вибуття, а також в оригіналі документи, що підтверджують вартість витрат (проїзні квитки, рахунки, чеки, квитанції тощо). Залишок невикористаних коштів згідно з авансовим звітом підлягає поверненню до каси установи у валюті, в якій був виданий аванс, але не пізніше трьох робочих днів після повернення з відрядження.
У бухгалтерії здійснюється арифметична перевірка авансових звітів, а також перевірка правильності оформлення документів і витрачання коштів за призначенням. Керівник установи зобов'язаний не пізніше трьох робочих днів прийняти рішення щодо за­твердження перевірених авансових звітів.
У разі неподання в строк авансових звітів або неповернення в касу невикористаних авансів бухгалтерія має право здійснювати утримання цієї заборгованості із заробітної плати осіб, які отримали аванси, з дотриманням вимог, встановлених чинним зако­нодавством.
Розрахунки з підзвітними особами обліковуються на активному субрахунку № 362 «Розрахунки з підзвітними особами».
Операції з обліку розрахунків з підзвітними особами оформляються такими бухгалтерськими записами:
1. При видачі авансу:
Дебет субрахунка № 362 Кредит субрахунків № 301, 302.
2. На суму поданого авансового звіту про витрачання коштів, отриманих під звіт:
Дебет рахунків № 23, 80, 81 Кредит субрахунка № 362.
3. Повернення в касу невикористаного залишку авансу:
Дебет субрахунків № 301, 302 Кредит субрахунка № 362.
4. Утримання невикористаного залишку авансу із заробітної плати:
Дебет субрахунка № 661 Кредит субрахунка № 362.
Зазначені записи відображаються в меморіальному ордері № 8 — накопичувальній відомості за розрахунками з підзвітними особами ф. № 386, в якому поєднуються синтетичний та аналітичний облік шляхом використання позиційного способу записів.
На практиці субрахунок № 362 може бути активно-пасивним. Дебетове його сальдо відображається в активі балансу, а кредитове показується в пасиві балансу за статтею «Розрахунки з іншими кредиторами».
При автоматизації обліку розрахунків з підзвітними особами реєстром синтетичного та аналітичного обліку за субрахунком № 363 є машинограма «Відомість фінансово-розрахункових операцій».
Норми відшкодування витрат на службове відрядження встановлено Постановою Кабінету Міністрів України «Про норми відшкодування витрат на відрядження в ме­жах України та за кордон» від 23. 04. 1999 р. № 663.
За час перебування у відрядженні відшкодовуються витрати за найм житлового приміщення за наявності підтверджувальних документів у розмірі фактичних витрат з урахуванням додаткових послуг, що надаються в готелях.
а) коли до рахунків про оплату вартості проживання в готелях не виключають витрати на харчування, для відряджень у межах України – 18 грн., для відряджень за кордон – 231 грн.;
б) коли до рахунків вартості проживання в готелях включають витрати на:
- одноразове харчування, для відряджень в межах України — 14 грн. 40 коп., для відряджень за кордон —185 грн.;
- дворазове харчування, для відряджень в межах України — 10 грн. 80 коп., для відряджень за кордон —128 грн.;
- триразове харчування, для відряджень в межах України — 7 грн. 80 коп., для відряджень за кордон —81 грн.
Норми відшкодування витрат на відрядження в межах України і за кордон для державних службовців і праців­ників підприємств і організацій, що повністю або частко­во утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюдже­ту, встановлено спеціальним додатком до Постанови Кабі­нету Міністрів України “Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон”.
Підприємства, установи та організації, що направля­ють працівників у відрядження за кордон, забезпечують їх коштами в національній валюті країни, в яку відряд­жається працівник, або у вільно конвертованій валюті у вигляді авансу на поточні витрати згідно з нормами у розмірах, що обумовлені їх реальними потребами в краї­ні перебування. Перерахунок в іноземну валюту здійсню­ється за прогнозним офіційним обмінним курсом націо­нальної валюти до долара США на поточний рік. Залишок коштів понад суму, використану згідно з авансовим звітом, працівнику належить повернути в касу підприємства, установи чи організації в грошових одини­цях, в яких було видано аванс, але не пізніше 10 (а з доз­волу керівника через важливі причини — 20) робочих днів після повернення з відрядження. В разі неповернення пра­цівником залишку коштів відповідна сума стягується бух­галтерією у встановленому законодавством порядку.
Державним службовцям, а також особам, які направ­ляються у відрядження в межах України і за кордон під­приємствами, установами і організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності підтверджувальних доку­ментів відшкодовують витрати:
- на проїзд (включаючи перевіз багажу) до місця від­рядження і назад, а також до місця проживання;
- на побутові послуги, що надаються в готелях (прання, чистка, лагодження і прасування одягу, взуття або білизни), але не більш як 10% норм добових витрат для країни відрядження, які визначено у додатку до діючої Постанови, за всі дні проживання;
- на бронювання місць у готелях у розмірі не більш як 50% вартості місця за добу;
- на користування постільною білизною в поїздах;
- на комісійні у разі обміну валюти.
Витрати на службові телефонні переговори відшкодо­вуються в розмірах, узгоджених із керівником.
Авансові звіти складаються також за підзвітні суми, використані для оплати господарських послуг, купівлю товарно-матеріальних цінностей. До цих звітів додають відповідні підтверджувальні документи (чеки, квитанції, акти). Звіти затверджує керівник підприємства. В аван­совому звіті проставляють кореспондуючі рахунки за призначенням витрат.
Синтетичний облік розрахунків з підзвітними особа­ми здійснюють на рахунку 37, субрахунок 372 «Розра­хунки з підзвітними особами» (табл. 3).
Сальдо субрахунка може бути як дебетовим, так і кре­дитовим. Такі показники відображають у балансі підпри­ємства розгорнуто: дебетове сальдо — у складі оборотних активів, кредитове сальдо — в складі зобов’язань.
Аналітичний облік розрахунків з підзвітними особа­ми ведеться по кожній підзвітній особі з зазначенням за­лишку боргу на початок місяця сум, виданих під звіт і списаних згідно зі звітами, залишку боргу на кінець мі­сяця.
Облік розрахунків з підзвітними особами має забезпе­чувати правильність і своєчасність розрахунків, тому він ведеться окремо по кожній виданій під звіт сумі й кож­ній підзвітній особі.
Синтетичний і аналітичний облік розрахунків з під­звітними особами здійснюється в єдиній системі записів.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать полную версию