Організація обліку в Франції та Люксембурзі

Зміст
Вступ
І. Організація ведення обліку в Франції
ІІ. Організація ведення обліку в Люксембурзі
Висновки
Список використаних джерел

Вступ
Найхарактернішою закономірністю сучасного світу є величезне зростання зовнішньоекономічних зв'язків країн із різним ступенем розвитку. Господарське зближення націй дедалі більше впливає на темпи і характер економічного та соціального розвитку, загальний економічний і політичний стан, тому міжнародні економічні відносини є однією з найважливіших сфер сучасного життя. Становлення та розвиток цих відносин – безпосередній результат поступової інтернаціоналізації виробництва і формування ринку.
Відображення міжнародних економічних відносин передбачає вивчення, узагальнення й аналіз міжнародної системи обліку та звітності, стандартів, рекомендацій і положень міждержавних та професійних організацій в певних країнах.
Тому в цій роботі ми розкриємо організацію ведення бухгалтерського обліку в таких країнах, як Франція та Люксембург.

І. Організація ведення обліку в Франції
Бухгалтерське законодавство . Французьке бухгалтерське законодавство має довгу історію. Ще Комерційний кодекс 1673 р. передбачав розділ, у якому вказувалися правила ведення бухгалтерських документів. Розвиток цієї справи відобразив Кодекс Наполеона, який мав вплив і на інші країни. Тепер бухгалтерське законодавство у Франції здійснює Національна рада з бухгалтерії, що створена в 1957 р. Це незалежна організація, яка співпрацює з міністерством економіки, фінансів і бюджету. Основна її мета - підготовка норм ведення обліку та форм документів. Важливе значення має загальний план ведення бухгалтерії, прийнятий у 1982 р.; з наступного року він став обов'язковим для всіх.
В основі плану лежать ідеї Юджіна Шмаленбаха - німецького вченого, спеціаліста з бухгалтерського обліку, який запропонував форму стандартного національного бухгалтерського кодексу. Із приходом фашистів до влади він був позбавлений посади професора в Кельнському університеті, але його науковий підхід прийняли у Німеччині в 1937 р. за основу реалізації національного економічного плану, що відомий як план Герінга.
У Франції цей підхід був прийнятий у 1942 р. і став основою для розробки загального плану ведення обліку. Після війни французький уряд не відмовився від цього плану з двох причин.
1. Велика кількість компаній і підприємств була націоналізована, й урядові необхідно було навести порядок у їх бухгалтерських системах, а це можна було зробити на основі уніфікованого плану ведення обліку.
2. Уряд Шарля де Голля прийняв п'ятирічний план відновлення французької промисловості. Уніфікований план бухгалтерського обліку повинен був надати необхідну інформацію для того, щоб впровадити заплановані ідеї в життя.
План 1982 р. включає такі розділи: 1.Загальні принципи. 2.Термінологія. 3.Правила оцінки. 4.Правила обчислення прибутків і збитків. 5.Зведений бухгалтерський документ. 6.Порядок ведення бухгалтерських документів. 7.Щорічні бухгалтерські документи. 8.Розрахунок собівартості.
Питаннями обліку займається міністерство фінансів, а аудитом - міністерство юстиції. Всі компанії з обмеженою відповідальністю і товариства зобов'язані подавати свої документи для аудиту.
Малими у Франції вважають підприємства, в яких:
1) сума активів - 230 тис. євро;
2) чистий оборот - 460 тис. євро;
3) середня кількість працівників - 10 осіб.
Середніми у Франції вважають підприємства, в яких виконується два з трьох вказаних показників:
1) сума активів - 1,5 млн євро;
2) чистий оборот - 3,0 млн євро;
3) середня кількість працівників - 50 осіб.
Великими підприємствами у Франції вважаються ті, які перевищили два із трьох вказаних показників за останні 2 роки.
Облік фінансових результатів і самофінансування фірми . Визначення фінансових результатів на французьких підприємствах відбувається двома способами за даними фінансової бухгалтерії:
а) лінійним, коли зіставляється випуск товарів із минули ми витратами та відображається новостворена вартість загальною сумою з наступною її деталізацією;
б) у вигляді бухгалтерського рахунку в дебеті відображається споживання підприємства, тобто витрати, а в кредиті - випуск продукції, тобто реалізація.
За французьким варіантом загальний результат роботи підприємства визначається шляхом підсумовування експлуатаційних, фінансових і надзвичайних витрат.
Експлуатаційними є види діяльності, що передбачені статутом підприємства: виробнича, торговельна, будівельна, транспортна, постачальницько-збутова та ін.
Фінансовою є діяльність, пов'язана з фінансовим і банківським обслуговуванням підприємства (випуск акцій, фінансова участь у діяльності підприємств, надання та отримання кредитів).
Надзвичайною називається діяльність за операціями довготривалого характеру, як правило, від 2 до 5 років (наприклад, реалізація основних засобів, авторського чи орендного права).
За кожним із видів діяльності проводиться зіставлення витрат із випуском і продажем (реалізацією) та визначення фінансових результатів.
Основними особливостями визначення фінансового результату методом "витрати - випуск" є:
– точне визначення новоствореної вартості за даними фінансової бухгалтерії;
– за даними фінансової бухгалтерії розроблення матриці "витрати - випуск" і на її основі визначення новоствореної вартості;
– визначення фінансового результату роботи підприємства без обчислення фактичної собівартості виготовленої, відвантаженої та реалізованої продукції.
У результаті цього значно знижується трудомісткість бухгалтерських робіт, підвищується оперативність і посилюється контроль фінансових органів.
Самофінансування - це фінансове інвестування за допомогою власних ресурсів підприємства. Його джерелом є власний капітал підприємства, який включає амортизаційні відрахування, резерви, нерозподілений прибуток.
В обліку самофінансування визначальне місце займає облік амортизаційних відрахувань.
Річні норми амортизації, які використовуються у Франції, характеризуються такими даними (табл. 1.1).
До нематеріальних основних засобів належать:
– ліцензії на патент (протягом захищеного періоду - як правило, 23 роки);
– витрати на заснування фірми (протягом періоду заснування, але не більше 5 років);
– право користування землею, водою й іншими природними ресурсами (протягом періоду, який вказаний у договорі, угоді про користування);
– авторське право (протягом захищеного періоду).

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать полную версию