Міжнародна економічна система та її головні елементи

На початку третього тисячоліття різко загострилися проблеми соціально-економічного розвитку. Головна суперечність світової економіки дедалі більше проявляється у скороченні й поступовому вичерпуванні традиційних ресурсів господарського зростання за істотного збльшення кількості населення планети. Так, на початок нашої ери у світі проживало 200-250 млн. чол.., а зараз налічується понад 5 млрд. Розв’язання вказаної суперечності спонукає до активного пошуку нової парадигми економічного розвитку, яка б передбачала, з одного боку, перехід до використання принципово нових джерел і видів ресурсів господарського розвитку, а з іншого – до певної регуляції співвідношення між кількістю населення та наявним обсягом споживчих благ для задоволення його потреб.
Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану, нового типу цивілізації. Розв’язання цих нагальних завдань здійснюється на різних рівнях та у різноманітних сферах суспільства. Світові проблеми обговорюються, вивчаються й вирішуються певною мірою в Організіції Об’єднаних Націй та її підрозділах, регіональні питання – у межах сучасних інтергаційних об’єднань, економіка окремих країн – державними й іншими установами, науково-дослідними інституціями. За такого великого розмаїття неабиякого значення набувають наукове узагальнення, синетз існуючих теорій і крнцепцій та їх адаптація до потреб і реалій економіки України.
Оскільки об’єктивна необхідність вимагає поступового, але неухильного включення економіки України до системи міжнародного поділу праці, світових інтеграційеих процесів, треба враховувати усі вихідні, визначальні умови, що складаються у світовій економічній системі, а отже, розуміти, що собою являє міжнародна економічна система.
Субстанційні підвалини глобальної економічної системи. Становлення міжнародної економіки
Міжнародна економічна система розвивалася поступово, еволюціонуючи від простішої до все більш складної. Етапи становлення глобальної економічної спільності охоплюються такою схемою (табл. 1).
Аграрна цивілізація за своєю часовою тривалістю становила найбільший період. Початок йому поклала неолітична (аграрна) революція (ІІІ – IV тисячоліття до н.е.), яка ознаменувала перехід від привласнювального до перетворювального господарства. Теоретичне віддзеркалення вона дістала у вченнях фізіократів та меркантилістів. Причому класичні риси аграрної економіки відобразились передусім у роботах фізіократів. Меркантилізм же, що розвивався і на Сході, і на Заході більш ніж два тисячоліття тому, був характерний для перехідної торговельної, грошової економіки.
Таблиця 1
Етапи становлення економічної спільності
Тип світової цивілізації
Домінуючий вид виробництва
Характер праці
Провідний тип власності
Аграрна
Сільськогоспо-дарське
Ручна
Земельна
Індустріальна
Промислове
Машинна
Промислова
Постіндустріальна (ноосферно-космічна)
Інформаційне
Інтелектуальна
(духовна)
Інтелектуальна
Індустріальна економіка втілилась у класичних теоріях (А.Сміт, Д. Рікардо, Дж. Мілль та ін.) і в сучасних неокласичних концепціях.
Розгортання сучасного економічного знання можна представити за таким логічним ланцюгом: загальноцивілізаційна субстанційна основа – економічні моделі різного ступеня зрілості – національно-державні економічні системи.
Як же формувалася міжнародна економіка?
Після глибоких криз 30-х років, охопивших майже весь світ, і в результаті деформацій, викликаних Другою світовою війною, світове господарство виявилося разбалансованим. Країни розпочинали між собою торгівельні війни, нагромаджувались валютні обмеження. Крім того, багато службових інструментів міжнародного спілкування почали відриватися від грунту, на якому вони виросли та окріпли, та перетворюватись на самостійну економічну силу. Перш за все це стосується фінансової, валютної і кредитної сфери, яка еволюціонувала від звичайного інструмента обслуговування розрахунків по міжнародній торгівлі товарами в повністю відірваний від неї механізм фінансових і валютних спекуляцій. З появою перших комп’ютерів, які виявилися здібними замінити не лише фізичну а й розумову працю людини (научно-технічна революція), фінансування в широкому розуміння, хоча й продовжувало грати свою обслуговуючу роль, перетворилося на самостійну сферу міжнародного спілкування. Його маштаби, які важко оцінити, можуть виявитися більшими, ніж маштаби світової торгівлі і міжнародного руху факторів виробництва.
На середину ХХ століття поступову стало зрозуміло, що світове господарство не в змозі стабільно функціонувати без яких-небудь загальних для всіх країн механізмів координації і керування. На мікрорівні фірми почали активніше створювати вертикальні схеми керування відтворюючими процесами, які включали їх підприємства в багатьох країнах світу, і поступово переросли в транс-національні корпорації (ТНК). На макрорівні буквально протягом десятиліття виникла ціла система міждержавних економічних і фінансових організацій мандатом спостерігати за світовим економічним розвитком, попереджувати о виникненні дисбалансу і в разі необхідності всебічно підтримувати країни. Серед них – Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Світова торгівельна організація. Організація Об’єднаних Націй, декілька об’єднань в Європі та багато інших.
Руйнація в 50-ті роки колоніальної системи, крах на рубежі 90-х років соціалізма і перехід колишніх колоній і соціалістичних країн до ринку створили передумови для нового рівня економічної відкритості у відношеннях між майже всіма країами світу. Більшість з них в той чи іншій формі дотримуються в своїй економічній політиці принципів відкритої економіки, які передбачають не лише активну участь країни в світовому ринку і світовому господарстві, а й міждержавну координацію економічної поведінки і прийняття спільних адекватних заходів щодо її коректировки.
Все це дозволяє зробити висновок, що в другій половині ХХ століття ринкова економіка перейшла в нову, більш високу, ніж світове господарство, якість, свала міжнародною. Ознаками міжнародної економіки є:
1) розвинена сфера міжнородношго обміну товарами на базі міжнародної торгівлі;
2) розвинена сфера міжнародного руху факторів виробництва, передусім у формі увозу-вивозу капіталу, робочої сили і технологій;
3) міжнародні форми виробництва на підприємствах, разміщених в декількох країнах, насамперед в рамках транснаціональних корпорацій;
4) самостійна міжнародна фінансова сфера, не пов’язана з обслуговуванням ні міжнародного руху товарів, ні руху факторів виробництва;
5) система міжнаціональних і наднаціональних, міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання в цілях забезпечення збалансоавності та стабільності економічного розвитку;
6) економічна політика держав, яка виходить з принципів відкритої економіки.
Предметом теорії міжнародної економіки є закономірності формування попиту і пропозицій на товари та фактори виробництва, які знаходяться в міжнародному обігу, і випливаючі з цього висновки для економічної політики країн. В рамках цього предмету міжнародна економіка охоплює не лише перші три ознаки, які були характерні для світового ринку (1) і для світового господарства (2-3), а й три зовсім нові ознаки (4-6). Отже, якщо ознака 1 є характеристикою світового ринку, ознаки 1-3 в сукупності характеризують світове господарство, то ознаки 1-6 разом є характеристиками міжнародної економіки вцілому.
Міжнародна економіка (international economics) – це частина теорії ринкової економіки, яка вивчає закономірності взаємодії господарюючих суб’єктів різної державної приналежності в області міжнародного обміну товарами, руху факторів виробництва і фінансування і формування економічної політики.
Параметри і структура міжнародної економічної системи
Світова економіка – її стріктура, динаміка розвитку та інші характеристики, подібно стану розвитку національних економік, знаходить відображення в різноманітних статистичних показниках.
Перед тим як перейти до них, треба відмітити, що будь-який статистичний довідник починається з показникив, відбиваючих чисельність та якісні характеристики населення. Вивчення населення є предметом цілого сімейства демографічних наук, але для розуміння закономірностей розвитку світового господарства необхідно знати лише деякі з цих показників.
Відмічу, що у 1996 р. на земній кулі проживало 5 млрд 754 млн чоловік, а до 2010 р. ця цифра збільшиться до ≈6,8 млрд. Щорічний темп приросту світового населення склал в період 1980 – 1996 рр. 1,6%, і за разрахунками буде мати тенденцію зниження до 1,2% у 2010 р. З загальної кількості жителей паланети 44,7% - жителі міст, інші – представники сільського населення. Середня тривалість життя людей коливається по країнах в границях від 38,5 років в Гвінєє - Бісау до 79,5 років в Японії.
Уявлення о розподіленні населення по регіонах і країнах, а також за тривалістю життя, дають карта 1 та пояснення до карти 1.
Карта 1
Середня тривалість життя населення по країнах світу та регіонах
Тривалість життя, роки
Менш ніж 55
70 – 74
55 – 64
75 і більше
65 - 69
Немає даних
Джерело: [3]
Пояснення до карти 1
Розподілення країн світу за середньою тривалістю життя
Тривалість життя
Кількість країн
ВНП,
млн дол.
Населення, млн
ВНП на душу населення, дол.
Менше 55
36
126,885
514
250
55-64
28
604,698
1,432
420
65-69
34
2 304,999
1,129
2,040
70-74
50
3 056,869
1,766
1,730
Від 75 і більше
47
23 395,280
905
25,840
Немає даних
15
17,992
8
2,360
Джерело: [3]
Узагальнюючим показником результатів господарської діяльності або стану економіки є показник обсягу валового внутрішнього продукту (ВВП ) і показник динаміки його приросту. Існують різні методики підрахунку ВВП. Візьмемо дані, вираховані по так званому паритету покупецьких здібностей, виміряні в доларах США в цінах одного якогось року (тут 1993 р.). Світовий ВВП склав у 1995р. 31 трлн 479,7 млрд дол., або близько 31,5 трлн дол. Важливо такоє знати, якими темпами роске це показник. Статистика показує, що ВВП (в % до минулого року) збільшувался у 1990 р. на 2,1%, у 1996 р. – на 2,9%, у 1997 р. – на 3,2%, у 1998 р. – на 2,6%, у 1999 р. – на 3,1 і в 2000 р. – на 3,2% (див. діаграму 1).
За середніми показниками темпа росту світового ВВП, природньо, сховані різні темпи росту по країнам і регіонам, враховуючи від’ємні (які показують зменшення обсягу).
Наприклад, в Аргентині, ВВП скорочувався в 90-ті рр. В цілому на 0,3%, а в період з 1990 по 1996 рр. щорічно на 4,4%. В Чилі він збільшився відповідно на 4,1% та 7,2%. Найдинамічніший темп приросту ВВП (7,8%) показали країни АТР, в той час, коли в промислово розвинутих країнах в тому ж самому році він склав 2,8%.
Оскільки чисельність і густота населення в різних країнах значно відрізняється, важливо знати величину ВВП на душу населення.
Вцілому в світі в 1996 р. ця величина склала 5 130 дол., маючи, природньо, великий розкид по країнах (500 дол. в Мозамбікє та 34 480 дол. в Люксембурзі).

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать полную версию