Павло Петрович Кірсанов і Євгеній Базаров у романі І. С. Тургенєва «Батьки і діти»

«Батьки і діти» – одна з вічних книг російської літератури і не тільки тому, що нові покоління читачів по-різному сприймають складну позицію автора, але і тому, що книга засвідчила вічний і неминучий для історії момент зміни поколінь, зіткнення ідей, паростків нового і не завжди зрозумілого. «Батьки і діти» створювалися в тривожну епоху підготовки і проведення селянської реформи 1861 року. Світ розколювався. У повітрі пахло революцією. Кожен повинен був вирішити, що він вибирає, із ким він. З класом дворян, який вже відходить, чи з навальним і могутнім рухом революціонерів, який тільки-но народжується, з новою реалістичною правдою життя. І Тургенєв вибрав: як істинний художник, він залишився вірний правді життя. Протягом усього роману увага читачів зосереджена на відносинах дворян-поміщиків Миколи і Павла Кірсанових і сина бідного лікаря, що приїхав до них на канікули, майбутнього лікаря Євгенія Базарова. Впадає в око їхня різка відмінність у зовнішньому вигляді, одязі, зачісці, манері поводження, їхні суперечки, що торкаються основних проблем буття. Доглянутий Павло Петрович, добрий і романтичний Микола Петрович несумісні із байдужим до своєї зовнішності, грубуватим і безцеремонним демократом Базаровим. Антипатія, що з’явилася, у них ще більше посилюється під впливом палких непримиренних суперечок.

У суперечці розкривається їхнє відношення до суспільного ладу, релігії, до народу, говориться про шляхи перебудови світу, про роль мистецтва. Павло Петрович змушений визнати, що у суспільстві не все гаразд. Але Базаров вважає, що дрібне викриття нічого не дає, якщо прогнили його основи. «Виправте суспільство» – тільки в цьому він бачить користь. Дізнавшись від племінника, що вони з Базаровим нігілісти, які не шанують нічиїх інтересів, авторитетів і все заперечують, Павло Петрович з обуренням вигукує: «Нам дорога цивілізація. Нам дорогі її плоди…». У цих словах і є головний предмет суперечки між «батьками» і «дітьми». Але, на відміну від аристократів, що сидять, «склавши руки», нігілісти не схильні займатися пустими розмовами. Тому так і схвилювався Павло Петрович, коли повірив у їхній намір «діяти, ламати».

Але Тургенєв об’єктивно показує і слабкий бік нігілізму: людина, що не має позитивної програми, дуже вразлива у своїй позиції не тільки в суперечці, але й у житті. Необхідно точно сказати, що буде побудовано на руїнах старого світу. У суперечці про російський народ правда, безумовно, на боці Євгенія Базарова. Павло Петрович милується відсталістю, патріархальністю. Базаров же, тверезо побачивши, як «най-грубіше марновірство душить країну», не мириться з цими хибами. Його любов до народу – любов щирого шестидесятника, без сентиментальності й ідеалізації мужика. Базаров уміє спілкуватися з мужиками і, якщо вважає за потрібне, уміє їх просвіщати. Він пов’язує свій напрямок із «народним духом», уявляючи себе виразником інтересів народу. Герої сперечаються про те, у кому із них мужик «скоріше визнає співвітчизника». У суперечках стикаються і естетичні позиції Базарова і Кірсанових. Погляди Кірсанових неоднакові: Павло Петрович байдужий до мистецтва, Микола Петрович любить і знає літературу і музику. Базаров думає, що читати Пушкіна «нікуди не годиться», «пора кидати цю дурницю», що грати на віолончелі чоловікові «смішно», що порядний хімік у дванадцять разів корисніший за всякого поета.

Відношення до природи героїв роману також різноманітне. Тут іще проти Базарова виступає Аркадій. Це у відповідь на його запитання: «І природа – дрібниці в тому значенні, у якому ти її розумієш. Природа не храм, а майстерня, і людина в ній робітник». Проте в душі Базарова все-таки є чимало з того, що він заперечує: і спроможність кохати, і уміння почувати красоту. Кохання до Анни Сергіївни розкрило безодню власної душі: страждання відкинутого серця не пояснити. Душа його вирує від невикористаних можливостей і незвіданих почуттів, і це повною мірою розкривається на порозі смерті. У історії ж Павла Петровича кохання, заради якого він кинув усе, закреслив свою кар’єру, усе-таки витиснуло з життя всю «силу» людини і призвело до духовної загибелі цієї по-своєму гарної людини. Таким чином, у романі «Батьки і діти» Тургенєв показав ідейну боротьбу двох поколінь, боротьбу старого, що відживає свій вік, і нового світу, що народжується, нових ідей і переконань. Але ні в якому разі не можна відкидати спадщину попередників. Міцна нитка повинна зв’язувати одне покоління з іншим, тільки тоді можлива спадкоємність кращих традицій, можливе прямування вперед.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать