Воронам на заздрість (твір-оповідання на основі особистих вражень)

Цього дня ми виходили з Саржиного Яру незвичною для нас стежкою. Вона піднімається вгору до проспекту, і не кожна немолода людина у змозі піднятися без зупинки. А зупинятися на цій алеї варто навіть дітлахам. Тут на кожному кро¬ці дива. Адже як не зупинитися і не помилуватися справжнім березовим гайком. Підніжжя дерев заховалися десь у глибині яру, а крони, ніби диковинні повітря¬ні кулі, піднесені високо над яром. А як не затриматися біля вікової тополі! Щоб охопити стовбур однієї з них, ми з мамою узялися за руки і то ледве зімкнули пальці. А хіба ж не диво побачити просто на алеї білку! Навіть звичайні ворони, сороки та голуби на гілках здаються казковими персонажами.

Зараз зима. Саржин Яр приваблює нас своїм цілющим джерелом. Вода надхо¬дить в гранітні купальні, і багато ентузіастів навіть у мороз пірнають у ці ванни. Купається тут і моя сім'я. Але раніше, ніж окунутися в цілющі води, ми робимо легку пробіжку разом із батьком — біжимо затишними алеями Яру, потім йдемо на тренажери, які розташовані під відкритим небом за кілька кроків від джерела. А потім — яка насолода — пірнаємо у крижану воду.

Так було і цього разу. Відпочинок в Яру закінчився, і ми підіймаємося алеєю, про яку я вже згадував. Раптом ми почули якісь таємничі звуки. Здавалося, хтось б'є картонними коробками одна об одну, ніби в литаври. Ці звуки супроводжу¬валися невгамовним пташиним галасом. "Справжній оркестр, — посміхнулась мама. — А справді, що це?" Кілька кроків — і ми зупинилися, украй здивова¬ні. Ми побачили оголений кущ бузку, до гілок якого, наче ялинкові іграшки, прив'язано понад десяток порожніх пластикових пляшок з-під мінеральної води. Горлечка пляшок акуратно закриті кришечками, щоб в них не потрапляла дощо¬ва вода. У боках пляшок зроблені отвори для птахів. Самі пляшки висять на дро¬тиках. Порожніти пляшкам не дають перехожі — вони кладуть в прозорі годівни¬ці зерно, насіння, шматочки хліба. Синиці і горобці один за одним влітають у ці годівниці, сидять там і общають. Своєї черги чекають їхні сородичі. Пластикові годівниці розгойдують і птахи, і вітер, пляшки при цьому стукають одна об одну і об гілки. "Ось вам і оркестр!" — сказав я батькам.

Ми звернули увагу на те, що на гілках сиротливо сидять ворони і з сумом див¬ляться на птахів, що бенкетують. Вони теж не проти були б пригоститися, але отвір на пляшках вузенький і розрахований лише на дрібних пташок. От і дово¬диться воронам (а до них іноді приєднуються сороки і голуби) чекати, доки якась невдаха не впустить щось — зернятко, або шматочок хліба, або насіннячко. Що тут відбувається! Випереджаючи одна одну, сороки прожогом кидаються підніма¬ти крихітки. Ворони більш терплячі — чого кидатися на дрібниці. Ось із годівни¬ці вилетить більший шматочок — тоді і вороні пощастить. Тут потрібна неабияка спритність, та ще більш необхідна хитрість.

— Воістину воронам на заздрість ця їдальня на кущу бузку, — сказала мама.

— Великі та сильні — добувайте їжу самі, — додав тато. Я погодився з батьками.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать