Крах “недокінченої ” ідеї

Учнівський твір По романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”.

Головний герой роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” – Родіон Розкольників – незвичайний злочинець. Свій злочин – убивство лихварки Алене Іванівни – він робить під впливом створеної й вистражданої їм системи ідей, розглядаючи цей злочин як своєрідний соціально-психологічний експеримент, що повинен підтвердити не тільки в його власних очах, але й в очах інших людей правильність його теоретичних висновків. Тому психологічний аналіз стану злочину, злочинця нерозривно злитий у романі воєдино з аналізом філософської теорії Раскольнікова.

Хто ж він і чим так цікавий для читача?

Особисто для мене найбільший інтерес представляє теорія Родіона Раскольнікова про два типи людей: нижчих, або “матеріалі”, і вищих (назвемо їх “наполеонами”) – і її невідповідність особистості автора теорії. Міркуючи про причину існуючої нерівності й несправедливості, Розкольників доходить висновку, що завжди існувало розходження між двома розрядами людей. У той час як більшість людей завжди й скрізь мовчазно й покірно підкорялося встановленому порядку речей, не маючи сил повстати проти нього, в історії людства час від часу з’являлися деякі “незвичайні” люди, подібні до Наполеона, які й були його справжніми двигунами. Призначені самою природою для ролі “владарів долі”, вони сміло повставали проти існуючого порядку й при цьому зухвало порушували суспільні норми моралі, не зупиняючись перед насильством і злочином. Розкольників не хоче, як більшість тих людей, за яких він спостерігав, мовчазно коритися й терпіти, і ця моральна непримиренність героя імпонує й авторові, і читачам роману.



Розкольників убиває старуху-процентщицу, що, подібно п’явці, безжалісно ссала останнє з бідних людей. Убиває заради грошей, щоб потім облагодіяти сотні людей, повернути їх до нормального життя. Він робить це ще й тому, що сам злочин – свого роду тест на вищий ранг: ” чи Тварина я тремтяча або право маю? Воша я або людина?”

Розкольників ставить себе в один ряд з Магометом, Наполеоном, а виходить, дозволяє собі безкарно проливати кров. Убивство старухи-процентщици повинне показати, хто він: якщо залишиться спокійний, не впаде у хворобливий стан, значить – “вища істота”, у противному випадку – “матеріал”, такий же, як усе. Помилкова вся теорія Раскольнікова (убивство взагалі нічим виправдати не можна), і особливо помилкова вона стосовно самого героя роману. Вона начебто б і логічна: дійсно, є люди, Наполеон наприклад, які легко йдуть на пряме або непряме вбивство людей і не почувають потім каяттів совісті.

Але Родіон Розкольників, бажаючи дати людям щось корисне, міг би при безсторонньому аналізі помітити, що всі зміни, внесені в життя людства окремими особистостями через кровопролиття, ніколи не були позитивними. Та й діяли ці вершителі історії з егоїзму, спраги влади. У них була одна загальна риса – нелюдськість, неповага до чужого життя – тому, що вони ніяк не вправі відібрати. Любов, жаль, милосердя, на думку Раскольнікова, властиві тільки “матеріалу”. “Наполеоне” над усе цього, вони самі собі мораль, їхня ідея піднімає їх.



І якщо ділити людей на два розряди, те краще вуж “матеріал” уважати вищим класом, а “Наполеонові” – елементом, що деградував, що утратили людські якості. От і вийшов у Раскольнікова розкол: логіка говорить, яким він повинен бути – безжалісним “Наполеоном”, а нормальна людська суть протестує: вона жалує зганьблену дівчинку. Жалує матір, сестру, співчуває Соні, Катерині Іванівні, Мармеладову. Розкольників здатний любити. Логіка зближає його з Лужинам і Свидригайловим, а людська сутність протестує: підлість вона називає підлістю, зло – злом, незважаючи на ідею про те, що негідника, що називає, “негідником” :- теж негідник. Занадто Розкольників був людиною, щоб стати Наполеоном. Він сам себе обдурив своєю же теорією й сам себе покарав за її перевірку: намагаючись підняти себе у своїх очах над людьми, він спорудив психологічну стіну між собою й ними, і ця самітність найбільше руйнувала його.



Раскольнікову повезло: він знайшов чисту душу – Соню. Він, що вирішив жертвувати іншими, знайшов людину, що пожертвувала собою заради інших. Наступна самопожертва Соні – заради Раскольнікова: вона йде за ним у Сибір, вона готова на всі, щоб відродити духовно того, кого любить. І їй це вдається, у нього виникає думка: “Хіба можуть її переконання не бути тепер і моїми переконаннями? Її почуття, її прагнення принаймні…” А це значить, що Розкольників неодмінно зміниться, переродиться, стане новим чоловіком. І в цьому його й Сониного щастя.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать