Мелодійність поезії А. А. Фета

Поезія Фета – поезія натяків, здогадів, умовчань; його вірші по більшій частині не мають сюжету, – це ліричні мініатюри, призначення яких передати читачеві не стільки думки й почуття, скільки “летуче” настрій поета. Фет обмежував свою поезію трьома темами: любов, природа, мистецтво. Йому були далекі щиросердечні бури й тривоги.

Поет писав: Мова щиросердечної непогоди Була незрозуміла для мене.

Любов для нього – захист “від вічного плескоту й шуму життя”. У той же час любовна лірика Фета відрізняється багатством відтінків, ніжністю й щиросердечною теплотою. “Серця даремне тремтіння”, “мед запашний любовної радості й чарівних снів” “поет-чарівник”, як себе називав Фет, живописав словами дивної свіжості й прозорості. Пронизана те світлим сумом, те легкою радістю, його любовна лірика дотепер “золотом вічним горить у пісні “. Ще одна тема лірики Фета – природа. “Прагнучи від людей утаїтися”, він іде в мир природи, прагне злитися з нею: “Меж тими зірками й мною якийсь зв’язок народився”. ”Природи таємний спостерігач”, він володіє гострим поетичним зором і слухом: бачить, що як летить “проти бури” ворон “крилами махає важко”, як “у росинці, ледве помітної”, відбивається сонце, чує лементи перепелів, тріск деркачів, “рвучкі трелі” солов’я. Життя природи не була для нього таємницею, і наприкінці свого життя Фет мав право сказати про себе:

Полуда на груди земний
Хоча із працею дихати я буду,
Весь трепет життя молодою
Мені буде виразний отовсюду.


Він умів олюднити природу, знаходити в ній відзвук своїм настроям і почуттям, тонко відчував принадності російської природи, любив красу рідного пейзажу.

Син півночі, люблю я шум лісовий
І зелені рослинну
писав він у вірші “Італія”. Італії він протиставляє свою північну батьківщину, де “оксамит степу зеленій” і де “смілішай, і слище, і задорней весняний свище соловей”. Чудова пейзажна лірика Фета – краща частина його поезії.



Безперечним достоїнством віршів Фета є їхня співучість і музикальність. Цю особливість його творчості відзначив великий російський композитор П. И. Чайковський. “Можна сказати, – писав він, – що Фет у кращі свої хвилини виходить із меж, зазначених поезії, і сміло робить крок у нашу область. Це не просто поет, скоріше, поет-музикант”.



Панас Фет… Його поезія свіжа й трепетна, вона хвилює нашу уяву, викликає глибокі думки, дає відчути красу й благозвучність російського слова. Коли я вперше прочитала його ліричну п’єсу “Шепіт, боязке дихання…”, те відчула якийсь особливий настрій, приплив життєвої сили. Шепіт, боязке дихання, Трелі солов’я, Срібло й колихання Сонного струмка… Саме цей вірш стало “самим фетовським”, своєрідним поетичним “автопортретом”. Адже це просто чудо! Вірш побудований на одних називних реченнях. Жодного дієслова. Тільки предмети і явища, які випливають одне за іншим. У той же час предметним і речовинним вірш не назвеш. Це і є, може бути, саме дивне й несподіване. Предмети у Фета непредметні. Вони існують не самі по собі, а як знаки почуттів і станів. Вони ледве світяться, мерехтять. Називаючи ту або іншу річ, поет викликає в нас не конкретне подання про саму річ, а ті асоціації, які звично можуть бути з нею зв’язані. Головний зміст – між словами, за словами.



Саме за словами розвивається й основна тема вірша: почуття любові, почуття найтонше, невимовне:

Ряд чарівних змін Милої особи,
У димних хмаринках пурпур троянди,
Відблиск янтарю,
И цілування, і сльози, И зоря, зоря!..
Так про любов до Фета ще ніхто не писав. Тема стара, більше того – вічна. А від фетовських рядків віє свіжістю й новизною. Фет писав: “Під новизною я маю на увазі не нові предмети, а нове їхнє висвітлення чарівним ліхтарем мистецтва”. .

І от читаємо його вірш “Я прийшов до тебе із привітом…”:

Я прийшов до тебе із привітом, Розповісти, що сонце встало, Що воно гарячим світлом По аркушах затріпотіло; Розповісти, що ліс прокинувся…



Незвичайно вже сам початок вірша, незвичайно в порівнянні із прийнятою тоді нормою в поезії. Адже початкова фраза фетовського вірша зовсім неточна й навіть не зовсім правильна: “Я прийшов до тебе із привітом, Розповісти…”. Дозволив би собі так сказати Пушкін? Але саме ця неточність створює не тільки несподівані, але і яскраві, хвилюючі образи. Створюється враження, що поет начебто б спеціально й не замислюється над словами, а вони самі до нього прийшли. І це робить сильний художній вплив.

А як прекрасний його пейзаж! Перед нами з’являється весна:

Уже верба вся пухната Розкинулася навкруги;
Знову весна запашна Повіяла крилом.
Ми почуваємо, як радується приходу весни поет,
як хвилюється й блаженствує його душу.


? Скільки голосів на лузі, у саду, у полі славлять літо! Спів птахів, дзенькіт струмка, тріск коників, дзижчання бджіл зливаються в радісну музику. Рядка Фета вбирають її в себе й теж починають звучати співуче, мелодійно. Навіть у нічної тиші є своя музика:
?Ніч німа, як дух безтілесне, Тепле повітря оніміло…
А от картинка зими в сучасної Фету селу. Мимоволі звертаєш увагу, скільки подробиць сільського побуту любовно запам’ятав Фет.

? От ранок півночі – сонливе, скупе – Ліниво дивиться у вікно – і сірий дим
? килимом Тихенько стелиться над крівлею з ковзаном.
Рядка у вірша довгі, неквапливі – адже вони зображують “сонливе” зимовий ранок.

У Фета немає дерев, рослин, птахів і комах взагалі. Його флора й фауна завжди конкретні й певні. У поезію входять спостереження людини, що визначає по голосі не тільки те, яка птах співає, але й де вона перебуває:

? І чую я, росистої Напівголосно скриплять деркачі.


Новизна зображення явищ природи у Фета пов’язана з ухилом до імпресіонізму, саме цей стиль давав можливість загострити й помножити образотворчу силу слова. От початок вірша:

Над озером лебідь в очерет потягнув,
У воді перекинувся ліс,
Зубцями вершин він у зорі потонув,
Між двох небес.
Ліс описаний таким, яким він представився погляду поета: ліс і його відбиття у воді дані як одне ціле, як ліс, що зігнувся між двома вершинами, що потонули в зорі . двох небес.

Поет дуже музичний, його стих часто вже самим підбором звуків створює в нас той або інший настрій. “Що не висловиш словами, звуком на душу навий”, – писав Фет.

Його поезія заворожує нас своїм звучанням. Вона відбиває живе життя, одночасно розкриваючи внутрішній мир людини, красу російської природи, виховує любов до російських просторів, виражає радість і світлу захопленість.



Панас Фет увійшов в історію російської поезії як оригінальний поет-лірик, майстер ліричної мініатюри. Його вірші вражають яскравістю й соковитістю фарб, більшим емоційним розжаренням. І як не погодитися з високою оцінкою майстерності А. А. Фета, даної Н. Г. Чернишевським: “Хто не любить його, той не має поетичного почуття”.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать