1812 рік у зображенні Л. М. Толстого

Л. М. Толстой був учасником Севастопольської оборони. У ці трагічні місяці ганебної поразки російської армії він багато чого зрозумів, усвідомив, як страшна війна, які страждання вона несе людям, як поводиться людина на війні. Він переконався в тім, що щирий патріотизм і героїзм проявляється не в гарних фразах або яскравих подвигах, а в чесному виконанні боргу, військового і людського, незважаючи ні на що. Цей досвід позначився в романі «Війна і мир». У ньому намальовані дві війни, які багато в чому протипоставлені одна одній. Війна на чужій території за далекі інтереси йшла в 1805-1807 роках. І щирий героїзм солдати та офіцери проявляли лише тоді, коли розуміли моральну мету бою. От чому вони стояли героїчно під Шенграбеном і ганебно бігли під Аустерліцем, як згадує князь Андрій напередодні Бородінського бою. Війна 1812 року в зображенні Толстого носить зовсім інший характер.

Над Росією нависла смертельна небезпека, і в дію вступили ті сили, які автор і Кутузов називають «народним почуттям», «схованою теплотою патріотизму». Кутузов напередодні Бородінського бою, об’їжджаючи позиції, побачив ополченців, що надягли білі сорочки: вони були готові до смерті за Батьківщину. «Чудесний, незрівнянний народ», – із хвилюванням і слізьми вимовив Кутузов. У вуста народного полководця вклав Толстой слова, які виражають його думки. Толстой підкреслює, що в 1812 році Росію врятували не окремі особистості, а зусилля всього народу в цілому. На його думку, у Бородінському бої була здобута росіянами моральна перемога. Толстой пише, що не тільки Наполеон, але й всі солдати та офіцери французької армії відчували однакове почуття жаху перед тим ворогом, що, втративши половину війська, стояв наприкінці бою так само, як і на початку його. Французи були морально зломлені: виявляється, росіян можна вбити, але не перемогти. Ад’ютант доповідає Наполеонові зі схованим страхом про те, що французька артилерія б’є в упор, а росіяни продовжують стояти. Із чого ж складалася ця непохитна сила росіян? Зі спільних дій армії та усього народу, з мудрості Кутузова, чия тактика – «терпіння і час», чия ставка насамперед на дух у військах. Ця сила складалася з героїзму солдатів і кращих офіцерів російської армії. Згадаєте, як поводяться солдати полку князя Андрія, поставлені в резерв на пристріляному полі. Їхнє положення трагічне: під неминущим жахом смерті вони стоять більше восьми годин без їжі, без справи, втрачаючи людей. Але князеві Андрієві «робити й наказувати було нема чого. Усе робилося саме собою. Вбитих відтягали за фронт, поранених відносили, ряди замикалися. Якщо відбігали солдати, то вони негайно ж поспішно верталися». От приклад того, як виконання боргу переростає в подвиг. Ця сила складалася з патріотизму не на словах, а на ділі кращих людей із дворянства, таких як князь Андрій.

Він відмовився служити в штабі, а взяв полк і під час бою отримав смертельну рану. І П’єр Безухов, сугубо цивільна людина, їде до Можайська, а потім і на поле бою. Він зрозумів зміст фрази, що почув від старого солдата: «Всім народом налягти хочуть… Один кінець зробити. Одне слово – Москва». Очами П’єра дана картина бою, героїзм артилеристів на батареї Раєвського. Ця непереможна сила складалася з героїзму і патріотизму москвичів, які залишають рідне місто, як ні шкода їм залишати на погибель своє майно. Згадаємо, як Ростови залишали Москву, намагаючись відвезти на підводах саме коштовне з будинку: килими, одяг. А потім Наташа і старий граф вирішують віддати підводи пораненим і усе добро вивантажують і залишають на розгарбування ворогу. У той же час незначний Берг просить одну підводу, щоб вивезти з Москви прекрасну шафу, що він купив задешево… Навіть під час патріотичного підйому ніколи не обходиться без бергов. Непереможна сила росіян складалася з дій партизанських загонів. Один з них докладно описаний Толстим. Це загін Денисова, де сама потрібна людина – Тихон Щербатий, народний месник. Партизанські загони знищували наполеонівську армію вроздріб. На сторінках IV тому виникає образ «дубини народної війни», що піднялася всією грізною і величною силою і гвоздила французів, поки не скінчилася їхня навала, поки в душі народу почуття образи й мести не змінилося почуттям презирства і жалості до поваленого ворога. Толстому ненависна війна, і він малює не тільки картини боїв, але й страждання всіх людей на війні, будь то чи свої, чи вороги. Відхідливе російське серце підказало, що можна пошкодувати обморожених, брудних, голодних французів, взятих у полон.

Це ж почуття й у душі старого Кутузова. Звертаючись до солдатів Преображенського полку, він говорить, що поки французи були сильні, ми їх били, а тепер і пошкодувати можна, адже теж люди. У Толстого патріотизм невіддільний від гуманізму, і це природно: простим людям війна завжди була не потрібна. Отже, Толстой малює війну 1812 року як народну, Вітчизняну, коли на захист Батьківщини піднявся весь народ. І зробив це письменник з величезною художньою силою, створивши грандіозний роман-епопею, якому немає рівних у світовій літературі.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать