Білка в нашому дворі (спостереження на основі власного досвіду)

Наш двір старий. Будинки в ньому споруджували ще до Великої Вітчизняної війни. Будівлі росли разом із цехами тутешніх заводів. Від нашого помешкання рукою кинути до заводу, який випускає техніку для армії, для сільського господарства, гірничої промисловості, залізничного транспорту. Поблизу знаходиться інше важли¬ве підприємство. Його продукція — холодильні машини. Зрозуміло, ми мешкаємо в індустріальному районі. Проте жителі дбають про зелене вбрання двору. Кожної вес¬ни з'являються нові дерева, кущі. Бабусі розбивають під вікнами палісадники. Ону¬ки їхні хто допомагає, а ті, що зовсім малі, стоять і дивляться, а потім охоче поли¬вають квіти, наглядають за чистотою двору, за саджанцями, щоб ніхто їх не зламав.

На деревах з'являються годівниці для птахів, а шпаківнями вже нікого не зди¬вуєш. Кожен під'їзд намагається виділитися: хоче бути кращим в охороні природи, і якщо його мешканці вішають шпаківню, то її зроблено з вигадкою. Проки¬даємося ми під гомін птахів, у дворі можна побачити мешканців парків — сойок. Здається, що вони своїм грізним криком намагаються довести, що саме вони се¬ред птахів тут найголовніші.

Чим могла ще здивувати природа мешканців нашого двору?

...Це було у жовтні. Перед школою батьки попросили мене винести сміття. Для цього мені треба було перейти весь двір. Я ще не пройшов й половини шляху, як зупинився мов укопаний. Що за дивна кішка біля дерева? У неї незвичайно пухнастий хвіст, щіточки на вухах, стоїть вона чомусь на задніх лапках, а в передніх щось тримає і їсть. І по всьому видно, що голодна.

Я підкрався до тваринки і зрозумів. Та це ж білка! Звідки вона в нашому дворі? До ближнього парку далеко. Може, вона жила в когось дома і вирвалася на волю? А може, справді, якимось чином потрапила з парку до нашого двору. Власне, двір мало чим відрізняється від паркового куточка.

Ближче до білки я підійти не зміг: вона, мабуть, відчула загрозу з мого боку і кинулася стовбуром в крону липи. Часу в мене було обмаль, щоб чекати, коли білочка посмілішає і я її побачу знову; треба було збиратися до школи.

У школі я розповів хлопцям про дивну зустріч. Наша класна керівниця Людмила Олександрівна, почувши мою розповідь, сказала: "Ось бачите, яке зелене і затишне наше місто. Тут усім роздолля: і птахам, і білкам".

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать