Професія вчителя (твір-роздум)

Если учитель соединяет в себе любовь к делу и к ученику, он совершенный учитель.



Л. Толстой



Швидко летять роки. Здається, зовсім недавно ми, першокласники, з букетами квітів переступили поріг свого 1 "А" — і вже 8-й клас. Добре запам'ятався ще один день шкільного життя. Ошатні й урочисті, ми зібралися в прикрашеній залі. Але чому крізь посмішки пробивається смуток? В очах мам і бабусь, що прийшли на свято, сльози: закінчений третій клас, і ми розстаємося з першою вчителькою — Ларисою Алімівною Білецькою. Про таких у народі кажуть: "Учитель від Бога". Зустріч з нею визначила мою особисту глибоку повагу до професії Вчителя. У нашій родині завжди вважали цю професію однією з найважливіших. Зважаючи на розповіді бабусі і мами, їхні улюблені вчителі були чудовими людьми.



Учитель — професія масова. Сотні тисяч учителів працюють з дітьми в нашій країні. Але разом з тим це одна із самих творчих професій. Робота справжнього вчителя не закінчується дзвоником з уроку. Те, що одержують учні в спілкуванні з ним, стає частиною їхньої особистості.



У нашому будинку часто згадують двох учителів, двох класних керівників: Риту Зіновіївну і Стеллу Семенівну. Перша навчала російській мові і літературі мою бабусю, друга — мамина вчителька математики. Ці вчителі не тільки дали своїм учням ґрунтовні й міцні знання. Вони "ліпили" з кожного з них Людину, уміли знайти підхід до будь-якої дитини.



Серед однокласників моєї бабусі є інженери різних спеціальностей, лікарі, економісти. Сама бабуся стала філологом, як і її улюблена вчителька.



Пройшли роки, учні стали дорослими, виховували уже своїх дітей, але, поки була жива Рита Зіновіївна, раз на рік обов'язково приходили в її однокімнатну квартиру всі разом — привітати з днем народження. Вона залишилася для них Учителем на все життя. І зараз, 50 років після закінчення школи, її учні не втрачають зв'язків один з одним і приходять на допомогу, як це робила їхня вчителька, не очікуючи прохання.



Стелла Семенівна людина з великим серцем, кожне літо вона сміливо вирушала з класом спочатку по області, потім — по Україні, Прибалтиці, Волзі. "Коли я з дітьми, то нічого не боюся!" — любила говорити вона. Під час поїздки діти самостійно закуповували продукти, готували нехитрі обіди, старанно чистили після багаття казанки і каструлі. Учителька виховувала працьовитість, уміння жити в колективі, чуйно ставитися до товаришів. Вона знайомила дітей з експозиціями музеїв, багато розповідала про народні художні промисли, учила поважати звичаї і традиції інших народів.



За всіх часів самовіддано трудилися сівачі "розумного, доброго, вічного", Недавно я прочитала про польського педагога Януша Корчака. У роки окупації Польщі фашистами Корчак героїчно боровся за життя дітей варшавського Будинку сиріт. Він загинув у Треблинці, фашистському таборі смерті разом із двомастами своїми вихованцями.



Сьогодні вчити і виховувати дітей, напевно, складніше, ніж колись. Сутужніше стало життя, з'явилося багато нової інформації, багато нової техніки, змінилося ставлення до деяких колишніх цінностей. І в цих умовах зростає роль Учителя. У селі Пархомівка є історико-художній музей, який багато років тому заснував місцевий учитель Панас Федорович Лунєв. Він вважає, що людина повинна мати не тільки розумну голову, але й розумне серце. Жорстокість, підлість, черствість походять від бідності почуттів, від недостатнього виховання мистецтвом.



Велика подяка таким Учителям-ентузіастам! Адже вчитель формує обличчя майбутнього.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать