Затрати виробництва, ціна і прибуток

Будь яке підприємство або фірма намагається отримати якомога більший дохід від своєї діяльності, а отже прагне не тільки продати свій товар за максимально високою ціною, а скоротити свої витрати на виробництво й реалізацію продукції. Тому однією з важливих функції підприємства (фірми) є мінімізація витрати виробництва.
Облік виробничих затрат повинен бути організований так, щоб існувала можливість оперативно впливати на зниження собівартості, встановлювати фактори, які впливають на рівень собівартості і виявляти додаткові резерви її зниження.
Завдання обліку затрат виробництва, їх класифікація.
Перед обліком процесу виробництва стоять такі завдання:
1. Обмін і контроль за випуском продукції по її обсягу, асортименту, якості та виконання договорів-замовлень по цих показниках;
2. Обмін на виробництво і контроль за дотриманням кошторисів затрат;
3. Калькулювання собівартості продукції і контроль за виконанням плану собівартості;
4. Виявлення не використаних резервів на виробництво і контроль за недопущенням втрат у виробництві.
Для розв’язання цих завдань необхідно, щоб введення обліку затрат забезпечувало порівняння планових і фактичних показників собівартості.
До собівартості відносять:
1) витрати безпосередньо зв’язані з виробництвом продукції, обумовлені технології і організації виробництва, включаючи витрати на управління;
2) витрати на підготовку виробництва (на освоєння нових видів продукції);
3) витрати на удосконалення технології та організації виробництва, які здійснюються в ході виробничого процесу;
4) витрати на покращання умов праці і техніки безпеки підвищення кваліфікації працівників підприємства;
5) витрати зв’язані зі збутом продукції.
Крім витрат, які включаються в собівартість продукції, підприємства несе ще витрати, які покриваються за рахунок спеціальних джерел: прибутку (штрафи, пеня, % за кредит), фонду економічного стимулювання і спецпризначення (затрати на капітальний ремонт), капіталовкладень. Всі витрати на виробництво грунтують по таких ознаках:
1. по економічній ролі в процесі виробництва;
2. по способу включення затрат у виробництво;
3. залежно від об’єму виробництва;
4. по однорідності складу;
5. по видах витрат ­– елементам і статтям витрат;
6. по місцю виникнення – виробництвам, цехам, дільницям;
7. по видах продукції, робіт і послуг – калькулюючим об’єктам
8. по етапах виробничого процесу;
9. по календарних періодах.
Групування затрат по статтях калькуляції показує призначення окремих видів затрат у собівартості продукції. Для контролю за складом затрат по місцях їх здійснення і виявлення собівартості по видах виготовленої продукції необхідно знати не тільки, що затрачено в процесі виробництва, але і на які цілі (куди, на що). Ці затрати проведені, тобто їх треба враховувати по напрямах, відношенню до технологічного процесу. Такий облік затрат дає можливість аналізувати собівартість по її складових частинах і окремих видах продукції. Перелік калькуляційних статей встановлюється галузевими інструкціями.
Номенклатура калькуляційних статей:
1. сировини і матеріали;
2. повернені відходи;
3. паливо і енергія на технологічні цілі;
4. основна зарплата виробничих робітників;
5. додаткова зарплата виробничих робітників;
6. відрахування на соцстрах;
7. затрати на підготовку і освоєння виробництва;
8. витрати на утримання і експлуатацію устаткування (ВУЕУ);
9. загальновиробничі витрати;
10. загальновиробничі витрати;
11. загальногосподарські витрати;
12. інші виробничі витрати;
13. позавиробничі витрати.
Групування затрат.
Затрати на виробництво групують по таким елементам:
1. сировина і основні матеріали за мінусом відходів;
2. витрати на оплату праці;
3. відрахування на соціальні заходи;
4. амортизація основних фондів;
5. інші витрати.
Облік в постатейному розрізі здійснюють системно на відповідних рахунках виробничих затрат. На відміну від цього обмін в по елементному розрізі – позасистемно, тобто за допомогою різних вибірок та додаткових розрахунків.
Крім цього, затрати виробництва групуються: по місцю виникнення затрат, тобто по ознаці того, до якого виробництва вони відносяться (основного допоміжного), в якому цеху або на якій ділянці здійснені.
Для контролю і аналізу рівня затрат по окремих етапах технологічного процесу і розрахунку незавершеного виробництва з загальної суми затрат, що відносяться на собівартості тих або інших виробів, виділяють затрати на окремі процеси операції.
По календарних періодах виробничі затрати діляться на поточні, тобто постійні (щоденні) і одночасові тобто однократні або ті, що проводяться рідше ніж 1 раз в місяць. Чіткий розподіл затрат виробництва на поточні і єдиночасові має велике значення для правильного щомісячного обчислення собівартості продукції.
Методи обліку затрат виробництва.
В залежності від організації і технології виробництва, характеру випущеної продукції розрізняють три методи обміну затрат на виробництво і калькуляції собівартості продукції: позамовний попередільний і нормативний.
Позамовний метод обміну витрат на виробництво застосовують в виробництвах з механічним збиранням деталей, вузлів і виробів в цілому: технологічний процес між цехами тісно взаємозв’язані і ГП випускає тільки один, останній в технологічному ланцюгу, цех. Виробничі затрати збираються спочатку по цехам, але потім обов’язково сумують по підприємству в цілому, і завдяки цьому розраховують собівартість одиниці продукції проводять по сумі затрат всіх цехів. Позамовний метод застосовується в індивідуального виробництва або на виготовлення серії 5-10 виробів малосерійному виробництві відкривають замовлення. Непрямі затрати щомісячно розподіляють між замовленнями.
Фактичну собівартість окремих замовлень визначають або після передачі на склад або після здачі замовнику безпосередню.
При замовному методі не можна скласти калькуляцію замовлення до тих пір, поки по ньому не буде виконана вся робота, собівартість не можу бути розрахована вся робота, значним недоліком цього методу обліку.
В процесі виконання замовлень витрати матеріалів і зарплати виробничних робітників контролюється за допомогою кошторисної калькуляції, які складають до запущення замовлення в виробництво шляхом лімітування від пуску матеріалів на виробництво і співставляють начислену зарплату з сумою по цій статті в кошторисній калькуляції. Але кінцевий результат виконання плану по собівартості виявляють тільки після виконання замовлення. Це обумовлює необхідність покращання позамовного методу обліку шляхом застосування принципів нормативного методу обліку затрат виробництва.
Попередній метод обліку затрат виробництва продукції застосовується в таких галузях промисловості, в яких оброблювана сировина проходить декілька окремих самостійних фаз обробки, переділів.
Кожний переділ, за винятком останнього, являє собою завершену фазу обробки сировини, кінцевий продукт обробки, а напівфабрикат особистого виробництва. Напівфабрикат власного виробництва використовують не тільки в наступних переділах свого виробництва, але і реалізують на сторону іншим підприємствам як покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати. Собівартість кінцевого продукту буде складатись з суми затрат всіх переділів.
Нормативний метод є значним досягненням економічної науки. Суть його зводиться до того, що витрати на виробництво обліковується з поділу їх на 3 елементи обліку.
1) витрати в межах норми;
2) зменшення або збільшення витрат порівняно з нормою внаслідок змін норми під впливом технічного прогресу.
Нормативний метод обліку застосовують, як правило в масових і серійних виробництвах різної і складної продукції, яка складається з великої кількості деталей. Це найбільш прогресивний метод, який дозволяє ефективно використовувати дані обліку для виявлення резервів зниження собівартості і оперативного управління виробництвом. Найважливішим його елементом є своєчасне виявлення відхилень від норм і облік змін норм.
Особливістю нормативного методу обліку затрат є наявність і можливість поточного і попереднього контролю за витратами як по одним документам проводиться відпуск матеріалів, сировини, палива, нарахування зарплати по встановленим нормам затрат. В них проставляються ліміти, нори затрат матеріалів, нормований час і розцінки на оплату праці.
Ціна.
Важливим економічним важелем ринкового господарства є ціна. За допомогою ціни виражається вартість усіх видів продукції, послуг та ресурсів, вимірюються економічні величини обсягів виробництва, обігу і споживання, основних оборотних фондів, складові валового національного продукту тощо. Ціни слугують інструментом управління в будь-який економічній системі. Водночас ціна приховує так багато складностей, що її можна назвати “економічним атомом”. У світовій економічній науці їй присвячено багато досліджень, в яких висловлені різні підходи і думки.
Ціна з’явилась водночас із грошима. Як тільки останні почали відігравати роль товарного еквіваленту, виразника міри вартості, відразу ж виникло запитання: “А скільки грошей треба сплатити за цей товар, тобто яка його ціна?”.
Отже, поява грошей породила проблеми цін, їх величини й способу визначення, або механізму ціноутворення. Що ж таке ціна! У кожному підручнику з економіки або словнику сказано, що ціна – грошовий вираз вартості товару. Вона є об’єктивною економічною категорією, яка визначає функціонування всіх сфер виробництва, розподілу, обміну і споживання. Ціна – величина не постійна. Вона, як правило, не збігається з вартістю. Вона може бути вищою від вартості при дефіциті товарів на ринку або нижчою при їх надлишку, залежить також від купівельної спроможності грошової одиниці.
До недавнього часу у вітчизняній економічній літературі підкреслювалося, що ціна повинна відображати суспільно необхідно затрати країн. Однак якщо це правильно з точки зору ідеально-теоретичної моделі, то в практично-ринковому середовищі ця теза потребує коректив.
Коли йдеться про ринкові ціни, необхідно враховувати те, що ціни відображають не тільки стадію виробництва, а й стадію обміну, зокрема конкретне співвідношення попиту й пропозиції, що склалися на ринку, зумовлене передусім споживною вартістю товарів. Тобто, коли попит на певний вид товару перевищує пропозицію, то ціна на ринку буде більшою від суспільно необхідних витрат праці на його виготовлення, й навпаки. Таким чином, в основі товарних цін лежать не суспільно необхідні витрати праці, а ринкова вартість, що забезпечує відтворення виробництва у галузях відповідно до виявленої ринком суспільної потреби.
При розширеному відтворенні, властивому сучасній економіці, де значна частина прибутку спрямовується на виробниче споживання, ринкова вартість відхилятиметься від вартості виробництва. Слід зауважити , що на ринкову вартість впливає ще один фактор – органічна будова виробничих фондів (відбиває співвідношення між функціонуючими у виробництві уречевленою та живою працею).
Метод визначення ціни.
Найпоширенішим і досить, простим є метод за яким ринкова ціна визначається двома кількісними величинами: витратами виробництва (собівартістю) та середньою величиною прибутку. Така ціна являє собою ціну виробництва.
Нагадаємо, що ціна виробництва є сумою витрат виробництва та середнього прибутку на авансовий капітал:
ЦВ=ВВ(С)+СП
де ЦВ – ціна виробництва
ВВ(С) – витрати виробництва (собівартість)
СП – середній прибуток
Завдяки продажу товарів за цінами виробництва в усіх галузях у разі однакових витрат на виробництво товарів підприємці одержують рівний прибуток. Нормативною умовою комерційного розрахунку на підприємствах будь-якої галузі господарства є продаж товарів за цінами виробництва.
Отже, суспільно необхідні витрати праці історично й логічно виступають формою вартості, що передує ціні виробництва. Але вона на певному етапі еволюції виробництва зазнає такого впливу органічної будови виробничих фондів, що трансформується у ціну виробництва. Сприяє її утворенню міжгалузева конкуренція. Оскільки суперництво між підприємцями всіх галузей економіки за найбільш прибуткове вкладення капіталу в процесі міжгалузевої конкуренції і органічна будова виробничих фондів – постійно діючі фактори, то ціна виробництва має, по-перше тенденцію відхилятися від суспільно необхідних затрат праці, а по-друге, виступає безпосередню основою утворення ринкових цін товарів.
Тенденція утворення (в результаті міжгалузевої конкуренції) середньої норми прибутку диктує певні правила “поведінки” кожного підприємця. Перші в комерційному розрахунку слід керуватися передусім загальним нормативом вигідності вкладення капіталу в будь-яку галузь. Цим нормативом слугує отримання при реалізації товарів ціни виробництва, а отже й середньої норми прибуткую Друге: підприємець мусить враховувати, що він не витримає конкуренції і розориться, якщо собівартість продукції його підприємства (фірми) буде перевищувати суспільно нормальні витрати виробництва на одиницю продукції. Третє: підприємець повинен постійно дбати про те, щоб індивідуальна ціна продукції (на його підприємстві) була меншою за суспільну ціну виробництва. Тоді він, реалізуючи свої товари за ціною виробництва, не тільки буде одержувати нормальний (середній) прибуток, а й додатковий доход.
Суть ціни.
Суть ціни, її економічна роль розкривається в функціях, які вона виконує. Насамперед ціна виконує вимірювально-інформаційну функцію. З її допомогою здійснюється, по-перше вираження в грошовій формі вартості натуральних обсягів ресурсів, витрат і результатів, а також різних показників, використаних у господарській практиці: по-друге, вимірювання й облік витрат суспільної праці.
Друга функція – підтримка збалансованості й рівноваги у господарстві. Через ціни здійснюється зв’язок між виробництвом і споживанням, пропозицією і попитом. Оскільки ціна є формою економічного зв’язку виробника із споживачем, остільки вона відіграє активну роль у регулюванні пропозицій і встановлені стабільного розвитку галузей народного господарства.
Ринкові ціни виконують також розподільчу функцію. Вони визначають розподіл вартості суспільного продукту й національного доходу, покриття витрат виробництва, створення нагромаджень у галузях, на підприємствах, а також впливають на формування доходів певних соціальних верств населення.
Особливого значення в умовах ринкової економіки набуває стимулююча функція ціни. По-перше за допомогою ціни заохочуються передусім ті підприємства, які домагаються кращих показників шляхом збільшення випуску та реалізації продукції; по-друге ціни стимулюються підприємства, які знижують витрати виробництва порівняно з діючою ціною, використовують передову техніку й технологію, отримуючи більший прибуток за рахунок збільшення рівня рентабельності; по-третє вищою ціною стимулюється виробництво продукції нового асортименту, високої якості, що має підвищений попит у населення; по-четверте, зниження або підвищення ціни стимулює або, навпаки стримує придбання товарів споживачами.
Безперечно, всі функції цін пов’язані між собою. В чітко налагодженій економіці передбачається взаємодіюча система цін на різні групи товарів і послуг. Вона включає оптові ціни, за якими підприємства продають свою продукцію іншим підприємствам і фірма; тарифи за перевезення вантажів, а також споживання електроенергії, води, палива тощо; закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію: роздрібні ціни, за якими товари і послуги реалізуються населенню. Кожний вид цін має свою структуру і свої особливості формування.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать полную версию