Снігур на горобині (твір-опис)

Зима цього року лягла рання. Кілька днів підряд ішов сніг. Двірники, захоплені зненацька снігом, не встигли згребти опале листя. Де-не-де можна було побачити різьблений кленовий листок, що стирчить з-під снігу. Ще подекуди на деревах залишалося листя. Здавалося, дерева підставили свої долоньки, на яких лежав і не танув сніг. Листя на дубі, що залишилося, схоже на жерстяне. Воно стукало одне об одне, начебто намагалося зігрітися. А ось горобина давно скинула своє листя, і тільки жмутики гіркуватих оранжево-червоних ягід робили дерево ошатним. Від нього неможливо було відвести око. Під вагою снігу деякі ягоди не утрималися на дереві і червоними крапельками упали на снігове покривало.



У кронах горобин завжди стоїть пташиний гомін. Упали в око невеликі сірі співучі птахи з червоними грудьми. Це снігурі. Коли вони злітали, здавалося, що чиясь невидима рука підкидає жменю горобини. Я люблю тихо підійти до полум'яніючої горобини і послухати пташині голоси, а ще помилуватися снігурами. Однак птахи кудись зникли. Чи то горобина їм не сподобалася, чи то я їх налякав, тільки я більше не бачив на цій горобині снігурів.



Вдома я намалював снігура, наклеїв малюнок на картонку і підвісив на дротику, начебто ялинкову іграшку, на гілку горобини. Я подумав, що, може, картонний снігур зверне увагу своїх живих побратимів.



Одного разу я прийшов до знайомої горобини. Мій намальований снігур розгойдувався на вітрі. Горобці не звертали на нього ніякої уваги. І раптом на сусідній гілці я побачив сірого птаха з червоними грудьми. Снігур діловито заглядав у крону дерева, де метушилися ще такі ж птахи. Він покосився на мене, тренькнув і спурхнув з гілки. З крони зірвався снігур і, низько пролетівши над моєю головою, описавши півколо, повернувся на гілку. У мого снігура з'явилися друзі.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать