Слюсаря викликали? (Твір на морально-етичну тему у публіцистичному стилі)

Хто не чув ці слова? Ось дзвінок у двері — і на порозі з'являється наш рятівник. Він і течу ліквідує, він і сантехніку змінить. А ось наш слюсар-сантехнік Михайло Костянтинович може поліпшити настрій господарям квартир не тільки своєю професійною роботою. Зараз поясню чому.

Одного разу Михайла Костянтиновича викликала для усунення негараздів у ванній кімнаті вісімдесятирічна мешканка нашого будинку Ніна Семенівна. Вона приятелює з моєю прабабусею. У Ніни Семенівни є лише дочка, і та живе в іншому місті. Онуків і правнуків своїх жінка практично не бачить. Посилює самітність Ніни Семенівни немічність, їй важко виходити у двір. Робітники соціальної служби допомагають їй у побуті.

Іноді моя прабабуся приходить до Ніни Семенівни, щоб допомогти в домашніх справах і просто випити чайку. Якось моя прабабуся прийшла у гості до Ніни Семенівни і здивувалася: на письмовому столі і підвіконні вона побачила різноманітні фотографії. Видно було, що зроблені вони сучасною апаратурою ,справжнім фотохудожником.

— Та це ж справжні картини! — із захопленням вигукнула моя прабабуся. — Звідки вони в тебе, Семенівно? Ніколи раніше ти не показувала мені цю красу.

— А я й сама тільки вчора їх одержала. Дивлячись на ці фотографії, я наче зробила екскурсію нашим містом, яке дуже змінилося останнім часом.

— Так все ж таки, звідки у тебе це диво? — не вгамовувалася прабабуся.

— Зараз, зараз, Сергіївно... А річ була ось у чому.

Ніна Семенівна зателефонувала до "Жилкомсервісу": треба було змінити гумову прокладку у крані. Довго чекати на слюсаря не довелось. І, як завжди, прийшов слюсар-сантехнік Михайло Костянтинович. Це людина охайна, доброзичлива. Він невисокий на зріст, міцної статури, але рухливий. Коли Михайло Костянтинович виконує якусь роботу, неодмінно розповідає господарям щось цікаве зі свого життя. В молодості він служив на флоті, зараз на пенсії, але сил вистачає, щоб працювати.

— Я можу тільки позаздрити вам, — сказала Ніна Семенівна Михайлові Костянтиновичу. — У вас цікаві зустрічі з різними людьми. Я ж не маю сил виходити з квартири. Ніби заручниця в чотирьох стінах. Лише телевізор скрашує моє життя.

І тут Михайло Костянтинович сказав:

— Вихід, шановна Ніно Семенівна, є завжди. Я допоможу вам зробити ваше життя цікавішим. Завтра прийду до вас. Чекайте.

І дійсно, як і обіцяв, Михайло Костянтинович прийшов.

— Приніс вам свій фотоальбом, — сказав він. — Є у мене захоплення. У вільний від роботи час займаюсь фотографією.

Він залишив Ніні Семенівні знімки, зроблені у різноманітних куточках міста. Тут були і нові фонтани, і нові будови, і, звісно, багато знімків було присвячено природі.

— Дивіться і мандруйте, — посміхнувся Михайло Костянтинович. — Я відтепер частенько приноситиму вам свої фотороботи. Я мешкаю у вашому будинку. Тож далеко йти не доведеться.

Ніна Семенівна повеселішала, менш почала говорити про свої хвороби. Воістину небайдужі люди змінюють цей світ.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать