Своєрідність лірики Б. Пастернака

Поетичний світ Бориса Пастернака з’являється перед нами у всьому своєму багатстві – багатстві звуків і асоціацій, які відкривають нам давно знайомі предмети і явища з нової, часом несподіваної сторони. Поезія Пастернака – це відбиття особистості поета, що виріс у сім’ї відомого художника і талановитої піаністки. Відома любов Бориса Пастернака до музики – йому навіть ладили композиторське майбутнє, але змістом його життя стала поезія. Перші публікації його віршів відносяться до 1913 року. У наступному році виходить перший збірник поета «Близнець у хмарах». Пастернак входив у невелику групу поетів «Центрифуга», близьку до футуризму, але, яка потрапила під вплив символістів. До своєї ранньої творчості він ставився критично і згодом ряд віршів було перероблено. Треба сказати, що Пастернаку в цілому властиве відношення до поезії як до напруженої роботи, що вимагає повної самовіддачі:

Не спи, не спи, працюй,
Не переривай праці,
Не спи, борися із дрімотою,
Як льотчик, як зірка.
Не спи, не спи, художник,
Не віддавайся сну.
Ти – часу заручник
У вічності в полоні.
Уже в перші роки творчості у Пастернака проявляються ті особливості його таланта, які повністю розкрилися надалі: поетизація «прози життя», зовні неяскравих фактів, філософські роздуми про зміст любові й творчості, життя й смерті. Борис Пастернак вводив у свої вірші рідкі слова і вираження – чим менше слів було в книжковому звороті, тим краще це було для поета. Тому немає нічого дивного в тім, що ранні вірші Пастернака після першого прочитання можуть залишитися незрозумілими. Для того щоб вникнути в суть образів, створених поетом, потрібно знати точне значення написаних їм слів. А до їхнього вибору Пастернак ставився з великою увагою. Він хотів уникнути штампів, його відштовхували «затерті» поетичні вираження. Тому у його віршах ми часто можемо зустріти застарілі слова, рідкі географічні назви, конкретні імена філософів, поетів, учених, літературних персонажів. Своєрідність віршованого стилю Пастернака є також у незвичайному синтаксисі. Поет порушує звичні норми. Начебто б звичайні слова, але їхнє розміщення у строфі незвичайне, і тому вірш жадає від нас уважного читання. Але яку експресивність надає такий синтаксис поетичному тексту! У вірші «Заметіль» мова йде про подорожанина, що заблудився, про заметіль, що збільшує безвихідність його шляху. Щиросердечний стан подорожанина передають звичайні слова, але саме почуття тривоги, розгубленості звучить у тому незвичайному ритмі вірша, що надає йому своєрідний синтаксис. Оригінальні і асоціації Пастернака. Вони незвичні, але саме завдяки цьому дійсно свіжі. Вони допомагають описуваному поетом образу розкритися саме так, як він його бачить. У вірші «Старий парк» сказано, що «караючих зграй дев’ятки розлітаються з дерев». А далі знаходимо такі рядки:

Звірячого болю міцніють сутички,
Міцніє вітер, озвірівши,
І летять граків дев’ятки,
Чорні дев’ятки треф.
Образний ряд цього вірша глибше, ніж може здатися на перший погляд. Поет використовує тут тричленне порівняння: граки – дев’ятки треф – літаки. Справа в тому, що вірш написаний у 1941 році, у пору, коли не названі в ньому літаки літали дев’ятками, і їхній лад нагадав поетові дев’ятки треф і граків. У складних асоціативних рядах – своєрідність поезії Пастернака. М. Горький писав із цього приводу Пастернаку: «Багато вражаючого, але часто утрудняєшся зрозуміти зв’язки ваших образів і стомлює ваша боротьба з мовою, зі словом». І ще: «Іноді я сумно почуваю, що хаос світу долає силу вашої творчості і відбивається у ньому саме як хаос, дисгармонійно». У відповідь Пастернак писав: «Я завжди прагнув до простоти і ніколи до неї прагнути не перестану». У зрілій ліриці поета дійсно є ясність вираження, що сполучається із глибиною думки: «У всьому мені хочеться дійти до самої суті. У роботі, у пошуках шляху, у серцевій смуті. До сутності минулих днів, до їхньої причини, до основи, до корінь, до серцевини». Еволюція, що відбулася з поетом, була природним шляхом художника, що бажає у всьому дійти «до самої суті». Збагнення духовного світу людини, законів розвитку суспільства, природи є головним у творчості Бориса Пастернака. Багато в чому, його вірші є приводом для роздуму над питаннями життєвого устрою. От, приміром, уривок з вірша «Вокзал»:

Вокзал, неспаленний ящик
Моїх зустрічей і розлук,
Випробуваний друг і укажчик,
Почати – не обчислити заслуг…
Мальовнича і звукова виразність вірша, індивідуальна неповторність образної системи – такі характерні риси поезії Пастернака. Цей поет пізнаваний. Він і талановитий художник, і розумний співрозмовник, і поет-громадянин. Відомо, що його творчий шлях був нелегким: його засуджували, травили (після написання роману «Доктор Живаго»). У ті дні Пастернак напише: Я пропав, як звір у загоні: десь люди, воля, світло, А за мною шум погоні, Мені назовні ходу немає. Що ж зробив я за капость, Я вбивця і лиходій? Я увесь світ змусив плакати Над вродою землі моєї. Визнанням великого літературного талант Бориса Пастернака виявилося нагородження його у 1958 році Нобелівською премією «За видатні заслуги у сучасній ліричній поезії і на традиційному поприщі великої російської прози». Тоді Пастернака змусили відмовитися від цієї премії. У 1989 році вона була повернута поетові посмертно. Можна із упевненістю сказати, що літературна спадщина Бориса Пастернака має важливе значення не тільки у російській, але і у світовій культурі.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать